Суспільство
Двічі тікала від війни. Переселенка з Авдіївки Діана Максименко відкрила перше антикафе на Вінниччині
Діані Максименко довелося двічі рятуватися від війни. Вперше росіяни напали на рідну Донеччину, а цьогоріч – дісталися Києва. Вже під час повномасштабного вторгнення дівчина покинула не лише домівку, а й власний бізнес, який розпочав роботу за два тижні до нападу.
Разом із родиною Діана переїхала до Вінниччини. Перші тижні вона робила все можливе, аби евакуювати з Авдіївки дідуся з бабусею, а коли це вдалося – відкрила власний заклад. Підприємиця запустила перше антикафе в селищі Теплик – Milk&Honey. Це місце стало прихистком для тих, хто цінує спокій та смачну каву. А ще локацією, де можна попрацювати в тиші або зібратися з друзями на настільні ігри.
Запустили бізнес на Донеччині за два тижні до вторгнення
За своє життя мені довелося двічі все починати з нуля. І щоразу винною в цьому була росія. Вперше мені довелося їхати з Авдіївки, коли росія атакувала нашу країну в 2014-му, вдруге – з Києва. І, зізнаюся, вдруге було значно простіше. Я знала, чого чекати й до чого готуватися. Крім того, страху вже не було, напевно, колись я вже відбоялася своє. Тоді, коли просто над головою літали винищувачі й падали бомби.
До повномасштабного вторгнення я жила в Києві. Утім разом із коханим обрали для початку бізнесу Краматорськ. Тоді в місті якраз відкрився новий торгівельний центр, і там дуже бракувало сервісу. Крім того, в Краматорську було доволі мало місць для якісного ремонту мобільної техніки або банальної заміни захисного скла.
Тому ми обрали для себе нішу ремонту та аксесуарів для телефонів і 10-го лютого 2022 року відчинили двері бізнесу. Ми розробили цілу систему: легкий ремонт здійснювали на місці, а в разі складніших випадків відправляли техніку майстру з Києва. Так ми пропрацювали 13 днів, допоки росія знову, але вже в більших масштабах, не атакувала нас.
Паніки не було, лише хвилювання за рідних
Звісно, нам довелося закритися. Шкода, що ми так і не почали працювати на всю потужність. Хоча ми й планували розробити сайт, онлайн-магазин і поступово розширюватися. Але трапилося 24 лютого. Мене розбудив телефонний дзвінок від мами, яка сказала, що на дворі війна.
Чесно? Паніки не було. Ми вирішили не залишатися в Києві, а їхати на малу батьківщину мого хлопця – на Вінниччину. Ми зібралися, забрали рідних і поїхали. Єдине, за що я переймалася, – це за своїх бабусю й дідуся, які досі залишалися в Авдіївці. Ми боролися з ними за виїзд. І бабуся, і дідусь нікуди вже не хотіли тікати, але мені було дійсно страшно за них.
Читайте також: «Це справа нашого життя». Херсонці відкрили в Києві Verde Salad Bar з легендарними «космічними» сирниками
Перший час було складно. Я постійно спілкувалася з родичами і думала, як вивезти рідних з небезпечної Авдіївки. Увесь час проводила в телефоні, постійно моніторила новини і не могла відірватися. Напевно, як і кожен українець у перші тижні повномасштабної війни.
Кожна вібрація телефону нагадувала про те, що коїться довкола
Зрештою з майже сивою головою та купою зруйнованих нервів нам вдалося змусити рідних виїхати з Авдіївки. Тоді здавалося, що всі нервові клітини просто не витримають такого напруження. Але, коли дідусь із бабусею опинилися в безпеці, стало дещо легше.
Але не настільки, аби відпустити цю війну і продовжувати жити, ніби нічого не трапилося. У новому для себе місті я намагалася відволікатися. Пригадую, як ми гуляли десь в центрі, але голова геть не відпочивала. Адже кожна вібрація телефону нагадувала про те, що коїться довкола. Боротися зі стресом трохи допомагали собаки, яких мама взяла з собою.
До 24-го лютого у неї було дві собаки, але згодом, побачивши, як люди масово залишають своїх улюбленців, мама підібрала ще двох. Виходила така собі невеличка зоотерапія. Однак і цього не було достатньо.
Тієї миті я усвідомила, що час рухатися далі й не варто сидіти на одному місці. Адже так можна просто збожеволіти, навіть не помітивши цього.
Відкрили заклад, який допомагає місцевим перезавантажитись
Тому ви вирішили почати працювати. Здається, саме так всі й намагаються побороти депресію чи апатію. І для мене це також стало виходом. Власне, ми облаштували кав’ярню, але не просту, а з «родзинкою». Наважилися зробити те, чого в маленькому містецьку Вінницької області ніколи не було.
Антикафе – ось, якою була наша ідея. Ми хотіли, аби це місце стало простором для людей. Не просто локацією, де можна випити кави, а й попрацювати чи, навпаки, пограти разом із друзями. Я прагнула, аби заклад відволікав місцевих мешканців від проблем, давав час і можливість перезавантажитися.
Ми знайшли приміщення і почали ремонт, який затягнувся на три тижні. Я дуже хотіла, аби цей процес йшов швидше, але через проблеми з електрикою це було неможливо. Я обрала лише два кольори для кав’ярні: сірий і кілька краплинок жовтого. Не хотілося, аби щось відволікало гостей від смачної кави чи цікавої гри в компанії.
Зробила все, аби зрушити з місця й розвиватися
Після відкриття ми дуже здивували відвідувачів концепцією та форматом закладу. Нам про це говорили практично всі гості. Адже в маленькому місті нічого подібного раніше не було. Жодних кав’ярень із простором для роботи та місцем для ігор.
А я тішилася, що дорослі приходять до нас із дітьми та можуть дозволити собі відпочинок, поки малеча зайнята іграми. Крім того, за час робити антикафе у нас з’явилися постійні відвідувачі. Я особисто познайомилася з усіма гостями, адже спілкувалася з кожним і кожною, поки працювала за баром.
Мені подобається говорити з відвідувачами, дізнаватися про їхні вподобання, смаки. Вони завжди діляться, чим подобається наша кав’ярня й що можна було б додати, аби зробити її ще кращою.
Читайте також: «Зали Донеччини чекають нашого повернення». Один з найбільших танцювальних центрів України відкриває студію в Ірпені
З початком роботи я нарешті відволіклась від жахів нашої реальності. Це справді допомогло мені не зупинятися й не забувати про своє життя, котре досі існує. Я зробила все можливе, аби підняти себе з місця й почати рухатися й розвиватися далі. Сумніваюся, що, просто забувши про себе, я б зробила краще для нашої країни.
Додаткова мотивація працювати – мрія відбудувати батьківський будинок
Вже зараз я можу точно сказати, що планую зростати та масштабуватися. Навіть обрала місце для нової кав’ярні в містечку Київської області. Але це буде не антикафе, а невеличке приміщення, в якому можна поласувати смачною кавою і не тільки. Однак, можливо, згодом щось зміниться. Цілком імовірно, що мені захочеться створити на Київщині схожий простір.
Загалом мені закортіло створювати такі маленькі прихистки для поціновувачів спокою та кави. Ще кілька подібних закладів хочу відкрити в інши невеликих містах, аби в людей була альтернатива городу й лавкам біля домівки. Не знаю, чи їм це сподобається, але сподіваюся, що все вийде.
Я врахувала всі відгуки відвідувачів нашого антикафе й прагну дати людям те, чого в них поки немає. Думаю, це моя маленька місія: тішити людей. До того ж, я маю додаткову мотивацію для роботи – бажання відбудувати будинок для батьків. Сподіваюсь, я зможу і встигну зробити це на вже вільній Донеччині.
Мрію побачити вільну Донеччину
За роки життя в Києві я навчилася швидко звикати до нового. З одного боку, це доволі корисна навичка.Однак багато задоволення від змін я не отримую. Сьогодні можу точно сказати, що Київ – далеко не місто мого серця. Там всі постійно кудись поспішають, завжди нічого не встигають, але все одно біжать.
Люди щодня витрачають години на затори і, я впевнена, чимало з них забувають жити своє життя та отримувати бодай трохи задоволення. Адже в цій біганині багато не побачиш.
Читайте також: «Нам важливо говорити про рідне місто». Як маріупольці відкрили кав’ярню «0629» в центрі Львова
Тому, опинившись у Вінниці, я була здивованою. Тут усе геть інакше. Місто чимось нагадує мені Донецьк. Також доволі зелено, а ще – значно спокійніше, аніж у Києві. Тут я почаваюсь значно краще, але, на жаль, надовго залишатися не планую. Найімовірніше, я повернуся до Києва. А як буде далі – покаже час. Бо ніколи не викидаю зі своєї голови думки й надію про вільну Донеччину.
Суспільство
Рей та Хаку з Одеси і Мрія з Києва — такі імена носять чотирилапі, що допомогають надзвичайникам шукати людей на місцях російських обстрілів.
ДСНС поділилася фото собаки-рятівниці, а United24 поширили відео з рятувальних місій.
На місцях російського удару в Києві спільно з рятувальниками працює бельгійська вівчарка Мрія. Під час пошукових робіт собака обстежує зруйновані території та робить позначення саме там, де доцільніше зосередити пошук загиблих під завалами. Як розповідають працівники ДСНС, спеціально треновані службові собаки допомагають фахівцям значно скоротити пошук людей на місці трагедії.
Читайте також: У Києві шукають чотирилапого, який врятував дитину під час обвалу багатоповерхівки
В Одесі після масованої нічної атаки рф цілий день працювали Рей та Хаку.
«Собаки-помічники – герої рятувальних місій після російських атак. Разом зі своїми кінологами вони шукають людей, які опинилися під завалами, — прокоментували роботу ДСНС із чотирилапими в United24 та додали: — Те, що ви робите, – це надзвичайно».
Нагадуємо, що 16-річна Оля з Дніпропетровщини урятувала дитину, що провалилася під кригу. Дівчині присвоїли дві державні нагороди (ВІДЕО).
Фото: фейсбук-сторінка ДСНС України
Суспільство
Узимку 16-річна студентка з Кривого Рогу Ольга Лактіонова витягла з води дівчинку, що провалилася під кригу. Тіла двох братів урятованої дитини надзвичайники змогли знайти лише за дві доби. За свій вчинок Оля отримала державні нагороди від президента та міністра внутрішніх справ.
Про це повідомляє Міністерство Внутрішніх справ України.
Ризик заради порятунку
13 лютого на річці Інгулець четверо дітей гралися на кризі, коли та розкололася — двоє братів та їхні сестри провалилися. Оля впізнала своїх знайомих і побігла допомагати.
Дівчина розповіла, що взяла імпровізований пліт, вхопилась за нього та почала плисти на порятунок і сама ледь не втонула, коли цвях, що стирчав у дошці, зачепився за її одяг. На поверхні води Оля змогла втримати 12-річну Віолетту, яка до цього провалилася під кригу. Місцеві жителі допомогли витягти обох дітей.
Читайте також: В Україні вперше вручили дітям відзнаку «Майбутнє України»: хто отримав нагороду (ФОТО)
За допомогу дітям Ольгу Лактіонову нагородили відзнакою Міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка. Також дівчині присвоїли нову нагороду «Майбутнє України»від президента.
Нагадуємо, що 10-річна дівчинка з Одеси врятувала маму під час масованої атаки «Шахедів» (ВІДЕО).
Фото: Офіційне інтернет-представництво Президента України
Філіп Котлер перевернув світове уявлення про маркетинг і вписав себе в історію. Його книжки розлітаються по світу, а студенти завдяки його знанням опановують навчальні дисципліни. Та чи знаєте ви, що цей маркетолог — син українців?
ШоТам дослідили його біографію та розповідають, як Філіп став батьком сучасного маркетингу.
Емігранти, що шукали кращої долі у Штатах
Філіп Котлер народився в 1931 році в Чикаго, США, але з Україною його пов’язують батьки — Моріс Котлер (Котляревський) і Бетті Бубар. Різні джерела подають місця їхнього народження по-різному: начебто обоє були з Чернігівської області, або ж батько з Ніжина, а мама з Бердичева.
Але факт лишається таким, що двоє молодих мігрантів у 1917 році шукали кращої долі за океаном, а врешті знайшли одне одного, створили сім’ю та дали життя майбутньому цілої галузі. Крім Філіпа, у Бетті та Моріса народжуються ще двоє синів. Котлер пригадує, що тато хотів, аби всі троє стали атлетами, але в жодного спортивна кар’єра не склалася. Пізніше батько таки сказав, що пишається своїми синами, попри те, що ті обрали інші шляхи. Молодший Ніл став професором і дослідником політичних наук, середній Мілтон — бізнесменом, а найстарший нащадок Котляревських зробив величезний вклад у маркетинг як галузь.
Кар’єра та перша книжка для студентів
Філіп Котлер ще з дитинства думав, яку професію йому обрати. Хлопчик любив читати і фантазував про своє майбутнє, приміряючи різні кар’єрні ролі.
«У дитинстві, коли чув про людину, яка зробила щось цікаве, одразу ж теж хотів цим займатися. Коли читав статтю про астронавта, хотів ним стати. Про Ейнштейна — хотів бути вченим і математиком. Коли ознайомився з біографією Лінкольна, мріяв потрапити у світ політики», — пригадує Філіп Котлер свої ранні роки.
Але його вибір зупинився на економіці, тож магістерський ступінь він отримав у Чиказькому університеті, а докторський — у Массачусетському технологічному. Потім почав викладати, і написав першу книжку саме для занять зі студентами — «Менеджмент маркетингу. Аналіз, планування та контроль» (1967). Але вона вийшла за межі класу та стала бестселером — її переклали на понад 25 мов. На зараз у Філіпа Котлера вийшло вже близько 100 книжок.
Зробити світ кращим
У чому ж полягає основна ідея економіста та чому його вважають «батьком» сучасного маркетингу? За Котлером, маркетинг — це спосіб не просто продати товар чи послугу, а задовольнити потребу споживача й показати свої цінності.
«Хороша компанія пропонує відмінні продукти та послуги. Чудова компанія також це пропонує, але ще й прагне зробити світ кращим місцем», — писав науковець.
Тож дослідник запевняє, що бізнес мусить мати місію та дбати не тільки про прибуток, адже світ змінюється, а з ним і маркетинг.
«Мій вчитель Мілтон Фрідмен висловлював ідею: коли ви хочете виміряти успіх, вам треба мати одиницю прибутку. І якщо це є, то не хвилюйтеся про все інше. Але тепер все змінилося. Ми маємо практикувати сталість, і, на щастя, зараз компанії намагаються відновити ресурси, використати їх повторно, позбутися сміття», — казав Філіп Котлер під час лекції проєкту ReІnforceUA від Бізнес-школи МІМ.
У 2010 році він створив Всесвітній маркетинговий саміт (World Marketing Summit) — незалежну організацію зі штаб-квартирою в Торонто, що прагне завдяки маркетингу створити кращий світ для майбутніх поколінь.
Котлер та Україна
94-річний Філіп Котлер пам’ятає про своє українське коріння, хоч і народився в Штатах. У 2006 році він отримав звання Почесного доктора НаУКМА та прочитав у Могилянці лекцію.
А у 2022 році науковець висловив підтримку нашій державі та виступив з безоплатною онлайн-лекцією:
«Коли почалась війна проти вашої країни, я сподівався, що всі великі країни світу, як-то Індія та Китай, підтримають Україну. І був дуже розчарований, коли цього не сталося — вони захотіли бути нейтральними. Але також Сполучені Штати Америки та інші союзники мають вести переговори, в яких вони зробили недостатньо. Вони мають публічно говорити з тими країнами про те, що робить зараз росія».
Фото обкладинки: Branding Mag