Культура
Чорнобильське покоління: 5 фільмів про людей і трагедію, які варто побачити
26 квітня 1986 року відбулась одна з найбільших і найстрашніших техногенних катастроф у світі — вибух на Чорнобильській АЕС. Трагедія вплинула не лише на жителів міст-супутиків, а й на екологічну ситуацію в Україні та країнах Європи.
За десятки років після трагедії кінематографісти повертаються до теми Чорнобильської катастрофи, щоб дослідити її вплив на майбутні покоління, віддати шану героям минулого та вирішити власні внутрішні конфлікти.
ШоТам спільно з Takflix підготували добірку сучасних фільмів, які доступні до онлайн-перегляду.
«Зірка полинь», реж. Аделіна Борець
Документальна історія про двох останніх жителів села Малі Кліщі — мати Ніну та її сина Олександра. Їхні сусіди полишили свої домівки після Чорнобильської катастрофи, коли цю територію визнали зоною обов’язкового відселення, а в 1991 році село зняли з обліку. Герої ж продовжують жити там як самосели.
У короткому метрі режисерка досліджує глобальну травму декількох поколінь. Його герої залишаються вдома в абсолютній самотності та небезпеці, бо не бачать майбутнього поза його цим. Попри відчутні конфлікти між матір’ю та сином, вони продовжують співіснувати у власному маленькому світі без людей, в майже пантеїстичному зв’язку з природою.
«Чорнобиль 22», реж. Олексій Радинський
Окупація ЧАЕС стала однією з тривожних подій перших місяців повномасштабного вторгнення. У короткометражному документальному фільмі режисер Олексій Радинський збирає розповіді працівників станції, яких російські військові взяли в заручники. У стрічці свідчення про злочини та побут окупантів комбінують з архівними відео перших днів захоплення станції. Фільм створений у межах проєкту «Розплата: Свідчить Україна» (The Reckoning Project: Ukraine Testifies), що займається документацією та розслідуванням російських воєнних злочинів в Україні.
У 2025 році на Берлінському кінофестивалі відбулась прем’єра наступної стрічки режисера, присвяченої цій темі. «Спеціальна операція» складається з записів камер спостереження під час окупації ЧАЕС. Стрічка без діалогів є прямим доказом воєнних злочинів, скоєних росіянами.
«Брама», реж. Володимир Тихий
Іронічна драма з гостросоціальним підтекстом розповідає про родину, яка живе в зоні відчуження. Над донькою й онуком головує баба Пріся — стара відунка з насиченим партизанським минулим. Вона вільно пересувається зоною, спілкується з русалками, курить самокрутки та вживає галюциногенні гриби, живучи своє найкраще життя, проте одного разу бачить дуже песимістичне пророцтво.
У фільмі з найхарактернішою роллю Ірми Вітовської Чорнобиль стає медіумом для розмови про актуальні проблеми українського суспільства періоду 2010-х років. Стрічка працює, мов машина часу, що дає змогу оцінити, наскільки наша свідомість трансформувалась за останні роки.
«Чорнобильські бабусі», реж. Голлі Морріс, Енн Боґарт
Документальна історія про впертих бабусь, які залишаються жити в Чорнобильській зоні, попри заборони закону. Команда документалістів відвідує різні спільноти, сформовані цими жінками, щоб розповісти про їхній побут і захоплення в одному з найнебезпечніших місць світу. Більшість із них живуть розмірене сільське життя, не бояться радіації та зберігають традиції, всупереч екологічним умовам і життєвим поневірянням.
Водночас стрічка не фокусується виключно на історіях бабусь, адже розповідає про працівників ЧАЕС, дослідників, рятівників і навіть сталкерів, які інколи або постійно взаємодіють з головними героїнями.
«Не все буде добре», реж. Адріан Пірву, Хелена Максьом
Це інтимний щоденник іноземця, який намагається наново перепройти свій життєвий шлях. Адріан народився того ж року, коли сталася Чорнобильська аварія. Скоро йому 30, і він не знає, що робити далі. Його матір впевнена, що причина глаукоми сина — її візит до України під час вагітності. Андріан вирішує поїхати до України, щоб зняти фільм про людей, які постраждали від аварії на ЧАЕС.
У Києві він зустрічає Хелену та закохується. Разом вони їдуть у подорож, яка допоможе їм дізнатися більше про людей «чорнобильського покоління» та самих себе. Співрежисерка фільму Хелена Максьом долучилася до лав НГУ, тож 100% з продажу квитків на Takflix ідуть на потреби її батальйону.
Гончар Микола мріяв створити артпростір для ветеранів, але не мав на це грошей. Він порахував, що для втілення задуму йому потрібно зробити й продати 10 000 горнят. Вирішив: а чому б не спробувати? Тож написав про мрію в соцмережах.
Його ідея отримала такий відгук, що горнята розкупили за рік, тож Микола вже добудовує резиденцію! Кейс про те, як неможливе стає можливим, дивіться в нашому проєкті «Куркулятор»! А якщо маєте бажання, можете підтримати проєкт Миколи, замовивши в нього горнятко.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка Миколи Величка
Щороку 18 травня, у річницю депортації 1944 року, в Україні відзначають День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. У цій добірці розповідаємо про фільми про цю трагічну сторінку в історії кримських татар і згадуємо стрічки на кримську тематику.
«Алім», реж. Георгій Тасін
Гордий і сміливий «джиґіт» Алім працює на шкіряній фабриці скупого Алі-бая, який знущається зі своїх працівників. Одного дня Алім не витримує та стає на революційний шлях — разом з товаришами тікає в гори та розпочинає підпільну боротьбу.
Найстаріший фільм на кримськотатарську тематику в історії українського кіно зняли на Ялтинській кіностудії ВУФКУ. Це історія про місцевого Робін Гуда створена на основі народної легенди, яку в 1925 році перетворив на п’єсу репресований письменник Іпчі Умер. Сценарій до фільму написав український поет-авангардист Микола Бажан. Стрічку знімали на Чатир-Дазі та Ай-Петрі. Вона отримала широку популярність за кордоном: у 1927 році її показали в Берліні та Парижі. Проте в 1937-му стрічку зняли з прокату, а її копії знищили.
Джерело: Довженко-Центр. Онлайн
«Додому», реж. Наріман Алієв
Роуд-муві про батька та сина, які повертаються з Києва до окупованого Криму, щоб поховати старшого сина родини за мусульманськими традиціями, стало повнометражним дебютом режисера кримськотатарського походження Нарімана Алієва. Фільм знімали в Києві та області, в кількох селах Миколаївської області, селі Стрілкове на Арабатській стрілці та на озері Сиваш. Світова прем’єра відбулась у 2019 році на 72-му Каннському міжнародному кінофестивалі в секції «Особливий погляд».
Протягом 2013-2016 років Наріман Алієв також створив свою трилогію коротких метрів «Кримські історії», до якої увійшли стрічки «Повернутись зі світанком», «Я тебе кохаю» та «Без тебе». Фільми, зняті в Криму, досліджують теми конфліктів між поколіннями, розлуки та втрати близьких.
«Хайтамара» та «Чужа молитва», реж. Ахтем Сеїтаблаєв
Перший український ігровий фільм, присвячений темі сталінської депортації кримських татар у травні 1944 року. Головний герой фільму — льотчик та національний герой Амет-Хан Султан — після вигнання нацистів з Криму повертається додому до Алупки. У той самий час розпочинається операція НКВС з депортації. Тема Криму є наріжною у творчості режисера кримськотатарського походження.
У 2017 році Сеїтаблаєв зняв фільм «Чужа молитва», у якому розповідає історію кримської татарки Саїде Аріфової. Під час Другої світової війни вона двічі врятувала 88 єврейських дітей-сиріт: спершу — від нацистів, видаючи малюків за кримських татар, а вдруге — від військ НКВС, які здійснювали депортацію кримських татар у травні 1944 року, довівши, що ці діти є євреями.
«Киснева станція», реж. Іван Тімченко
Біографічна драма в жанрі магічного реалізму про дисидента, політв’язня та провідника кримськотатарського народного руху Мустафу Джемілєва, а саме про період його чотирирічного заслання в якутському селищі Зирянка. Мустафа тяжко працює на кисневій станції: щодня він наповнює киснем іржаві балони та котить їх на причал. Це монотонна й виснажлива робота, в якій він уподібнюється до міфологічного Сізіфа. Події відбуваються після понад 300-денного голодування Мустафи, яке зробило його відомим на весь світ. З газет про нього дізнається дівчина Сафінар, яка закохується та вирішує поїхати до Джемілєва.
У Базелі український гурт Ziferblat, який представляє Україну на Євробаченні-2025, разом з українською діаспорою відсвяткував День вишиванки.
Про це повідомили піар-менеджери гурту
Після виступу у півфіналі Євробачення-2025 музиканти відсвяткували у Швейцарії день вишиванки разом зі своїми земляками. На зустрічі учасники гурту Ziferblat з’явилися у вишиванках від українського бренду Etnodim. Уся делегація гурту підтримала ініціативу з національним одягом.
Читайте також: Зберегли естетику 70-х: Ziferblat провів першу репетицію до «Євробачення-2025» (ВІДЕО)
«Вишиванка — це не просто одяг. Це ДНК нації, що об’єднує українців по всьому світу», — наголосили артисти під час події.
Нагадуємо, як іноземці реагують на переможців українського нацвідбору
Фото надали піар-менеджери гурту
Кава в дріпах як донат: військовий створив бізнес, аби закривати потреби підрозділу
«Привіт! Я Спейс, командир роти, яку ми називаємо “Практика”. Ми з командою збираємо донати на...
Ще один спосіб сказати «дякую»: як підтримати поранених військових до Дня вишиванки
«Я красивий? Ану, сфотографуйте на мій телефон — я рідним надішлю. Це точно подарунок?» —...
Денжер — собака з Ізраїлю, що допомагає лікувати людей з прифронту. Історія однієї з місій у Бахмуті
Грудень 2022 року. Підвал будинку в Бахмуті — холодний і сирий. Тут зазвичай панує гнітюча...
«Я з покоління дітей, які у 2014 році писали листи солдатам, а потім стали ними». Це Дмитро, що у 18 пішов на війну
Йому було дев’ять, коли почалась війна — і саме з нею він дорослішав. Замість футбольних...