Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Бачу, як у них розправляються плечі». Благодійники об’єдналися у проєкт «Діти Янголів» та дбають про родини загиблих військових

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Аеліта Басанець – мама у декреті та дружина військового. Вона заснувала у Кременці, Тернопільської області, благодійну організацію, яка об’єднала незвичайних волонтерів. Це викладачі англійської, б’юті-майстри, стоматологи і навіть інструктори зі стояння на дошці Cадху. Фахівці з різних сфер згуртувалися у спільноту благодійників «Діти Янголів», аби разом робити щось приємне й корисне для дітей та дружин загиблих захисників. Ідея такого проєкту прийшла до Аеліти однієї безсонної ночі, а вже на ранок жінка записалася на прийом до міського голови, аби обговорити її втілення.

Як корекція брів чи торт допомагають рідним загиблих воїнів справитися з горем, Аеліта розповіла ШоТам.

Аеліта Басанець

24 лютого ми знали, що робити

Наші стосунки з чоловіком зав’язалися приблизно за рік до великої війни. Ми дуже старанно їх будували і будуємо по сьогоднішній день на відстані. Нині він у сухопутних військах. Я дуже пишаюся своїм чоловіком. Але кожного разу у мене стискається серце, коли він мені присилає фото чергової відзнаки чи ордена – я розумію, якою це ціною здобувається. Напевно, мене це більше засмучує, ніж тішить. Для нашої родини 24 лютого не стояло питання, що нам робити. У чоловіка вже було чітке рішення: я з дитиною їду за кордон, його збираю у військкомат. 

Він військовий ще з 2014 року. Пішов служити, як тільки йому виповнилося 18. І ми обговорювали це на початку наших стосунків, він мені обіцяв, що не піде в АТО, поки ми разом, але ми обоє знали, що рано чи пізно почнеться повномасштабне вторгнення… Тож коли це сталося, ми були готові. Я не могла плакати вдома, одразу побігла по магазинах, аптеках: якісь речі, цигарки, ліки. У нього на той момент було загострення проблем зі спиною, він навіть ходити не міг без уколів. Але варіант не йти до військкомату навіть не розглядав. За цей час чоловік був у найгарячіших точках: відбивали Херсон, працювали на Запорізькому та Донецькому напрямках. 

Ми з маленьким Олексієм пробули у Польщі 8 місяців і повернулися у Кременець. Бо я хотіла бути ближче до чоловіка, бути поруч з друзями і знайомими, які так само чекають з Перемогою своїх найдорожчих. Коли я проходжу Алеєю Героїв у Кременці, я впізнаю занадто багато облич з фото. Я знаю більшість з цих хлопців, які загинули, захищаючи нас з вами. Ми виросли в одному місті. Це навіть не мотивація, це мій обов’язок – повернути їхнім рідним хоча б невеличку частинку тієї турботи та тепла чоловіків, татусів, синів, яких вони втратили. Саме це підштовхнуло мене заснувати благодійний фонд «Діти Янголів».

Аеліта знає більшість хлопців з Алеї Героїв. Фото: ШоТам.

Посеред ночі я написала свою ідею у місцевий чат

Серед нинішніх бенефіціарів проєкту є особливий для мене юнак – Валера Бондарський. Він син моєї хрещеної матері. В його батька я виросла на руках, зі старшим братом Валери я сиділа за однією партою. До того як я взялася за свою ідею з благодійним проєктом, у нашому невеличкому містечку було підряд три жахливо важких похорони. Один з них – це прощання з Ігорем Бондарським, батьком Валери. Можна сказати, що це вперше горе, яке несе війна, підійшло так близько до мене, бо загинула дуже близька мені людина. 

Пам’ятаю, лежала тієї ночі абсолютно виснажена емоційно і все думала: як можу допомогти цим людям, у яких окупанти забрали найдорожчих? Хлопчику, який дізнався про загибель тата у свій день народження. Молодій дружині, яка втратила коханого за три тижні після весілля… 

На годиннику була друга ночі, а я просто пишу в один із міських телеграм-каналів: «Хто готовий допомогти дітям загиблих захисників зібратися до школи?», і прошу голосувати лайками. Кременчани мене підтримали. А ще цей мій допис побачила Аліна Буян, працівниця міської ради, і вже наступного дня мені написали із міськради, запросили на прийом до міського голови Андрія Смаглюка.

Я озвучила йому свою ідею про цілий благодійний проєкт, який дбатиме не лише про збір шкільного приладдя для дитини, а і про її підготовку до ЗНО, і про вивчення англійської, і про те, щоби мама мала змогу потрапити до перукаря чи на масаж, і ще про багато-багато різних моментів. Міський голова мене підтримав і одразу підказав деяких спеціалістів, до яких можна звернутися з пропозицією. Попереду – підписання меморандуму про співпрацю з міською радою Кременця. 

А для Валери, до речі, ми уже змогли здійснити одну його мрію: займатися вокалом з професійним викладачем. Це таке щастя – бачити, як йому це подобається, як у нього виходить. 

Волонтерять кондитери, бровісти, стоматологи

За власні кошти я орендувала офісне приміщення. Сюди приходять мами з дітьми, тут відбуваються деякі заходи. Благодійний проєкт «Діти Янголів» спрямований на допомогу сиротам та вдовам військовослужбовців, що загинули при виконанні бойового завдання під час російсько-української війни. Ми надаємо психологічну підтримку, займаємося освітою наших бенефіціарів, організовуємо сеанси масажу та б’юті-процедури й іноді даруємо подарунки. Навіть важко перерахувати увесь спектр наших «послуг»: комусь допомагаємо зібрати дитину до школи, комусь полікувати зуби, комусь даруємо нові враження від сеансу цвяхостояння.

Наразі мені вдалося зібрати досить велику команду волонтерів: від кондитерів до перукаря, психолога, викладачів. Основні наші волонтери – дівчатка-кондитери Віта та Аня, які печуть тортики до дня народження наших діток; Юля, яка надає послуги бровіста і ламімейкера для наших матусь.

У фонді вдалося зібрати велику команду волонтерів, зокрема, й б’юті-майстрів. Фото: ШоТам.

Уже маємо перших партнерів: це перукарня «Чарівниця», яка безкоштовно зробила стрижки діткам до 1 вересня та піцерія MonoPizza, яка до дня народження дарує дітям сертифікат на доставку піци. Родинна стоматологія Микуцьких лікує нашим бенефеціарам зуби. Є викладачки англійської Настя та Валя, які проводять заняття на базі школи Ірини Дячук. Також у нас є провідниця із цвяхостояння Марта. І психологиня – Світлана Пушкар. Є масажист-кінезіолог. Всі ці люди працюють на волонтерських засадах. Є благодійники, які надсилають нам кошти. З них ми закуповуємо продукти для тих же тортів на день народження, купуємо подарунки.

Нам потрібні волонтери онлайн

Нас підтримує дуже багато людей. Але далі все важче знаходити нових волонтерів. Бо загалом усі, хто в перший тиждень висловив готовність допомогти, уже залучені. А родин, які зазнали таку втрату, стає все більше і більше. Тому потрібно ще більше волонтерів-фахівців та волонтерів-бізнесів, аби втримати розпочате, не перевантажувати спеціалістів, і приділити увагу кожній родині.

Викладачки англійської Настя та Валя проводять заняття на базі школи Ірини Дячук. Фото: ШоТам.

Кажуть, руками людей допомагає Бог, і ми стали тією рукою, яка погладить виснажену жінку по плечі і скаже: «Люба, ти так втомилася, тобі треба трошки перепочити, сходи на масаж» чи «Ти дуже красива, дозволь нам підкреслити це, нагадати тобі». Але нам потрібно більше таких рук. На сьогодні у нас є лише одна перукарка. Інша дівчина-перукарка, яка працювала в нашому проєкті, уже повернулася до рідного Харкова. Тож я шукаю волонтерів-перукарів. Також дуже потрібні фахівці із підготовки до ЗНО, репетитори. У нас є діти, які закінчують 11 клас. Їм важко після втрати повністю включитися у навчальний процес, потрібна підтримка та допомога наставництвом. Це можуть бути репетитори, які працюють онлайн, тобто долучитися можна з будь-якого куточка України.

«Діти Янголів» розвивається досить стрімко. На початку, у липні, у нас було 17 дітей, якими ми опікувалися, а зараз їх уже 26. Наймолодшій дитині 5 місяці. Я часто передивляюся фото наших дітей. Так цінно бачити їхні усмішки від тортика чи цікавого заняття. Це дуже важка праця нашої команди волонтерів – виборювати ці посмішки.

Наразі фонд дбає про 26 дітей. Фото: ШоТам.

Моя мрія – аби філіали нашого фонду були по всій Україні. Моя мета – запустити до кінця року хоча б ще один філіал проєкту. Ми розуміємо, що таких «дітей янголів» ставатиме все більше і більше з часом. І реабілітація, психологічна підтримка та плече опори потрібне не лише родинам з нашого міста та району. Якщо ви знаєте, як допомогти, долучайтеся, ми раді будь-яким новим ідеям та підтримці.

Дітям треба бачити мамину посмішку

Як сприймають наші бенефіціари пропозицію про допомогу? Однозначної та короткої відповіді немає. Всі реагують по-різному. Хтось насторожено, болісно. Є мами, які тижнями не хочуть виходити з дому, і ми самі відвозимо дитину на заняття. Є ті, хто дзвонять мені просто поговорити і кажуть, що їм стає легше.  Я почала вивчати психологію, аби вміти комунікувати ще якісніше та обережніше. 

Бачу, як у жінок розправляються плечі, коли хтось вперше за довгий час з посмішкою дивиться на себе у дзеркало після роботи перукаря, хтось взявся разом із дітьми вивчати англійську. Одна з наших бенефіціарок, Майя Магура, сказала: коли побачила, скільки людей хоче допомогти їній родині, їй знову захотілося жити. 

Ми розуміємо, ніщо і ніхто не може замінити родині батька, чоловіка, сина. Але ми працюємо над тим, аби донести до матерів і бабусь, що дітям треба жити далі, потрібно здобувати знання, мати дитинство, бачити мамину усмішку. Адже самим за цими хлопчиками та дівчатками, саме за «дітьми янголів» – наше майбутнє.  

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

Компанія Baykar інвестує в Україну $100 млн

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Турецька компанія Baykar, яка виробляє бойові безпілотники Bayraktar TB2, інвестує 100 мільйонів доларів у три проєкти в Україні.

Про це заявив генеральний директор Baykar Халук Байрактар на Форумі оборонних індустрій в Києві, цитує його Укрінформ.

«У нас в Україні три основні інвестиції. Одна з них – завод. Потім у нас є сервісний центр, а також головний офіс тут… Це інвестиція, яка становить близько 100 мільйонів доларів, і процес уже пішов. Будівництво вже розпочато. На його завершення знадобиться близько 1,5 року. Ми плануємо, щоб тут працювало мінімум 300 людей», — сказав він.

Байрактар наголосив, що це виробництво буде самодостатнім, екологічним та взаємовигідним, оскільки Україна має унікальні технології з виробництва двигунів, а турецька сторона — безпілотники, на яких встановлюють ці двигуни.

«Перед нами стоять також деякі виклики. Це ланцюжок постачання, пошук і розвиток людського капіталу через вплив війни та нормативне середовище, особливо ті правила, які підтримуватимуть ці інвестиції», — сказав він.

Читайте також: «В укритті танцюємо під пісню про пса Патрона чи як Венздей Аддамс». Дружина військового з Тернопільщини допомагає дітям пережити війну

За словами Байрактара, нинішня війна стала війною безпілотників, і Україна має в ній деяку перевагу, зокрема завдяки використанню різних типів апаратів, хоч це і складно реалізувати. Особливо важливим за таких умов є зворотний звʼязок у використанні технологій від військових. Саме тому “байрактари”, які застосовуються в Україні, були обладнані низкою унікальних систем.

Гендиректор Baykar наголосив на підтримці України.

«Ми тут не для того, щоб максимізувати наші доходи чи прибутки. Ми тут, щоб максимально підтримати вас. Ми поважаємо вашу боротьбу за свободу і незалежність, за збереження вашого суверенітету», — сказав Байрактар.

Нагадаємо, компанія Baykar побудує в Україні сервісний центр з ремонту безпілотників.

Також компанія Baykar отримала дозволи від Туреччини на виробництво БПЛА в Україні.

Фото: Baykar.

Читати далі

Суспільство

«В укритті танцюємо під пісню про пса Патрона чи як Венздей Аддамс». Дружина військового з Тернопільщини допомагає дітям пережити війну

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Олена Переймибіда розвиває позашкільну освіту у місті Зборів, що на Тернопільщині. Встигає працювати з дітьми одразу кількома напрямками: театральне мистецтво, дитячий ляльковий театр та виготовлення сувенірів. Улюблену роботу вчиться поєднувати з новою непростою роллю: чекати звістки від чоловіка з фронту. Уже рік, як Роман захищає Україну на найгарячіших напрямках.

Як війна впливає на дітей, про танці в укритті та навіщо продовжує винаймати офіс чоловіка, Олена розповіла ШоТам.

Олена Переймибіда

керівниця студій театрального мистецтва та виготовлення сувенірів.

Про цю роботу я мріяла багато років тому

Я займаюся з дітьми лише три роки, але вже не уявляю без цього свого життя. До того я довгий час працювала у відділі культури і туризму Зборівської районної державної адміністрації, але потрапила під скорочення. Спочатку була засмучена і розгублена, але згодом зрозуміла, що це доля підкинула мені шанс нарешті займатися тим, про що я мріяла. Багато років тому вступила на факультет культури і мистецтв, щоб допомагати дітям розкривати свої таланти. 

Так я почала працювати керівницею студії театрального мистецтва базі ЗОШ №1 та вести заняття у гуртку з виготовлення сувенірів при Центрі дитячої та юнацької творчості. Я люблю все, що стосується креативного хендмейду: техніка та матеріали не важливі. Уже кілька років я маю офіційне посвідчення майстрині народної художньої творчості.

Олена не уявляє свого життя без дитячих гуртків. Фото надала героїня.

Обидва гуртки дуже популярні, театральна студія уже навіть має розгалуження: театральне та акторське мистецтво – для різних вікових груп та ляльковий театр – для молодших школярів. 

Заняття допомагають дітям розцвітати

Для мене найбільше задоволення – це бачити, що діти розцвітають на сцені. Наприклад, як дитина, для якої було стресом розказати віршик на уроці, отримує задоволення, виступаючи перед цілим залом. 

Неодноразово наша театральна трупа вже виступала на сцені міського будинку культури з різними виставами. 

Шлях найменших мрійників про велику сцену розпочинається з лялькового театру. Перш за все, ми вчимося працювати з пальчиковими ляльками та тими, що одягаються на руку. Я показую, як її правильно надягати на руку, як зробити, аби лялька «ожила» та зарухала головою. Звичайно, ляльковий театр дітям дуже подобається, оскільки це наче продовження їхніх власних ігор, це близьке і зрозуміле. Деякі іграшки ми робимо самі: зі старих, набитих синтепоном, якісь я шию сама чи в’яжу. 

Ляльковий театр дітям дуже подобається. Фото: ШоТам

Наші заняття допомагають дитині підсилити певні риси характеру. Перш за все – впевненість в собі, розвиток комунікаційних здібностей. Діти вчаться знаходити спільну мову, працювати у команді, ділити відповідальність. Також це розвиток дрібної моторики, мовного апарату, уяви, уваги, вміння концентруватися. 

Чоловік пройшов військову підготовку за кордоном

Я сама родом з Херсону, там і виросла. На Тернопільщину приїхала студенткою в гості до рідних і тут зустріла Романа. Спалахнули почуття, взаємні, палкі. Але я повернулася додому, бо ж навчання. Були стосунки на відстані: ми годинами спілкувалися телефоном, їздили одне до одного в гості. І в один з таких приїздів Роман мені освідчився. Це було у березі, у травні ми розписалися, а вже у серпні поїхали разом до Зборова, обвінчалися і зіграли весілля. 

У мого чоловіка Романа теж є робота, якою він горить і яку дуже любить. Він адвокат. Відкрив власний офіс, надавав правову допомогу зборівчанам. Справи йшли добре, і ми думали, що наше життя уже склалося: у кожного є робота до душі, двоє чудових донечок, але… Як і життя сотень тисяч українців, усе змінила війна.

Вже рік, як він пішов воювати. Зараз захищає Україну на Донецькому напрямку. Мій чоловік артилерист, керівник екіпажу…Більше сказати я не можу. 

Роман не мав ні строкової служби, ні військової кафедри за плечима, жодного військового досвіду. Я думала: Боже, як же він там буде? Він же і курки ніколи в житті не рубав! Але після мобілізації проходив навчання спочатку в Україні, а потім і за кордоном, у Великобританії. Вивчився на артилериста. Показав себе у бою і швидко став командиром гармати. Позивний у нього, звісно ж, Адвокат.

Чоловік не мав за плечима жодного військового досвіду, але пройшов навчання в Україні й за кордоном. Фото надала героїня.

Нам дуже важко без нього, страшенно переживаю, коли знаю, що він виходить на позиції, серце не на місці. Ми з ним домовились бодай смайликами обмінюватися, аби знати, що з ним все добре. Адже часто буває таке, що більше написати він фізично не має можливості. 

Роблю все, аби в укритті діти не думали про ракети

Буває так, що у нього з’являється можливість вийти на зв’язок, а у мене якраз заняття. Звичайно, я беру слухавку, аби почути його хоча б на хвилину. Оскільки не можу залишити дітей без нагляду, вони чують нашу розмову. Ясна річ, що нічого такого, що їм не можна чути, ми не говоримо. 

Часто після таких дзвінків хтось із дітей починає ділитися тим, що переживає сам: «А у мене тато на війні там-то» чи «А наш тато давно не дзвонив». Ми підтримуємо одне одного – я їх, а вони мене. Обіймаймося і мріємо, яке свято ми влаштуємо після Перемоги і запросимо усіх-усіх тат. 

Часто наші заняття перериває повітряна тривога. Діти розуміють, що це значить: загроза ракетного удару. Аби відволікти їх та допомогти випустити стрес, я проводжу з ними танцювальні руханки просто в укритті. Обираю пісні сучасних українських виконавців чи танцювальні тренди з TikTok: гарцюємо під пісню про пса Патрона чи розучуємо танок Венздей Аддамс. Вони у захваті.

Олена проводить танцювальні руханки просто в укритті. Фото: ШоТам

Діти дуже багато що розуміють

Гурток із виготовлення сувенірів я веду у Центрі дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ). Діти вчаться працювати з пластиком, з природними матеріалами, з воском, милом, гіпсом. Найбільше дітям подобається виготовляти гіпсові фігурки, які вони потім власноруч розмальовують, покривають лаком і виходить готовий подарунок. 

Минулого року наш ЦДЮТ за підтримки міської ради організував благодійний ярмарок для підтримки ЗСУ: діти з різних гуртків Центру продавали свої вироби, а кошти потім зібрали у спільний фонд та передали для потреб військових. Гуртом зібрали понад 10 тисяч гривень. 

Діти дуже багато розуміють. Про мову, про свободу, про історію свого народу. Це те, про що говорив мені Роман, ще коли ми познайомились.

З Херсона їхала Альоною, а у Зборові стала Оленкою

Вдома, у Херсоні, я з дитинства була Альона – так усі зверталися, на російський більше манер. А Роман одразу мене почав називати Оленкою, і так вже всі почали мене називати. Отак я з Херсона їхала ще Альоною, а у Зборові стала Оленкою. Тепер дуже люблю своє ім’я, саме цю форму. А можна сказати, що подарував мені його чоловік. 

Він у мене великий патріот свого народу. Ще замолоду, як був юнаком, мріяв якомога більше українців «перетягнути» на українську, щоб люди шанували свою мову і говорили нею. Сьогодні він воює також і за свою мову. Щоби наші діти пишалися рідними піснями, іменами, прізвищами. 

Та я впевнена, що ми впораємося. Я навіть чоловіків офіс продовжую орендувати, бо вірю, що скоро він повернеться додому з Перемогою і повернеться до улюбленої справи.

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Читати далі

Суспільство

Сирський показав, як ЗСУ нищать ворога під Соледаром (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Під Соледаром аеророзвідники 30-ї окремої механізованої бригади із «Команди В’ялого» протягом доби вразили 4 авто і 2 бліндажі росіян.

Про це повідомив командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський.

«Чудова робота. Масштабуємо знищення ворога», — написав він.

Читайте такожТрофейна російська техніка тепер розміновує сміттєзвалище. Як на Харківщині відновлюється деокупована Шевченківська громада

Про 30 ОМБр

30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького — формування механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил України. Під час війни на сході України бригада у 2014 році вела важкі бої. З 2018 року бригаді присвоїли назву князя Костянтина Острозького — полководця Великого князівства Литовського середніх віків.

Нагадаємо, бійці ССО показали, як вибивали ворога із Роботиного на Запоріжжі.

Також ми розповідали, як воїни 30 ОМБр розгромили групу окупантів, що збиралася йти на штурм.

Окрім того, підрозділи СБУ знищили 13 танків та десяток складів боєприпасів росіян.

Фото: facebook.com/30brigade.

Читати далі
Встановити
Встановлення майже не використовує пам’ять і забезпечує швидкий спосіб доступу до цієї програми.
Встановити
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення про останні новини та оновлення.
Відхилити
Дозволити сповіщення