

Суспільство
«Ми знову покликали своїх». Як під час війни працює «Зграя» – одна з найбільших волонтерських спільнот України
Волонтерський рух «Зграя» народився під час Революції гідності. Це абсолютно «свої» люди, які збираються разом тоді, коли хтось потребує їхньої допомоги. А коли потреба закрита й нових запитів немає – «свої» розходяться по звичних роботах. Знаючи, що будь-якої миті знову зберуться разом.
24 лютого «Зграя» вкотре об’єдналася. Сьогодні волонтери встигають одночасно допомагати військовим, цивільним і навіть тваринам. Про новий етап в історії руху, роботу штабу та гнучкість команди ШоТам розповіла співзасновниця «Зграї» Євгенія Таліновська.
«Зграя» народилася під час Революції гідності
«Зграя» з’явилася у 2014 році як реакція на Майдан і на події, що відбувалися в країні. До нашого угруповання увійшли люди, які тусувалися в пабі «Горький» на Антоновича в Києві. Багатьох з них я знала дуже давно, адже разом займалися благодійністю й волонтерством задовго до Майдану. Зокрема, я почала з 2008 року. Тому ми й кажемо, що «Зграя» була завше. Однак тоді, у 2014-му, ми намалювали на колінці логотип і з другим співзасновником Олексієм придумали назву. Чому «Зграя»? Тому що це життєздатне угруповання, яке є єдиним організмом, що гуртується та дуже класно функціонує.

Тоді ми базувалися неподалік від Майдану й виходили на нічну варту. Коли більша частина людей роз’їжджалися на ніч, щоб зібратися знову вранці, ми, навпаки, ввечері приходили на Майдан. Основною роботою нашого штабу були охорона й патрулювання. Ще у нас функціонувала польова кухня й доставка: ми розвозили медикаменти, продукти й інші необхідні речі. Особисто у мене ще була інформувальна функція. Тоді ми не користувалися телеграмом, і всі оперативні новини я публікувала на своїй фейсбук-сторінці. Коли взимку в соцмережі виринають спогади за якийсь день, то у мене могло бути по 40-50 постів з інформацією про те, що й де відбувається, куди можна йти та їхати, хто звідки йде.
Мілітарний напрям і чорнобильські пожежі
Коли у 2014 році розпочалася війна, задачі «Зграї» змінилися. Більшість наших хлопців поїхали добровольцями воювати на Схід, і наш співзасновник Олексій також. Тоді стало зрозуміло, що нам у Києві треба збирати кошти й закуповувати їм необхідне. Поки хлопці були на Донбасі під час активної фази АТО, ми були пів тижня в Києві, пів тижня там: збирали, закуповували та возили. На відміну від теперішніх часів, у нас був тільки мілітарний напрям, ми співпрацювали з військовими підрозділами й добровольчими батальйонами.
У 2020 році «Зграя» допомагала гасити лісові пожежі в Чорнобильській зоні. Ми привозили все необхідне добровольцям ДСНС: питну воду, продукти, засоби для гасіння, генератори, інструменти тощо. Так ми робили, поки не припинилися пожежі. Суть нашої ініціативи в тому, що ми не діємо на постійній основі, а збираємося за потреби й реагуємо на запити. Коли їх немає – розбігаємося займатися власними справами.

Спостерігати за війною здалеку страшніше, ніж зблизька
За тиждень до повномасштабної війни я зробила собі тату з каштаном, щоб зафіксувати зв’язок з Києвом. Це було дуже давнє бажання, тому що я є, напевно, однією з найбільших фанаток міста. Дуже його люблю та ніколи звідси не збиралася їхати. Взагалі, я планувала зовсім інше татуювання з написом. Однак за день чи два до сеансу передумала його робити. Прийшла до майстрині та сказала: «Давай вальнемо каштан, він мені дуже давно потрібен».
Я хотіла залишатися в Києві за будь-яких обставин. Розуміла, що якщо щось почнеться, хочу бути тут. До того ж на той момент у мене було чотири тварини й вивезти їх кудись було б складно. Також я знала, що можу принести користь, перебуваючи в Києві, тому що маю досвід і є люди, готові допомогти. Не уявляю, як спостерігати за війною десь з-за кордону чи навіть із Заходу України. Прекрасно розумію людей, які виїхали, і не маю до них жодних претензій. Однак знаю себе: я б так не змогла. Як на мене, спостерігати здалеку страшніше, я не настільки смілива людина.

Штаб з’явився вже 24 лютого
Чесно кажучи, я взагалі не планувала, що «Зграя» знову збереться. Це сталося якось випадково. Не думала, що вона колись реанімується з логотипом, назвою та сторінкою у Фейсбуці. Мені здавалося, що як військова мілітарна історія вона своє віджила. Однак вже 24 лютого в нас з’явилося приміщення для штабу, в якому ми могли щось оперативно робити. З першого дня в нас понеслися мілітарні запити, а також запити на порятунок тварин, евакуацію людей, на продукти та ліки. Ми створили авто-, мото- й велодоставку. На третій-четвертий день ми зі співзасновником Олексієм подумали: «Це все, напевно, схоже на “Зграю”».
Десь до 15 людей з нами залишилися зі старого складу, який утворився в 2014 році. Приєдналися нові учасники. За вісім років у мене, по-перше, з’явилося багато знайомих. По-друге, у нас було безліч колаборацій у благодійних фондах, соціальних і культурних проєктах, і люди, які працювали там з нами, також долучилися до «Зграї». Наше угруповання гнучке й вільне, яке може зростати, але може і зменшуватися.

Мріяла про «Добросусідство»
На початку березня, коли в Києві була найактивніша фаза, з нами співпрацювали 3 тис. людей. Тоді ми створили «Добросусідську доставку». У мене давно була мрія про «Добросусідство». Я дуже надихаюся Інгою Заславською та групою «Сусідська слобідка». У них є прекрасний проєкт «Добросусідка», що охоплює трикутник Лук’янівка – Золоті ворота – цирк. Усі люди з проєкту знають одне одного, своїх сусідів, пенсіонерів і дітей. Обізнані в їхніх потребах, влаштовують різні заходи. Ця модель у мене добре наклалася на Київ майбутнього: щоб у кожному районі була така група людей, горизонтальна структура без центрального штабу. Це те, що ми дуже хочемо залишити після війни для міста.
Приблизно 2 тис. людей були у складі «Добросусідської доставки». Їхньою задачею було купити (з компенсацією) або отримати у нас на складі продуктовий набір або ліки та принести це одиноким молодим матерям, людям похилого віку та з інвалідністю. Решта, тисяча людей, були в нашому штабі, з них приблизно 400 водіїв (авто- , мото-, велодоставка), 50 координаторів різних напрямків нашої роботи, актив з інформаційною підтримкою та волонтери, які руками працювали на наших двох складах на правому та лівому берегах.

Так багато людей допомагали нам, коли в Києві та області було неспокійно та коли евакуювали мешканців Чернігова. Коли стало трохи спокійніше, наші волонтери вийшли на роботу, деякі з них перестали ходити до нас, хтось пішов в іншу організацію. І це нормально: люди знають, що можуть вийти в будь-який момент. Коли від нас ідуть до інших штабів, ми радіємо цьому, адже ставимо собі за мету не тільки розвиток нашої діяльності, а й культури благодійності та волонтерства в Україні загалом. Нині в «Зграї» 200-300 активних учасників.
«У тебе є ідея? Втілюй»
У «Зграї» є дві основні переваги: це люди в штабі та гнучкість. Ми не оформлені як організація, у нас немає серйозної структурованої документації та субординації. Люди прийшли до нас із дуже різних сфер і з різним досвідом. У нашому штабі є топові івент-менеджери у великих компаніях, маркетологи, дизайнери, фотографи та представники багатьох інших професій. Їхній досвід допомагає їм пропонувати нам певні ідеї та реалізовувати їх. Доволі часто наш штаб функціонує так: «О, у тебе є ідея? Клас. Хочеш займатися цим – займайся». Ми не блокуємо ініціативи, у нас це вирішується дуже швидко.

Нині ми займаємося кількома напрямами. Перший з них і основний – мілітарний, як у 2014 році, так і тепер. Цей напрям дуже дорогий. Оскільки рівень донатів трохи впав, ми вже трішки менше можемо закуповувати порівняно з першими місяцями. У нашому штабі є фахові медики, тому й швидко організувався відповідний напрям. Медицина потрібна і військовим, і цивільним. Ми маємо багато друзів з-за кордону, вони нам надсилали фурами багато медичного обладнання для лікарень. Тож цей напрям виник більше з того, які можливості ми мали, ніж з того, що ми хотіли.

Усе, що відбувається у нас, стається гнучко, відштовхуючись від обставин. Коли з’являлися запити, ми на них реагували. Наприклад, так сталося із запитом на евакуацію. Коли він виник, то одразу сформувалася група, яка захотіла цим займатися. У нас є хлопець Володимир, родом з Чернігова, прекрасний медичний мілітарний інструктор. Його зацікавила історія з евакуацією з рідного міста, і він зайнявся цим. Від штабу треба було знайти місце для ночівлі, продукти й волонтерів.
За 15 хвилин вирішили відкрити притулок для тварин
Деякі волонтери після виїздів до населених пунктів, де надавали допомогу, поверталися до Києва з тваринами. Зрозуміло, що коли бачиш на вулиці кота чи собаку, які залишилися без домівок, ти їх забереш із собою. Коли тварин стало багато, за 15 хвилин прийняли рішення, що нам потрібен власний притулок. І ми відкрили його. Однак домашніх улюбленців роздавали настільки швидко, що притулок закрили – там не було кому жити. Бувало таке, що тварину підібрали, опублікували в сторіз, що шукаємо нових господарів для неї, і поки її привезли до штабу, її вже хтось забрав.
«Гуманітарка», що складається з одягу, іграшок, побутових речей, з’явилася у нас побічно. «Зграя» не збиралася нею займатися спеціально. Але люди почали заповнювати склад такими немілітарними речами. І ми сказали: «Ну добре, значить, будемо їх роздавати тим, кому потрібні речі».

Є запити, за які ми не беремося, тому що не хочемо й не можемо ними займатися. Наприклад, так було з житлом для вимушених переселенців. Виявилося, що жодна людина в штабі не захотіла його розвивати, і не тому що він нецікавий чи надскладний – просто так сталося. Коли з’являвся новий суспільний запит, ми обговорювали, хочемо за нього братися чи ні. Якщо так – беремо й намагаємося розвивати. Коли потреба в ньому відпадає – закриваємо. У нас немає напряму, який би функціонував по інерції просто тому, що ми колись його відкрили.
Волонтерство та основна робота
Особисто мені зараз не вдається поєднувати волонтерство зі своїм звичним життям. Я дуже вдячна ІТ-компанії, де працюю дизайнеркою, що досі маю роботу. Сподіваюся, зможу якнайшвидше повернутися до неї. Наш співзасновник Олексій також не поєднує – він перебуває з нашою групою медичної евакуації на Сході. Окрім основної роботи, у нас з Олексієм ще є кафе, яке ми відкрили минулого року. Ним тепер займається наш друг. Цей заклад став альтернативним штабом: ми повісили там логотип «Зграї», у кафе збираються наші друзі й волонтери.
У команді є люди, які поєднують роботу та волонтерство, і я в захваті від цього. Наприклад, завідувач нашого мілітарного складу Фіма – звукорежисер у театрі, який має і власні мистецькі проєкти. Він інколи на кілька годин покидає склад, щоб попрацювати в театрі. Хтось може працювати день на роботі, день – у нас. Тож ситуація у всіх різна.

«Зграя» працюватиме до останнього
Безумовна віра в перемогу та справедливість, а також класні люди поруч – це те, що надає мені сил продовжувати весь цей час займатися волонтерством. Інколи думаю: «Все, досить, більше не можу». Але я бачу, як працює штаб, як багато роблять люди, як у них з’являються ідеї, як вони їх втілюють, моментально знаходять потрібних людей, гроші та взагалі що завгодно.
Я розумію, що все вже зайшло далеко, швидко розвивається, і вийти зараз просто неможливо. Але ніхто й не хоче із цього виходити, тому що війна не закінчилася. Мене вже запитували: «Доки буде працювати “Зграя”?». Ми працюватимемо до останнього, у будь-якому складі, з будь-якою кількістю людей, поки це буде потрібно. І після війни також – у нас буде дуже багато роботи, просто виклики будуть іншими.
Волонтерський рух в Україні народився органічно
Волонтерський рух – це одне з найбільших надбань Майдану. Ми отримали його у практичний спосіб. У 2013-2014 роках він народився органічно, бо на нього був запит. Ми бачимо, що як тільки є потреба, люди збираються. У цьому особливість волонтерського руху в Україні.
Є думка, що волонтери мають входити в якісь державні органи й установи. Я так не вважаю, адже громадський сектор і волонтерство – це різні речі. Так, деяким волонтерам, особливо мілітарним, можливо, варто було б заходити кудись глибше в структури. Те ж саме стосується і волонтерства цивільного, тому що міським адміністраціям було б дуже корисно й цікаво перейняти досвід. Однак сама етимологія слова «волонтер» означає, що це добровільна діяльність, і ти можеш в будь-який час її припинити.

Люди розуміють, що вони мають можливість із задоволенням і користю робити те, що їм зараз хочеться, а потім повернутися до свого звичайного повсякдення. А хтось зробить волонтерство та благодійність постійною частиною свого життя й піде працювати в благодійний фонд, громадський сектор або політику. У волонтерстві ти сам обираєш ступінь залученості й сам вирішуєш, що робити із цим досвідом.
Спільна картка-рахунок
(для неї на запит надамо також реквізити для SWIFT-переказів в $ та €)
Для України та Paysend
4441111402770808
Yevheniia Talinovska
За реквізитами:
Отримувач
Таліновська Євгенія Борисівна
IBAN
UA943220010000026205301481786
ІПН/ЄДРПОУ
3143812240
Призначення платежу
Поповнення рахунку
Посилання: https://send.monobank.ua/A16u5KNrMT
Рахунок PayPal
Окрема картка для допомоги тваринам (також є SWIFT-переказів в $ та €)
5375411504811378
Отримувач
Таліновська Євгенія Борисівна
IBAN
UA643220010000026204326762500
ІПН/ЄДРПОУ
3143812240
Призначення платежу
Поповнення рахунку
За посиланням: https://send.monobank.ua/2mJTnb9Sdg
Картка для поповнення в доларах (SWIFT на запит)
5375418806112785
Картка для поповнення в євро
(SWIFT на запит)
5375419907566374
MoneyGram, Western Union та ін. також можливі на всі ці картки
Суспільство

Тарас Яремій у новому випуску «PromПрокачка» завітав до йогині Світлани. Команда шоу оновила інтер’єр у маленькій однокімнатній квартирі героїні, а ведучий наважився постояти на цвяхах.
Йога на тлі війни
Світлана – йогиня, мама 4-річної Марії та дружина військового-добровольця. Жінка живе, працює та виховує доньку в однокімнатній квартирі. Попри постійний стрес, тісні квадратні метри й шум, вона не втрачає сили.
За словами Світлани, саме йога стала для неї точкою опори з початку повномасштабної війни — інструментом, що допомагає зберігати спокій і тримати ментальний баланс. Тепер вона ділиться цією практикою з іншими жінками, коли проводить онлайн-заняття, навчає працювати з тілом і диханням, розслаблятися після важких днів.
Читайте також: Продовжує допомагати побратимам: як в автомайстерні облаштували робоче місце для ветерана з інвалідністю (ВІДЕО)
Особливе місце в її практиці посідає донька. Світлана залучає Марію до занять, щоб із дитинства йога стала для неї природною частиною життя й внутрішньої опори.
Місія шоу
У шоу PromПрокачка має на меті повернути людям відчуття дому в непростий для країни час і розповісти їхні історії через простір, у якому вони живуть. Кожна серія — це особиста історія, інтер’єрна трансформація та маленьке нове життя в межах кількох квадратних метрів.
«Коли я вперше зайшов до її квартири, зрозумів: комфорту тут не вистачає, але є щось важливіше — світла, тепла енергія. І саме її ми хотіли підкреслити нашим оновленням»? — ділиться Тарас Яремій. Ведучий зауважив, що Світлана одна з тих жінок — сильних, глибоких, які щодня самостійно тримають тил, виховують дітей і водночас знаходять сили допомагати іншим.


Під відео закликають долучатися до збору «Дронопад», що триває у партнерстві з БФ «Повернись живим».
Нагадуємо, що дев’ятьох дітей повернули з ТОТ в Україну.
Фото надали творці шоу
Суспільство

Допомогли зупинити іноземні поставки ворогу, арештувати накрадене, списатися важкохворим — це мізер результатів роботи «Слідства.Інфо», про які говоримо в новому випуску подкасту «А шо далі?» про реальний вплив незалежної журналістики.
У гостях студії «ШоТам» головна редакторка «Слідства.Інфо» та військова репортерка Анастасія Станко, а з нею +1. Донечка Насті Іванка всі 50 хвилин або тихенько слухає розмову про роботу на фронті, або спить під колискову про викриту елітну нерухомість держслужбовців та перевірки НАБУ у фігурантів.
Читайте також: «А шо далі?»: ШоТам стартує новий подкаст про вплив незалежної журналістики на суспільство
У подкасті згадували дива на війні, суддів, «покарання службою», допуски журналістів і незмінну правду, яку хочуть зробити змінною. Анастасія розповіла, як воєнкорила вагітною, згадала «перли» своїх героїв і роботу з іноземними медіа.
Підтримуйте команду ШоТам, аби бачити більше подібного контенту.
Нагадуємо, що попри поранення і втрату зору український ветеран веде кулінарний блог і надихає інших (ВІДЕО).
Суспільство

Після поранення на фронті Руслан Задорожний шукав нову роботу, аж тут йому запропонували посаду адміністратора в СТО. Завдяки державній компенсації власниця майстерні облаштувала для ветерана зручне робоче місце, і тепер він може впевнено виконувати свою роботу.
Знайшов нову роботу
До повномасштабної війни киянин Руслан Задорожний працював менеджером в інтернет-магазині. Та коли на власні очі побачив, як росіяни руйнують українські міста, — не зміг залишатися вдома. У листопаді 2022 року Руслан пішов на фронт гранатометником.
Після року служби потрапив під ворожий обстріл на Куп’янському напрямку:
«Ми відбивали черговий штурм, і я повертався в бліндаж. Побачив, як на мене — це буквально в долю секунди відбулось — летить граната з АГС — ВОГ. Було пряме влучання в руку, й уламки потрапили в ногу».
Руслан отримав тяжкі поранення та втратив руку. На лікування й реабілітацію знадобилося півроку, а опісля він почав шукати нову роботу. В якийсь момент Русланові запропонували вакансію на СТО.
«Я шукав СТО для своєї автівки. Приїхав сюди, мені все тут сподобалося. Розговорилися про роботу, і мені запропонували вакансію майстра-приймальника. Мене зацікавило саме це СТО ідеєю — те, що це допомога військовим, і тут збирають, ремонтують військові автівки. Я вирішив залишитися».
Облаштували робоче місце для працівника з інвалідністю й отримали компенсацію
Співвласниця автомайстерні Марія Ксьондзик з 2022 року передавала автівки на фронт. Згодом виникла потреба в ремонті машин, тож вона з партнерами відкрила в Києві СТО.
«Щоб відповідати за якість машин, які ми передаємо, потрібно контролювати й сам ремонт. Ми закриваємо повний цикл для військових — від збору донатів на ремонт авто до, власне, повного ремонту автомобіля. За весь час відремонтували вже понад 500 фронтових авто», — розповідає Марія.
Роботи було чимало, тож, аби розвантажити майстрів, Марія планувала найняти майстра-приймальника, який узяв би на себе якісний процес прийому авто та їх супровід. Якраз тоді на СТО для технічного обслуговування власного автомобіля і приїхав Руслан.
Прийшовши до Центру зайнятості, Марія та Руслан дізналися, що держава компенсує витрати на облаштування робочого місця для людей з інвалідністю. Так власниця майстерні придбала для працівника техніку й оформила відшкодування:
«Ми облаштували для нього зручне робоче місце: купили ноутбук і принтер. Компенсація покрила всю суму — ми витратили близько 76 тисяч гривень. У Центрі зайнятості нам допомогли оформити всі документи».
Тепер ветеран приймає автівки на ремонт, а до того ж, привчившись працювати за ноутбуком лівою рукою, заповнює документи.
На новій посаді Руслан планує набратися досвіду та з часом відкрити власне СТО.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.