Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Блокноти, скриньки та пляшки. Як на Волині майстриня декорує речі, які розлітаються Європою

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

В селі Заріччя, що на Волині, майстриня опанувала 14 видів технік декоративно-прикладного мистецтва. Приводом для цього стала реабілітація після операції, яку їй зробили через помилку лікаря. Жінка не впала духом навіть після розлучення з чоловіком і згадала свою дитячу мрію — бути художницею. Сьогодні вона декорує все, що потрапляє під руку, — щоденники, шкатулки, пляшки, фужери. Їх купують не лише поціновувачі ручної роботи в Україні — вироби ще й розлітаються Європою.

Валентина Борусевич,
Валентина Борусевич

майстриня декоративно-прикладного мистецтва з села Заріччя Волинської області.
Очолює громадську організацію «Стимул осіб з інвалідністю»

Писанка стала розрадою під час хвороби

Я з самого дитинства любила малювати, мабуть, у мене до цього був талант. Але оскільки ми жили в селі далеко від міста, я не ходила до художньої школи — у батьків не було часу мене возити. Тож хоча я з дитинства мріяла стати художницею або модельєркою, пішла зовсім іншим шляхом. Я вступила до педагогічної академії на факультет психології, хотіла працювати з людьми. Однак і в цьому з’явилася перешкода — навчання довелося залишити. Через помилку лікаря мені зробили операцію, потреби у якій не було, і я отримала інвалідність. Як наслідок, ще й розлучилася з чоловіком, бо стала йому непотрібною.

Коли я проходила курси реабілітації, захотілося якось відволіктися від хвороби та особистих проблем. Й от мені спало на думку, чи не спробувати намалювати писанку, тим паче, що мій син це вміє. Хоча я не стала художницею, я дуже тішуся, що він продовжив мій шлях більш професійно. Й от я йому кажу: «Сашко, а покажи, як ту писанку малювати, я хочу спробувати». Він спочатку відповідав, що це не так вже й легко. Та одного разу таки показав. Я намалювала одну писанку до Великодня, потім другу, третю, четверту… А потім спробувала себе ще в декоративно-прикладному мистецтві. Спочатку дивилася в інтернеті майстер-класи, як хтось робить. А потім вже почала пробувати щось своє, таке, яке ніхто не робить. Мистецтво стало для мене розрадою у період моєї реабілітації, і це дійсно допомогло мені знайти сили жити далі. Ось так вже у дорослому віці й почався заново мій шлях до мистецтва.

Перші «мистецькі» кошти отримала з лотка яєць

Перед Великоднем я написала цілий лоток яєць, і мій тато вирішив винести їх на базар і продати. Люди скупили все, і мене так тішило, що мої роботи комусь подобаються. Це був мій перший заробіток як майстрині. З того кошика я отримала приблизно 150 гривень, але і це було дуже радісно. Сьогодні, звісно, я заробляю вже більше, оцінюю час, який я приділяю створенню виробу.

Загалом я вже опанувала понад 14 видів технік декоративно-прикладного мистецтва. Найважчі — вітражний розпис, розпис по склу та точковий розпис. Для того, щоб з ними працювати, потрібно мати ідеальний зір та психологічний спокій, щоб не трусилися руки. Багато вишиваю та плету бісером, працюю з джутовою філігранню — це створення легких і витончених виробів зі шпагату або товстого шнура.

Я малюю писанки в стилі артишок з річними узорами — це така досить скрупульозна робота. Для цього складаються атласні стрічки, ріжуться і клеяться. Також використовую техніку точкового розпису. Створюю ляльки-мотанки, різні скриньки з ниточок та паперової лози, декорую блокноти, пляшки й фужери — та й взагалі все, що попадається під рукою.

Старі речі не йдуть на смітник, а оживають знову

Поки мої односельці викидають використані речі на смітник, я навпаки все перетворюю на шедеври, даю їм друге життя. Наприклад, викинули якусь пляшку від коньяку, вина чи парфумів, я тихенько її забираю, фарбую і прикрашаю. З усього можна зробити красу. Тільки бачу якусь коробочку, я вже знаю, яку шкатулку зможу з неї зробити. Навіть той же дезодорант — я розріжу пляшку, обмотаю її ниточками й зроблю органайзер для канцелярії.

Навіть колись ми з сином йшли через базар, і там стояла дуже гарна оригінальна пляшка. І я так подивилась на неї, захотіла забрати. А син каже: «Мамо, не здумай! Ще скажуть, що ти пляшки збираєш». Мені так шкода стало тієї пляшки,  я вже встигла придумати, що я б могла з неї зробити. Не забрала я її тоді, а потім жалкувала. Після цього все гарненьке одразу ж тягаю додому.  

Читайте також: Робимо домашній декор зі сміття. Як працює франківський екопроєкт RE: laboratory

Декоровані вироби розлітаються Європою

Свої вироби я продаю через Facebook. Просто виготовляю щось, фотографую, публікую — і це купують. Знайомі ж частенько заходять до мене додому й обирають на місці. Наприклад, коли їм треба привітати зі святом людину, в якої й так все є. Багато є поціновувачів ручних виробів, тому попит на такий продукт досить сильний.

А ще мої роботи купують ті, хто мешкають у Європі — декоровані речі їхали в Польщу, Італію, Білорусь, Німеччину, Ірландію тощо. Люди через знайомих дізнаються про мене або бачать в інтернеті. Наприклад, один наш заробітчанин замовив декорування пляшки вина як подарунок для своєї сеньйори в Італії. Він наперед надіслав мені в доларах кошти на карту, а я вже йому поштою переслала виріб. У заклади громадського харчування цієї ж країни поїхали й орнаментовані пляшки. А для молодят в Ірландії я декорувала вінчальні фужери та свічки.

Вартість кожної роботи залежить від часу, який я на нього витрачаю, тож тут потрібно уточнювати. Наприклад, декорований бісером щоденник може коштувати приблизно 400 гривень, залежно від вартості самого базису — купленого щоденника. Іноді люди приходять зі своїм блокнотом, тоді у вартість входить лише оплата матеріалів та роботи — десь 250 гривень.

З виробами знайомлю через виставки та майстер-класи

Всі вироби я виготовляю вдома. Коли хтось заходить, в мене наче музей: і ляльки-мотанки, і шкатулки, і вітражі. Я завжди намагаюся навчатися чомусь новому. В одній кімнаті я тримаю готові вироби, а в іншій — матеріал. Там в мене фарби, стрічки, бусинки — все закидано. Мистецтвом переважно займаюся вночі, адже вдень завжди досить багато домашніх справ. А також чимало громадської роботи, адже я очолюю організацію «Стимул осіб з інвалідністю». До слова, створили ми її, щоб такі громадяни мали можливість збиратися, допомагати один одному, проводити, якісь майстер-класи чи спортивні змагання — щоб вони не сиділи на самотності зі своїми проблемами.

Також я часто беру участь у різних фестивалях творчості, куди з усієї країни з’їжджаються майстри. На таких виставках я маю змогу показати свої роботи та продавати їх. А ще проводжу різні майстер-класи, зокрема в школі-інтернаті для глухонімих діток і центрі зайнятості для людей. Останні мають змогу опанувати нову техніку, щоб знайти собі роботу. На моїх заняттях були люди, в яких одразу ж виходили ідеальні речі (можливо, вони розуміються в мистецтві). А були й ті, в кого ніяк не виходило, казали, що це не їхнє. Я розумію, що не у всіх мистецтво — це покликання душі, але якщо це розвивати, багато хто може досягнути успіху. Також я намагаюся брати участь у різних тренінгах, щоб розвивати себе в нових сферах. Шкода, звісно, що я не маю освіти художника, однак це не завадило мені зараз займатися тим, чим я вмію, і тішити українців ручною роботою.

Зараз планую більше зайнятися просуванням своїх виробів, адже бачу, що попит на них зростає, й одного Facebook вже недостатньо. Хочу пройти тренінг, який відкриє для мене можливості розвитку бізнесу через інші платформи. Також прагну досягти офіційного результату — визнання мене майстринею народної творчості. Для цього ще потрібно чимало попрацювати й ще більше розвинутися у цій сфері. Але я вірю, що й цього зможу досягнути.

Підтримай ШоТам

Суспільство

$2 млн за життя. Як порятунок малюка з Одеси перетворився на всеукраїнських рух допомоги дітям із рідкісною хворобою СМА

Опубліковано

Родина Свічинських

Підтримай ШоТам

Навесні 2021 року родині Свічинських вдалося зібрати понад два мільйони доларів на порятунок сина. У Дмитрика діагностували спінальну м’язову атрофію (СМА), врятувати малюка міг один укол — найдорожчим у світі препаратом Zolgensma. Збір коштів перетворився на всеукраїнську кампанію, яка об’єднала тисячі людей по всій країні та поза її межами.

Сьогодні Дмитрик разом із батьками вже повернувся з США після курсу реабілітації. Однак на цьому сім’я маленького героя не зупинилася. Ініціативу «Діма, ми встигнемо» Свічинські з командою волонтерів перетворили на рух «Діти, ми встигнемо». Тепер йдеться про порятунок всіх українських СМАйликів.

Віталій Свічинський

Віталій Свічинський

Засновник руху «Діти, ми встигнемо»

Коли почули про діагноз сина, були шоковані, але на паніку часу не було

Діма народився без жодних патологій, пологи пройшли успішно, ми з дружиною раділи, як ті всі молоді батьки. Та вже через півтора місяці стало помітно, що наша дитина одномоментно перестала рухати кінцівками: впав тонус м’язів. Ми були дуже налякані, тому негайно пішли до клініки. Сімейний лікар та місцевий невролог запідозрили діагноз і відправили нас обстежуватися до генетика. 

Після аналізів лікарі в один голос сказали — спінальна м’язова атрофія, першого, найагресивнішого типу. Шок і мороз по шкірі. Ми й приблизно не мали уявлення, що це за захворювання. Почали шукати якусь інформацію, та виявилося, що в Україні вона майже відсутня, тож дізнаватися бодай щось довелося з іноземних ресурсів. Часу ж було обмаль, сильний стрес одразу спонукав до дій, панікувати було зовсім не на часі.

Лікарі діагностували у малюка СМА, коли Дімі було лише 2,5 місяці.

Ситуація загострилася: аби запобігти незворотним процесам в організмі, необхідно було ввести найдорожчу в світі ін’єкцію — Zolgensma — до шестимісячного віку. На момент діагностування СМА Дімі було два з половиною, а отже, у нас залишалося дещо більше трьох місяців, аби зібрати шалену суму грошей — понад два мільйони доларів. Побачивши цю цифру, я був шокований. Однак, всередині розумів: головне, що ці ліки взагалі існують. 

Усе почалося з сотні волонтерів

Практично одразу ми почали вести переговори з виробниками препарату. Збір коштів на лікування стартував негайно. Зворушливим стало те, наскільки швидко суспільство відгукнулося. Така глобальна підтримка дуже надихнула, хоча я розпочав з того, що зібрав команду лише зі ста волонтерів. 

Під час збору коштів родина Свічинських почала пекти благодійне печиво, аби розповісти про Дмитрика якомога більшій кількості людей. Згодом ідею підтримали волонтери по всій Україні та навіть за межами країни.

У технічній організації кампанії були свої переваги. Те, що колись я займав достатньо високі посади у державному апараті, стало в нагоді. До цього я був і заступником керівника Одеської обласної адміністрації, і головою РДА ,тому була можливість знайти потрібні контакти та організувати грамотний розподіл сил та ресурсів. Зібраність та організованість команди, щира підтримка людей — це фактори, що допомогли нам якісно мобілізувати зусилля.

Поки команда організовувала публічну кампанію зі збору коштів, ми з дружиною розпочали пекти благодійне печиво, в такий спосіб розповідаючи світу про нашу проблему. І світ почув! До акції долучилися спортсмени, зірки шоубізнесу, лідери думок та військові, небайдужі громадяни. Спільними зусиллями сталося диво, ми встигли! Щастю і вдячності просто не було меж.

Дмитрик Свічинський разом із батьками у день, коли малюк отримав найдорожчий у світі укол.

Історія нашої родини перетворилася на потужний рух

Дмитрик вже тримає голову, поступово набирає вагу та почувається значно краще. Я розумію, що процес реабілітації не буде розвиватися так швидко, як нам хочеться. Однак, те що відбувається зараз із моїм сином — це добре. Ми бачимо світло. Зовсім нещодавно наша родина повернулася з США після реабілітації. Підхід тамтешніх лікарів мені дуже імпонує. 

Коли в Україні нам казали «Йдіть додому і народжуйте іншу дитину», у США все було навпаки. Була моральна підтримка медичних фахівців, віра і позитивне налаштування на одужання. На життя, за яке варто і треба боротися. Я хотів би поступово впроваджувати такі ідеї і в нашій країні. Це дуже важливо. Психологічне підбадьорення відіграє значну роль, адже можна запобігти депресивним станам і тривожним розладам батьків хворих малюків. Після стабілізації сина це стало внутрішнім поштовхом до створення організації та допомоги іншим. Якщо вдалося нам, то тепер ми просто зобов’язані давати надію та допомагати іншим.

Родина Свічинських після повернення з США, де Діма отримав довгоочікуваний укол.

Сьогодні, поки триває реабілітація Діми, історія нашої сім’ї перетворилася на потужний громадський рух, адже працює вже ціла організація. Ініціатива сформувалася доволі швидко. Щойно закрився збір коштів для Дмитрика — ми одразу трансфорували нашу спільноту в Facebook з «Діма, ми встигнемо» на  «Діти, ми встигнемо». І заявили про основні завдання, які ставимо перед собою у межах цього руху.

Чому? Бо розуміли: якщо ми, люди, які підняли одну з найбільших хвиль допомоги і взаємодії, змогли зібрати потрібну суму швидко, то у подібних випадках також зможемо допомогти. Відчувалася велика відповідальність, бо наступні кампанії для дітей можуть бути складнішими. І цим дітям також треба допомагати. Робити все, щоб Україна почала закуповувати препарати. З кожним наступним збором люди просто втомляться долучатися, тому потрібно було діяти та залучати держоргани.

Читайте також: Чай, який рятує. Історія «Майстерні Мрії», що допомагає людям з аутизмом та власноруч заробляє на існування

Нам вдалося достатньо якісно сформувати ключові напрями роботи. На щастя, в нашій команді працюють професіонали зі сфери маркетингу, адміністрування та менеджменту. Сторінка на Facebook, створені раніше рахунки для Діми у всіх можливих українських та міжнародних банках, — усе це сьогодні працює для інших СМАйликів. Саме так ми називаємо дітей зі спінальною м’язовою атрофією. Усі вони і справді дуже сонячні та привітні. 

Родина Крижних, яким також вдалося отримати укол для сина Микитки. Зі збором коштів та поширенням інформації сім’ї допомагала ніціатива «Діти, ми встигнемо».

За цей рік, окрім Дмитрика, нам вдалося надати допомогу багатьом малюкам зі СМА. Наразі  з допомогою «Діти, ми встигнемо» закрито вже вісімнадцять зборів, а коли починали — був лише один. Очевидно, хтось мав стати першим. Семеро маленьких пацієнтів зусиллями суспільства, популярності соціальних мереж та кожній гривні, яка надходить на рахунки від добродіїв, отримали повні, стовідсоткові збори.

Ще двоє малят лікувалися за рахунок інших держав: людей, які змінили громадянство і з-за кордону мають кращі умови для життя, а як наслідок — благодійності. Усі інші виграли у лотерею (через високу вартість виробник ліків частково розподіляє їх через лотерею — брати в ній участь можуть представники країн, де продаж Zolgensma поки що не схвалений, — ред.). І це дуже круто! Коли згадую ці історії, життєві шляхи і долі діток, які змогли та отримали шанс на одужання — надихаюся рухатися далі. Ми всі надихаємося.

 Дітей із СМА в Україні багато, але всі вони — унікальні

На наших ресурсах нещодавно опубліковали матеріал про двох братиків-двійнят — Івана та Руслана Ісіченків. Ці хлопці, попри те, що пересуваються на візках та складно тримають в руках навіть чашку, енергійно здобувають у школі все нові й нові грамоти та тішать успіхами у навчанні. Бо попри діагноз вони встигають жити повноцінним життям. Ба більше, захоплюються бісероплетінням і продають власні роботи на аукціонах. Ці діти — унікальні, і ми повинні знати про них.

Сьогодні процеси почали розвиватися і на державному рівні. Тут для нас ключовим став адвокаційний напрямок, налаштований на допомогу всім пацієнтам із СМА в Україні. Це зокрема робота над тим, аби ліки закуповували за кошти з держбюджету. Також почали проводити переговори про орфанні центри, реабілітацію в Україні, створення реєстру пацієнтів для регулювання взаємодії. Заявили і почали працювати. 

Вже за пів року від старту маємо певні досягнення, адже з’явилася нормативна база, завдяки якій вдалося скласти офіційний список людей із СМА. Батьки маленьких діток перебували зі своєю проблемою наодинці, адже вартість потенційного лікування просто непідйомна для середньостатистичної сім’ї. Разом у нас значно більше шансів на диво. Шансів на одужання. 

Родина Свічинських під час перебування в США.

Також вдалося закласти держбюджет за договорами керованого доступу. Цьогоріч це майже півтора мільярда гривень, а на 2022 вже заявлено про суму від 2 до 7 мільярдів. Йдеться про всі орфанні захворювання, а також про генетичні та онкологічні патології. 

А ще нарешті розпочато процедуру оцінки медичних технологій. Вона необхідна для того, щоб закупити ліки для пацієнтів зі спінальною м’язовою атрофією. Сьогодні найближчою є компанія Roche, що в якості основного пропонує препарат Risdiplam. 

Сподіваємося, що ця кампанія пройде успішно, і ми з вами отримаємо просто фантастичний результат вже до кінця року. Крім того, ми декларували процес раннього неонатального скринінгу для всіх дітей із СМА та іншими генетичними патологіями. Гроші уже виділили, запровадити скринінг обіцяють з початку 2022 року. Тендери об’явлені офіційно. 

Прагнемо, аби Україна не відрізнялася від провідних країн

У нас мають бути представлені всі препарати, які є на ринку. Необхідно створити умови для реабілітації та взаємодії з пацієнтами. Найближчим часом ми зробимо оголошення про ще одну глобальну кампанію. Вже зараз відбувся виступ в ООН. Нам вдалося провести першу в світі комунікацію на базі Організації об’єднаних націй про СМА. Там виступав генеральний секретар. Приємно, що майже 80 дипломатичних представництв взяли участь у цій події та дійшли до спільного знаменника, перейнявшись питанням.

Читайте також: «Нам просто хотілося жити». Як благодійна організація «100% життя» вже 20 років рятує ВІЛ-позитивних українців

Відколи я «познайомився» з цим діагнозом, помітив, що проблема СМА не має кордонів. Ми змогли масштабувати рух і навіть встановили контакт із Азією та африканськими країнами. Знаєте, немає жодного значення, в якій точці світу перебуває людина, якщо вона потребує коштовного, малодоступного лікування. Тому дещо згодом на черзі — глобальний рух. 

Водночас у нашій країні потрібно зменшити кількість необґрунтованих «подяк» лікарям. Чимало закупівель ліків у лікарнях є недоречними. Тут існує неправомірна вигода, яку отримують медичні установи. У цій проблематиці перебуваємо всі ми як пацієнти. 

Під час Вишиванкового фестивалю в Одесі волонтери роздавали листівки з інформацією про СМА та способи допомоги дітям, у яких діагностували цю рідкісну хворобу.

Наприклад, у «Діти, ми встигнемо» звертаються чимало людей із нозологіями та онкологічними чи орфанними захворюваннями. Ці люди вірять в організацію, вони вірять нам, бо бачать результати. Ми ж наполегливі і, у свою чергу, вміємо вимагати там, де треба, та змінювати процеси точково і конкретно. І проблема корупції та хабарів для мене особливо болюча.

І все ж,головне тут наступне: якщо попереду світитиме найзаповітніша мрія, а всередині родини та близьких житиме надія, то жодне захворювання не зможе перемогти. Я знаю це точно. Я переконався. Просто треба робити. І вірити. І бути разом.

Дізнатися більше про всеукраїнський рух «Діти, ми встигнемо» та допомогти СМАйликам, які потребують коштів для найдорожчого в світі уколу, можна на офіційному сайті або зі сторінок в соціальних мережах.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Рекорд України: військовий з протезом протягнув літак на 6,4 м (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На Чугуївському аеродромі на Харківщині 24-річний Роман Кашпур з протезом ноги протягнув літак Ан-26 на 6,40 м за 43 секунди і встановив національний рекорд.

Про це пише Суспільне.Харків.

Ромаш Кашпур родом з Вінниччини. Він дістав інвалідність внаслідок бойових дій на сході України. Нині живе з дружиною і двома дітьми у Харкові. У 2019 році, коли служив у розвідувальному батальйоні, наступив на протипіхотну міну і частково втратив ногу.

Читайте такожМакіяж без рук і марафон на протезі. П’ять історій українців, які надихають боротися та перемагати

Роману встановили протез. Він брав участь в міжнародних спортивних змаганнях ветеранів. Цьогоріч вирішив встановити рекорд. Розповідає, що ідея з літаком прийшла спонтанно, коли їхав повз Чугуївський аеродром.

Чоловік щодня займається спортом вдома. Торік після оголошення локдауну облаштував у квартирі спортзал. Вдома готувався і до участі в «Іграх героїв».

Читайте такожГонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

«Я почав займатись. Здебільшого акцент був на підтягування. Якщо з ногою якісь проблеми — протез скинув, руки цілі. Все, можна займатись. Зрештою, дуже багато було категорій в Іграх, я зареєструвався в чотирьох. Як результат — в трьох отримав перше місце, і в підтягуваннях також перше», — розповідає Роман.

Роман впевнений: своїми досягненнями доводить тяжкопораненим військовим, що усе можливо.

Нагадаємо, українець встановив світовий рекорд на чемпіонаті із 48-годинного бігу.

Фото: suspilne.media.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Херсонщині провели тактичне навчання артилеристів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На одному з військових полігонів Херсонщини неподалік адміністративної межі з тимчасово окупованою територією АР Крим провели тактичне навчання артилерійських підрозділів «Південь».

Про це на фейсбук-сторінці повідомив відділ зв’язків з громадськістю Командування об’єднаних сил ЗС України.

Навчання мали на меті підвищити рівень навченості та професійної підготовки особового складу.

Військові відпрацьовували взаємодію з іншими підрозділами угрупування військ та нові тактичні прийоми ведення бойових дій.

Читайте також«Нам просто хотілося жити». Як благодійна організація «100% життя» вже 20 років рятує ВІЛ-позитивних українців

За інформацією, підрозділи вдосконалювали спроможність вчасно та адекватно реагувати на військову небезпеку з морського узбережжя.

За словами командувача, під час маневрів перевіряють готовність до бойових дій у різних сценаріях.

Нагадаємо, на Херсонщині відбулися навчання протитанкових резервів.

Як ми повідомляли раніше, винищувачі України відпрацювали пуски керованих ракет Р-73.

Фото: facebook.com/JointForcesCommandAFU.

Підтримай ШоТам

Читати далі