Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Бачу, як у них розправляються плечі». Благодійники об’єдналися у проєкт «Діти Янголів» та дбають про родини загиблих військових

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Аеліта Басанець – мама у декреті та дружина військового. Вона заснувала у Кременці, Тернопільської області, благодійну організацію, яка об’єднала незвичайних волонтерів. Це викладачі англійської, б’юті-майстри, стоматологи і навіть інструктори зі стояння на дошці Cадху. Фахівці з різних сфер згуртувалися у спільноту благодійників «Діти Янголів», аби разом робити щось приємне й корисне для дітей та дружин загиблих захисників. Ідея такого проєкту прийшла до Аеліти однієї безсонної ночі, а вже на ранок жінка записалася на прийом до міського голови, аби обговорити її втілення.

Як корекція брів чи торт допомагають рідним загиблих воїнів справитися з горем, Аеліта розповіла ШоТам.

Аеліта Басанець

24 лютого ми знали, що робити

Наші стосунки з чоловіком зав’язалися приблизно за рік до великої війни. Ми дуже старанно їх будували і будуємо по сьогоднішній день на відстані. Нині він у сухопутних військах. Я дуже пишаюся своїм чоловіком. Але кожного разу у мене стискається серце, коли він мені присилає фото чергової відзнаки чи ордена – я розумію, якою це ціною здобувається. Напевно, мене це більше засмучує, ніж тішить. Для нашої родини 24 лютого не стояло питання, що нам робити. У чоловіка вже було чітке рішення: я з дитиною їду за кордон, його збираю у військкомат. 

Він військовий ще з 2014 року. Пішов служити, як тільки йому виповнилося 18. І ми обговорювали це на початку наших стосунків, він мені обіцяв, що не піде в АТО, поки ми разом, але ми обоє знали, що рано чи пізно почнеться повномасштабне вторгнення… Тож коли це сталося, ми були готові. Я не могла плакати вдома, одразу побігла по магазинах, аптеках: якісь речі, цигарки, ліки. У нього на той момент було загострення проблем зі спиною, він навіть ходити не міг без уколів. Але варіант не йти до військкомату навіть не розглядав. За цей час чоловік був у найгарячіших точках: відбивали Херсон, працювали на Запорізькому та Донецькому напрямках. 

Ми з маленьким Олексієм пробули у Польщі 8 місяців і повернулися у Кременець. Бо я хотіла бути ближче до чоловіка, бути поруч з друзями і знайомими, які так само чекають з Перемогою своїх найдорожчих. Коли я проходжу Алеєю Героїв у Кременці, я впізнаю занадто багато облич з фото. Я знаю більшість з цих хлопців, які загинули, захищаючи нас з вами. Ми виросли в одному місті. Це навіть не мотивація, це мій обов’язок – повернути їхнім рідним хоча б невеличку частинку тієї турботи та тепла чоловіків, татусів, синів, яких вони втратили. Саме це підштовхнуло мене заснувати благодійний фонд «Діти Янголів».

Аеліта знає більшість хлопців з Алеї Героїв. Фото: ШоТам.

Посеред ночі я написала свою ідею у місцевий чат

Серед нинішніх бенефіціарів проєкту є особливий для мене юнак – Валера Бондарський. Він син моєї хрещеної матері. В його батька я виросла на руках, зі старшим братом Валери я сиділа за однією партою. До того як я взялася за свою ідею з благодійним проєктом, у нашому невеличкому містечку було підряд три жахливо важких похорони. Один з них – це прощання з Ігорем Бондарським, батьком Валери. Можна сказати, що це вперше горе, яке несе війна, підійшло так близько до мене, бо загинула дуже близька мені людина. 

Пам’ятаю, лежала тієї ночі абсолютно виснажена емоційно і все думала: як можу допомогти цим людям, у яких окупанти забрали найдорожчих? Хлопчику, який дізнався про загибель тата у свій день народження. Молодій дружині, яка втратила коханого за три тижні після весілля… 

На годиннику була друга ночі, а я просто пишу в один із міських телеграм-каналів: «Хто готовий допомогти дітям загиблих захисників зібратися до школи?», і прошу голосувати лайками. Кременчани мене підтримали. А ще цей мій допис побачила Аліна Буян, працівниця міської ради, і вже наступного дня мені написали із міськради, запросили на прийом до міського голови Андрія Смаглюка.

Я озвучила йому свою ідею про цілий благодійний проєкт, який дбатиме не лише про збір шкільного приладдя для дитини, а і про її підготовку до ЗНО, і про вивчення англійської, і про те, щоби мама мала змогу потрапити до перукаря чи на масаж, і ще про багато-багато різних моментів. Міський голова мене підтримав і одразу підказав деяких спеціалістів, до яких можна звернутися з пропозицією. Попереду – підписання меморандуму про співпрацю з міською радою Кременця. 

А для Валери, до речі, ми уже змогли здійснити одну його мрію: займатися вокалом з професійним викладачем. Це таке щастя – бачити, як йому це подобається, як у нього виходить. 

Волонтерять кондитери, бровісти, стоматологи

За власні кошти я орендувала офісне приміщення. Сюди приходять мами з дітьми, тут відбуваються деякі заходи. Благодійний проєкт «Діти Янголів» спрямований на допомогу сиротам та вдовам військовослужбовців, що загинули при виконанні бойового завдання під час російсько-української війни. Ми надаємо психологічну підтримку, займаємося освітою наших бенефіціарів, організовуємо сеанси масажу та б’юті-процедури й іноді даруємо подарунки. Навіть важко перерахувати увесь спектр наших «послуг»: комусь допомагаємо зібрати дитину до школи, комусь полікувати зуби, комусь даруємо нові враження від сеансу цвяхостояння.

Наразі мені вдалося зібрати досить велику команду волонтерів: від кондитерів до перукаря, психолога, викладачів. Основні наші волонтери – дівчатка-кондитери Віта та Аня, які печуть тортики до дня народження наших діток; Юля, яка надає послуги бровіста і ламімейкера для наших матусь.

У фонді вдалося зібрати велику команду волонтерів, зокрема, й б’юті-майстрів. Фото: ШоТам.

Уже маємо перших партнерів: це перукарня «Чарівниця», яка безкоштовно зробила стрижки діткам до 1 вересня та піцерія MonoPizza, яка до дня народження дарує дітям сертифікат на доставку піци. Родинна стоматологія Микуцьких лікує нашим бенефеціарам зуби. Є викладачки англійської Настя та Валя, які проводять заняття на базі школи Ірини Дячук. Також у нас є провідниця із цвяхостояння Марта. І психологиня – Світлана Пушкар. Є масажист-кінезіолог. Всі ці люди працюють на волонтерських засадах. Є благодійники, які надсилають нам кошти. З них ми закуповуємо продукти для тих же тортів на день народження, купуємо подарунки.

Нам потрібні волонтери онлайн

Нас підтримує дуже багато людей. Але далі все важче знаходити нових волонтерів. Бо загалом усі, хто в перший тиждень висловив готовність допомогти, уже залучені. А родин, які зазнали таку втрату, стає все більше і більше. Тому потрібно ще більше волонтерів-фахівців та волонтерів-бізнесів, аби втримати розпочате, не перевантажувати спеціалістів, і приділити увагу кожній родині.

Викладачки англійської Настя та Валя проводять заняття на базі школи Ірини Дячук. Фото: ШоТам.

Кажуть, руками людей допомагає Бог, і ми стали тією рукою, яка погладить виснажену жінку по плечі і скаже: «Люба, ти так втомилася, тобі треба трошки перепочити, сходи на масаж» чи «Ти дуже красива, дозволь нам підкреслити це, нагадати тобі». Але нам потрібно більше таких рук. На сьогодні у нас є лише одна перукарка. Інша дівчина-перукарка, яка працювала в нашому проєкті, уже повернулася до рідного Харкова. Тож я шукаю волонтерів-перукарів. Також дуже потрібні фахівці із підготовки до ЗНО, репетитори. У нас є діти, які закінчують 11 клас. Їм важко після втрати повністю включитися у навчальний процес, потрібна підтримка та допомога наставництвом. Це можуть бути репетитори, які працюють онлайн, тобто долучитися можна з будь-якого куточка України.

«Діти Янголів» розвивається досить стрімко. На початку, у липні, у нас було 17 дітей, якими ми опікувалися, а зараз їх уже 26. Наймолодшій дитині 5 місяці. Я часто передивляюся фото наших дітей. Так цінно бачити їхні усмішки від тортика чи цікавого заняття. Це дуже важка праця нашої команди волонтерів – виборювати ці посмішки.

Наразі фонд дбає про 26 дітей. Фото: ШоТам.

Моя мрія – аби філіали нашого фонду були по всій Україні. Моя мета – запустити до кінця року хоча б ще один філіал проєкту. Ми розуміємо, що таких «дітей янголів» ставатиме все більше і більше з часом. І реабілітація, психологічна підтримка та плече опори потрібне не лише родинам з нашого міста та району. Якщо ви знаєте, як допомогти, долучайтеся, ми раді будь-яким новим ідеям та підтримці.

Дітям треба бачити мамину посмішку

Як сприймають наші бенефіціари пропозицію про допомогу? Однозначної та короткої відповіді немає. Всі реагують по-різному. Хтось насторожено, болісно. Є мами, які тижнями не хочуть виходити з дому, і ми самі відвозимо дитину на заняття. Є ті, хто дзвонять мені просто поговорити і кажуть, що їм стає легше.  Я почала вивчати психологію, аби вміти комунікувати ще якісніше та обережніше. 

Бачу, як у жінок розправляються плечі, коли хтось вперше за довгий час з посмішкою дивиться на себе у дзеркало після роботи перукаря, хтось взявся разом із дітьми вивчати англійську. Одна з наших бенефіціарок, Майя Магура, сказала: коли побачила, скільки людей хоче допомогти їній родині, їй знову захотілося жити. 

Ми розуміємо, ніщо і ніхто не може замінити родині батька, чоловіка, сина. Але ми працюємо над тим, аби донести до матерів і бабусь, що дітям треба жити далі, потрібно здобувати знання, мати дитинство, бачити мамину усмішку. Адже самим за цими хлопчиками та дівчатками, саме за «дітьми янголів» – наше майбутнє.  

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

Alyona Alyona і Jerry Heil встановили рекорд на Євробаченні 2024

Опубліковано

Вчора, 7 травня, Jerry Heil та alyona alyona з композицією “Teresa & Maria” встановили рекорд на “Євробаченні-2024”, увійшовши до фіналу. Вже 17-й раз представники від України потрапляють до фіналу пісенного конкурсу, що є рекордом в історії Євробачення.

Про це повідомляє Детектор Медіа.

Відтак Україна стала єдиною країною, яка завжди проходить у фінал конкурсу. Свою позицію Україна тримає з 2004 року.

Нагадаємо, місті Мальме, Швеція, пройшов перший півфінал Євробачення 2024, де виступили 15 країн-конкуренток. Цього року Україну представляє alyona alyona та Jerry Heil. 

alyona alyona та Jerry Heil виступили під номером 5. Номер співачкам ставила талановита українська режисерка Таня Муіньо, яка до того працювала з Кеті Пері, Дженніфер Лопес, Harry Styles, Post Malone, The Weeknd та іншими світовими зірками.

Читайте також: Цифровізація освіти: у Мінцифри розповіли про розвиток цифрових навичок

У півфіналах могли голосувати лише глядачі тих країн, які беруть участь у відповідному півфіналі. Тобто в Україні можна віддати свої голоси лише 7 травня. У першому півфіналі зможуть проголосувати глядачі з Німеччини, Швеції та Великої Британії, а у другому — з Франції, Італії та Іспанії.

Фінал пісенного конкурсу відбудеться у суботу, 9 травня.

Фото: ДМ

Читати далі

Суспільство

Активісти розпочали реставрацію історичної вивіски “Перукарня” на Подолі

Опубліковано

Благодійна організація “Має значення” розпочала відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59. Демонтаж вивіски розпочали ще вчора, 7 травня, він виявився непростим, і потребував участі 3-х людей.

Про це активісти розповіли на своїй сторінці. 

“Пластикові літери буквально розсипалися в руках, і ми по-справжньому злякалися того, що затягнули з порятунком і як би не було занадто пізно. У майстерні нас утішив реставратор, пообіцявши задіяти італійські розчини і фарби, які продовжать життя вивіски. Щиро віримо, що її відродження вдасться і оновленою вона повернеться на своє первісне місце, де висіла з 1977 року, рекламуючи все ще діючу перукарню на Подолі” — йдеться у дописі.

Серед запланованих реставраційних робіт на цей тиждень: 

  • Очищення від залишків фарби; 
  • Шліфування;
  • Визначення історичних кольорів. 

Читайте також: Які гранти для українського бізнесу доступні в травні: пропозиції для підприємців

Активісти також нагадали про те, що досі триває збір на відновлення вивіски.

“Має значення” розпочали відновлення історичної вивіски “Перукарня” на Подолі, на вулиці Почайнинська, 57/59

Нагадаємо, у Києві відкривається виставка робіт студентів академії імені Бойчука.

Фото: “Має значення”

Читати далі

Суспільство

Вивезла 159 собак із Бахмута: історія вчительки, яка вже вдруге будує притулок для безхатніх тварин

Опубліковано

Кожен день вчительки іноземних мов Марини Шажко розпочинається о 5 ранку. Вона веде на прогулянку двох своїх собак — Тару та Муху, декілька годин працює, а потім поспішає на автобусну зупинку, адже на неї чекають ще дві сотні собак у притулку.

По дорозі треба забігти в аптеку та до магазина: «Щодня мені треба купити щонайменше 12 палок ковбаси. І це тільки щоб дати всім собакам ліки». Маршрутка везе її за місто. Від зупинки з повними пакетами треба пройти ще 2 кілометри. Але радісне гавкання, яким її незмінно зустрічають мешканці притулку «Лада», вартує цього шляху.

Марина повертається додому вже надвечір, гуляє з собаками та займається онлайн з учнями. Деякі з них навіть не здогадуються, що їхня вчителька врятувала з Бахмута 159 собак.

Марина Шажко

керівниця Бахмутського товариства захисту тварин та притулку «Лада»

Вони наче самі мене знаходять

Змалку я бачила, як мої мама й тато підгодовували на вулиці собак і котів, але додому мені брати нікого не дозволяли.

Перший домашній улюбленець у мене з’явився лише у 16 років, і то випадково — у розчинене вікно моєї кімнати залетів папужка. Він залишився жити з нами. Моя бабуся навчила його говорити: «Маришко, вчи урочки!».

Наступним «поповненням» у родині був котик. Він прибився до нашого під’їзду й сидів такий сумний, що я не витримала — притисла його до грудей і занесла додому. Мама була в  шоці: «Що це?»«Котик! Він буде жити з нами!». Тімошка прожив у нас 16 щасливих років.

У 2009 році, коли я вже працювала в школі вчителькою, у дворі будинку з’явилося цуценя. Геть лисеньке, шерсті нема — це була любов з першого погляду. Я почала його лікувати, приводила лікарів прямо у двір і таки вилікувала. Собачка зміцнів, відростив красиву руду шерстку. Усі сусіди його любили та підгодовували. Назвали Бобочкою.

Марина Шажко зі своєю собакою Тарою. Тара — собака з вулиці, вона мала серйозні шкірні проблеми, але Марина вилікувала її. Фото надала героїня

На 8:00 мені на роботу, а до 6 ранку я пильнувала мисливців на вулицях

У 2010 році в Бахмуті стартувала кривава кампанія з відстрілу бездомних тварин для контролю чисельності собак на вулицях міста. Ці жахливі рейди мали свій графік: відстріл проводили вночі щопонеділка й щочетверга, поки більша частина міста ще спала.

На 8:00 мені на роботу в школу, а з 4 до 6 ранку в ці дні я патрулювала свій мікрорайон — спочатку лише нашу Бобочку.

Одного разу я визирнула у вікно й побачила, що та комунальна машина вже їде нашою вулицею. Я вискочила на вулицю, в чому була. Вибігла напереріз машині, почала кричати. Разом зі мною вибігли ще жінки з сусідніх будинків. Ми відбили Бобочку, і машина поїхала ні з чим. Але я вже не могла залишати собаку на вулиці — а що, як мисливці повернуться? І я принесла нашого дворового собаку додому.

Це був переламний момент, коли я зрозуміла — не можу нічого не робити з тим, що коїться в місті стосовно безпритульних тварин. Разом з подругою Ольгою Литовченко у 2011 році ми зареєстрували громадську організацію Бахмутське товариство захисту тварин «Лада». Трохи пізніше незамінною в нашому дрім-тімі стала також Людмила Булавка.

Волонтерки проти бюрократії

До нас долучалися люди. Ми давали оголошення в пресі, розповідали про нашу позицію — місту потрібен притулок і кампанія зі стерилізації, а не відстрілу тварин. Були ті, хто нас підтримував, але були й хейтери.

Ми шукали можливостей скрізь. Знайшли грантову програму, яка могла підтримати роботу стерилізаційного майданчика, подали заявку й виграли. Звернулися до місцевої влади, і нам виділили покинуту комунальну будівлю. Ми закупили клітки, деяке обладнання й облаштували стерилізаційний майданчик, де б могли працювати лікарі.

За умовами гранту, орендна плата становила 1 гривню на рік, а з місцевого бюджету мали виділяти кошти на стерилізацію тварин. Але тоді в міськраді нам сказали, що нібито можуть виділяти гроші лише на відлов. Це вже зараз ми розуміємо, що влада скористалася нашою необізнаністю, а тоді ми просто зітхнули й почали самі збирати кошти на перші операції — у соцмережах, на базарі.

Місцева ветеринарка погодилася оперувати безпритульних тварин безкоштовно, і ми сплачували тільки вартість медикаментів.

Тим часом на базі стерилізаційного майданчика в нас організувався притулок — ми залишали там після лікування та стерилізації тих тварин, у яких було дуже мало шансів вижити на вулиці через вік чи стан здоров’я. Стерилізованих і здорових намагалися прилаштувати в родини.

Кожна з волонтерок мала власну роботу, і до тварин у притулку ми могли приходити лише в позаробочий час. Тож вирішили найняти доглядальницю, і на зарплату збирали в нашій спільноті в соцмережах та скидалися з власних невеликих зарплат: я — з учительської, Ольга — з бібліотекарської.

Волонтерки притулку для безхатніх тварин «Лада»: Ольга Литовченко, Марина Шажко та Людмила Булавка. Фото надала Марина

Мусила привезти собак під мерію

Наприкінці 2014 року нас чекало ще одне випробування — ми залишилися без світла, бо територію, де розташований притулок, відрізали від мережі. Три роки ми проводили вечірні годування, перев’язки й уколи з ліхтариками. Але в кінці 2017 терпець урвався, і я оголосила в наших соцмережах про проведення масштабного пікету під міськрадою.

Я написала, що у зв’язку з тим, що в притулку досі немає світла, всі 100 тварин звідти переїжджають жити… у мерію. «Переїзд» оголосила на 27 грудня, а вимоги — повернути світло в притулок і закласти кошти на стерилізацію безхатніх тварин у місті в бюджет на 2018 рік.

Напередодні анонсованого пікету директору приватного ліцею, де я тоді працювала, зателефонували з мерії та поскаржилися на мене. Мовляв, не тим ваша викладачка займається, зробіть щось. На що мій керівник відповів, що свою викладацьку роботу я виконую чудово, а моя громадська діяльність його не стосується.

Волонтери вивантажують клітки з собаками з притулку для пікету під міськрадою. Бахмут, 2017 рік. Фото надала Марина Шажко

27 грудня 2017 року ми рушили під міськраду разом з нашими собаками. Нас прийшли підтримати багато людей. Буквально за годину від початку збору — ще навіть офіційно не почався пікет — у притулку з’явилося світло.

Так почався новий етап нашої співпраці з місцевою владою, нарешті двосторонній: місто виділило кошти на стерилізацію безхатніх тварин.

Куди виїхати, коли в тебе 160 собак?

Я дуже добре пам’ятаю 24 лютого 2022 року. Я прокинулась о 5 ранку й почала читати новинну стрічку. На той момент у нас під опікою було 160 тварин. Евакуацію я навіть не розглядала: без них нікуди не поїду, а з ними куди? Як? Взялася робити запаси круп, кормів. Десь до початку травня в нас було відносно спокійно, і я сподівалася, що так буде й далі. Ми навіть ділилися своїми запасами з Лисичанськом, Сєвєродонецьком, де було вже гаряче.

Із середини травня 2022-го по Бахмуту почало сильно прилітати. Наш притулок опинився на лінії вогню. 1 серпня стався перший приліт на нашу територію. Того дня до нас якраз приїхали волонтери — привезли корми для тварин, і десь за годину, як тільки поїхали, бабахнуло. Пошкодило будівлю та вольєри, 2 собаки були поранені.

Це стало для мене поштовхом — треба діяти. Коли ти сам за себе — це одне, а коли від тебе залежать життя тварин, що не можуть ухвалювати рішення — це змушує діяти.

Загибель Лади стала останньою краплею

Я почала шукати, куди ми могли б виїхати, обдзвонила різні фонди з проханням допомогти нам знайти якусь територію, хоча б за гроші. Ми одразу орієнтувалися на Дніпропетровщину, бо розуміли, що далеко наші собаки просто не доїдуть — більшість з них після серйозних травм чи хвороб, багато стареньких.

Ми знайшли один варіант — стара ферма в селі Вільне Дніпропетровської області. Але її оренда коштувала 15 000 гривень на місяць. Наш притулок живе на благодійні внески, тому збирати додаткові кошти, коли в країні війна, здавалося неможливим. Вирішили шукати ще.

30 серпня вночі був другий приліт — касетна бомба. Тоді загинула одна з наших старожилок — собачка Лада, ім’я якої носить наша ГО та створений нами притулок.

Це стало останньою краплею. Я вирішила, що це знак, що нам треба терміново виїжджати з Бахмута. Вранці я подзвонила власнику ферми та сказала, що ми згодні на 15 тисяч.

Так виглядав притулок для безхатніх тварин «Лада» в Бахмуті після «прильоту» в серпні 2022 року. Фото надала Марина Шажко

Переїзд на межі нервового зриву

До перевезення треба було підготувати хоча б якусь кількість вольєрів і будок. З цим мені допоміг один волонтер, він написав у себе на телеграм-каналі пост про нас і зібрав 100 000 гривень.

Аби перевезти тварин з Бахмута на Дніпропетровщину, разом працювали два фонди: «Порятунок тварин Харків» та Breaking The Chains, а також група волонтерів з Києва. Зробити все треба було за день, бо ми помітили, що щойно до нас приїздить якесь авто, потім на територію «прилітає». Мабуть, стежили.

28 вересня ми переїжджали. Того дня в місті було незвично тихо — наче сам Бог нам допомагав. Тим не менш, щохвилини очікували на обстріл.

Вантажили собак на межі нервового зриву. Але нам вдалося — ми вивезли усіх 159 тварин з Бахмута.

28 вересня 2022 року. Волонтерки евакуюють 160 собак з Бахмута на Дніпропетровщину. Фото надала Марина Шажко

Не було навіть мисок для собак — з усім допомагають люди

Коли ми привезли собак до Вільного, не всі вольєри ще були готові. На новому місці в нас не було навіть з чого годувати тварин, бо ми нічого з собою не могли взяти — машини ледь вмістили клітки з собаками. Місцеві жителі дуже нам допомагали: приносили старий посуд, якісь простирадла. Саме завдяки підтримці місцевої громади ми вижили в перші два найтяжчі місяці після переїзду.

Я разом зі стареньким батьком винайняла квартиру в місті Новомосковськ, що недалеко від Вільного. Дуже вдячна власниці квартири, що вона дозволила, аби дві мої собаки жили зі мною. Коли я чую ці розмови, що нібито до переселенців з Донбасу якось не так десь ставляться, я усміхаюсь — у нас зовсім інший досвід.

І далі нам продовжують допомагати небайдужі люди: благодійні фонди надають корми, фонд Happy Paw допоміг перекрити дах на старій фермі й добудувати вольєри.

Плануємо збудувати й облаштувати ветеринарний кабінет, щоб мати можливість лікувати й стерилізувати тварин тут. Наша волонтерка Людмила зараз навчається в місцевому ветеринарному коледжі — нам необхідний власний лікар у команді.

Евакуаційна машина, завантажена клітками та переносками з тваринами. Не було куди навіть забрати собачі миски. Фото надала Марина Шажко

Продовжуємо рятувати тварин з-під обстрілів

Ми теж як можемо допомагаємо іншим зоозахисникам. Щомісяця до нас привозять кілька тон кормів, а ми їх розвантажуємо й потім надсилаємо Новою поштою чи з волонтерами до міст і сіл Донеччини.

А ще ми, притулок-переселенець, прийняли до себе уже понад 60 тварин із зони активних бойових дій — Часового Яру, Красногорівки, Мар’їнки, Торецька. Багато тварин з контузіями, осколковими пораненнями. Ми їх лікуємо та стараємось прилаштувати в родини. Нещодавній наш щасливий «випускник» — це Мартинчик, пес із Бахмута. Він жив у притулку 4 роки, й ось уже тут, на Дніпропетровщині, знайшов свою родину. Ті люди шукали собі маленьке цуценя, але Мартинчик їх підкорив з першої зустрічі. Тепер живе наш бахмутський пес, що переніс поранення під час обстрілу, просто в шикарних умовах, а головне — в любові.

Притулок «Лада» існував у Бахмуті, переїхав на Дніпропетровщину та продовжує працювати тут завдяки небайдужим людям — це й офіційні організації, і просто випадкові відвідувачі наших сторінок у соцмережах.

Зараз у нас у притулку 208 тварин. Втрьох нам ніяк не впоратись, тож наймаємо помічників: 4 доглядальниць і двох охоронців. Помічниці приходять на кілька годин щодня, доки ми на роботах, охоронці працюють позмінно. На зарплатню цим людям ми збираємо кошти в соцмережах.

Часто люди соромляться донатити маленькі суми, але саме невеличкі донати вирішують усе. Наприклад, у нашій спільноті на Фейсбуці 4000 підписників. Аби кожен з учасників раз на місяць переказував 20 гривень, ми б без проблем закривали всі питання з ліками, операціями, кормами та зарплатою для помічників.

Зооволонтерка Марина Шажко чухає новеньку мешканку вольєра. Власник собаки зараз на війні, тож Бетті чекає на його повернення в притулку «Лада». На фоні — вольєри, які допомогли збудувати благодійники. Фото надала Марина Шажко

Так, нам непросто. Я не раз озиралась на своє життя — а що, якби я могла повернутися назад? І в мене одна відповідь: я б точно робила те саме — рятувала тварин. Тільки тепер стукала б в усі двері кабінетів і серця людей ще наполегливіше.

Читати далі