Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Де у Києві легально купити ялинку: локації

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Києві з 17 до 30 грудня працюватимуть 178 законних пунктів з продажу ялинок та новорічних прикрас. 

Про це повідомляє КМДА з посиланням на інформацію Департаменту промисловості та розвитку підприємництва, передає Укрінформ.

Як перевірити легальність

Перевірити, чи купуєте ви легальну ялинку досить просто. На кожній має бути бірка чи клейка стрічка.

  1. Зайдіть на сайт https://www.yalynka.info/
  2. Введіть номер з бірки.
  3. Натисніть «Перевірити».

Читайте також: Новий рік у Києві. Як святкуватиме столиця в умовах пандемії

Де купити ялинку в Києві

у Голосіївському районі:

  • вул. Антоновича, 115
  • перетин вул. Володимиро-Либідської та вул. Антоновича;
  • вул. Ізюмська, 1 (локація № 1);
  • вул. Ізюмська, 1 (локація № 2);
  • вул. Ізюмська, 1 (локація № 3);
  • вул. Ізюмська, 1 (локація № 4);
  • пров. Руслана Лужевського, 1;
  • вул. Академіка Вільямса, 6-А;
  • вул. Васильківська, 11/11;
  • вул. Лятошинського, 14;
  • вул. Академіка Заболотного, 48-А (уздовж та напроти торговельного майданчика «Феофанія»);

у Дарницькому районі:

  • вул. Архітектора Вербицького, 16;
  • вул. Архітектора Вербицького, 28-А, 30;
  • вул. Бориса Гмирі, 1;
  • вул. Бориса Гмирі, 8;
  • вул. Декабристів, 9;
  • вул. Єлизавети Чавдар, 1;
  • вул. Єлизавети Чавдар, 2;
  • вул. Єлизавети Чавдар, 13;
  • вул. Здолбунівська, 2;
  • вул. Михайла Драгоманова, 1;
  • вул. Михайла Драгоманова, 14;
  • вул. Олени Пчілки, 2;
  • вул. Олександра Мишуги, 2;
  • вул. Олександра Мишуги, 4;
  • вул. Михайла Гришка, 1/2;
  • вул. Срібнокільська, 1/2;
  • вул. Срібнокільська, 5;
  • вул. Срібнокільська, 13;
  • вул. Урлівська, 19;
  • вул. Ялтинська, 5-А;
  • вул. Ялтинська, 5-Б;
  • Дніпровська набережна (біля ТЦ «Новус»);
  • перетин вул. Ревуцького та вул. Вишняківської;
  • перетин вул. Анни Ахматової та просп. Петра Григоренка;
  • перетин вул. Тростянецької та вул. Архітектора Вербицького (біля вул. Тростянецької);
  • перетин вул. Урлівської та вул. Анни Ахматової;
  • просп. Петра Григоренка, 26;
  • просп. Петра Григоренка, 41;
  • Харківське шосе, 49;
  • Харківське шосе, 57;
  • Харківське шосе, 144;
  • вул. Княжий Затон, 10.

Читайте також: В Україні запрацювала новорічна «Online Резиденція»

у Деснянському районі:

  • вул. Каштанова, 7;
  • вул. Архітектора Ніколаєва, 7;
  • вул. Теодора Драйзера, 1;
  • вул. Теодора Драйзера, 2;
  • вул. Теодора Драйзера, 4;
  • вул. Теодора Драйзера, 21;
  • вул. Градинська, 6;
  • просп. Володимира Маяковського, 2;
  • просп. Володимира Маяковського, 6;
  • просп. Володимира Маяковського, 15;
  • просп. Володимира Маяковського, 26;
  • просп. Володимира Маяковського, 40;
  • просп. Володимира Маяковського, 42;
  • просп. Володимира Маяковського, 44;
  • просп. Володимира Маяковського, 46;
  • просп. Володимира Маяковського, 47;
  • просп. Володимира Маяковського, 60/10;
  • просп. Володимира Маяковського, 97;
  • вул. Шолом-Алейхема, 17;
  • просп. Лісовий, 28/41;
  • просп. Лісовий, 39.

у Дніпровському районі:

  • б-р Ігоря Шамо, 2/7;
  • вул. Алматинська, 109;
  • вул. Амвросія Бучми, 10;
  • вул. Андрія Малишка, 4-А;
  • вул. Івана Миколайчука, 9;
  • вул. Миропільська, 25;
  • вул. Митрополита Андрея Шептицького, 1/2;
  • вул. Петра Вершигори, 1;
  • вул. Празька, 1/35;
  • вул. Райдужна, 4;
  • вул. Регенераторна, 5-В;
  • вул. Юрія Шумського, 1;
  • просп. Павла Тичини, 7;
  • просп. Соборності, 2/1;
  • просп. Соборності, 4;
  • перетин вул. Ентузіастів, 37 та б-ру Ігоря Шамо;
  • перетин вул. Сулеймана Стальського та вул. Курнатовського;
  • перетин вул. Сулеймана Стальського та б-ру Перова;
  • перетин вул. Івана Микитенка та вул. Курнатовського.

в Оболонському районі:

  • вул. Бережанська, 22;
  • вул. Вишгородська, 44;
  • вул. Героїв Дніпра, 30;
  • вул. Героїв Дніпра, 32;
  • вул. Героїв Дніпра, 34;
  • вул. Героїв Дніпра, 38;
  • вул. Івана Івашкевича, 6/8-А;
  • вул. Йорданська, 17;
  • вул. Маршала Тимошенка, 11;
  • вул. Маршала Малиновського, 3;
  • вул. Маршала Малиновського, 12;
  • вул. Маршала Малиновського, 34;
  • вул. Олександра Архипенка, 6-А;
  • площа Оболонська, 6 (локація № 1);
  • площа Оболонська, 6 (локація № 2);
  • просп. Героїв Сталінграда, 27;
  • просп. Героїв Сталінграда, 46;
  • просп. Мінський, 2;
  • просп. Оболонський, 1-Б;
  • вул. Юрія Кондратюка, 2;
  • просп. Маршала Рокоссовського, 3/4.

у Печерському районі:

  • б-р Дружби Народів, 30/1;
  • вул. Велика Васильківська, 107.

у Подільському районі:

  • вул. Верхній Вал, 16;
  • вул. Вишгородська, 45 (біля магазину «Варус»);
  • вул. Вишгородська, 21/6;
  • вул. Кирилівська, 131;
  • вул. Кирилівська, 127;
  • вул. Маршала Гречка, 18;
  • вул. Світлицького, 30/20 (локації № 1);
  • вул. Світлицького, 30/20 (локація № 2);
  • просп. Василя Порика, 2 (розподільча смуга);
  • просп. Василя Порика, 3;
  • просп. Василя Порика, 5;
  • просп. Георгія Гонгадзе, 5;
  • просп. Георгія Гонгадзе, 20;
  • просп. Правди, 39;
  • просп. Правди, 58 (ТЦ «Орнамент») (локація № 1);
  • просп. Правди, 58 (ТЦ «Орнамент») (локація № 2);
  • просп. Правди, 66 (локація № 1);
  • просп. Правди, 66 (локація № 2);
  • просп. Правди, 100;
  • просп. Свободи, 2;
  • вул. Івана Кавалерідзе, 1.

у Святошинському районі:

  • 17-й км Житомирського шосе;
  • б-р Кольцова, 1;
  • б-р Кольцова, 13;
  • б-р Кольцова, 14;
  • б-р Кольцова, 7;
  • б-р Ромена Роллана, 6/10;
  • вул. Академіка Туполєва, 15-А;
  • вул. Академіка Туполєва, 9;
  • вул. Академіка Булаховського, 30;
  • вул. Академіка Булаховського, 5;
  • вул. Володимира Покотила, 1;
  • вул. Володимира Покотила, 5;
  • вул. Гната Юри, 20;
  • вул. Депутатська, 1;
  • вул. Доброхотова, 11;
  • вул. Жолудєва, 4;
  • вул. Зодчих, 2/58;
  • вул. Зодчих, 46;
  • вул. Зодчих, 50;
  • вул. Зодчих, 56;
  • вул. Зодчих, 62;
  • вул. Зодчих,70;
  • вул. Ірпінська, 62;
  • вул. Ірпінська, 76-80;
  • вул. Клавдіївська, 27-А;
  • вул. Кучера, 5;
  • вул. Підлісна, 5;
  • вул. Симиренка, 10;
  • вул. Симиренка, 17;
  • вул. Сім’ї Стешенків, 7;
  • вул. Чорнобильська, 20;
  • вул. Якуба Коласа, 23;
  • просп. Леся Курбаса, 8;
  • просп. Палладіна, 13;
  • просп. Палладіна, 24;
  • просп. Перемоги, 87.

у Солом’янському районі:

  • вул. Василя Липківського, 1;
  • вул. Василя Липківського, 25;
  • б-р Чоколівський, 22;
  • б-р Чоколівський, 19-21;
  • Кільцева дорога (ріг вул. Сергія Колоса);
  • б-р Вацлава Гавела (ріг вул. Героїв Севастополя);
  • б-р Вацлава Гавела (ріг просп. Відрадного);
  • просп. Повітрофлотський, 18/2;
  • вул. Солом’янська, 39.

у Шевченківському районі:

  • вул. Багговутівська, 8-10;
  • вул. Данила Щербаківського, 56;
  • вул. Щусєва, 44;
  • ріг вул. Дорогожицької та вул. Сім’ї Хохлових;
  • ріг вул. Ігоря Турчина та вул. Академіка Туполєва;
  • вул. Парково-Сирецька, 10.

У КМДА закликають киян купувати ялинки лише на офіційних ярмарках. Оскільки на стихійних ринках хвойні дерева часто реалізовуються без дозвільних документів, що негативно впливає на екологічну ситуацію.

Фото: zmist-tech-space

Суспільство

ЗСУ розгромили «елітну» 58-му армію РФ, оснащену новітнім озброєнням

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Воїни Збройних сил України на південному напрямку розгромили «елітну» 58-му армію Південного військового округу РФ.

Про це повідомили на сторінці Служби безпеки України в Telegram.

СБУ вдалося перехопити телефонну розмову одного з окупантыв, який розповів своїй дружині про знищення «найважчої» армії Південного округу.

«Від 58-ї армії взагалі нічого не залишилося. Вона вважалася найважчою армією в Південному військовому окрузі. А зрештою від неї не залишилося майже нікого. Валерій Бакін в 58-й служив. У нього в роті жодної людини живої не лишилося. Жодної! Усю роту ліквідували. Усю роту. У нас також є роти, де залишилося по 3-4 людини», – розповідає своїй дружині російський загарбник.

За даними Служби безпеки, у 2018 році 58-му армію переоснастили найновішими озброєнням і технікою, «аналогів яким немає».

Читайте також: Тьотя Суп із «Азовсталі». Як мешканка Маріуполя два місяці годувала людей у підвалах заводу-фортеці

« А зараз ЗСУ зробили так, що “нєт” самої 58 армії Південного воєнного округу рф. Тож робимо все, аби “приклад” 58 армії наслідували й інші військові підрозділи ворога. Наближаємо нашу перемогу!», – додали в СБУ.

Раніше бійці бойової групи К2 знищили ворожий танк, що «заблукав» на території однієї з шахт в місті Мар’їнка, що на Донеччині.

Також ми повідомляли, що захисники Запорізького краю знищили російський штурмовик Су-25 та три безпілотники «Орлан-10».

Читати далі

Суспільство

Тьотя Суп із «Азовсталі». Як мешканка Маріуполя два місяці годувала людей у підвалах заводу-фортеці

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Тьотя Суп – саме так Наталю почали називати діти на «Азовсталі». В одному зі сховищ заводу вона впродовж двох місяців готувала їжу. Харчі закінчувалися дуже швидко. Тому навіть більше за обстріл вона боялася промовити слова: «Сьогодні супу не буде». А ще Наталя вигадувала, як відволікти дітей: разом з малечею вони малювали їжу з мирного життя, а потім намагалися втілити «картинку» з наявних продуктів.

Наталя

Працівниця заводу «Азовсталь» у Маріуполі

З початком бойових дій перебувала у місті та понад два місяці ховалася в одному з цехів заводу. У травні змогла виїхати в межах евакуаційної колони

Працювала на «Азовсталі» та волонтерила

Я працювала машиністкою котлів високого тиску на заводі «Азовсталь» у Маріуполі. У вільний від роботи час викладала за своєю спеціальністю при комбінаті в навчальному центрі. Захоплювалася рукоділлям: вишивала, створювала картини зі стразів.

З 2014 року я допомагала діткам, які стали переселенцями зі сходу. Зокрема, з іншими волонтерами збирала та перераховувала кошти для фонду, який оплачував їхнє лікування, готувала подарунки до Дня святого Миколая та відправляла в різні міста України.

Війну зустріла у потязі

Я чомусь взагалі не вірила в повномасштабне вторгнення Росії. Якби я це відчувала – точно не сиділа б у місті до останнього. У ніч проти 24 лютого я була в поїзді – їхала до Києва на лікування. І коли потяг почав спізнюватися, нам сказали, що ніби хтось почав бомбити деякі ділянки. На той момент ми були вже під столицею.

Коли я доїхала до Києва, усе скрізь було зачинено. Мені сказали, що лікарня не працює. Залишатися у столиці навіть думки не було. У Маріуполі на мене чекав мій чоловік. До того ж я не мала при собі грошей і не могла зняти готівку. Та й ін’єкції з собою не взяла, які маю колоти щодня.

Краще тікати, ніж загинути під обвалом

Я вирішила залишатися вдома у Маріуполі, а чоловік без мене не хотів виїжджати. У перші дні десь ми чули якісь віддалені обстріли. Але нам здавалося, що це десь далеко й до нас не дійде. Думали, що буде ситуація така ж, як з 2014 року.

Але був неприємний момент – нам не було, де ховатися. Люди, які мали доступ до підвалу, виїхали й забрали ключі з собою. Тобто в нас навіть не було можливості підготуватися, вкинути туди якісь матраци, воду та продукти.

Хоча, якби ми й мали доступ до підвалу, розуміли, що він не облаштований як бомбосховище. У разі обстрілу будинок просто складеться, і вибратися буде неможливо. Якщо готуватися бути похованим живцем, то вже краще тікати у безпечніше місце.

Бігли до заводу прямо під обстрілами 

Так ми пробули у будинку до 1 березня, поки ситуація не ускладнилася – почалися масові обстріли Маріуполя. Ми вирішили шукати прихисток на «Азовсталі». На той момент нам здавалося, що саме там найбезпечніше. Зранку наступного дня я зібрала документи та перше необхідне, і ми рушили. Бачили, як горіли машини та будинки. Окупанти знищували все. Людей на вулицях було дуже мало. На нас дивилися, як на самогубців, які біжать під обстрілами.

Фото: Маріупольська міська рада

Дорогою ми забігали у підʼїзди, щоб передихнути та сховатися від авіаударів. В одному сиділи жінка, бабуся та двоє діток. Вони запитали, куди ми прямуємо, і ми відповіли, що на комбінат, у бомбосховище. «А ви впевнені, що дійдете туди?». І я відповіла: «Ну, якщо не дійдемо, значить – не дійдемо».

Життя на заводі було квестом: виживеш сьогодні чи ні

Ми зайшли в один із цехів на «Азовсталі» й побачили там багато людей – дорослих, діток, стареньких. У різний час приходили ще. Кожен день перебування там був для нас екстремальний. Це ніби пройдеш ти сьогодні квест чи ні. Приготував їсти – добре, не влетіло в цех – теж добре. Ще один день минув.

Виходити з бункер «Азовсталі» на вулицю з якихось потреб було небезпечно. Одна дівчинка це зробила, і в цей момент стався «приліт» – відірвало двері, а її саму ледь не вбило. Одну жінку ударною хвилею вдарило об стіну – вона прийшла з шишкою, мабуть, мала струс мозку. В один момент прилетіло прямо в цех, і снаряд розірвався там, де ми ходимо. 

Один із захисників Маріуполя. Фото: Дмитро Козацький

Я не можу передати, що ми всі відчували. Що найгірше – деякі люди не усвідомлювали можливих наслідків від своїх дій. Чоловіки виходили покурити під обстріл. Я спочатку їх дуже лаяла за це, говорила: «Хлопці, у нас немає жодних медикаментів. Якщо вас ранять, ви будете стікати кров’ю та стогнати, а на вас дивитимуться діти!». Я просто ніколи не пила алкоголь і не палила, й мені не зрозуміти цю залежність. Але кожен має право вирішувати сам, тож я з тим змирилася. І все ж, як на мене, одна річ – вийти, ризикуючи життям, заради того, щоб знайти воду чи їжу, а інша – щоб покурити.

Суп із консерви та «делікатеси» для дітей

У нашому цеху на «Азовсталі» було від 38 до 50 людей – хтось залишав його, інші приходили. Ті, хто приїжджали раніше машинами, брали з собою їжу, пледи та все необхідне. Хто біг – брав те, що вмістилося в руки. Переважно люди приходили ні з чим, дехто навіть не зміг забрати документи.

Спочатку на «Азовсталі» всі готували їжу кожен для себе. Але якось я сказала: «Дивіться, ми не знаємо кінцеву дату організованого виходу. Ми виживемо, якщо будемо їсти разом». 

Наталя під час евакуації з «Азовсталі». Фото: Маріупольська міська рада

Готувала для всіх я, бо треба було чимось себе зайняти. Не могла я просто постійно сидіти у бункері без інтернету та світла, у повній прострації. Я взагалі непосида, тож мені було особливо важко. Коли просто лежала, одразу зʼявлялися сумні думки: а що там з рідними, хто зі знайомих та колег загинув тощо.

Запаси продуктів закінчувалися дуже швидко. Спочатку варила суп із двох банок консерви на каструлю, потім почала додавати одну. Для діток робила гречаники – трішки борошна, погашена сода та каша. Зі страв ще був звичайний обсмажений рис.

Боялася сказати, що сьогодні супу не буде

Памʼятаю, коли приносила їжу, діти кричали: «Суп! Суп! Суп!». З нами був маленький хлопчик, який міг запам’ятати імена лише деяких інших дітей. Коли я давала йому страву, завжди казав: «Дякую!», а кому – ніколи не говорив. І в один момент я запитала: «Чому ти не називаєш мене на ім’я?». А його мама відповідає, що в нього не виходить вимовити «Наталя». І я кажу: «Ну, то називай мене Тьотя Суп, я ж врешті-решт суп варю». І якось це звиклося. Згодом уже всі мене так називали.

В останні дні перед евакуацією з харчів у нас майже нічого не залишилося. Я боялася, що в один момент мені доведеться сказати людям: «Вибачте, сьогодні супу не буде». Для мене це було найстрашніше – гірше, ніж ті обстріли. Я всім говорила, що їжа є, і боялася питання: «А на скільки її вистачить?». Тому прокидалася й намагалася уникати таких розмов із будь-ким, тому що не знала, як сказати правду.

Діти малювали чорні картини

Діти, які виходили на вулицю, розуміли, що відбувається. Старші замикалися в собі. Я намагалася якось їх розрядити. При собі вони мали лише олівці, тому запропонувала малювати. Спочатку чи не всі картини були чорні, при чому навіть у підлітків. Згодом діти почали брати до рук інші кольори, малюнки ставали яскравими. Ми малювали їжу з мирного життя. А потім намагалися втілити «картинку» з наявних продуктів. Так тісто на воді та консерва ставали найсмачнішою в світі піцею. Ті картини я, до речі, забрала з собою при евакуації. Ми проводили різні конкурси, відволікалися якимись іграми. Це трохи спрацьовувало.

Наталя під час евакуації з «Азовсталі». Фото: Маріупольська міська рада

Дорослі теж займалися, чим могли. Хтось мав із собою в’язання, деякі люди грали в шахи та доміно. Коли 8 березня випав сніг, дівчатка збирали його лопатами, адже в нас був брак технічної води. Гребти під саме дно не можна було, адже там осколки. І все ж скло та бруд потрапляли. Ми той сніг топили на вогнищі, потім відмерзали, зливали, щоб можна було вмитися. Тяжко було, коли взагалі не було опадів. Ми намагалися воду використовувати дуже економно, бо розуміли: невідомо, коли вона з’явиться і чи буде взагалі.

Евакуація була на межі зриву

Про можливу евакуацію ми чули з радіо, яке в нас було. Перше вивезення людей на автобусах не вдалося – почалися сильні обстріли. Щойно люди спустилися назад у бункер, окупанти підірвали генератор на місці, де за пʼять хвилин до цього стояла трирічна дитина.

Перша з трьох колон в супроводі ООН і Червоного хреста вийшла з бункера 1 травня. Люди йшли до автобусів у повній тиші. Через пʼять діб вийшли ми – і почули обстріл. Евакуацію хотіли перервати. Але потім чомусь нам сказали, що ми можемо йти далі. Було страшно.

Евакуація цивільних. Фото: Маріупольська міська рада

Довелося довго йти. Нам сказали, що від того, як швидко ми доберемося до автобусів, залежить, чи поїде того ж дня остання група. Я розуміла, що їм навіть морально буде некомфортно одним там перебувати. А якщо доведеться бути довго, та ще й без їжі? Тому ми йшли настільки швидко, наскільки могли.

Разом із нами прямували люди, яким було важко пересувалися. Ми несли їхні речі, допомагали залізти у важко прохідні місця, переставити ногу, дістати застряглий рюкзак. Третя група теж змогла виїхати – у них обстрілів не було.

Після двох місяців у бункері хочу усамітнення

Я провела на заводі два місяці та чотири дні. Відчула себе у безпеці лише тоді, коли вже доїхала до Запоріжжя. Усю дорогу плакала. Нас нагодували, розселили, одягли, взули. Прийшли вже деякі виплати. Нам надали всі умови для того, щоб ми трохи заспокоїлися і якось жили далі.

Зараз я у досить неприємному стані. Навіть не можу довіритися психологові, якого мені пропонували. Знаю, як вони працюють – повертають у той час. Не хочу ще раз це переживати. Я два місяці не могла ніде усамітнитися, жила на «Азовсталі» в одному приміщенні з людьми з різними характерами та звичками. Зараз просто хочу тиші та самотності.

Читайте також: «Страх кудись відійшов, і я наважилася». Історія фельдшерки з Луганщини, яка врятувала автівки «швидкої» з-під обстрілів

Безмежно вдячна всім, хто дотичний до організації нашого виходу. Вони всі дуже сміливі люди. Це була злагоджена робота. Я розумію, як це важко. У бункері нам було складно визначитися, хто сьогодні прибиратиме, хто рубатиме дрова тощо. А тут, у Запоріжжі, один відповідав за медицину, інший – за розселення, третій – за харчування, четвертий – за одяг тощо. Люди, яких я знала 20 годин, зробили для мене більше, ніж деякі рідні.

У 2014 році я допомагала діткам, тож чудово знаю, як це важко – з’єднувати людей, щоб усі домовилися. Ти береш на себе відповідальність за певне питання, і мусиш тримати комунікацію з іншими. Це колосальна праця.

У планах – видати посібник з виживання

Наразі мені потрібна певна медична допомога. Ми всі чимось хворіли в бункері, маємо високу температуру. Намагаюся через знайомих дізнаватися, кому треба якась допомога. Бо багато моїх колег загинули, деякі – цілими сім’ями. Розумію, що нині їм дуже потрібна підтримка. А ще вирішила створити групу у Viber з тими, хто був у бункерах, щоб трішки розуміти, хто знайшовся. Бо почали всі дзвонити: «Хто, де, як?». Нам треба триматися разом.

У мене в планах – написати посібник із виживання в екстремальних умовах. Це буде коротка довідка: що треба взяти з собою в бункер, що покласти в рюкзак, як поводитися в різних ситуаціях, як надати першу допомогу собі та ближньому. Але в мене немає ні планшета, ні ноутбука. Зараз перші нотатки пишу на папері. Якби хтось міг би мені дати якийсь старенький пристрій, я була б дуже вдячна.

Зі свого досвіду скажу, що багато речей мені не знадобилися, зокрема, теплі речі. Коли ти біжиш, рух зігріває. Тобі незручно, рюкзак спадає, він не має бути важким. Достатньо мати дві футболки й один легкий светр. Головне – вода, бо без їжі ще якось можна протягнути. Тепер вже знаю, які медикаменти краще з собою взяти. Є нюанси, що слід добре продумати маршрут пересування. Тобто, під стінкою йти чи просто швидко бігти вперед. Це тонкощі, які пережиті.

Я б хотіла зробити цей посібник якомога раніше. Мені сказали, що як тільки у мене будуть напрацювання, у друкарні відредагують та видадуть. Цей довідник має бути у кожного в кишені. Нас не вчили цьому в школі, тож такі знання знадобляться. Хочу, щоб люди були готові до виживання в таких умовах.

Читати далі

Суспільство

У Вінниці відкрили центр підтримки переселенців «Я – Маріуполь» (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Вінниці відкрили гуманітарний хаб для допомоги переселенцям «Я – Маріуполь».

Про це повідомив радник маріупольського міського голови Петро Андрющенко в Telegram.

«Маріуполь. Ще один куточок Маріуполя відкрито. Тепер – Маріупольскій муніципальний гуманітарний хаб “Я – Маріуполь”. Вінниця. Обійма маріупольців безцінні. Свій, свому, для свого – головний принцип Маріуполя в евакуації», – написав Андрющенко.

У хабі «Я – Маріуполь» надаватимуть гуманітарну, психологічну, юридичну підтримку. Також переселенцям допоможуть з пошуком роботи. Аналогічні гуманітарні хаби «Я – Маріуполь» вже відкриті і працюють у Запоріжжі та Дніпрі.

Нагадаємо, у Львівській області планують побудувати 60 житлових будинків для внутрішньо переміщених осіб.

Раніше ми повідомляли, що мешканці Новопразької громади, що на Кіровоградщині, вирішили власноруч відновити покинутий багатоквартирний будинок, аби там могли оселитися переселенці.

Фото: Петро Андрющенко.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство23 хв. тому

Тьотя Суп із «Азовсталі». Як мешканка Маріуполя два місяці годувала людей у підвалах заводу-фортеці

Тьотя Суп – саме так Наталю почали називати діти на «Азовсталі». В одному зі сховищ...

Суспільство21 годину тому

Такмед, аптечки та гуманітарне розмінування. Як «Соломʼянські котики» з Києва рятують життя українських бійців

Щоб врятувати життя на полі бою, треба три речі: турнікет, аптечка та вміння ними користуватися....

Суспільство4 дні тому

Врятував сотні тварин в Ірпені та Бучі. Як актор Олексій Суровцев став «Бородатою котомамусею»

Щоденні зйомки, репетиції, концерти, участь у шоу – таким було життя актора та хореографа Олексія...

Суспільство6 днів тому

«Страх кудись відійшов, і я наважилася». Історія фельдшерки з Луганщини, яка врятувала автівки «швидкої» з-під обстрілів

Чи могли б ми в мирний час повірити, що перевезення автівок з одного міста до...

Суспільство1 тиждень тому

Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу

Програмне забезпечення «Кропива» знає чи не кожен український боєць, від снайпера до військового протиповітряної оборони....