Суспільство
Дати перцю. Як у Великій Доброні на Закарпатті всім селом виготовляють паприку
Як намистинку на волосінь – одну до одної. За допомоги великої голки і грубої нитки пані Йолана нанизує перець для сушіння. Важливо це робити правильно: лише через центр плодоніжки, аби підсохла перчина трималася низки й не відірвалася.
Для цього важливого у виробництві паприки процесу – сушіння – також застосовують спеціальний ґаджет: шматок труби, який встромляють у сітку. Кілька вправних звичних рухів – щільно наповнені ясно-червоні міхи розвісять, і вони прикрасять усе подвір’я.
Перцеві гірлянди створюють осінній шарм Великої Доброні (36 км від Ужгорода). Це закарпатське село з перцем. Основний промисел і те, з чим працюють і з чого живуть люди, – це традиційне виготовлення улюбленої духмяної спеції. Знаменитої доброньської паприки. І ні, це не чилі. Паприка Великої Доброні, попри всю любов закарпатців до гострого (даються взнаки традиції пряної угорської кухні), – саме солодка.
Василь, чоловік пані Іболі, опікується не тільки розвішуванням перцю, але й власне вирощуванням. Жаліється, що здоров’я вже не як у молодого. Та все одно зо три центнери перцю родина заготовить. Це як рахувати свіжого. Потім майбутня паприка висохне хоча б удесятеро. І вже як прянощі її придбають перекупники. Але це буде згодом. Зараз же спеції, без яких не уявляє свою кухню кожна не тільки закарпатська хазяйка, лише готують до використання.
«Та десь половинка гектару вадь мало менше!» (або трохи менше – закарпатська говірка) – так оцінює потенціал площі під перець на своєму ґаздівстві (господарстві) пан Ґейза. У гірляндах духмяного солодкого червоного у нього просто все обійстя. Та і сам він пан «із перцем». Не дає ся вузвідати (не хоче, аби розпитували) про те, скільки саме вирощує та скільки ж із тих сіток свіжого перцю буде ароматних прянощів.
Лише каже: «Бачите, як гарно і як пахне? Це – щоосені у Доброні. Відколи робимо паприку? Та скільки живу, все так було. Але ще у нас є картопля і редиска! Але паприка – це головне. Чи все продаємо? Та ні, лишаємо собі хоч пару кілограмів, дітям у місто передаємо та й усе з нею готуємо», – каже господар.
Село Велика Добронь – претендент на звання аграрної столиці Закарпаття. Щоправда, не перший, фору дають інші громади, зокрема Сільце та Заріччя. Ранніми овочами звідти найпершими смакує Україна навесні. Добронь справді знана молодою картоплею і редискою, але найперше – паприкою. У селі навіть встановили пам’ятник: бабуся нанизує перчини на нитку, щоб, як і пані Іболя, почати сушити, створюючи із овоча спецію.
Робота з перцем починається ще взимку: з відбірного насіння вирощують розсаду. Коли відійдуть ранні культури, ділянки переорють і підживлять. У підготовлений ґрунт висадять розсаду. Прополюватимуть, доглядатимуть, поливатимуть… Аж у вересні йтиметься про перший врожай. Далі збір і те саме сушіння.
Гірлянди перцю – лише перший етап. Далі трошки підв’ялені завдяки повітрю і сонцю перчини заберуть у спеціальну кімнату. У Доброні вона є майже у кожній хаті, там – піч і полиці для перцю, а температура має бути не менше 28 градусів. Так перець повільно сушитиметься. І лише коли господарям сподобається стан, його візьмуться чистити. Далі контрольна просушка і подрібнення. У цьому також бере участь вся родина. Кришать руками, а відтак везуть до тих односельців, хто обладнав спеціальний міні-млин для паприки.
У млині кілька разів дбайливо перемелюють перець, якість якого багато в чому визначається рівнем просушки. Овоч не має бути занадто сухим, аби спеція не скидалася на пісок, а зайва волога не дасть паприці зберігатися (що потрібно аж до нового врожаю). На виході із млина перець нарешті стає легендарною паприкою.
Подружжя Марії і Золтана також на сезон вирощують і збирають до 300 кілограмів перцю. Для них він – одна з ланок річного аграрного циклу. І саме паприки, кажуть, купують найменше. Адже людям багато не треба – це лише пряність. Та без неї у Доброні – ніяк. Мовляв, звикли, і без оцих червоних «прикрас» на весь двір своєї осені місцеві вже не уявляють. Насправді ж усе менше господарів зберігають цю традицію, але справа жива і просто на головній вулиці села гість неодмінно спинить погляд на розкішних перцевих в’язанках.
А що ж готуєте із паприкою? Про це питаємо чи не всіх добронців, кого зустрічаємо в роботі із перцем чи на гарно «перченому» подвір’ї. Варто зауважити: це село з виразним угорським акцентом, більшість населення – етнічні угорці, які зберігають і свою мову, і культуру, зокрема гастрономічну. «Та все! Все, що не солодке – туди даємо паприґу!» (паприґа – варіант місцевої назви).
У відповідь на питання про смачне-улюблене називають не тільки традиційні угорські страви, як-от бограч-гуляш (густий м’ясний суп), пьоркьольт (страва з м’ясом у сметанному соусі), і власне паприкаш (також м’ясна страва, найчастіше з картоплею, де основою соусу є добра ложка паприки).
«І макарони нею посиплемо, і до картоплі, та і просто на хліб зі смальцем, всюди! Це не тільки смачно, це для здоров’я, адже в перці так багато доброго, вітамінів!», – 80-річна пані Морґіта пояснює, що для цієї громади паприка – не лише про справу, але і щоразу до страви.
Жінка усміхається і продовжує нанизувати перчини на нитку: як і пані Йолана, намистинку до намистинки, створюючи одвічну ароматну традицію своєї громади. Бо ж це осінь. І це Велика Добронь, село із перцем.
Сто грамів досконалої доброньської паприки на ужгородському базарі коштують 15 гривень. Обираючи спеції на ринку, висловіть пошану праці закарпатців – віддайте перевагу паприці з Великої Доброні. Селу, де всім готові дати перцю. Не гострого, а солодкого, створеного з традиціями і любов’ю.
І ще один факт. 1937 року угорський вчений Альфред Сент-Дьорді отримав Нобелівську премію у галузі медицини за дослідження про біологічне окислення в клітинах. Основою для цього стали досліди про вітамін C. Науковець працював з препаратами із червоного солодкого перцю. Саме такого, який зараз сушиться чи не на кожному подвір’ї у Великій Доброні, на Закарпатті.
Фото – Сергій Гудак
Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
Один із найкращих ортопедів Європи, француз Стефано Романо, вже всьоме приїхав до Львова, щоб допомогти українським захисникам. Упродовж п’яти днів він разом з українськими лікарями проконсультував понад 80 пацієнтів і провів 15 операцій, серед яких — дві надскладні на плечовому сплетенні.
Про це повідомили в реабілітаційному центрі UNBROKEN.
Романо працює в Парижі в одній із провідних приватних клінік та лікує футболістів французького клубу «Парі Сен-Жермен». У Львові він співпрацює з лікарями Лікарні Святого Пантелеймона. Цього разу разом з українськими колегами він виконав унікальні втручання, які допомагають повернути рухливість пораненим.
Один з пацієнтів — 46-річний військовий Юрій Лютий. Він долучився до ЗСУ в перші дні повномасштабного вторгнення та служив у 117-й механізованій бригаді. У січні на Донеччині отримав важке поранення: кілька куль влучили у плече та руку, внаслідок чого пошкодили аксілярний нерв.
Читайте також: «Раз на мільйон випадків»: 11-річному підлітку зі Львівщини видалили рідкісну пухлину
Під час операції хірурги провели нейротизацію — пересадили гілку здорового нерва до пошкодженого. За словами завідувача ортопедії Василя Рокити, це дає шанс на відновлення чутливості й рухливості руки. Зараз Юрій проходить реабілітацію у центрі UNBROKEN. Повну ефективність операції можна буде оцінити лише за рік.
Наступний візит Стефано Романо до Львова запланували за два місяці. Французький фахівець спільно з українськими медиками вже готується до нових операцій.
Нагадаємо, що нобелівський лавреат Кіп Торн та його дружина-нейробіологиня відвідали центр Unbroken (ФОТО).
Фото: сайт UNBROKEN
Аби бути супергероєм, не потрібні суперздібності. Достатньо стати донором плазми, адже кожна четверта людина щонайменше раз у житті потребувала чи потребуватиме переливання компонентів крові чи препаратів на їхній основі.
До Всесвітнього дня донора ШоТам разом з компанією Biopharma Plasma, яка першою в Україні почала виготовляти з донорської плазми ліки, що рятують життя, розробили тест. Усього 5 хвилин, і ви виявите, які хибні переконання щодо донації плазми ви маєте та про які бонуси для донорів ще не знаєте.
1. Як проходить донація плазми?
2. Хто може бути донором плазми?
3. Як часто можна здавати плазму?
4. Що таке взагалі ця плазма крові?
5. Чому донорство плазми таке важливе?
6. Чим можна замінити донорську плазму крові при виготовленні ліків?
7. Як плазмаферез впливає на наш організм?
8. Як довго відновлюються наші запаси плазми після донації?
9. З донорської плазми виготовляють препарати, такі як імуноглобуліни та фактори згортання крові. Як гадаєте, чиї життя рятують ці ліки?
10. Чи правда, що за донацію плазми можна отримати грошову компенсацію?
Йой, ми виявили у твоїх відповідях чимало шкідливих упереджень! Але головне, що в тебе є бажання дізнатися більше на таку важливу тему, як донорство плазми крові. Можливо, ти раніше зовсім нічого не чув/не чула про донацію компонентів крові або ж це були вигадки чи відверті жахайки на медичні теми, яких, на жаль, вдосталь у мережі. Але тепер ти точно знаєш, що:
— донорство плазми, як і донорство крові, рятує людські життя;
— при донації плазми донор зберігає всі свої червоні кров'яні тільця, а натомість його кров очищується від токсинів;
— донором може стати кожен повнолітній, хто має вагу більше 50 кг, добре самопочуття та бажання рятувати життя;
— аби відновити об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього 1-2 доби. Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки;
— донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma в різних містах України.
Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Ти ще маєш трохи сумнівів: а може, плазма не така потрібна, як кров? Чи дійсно вона когось рятує? Чи справді донація плазми безпечна для донора? Настав час поповнити свою базу знань, аби стати амбасадором донорського руху в Україні! А почати можеш із цієї пам’ятки:
— донорська плазма життєво необхідна тим, хто бореться з онкологією, імунодефіцитом, важкими опіками та пораненнями;
— донорство плазми приносить користь самому донору: під час процедури плазмаферезу його кров очищується від токсинів та «омолоджується»;
— аби відновити задоначений об’єм плазми, нашому організму знадобиться всього лиш 1-2 доби! Головне пити достатньо чистої води та не забувати споживати білки.
Донори плазми можуть отримати безкоштовні консультації лікаря та пройти медичні скринінги в центрах Biopharma Plasma по всій Україні! Детальніше про умови тут. Мапа центрів Biopharma Plasma — за посиланням.
Нічого собі, ти знаєш так багато про донорство плазми крові! Схоже, ти вже маєш досвід у цій важливій справі.
Австралієць Джеймс Гаррісон першим увійшов в історію як «Людина з золотою рукою» — за своє життя він пожертвував плазму крові 1 173 рази та врятував життя більш ніж 2 мільйонів новонароджених. Можливо, саме ти підхопиш цю супергеройську місію та станеш новою «Людиною з золотою рукою» та легендою донації з України? Ділися своїми результатами в соцмережах — не для того, аби похвалитися, а щоб твої друзі знали, до кого можуть звернутися по пораду як до досвідченого донора!
Ну а бонусом для них буде мапа центрів Biopharma Plasma, де всі донори можуть отримати тут.
Поділіться своїми результатами:
Фото: Biopharma Plasma
У Галицькому національному природному парку зафіксували найбільшу на заході України колонію рідкісних птахів. Науковці нарахували десятки гнізд та сотні пташенят представників родин Ібісових і Чаплевих, які занесені до Червоної книги України.
Про це повідомили на сторінці Галицького національного природного парку.
На початку червня дослідники провели облік у полівидовій колонії птахів, щоб зрозуміти масштаби явища. У парку виявили близько 25 гнізд Косаря білого, у яких — 36 пташенят. Загальна кількість цих птахів у парку близька до 90. Зазвичай цей вид мешкає вздовж Чорноморського узбережжя, і востаннє у Галицькому нацпарку його гніздування фіксували 15 років тому.
Серед інших рідкісних птахів — Чепура мала (29 гнізд, 101 пташеня) та Квак звичайний (52 гнізда, 168 пташенят). Їхню чисельність у парку нині оцінюють в 160 та 270 особин.
Читайте також: Щоб зберегти рідкісні рослини, у лісах Хмельниччини створили три охоронні зони
А ще дослідники помітили Коровайку буру — одного з найрідкісніших птахів для Опілля. В Україні цей вид трапляється лише в кількох локаціях на півдні, тож, за словами орнітологів, його поява на Івано-Франківщині — надзвичайна рідкість.
Нагадуємо, що на Поліссі втілять найбільший в історії України проєкт по відновленню боліт у заповідниках.
Фото: фейсбук-сторінка Галицького національного природного парку