Майже 20 років Валерія Секісова будувала кар’єру в готельному бізнесі. Але все змінилось, коли вона відчула: її менеджерські навички потрібні не лише бізнесу, а й людям — особливо тим, хто втратив усе через війну.
Валерія керує програмою з економічної стійкості у благодійному фонді «Право на захист». Разом із командою вона допомагає українцям повернутися до життя: через мікробізнес, навчання, підтримку громад і працевлаштування. ШоТам дізнався, як Валерія допомагає громадам ставати сильнішими.
Валерія Секісова
керує програмою «Економічна стійкість постраждалого від війни населення та ВПО»
Мій досвід потрібен там, де допомагають тут і зараз
Бізнес і громадський сектор завжди були поруч у моєму житті. Я розвивалась у готельній сфері, але паралельно вела соціальні проєкти.
У 2020 році ми з друзями з благодійної організації «Час Служити» розпочали проєкт для переселенців, які переїхали ще у 2015 році. Саме тоді я відчула, що хочу глибше зануритися у громадську діяльність — і у 2021 році вступила на навчання в Інститут лідерства та управління УКУ. На той момент я була директоркою з продажів і маркетингу великої готельної мережі.
Моє навчання було по любові. Я пішла туди у дорослому віці, як вже сформована управлінка, тому ставлення до навчання було зовсім інше, ніж після школи. Найцінніше, що я винесла з УКУ — це люди.
З початком повномасштабного вторгнення ми з родиною повернулися в деокупований Ірпінь. Я чітко відчула, що мій досвід і навички більше потрібні у громадському секторі. Бо саме він допомагає людям тут і зараз. Ця думка стала вирішальною — я пішла з бізнесу. За порадою викладачки з УКУ я долучилася до благодійного фонду «Право на захист».
Лише гуманітарної допомоги недостатньо
У фонді ми працюємо з людьми, починаючи із зустрічі з евакуаційних потягів. Соціальні працівники допомагають знайти своє місце в громаді, психологи — адаптуватися до нових умов. А програма, яку я очолюю, вже працює з наступним етапом — відновленням економічної спроможності.
Після психологічної адаптації перше, що турбує людей — фінансове питання. Ми багато працювали з ВПО і зрозуміли: лише гуманітарної допомоги недостатньо. Через підприємництво та працевлаштування ми допомагаємо людям ставати на ноги.
Маємо неймовірні кейси з Харкова й Сум: люди відкривають або відновлюють власну справу. А це означає менший ризик виїзду за кордон. Мене досі неймовірно надихають історії харків’ян, з якими ми почали працювати у 2023 році. Вони після навчання «Право на бізнес» розпочали власну справу, а сьогодні вже дають робочі місця іншим.
Не буває так, що щось змінив — і одразу побачив результат
Ми також працюємо з прифронтовими областями. Чим більше людей залишаються і можуть себе забезпечити — тим міцнішою стає громада і сильніший тил.
Робота з громадами складніша, бо потребує комплексного підходу. Ми прагнемо запускати в них проєкти, які залучатимуть ВПО. Минулого року працювали з Самбірською громадою на Львівщині.
Поштовх дали й Макарівській громаді — деокупованій та частково зруйнованій. У 2024 році вони затвердили план комплексного відновлення громади. Ми допомогли організувати його публічну презентацію й обговорення. Для громади це був виклик — страшно й незвично. Але ми разом з селищною радою підготували захід, і це стало подією. Завдяки цьому підвищилася довіра до громади, і Макарів отримав пілотні проєкти від міжнародних донорів.
Зараз ми продовжуємо з ними співпрацю: проводимо навчання з підприємництва, допомагаємо формувати фандрейзингову стратегію з залученням громади. Такі кейси — довготривалі, бо не буває так, що щось змінив і одразу побачив результат.
Впливай там, де ти можеш
В Україні громадський сектор здебільшого працює з найвразливішими — і людьми, і громадами. Це одне з покликань нашої роботи, адже сюди мало хто хоче йти, а ми бачимо в цьому свою місію.
Менші громади часто не мають ентузіазму щось змінювати. Це не є перспективні чи успішні громади, але з цим треба працювати, бо інакше вони зникнуть. І тут громадський сектор може бути сильним партнером держави. Бо одна структура не дотягнеться до всіх громад, які потребують підтримки.
Це не просто робота. Ми багато чого пропускаємо через себе. І протягом трьох років жодна людина не витримає той самий ритм, темп і залученість.
Я люблю свою роботу за те, що можна впливати на зміни у житті людей і хочеться амбітно сказати — громад. Але спершу бачу зміни в людях, коли вони знову знаходять землю під ногами, на яку можуть спертися, стають менш залежними від гуманітарної допомоги. Це сильно мотивує.
Повторюю собі: сьогодні світи у своєму куточку та роби вплив там, де ти можеш. Хотілось б з часом озирнутися і бачити, що громади стали стійкими, в яких хочуть залишатися молоді сім’ї з дітьми.
У мене є мрія, щоби нашим людям було комфортно жити не лише біля великих міст, але й у віддалених громадах. Я сподіваюсь, що зможу сприяти цьому через свою роботу.
Хочу, щоб Україна звучала в міжнародному просторі, як країна сили, стійкості, неймовірних людей, які залишаються тут і будують майбутнє попри все.
За матеріалами Катерини Бортняк
