Суспільство
«Ми знову покликали своїх». Як під час війни працює «Зграя» – одна з найбільших волонтерських спільнот України
Волонтерський рух «Зграя» народився під час Революції гідності. Це абсолютно «свої» люди, які збираються разом тоді, коли хтось потребує їхньої допомоги. А коли потреба закрита й нових запитів немає – «свої» розходяться по звичних роботах. Знаючи, що будь-якої миті знову зберуться разом.
24 лютого «Зграя» вкотре об’єдналася. Сьогодні волонтери встигають одночасно допомагати військовим, цивільним і навіть тваринам. Про новий етап в історії руху, роботу штабу та гнучкість команди ШоТам розповіла співзасновниця «Зграї» Євгенія Таліновська.
«Зграя» народилася під час Революції гідності
«Зграя» з’явилася у 2014 році як реакція на Майдан і на події, що відбувалися в країні. До нашого угруповання увійшли люди, які тусувалися в пабі «Горький» на Антоновича в Києві. Багатьох з них я знала дуже давно, адже разом займалися благодійністю й волонтерством задовго до Майдану. Зокрема, я почала з 2008 року. Тому ми й кажемо, що «Зграя» була завше. Однак тоді, у 2014-му, ми намалювали на колінці логотип і з другим співзасновником Олексієм придумали назву. Чому «Зграя»? Тому що це життєздатне угруповання, яке є єдиним організмом, що гуртується та дуже класно функціонує.
Тоді ми базувалися неподалік від Майдану й виходили на нічну варту. Коли більша частина людей роз’їжджалися на ніч, щоб зібратися знову вранці, ми, навпаки, ввечері приходили на Майдан. Основною роботою нашого штабу були охорона й патрулювання. Ще у нас функціонувала польова кухня й доставка: ми розвозили медикаменти, продукти й інші необхідні речі. Особисто у мене ще була інформувальна функція. Тоді ми не користувалися телеграмом, і всі оперативні новини я публікувала на своїй фейсбук-сторінці. Коли взимку в соцмережі виринають спогади за якийсь день, то у мене могло бути по 40-50 постів з інформацією про те, що й де відбувається, куди можна йти та їхати, хто звідки йде.
Мілітарний напрям і чорнобильські пожежі
Коли у 2014 році розпочалася війна, задачі «Зграї» змінилися. Більшість наших хлопців поїхали добровольцями воювати на Схід, і наш співзасновник Олексій також. Тоді стало зрозуміло, що нам у Києві треба збирати кошти й закуповувати їм необхідне. Поки хлопці були на Донбасі під час активної фази АТО, ми були пів тижня в Києві, пів тижня там: збирали, закуповували та возили. На відміну від теперішніх часів, у нас був тільки мілітарний напрям, ми співпрацювали з військовими підрозділами й добровольчими батальйонами.
У 2020 році «Зграя» допомагала гасити лісові пожежі в Чорнобильській зоні. Ми привозили все необхідне добровольцям ДСНС: питну воду, продукти, засоби для гасіння, генератори, інструменти тощо. Так ми робили, поки не припинилися пожежі. Суть нашої ініціативи в тому, що ми не діємо на постійній основі, а збираємося за потреби й реагуємо на запити. Коли їх немає – розбігаємося займатися власними справами.
Спостерігати за війною здалеку страшніше, ніж зблизька
За тиждень до повномасштабної війни я зробила собі тату з каштаном, щоб зафіксувати зв’язок з Києвом. Це було дуже давнє бажання, тому що я є, напевно, однією з найбільших фанаток міста. Дуже його люблю та ніколи звідси не збиралася їхати. Взагалі, я планувала зовсім інше татуювання з написом. Однак за день чи два до сеансу передумала його робити. Прийшла до майстрині та сказала: «Давай вальнемо каштан, він мені дуже давно потрібен».
Я хотіла залишатися в Києві за будь-яких обставин. Розуміла, що якщо щось почнеться, хочу бути тут. До того ж на той момент у мене було чотири тварини й вивезти їх кудись було б складно. Також я знала, що можу принести користь, перебуваючи в Києві, тому що маю досвід і є люди, готові допомогти. Не уявляю, як спостерігати за війною десь з-за кордону чи навіть із Заходу України. Прекрасно розумію людей, які виїхали, і не маю до них жодних претензій. Однак знаю себе: я б так не змогла. Як на мене, спостерігати здалеку страшніше, я не настільки смілива людина.
Штаб з’явився вже 24 лютого
Чесно кажучи, я взагалі не планувала, що «Зграя» знову збереться. Це сталося якось випадково. Не думала, що вона колись реанімується з логотипом, назвою та сторінкою у Фейсбуці. Мені здавалося, що як військова мілітарна історія вона своє віджила. Однак вже 24 лютого в нас з’явилося приміщення для штабу, в якому ми могли щось оперативно робити. З першого дня в нас понеслися мілітарні запити, а також запити на порятунок тварин, евакуацію людей, на продукти та ліки. Ми створили авто-, мото- й велодоставку. На третій-четвертий день ми зі співзасновником Олексієм подумали: «Це все, напевно, схоже на “Зграю”».
Десь до 15 людей з нами залишилися зі старого складу, який утворився в 2014 році. Приєдналися нові учасники. За вісім років у мене, по-перше, з’явилося багато знайомих. По-друге, у нас було безліч колаборацій у благодійних фондах, соціальних і культурних проєктах, і люди, які працювали там з нами, також долучилися до «Зграї». Наше угруповання гнучке й вільне, яке може зростати, але може і зменшуватися.
Мріяла про «Добросусідство»
На початку березня, коли в Києві була найактивніша фаза, з нами співпрацювали 3 тис. людей. Тоді ми створили «Добросусідську доставку». У мене давно була мрія про «Добросусідство». Я дуже надихаюся Інгою Заславською та групою «Сусідська слобідка». У них є прекрасний проєкт «Добросусідка», що охоплює трикутник Лук’янівка – Золоті ворота – цирк. Усі люди з проєкту знають одне одного, своїх сусідів, пенсіонерів і дітей. Обізнані в їхніх потребах, влаштовують різні заходи. Ця модель у мене добре наклалася на Київ майбутнього: щоб у кожному районі була така група людей, горизонтальна структура без центрального штабу. Це те, що ми дуже хочемо залишити після війни для міста.
Приблизно 2 тис. людей були у складі «Добросусідської доставки». Їхньою задачею було купити (з компенсацією) або отримати у нас на складі продуктовий набір або ліки та принести це одиноким молодим матерям, людям похилого віку та з інвалідністю. Решта, тисяча людей, були в нашому штабі, з них приблизно 400 водіїв (авто- , мото-, велодоставка), 50 координаторів різних напрямків нашої роботи, актив з інформаційною підтримкою та волонтери, які руками працювали на наших двох складах на правому та лівому берегах.
Так багато людей допомагали нам, коли в Києві та області було неспокійно та коли евакуювали мешканців Чернігова. Коли стало трохи спокійніше, наші волонтери вийшли на роботу, деякі з них перестали ходити до нас, хтось пішов в іншу організацію. І це нормально: люди знають, що можуть вийти в будь-який момент. Коли від нас ідуть до інших штабів, ми радіємо цьому, адже ставимо собі за мету не тільки розвиток нашої діяльності, а й культури благодійності та волонтерства в Україні загалом. Нині в «Зграї» 200-300 активних учасників.
«У тебе є ідея? Втілюй»
У «Зграї» є дві основні переваги: це люди в штабі та гнучкість. Ми не оформлені як організація, у нас немає серйозної структурованої документації та субординації. Люди прийшли до нас із дуже різних сфер і з різним досвідом. У нашому штабі є топові івент-менеджери у великих компаніях, маркетологи, дизайнери, фотографи та представники багатьох інших професій. Їхній досвід допомагає їм пропонувати нам певні ідеї та реалізовувати їх. Доволі часто наш штаб функціонує так: «О, у тебе є ідея? Клас. Хочеш займатися цим – займайся». Ми не блокуємо ініціативи, у нас це вирішується дуже швидко.
Нині ми займаємося кількома напрямами. Перший з них і основний – мілітарний, як у 2014 році, так і тепер. Цей напрям дуже дорогий. Оскільки рівень донатів трохи впав, ми вже трішки менше можемо закуповувати порівняно з першими місяцями. У нашому штабі є фахові медики, тому й швидко організувався відповідний напрям. Медицина потрібна і військовим, і цивільним. Ми маємо багато друзів з-за кордону, вони нам надсилали фурами багато медичного обладнання для лікарень. Тож цей напрям виник більше з того, які можливості ми мали, ніж з того, що ми хотіли.
Усе, що відбувається у нас, стається гнучко, відштовхуючись від обставин. Коли з’являлися запити, ми на них реагували. Наприклад, так сталося із запитом на евакуацію. Коли він виник, то одразу сформувалася група, яка захотіла цим займатися. У нас є хлопець Володимир, родом з Чернігова, прекрасний медичний мілітарний інструктор. Його зацікавила історія з евакуацією з рідного міста, і він зайнявся цим. Від штабу треба було знайти місце для ночівлі, продукти й волонтерів.
За 15 хвилин вирішили відкрити притулок для тварин
Деякі волонтери після виїздів до населених пунктів, де надавали допомогу, поверталися до Києва з тваринами. Зрозуміло, що коли бачиш на вулиці кота чи собаку, які залишилися без домівок, ти їх забереш із собою. Коли тварин стало багато, за 15 хвилин прийняли рішення, що нам потрібен власний притулок. І ми відкрили його. Однак домашніх улюбленців роздавали настільки швидко, що притулок закрили – там не було кому жити. Бувало таке, що тварину підібрали, опублікували в сторіз, що шукаємо нових господарів для неї, і поки її привезли до штабу, її вже хтось забрав.
«Гуманітарка», що складається з одягу, іграшок, побутових речей, з’явилася у нас побічно. «Зграя» не збиралася нею займатися спеціально. Але люди почали заповнювати склад такими немілітарними речами. І ми сказали: «Ну добре, значить, будемо їх роздавати тим, кому потрібні речі».
Є запити, за які ми не беремося, тому що не хочемо й не можемо ними займатися. Наприклад, так було з житлом для вимушених переселенців. Виявилося, що жодна людина в штабі не захотіла його розвивати, і не тому що він нецікавий чи надскладний – просто так сталося. Коли з’являвся новий суспільний запит, ми обговорювали, хочемо за нього братися чи ні. Якщо так – беремо й намагаємося розвивати. Коли потреба в ньому відпадає – закриваємо. У нас немає напряму, який би функціонував по інерції просто тому, що ми колись його відкрили.
Волонтерство та основна робота
Особисто мені зараз не вдається поєднувати волонтерство зі своїм звичним життям. Я дуже вдячна ІТ-компанії, де працюю дизайнеркою, що досі маю роботу. Сподіваюся, зможу якнайшвидше повернутися до неї. Наш співзасновник Олексій також не поєднує – він перебуває з нашою групою медичної евакуації на Сході. Окрім основної роботи, у нас з Олексієм ще є кафе, яке ми відкрили минулого року. Ним тепер займається наш друг. Цей заклад став альтернативним штабом: ми повісили там логотип «Зграї», у кафе збираються наші друзі й волонтери.
У команді є люди, які поєднують роботу та волонтерство, і я в захваті від цього. Наприклад, завідувач нашого мілітарного складу Фіма – звукорежисер у театрі, який має і власні мистецькі проєкти. Він інколи на кілька годин покидає склад, щоб попрацювати в театрі. Хтось може працювати день на роботі, день – у нас. Тож ситуація у всіх різна.
«Зграя» працюватиме до останнього
Безумовна віра в перемогу та справедливість, а також класні люди поруч – це те, що надає мені сил продовжувати весь цей час займатися волонтерством. Інколи думаю: «Все, досить, більше не можу». Але я бачу, як працює штаб, як багато роблять люди, як у них з’являються ідеї, як вони їх втілюють, моментально знаходять потрібних людей, гроші та взагалі що завгодно.
Я розумію, що все вже зайшло далеко, швидко розвивається, і вийти зараз просто неможливо. Але ніхто й не хоче із цього виходити, тому що війна не закінчилася. Мене вже запитували: «Доки буде працювати “Зграя”?». Ми працюватимемо до останнього, у будь-якому складі, з будь-якою кількістю людей, поки це буде потрібно. І після війни також – у нас буде дуже багато роботи, просто виклики будуть іншими.
Волонтерський рух в Україні народився органічно
Волонтерський рух – це одне з найбільших надбань Майдану. Ми отримали його у практичний спосіб. У 2013-2014 роках він народився органічно, бо на нього був запит. Ми бачимо, що як тільки є потреба, люди збираються. У цьому особливість волонтерського руху в Україні.
Є думка, що волонтери мають входити в якісь державні органи й установи. Я так не вважаю, адже громадський сектор і волонтерство – це різні речі. Так, деяким волонтерам, особливо мілітарним, можливо, варто було б заходити кудись глибше в структури. Те ж саме стосується і волонтерства цивільного, тому що міським адміністраціям було б дуже корисно й цікаво перейняти досвід. Однак сама етимологія слова «волонтер» означає, що це добровільна діяльність, і ти можеш в будь-який час її припинити.
Люди розуміють, що вони мають можливість із задоволенням і користю робити те, що їм зараз хочеться, а потім повернутися до свого звичайного повсякдення. А хтось зробить волонтерство та благодійність постійною частиною свого життя й піде працювати в благодійний фонд, громадський сектор або політику. У волонтерстві ти сам обираєш ступінь залученості й сам вирішуєш, що робити із цим досвідом.
Спільна картка-рахунок
(для неї на запит надамо також реквізити для SWIFT-переказів в $ та €)
Для України та Paysend
4441111402770808
Yevheniia Talinovska
За реквізитами:
Отримувач
Таліновська Євгенія Борисівна
IBAN
UA943220010000026205301481786
ІПН/ЄДРПОУ
3143812240
Призначення платежу
Поповнення рахунку
Посилання: https://send.monobank.ua/A16u5KNrMT
Рахунок PayPal
Окрема картка для допомоги тваринам (також є SWIFT-переказів в $ та €)
5375411504811378
Отримувач
Таліновська Євгенія Борисівна
IBAN
UA643220010000026204326762500
ІПН/ЄДРПОУ
3143812240
Призначення платежу
Поповнення рахунку
За посиланням: https://send.monobank.ua/2mJTnb9Sdg
Картка для поповнення в доларах (SWIFT на запит)
5375418806112785
Картка для поповнення в євро
(SWIFT на запит)
5375419907566374
MoneyGram, Western Union та ін. також можливі на всі ці картки
Тарас Яремій у новому випуску «PromПрокачка» завітав до йогині Світлани. Команда шоу оновила інтер’єр у маленькій однокімнатній квартирі героїні, а ведучий наважився постояти на цвяхах.
Йога на тлі війни
Світлана – йогиня, мама 4-річної Марії та дружина військового-добровольця. Жінка живе, працює та виховує доньку в однокімнатній квартирі. Попри постійний стрес, тісні квадратні метри й шум, вона не втрачає сили.
За словами Світлани, саме йога стала для неї точкою опори з початку повномасштабної війни — інструментом, що допомагає зберігати спокій і тримати ментальний баланс. Тепер вона ділиться цією практикою з іншими жінками, коли проводить онлайн-заняття, навчає працювати з тілом і диханням, розслаблятися після важких днів.
Читайте також: Продовжує допомагати побратимам: як в автомайстерні облаштували робоче місце для ветерана з інвалідністю (ВІДЕО)
Особливе місце в її практиці посідає донька. Світлана залучає Марію до занять, щоб із дитинства йога стала для неї природною частиною життя й внутрішньої опори.
Місія шоу
У шоу PromПрокачка має на меті повернути людям відчуття дому в непростий для країни час і розповісти їхні історії через простір, у якому вони живуть. Кожна серія — це особиста історія, інтер’єрна трансформація та маленьке нове життя в межах кількох квадратних метрів.
«Коли я вперше зайшов до її квартири, зрозумів: комфорту тут не вистачає, але є щось важливіше — світла, тепла енергія. І саме її ми хотіли підкреслити нашим оновленням»? — ділиться Тарас Яремій. Ведучий зауважив, що Світлана одна з тих жінок — сильних, глибоких, які щодня самостійно тримають тил, виховують дітей і водночас знаходять сили допомагати іншим.
Під відео закликають долучатися до збору «Дронопад», що триває у партнерстві з БФ «Повернись живим».
Нагадуємо, що дев’ятьох дітей повернули з ТОТ в Україну.
Фото надали творці шоу
Суспільство
Допомогли зупинити іноземні поставки ворогу, арештувати накрадене, списатися важкохворим — це мізер результатів роботи «Слідства.Інфо», про які говоримо в новому випуску подкасту «А шо далі?» про реальний вплив незалежної журналістики.
У гостях студії «ШоТам» головна редакторка «Слідства.Інфо» та військова репортерка Анастасія Станко, а з нею +1. Донечка Насті Іванка всі 50 хвилин або тихенько слухає розмову про роботу на фронті, або спить під колискову про викриту елітну нерухомість держслужбовців та перевірки НАБУ у фігурантів.
Читайте також: «А шо далі?»: ШоТам стартує новий подкаст про вплив незалежної журналістики на суспільство
У подкасті згадували дива на війні, суддів, «покарання службою», допуски журналістів і незмінну правду, яку хочуть зробити змінною. Анастасія розповіла, як воєнкорила вагітною, згадала «перли» своїх героїв і роботу з іноземними медіа.
Підтримуйте команду ШоТам, аби бачити більше подібного контенту.
Нагадуємо, що попри поранення і втрату зору український ветеран веде кулінарний блог і надихає інших (ВІДЕО).
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Після поранення на фронті Руслан Задорожний шукав нову роботу, аж тут йому запропонували посаду адміністратора в СТО. Завдяки державній компенсації власниця майстерні облаштувала для ветерана зручне робоче місце, і тепер він може впевнено виконувати свою роботу.
Знайшов нову роботу
До повномасштабної війни киянин Руслан Задорожний працював менеджером в інтернет-магазині. Та коли на власні очі побачив, як росіяни руйнують українські міста, — не зміг залишатися вдома. У листопаді 2022 року Руслан пішов на фронт гранатометником.
Після року служби потрапив під ворожий обстріл на Куп’янському напрямку:
«Ми відбивали черговий штурм, і я повертався в бліндаж. Побачив, як на мене — це буквально в долю секунди відбулось — летить граната з АГС — ВОГ. Було пряме влучання в руку, й уламки потрапили в ногу».
Руслан отримав тяжкі поранення та втратив руку. На лікування й реабілітацію знадобилося півроку, а опісля він почав шукати нову роботу. В якийсь момент Русланові запропонували вакансію на СТО.
«Я шукав СТО для своєї автівки. Приїхав сюди, мені все тут сподобалося. Розговорилися про роботу, і мені запропонували вакансію майстра-приймальника. Мене зацікавило саме це СТО ідеєю — те, що це допомога військовим, і тут збирають, ремонтують військові автівки. Я вирішив залишитися».
Облаштували робоче місце для працівника з інвалідністю й отримали компенсацію
Співвласниця автомайстерні Марія Ксьондзик з 2022 року передавала автівки на фронт. Згодом виникла потреба в ремонті машин, тож вона з партнерами відкрила в Києві СТО.
«Щоб відповідати за якість машин, які ми передаємо, потрібно контролювати й сам ремонт. Ми закриваємо повний цикл для військових — від збору донатів на ремонт авто до, власне, повного ремонту автомобіля. За весь час відремонтували вже понад 500 фронтових авто», — розповідає Марія.
Роботи було чимало, тож, аби розвантажити майстрів, Марія планувала найняти майстра-приймальника, який узяв би на себе якісний процес прийому авто та їх супровід. Якраз тоді на СТО для технічного обслуговування власного автомобіля і приїхав Руслан.
Прийшовши до Центру зайнятості, Марія та Руслан дізналися, що держава компенсує витрати на облаштування робочого місця для людей з інвалідністю. Так власниця майстерні придбала для працівника техніку й оформила відшкодування:
«Ми облаштували для нього зручне робоче місце: купили ноутбук і принтер. Компенсація покрила всю суму — ми витратили близько 76 тисяч гривень. У Центрі зайнятості нам допомогли оформити всі документи».
Тепер ветеран приймає автівки на ремонт, а до того ж, привчившись працювати за ноутбуком лівою рукою, заповнює документи.
На новій посаді Руслан планує набратися досвіду та з часом відкрити власне СТО.
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
