Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Бережемо прапори від військових, адже за кожним з них – своя історія». Як небайдужі жителі Томаківки щодня допомагають захисникам

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Лілія Лях з Томаківки, що на Дніпропетровщині, допомагає українським військовим з перших днів повномасштабної війни. Волонтерський центр, який жінка створила разом з небайдужими колегами-підприємцями, забезпечував захисників бронежилетами, формою, ліками, їжею, а далі – автівками, яких передали вже понад 30.

Обидва сини жінки стали на захист України з перших місяців повномасштабного вторгнення. Після загибелі на фронті старшого сина пані Лілія продовжує допомагати війську і переконує, що не можна зупинятись, бо вже багато захисників віддали свої життя за Україну. Для ШоТам Лілія Лях розповіла про власне волонтерство, колекцію українських прапорів від військових, а також як береже найдорожчий з них в пам’ять про старшого сина.

Лілія Лях

співзасновниця волонтерського центра в Токмаківці.

До вторгнення була успішною підприємницею

Я громадянка України, яка є небайдужою до нашої спільної біди, тому від початку повномасштабної війни допомагаю нашим військовим. До вторгнення була успішною підприємницею, понад двадцять років ми вирощували на власному полі овочі, насіння, квіти та продавали їх у власних магазинах.

24 лютого 2022 року ми з сім’єю прокинулись о шостій ранку від вибухів. Я розбудила чоловіка та синів, змусила заправити пальним всі автівки, а далі весь день ми провели в русі: щось складали, готували, збирали. Наступного дня вирішили, що ніхто нікуди не поїде, а сини сказали, що воюватимуть. 

Старший Максим навчався в Польщі, мав академвідпустку та завершив навчання за спеціальністю «Банківська справа» в Інженерній академії. Молодший Іван – спортсмен, срібний призер України з мотокросу. В нього вже напередодні був укладений контракт з Саудівською Аравією. Ми могли легко виїхати за кордон, але хлопці сказали, що люблять Україну, тому хочуть відстоювати нашу землю, кордони та права.

Волонтерство почалось з пошиття бронежилетів

Я належала до групи «Спілка підприємців обласної ради Дніпра», тому добре знала депутатів. Подзвонила одному з них і сказала, що маю на картці 5 тисяч гривень і хотіла б їх віднести у військкомат. Вже 26 лютого ми організувалися, аби вирішити, що ж робити далі. На зустріч прийшла понад сотня людей, ми почали збирати кошти та створили чат в телеграмі, аби координувати подальші дії. Я запросила на збори начальника військкомату, начальника відділу поліції та просила їх пояснити, що нам робити далі – рити окопи, збирати кошти чи купувати амуніцію? Ніхто не знав, як правильно вчинити саме зараз. 

Далі ми організувались з підприємцями та зібрали за добу 39 тисяч гривень, а вже наступного дня я мала список від військкомату – 50 бронежителів, 50 касок, форми, берці та інші речі, про які раніше ми геть нічого не знали.

На початку березня ми дивились різні сайти та моніторили ціни на амуніцію. Бронежилет тоді коштував 15 тисяч. Я закупила в Стамбулі тканину «Оксфорд 1200», знайшла в Хмельницькому цех і ми почали відшивати плитоноски. Тоді власноруч ми виготовили 330 бронежилетів та 46 комплектів плит. Ми перевіряли їх, возили в Нікополь, аби військові їх прострілювали та тестували. Військовим надавали їх безкоштовно і точно знаємо, що вони врятували не одне життя.

Наш односелець Іван Сулик, який вже давно проживає у Франції, передав нам багато ліків. Це дуже важливо та доречно, адже тоді було холодно, військові часто хворіли, в багатьох була пневмонія через ночівлі в бліндажах. Нас знають в Україні завдяки спортивним змаганням сина, тому в яке б місто я не звернулась за допомогою – скрізь було зелене світло та охочі допомогти. Ми дуже швидко знаходили ліки, спальники, каремати, продукти

Ліки, спальники, каремати, продукти знаходили дуже швидко. Фото: ШоТам.

Передали на фронт понад 30 автомобілів

З часом запити від військових стали надходити цілодобово, часто вночі. На жаль, були такі випадки, що ми вночі спілкувались з військовим, а вранці його вже не було серед живих. Багато запитів саме на автівки, тому возили їх з Польщі, а потім ремонтували та передавали військовим на фронт. Вже передали понад 30 автомобілів. Часто військові теж дають кошти на купівлю авто, аби цей процес був безперервним. В мене економічна освіта, тому я завжди все прораховую детально, аби зекономити кошти та на них придбати ще щось необхідне. Допомагаємо в першу чергу тим, хто зараз воює в гарячих точках та потребує автівки для перевезення поранених чи боєприпасів. 

У мене дуже хороша команда, яка завжди підтримує, а ще багато знайомих на Заході України, які завжди готові підставити плече та допомогти перегнати автівку через кордон. Якщо ми дізнаємось, що авто використовують не за призначенням, то можемо його забрати та передати іншим бригадам. А ще є багато запитів на якісні турнікети. На жаль, є багато підробок і це дуже болюча тема. Турнікет – це врятоване життя.

Возили автівки з Польщі, потім ремонтували їх та передавали військовим на фронт. Фото: ШоТам.

Наступного ранку після вторгнення сини вирішили воювати

Сини пішли добровольцями, коли їм було 18 та 22 роки. Вони довго не могли потрапити в армію, а потім у квітні записались в Правий сектор і поставили мене перед фактом. «Ми йдемо, як би ти цього не хотіла. Ти нічого не зробиш». Вже 4 травня вони були під Авдіївкою, а далі в різних точках Донеччини та Луганщини. Рівно через рік, 4 травня, старший син Максим загинув. Вони постійно йшли вперед, були добре навчені працювати на ПЗРК, «Ігла», «Стінгер», а ще були дуже мотивовані.

Старший син дуже багато знав, читав і фактично врятував життя молодшому брату, адже зробив йому складну трахеостому. Сина важко поранило в центрі Бахмута, а потім лікарі на консиліумі говорили, що був дуже малий відсоток, що він виживе. Я дуже вдячна старшому сину за цей вчинок. Його загибель – це велика втрата для всієї сім’ї та України, адже він міг зробити ще дуже багато. 

Загибель старшого сина – це велика втрата для усіх. Фото: ШоТам.

Коли син загинув, то думала, що більше нічого не робитиму, але військові звертаються і ми просто не можемо їм відмовити. Ми зобов’язані перемогти ворога, бо багато захисників віддали за нас свої життя. Я дуже хочу, щоб влада не вкладала кошти в те, що може зараз почекати, а всі ресурси спрямовувала на фронт на допомогу військовим. Ми не маємо права програти, аби всі ці півтори року не були даремними.

Маленькі суми роблять великі справи

Я дуже вдячна всім тим людям, які зараз донятять для спільної мети. Часто ми дивимось виписки з рахунків, коли збираємо на автівки, і бачимо, що люди надсилають невеликі суми, але завдяки спільній залученості можна придбати ціле авто. Перераховують хто скільки може, бо бачать нашу роботу та довіряють нам. У волонтерському центрі працює до десяти людей, адже в нас небагато місця. Мене тішить, що люди лишаються небайдужими.

У мене немає вихідних ані вдень, ані вночі, адже військові пишуть цілодобово. Тішить те, що за півтора року ми не опустили руки, допомагаємо та допомагатимемо далі скільки вистачить сил, бо завдяки захисникам є наша держава та ми. Ми робимо корисну роботу. Мені як матері було не було соромно дивитись в очі своїм дітям, бо я не сіла та нила, а щось робила. Кожна мати та дружина може щось робити, головне – це бажання.

Маємо в штабі колекцію українських прапорів

Ми дуже радіємо подякам від військових. У нас є колекція прапорів, які вони підписують для нас. Раніше роздавали прапори, але тепер тримаємо для себе ті, що є лише в одному екземплярі, адже вони дуже цінні. На жаль, багатьох хлопців, які підписували для нас прапор, вже немає серед живих. Кожен з прапорів має свою історію, адже хтось з військових звертався до нас за допомогою і віддячував стягом. 

Кожен прапор має свою історію. Фото: ШоТам.

Найдорожчим для мене є прапор, який розписали побратими сина після його загибелі. «Слава Фросту», «Фрост, друже, ти завжди з нами». Раніше, мабуть, ми не розуміли цінність прапора, а зараз все змінилось. Ще один стяг в нас вдома, син не дозволяє його брати у волонтерський центр, адже з ним він воював у Бахмуті.

Кожен з нас має бути вдячним військовим за життя

Зараз ми все більше уваги приділяємо поїздкам в шпиталі, де спілкуємось з військовими. В нас є хороший знайомий священник Роман Братковський, який теж колись воював, а зараз допомагає повертати хлопців до життя. Коли ми бачимо очі поранених, то розуміємо, що їх потрібно підтримувати. А ще щонеділі ми проводимо в церкві служби за мир та спокій в Україні, всіх поранених, полонених, захисників та тих, хто постраждав від війни. 

Плануємо допомагати захисникам далі, більше звертати увагу на психологічну підтримку. Ми вже навчились спілкуватись з військовими, які часто приїжджають до нас і хочуть викласти весь свій біль та все, що вони побачили. Ми вже знаємо, що їх можна питати, а що не варто. Я переконана, що курси психологічної підтримки мають пройти близькі військових, щоб потім допомогти їм повернутись до життя.

Після втрати сина тримає те, що він зараз в раю, адже віддав своє життя за ближніх. Кожен з нас має хоча б підійти до військового та подякувати йому за те, що завдяки йому ми досі тут живемо своїм життям.

Після перемоги я мрію знову стати тою, ким я була до війни. Хочу, щоб мій молодший син жив в Україні та його тут поважали як військовослужбовця. Ми достатньо настраждались, тому заслужили жити спокійно і знати, що нас захищає закон.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі