Дім у казані: як плов двічі рятував родину кримських татар

Родина Галімових пережила депортацію кримців, анексію Криму та окупацію Київщини. Тричі їм доводилося втрачати або дім, або власну справу. Але, попри всі історичні потрясіння, з ними була особлива страва, яку кримськотатарський кухар Альфад Галімов вважає дуже схожою на історію України. #ШОТАМ розповідає, чим саме.

Альфад Галімов

власник закладу «Авдет 54»

Після депортації повернулись на голе місце, але з собою привезли казан

«Я вам обіцяю, що в Криму ми з вашою донькою будемо одними з перших», — говорив своєму майбутньому тестю під час сватання. Це були останні роки 70-х. До масового повернення кримських татар з депортації ще далеко. Але радянські війська вже зайшли на територію Афганістану і мені стало зрозуміло, що для комуністичної імперії подібне стане початком кінця. 

На півострів ми з моєю дружиною приїхали на початку 90-х. Там все починали з нуля, на голому місці. Втім привезли із собою важливу річ — казан.

З Ельмірою ми разом вже 46 років з моїх 67. Плов об’єднує щонайменше чотири покоління нашої родини — від наших батьків до наших онуків. Ця страва тримає під час потрясінь, яких на долю кримських татар і України випало чимало.

Батька Ельміри, Акіма, заштовхали в Криму у товарний вагон, як тисячі інших кримців, і відправили на смерть — в Узбекистан. Утім він вижив, на відміну від своїх рідних, які дорогу не подужали. Моя мама в центральній частині Середньої Азії також опинилась не з власної волі. Сюди дісталась обозами, рятуючись від голоду. Їй було всього 16 років. 

Плов готували в обидвох родинах наших предків. Але це не була основна страва, оскільки дешевою її не назвеш. Навичку її приготування я опановував у 21 рік у майстрів в Узбекистані. Ельміра перейняла талант у своєї матері, яка настільки вправною була, що навіть узбеки заздрили. 

Якщо чесно, дружина готує цю страву краще за мене. Проте зазвичай це чоловіча справа, бо у спекотному кліматі, до якого і кримський належить, нелегко кілька годин поспіль провести біля розпеченого казана. А жінок потрібно берегти.

Зібрали 10 тисяч грн за день завдяки плову

З Криму довелось поїхати після анексії. Оселились в Ірпені, та через кілька років у місцевому парку орендували фургончик і почали готувати те, що вміємо найкраще. Я займався пловом, дружина пекла бельгійські вафлі. Проте у 2022 році це місце знищили росіяни.

Під час окупації Ірпеня нам довелось виїхати в Ужгород. Вирішили, що занепадати духом не можна. Тому й тут продовжили готувати плов — працювали у Боздоському парку. 

Якось мій син запропонував провести благодійний продаж для дитячого онкологічного відділення в Києві: «Може разом приготуємо плов, а весь денний прибуток віддамо на благодійність?». Оскільки ця страва неодноразово допомагала вижити нашій родині, то мали допомогти й іншим. Закупили продукти, син вдягнув фартух і розмістився у тісному фудтраку разом зі мною — вторгували на 10 тисяч гривень. Гроші перерахували у Фонд допомоги онкохворим дітям «Краб». 

Коли протягом тижня люди продовжували приходити, аби долучитись до збору, подумав: «Боже, що це за диво, український народ?» 

Через два тижні після цього приходить сповіщення про доставку посилки. Відкриваємо маленьку коробку, а всередині будиночок, зроблений з кори. Повністю усіяний цяточками. Придивився уважніше — а це відбитки дитячих пальчиків. На задній частині напис: «Дяді Альфаду, тітці Ельмірі. Бажаємо вам щастя». Вже три роки цей будиночок стоїть у нас вдома на почесному місці.

Плов — це не про гроші, а про можливість поспілкуватися з людьми

В Ірпінь ми повернулися два роки тому. Відремонтували старий фудтрак і… знову почали готувати плов та пекти вафлі. Щоранку їду до перевіреного постачальника за якісним м’ясом. Витираю серветкою внутрішню частину казана. Випиваю каву та роблю мовчазну молитву. Це своєрідні ритуали підготовки до приготування страви. 

Казан я готую двічі на день: кілограмовий і двокілограмовий. Зі сторони бізнесу, можливо, неправильно робити невелику кількість. Але для мене плов — це не про гроші, а про можливість поспілкуватися з людьми. У чомусь навіть поділитися своєю любов’ю. Адже у світі є речі, які у жодному банку світу ні в лізинг, ні в кредит не дадуть — це релігія, мова, історія та любов. Ось цією любов’ю й ділимося з гостями, а вони відповідають взаємністю. 

Готую плов, Ельміра поруч. Підходить молода пара гостей, усміхається. «Ми сьогодні повінчались. Чоловік військовий, приїздить тільки раз на два місяці. Тому невеличка вечірка у нас буде аж у серпні. Хочемо вас запросити в ролі гостей». Дружина моя ледь не розплакалась. А я думаю, за які гроші подібне купиш?

Вивчав історію плову в експедиціях протяжністю 25 тисяч кілометрів

Я дотримуюсь версії, що плов створили в часи Олександра Македонського, як основну страву для його армії. Тому вона має тисячолітню історію. Плов пережив різні історичні періоди, країни, модифікації, але залишився собою — рис, м’ясо, овочі, приправи. У вмінні вижити попри все він нагадує мені Україну. 

В Ірпінь ми повернулися, бо планували почати тур Європою — з міста, яке після Криму стало для нас новою домівкою. Завдяки пересувній кухні планували відвідати європейські країни, які усіляко допомагали українцям під час війни. Хотіли подякувати за підтримку, нагодувати пловом і зібрати гроші на потреби ЗСУ. На жаль, поки що ідею не вдалося втілити. Втім ключове слово «поки що». 

Досвід експедицій у мене є — на 12 500 кілометрів, і навіть на 25 тисяч кілометрів. Власний автомобіль, до якого чіпляється пересувний вагончик, у лютому 2013 року стояв у 25 кілометрах від полярного кола. За дверима було мінус 43. В одній з експедицій ми з дружиною проїхали весь Великий шовковий шлях (мережа стародавніх торгових маршрутів, що з’єднувала Китай із Центральною Азією, Близьким Сходом та Європою). Я люблю цей маршрут, для мене це приклад успішних дипломатичних зв’язків між абсолютно різними регіонами. 

В Ірпені мій фургон з їжею називається «Авдет 54». Це не випадкові слова, а наша кримська адреса у селі Трипрудне поблизу Сімферополя. Саме тут ми прожили понад 20 років. 

Після переїзду на Київщину у Крим ми не поверталися. Рідні, які залишилися там, часто пишуть: «Сумуємо за вашим пловом». Мені хочеться вірити, що на півострові я ще встигну приготувати великий казан смачного плову. Адже недаремно у перекладі з кримськотатарської мови слово «авдет» означає повернення.