Мотря зі “Спіймати Кайдаша”. Завжди грала ідеальних героїнь, а потім випустила демона

“Ну-ну, не плакунькай, моя зірочко”, – чутно, як телефоном Антоніна Хижняк зі “Спіймати Кайдаша”, популярного українського серіалу, заспокоює маленького синочка. Вона вийшла з дитиною на прогулянку, поки ми розмовляємо телефоном, аж раптом на малого сів якийсь жучисько. 

Будь на місці Антоніни її героїня Мотря з серіалу “Спіймати Кайдаша”, то вже б знайшла осередок тих крилатих тварюк і каменя на камені від нього не залишила.  

Це (Антоніними руками) Мотря в українському серіалі “Спіймати Кайдаша” в розпачі закопує живцем маленьких цуценят в землю. 

Це (Антоніниним голосом) Мотря хамить свекрусі Кайдашисі: “І корові дала, і свиням дала! Тільки сину вашому не дала! І сьогодні, мабуть, не дам!”. 

Тим незвичніше чути в реальному житті від “Мотрі” спокійне “не плакунькай”.

Запальна, хамовита, героїня Антоніни заводиться з пів оберта, загнала під каблук суворого чоловіка й завжди залишає за собою останнє слово. За “серце з перцем” вона чи не найбільше полюбилась глядачам серіалу. 

А от сама Антоніна каже: в університеті їй давали роль Мелашки й взагалі пророкували ролі лише правильних і нудних героїнь.

Де межа між Мотрею та Антоніною і від кого в акторки вдача та харизма? 

Про все це відверто розповіла в інтерв’ю для ШоТам.

Антоніна Хижняк

виконавиця ролі вибухонебезпечної Мотрі з серіалу “Спіймати Кайдаша”

До того, як зіграти одну з головних ролей у серіалі “Спіймати Кайдаша”, Антоніна Хижняк працювала акторкою озвучування та дубляжу. Її голосом в голлівудських стрічках говорять Лара Крофт у виконанні Алісії Вікандер, сміттярка Рей із “Зоряних воєн” і Мирослава в “Захарі Беркуті”. Також на її рахунку багато епізодичних ролей – усіх і не згадає.

Довідка. “Спіймати Кайдаша”

Український телесеріал на 12 серій, який буквально “порвав” українське телебачення. Ніхто не пророкував йому успіху, тим гучнішим був його успіх серед глядачів. Серіал заснований на повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Події оригінального твору розгортаються через кілька років після скасування кріпацтва (1860-і роки). Дію серіалу творець Наталка Ворожбит перенесла у період з 2005 по 2014 роки. Але основна сюжетна лінія – протистояння батьків та дітей – залишається незмінною. І сім’я Кайдашів наприкінці серіалу точно так же, як і в оригіналі, розділяється навпіл Революцією Гідності.  

Вся в Марію Яківну

Пам’ятаю, десь мені було років 10 і я дивилась фільм голлівудський – не згадаю, який. От там якась сцена була: головні герої чи то плакали, чи то зізнавалися в коханні. Єдине, що точно пам’ятаю – свій внутрішній дитячий голос: “От якби мені сказали це зіграти, мені б нескладно було б це зробити”. Тоді вперше замислилась про акторство.

Артистичністю я вся в бабусю. Дивлюся на мою Марію Яківну, слухаю її всілякі історії з життя і розумію, в кого така вдалась. 

Тут нещодавно моїй бабусі подзвонив шахрай і почав розігрувати трагедію “Ваш син в поліції”. 

Це Карпо і Мотря, версія XXI сторіччя. Через кілька годин вона скаже йому фразу,яка встигла стати мемом серед шанувальників серіалу: “Казліна ти. Прости”

“Да-а?” – каже бабуся. “А в мене дочка”. З того боку слухавки принишкли на якийсь момент, і знову за старе: “Мама, я в поліції, мнє надо дєньги срочно!”. 

Бабусі стало цікаво, що далі буде. Дослухала його до кінця, а тоді каже: “Значить, слухай мене сюда, бандіт! Марію Яківну ще ніхто не наїб…в!” – і поклала слухавку. 

Моя бабуся – нереально добра й щедра людина, але й з критичним мисленням у неї все прекрасно. Вона ще й сусідок навчить, як правильно поводитися із шахраями. От звідки й темперамент мій, і самоіронія, і харизма. 

Не дозволяйте зробити з себе “отдєл замороженого м’яса” 

Мені ще якось один режисер сказав: “Понимаешь, тебя с твоей внешностью, кроме голубых героинь, ничего не ждет. Такой уж у тебя такой разрез внутреннего и внешнего”.

Було неприємно, але я тоді собі подумала: як би до нього не ставилась, якщо режисер так каже, якась частка правди в цьому є.

Навіть в університеті Карпенка Карого, коли ми грали уривки з “Кайдашевої сім’ї” – ну звісно, що я була Мелашкою.

Мене це в один період настільки дістало, що я подумала: “Та хай йому грець, буде кінець цьому чи ні?” 

Це так дивно, коли ти в житті – весела дівчина й любиш пожартувати, а в кадрі – завжди спокійна.

У перерві між дублями зі знайомими акторами веселишся на повну, вируєш енергією: хіхі-хаха, іскрометні жартики, імпровізація. Але от вигук “камера-мотор!” – і знову на екрані ти, граєш “отдєл замороженого мяса”. 

Мабуть, лише дубляж ролей увесь цей час тримав мене в тонусі у творчому плані: от там я вже відривалась на повну. Там такий розмах і діапазон ролей! Там мені довіряли дуже різних героїв: дорослих, дітей та підлітків, злих і добрих. 

Але одне діло бути за кадром і дарувати комусь свій голос, а інше – самому бути в кадрі.  

Магія Фейсбука привела до омріяної ролі

Боже, з моїм призначенням на роль Мотрі просто якась магія відбулась. Бо з більшістю кастинг-директорів я не знайома особисто, і до “Спіймати Кайдаша” активно соцмережі не вела: мені просто здавалось це немовби хизуванням. 

Моя логіка була така: робочими якимись успіхами я ніби не виділялась, аби про них писати. А якимись повсякденними штуками з життя спамити не хотілось. 

По моїй сторінці, якою вона була ще пів року тому можна було лише сказати – ну, якась дівчина мріє стати акторкою. Наче й вивчилась, наче й 10 років вже пройшло з моменту вступу до університету. Але щоб похизуватись якимись ролями – особливо нема чим. 

Вже під час фільмування “Кайдашів” я в Олі Клименко, кастинг-директорки, запитувала: “Оля, де ти мене знайшла?”. Я не могла повірити, що просто десь колись вона побачила мене на Фейсбуці.

Звісно, так легко роль мені не дісталась: на Мотрю тоді пробувалось десь 40 акторок. Я була в останній когорті й проходила проби за тиждень до старту зйомок.

Зі слів Наталки Ворожбит, на кастингу їй з Олею Клименко я сподобалась одразу. Але інші сказали – та ну, ще когось пошукаємо. Шукали-шукали, й дошукались до того, що завтра – зйомки, а Мотрі нема. Так я потрапила в проєкт фактично вже під час фільмування.

Всі жінки – злегка Мотрі

З роллю Мотрі у “Спіймати Кайдаша” кумедна ситуація вийшла: тут все життя над собою працюєш, окультурюєшся, запихаєш той суржик в дальню шухляду, аж тут тобі дозволяють витягнути все це на світ Божий. Витягнути, аби зрозуміти: ці риси, які намагався сховати – так-так, Тоню, це також ти, справжня.

Для мене взагалі ця роль і цей матеріал – це як зустрітись із собою, але в паралельній реальності. У кожного актора є свої демони й персонажі в голові, і мені просто пощастило, що Наталка Ворожбит так влучно описала мого. А в мене – вийшло його зіграти. 

Мені дуже імпонує, що багато жінок та дівчат пишуть: “так я ж справжня Мотря”. Дівчата не позбавлені самоіронії, не відхрещуються від своїх темних сторін – дійсно, всі ми інколи Мотрі.

Я просто дуже вдячна долі, Богу і всім людям, завдяки яким потрапила в цей проєкт. Мені постійно пишуть в приватні повідомлення, хвалять за гру. А я до сих пір думаю: “Блін, люди, та мені просто пощастило!” 

І водночас невимовно приємно, що люди все одно розгледіли в моїй Мотрі-“серце з перцем” людину. Я вважаю, що в цьому і є геній Наталки – вона з жодного персонажа не робила чисте зло, чи, навпаки, ідеально біленького і пухнастого героя. 

 “Ах ти ж сучька, закопала щєнят!” Як реагують хейтери і як реагую навзаєм

Образ Мотрі в оригінальному сценарії Наталки Ворожбит був набагато жорсткішим, аніж вийшло в серіалі. Наталка довго радилась з режисером Сашою Тіменком, і вони дійшли згоди у якихось моментах ключових – якщо коротко, вирішили не робити з Мотрі чудовисько. 

Так, в моменті, коли вона закопує щенят живцем, в оригінальній версії повинна їх там і залишити, потім повернутись додому – і побачити однісінького цуцика, який випадково уникнув жахливої розправи. Тобто життя йому зберігає випадок, а не Мотрина воля. 

Але в фільмі вона сама вирішує повернутись і відкопати те цуценятко, що залишилося живим. “Фух, отже не чудовисько”, – думає глядач. І я собі думаю: слава Богу, що вона так зробила.

Іноді трапляються дивні люди, які не відділяють мене від образу Мотрі й пишуть: “Ах ти ж сучька, закопала щєнят!”.

Чи: “Нє, добрий серіал, але нашо ж ви вбили собаку”? (за сценарієм в одній з серій чоловік Мотрі Карпо випадково застрелює її врятованого собаку – авт.)

З острахом думаю, що сталось би, якби Мотря залишилась би монстром – ха, та люди мені тоді, напевне, квартиру спалили б! 

Я читаю і хороші, й погані відгуки, але разом з тим розумію: “Спіймати Кайдаша” – художній твір, може комусь не подобатись – і це окей. Намагаюсь прислухатись до конструктивних зауважень, але відверто негативні коментарі намагаюсь близько до серця не брати: ну, проєктує людина свій негатив на когось, може їй легше від цього. 

Де межа між героїнею та мною? 

Це моя перша головна роль, де нарешті я змогла використати оті всі надбання з університету з приводу роботи над роллю.

Мене часто питають, де та межа між Мотрею і мною. А багато глядачів взагалі не відокремлюють мене справжню від персонажа. 

Може, я когось розчарую, але я не Мотря по життю – насправді, їй я ще своїх м’яких сторін додала. 

Собі від Мотрі взяла можливість не боятись бути собою. Бо це тільки на словах все так легко – любити себе, сприймати такою, як є. А як в житті на себе ці слова приміряти та використати, було незрозуміло, доки не зіграла цю “женщіну-ураган”.

Саме у серіалі “Спіймати Кайдаша” я нарешті реалізувалася як акторка, зрозуміла, що є професіоналкою для когось. Відгуки глядачів з приводу моєї гри дуже окриляють, примушуючи моє вічне самоїдство трохи відступити на другий план. 

Взагалі не знаю: якби не серіал, я б, мабуть, і далі от наче і грала б, а відчуття – що ролі всі не ті.

Маленьких ролей не буває лиш в теорії. Що на практиці? 

Завжди пам’ятаю, як заповідав всьому акторству Станіславський: “маленьких ролей не буває”. Це правда, і “це всьо очєнь харашо, канєшна”, як сказала б Мотря. Але часто, коли ти приходиш зніматися в епізод на дві фрази, і чесно щось намагаєшся цікаве з них придумати, тобі кажуть: “Слухай, ти можеш просто сказать оці два речення на камеру”?

У театрі ситуацію ще можна якось виправити, принести щось своє в етюд. А в шаблонних тематичних телесеріалах, зазвичай, творчість не потрібна.

Нікого не хочу образити, але кажу як є: там ніхто не зацікавлений в тому, аби ти якось круто розкрилася як акторка, але зацікавлені в тому, аби швидше закінчити зміну. Бо ж  перепрацювання – це зайві гроші за оренду майданчика, техніки, гонорари акторам.

І це замкнене коло! 

Разом з тим я не вважаю, що це погано – зніматися в епізодичних ролях. Всі актори з чогось починають: хтось з сімейних драм, хтось – з містики, чи ще чогось

Не думайте, я не якась там звізда – не буду казать риму моєї бабусі на це слово – і не маю на увазі, що ці проєкти погані. Інша справа, що хотілося б більше якісного матеріалу, і дуже дивно, чому його досі не так і багато в українському кінематографі. Тому що, як показує практика, режисери хороші – є, сценаристи круті – є, талановиті актори – також є. Що ж пішло не так? 

“Дядько Толю, скажи, що таке вісімка?”

Розслабитись в кадрі виходить коли ти з усіма познайомився, впевнено почуваєш себе в своїй ролі, відчуваєш підтримку режисера і партнерів, коли знаєш, що маєш право на помилку. І коли хоч трохи вивчиш технічну сторону знімального процесу.

До “Спіймати Кайдаша” я стільки разів була на знімальному майданчику, але фізично не встигала зрозуміти, who is who в цьому процесі. Адміністратор сипле термінами кіношними, а ти не в темі. Бо приходиш, тобі наносять грим, ти за годинку відзнялася – і “до побачення”.

Тож на “Спіймати Кайдаша” я нашого оператора дядю Толю просто хапала за руки-ноги  – привіт тобі, дядько Толю! –  і, коли всі йшли на перерву, питала: “А що таке вісімка?”

І він мені малював ці схеми, пояснював технічну сторону фільмування. 

Здавалось би, нащо мені заглиблення в цю технічну сторону? Так склалось, що я взагалі допитлива по життю. Але, насправді,  ніколи не буде зайвим розуміння принципів роботи людей, які працюють з тобою на знімальному майданчику в цю ж секунду. В результаті ти з пів слова розумієш, що хоче оператор. І швидше та ефективніше працюєш. 

Сидіти “на дупці” чи вгризатись в усі пропозиції ролей?

От вчергове нещодавно себе питала: що краще? Сидіти рівненько на дупці й чекати, що твоя роль до тебе прийде? Чи, навпаки, кидатися на всі ролі без розбору?

Я не знаю точно, як правильно. Однією ногою побувала і там, і там. 

З одного боку, назнімалась у маленьких епізодах якихось серіалів і навіть не пам’ятаю ті серії. Серйозно, мене люди в Фейсбуці запитують, де ще можна подивитись мою гру, а я навіть не пам’ятаю, що ж там за ролі були.

З іншого боку, я сама не вела соцмережі, не оновлювала регулярно своє акторське портфоліо, не розсилала його по 10 разів підряд всюди, де можна – виходить, трошки таки й “посиділа на дупці”.  

Зараз от десь по золотій серединці ходжу. Не кидаюсь прямо на всі ролі без розбору, але коли кличуть, йду зніматись. 

Мрію, аби в Україні зняли щось таке ж круте, як “Друзі”

Зараз я знімаюсь у проєкті СТБ у детективному серіалі. Там я інша, ніж у “Спіймати Кайдаша”. Тому, сподіваюсь, не лишусь акторкою однієї ролі й зможу знову показати себе з іншої сторони. 

А взагалі мрію, аби в нас зняли щось формату “Друзів” – щось дуже якісне, яке живе багато років і не гіршає від сезону до сезону.  

Ще хотілось би попрацювати з Наріманом Алієвим, з Ахтемом Сеїтаблаєвим – навіть в якійсь епізодичній ролі.

Сподіваюсь, що в моїй фільмографії ще трапляться такі яскраві авторські проєкти – це зовсім інший рівень кіно, продумана і від душі написана історія. 

Як йти до своєї мрії – акторської чи ні

Мій шлях до якісної ролі зайняв 10 років. 

Зараз завершиться карантин – і я, як усі, буду відсилати свої фото та листи електронкою в різні проєкти. 

Ця робота ніколи не закінчиться, хіба що стану зіркою на всю країну – і вже не я буду за роботою ганятися, а вона за мною.

Що б ви не робили: ті, хто зацікавлений по-справжньому, своє візьмуть всюди.

Але якщо казати про акторів, не останню роль тут грає фарт: опинитись в потрібному місці в потрібний час. Дуже багато чого вирішують особисті зв’язки. Чим більше ти знімаєшся, тим більше тебе знають режисери та продюсери. 

Я от визнаю свою помилку: треба більше уваги приділяти таким деталям, як якісне портфоліо, сайт, оформлення інформації на сторінках соцмереж. Раджу дослухатись до того, що пишуть кастинг-директори – навіть до деталей на кшталт розміру та формату фото.

Перевірений лайфхак: постійна робота над собою точно наблизить вас до вашої мрії. Я точно знаю: рано чи пізно мрії збуваються – якщо щось для цього робити.