Він досліджує старі хутори й села ще царських часів і як ніхто знає історію Чернігівщини.
Золота Полуботка з металошукачем, звісно, не знайти, сміється Андрій Ліплянський. Але є знахідки не менш цікаві – бронзовий вершечок часів Київської Русі чи монети, яким по 200-300 років.
Скільки можна заробити на пошуку цікавинок із минулого? Та як називається божок-покровитель шукачів скарбів? Читайте в нашому інтерв’ю з чернігівським шукачем скарбів.
Андрій Ліплянський
Чернігівський шукач скарбів
Народився в Чернігові, вчився на філфаці на журналіста. Але через низькі журналістські зарплати подався в столярну справу. Копати почав років із дев’ять тому – в ютубі побачив відео, як копачі з металошукачем цінні речі знаходили.
Як все починалось?
Зараз я працюю на столярному виробництві, хоча за освітою – журналіст.
Це моя основна робота, але є й хобі, справжня пристрасть, якою займаюсь з самого дитинства.
Ще коли був малий, я дуже любив історію. Особливо, легенди та билини. З дитинства почав займатись і нумізматикою – подобалося збирати й дізнаватись, звідки вони, що в них за історія.
Коли побачив те відео з металошукачем вперше, мені дуже сподобалась ця ідея. А от родичі не підтримали мого захоплення.
Тому металошукач мені вдалось купити лиш у 2019, коли повернувся з підробітку у Словаччині.
Я ще тоді ногу до всього зламав, але все одно шкульгав з металошукачем по подвір’ю
Найцінніші знахідки металодетектора
Коли я почав копати, зрозумів, що ті відео в Youtube з цінними знахідками й скарбами – більшою мірою вигадка.
Я от свою першу монетку знайшов на п’ятий раз, або на п’ятий коп, як у нас кажуть. То були в кілька разів старші від мене радянські дві копійки.
Але найцінніша з точки зору доходу знахідка – це золота обручка. Її оцінили у 2,5 тисячі гривень і поки що це мій найцінніший скарб
Далі трапилась нечаста монетка “5 копійок” аж 1934 року.
А потім вже почав шукати й знаходити й старіші монети: періоду Російської імперії та польсько-литовського періоду.
З 2019 року вдалось продати 5-6 знахідок.
За весь час продав, може, 5-6 знахідок – тож поки особливо не заробляв на своєму хобі.
Копарське божество подарувало монетку?
Зємляний Дєд – це копарський божок. Напіввидуманий, напівязичницький. Точно не знаю, звідки він взявся.
Та ми, звісно, не сприймаємо серйозно цього Земляного Дєда. Але про всяк випадок жменьки монет на місці копу йому залишаємо: тобто ніби й задобрюємо, а ніби і забезпечуємо наступні покоління цікавими знахідками.
А якось я задля сміху вирішив звернутись до Земляного Дєда, щоб допоміг знайти монетку імператора Павла – той правив недовго, і в мене омріяної монетки його періоду не було. А попросив Дєда – і тут же, в наступні 10 хвилин, знайшов монетку часів Павла І.
Як сьогодні визначаю старовинні місця, що годяться для пошуків?
Спершу я шукав старовинні місця для “копу” – з допомогою древніх же карт. Найбільше для промислу підходили усі місця, де люди могли загубити речі – хутори й села ще царських часів, старі дороги, що зникли з нових карт, корчми чи фундаменти колишніх панських садиб.
Але потім виявилось: марні зусилля там щось шукати – значна частина таких місць уже перекопана іншими. Тому тепер ми з комрадами – так я називаю товаришів по хобі – хоч по-старому й обираємо місця для копу, на місці вже покладаємось на інтуїцію.
Моя мрія – знайти самостійно свою першу римську монету – динарій. Я так шалено хотів її знайти, що одну навіть довелось купити самостійно на одному зі спеціальних аукціонів.
На Чернігівщині майже напевно я її не найду: треба їхати в західні області. Колись там були колишні осередки черняхівської культури, а “черняхівці” колись вели торгівлю з римлянами. Тому там і досі можна знайти сестерції з міді, динарії зі срібла та ауреуси з золота.
Багато людей вважають копачів чорними археологами. Це неправда
В України пошук із металошукачем не заборонений, але от старовинні кургани чи могильники, також заповідники – заборонені для копачів.
Більшість людей цілком адекватно ставиться до нашого хобі. Але є частина українців, які вважають нас “чорними археологами”. Мовляв, кургани розкопуємо, на археологічних об’єктах копаємо, кладовища розриваємо, мільйонами ворота.
Це все результат “скандальних” телепередач, жовтих статей та інших закидів. Особисто я не роблю нічого з того, що перераховано вище.
Цілком стандартний “хабар” за цілий день активного пошуку
Для мене коп – це захоплююче хобі, а не жадоба наживи. Милуюся природою, отримую задоволення від процесу пошуку. А ще це і зарядка відмінна! На свіжому повітрі, постійні силові вправи – краса!
А якщо конкретніше про кожному пункту тих самих “ярликів”, що на нас навішали, то відповім так. Неадекватні є скрізь. Візьмемо для прикладу таке хобі, як рибалка. Більшість же нормально рибалять, чисто заради задоволення.
Але є серед цієї касти й браконьєри, які гасять рибу електровудками, ставлять сітки. У нашому хобі все точно так же.
Більшість – нормальні хлопці, які люблять природу, процес пошуку, пригоди й авантюри. Але є, на жаль, і негативні персонажі: грабіжники курганів, мародери й інший набрід.
Нормальні копачі, яких, повторюся, більшість, вкрай нешанобливо ставляться до таких людей і ніколи не дозволяють собі опуститися до їхнього рівня. Єдине, мабуть, виняток – це коп на древніх поселеннях.
Історичні артефакти часто нищить… сільгосптехніка
Ці історії про руйнування культурного шару землі чорними копачами – здебільшого, брехня. сі, хто копає на таких локаціях, ведуть пошук виключно до 30-35 см. На більше банально не здатний металодетектор. Так що букви закону копачі дотримуються: культурний шар нами не пошкоджується. Це якщо говорити про букву закону.
А якщо вже зовсім відверто, то величезна маса поселень розорюється тракторами з року в рік. Формально, знову ж таки, при сільськогосподарських роботах культурний шар не пошкоджується. Але насправді це далеко не так.
Навіть після звичайної оранки щось “вилазить” нагору: металеві вироби минулих часів, кераміка (черепки посуду і домашнього начиння) і таке інше.
Чи варто говорити про те, що було б, якби ніхто з року в рік не збирав би на поверхні полів ці знахідки ? Історично цікаві артефакти так і продовжували б знищуватися сільськогосподарською технікою.
Це вже питання до держави – нехай почне нарешті грамотно охороняти й досліджувати культурну спадщину (збільшення фінансування археологічних експедицій, розвиток музеїв, введення ліцензованого пошуку для копачів-аматорів), або нехай все залишається як є.
