Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Чай, який рятує. Історія «Майстерні Мрії», що допомагає людям з аутизмом та власноруч заробляє на існування

Опубліковано

Анна Іванічева покинула програмування заради роботи в громадському секторі. Вона заснувала власну організацію «Майстерня Мрії», яка допомагає соціалізуватися молоді з аутизмом та синдромом Дауна. А для того, аби бути якнайбільш незалежними, Анна разом із напарницею створили чайну майстерню. Тепер їхню продукцію закуповують до ресторанів Євгена Клопотенка та Veterano Brownie, а дохід допомагає покривати витрати громадської організації.

Анна Іванічева
Анна Іванічева

Співзасновниця львівської громадської організації «Майстерня Мрії» та однойменного соціального підприємства.

Змінилися пріоритети, і тепер я вже 10 років працюю в громадському секторі

Після навчання в університеті я зрозуміла, що змінились якісь мої цінності та пріоритети. Вони просто стало іншими. Я не працювала в ІТ-компанії, але на фрілансі заробляла програмуванням. Вирішила покинути все і піти в громадський сектор. Відтоді минуло вже 10 років.

Спочатку займалася волонтерством, бо не могла визначитися, що саме хочу робити. Якби тоді я потрапила в організацію з охорони довкілля, напевно, зараз опікувалася б цією проблемою. Але я потрапила до громадської організації, яка працювала з молоддю з ментальними порушеннями. І це мене затягнуло.

У Львові таких організацій наразі сім, але запит значно вищий. Щороку ці люди закінчують школи і не знають, куди подітися. А вони потребують місця, де могли б проводити свій вільний час та отримувати корисні навички. Ми заснували нашу організацію 2015 року, але працювати почали лише на початку 2017-го.

Читайте також: На Київщині відкрили кафе, де зможуть стажуватися люди з синдромом Дауна та аутизмом

Чому? Бо ми дуже довго мріяли. Думали, який вигляд це все матиме, яким воно буде. Звідси й назва – «Майстерня Мрії». Зараз здається, що результат не зовсім відповідає нашим очікуванням. Він їх перевершив. Для молоді, яка сюди приходить, це не просто місце, куди їх привезли батьки. Це простір, куди хочеться йти. Частині відвідувачів доводиться їхати до нас годинами через затори з іншого кінця міста, але вони все одно це роблять. Бо знають, що в «Майстерні Мрії» на них чекають друзі, з якими можна класно провести час.

Сарафанне радіо, гра в UNO та корисна рутина

Наразі наша команда складається з двох людей: це я та Галина Штогрин, яка приєдналася до команди два роки тому. На нас – вся адміністративна та організаційна робота, а також розробка навчальних планів. Також нам допомагають кілька постійних волонтерів.

Ми працюємо з молоддю віком від 18 років, яка має ментальні порушення. Це аутизм, синдром Дауна та порушення розумового розвитку. Зараз це 13 людей, поки що ми не можемо прийняти більше. 

До нас потрапляють завдяки сарафанному радіо. Коли ми починали роботу, я просто розповіла про ідею знайомій, яка виховує сина з ментальними порушеннями. І вона передала цю інформацією іншим батькам. Так до нас почали приходити перші відвідувачі.

Оскільки більша частина нашої молоді – це люди з аутизмом, ми створили дуже чіткий графік. Для цих людей вкрай важлива стабільність та відсутність будь-яких змін у розкладі. Ми зустрічаємося, разом співаємо, ділимося новинами та обговорюємо наш настрій. Потім частина відвідувачів готують обід, а інші роблять щось власноруч. День завершується традиційним ритуалом – грою в UNO. Без цього час минув намарно. (сміється)

Може здаватися, що це все рутина, і ми просто проводимо якось час. Але саме завдяки цій рутині молодь запам’ятовує певні процеси. Скажімо, у меню рідко з’являються нові позиції, але завдяки цьому наші відвідувачі можуть практично самостійно готувати їжу.

Вирішили займатися чаєм, аби не залежати ні від кого

Створюючи організацію, ми одразу хотіли бути незалежними. Ми надихнулися львівським соціальним підприємством «Горіховий дім», де виготовляють печиво, а кошти спрямовують на центр для жінок, що опинилися в кризових ситуацій. Ми ж вирішили робити трав’яні чаї.

Спочатку планували залучити наших відвідувачів. Думали, що будемо їздити разом до Карпат, збирати трави, сушити, а через пів року – фасувати. Утім це виявилося не так просто. Ми побачили, що молодь більше потребує соціалізації та навчання певним навичкам. Адже зі школи вони виходять неготовими до самостійного життя.

Так фокус нашої справи довелося дещо змінити. Ми знайшли травників, які роками й поколіннями збирають трави, та почали співпрацювати. Є чаї, які вони поєднують на наше прохання. А є авторські, їхніми рецептами ми поки ні з ким не ділимося. Цим, як і організацією, займаємося вдвох із Галиною. 

Чай для закладів Клопотенка та ведмежого притулку «Домажир»

Ми вже більше року працюємо із рестораном Євгена Клопотенка «100 років тому вперед». Цьому передували дуже довгі та ретельні перемовини з купою дегустацій. І ми пишаємося, що маємо таку планку якості, яка дозволила створити композиції на запит цього партнера. Ми постачаємо чай на кухню Євгена кілограмами. Наразі в їхньому меню він підписаний просто як «Трав’яний чай від Клопотенка», але сподіваємося, що в майбутньому там буде згадка і про нашу Майстерню.

Читайте також: У Львові відкриють університет «Протон» для людей 60+

Водночас ми почали співпрацювати з Veterano Brownie. Для них ми доставляємо вже готові порційні чаї. Там на бірці вказана наша назва, є контакти, за якими можна зв’язатися. Крім того, працюємо з львівським «Горіховим домом», київським Good bread from good people тощо.

А ще є класний кейс з ведмежим притулком «Домажир». Вони дали нам перелік трав, які вживають ведмеді. І вже з того переліку ми обрали позиції, які підійшли для нашого виробництва. Наразі цей чай можна спробувати лише в ресторані на території притулку. Але часто люди, коли чують, що чай «Ведмежий», думають, що ми зробили його саме для ведмедів. Уявіть, ведмеді п’ють наш чай! (сміється)

Половину прибутку спрямовуємо на потреби «Майстерні Мрії»

Ми декларуємо, що половина прибутку чайної майстерні передається на потреби нашої громадської організації. Але все залежить від реальних потреб. Буває, доводиться передавати абсолютно весь прибуток, але завжди – не менше половини.

Зараз наш основний канал продажів чаю – це сайт та декілька локальних партнерських магазинів. Періодично ми об’єднуємось з іншими соціальними підприємствами та створюємо разом подарункові набори. 

Хто наша цільова аудиторія? Чесно, сказати складно. Вона змінюється, і я бачу, що з’являються нові постійні клієнти, а старі замовники з якихось причин «відпали». Найчастіше чай замовляють з Києва. Навіть тут, у Львові, у нас менше клієнтів, аніж в столиці.

Хочемо зробити суспільство більш толерантним

За час роботи в організації у нас назбиралося чимало знань щодо комунікації з людьми, які мають ментальні порушення. У нас вони вже відпрацьовані до автоматизму. Але люди «зовні» не завжди із цим знайомі, навіть із базовими речами.

Тому ми вирішили створити онлайн-курс та викласти його відкритий доступі, щоб  бодай трохи змінити суспільство. Аби коли ми гуляємо з нашими відвідувачами, не було насторожених і дивних поглядів. Аби ця молодь могла жити в більш толерантному суспільстві.

Це буде вісім роликів на Youtube та нашому сайті. Ми розповімо про правила спілкування, поведінки та охопимо тему закону. Аби показати, що права людей з інвалідністю – такі ж, як у всіх інших. Зараз завершуємо монтаж, а вже на початку листопада плануємо презентувати проєкт у відкритому доступі.

Усі фото в матеріалі редакції ШоТам надала Анна Іванічева

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі