Суспільство
«Було 200 грн у кишені, а тепер успішний бренд». Історія майстрині, яка створює прикраси з сушених квітів
Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
Переїхала до Києва з 200 грн у кишені, а зараз має успішний бренд Kohaniy.jewelry. Карина Марініченко у власній квартирі створює прикраси ручної роботи з епоксидної смоли та сушених квітів. Клієнти навіть приносять їй свої рослинки, і майстриня робить із них неймовірні речі. Її творіння розлітаються Україною та світом. Кулони наповнені неймовірною енергетикою, адже рослини привезені з різних куточків планети: з подорожей і походів у гори. Зараз засновниця бренду шукає в команду однодумця, який зможе розділити її любов до творчості.
Карина Марініченко
Засновниця бренду прикрас ручної роботи Kohaniy.jewelry
Закінчила музичне училище, працювала нянею та музичною керівницею у дитячому садку
Переїхала до Києва з 200 грн в кишені
До створення прикрас я майже завжди працювала з дітками. Ще приблизно в 17 років я вперше стала нянею в одній з родин у Черкасах. Закінчила музичне училище, й мене одразу взяли музичною керівницею в дитячий садочок. Це було 5-6 років тому. Досвіду роботи не було, але чомусь в мене повірили. Хоча зарплата там була мізерна — 1200 гривень на місяць. У якийсь момент Черкаси перестали мене надихати, і я захотіла якихось змін. Я там була дуже самотньою, і всередині відчувала, що зараз це вже не моє місце. І тут мене друзі покликали до себе в Одесу попрацювати нянею три місці.
Повертатися додому потім я не захотіла, тому вирішила їхати в Київ. Навіть домовилася з однією родиною, що буду працювати в них нянею. Знайшла квартиру, ніби все гаразд. Аж раптом напередодні переїзду мені дзвонить ця сім’я і каже: «Вибачте, ми передумали, нам допоможе бабуся». Вони шукали няню для ще ненародженої дитини. Я розумію, що для батьків чим ближче цей «день Х», тим їм страшніше.
Коли я переїжджала, в мене було лише 200 гривень з собою. Цього було достатньо, щоб просто купити булку, витратити на проїзд, та й все. Батьки мені фінансово не допомагали вже дуже давно, але треба було якось крутитися. Вирішила шукати нову роботу. Поїхала за першим оголошенням. Ми зустрілися з мамою і дитинкою, я чітко розповіла про своє бачення виховання. Домовилися, вийшла на роботу. Я попросила, щоб зарплату мені виплачували щодня, аби я могла якось виживати.
З прикрасами познайомилася завдяки «терміновому замовленню»
Після одного з робочих днів я йшла повз творчий магазин «Shtuki.ua» і побачила там пробник епоксидної смоли, затверджувачів і фурнітури. Й думаю: це ж саме те, що мені потрібно. Й от за одні з перших коштів, зароблених у Києві, я купила собі цих дрібниць. І з того моменту я не припиняла щось створювати. Взагалі я ще з дитинства була досить творчою: завжди щось малювала, крутила. Одне з моїх тодішніх захоплень — панно з цвяхів і ниток. Це було дуже цікаво. Але на жоден професійний рівень я не вийшла, хоча декілька таких картин маю.
Перше моє знайомство зі смолою сталося ще в Черкасах. Моя подруга почала займатися цими прикрасами. Коли я їх побачила, у мене просто відпала щелепа: це було так гарно. Одного разу вона поїхала в похід і попросила мене пожити в її квартирі, доглядаючи за котиком. А я на той час жила в страшному гуртожитку, і для мене це було щось дуже класне. Через кілька днів вона мені телефонує й каже: «Карино, у мене тут термінове замовлення, можеш, будь ласка, зробити?». Я була дуже здивована, у мене ж «руки-крюки» і все таке. Подруга заспокоїла, мовляв, це все дуже просто. І вона мені дистанційно розповіла, як усе робити, і я таки віддала замовлення.
Роблю виклик дорогоцінним металам
Винятково прикрасами я вже займаюся два роки. А до цього досить успішно працювала нянею у сім’ях, і коли я йшла з однієї родини, то 5 інших хотіли мене забрати до себе. Свої творіння я у вихідні дні продавала на ярмарках. І коли помітила, що там заробляю більше, ніж нянею, то вирішила повністю йти у цю сферу. Першим покупцем у мене був сусід по квартирі. Він бачив, що я роблю, як експериментую, і запитав, чи можу я зробити йому кулон. Те, що я створила, йому сподобалося, і він взагалі його не знімав дуже довго. Гривень 70 тоді я отримала. Це було дуже приємно.
Коли я вже зробила не одну прикрасу, я зібрала все у пакет. І коли йшла до когось у гості або на день народження, брала його з собою, щоб показати. І на місці в мене його розбирали. «Сарафанне радіо» теж почало працювати. Людям подобаються прикраси, тому що в них є душа. А ще вони можуть бути класним антистресом. При гарному освітленні можна годинами розглядати ці прожилки у рослинах. Ми живемо у такому галасливому світі, де хочеться заземлитися. І мої прикраси є чимось на кшталт «точки заземлення», яка завжди біля тебе. Для мене це кайф.
Багато хто сконцентрований на дорогоцінних металах: сріблі чи золоті. Але в більшості виробів я використовую медичну сталь, яка є трохи бюджетнішою й підходить більшому сегментові людей. Срібло й золото вже мають такий культовий бренд, а якщо щось дешевше, то у розумінні людей це гірше. Але це зовсім не так, і я зараз просуваю в маси ідею купівлі прикрас з гіпоалергенної сталі з частинкою природи.
Через необережність зі смолою травмувала руки
Спочатку я назвала свій бренд «Natural decorates». Я намалювала вивіску. Але наші люди почали проходити повз неї на ярмарках і читати «Натурал декоратес». У мене щоразу сіпалось око, і я зрозуміла, що треба щось простіше. Ходила, думала місяць, два. Назвала «Green grass» («Зелена трава»). Провела ребрендинг, зробила візитки. Але от минулої весни мені зробили пропозицію. У мене таке гарне дівоче прізвище — Коханій, і мені не хотілося його змінювати. Але чоловік дуже цього просив, та й для мене сім’я має бути під одним прізвищем. І я зрозуміла, що це вихід: назву бренд «Kohaniy.jewelry». І це вийшло дуже влучно й неочікувано. Тепер усі асоціюють, що це прикраси для коханих і близьких, зроблені з любов’ю. Отак я прийшла до своєї теперішньої назви й не планую її змінювати.
Прикраси я виготовляю вдома, в окремій кімнаті. Епоксидна смола насправді дуже токсична, і з нею важко працювати. Я перед Днем Незалежності робила дуже багато заливок і не завжди була в рукавицях, то у мене дуже сильно пооблазили руки. Вже все загоїлось, але треба бути дуже обережним. А ще смола — дуже вибаглива штука. Якщо занизька температура, вона може не застигнути, бути в’язкою чи мутною. А ще на неї впливають будь-які протяги. Навіть маючи 5 років досвіду, я досі вчуся. Буває дуже багато невдач, які ти не можеш виправити. І потім то все гарненько летить у смітничок. Шкода, звісно, але без цього ніяк.
Зроблю прикрасу з вашими спогадами
У прикрасах Kohaniy.jewelry я використовую рослини з різних куточків України. Серед них — незабудки, спірея японська, конвалії, дельфінії, гортензії, тисячолітник тощо. Я люблю подорожувати й щось збирати в блокнотик. Друзі мені неодноразово з подорожей замість сувенірів привозять засушені квіти. Я робила прикраси з рослинками з Греції, Індії, Кіпру, Туреччини, Єгипту, Польщі та Чехії. Є рослинки, які я зібрала, піднімаючись на Говерлу. Вони для мене про силу і свободу. Мені нещодавно моя підписниця, яка має кулон з карпатською рослиною, надіслала відео, як вона на високій горі тримає цей кулон і каже, що принесла показати йому Батьківщину. Це було дуже мило.
Читайте також: Від прокурорки до майстрині. Історія засновниці бренду La Chica, яка навчає українок вишивки прикрас
А ще клієнти можуть самі принести якусь квітку, яка їм близька, і я зроблю з неї прикрасу. Я собі завжди з подорожей такі створюю, бо це значно краща згадка, ніж якийсь магнітик. Колись мені дівчинка принесла крихітний п’ятилистковий клівер. І я їй зробила дуже маленький кулон. Вона була просто в захваті. Але дуже важливо правильно засушити рослину. Наприклад, у мене можуть сушитися 20 пелюсток, але з них вийдуть лише дві вдалі. Це дуже кропіткий процес.
Прикраси поїхали у Грецію завдяки «ШоТам»
На вихідних мої прикраси зазвичай можна знайти на Андріївському узвозі. Також 11-12 вересня я буду на Контрактовій площі на фестивалі «Свій до Свого по Своє», а 17-19 вересня — на фестивалі «Гешефт» в Одесі. Можна придбати й через соцмережі. Там я виставляю фото прикрас, які є в наявності. Відправляю в будь-який куточок України та світу. Мої прикраси вже їхали в Канаду, Грецію, Ізраїль, Польщу та Німеччину. До речі, в Грецію я відправляла завдяки «ШоТам», яке робило про мене відео. Ось так за кордоном про мене й дізналися.
У Kohaniy.jewelry є прикраси на будь-який смак для чоловіків і жінок. Зокрема, каблучки, сережки, кулони, браслети, шпильки для волосся, запонки для сорочок, брошки. Найбільший вибір саме сережок: від мінімалістичних і до більш нарядних. Більшість із них підходять для чутливих вушок, щоб їх носили не лише на Новий рік та день народження, а щодня. Ціни починаються від 250 гривень і до 1000, хоча бували прикраси й дорожчі. За мінімальну вартість можна обрати як сережки, так і кулон.
Шукаю однодумця в команду, щоб розділити любов до творчості
Думаю, ви вже зрозуміли, що я просто закохана у свою роботу і в Kohaniy.jewelry. Я дуже люблю те, чим займаюся. Перед карантином у мене були думки, що набагато легше працювати «на когось», коли тобі платять гроші, й не треба думати, що робити. Але мені майже щоночі снилося, як я перебираю свої прикраси, з’являлися нові ідеї. Тому викинула з голови ті сумніви.
Зараз я все роблю самостійно, але дуже хочеться знайти людину, яка полюбить цю справу так само як і я. У мене набралися три тисячі підписників, у честь чого я хочу подарувати комусь безкоштовний майстер-клас. Вірю, що його отримає людина, яка закохається в цю справу й захоче працювати зі мною в команді. Більше жодного масштабування поки не розглядаю, бо тоді зазвичай втрачається те, що ти доносиш людям. А я не хочу втратити цю любов.
Учасники «Підпільного стендапу» 1 квітня провели благодійний стрим, який тривав понад три з половиною години. Під час трансляції коміки збирали гроші на пікапи для спецпідрозділу НГУ «Атей».
Стрим відбувся на ютуб-каналі «Підпільного стендапу».
Як пройшов стрим
На трансляції виступили відомі українські коміки та знаменитості, зокрема Василь Байдак, Дядя Жора, Ницо Потворно, Саша Гонтар, Роман Міщеряков, Ганна Кочегура, Юрій Коломієць та інші. Під час стриму гості жартували, виконували завдання та розігрували мініатюри.
Мета благодійної трансляції
Під час благодійного стриму українці задонатили на пікапи для військових понад 250 тисяч гривень. Загальна мета збору — 500 тисяч гривень. Долучитися до нього можна за посиланням.
Підрозділ спеціального призначення «Атей» сформували два роки тому під командуванням Євгена Безсмертного. Бійці «Атей» брали участь у бойових діях на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі та інших ділянках фронту. Наразі підрозділ проходить перепідготовку та комплектування задля розширення до роти спецпризначення.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
Про «Підпільний Стендап»
«Підпільний Стендап» — одне з найбільших об’єднань стендап-коміків в Україні, яке почали формувати у 2015 році. Щомісяця стендапери проводять близько ста концертів. Обʼєднання створює такі проєкти:
- «Майже Інтелектуальне Шоу»;
- «Підпільні Розгони»;
- «Підпільний Кіноклуб»;
- «Підпільний подскаст» та інші.
Нагадаємо, що «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук.
Фото обкладинки: ютуб-канал «Підпільного стендапу»
На території Чорнобильського заповідника розквітнув рідкісний білоцвіт весняний. Через знищення природних середовищ квітку внесли до Червоної книги.
Про це повідомили в Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику.
На Київщині цю квітку можна зустрітися хіба що в присадибних ділянках як декоративну рослину. Білоцвіт весняний росте переважно у Карпатах та на Поліссі.
У заповіднику вказали, що в Чорнобилі ці квітки колись висадили господарі однієї з осель міста. Рослина має потужну кореневу систему, а тому вона швидко розростається та розквітає білими дзвіночками із фіалковим ароматом.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
«У народі вважається, що білоцвіт приносить удачу та є символом оновлення, а той факт, що він зберігся в зоні відчуження, надає йому ще більшої значущості: немов природа повертає собі життя у місцях, колись залишених людьми»‚ — написали у заповіднику.
Нагадаємо, що на місці лісової пожежі на Київщині висадили шість тисяч нових дерев.
Фото обкладинки ілюстративне: «Вікімедіа»
Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті центральним підприємством, тому він навіть не вагався, який фах обере для себе:
«Я інженер-механік, завжди жартую, що руки ростуть з правильного місця, тому вдома ремонтував велосипеди чи машини. А згодом на роботі — обертові механізми. Та найважливіше — ми знали, що наша робота є критично важливою, бо ми давали людям світло і тепло».
Улюблену роботу довелось покинути, коли росіяни наблизилися до міста та почали кілька разів на день обстрілювати станцію.
Росіяни обстрілювали ТЕС щодня
У рідному місті Курахове я збудував свій будинок, зробив парник, де вирощував лимони, ходив на риболовлю. Згодом почав будівництво — змайстрував лазню та літню кухню біля будинку. Проте все змінилося у 2022 році.
Моя сім’я виїхала на Закарпаття уже 8 березня, а я ж залишився на роботі. Ми з колегами працювали щодня і часто відновлювали техніку на станції після російських обстрілів.
Перші пів року нас атакували переважно вночі, а коли росіяни підійшли ближче, то обстрілювали ТЕС з артилерії майже щодня. Часто стріляли на світанку — перед тим, як люди мали вийти на роботу. Потім як за розкладом наступна атака була в обід, а далі — ввечері. І це ще не враховуючи ракет, які також часто прилітали і по місту, і по станції.
Курахівська ТЕС до повномасштабного вторгнення. Фото: ДТЕК Курахівська ТЕС у фейсбуці
Я залишився жити у власному будинку, де ще у 2014 році облаштував гарний просторий підвал. Після початку повномасштабного вторгнення туди до мене переїхав брат і так ми разом жили понад два роки. Принесли туди деякі меблі, поставили буржуйку, провели електрику. А ще я зробив удома свердловину, тому ми постійно мали свіжу воду.
Останні дні на станції не працювали, а просто виживали
Переважно по Курахівській ТЕС прилітало ще до оголошення тривоги. Тому ми постійно прислухалися і коли вже чули гучні вибухи неподалік, то ховалися. Росіяни з артилерії влучали і в паркувальні майданчики, тому наші авто були побиті. А коли обстрілювали ракетами, то навіть бомбосховище здригалося.
Під час одного з обстрілів постраждала автівка Валентина. Фото надав Валентин
Тому останні місяці на роботі ми вже не працювали, а просто сподівалися вижити. У касках та бронежилетах переміщувалися різними коридорами та старались менше виходити на вулицю.
Проте влітку минулого року після чергового обстрілу керівники отримали наказ, що запуску блоку не буде і потрібно розбирати наше обладнання.
Ми так довго ремонтували станцію, а тепер мусили її залишити. З рідної станції я забрав з собою лише системний блок власного комп’ютера.
На новій роботі ділюся досвідом з колегами
Я дуже просився на роботу саме на Бурштинську ТЕС, адже хотів бути ближче до сім’ї, яка жила на Закарпатті. І зараз живу у невеличкому селі біля Бурштина. Ми часто зідзвонюємося з курахівськими колегами, адже багатьом з них компанія запропонувала роботу на інших своїх ТЕС. Декілька з них навіть жили у мене деякий час, поки не знайшли власне житло. А ще ми хочемо зустрітися всі разом під час відпустки десь в Карпатах.
Часом колеги з Бурштинської ТЕС запитують мене про обладнання, з яким я працював удома. Я показую свої фото, схеми та креслення, ми часто порівнюємо механізми, хоча тут станція більш сучасна за нашу.
Валентин перевіряє техніку на новій роботі. Фото надав Валентин
Єдине, що для мене не змінилося, то це кількість роботи — її було багато вдома, а тепер і тут, проте я швидко до всього звикаю. Тут я також працюю зі схожими обертовими механізмами.
І знову ремонти через ворожі обстріли
Кожен мій день починається з наради та ранкового обходу. Протягом дня я відповідаю на листи від підрядників, перевіряю техніку та планую ремонти. Коли починається повітряна тривога, то ми спускаємося в укриття або ж покидаємо територію. Деякі колеги мусять залишатися на своєму робочому місці та рятувати обладнання після прильотів, якщо це необхідно.
Курахівська ТЕС після чергового російського обстрілу. Фото надав Валентин
Ця проблема скрізь мене переслідує. В Кураховому ми з колегами лише змогли відремонтувати обладнання, тільки запустили димарі, все почало диміти як знову новий обстріл.
Так само і тут — дуже багато пошкоджень, деяке обладнання вже не підлягає ремонту, а щось потребує багато коштів і часу. Ми не маємо таких можливостей та й бракує енергетиків, які б могли цим займатися, бо молодь не поспішає йти в цю сферу. Тому працюємо ми.
Все одно люблю свою роботу
Я сумую за домом та рідною ТЕС, але вже й не знаю, чи буде до чого повертатися, адже минулоріч росіяни окупували Курахове.
Я бачив фото, як зараз виглядає станція. Там зруйнували майже всі труби, пошкодили багато приміщень, цехів, немає вікон та даху. Зараз це місце зовсім не впізнати.
Професія енергетика досить складна, та навіть якби я знав, що нас чекає в майбутньому, то все одно б пішов працювати в цю сферу.
Валентин під час роботи. Фото надав Валентин
Зараз кожен має допомагати країні на своєму місці. Я не можу долучитися до війська через проблеми з хребтом. Тому продовжую працювати та станції та робити те, що вмію найкраще — давати людям світло. Бо якщо тут нікого не буде, то що ж тоді — все зануриться в темряву?
