Суспільство
«Бандеру замовляють і школярі, і військові». Як волонтер Олег Божик створює бюсти видатних українців та популяризує історію
Це історія, що почалася з бажання відновити історичну справедливість. Після повернення з Майдану Олег Божик вирішив придбати в інтернеті погруддя Степана Бандери та Романа Шухевича, однак на жодному сайті їх не було. Що робити? Створювати бюсти власноруч! Саме так з’явився Hryvko Art Centre та колекція погрудь видатних українців. Скульптури Олега Божика замовляють військові на передовій, школярі з Одеси та навіть українська діаспора в Росії.
Усе почалося, щойно я повернувся з Майдану
Я був учасником Революції Гідності в складі львівської «Сотні Лева». Після подій на Грушевського я був дещо виснаженим, приїхав додому, почав щось моніторити в інтернеті. І якоїсь миті вирішив придбати для себе погруддя Степана Бандери та Романа Шухевича. Так, тоді на ринках у Львові можна було знайти футболку чи горнятко з Бандерою, можливо, і книгу про нього. Але саме погруддя, яке можна було б поставити десь на робочому столі в кабінеті, — на жаль, знайти не міг.
Я передивився весь інтернет, всі майданчики для продажу, безкоштовні оголошення, тематичні форуми, антикварні сайти. Та навіть в архівах за останні 5-10 років не вдалося знайти інформації ані про якісь залишки, ані про придбані скульптури. Тоді я спробував замовити таке погруддя напряму у скульпторів. Для початку мене цікавили саме Бандера й Шухевич. Це було дуже складно, я звертався до викладачів Львівської Національної академії мистецтв, до студентів, аматорів, більш професійних майстрів. І проблема полягала в тому, що всі називали якісь захмарні та навіть космічні на той час суми.
Уявіть, за скульптуру висотою 15-20 сантиметрів майстри просили від 15 до 25 тисяч гривень. Це було сім років тому, і це вартість лише однієї ескізної моделі. Якби я погодився, її б виготовили зі скульпторського пластиліну, зробили б гіпсову копію і передали мені. Про виготовлення бюстів із металу я взагалі мовчу. Таке питання тоді навіть не виникало, адже вартість була б ще більш космічною.
Перші погруддя були наближеними, але не схожими на Бандеру
Тому я зв’язався зі своїм побратимом з Майдану, який мешкає на Київщині, і ми почали разом створювати перші взірці. Спочатку був Бандера, після нього — Шухевич. Але ці погруддя не були такими, як мені хотілося. Ми всі звикли бачити Степана Бандеру на сторінках книг, уявляємо його крізь призму пам’ятників, встановлених на території України. Але наші перші бюсти не мали такої схожості. Тобто ці погруддя були наближеними до Бандери, яким ми всі його уявляємо, але не схожими.
Попри це ми з побратимом намагалися якось налагоджувати серійне виробництво, показували наші роботи друзям, рекламували в інтернеті. Якось це все працювало, але до бажаного результату ще було далеко.
Основна й постійна колекція бюстів видатних українців почалася лише півтора-два роки тому, коли я познайомився з дуже талановитими скульпторами. Це Іван Ліра та Ірина Ліра з Волині. Разом ми розширюємо цей проєкт та працюємо над новими погруддями. Вони допомагають мені створювати саме взірці, перші скульптури, з яких все й починається. На створення однієї моделі йде чимало часу: від одного до трьох місяців. Адже Іван з Іриною намагають відобразити в скультурі всі риси обличчя та характеру, зробити їх справді впізнаваними та знайомими.
Читайте також: «Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу
Звісно, кожна людина має своє бачення. І сьогодні, на жаль, поряд немає людей, які бачили Бандеру наживо і можуть сказати: «Так, він схожий» або «Ні, ось тут потрібно дещо змінити». Однак моїм колегам вдалося досягти максимальної впізнаваності. І не лише Степана Бандери, але й Романа Шухевича, Євгена Коновальця, Симона Петлюри, Андрія Шептицького та інших. Вони створюють максимально фотографічно схожі взірці. І люди це бачать. Це велика рідкість.
Наші скульптури можуть купити і школярі, і студенти, і пенсіонери
Вже в моїх руках один взірець перетворюється на десятки бюстів, які розлітаються по всій країні та поза її межами. Отримавши скульптуру, я створюю спеціальну силіконову форму, в яку потім заливаю гіпс. Далі все це має застигнути, висохнути самостійно протягом 2-3 діб. Адже якщо намагатися сушити примусово чи за надто високої температури, матеріал стає крихким.
Коли скульптура висохла, я починаю її відшліфовувати, прибираю дефекти, працюю з деталями. Бо після форми ми не отримуємо досконале погруддя. Над ним потрібно це добряче попрацювати. Коли все готово, можна переходити до фарбування та тонування. Спочатку ми робили лише білий (базовий) та чорний (графіт) кольори. Але виявилося, що білий колір до вподоби не всім. Тоді я почав тонувати бюсти під бронзу та покривати скульптуру лаком. Інколи ті, хто не знають, що це пофарбований гіпс, запитують, чи це бронза або латунь.
Загалом саме робота над одним погруддям триває десь пів дня, а разом із висиханням — до трьох діб. Чому ми обрали технологію з силіконовою формою? Вона значно пришвидшує виробництво однотипної скульптури і суттєво зменшує вартість. Сидіти окремо з кожним новим бюстом — це дуже тривалий процес, а водночас — дуже коштовний для покупця.
Так, можна було б робити погруддя не лише з гіпсу. Але я звертався до майстрів з ливарного виробництва — відлиття в металі однієї скульптури коштуватиме від 600 до 800 доларів. Це при висоті в 20 сантиметрів. Аби це було бодай трохи рентабельно, має бути хоча б якесь індивідуальне замовлення. Можливо, навесні у нас все вийде, і ми відкриємо власний ливарний цех.
Читайте також: Перетворив справу предків на бізнес. Як карпатські чаї Trava.UA здійснюють мрії дітей на сході України
Наразі ми працюємо над створенням взірців меншого розміру. Так зменшиться розхід металу та кінцева вартість. Звісно, це вплине і на аудиторію, адже ціна буде зовсім іншою. Наразі одну скульптуру з гіпсу ми продаємо за 350 гривень. І мені здається, це справедлива й доступна ціна. Не бачу сенсу підвищувати вартість, навіть попри те, що ми єдині в Україні, хто цим займається. Так, ми тестували, змінювали вартість до 450-500 гривень. Після цього кількість замовлень зменшувалася. Знизили ціну — люди знову почали замовляти. Мені здається, сьогодні вартість оптимальна. Бюст Бандери чи будь-кого іншого з нашої колекції можуть дозволити собі і школярі, і студенти, і навіть пенсіонери.
Поки що ми реалізуємо свої роботи самостійно: через сторінки в Facebook та Instagram, а також власний інтернет-магазин. Нещодавно нашим проєктом зацікавився маркетплейс Rozetka, тому готуємо необхідні документи. Сподіваюся, незабаром наші погруддя можна буде придбати ще й там.
Під час флешмобу «Батько наш — Бандера» за тиждень відправляли по 30 скульптур
Я живу та працюю в місті Городок, це 10 хвилин автівкою від Львова. Здавалося б, тут мала б зосередитися найбільша кількість замовників. Але абсолютний лідер — Київ та Київська область. Далі — східні та південні регіони України. Бандеру ми відправляли навіть в Москву. Це були українці, які живуть в Росії, але мають чітку проукраїнську позицію та хотіли придбати собі погруддя. Тобто не провокатори, і точно не купляли бюст, аби потім десь його розстріляти.
Також Бандеру разом із Шухевичем придбали іспанці, а погруддя Андрія Шептицького замовили з Італії. Багато наших вояків замовляють бюсти на передову, завжди є відправлення до прифронтових міст. Багато хто із захисників просить зробити скульптуру із підписом для побратима чи командира.
Читайте також: «Проти попси та банальщини». Як український захисник створив видавництво «Zалізний Тато» та воює на двох фронтах
Крім того, наші роботи замовляли для шкіл та музеїв, а також для урочистостей на державному рівні. Але, звісно, не обійшлося без провокацій. Коли ми лише починали, надходили замовлення, які потім просто не забирати з поштового відділення. Можливо, в такий спосіб хтось хотів нам насолити чи вибити з колії. Але ми навчилися перед відправленням спілкуватися з людиною, розуміти, чи дійсно вона хоче придбати це погруддя. Здебільшого люди ставляться відповідально, забирають замовлення, потім пишуть і дякують.
Коли почалася хвиля флешмобу «Батько наш — Бандера, Україна — мати» у нас одразу збільшилася кількість замовлень. За один тиждень ми могли відправляти від 20 до 30 скульптур Степана Бандери. Хоча, якщо чесно, і до цього флешмобу в лідерах за продажем був Бандера — приблизно 80% від усіх замовлень.
Мій покупець — це українець, який пишається своєю країною, має чітку життєву позицію, яку ніхто йому не нав’язував. Він сам зробив свій вибір, виплекав, зростив та зберіг у собі любов до України.
Це не про заробіток, це про нашу історію
Ця справа не дає якогось захмарного прибутку. У мене є основна робота, якій я приділяю половину свого дня. Створення бюстів — це, напевно, більше хобі, аніж джерело доходу. Так, у нас є прибуток, але він вкрай маленький. Не для збагачення, а для розвитку нашого проєкту. Ми орендуємо приміщення, сплачуємо податки, купуємо матеріали. Можливо, якби вдалося налагодити виробництво з латуні чи бронзи, можна було б говорити про якийсь заробіток. А так, це, як кажуть у народі, для підтримки штанів. Просто допомагає триматися на плаву, аби можна було утримувати майстерню та платити за світло.
Взагалі, я не думаю, що наша справа могла б повністю замінити основне місце роботи. Так, я приділяю їй половину свого часу, але тут немає якоїсь чіткої комерційної рейки чи шалених грошей. Ми просто намагаємося популяризувати видатних особистостей, які свого часу зробили вагомий внесок у розвиток нашої країни.
Люди запитують погруддя сучасників, а мені не дозволяє совість
Часто в коментарях люди питають, чому в наявності немає тієї чи іншої постаті. Скажімо, Павла Скоропадського або Богдана Хмельницького. І починаються відкриватися якісь історичні тіні. Хтось називає Петлюру «зрадником», запитує, навіщо ми зробили його погруддя, інший вимагає додати конкретну особистість.
Але зараз я не можу визначитись, хто має стати наступним у колекції після Шептицького. Чи має це бути хтось з представників Гетьманщини? Чи хтось з ОУН? Можливо, варто зробити бюст В’ячеслава Чорновола? Або когось із сучасників, наприклад, Василя Сліпака чи Андрія Кузьменка?
З останніми найскладніше, адже необхідно спілкуватися з родичами, запитувати, чи хотіли б вони цього. Я не брав би на себе відповідальність без їхньої згоди запускати щось подібне, поготів — комерційне. Це неправильно. Після людини має минути певний час, наші рани мають бодай трохи загоїтися. Напевно, далі теж буде хтось з історичних постатей. Я так відчуваю, це було б совісно.
Звісно, навіть сьогодні є противники того ж Бандери чи Шухевича. І велика «заслуга» в цьому саме Росії, яка зробила і робить усе, аби ми не мали власних героїв. Це частина інформаційної війни. Але ми продовжуємо робити своє, бо це важливо.
Це спроба відновити історичну справедливість
Складно пояснити, що мотивує продовжувати цим займатися. Напевно, це моя місія. Адже я не закладав у собі бажання цим займатися. Просто так сталося. Мені це подобається, є час, натхнення — тому я це й роблю. Звучить дивно, але так воно і є.
Ще тоді, коли я не міг відшукати в інтернеті бюстів наших героїв, пробудилося якесь відчуття справедливості. Бо як це: ці люди стільки всього зробили, віддали за нас життя, а їхніх скульптур ніде немає. Тому це така спроба відновити якусь історичну справедливість. Не знаю, скільки ще я буду цим займатися. Але поки маю час та сили — я це робитиму.
Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
