Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Час поговорити». Як працює проєкт взаємної психологічної підтримки українців під час війни

Опубліковано

До 24 лютого команда проєкту #stop_sexтинг робила все можливе, аби захистити українських дітей від сексуального насильства в інтернеті. З початком повномасштабного вторгнення запит на цей проєкт не лише зберігся, а й збільшився: діти, освітяни та батьки потребували професійних порад щодо інформаційної безпеки.

Та згодом учасниці #stop_sexтинг зрозуміли, що мають сили та можливості, аби запустити ще одну ініціативу. Так народилася програма «Час поговорити» – проєкт психологічної підтримки, що допомагає батькам, освітянам та волонтерам. Засновниця ініціативи Анастасія Дьякова переконана: зараз ми як ніколи потребуємо спілкування з іншими людьми та обміну власним досвідом. Адже фундамент справді надійного тилу – психологічна рівновага.

Засновниця проєкту Час поговорити

Анастасія Дьякова

Засновниця проєктів #stop_sexтинг та «Час поговорити». 

Проєкт #stop_sexтинг почався з відео про насильство 

Одного дня 2017 року під час конференції Ради Європи я побачила відео про сексуальне насильство дітей в інтернеті. Воно настільки мене вразило, що я не могла мовчати про цю проблему. І зробила все можливе, щоб люди в нашій країні дізналися більше про секстинг, кібергрумінг та сексторшен. Спільно з Уповноваженим з прав дитини ми переклали відео українською. З цього почалася наша кампанія.

Після публікації відео ми отримали десятки дзвінків від журналістів. Нам почали телефонувати освітяни та батьки з проханнями провести заняття для дітей у школах. Так з’явився наш перший урок «Інтимні селфі в інтернеті – жарт чи небезпечний ризик?».

Вже у 2018 ми створили інформаційно-освітню кампанію #stop_sexтинг з метою захисту українських дітей від сексуального насильства в інтернеті.

постер проєкту  #stop_sexтинг

За цей час наша команда створила консультаційну лінію щодо безпеки дітей в інтернеті, розробила та реалізувала десятки методичних матеріалів та навчальних заходів по всій Україні, навчила понад 500 000 дітей та 160 000 дорослих. Навіть встигла видати дві книги, створити віртуальну реальність, змінити Кримінальний кодекс, запустити національну реформу та отримати премію Глобального договору ООН.

На шістьох у нас – понад 40 років професійного досвіду

Над проєктами працюють 6 українок. З 2018 року ми працюємо у сфері освіти, безпеки та освітньо-інформаційних кампаній щодо захисту дітей в інтернеті #stop_sexтинг. Разом у нашої команди 42 роки досвіду у сфері психології, освіти та розробки освітніх програм для дорослих і дітей, медіації, комунікацій, реформ в уряді, інформаційних кампаній, роботи благодійних фондів та громадських організацій.

Керівниця стратегічного розвитку Поліна Кликова шукає та обґрунтовує кращі рішення з перспективи розвитку проєкту та команди. Менеджерка навчальної діяльності проєкту Аліна Касілова розвиває освітній напрямок проєкту, створює та реалізує освітні матеріали, проводить зовнішні навчання. Комунікаційна менеджерка Владислава Пунік працює над тим, щоб про проєкти дізнавалося якомога більше українців.

Завдяки асистентці проєкту #stop_sexтинг та координаторці учасників «Час поговорити» Ірі Пущик здійснюється тонна корисних справ з душею. А учасники проєкту завжди мають швидкий зворотний зв’язок. Контент-менеджерка Анна Власенко відповідає за створення візуального та текстового контенту для соцмереж та інформаційне наповнення усіх платформ проєкту.

Книга "Діти та батьки в інтернеті"

Після повномасштабного вторгнення перейшли на військові рейки

З 28 лютого 2022 команда #stop_sexтинг створює освітню кампанію, розробляє методичні матеріали та проводить навчання для батьків, освітян та підлітків щодо офлайн- та онлайн-безпеки дітей під час війни.

Ми не можемо сказати, що не думали про можливість повноцінного вторгнення росії в Україну. Складно мовчати і не говорити про це з командою. Особливо, коли з кожного ЗМІ, з кожних вуст перехожих ти чуєш цю тему. 

Напередодні ми мали спільну зустріч в офісі з командою. Проговорили найболючіші теми: про тривожну валізку, аптечку, куди їхати у крайньому разі, і що власне буде з проєктом. 

Нам здавалося, що якщо розпочнеться повномасштабна війна, то безпека дітей в інтернеті – це останнє, про що будуть думати українці. Але вже через кілька днів після 24 лютого почали надходити запити щодо безпеки в інтернеті під час війни. Так ми зрозуміли, що зараз не менше потрібні українцям, ніж у мирні часи. 

Команда «перемикнулася» на оновлену тему досить швидко. Для мене, як для засновниці проєкту, також було трохи дивним усвідомлення, що люди в ці часи дійсно хочуть продовжувати працювати. Мені здавалося, що в такі турбулентні часи найкраще, що можна зробити для працівників, – це залишити зарплату і тимчасово не турбувати їх взагалі. А виявилося, що саме робота для багатьох із нас стала рятівним колом.

Запит від українців змусив нас ще більше об’єднатися

Під час другого етапу війни команда #stop_sexтинг неймовірно згуртувалася. Мабуть, нас дуже зарядив той факт, що українцям дійсно необхідна інформація про безпеку дітей в інтернеті, хоча й в оновленому форматі. Крім того, нас досить маленька команда. А отже, ми завжди в контакті одна з одною, підтримаємо одна одну, робимо перерви, якщо це необхідно.

Команда повністю перейшла на роботу в онлайн-форматі, адже перший час майже всі змінили місця проживання. Хтось у межах країни, а хтось тимчасово виїхав за кордон. Крім того, ми адаптували графік роботи та зробили його максимально гнучким та зручним для команди. 

Команда проєкту Час поговорити
Команда проєкту Час поговорити.

А взагалі працюємо, як і раніше: маємо гостьового спікера з громадських організацій, бізнесу чи представників органів влади кожні 6 тижнів. Це дозволяє дізнатися щось нове та розширювати власні горизонти. Також продовжили щотижня проводити власний спікінг-клаб для учасників команди, аби підтримувати та покращувати знання англійської. Крім того, започаткували в команді 5-хвилинки ментального здоров’я. Щотижня менеджерка навчальної діяльності проєкту та психологиня Аліна Касілова піднімає нову актуальну цікаву тему.

Ніщо не зцілює краще за спілкування з іншими людьми

За перші тижні другого етапу війни ми, на жаль, зрозуміли, що ця боротьба не закінчиться «завтра». А це означає, що наших сил має вистачити на довший період, аби підтримувати себе, свою родину, а, можливо, і команду. Також допомоги та підтримки від звичайних українців потребують військові та люди, які перебувають у зоні бойових, на тимчасово окупованих територіях чи є переміщеними.

А отже, кожен із нас повинен мати внутрішню силу, енергію та психологічну стійкість. Засвоїти навички швидкого самовідновлення. Водночас зараз, коли вже більшість процесів життєзабезпечення та волонтерської допомоги налагодженні та систематизовані, у нас є можливість хоча б трішки зазирнути всередину себе.

Читайте також: «Ця тема досі табуйована». Як фонд «Сильні» стає підтримкою для людей, які пережили сексуальне насильство під час війни

Можливо, хтось побачить там стільки болю, що краще буде звернутися до психолога та проговорити ці питання з ним. А може, хтось зрозуміє, що ситуація не така критична. Тоді люди усвідомлюють, що вони хотіли б поговорити не з психологом, а просто із такими самими людьми, як вони. Та поговорити не про новини, радощі та трагедії, а про те, що відбувається зараз у душі або житті. Поговорити на рівні «людина- людина».

А хтось, коли зазирне у себе, побачить там стільки сили, що захоче об’єднати невелику спільноту навколо себе. Підтримати інших у такому людяному спілкуванні та спільному пошуку рішень на нові для кожного з нас виклики у приватному та професійному житті. Ми в команді віримо, що ніщо так не зцілює душу та серце, як тонкий контакт між людьми та спілкування.

«Час поговорити» – це про взаємну підтримку

Ідея проєкту «Час поговорити» виникла дуже природно – у відповідь на ситуацію в Україні. Основна ціль проєкту – взаємна психологічна підтримка та допомога під час воєнних дій для трьох груп українців: освітян, батьків та волонтерів. 

У перші тижні повномасштабної війни сили кожного з нас були направлені на дуже термінові задачі. Це безпека дітей, базові речі для передової та прифронтових територій, евакуація та розміщення переселенців тощо. Психологічно боротьба акумулює всі наші сили, але ми часто закриваємо очі на нашу невід’ємну частину – психологічний стан. 

Тим часом, за даними ООН, станом на 20 квітня (коли запускався проєкт) через повномасштабне вторгнення 12,1 млн людей були змушені змінити місце проживання. Із них 7,1 млн людей стали внутрішньо переміщеними особами, а кількість українських біженців перевищила 5 млн. Тобто кожний третій був вимушений покинути свій дім.

Це призвело й до психологічних складнощів та розірвання соціальних зв’язків. Українці відчувають психологічний тиск щодо невизначеності, хвилюються за життя близьких та країну, відчувають зміни у більшості сфер життя та часто просто не знають, як діяти або де знайти інформацію.

Також ми розуміли, що далеко не кожна людина потребує та має бажання звертатися по допомогу до психолога. Тому ідея створити групи людей, де українці мають можливість ділитися досвідом та допомагати одне одному, здалася нам дуже корисною та виявилася дієвою.

Виклики, з якими ми працюємо, – не завжди психологічні

Зараз ми зустрічаємося із безліччю викликів, і далеко не всі з них – психологічні проблеми. Є багато соціальних викликів та змін у житті. Групи «рівний-рівному» допомагають ділитися досвідом та спільно знаходити рішення, відбудовувати стосунки, відчувати, що ти не один.

На міні-групах «Час поговорити» ми розглядаємо ситуації, що трапляються з кожним з нас. Наприклад, такі, де учасники мають спільний досвід. Це можуть бути ситуації вибору: як підтримати чоловіка-військового, як відбудувати бізнес після окупації, як переналаштувати освітній процес. Учасники із досвіду кожного можуть обирати щось, що зможуть спробувати у власному житті. Також вони можуть нормалізувати власний стан: «Я також це пережила, і це нормально».

Час поговорити на ранковому шоу
Анастасія Дьякова та Аліна Касілова в ефірі одного з ранкових шоу на українському телебаченні.

Принципова різниця між форматами полягає в тому, що в наших групах є перелік тем, які не можна обговорювати. Наприклад, такі, що можуть викликати вторинну травму: досвід насильства, життя в окупації тощо. У психологічних та психотерапевтичних групах можуть обговорювати такі теми, бо вони й глибше їх роздивляються.

Лідери груп «Час поговорити» – це прості люди, що пройшли спеціальне навчання. Групи підтримки – це про новий досвід. Люди обмінюються історіями власного досвіду та на основі цього можуть змінювати рішення або поведінку, залежно від того, який у людини запит.

Ми бачимо високу ефективність груп «Час поговорити» у людей з подібними запитами. Якщо вона хоче щось змінити в житті, привнести щось нове або поглянути на ситуацію з іншого боку та послухати про досвід інших. З певними глибинними травмами ми рекомендуємо звертатися до фахівця в індивідуальному порядку. 

Аби допомагати іншим, потрібно й самому бути в ресурсі

Навчання для лідерів відбувається постійно. Тобто ми регулярно проводимо онлайн-вебінари для людей, які наважилися стати лідерами, або хочуть прийти ще раз та поновити свої знання.

Водночас ми розуміємо, що створення міні-спільноти – це трохи відповідально. Тому хочемо, аби люди, що прагнуть створити групу, були впевнені, що зараз саме той час, коли у них є вдосталь сил, часу та навичок для цього.

Читайте також: «Ми знову покликали своїх». Як під час війни працює «Зграя» – одна з найбільших волонтерських спільнот України

Кожен крок програми ми робимо із великою турботою та любов’ю, тому вичитуємо кожну заявку на навчання, де є уточнюючі запитання про психологічний стан людини. І якщо раптом зрозуміємо, що людина зараз перевантажена або у неї недостатньо ресурсу, то пропонуємо їй стати учасником однієї із груп або спробувати податися на навчання пізніше. Ми розуміємо, що українці та українки – це люди з дуже добрим серцем. Але ми можемо допомагати іншим, коли ми самі в ресурсі. 

Крім формату участі «лідер» є також формат «учасник». Це людина, яку лідер запросив взяти участь у міні-спільноті. Учасник має дотримуватися цінностей та правил участі, вивчити короткий пдф-матеріал та мати бодай 3 години на місяць, аби відвідувати зустрічі.

Учасниця проєкту Час поговорити
Менеджерка навчальної діяльності проєктів #stop_sexтинг та «Час поговорити» Аліна Касілова під час презентації книги про інформаціну безпеку. Книжковий арсенал, 2021 рік.

Після участі в проєкті ми підтримуємо зв’язок з усіма учасниками

Усі учасники проєкту отримують доступ до спеціального сайту, де вони можуть заповнити картку про себе і завдяки цьому знайти колег або однодумців. Постійно діючі сторінки у фейсбуці та інстаграмі дають можливість отримати додаткові знання, звернутися із запитаннями за потреби, отримати зворотний зв’язок. 

Також учасників додають у профільний чат в телеграмі, де ми ділимося додатковою корисною інформацією, а учасники можуть спілкуватися в коментарях. Крім того, ми розробляємо додаткові тематичні матеріали, що можна використовувати як у групах, так і в побутовому чи професійному житті, регулярно запрошуємо гостьових спікерів на зустрічі з учасниками. 

Щодо навичок, які отримують учасники, – це проведення групи підтримки, організація процесу колективного розв’язання проблем у групі, вирішення складних ситуацій під час проведення груп. Це також про лідерські, організаторські та комунікаційні якості, бо потрібно згуртувати людей навколо себе. Усе це в комплексі дає можливість не лише здобувати та розвивати нові якості, а й використовувати їх у власному житті. Також спеціально для освітян наша команда додала можливість отримання сертифіката про підвищення кваліфікації. 

Ми продовжимо нашу роботу й після перемоги

Насправді це універсальна модель груп підтримки, яка може бути адаптована для абсолютно різних категорій. Наразі ми її використовуємо для підтримки соціальних контактів і для психологічної допомоги. Коли війна закінчиться, то цей інструмент та методологія може активно використовуватися різними групами людей для підтримки одне одного. 

Наприклад, у нас є одна з груп «Час поговорити» – це підприємці, що мали бізнес у Бучі та втратили все під час війни. Зараз вони підтримують одне одного, аби ці бізнеси відбудовувати та відшукати нові шляхи в житті. Тому ця модель може бути застосована, як для людей в певній професії, так і для багатьох інших категорій. Саме тому потреба в цій темі та методології є невичерпною.

Засновниця проєкту Час поговорити
Засновниця проєктів #stop_sexтинг та «Час поговорити» Анастасія Дьякова під час презентації книги про інформаціну безпеку. Книжковий арсенал, 2021 рік.

Міцний тил тримається на психологічній рівновазі

Психологічна стабільність тилу – це запорука його надійності. Якщо ми самі не будемо в ресурсі, ми не зможемо допомагати іншим. Наразі кожен у своїй мірі допомагає тим, хто на передовій: ми спілкуємось, підтримуємо, шукаємо спорядження, машини, працюємо, щоб донатити, волонтеримо. Усе це потребує великої кількості сил. Якщо в нас їх не буде, то ми просто не зможемо допомагати будь-яким чином. 

Важливо розуміти, як правильно підтримувати військових, оцінювати власні сили та усвідомлювати, що ми відповідаємо за економічний фронт. Зараз є дуже багато людей, що вигорають, бо думають, що мають працювати та волонтерити цілодобово. Але важливо розуміти, що кожен потребує відпочинку та має на нього право.

Крім того, на фоні війни у людей загострюється велика кількість психологічних питань, які або турбували раніше, або виникають через пошкоджене відчуття безпеки. Тому психологічна рівновага дуже важлива для кожного українця, на цьому ми будуємо міцний тил. 

Суспільство

Українська художниця та Rescue Now запустили ініціативу для допомоги дітям у Харкові

Опубліковано

Гуманітарний фонд Rescue Now у колаборації з художницею Владою Ралко презентував благодійний календар. У межах спільного проєкту фонд збирає кошти на підтримку харківського простору психологічної допомоги дітям Litokryl.

Про це повідомили у фонді.

Про календар

Обкладинку календаря прикрасила робота мисткині «Воля», що символізує внутрішню силу та незламність українців. Кожна сторінка містить малюнки дітей із центру Litokryl разом із особистими історіями втрат, пережитого страху та надії. Замість традиційних свят у календарі вказані ключові дати боротьби українського народу за свободу.

«Іноді людям, особливо іноземцям, важко осягнути, який масштаб слово “воля” має для українців – тож ми придали йому форму. Роботи української мисткині Влади Ралко просякнуті символізмом: емоційним, дискомфортним, але правдивим. Її робота “Воля” показує світу незручну правду про те, як це: бути вільними. Саме тому ми були дуже раді, коли Влада погодилася на колаборацію» — ділиться директорка фонду Ганна Каріка.

Читайте також: 11-річний хлопчик із Данії зібрав понад 8 000 доларів на допомогу українським дітям

Календар можна отримати, зробивши будь-який донат у фонд Rescue Now. Через кілька тижнів переможця оберуть випадковим чином, а подарунок доставлять у будь-яку точку світу.

Довідка

Litokryl — простір у Харкові, де понад 3400 дітей отримали безоплатну психологічну підтримку. Тут щомісяця проводять близько 150 годин терапії та здійснюють виїзди у громади регіону. Наразі центр опинився під загрозою закриття через нестачу фінансування.

Ініціатива стала частиною святкування річниці Rescue Now, який за три роки допоміг понад 450 000 українцям. Завдяки новому благодійному дропу фонд прагне зберегти Litokryl як безпечний простір для дітей, які пережили війну.

Нагадаємо, що німецький дизайнер закликав донатити українським медикам.

Фото: Rescue Now

Читати далі

Суспільство

Мурали, що дають стінам голос. Як харківські художники закарбовують пам’ять про героїв

Опубліковано

Війна змінила їхній художній світ. Вони почали малювати те, за що раніше принципово не бралися: дітей у вогні, військових, техніку. Нині пензлі промальовують лінії, які складаються в образи тих, хто віддав своє життя за Україну. Харківські муралісти зображують воїнів у рідних містах, аби кожен з нас їх пам’ятав.

Як створювати соціальні мурали, які надихають жити далі, та чому такі артоб’єкти важливі для міського простору, розповіла для ШоТам керівниця творчої групи «Кайлас-В» Яна Волк. 

Яна Волк

співзасновниця та керівниця творчої групи «Кайлас-В»

Ми створювали стріт-арт рекламу

У 2012 році ми разом з художниками об’єднались у творчу групу «Кайлас-В» та почали створювати в Харкові стріт-рекламу. Наша команда складалася з кількох людей: мене, а також художників Романа Портали та Сергія Якименка. Раніше був ще один художник, але він виїхав за кордон і тепер працює сам. Періодично залучаємо інших харківських митців залежно від проєкту.

Я сама не малюю мурали — беруся за пензля тільки тоді, коли проєкт «горить», і хлопці потребують допомоги. Моя основна роль — створити концепцію того, що саме має з’явитися на стіні, й організувати процес від А до Я.

Спочатку нам приходили невеликі замовлення: реклама на парканах вздовж трас, на двоповерхових будинках, зовнішня реклама на стінах. Поступово наша діяльність переросла в соціальне мистецтво. Один з перших великих муралів  був присвячений Тарасу Шевченку.

Мурал «Тарас Шевченко». Фото надала Яна Волк

Міста залишаються в пам’яті, навіть якщо їх знищили 

Пам’ятаю, після закінчення карантину до нас звернулася міська рада Бахмута. Ми дуже зраділи, бо це була можливість зробити щось справжнє, важливе для людей. Я маркетологиня з десятирічним досвідом, аналізувати дані — моя стихія, тож моя робота починається з дослідження міста: скільки підприємств, який склад населення, чим живе громада, які ніші закриті, які відкриті. Потім виїжджаю на місце — там уже дивишся, які дороги, які будинки, як сам мер і влада ставляться до свого міста. 

Тоді я створила три концепції, й одна з них, яку міська рада ухвалила, була про цінності українських родин. У цьому проєкті ми змогли передати єдність, тепло, підтримку в родині. Такі роботи показують глибину наших людських взаємин і те, як ми наслідуємо цінності з покоління в покоління. Тож ми не просто малюємо мурали, а створюємо ідею, яка буде жити на стіні та впливати на тих, хто її бачить.

На жаль, мурал «Громада щасливих людей» розбомбили під час бойових дій. Але мені більше болить за людей, з якими ми подружились, та їхні домівки. Бо коли ти працюєш на будинку, тебе щодня підгодовують, приносять яблука, виноград, морозиво. Ти знаєш усіх жителів. От за них болить. А мурал намалюємо ще.

Мурал «Громада щасливих людей» до повномасштабної війни та під час неї. Фото надала Яна Волк. 

Війна змінила наші погляди на мистецтво

На початку повномасштабної війни ми з командою евакуювалися в місто Золотоноша Черкаської області. 23 лютого я зібрала установчі документи, печатки, бухгалтерію та наш сервер, бо з 2012 року в нас накопичувалися всі матеріали, цифрові дані, макети муралів. 

У Золотоноші я почала шукати можливості, де ми могли б долучитися й почати знову працювати. Я мала досвід роботи з замовленнями, знала, до кого звернутися, змогла достукатись навіть до мера. Він нам допоміг — і житлом, і фарбами. Так ми зробили мурал «Оберіг» для ЗСУ в центрі Черкас. 

Потроху почали знову з’являтися комерційні роботи в Києві — одним з перших ми зробили на Соломʼянці портрет Насті Тихової з Ірпеня. 

Ми завжди намагаємося робити мурали спокійними, естетичними, зрозумілими кожному, тому іноді трохи пригладжуємо гострі кути. Так, буває, що за це нас критикують — от, мовляв, «прилизали», «собак прикрасили». Але ж ці стіни бачать не лише активні громадяни чи замовники, а й діти, пенсіонери, просто випадкові перехожі. У своїх роботах ми прагнемо відтворити зображення, яке принесе комусь тепло чи спокій. 

Мурал, присвячений адопції тварин, з Анастасією Тихою. Фото надала Яна Волк

Міський простір — це не просто вулиці, будинки, стіни. Це середовище, в якому живуть люди. І мурали — спосіб дати цим стінам голос. 

До мене часто звертаються з проханням створити щось життєрадісне, але ж ви самі розумієте, що для кожного це щось своє: для когось — родина, для когось — улюблений пес. Тому я завжди починаю з того, що відкриваю бюджет міста, дивлюся на склад населення й уже тоді вирішую, що саме має з’явитися на стіні. В одному з міст, де було багато майданчиків для вигулу собак, ми намалювали дітей і тварин, бо це було про них, про їхній стиль життя, про їхню радість.

Наша робота завжди була націлена на комерцію

Будь-який мурал — це не благодійність. Жоден художник не може дозволити собі працювати безкоштовно. Перше велике наше замовлення — це був Юрій Гагарін в Харкові у 2013 році, і він теж був комерційним. Щоправда, бюджету не вистачило, і ми доклали свої кошти — ті, що заробили на маленькій рекламі. Ми вчилися на ньому, як робити ескіз, як наносити фарбу, як вона поводиться на сонці. 

На жаль, у нас у суспільстві досі живе ця радянська ідея, що митець щось комусь винен, що він повинен творити просто так, «для душі». Але безкоштовно довго працювати неможливо — ти просто вигораєш.

Нам часто кажуть: «Ви можете долучитись, допомогти благодійному фонду, зробити щось для родин полонених або загиблих», але ми самі ледве зводимо кінці з кінцями. Коли до нас звертається якась організація, ми можемо дати свій талант, свій стиль, свою увагу, але фінансово допомогти не можемо. Деколи міста підтримують меценати, які виділяють кошти на соціальні мурали. 

Ціна на мурал залежить від кількості поверхів будинку, деталізації, від його розташування та доступу до стін, від технічних умов. Кожен проєкт індивідуальний. Починається все від 5 тисяч доларів. Навіть маленький мурал на 40 м² може коштувати стільки ж, скільки й величезний на п’ятиповерхівці. 

Творча група «Кайлас-В». Фото надала Яна Волк

Створюємо мурали наших загиблих героїв

Переважно сьогодні у нас замовляють мурали родини загиблих воїнів. Найчастіше — мами. Вони хочуть зберегти пам’ять про сина. У міському бюджеті немає такої статті витрат, як «замовити мурал», тому родичі витрачають кошти, які їм видала держава, на те, що збереже пам’ять про їхню дитину. 

Раніше я могла дозволити собі додавати щось своє, змінювала макети, переконувала замовників, щоб зробити красиво, нестандартно, по-мистецьки, але зараз усе інакше. Наш основний замовник — це прості люди. Ми працюємо для них, і з ними все дуже щиро. А коли звертаються мами чи дружини загиблих — там уже не до творчих експериментів: там головне зробити так, як хоче родина.

Я щоразу плачу, коли пишу біографію хлопця, якому присвячуємо мурал. Ми вивчаємо, що йому було близьке, чим він займався, що його надихало, і намагаємось це передати в кольорах, у виразі обличчя, в деталях.

Єдине, що ми можемо додати від себе — це символіка з життя хлопця. Якщо він був командиром бронемашини, малюємо бронемашину, якщо десантник — буде парашут. Але нічого зайвого, ніяких «художніх рішень». Був випадок, коли хлопець загинув у вогні — як там щось вигадувати, змінювати макет?

Мурал «Варяг», присвячений Руслану Пісковому

Бувають і складні, об’ємні проєкти, як, наприклад, мурал про загиблого воїна Руслана Піскового. Ми прагнули підкреслити його внесок у спорт і службу в українській армії. Цей мурал відображає військовий дух та язичницьку релігію, яку сповідував Руслан.

Для цієї роботи нам дали багато деталей та історій, які довелося об’єднувати в щось цілісне. Перший макет ми робили півтора місяця, другий — ще місяць. Тепер люди приходять до нього порадитися, посидіти поряд. Приносять художникам пиво, горішки, п’ють каву під муралом. Дзвонять мамі Варяга, просять провести екскурсію, щоб вона розповіла про сина. А коли тривога, йдуть до стіни, бо там спокійніше. Це складно пояснити, але кожен мурал потім живе своїм життям.

Мурал «Варяг», присвячений Руслану Пісковому. Фото надала Яна Волк

Мурал на честь Олега «Ювеліра» Сапаленка в Харкові

У Харкові ми малювали мурал, присвячений воїну з позивним Ювелір — Олегу Сапаленку. Цей проєкт площею понад 260 м² розташований на проспекті Тракторобудівників, 108. Для друзів, родичів і побратимів мурал — єдина матеріальна пам’ятка, оскільки тіло Олега досі не знайдене після його загибелі під час героїчного захисту харківської землі.

Тут родина хотіла, щоб портрет був максимально схожим. Художники декілька разів додавали деталі, бо мені було щось не так. У нього був той самий погляд з хитринкою — наче коли людина точно знає, що сказати дівчині, щоб вона відчула себе королевою. 

Це найскладніше — передати справжню емоцію. Ти вчишся бачити людину не лише в обличчі, а й у поставі, погляді, усмішці. І це велика відповідальність — показати її правдиво, з повагою, і водночас красиво.

Мурал на честь Олега «Ювеліра» Сапаленка а Харкові. Фото надала Яна Волк

Ми стали «психологами» для мам воїнів

Для матерів, які втратили на війні сина, кожен мурал — це продовження життя. Це шанс, щоб його вчинки не зникли, не розчинились у війні. Щоб хтось побачив, зупинився, запам’ятав. Мурал — це зріз суспільства. Те, про що він говорить, — це відображення того, що хвилює людей. До війни це була сім’я, зараз — переживання, біль, підтримка. Часто ми створюємо щось, що допомагає мамам і дітям витягнути себе з депресивного стану, трохи видихнути. Іноді здається, що ми вже більше психологи, ніж художники.

Щоб взятися за мурал, нам потрібно отримати дозволи в міській раді, в ЖЕКу, ОСББ і в сусідів по будинку — мами погоджують з ними, щоб не було конфліктів. Це величезна підготовча робота. Наприклад, мама Варяга узгоджувала мурал з владою півтора року. Навіть якби дозволи були скрізь, їх неможливо реалізувати без згоди мешканців. Це довга й складна процедура. А в Києві, Харкові, Бучі, Ірпені все стало ще складніше — там створили спеціальні комісії, які повинні визначати, чи потрібен взагалі мурал на якомусь будинку, чи ні. Також не всі художники можуть отримати дозвіл на роботу. 

Якось на відкритті муралу в Златополі я запитала міського голову: «Ви не проти, що ми малюємо військових?». Він відповів мені: «А за що мені боротися? За сірі стіни?». 

Читати далі

Суспільство

У Києві презентували оновлений проєкт Житнього ринку з урахуванням думки містян (ФОТО)

Опубліковано

Компанія Inzhur 23 квітня представила оновлений проєкт реконструкції Житнього ринку з урахуванням пропозицій мешканців Києва. Під час заходу також презентували юридичний механізм захисту ринку в разі приватизації.

Про це повідомили у компанії.

Що змінилося у проєкті

Після зібраних коментарів від киян Inzhur оновила проєкт, зокрема прибрала паркінг під відкритим ринком та ліфт, зберігши природний ландшафт. В оновленій концепції з’явилися відкриті прилавки та криті лавки для постійних продавців по периметру другого поверху.

Автори також зберегли архітектурні елементи (панно, стелу та пелюстки на фасаді) як обов’язкову умову для майбутнього власника.

Читайте також: «З варягів у греки»: 10 маловідомих фактів про Житній ринок

Юридичні гарантії збереження ринку

Спільно з юридичною компанією Arzinger Inzhur розробила проєкт договору, що визначає обов’язки нового власника у разі приватизації. Серед зобов’язань — капітальний ремонт на суму не менше 600 мільйонів гривень з ПДВ, збереження архітектури, висотності, функціонального призначення та дотримання вимог законодавства у разі визнання об’єкта культурною спадщиною.

У разі порушення умов інвестор сплачуватиме штраф та відновлюватиме об’єкт власним коштом. За серйозні порушення договір розриватимуть в односторонньому порядку.

Читайте також: У центрі Києва під час ремонту дороги виявили трамвайну колію початку 20 століття (ФОТО)

Петиція за прозору приватизацію

Також Inzhur зареєструвала петицію із закликом зберегти архітектурну спадщину Житнього ринку та забезпечити прозору приватизацію об’єкта.

Петиція підтримує ідею прозорої приватизації, що гарантує збереження архітектурної спадщини. Автори закликають:

  • додати ринок до переліку об’єктів приватизації;
  • затвердити чіткі умови для майбутнього власника;
  • провести відкритий аукціон на Prozorro з обов’язковим підписанням договору із зобов’язаннями.

«Петиція — спосіб громади впливати на хід приватизації. Вона дає чіткий сигнал міській владі: киянам важлива доля Житнього і вони хочуть, щоб приватизація відбулася відкрито, прозоро та з гарантіями для громади та міста. Тому так важливий кожен підпис», — зазначає CEO Inzhur Андрій Журжій.

Довідка про компанію

Inzhur — перша українська RЕІТ-компанія, яка об’єднує понад 16 500 інвесторів для спільної участі у проєктах нерухомості. Під управлінням компанії — понад 2,8 мільярда гривень активів, а загальний дохід співвласників фондів перевищив 764 мільйонів гривень.

Нагадаємо, що студенти з Києва передали «Довженко-Центру» дві німі стрічки, що вважали втраченими (ФОТО).

Фото: Inzhur

Читати далі