Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Дати перцю. Як у Великій Доброні на Закарпатті всім селом виготовляють паприку

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Як намистинку на волосінь – одну до одної. За допомоги великої голки і грубої нитки пані Йолана нанизує перець для сушіння. Важливо це робити правильно: лише через центр плодоніжки, аби підсохла перчина трималася низки й не відірвалася.

Для цього важливого у виробництві паприки процесу – сушіння – також застосовують спеціальний ґаджет: шматок труби, який встромляють у сітку. Кілька вправних звичних рухів – щільно наповнені ясно-червоні міхи розвісять, і вони прикрасять усе подвір’я. 

Перцеві гірлянди створюють осінній шарм Великої Доброні (36 км від Ужгорода). Це закарпатське село з перцем. Основний промисел і те, з чим працюють і з чого живуть люди, – це традиційне виготовлення улюбленої духмяної спеції. Знаменитої доброньської паприки. І ні, це не чилі. Паприка Великої Доброні, попри всю любов закарпатців до гострого (даються взнаки традиції пряної угорської кухні), – саме солодка.

Василь, чоловік пані Іболі, опікується не тільки розвішуванням перцю, але й власне вирощуванням. Жаліється, що здоров’я вже не як у молодого. Та все одно зо три центнери перцю родина заготовить. Це як рахувати свіжого. Потім майбутня паприка висохне хоча б удесятеро. І вже як прянощі її придбають перекупники. Але це буде згодом. Зараз же спеції, без яких не уявляє свою кухню кожна не тільки закарпатська хазяйка, лише готують до використання.

«Та десь половинка гектару вадь мало менше!» (або трохи менше – закарпатська говірка) – так оцінює потенціал площі під перець на своєму ґаздівстві (господарстві) пан Ґейза. У гірляндах духмяного солодкого червоного у нього просто все обійстя. Та і сам він пан «із перцем». Не дає ся вузвідати (не хоче, аби розпитували) про те, скільки саме вирощує та скільки ж із тих сіток свіжого перцю буде ароматних прянощів.

Лише каже: «Бачите, як гарно і як пахне? Це – щоосені у Доброні. Відколи робимо паприку? Та скільки живу, все так було. Але ще у нас є картопля і редиска! Але паприка – це головне. Чи все продаємо? Та ні, лишаємо собі хоч пару кілограмів, дітям у місто передаємо та й усе з нею готуємо», – каже господар.

Село Велика Добронь – претендент на звання аграрної столиці Закарпаття. Щоправда, не перший, фору дають інші громади, зокрема Сільце та Заріччя. Ранніми овочами звідти найпершими смакує Україна навесні. Добронь справді знана молодою картоплею і редискою, але найперше – паприкою. У селі навіть встановили пам’ятник: бабуся нанизує перчини на нитку, щоб, як і пані Іболя, почати сушити, створюючи із овоча спецію.

Робота з перцем починається ще взимку: з відбірного насіння вирощують розсаду. Коли відійдуть ранні культури, ділянки переорють і підживлять. У підготовлений ґрунт висадять розсаду. Прополюватимуть, доглядатимуть, поливатимуть… Аж у вересні йтиметься про перший врожай. Далі збір і те саме сушіння.

Гірлянди перцю – лише перший етап. Далі трошки підв’ялені завдяки повітрю і сонцю перчини заберуть у спеціальну кімнату. У Доброні вона є майже у кожній хаті, там – піч і полиці для перцю, а температура має бути не менше 28 градусів. Так перець повільно сушитиметься. І лише коли господарям сподобається стан, його візьмуться чистити. Далі контрольна просушка і подрібнення. У цьому також бере участь вся родина. Кришать руками, а відтак везуть до тих односельців, хто обладнав спеціальний міні-млин для паприки. 

У млині кілька разів дбайливо перемелюють перець, якість якого багато в чому визначається рівнем просушки. Овоч не має бути занадто сухим, аби спеція не скидалася на пісок, а зайва волога не дасть паприці зберігатися (що потрібно аж до нового врожаю). На виході із млина перець нарешті стає легендарною паприкою. 

Подружжя Марії і Золтана також на сезон вирощують і збирають до 300 кілограмів перцю. Для них він – одна з ланок річного аграрного циклу. І саме паприки, кажуть, купують найменше. Адже людям багато не треба – це лише пряність. Та без неї у Доброні – ніяк. Мовляв, звикли, і без оцих червоних «прикрас» на весь двір своєї осені місцеві вже не уявляють. Насправді ж усе менше господарів зберігають цю традицію, але справа жива і просто на головній вулиці села гість неодмінно спинить погляд на розкішних перцевих в’язанках.  

А що ж готуєте із паприкою? Про це питаємо чи не всіх добронців, кого зустрічаємо в роботі із перцем чи на гарно «перченому» подвір’ї. Варто зауважити: це село з виразним угорським акцентом, більшість населення – етнічні угорці, які зберігають і свою мову, і культуру, зокрема гастрономічну. «Та все! Все, що не солодке – туди даємо паприґу!» (паприґа – варіант місцевої назви)

У відповідь на питання про смачне-улюблене називають не тільки традиційні угорські страви, як-от бограч-гуляш (густий м’ясний суп), пьоркьольт (страва з м’ясом у сметанному соусі), і власне паприкаш (також м’ясна страва, найчастіше з картоплею, де основою соусу є добра ложка паприки). 

«І макарони нею посиплемо, і до картоплі, та і просто на хліб зі смальцем, всюди! Це не тільки смачно, це для здоров’я, адже в перці так багато доброго, вітамінів!», – 80-річна пані Морґіта пояснює, що для цієї громади паприка – не лише про справу, але і щоразу до страви. 

Жінка усміхається і продовжує нанизувати перчини на нитку: як і пані Йолана, намистинку до намистинки, створюючи одвічну ароматну традицію своєї громади. Бо ж це осінь. І це Велика Добронь, село із перцем. 

Сто грамів досконалої доброньської паприки на ужгородському базарі коштують 15 гривень. Обираючи спеції на ринку, висловіть пошану праці закарпатців – віддайте перевагу паприці з Великої Доброні. Селу, де всім готові дати перцю. Не гострого, а солодкого, створеного з традиціями і любов’ю. 

І ще один факт. 1937 року угорський вчений Альфред Сент-Дьорді отримав Нобелівську премію у галузі медицини за дослідження про біологічне окислення в клітинах. Основою для цього стали досліди про вітамін C. Науковець працював з препаратами із червоного солодкого перцю. Саме такого, який зараз сушиться чи не на кожному подвір’ї у Великій Доброні, на Закарпатті.

Фото – Сергій Гудак

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Підтримай ШоТам

Суспільство

В африканській Руанді запрацював українськомовний аудіогід

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В одному з найвідоміших музеїв Африки запрацював україномовний аудіогід, повідомили у пресслужбі глави держави.

Запуск 33-го українськомовного аудіогіда відбувся в Меморіалі геноциду в Кігалі в Руанді. Під час церемонії Посол України Андрій Праведник віддав шану загиблим та переказав співчуття руандійському народу від імені уряду та народу України.

Про музей

Меморіал – це центр пам’яті, що був заснований для вшанування загиблих під час геноциду в Руанді у 1994 році. У той час етнічна більшість країни – хуту – практично винищила етнічну меншість – тутсі. За приблизними підрахунками, жертвами геноциду стали близько мільйона людей, що становило 20% населення країни.

Читайте також: На український завод, що безперервно працює з 13 століття, запустили екскурсії (ВІДЕО)

Етнічну чистку підтримувало керівництво Руанди, що на той момент складалося з представників хуту. А також провладні ЗМІ, зокрема «Радіо тисячі пагорбів», яке навіть озвучувало в ефірах адреси майбутніх жертв. Пропагандисти порівнювали тутсі з «тарганами, яких треба винищити», таким чином дегуманізуючи суспільство.

Після зміни влади в Руанді у 1994 році розпочав роботу міжнародний трибунал із розслідування злочинів геноциду. У результаті кількох урядовців та командирів каральних загонів вдалося притягнути до відповідальності.

Читайте такожРозлючують російських дипломатів та виправляють помилки. Як молодь популяризує українську мову в соцмережах

На території Меморіалу розташована братська могила, де поховано понад 250 тис. жертв насильства. Меморіальний центр – один із найвідвідуваніших музеїв Африки, його мета – запобігти геноцидам у світі. Частими відвідувачами Меморіалу є світові лідери та делегації іноземних країн.

Втілення проекту зі створення аудіоекскурсій українською в музеях світу було розпочато у 2020 році. Українськомовний аудіогід у Меморіалі геноциду в Кігалі став першим у Руанді та другим у Східній Африці.

Проект реалізовано за підтримки Посольства України в Кенії.

Нагадаємо, створили двомовний аудіогід «Замками Закарпаття».

Як ми повідомляли раніше, на Рівненщині створили п’ять нових туристичних маршрутів давніми городищами.

Фото: president.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Українські курсанти започаткували проєкт «Вірте в ЗСУ»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Курсанти факультету телекомунікаційних систем Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут започаткували проєкт «Вірте в ЗСУ», приурочивши його до 30-ї річниці Збройних Сил України.

Про це повідомили в пресслужбі військового вишу.

Курсанти у рамках проєкту «Вірте в ЗСУ» відвідали київську спеціалізовану школу «Еллада», де зустрілися з учнями 2, 5 та 8 класів.

Мета – популяризація професії військового, служби в ЗС України, аби молодь більше знала та поважала тих, хто захищає Батьківщину та мирне небо України.

Читайте також: #ЩедрийВівторок. Як українські діти долучаються до благодійності та допомагають іншим

Учні із задоволенням поспілкувалися з курсантами Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та залюбки приміряли засоби індивідуального захисту, які носять військові.

Нагадаємо, в Україну випускають пам’ятну монету на честь Гарнізонного храму у Львові.

Як ми повідомляли раніше, Морські піхотинці здали кров задля порятунку людського життя.

Фото: viti.edu.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

1 грудня Музей Ханенків у Києві запрошує на день відкритих дверей

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Киян і гостей міста Музей Ханенків запрошує на день відкритих дверей у середу, 1 грудня.

Про це повідомляють на сторінці музею у соцмережі.

Упродовж дня вхід буде вільний і безкоштовний для всіх охочих.

Музей працює з 10:30 до 17:30.

Як потрапити?

У музеї нагадують, що можна завітати за наявності:

  • сертифікату про повну вакцинацію (паперового з мокрою печаткою лікарні чи у додатку Дія);
  • негативного ПЛР-тесту (дійсний 72 години) або експрес-тест на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2;
  • довідки про одужання від Covid-19 (дійсна 180 діб з моменту отримання позитивного ПЛР-тесту).

Дотримання маскового режиму для всіх є обов’язковим. Правила щодо наявності документів поширюються лише на повнолітніх.

Про музей

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків — музей світового мистецтва, що презентує найзначніші в Україні колекції мистецтва Європи, Азії та Давнього світу. Музей засновано в 1919 році відповідно до заповіту колекціонера Богдана Ханенка (1917) та дарчої його дружини Варвари на ім’я Всеукраїнської академії наук (1918).

Читайте також: #ЩедрийВівторок. Як українські діти долучаються до благодійності та допомагають іншим

Основою колекції музею є художнє зібрання Богдана та Варвари Ханенків — українських колекціонерів та благодійників кінця 19 — початку 20 століття. Фонди музею налічують понад 25 тисяч предметів. Близько 1000 вибраних артефактів експонується постійно.

Нагадаємо, у трьох львівських музеях запустили українськомовні аудіогіди.

Фото: facebook.com/khanenkomuseum.

Підтримай ШоТам

Читати далі