Суспільство
Чай, який рятує. Історія «Майстерні Мрії», що допомагає людям з аутизмом та власноруч заробляє на існування
Анна Іванічева покинула програмування заради роботи в громадському секторі. Вона заснувала власну організацію «Майстерня Мрії», яка допомагає соціалізуватися молоді з аутизмом та синдромом Дауна. А для того, аби бути якнайбільш незалежними, Анна разом із напарницею створили чайну майстерню. Тепер їхню продукцію закуповують до ресторанів Євгена Клопотенка та Veterano Brownie, а дохід допомагає покривати витрати громадської організації.
Анна Іванічева
Співзасновниця львівської громадської організації «Майстерня Мрії» та однойменного соціального підприємства.
Змінилися пріоритети, і тепер я вже 10 років працюю в громадському секторі
Після навчання в університеті я зрозуміла, що змінились якісь мої цінності та пріоритети. Вони просто стало іншими. Я не працювала в ІТ-компанії, але на фрілансі заробляла програмуванням. Вирішила покинути все і піти в громадський сектор. Відтоді минуло вже 10 років.
Спочатку займалася волонтерством, бо не могла визначитися, що саме хочу робити. Якби тоді я потрапила в організацію з охорони довкілля, напевно, зараз опікувалася б цією проблемою. Але я потрапила до громадської організації, яка працювала з молоддю з ментальними порушеннями. І це мене затягнуло.
У Львові таких організацій наразі сім, але запит значно вищий. Щороку ці люди закінчують школи і не знають, куди подітися. А вони потребують місця, де могли б проводити свій вільний час та отримувати корисні навички. Ми заснували нашу організацію 2015 року, але працювати почали лише на початку 2017-го.
Читайте також: На Київщині відкрили кафе, де зможуть стажуватися люди з синдромом Дауна та аутизмом
Чому? Бо ми дуже довго мріяли. Думали, який вигляд це все матиме, яким воно буде. Звідси й назва – «Майстерня Мрії». Зараз здається, що результат не зовсім відповідає нашим очікуванням. Він їх перевершив. Для молоді, яка сюди приходить, це не просто місце, куди їх привезли батьки. Це простір, куди хочеться йти. Частині відвідувачів доводиться їхати до нас годинами через затори з іншого кінця міста, але вони все одно це роблять. Бо знають, що в «Майстерні Мрії» на них чекають друзі, з якими можна класно провести час.
Сарафанне радіо, гра в UNO та корисна рутина
Наразі наша команда складається з двох людей: це я та Галина Штогрин, яка приєдналася до команди два роки тому. На нас – вся адміністративна та організаційна робота, а також розробка навчальних планів. Також нам допомагають кілька постійних волонтерів.
Ми працюємо з молоддю віком від 18 років, яка має ментальні порушення. Це аутизм, синдром Дауна та порушення розумового розвитку. Зараз це 13 людей, поки що ми не можемо прийняти більше.
До нас потрапляють завдяки сарафанному радіо. Коли ми починали роботу, я просто розповіла про ідею знайомій, яка виховує сина з ментальними порушеннями. І вона передала цю інформацією іншим батькам. Так до нас почали приходити перші відвідувачі.
Оскільки більша частина нашої молоді – це люди з аутизмом, ми створили дуже чіткий графік. Для цих людей вкрай важлива стабільність та відсутність будь-яких змін у розкладі. Ми зустрічаємося, разом співаємо, ділимося новинами та обговорюємо наш настрій. Потім частина відвідувачів готують обід, а інші роблять щось власноруч. День завершується традиційним ритуалом – грою в UNO. Без цього час минув намарно. (сміється)
Може здаватися, що це все рутина, і ми просто проводимо якось час. Але саме завдяки цій рутині молодь запам’ятовує певні процеси. Скажімо, у меню рідко з’являються нові позиції, але завдяки цьому наші відвідувачі можуть практично самостійно готувати їжу.
Вирішили займатися чаєм, аби не залежати ні від кого
Створюючи організацію, ми одразу хотіли бути незалежними. Ми надихнулися львівським соціальним підприємством «Горіховий дім», де виготовляють печиво, а кошти спрямовують на центр для жінок, що опинилися в кризових ситуацій. Ми ж вирішили робити трав’яні чаї.
Спочатку планували залучити наших відвідувачів. Думали, що будемо їздити разом до Карпат, збирати трави, сушити, а через пів року – фасувати. Утім це виявилося не так просто. Ми побачили, що молодь більше потребує соціалізації та навчання певним навичкам. Адже зі школи вони виходять неготовими до самостійного життя.
Так фокус нашої справи довелося дещо змінити. Ми знайшли травників, які роками й поколіннями збирають трави, та почали співпрацювати. Є чаї, які вони поєднують на наше прохання. А є авторські, їхніми рецептами ми поки ні з ким не ділимося. Цим, як і організацією, займаємося вдвох із Галиною.
Чай для закладів Клопотенка та ведмежого притулку «Домажир»
Ми вже більше року працюємо із рестораном Євгена Клопотенка «100 років тому вперед». Цьому передували дуже довгі та ретельні перемовини з купою дегустацій. І ми пишаємося, що маємо таку планку якості, яка дозволила створити композиції на запит цього партнера. Ми постачаємо чай на кухню Євгена кілограмами. Наразі в їхньому меню він підписаний просто як «Трав’яний чай від Клопотенка», але сподіваємося, що в майбутньому там буде згадка і про нашу Майстерню.
Читайте також: У Львові відкриють університет «Протон» для людей 60+
Водночас ми почали співпрацювати з Veterano Brownie. Для них ми доставляємо вже готові порційні чаї. Там на бірці вказана наша назва, є контакти, за якими можна зв’язатися. Крім того, працюємо з львівським «Горіховим домом», київським Good bread from good people тощо.
А ще є класний кейс з ведмежим притулком «Домажир». Вони дали нам перелік трав, які вживають ведмеді. І вже з того переліку ми обрали позиції, які підійшли для нашого виробництва. Наразі цей чай можна спробувати лише в ресторані на території притулку. Але часто люди, коли чують, що чай «Ведмежий», думають, що ми зробили його саме для ведмедів. Уявіть, ведмеді п’ють наш чай! (сміється)
Половину прибутку спрямовуємо на потреби «Майстерні Мрії»
Ми декларуємо, що половина прибутку чайної майстерні передається на потреби нашої громадської організації. Але все залежить від реальних потреб. Буває, доводиться передавати абсолютно весь прибуток, але завжди – не менше половини.
Зараз наш основний канал продажів чаю – це сайт та декілька локальних партнерських магазинів. Періодично ми об’єднуємось з іншими соціальними підприємствами та створюємо разом подарункові набори.
Хто наша цільова аудиторія? Чесно, сказати складно. Вона змінюється, і я бачу, що з’являються нові постійні клієнти, а старі замовники з якихось причин «відпали». Найчастіше чай замовляють з Києва. Навіть тут, у Львові, у нас менше клієнтів, аніж в столиці.
Хочемо зробити суспільство більш толерантним
За час роботи в організації у нас назбиралося чимало знань щодо комунікації з людьми, які мають ментальні порушення. У нас вони вже відпрацьовані до автоматизму. Але люди «зовні» не завжди із цим знайомі, навіть із базовими речами.
Тому ми вирішили створити онлайн-курс та викласти його відкритий доступі, щоб бодай трохи змінити суспільство. Аби коли ми гуляємо з нашими відвідувачами, не було насторожених і дивних поглядів. Аби ця молодь могла жити в більш толерантному суспільстві.
Це буде вісім роликів на Youtube та нашому сайті. Ми розповімо про правила спілкування, поведінки та охопимо тему закону. Аби показати, що права людей з інвалідністю – такі ж, як у всіх інших. Зараз завершуємо монтаж, а вже на початку листопада плануємо презентувати проєкт у відкритому доступі.
Усі фото в матеріалі редакції ШоТам надала Анна Іванічева
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
