Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Ані в смітник, ані до зоопарку». Що робити з ялинками після свят та про які поради варто забути

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Зимові свята вже добігли кінця, тож саме час подумати над тим, що робити з новорічними деревами. Просто викинути живу ялинку на смітник – рішення не зовсім екологічне, адже з неї ще можна мати користь. А ось ялинки у горщиках, які необхідно висаджувати на вулиці, поки що варто притримати. Еколог та керівник організації «Зелений лист» Владислав Балінський розповів ШоТам, чим ялинки та сосни цінні й після свят, що робити охочим позбутися штучного дерева, та чому хвойні не варто нести до зоопарку.

Владислав Балінський

керівник одеської громадської організації «Зелений лист»

Викинута ялинка – шкода для природи

Після новорічних та різдвяних свят вже звично бачити купу покинутих живих ялинок у смітниках та поруч із ними. Це габаритні відходи, які забивають усі контейнери та вкрай підвищують собівартість обслуговування, вивезення тощо. А ще це дуже засмічує вулиці та міста, ускладнює проїзди та підходи до сміттєвих баків, роботу комунальників та життя мешканців.

Фото: GreenPost

Крім того, викидання ялинок – це неекологічний шлях. Доки жива ялинка росте, вона поглинає вуглекислий газ і допомагає стримувати темпи глобального потепління. Натомість після того, як вона потрапляє на звалище, як і будь-яке органічне сміття, буде виділяти метан, що впливає на зміни клімату. Замість того, щоб викидати дерево, з нього ще можна отримати користь.

Новорічні дерева цінні й після свят

Найкраще рішення – утилізація ялинки. В ідеалі, аби пункти збору були організовані на рівні органів місцевого самоврядування. Наразі в Україні їх не так багато, як хотілося б. Також бракує певної свідомості населення, щоб люди приносили туди свої дерева. У законі про управління відходами є пункт про роздільне збирання. І дерева потрапляють під категорію відходів, які потрібно збирати окремо і, за можливості, утилізувати з отриманням максимальної вигоди.

Фото: КМДА

Це насправді цінна деревина. У США та багатьох європейських країнах її надалі використовують для виробництва цілої низки продукції, зокрема меблів. Наскільки мені відомо, в Україні поки що такого немає. У нас після свят ялинки збирають та переробляють. Ця деревина має досить високі показники горючості. Вона смоляниста, дає хорошу температуру. Її можна використовувати для виготовлення брикетів, якими потім опалюють домівки. Також її можна подрібнювати до зручного транспортабельного стану та опалювати в котельнях, в яких передбачені твердопаливні котли.

Куди нести живу ялинку на утилізацію?

Пункти приймання ялинок та сосон на перероблення щорічно працюють у низці українських міст. У пунктах утилізації дерева подрібнюють на щепу, що використовується для мульчування лунок вічнозелених рослин. Узимку мульча захищає ґрунт від промерзання, а в теплу пору року – допомагає зберегти водний баланс та захищає від пересихання й перегріву.

Зокрема у Києві з 4 і до 31 січня працюють 33 пункти прийому новорічних дерев на базі комунального підприємства «Київзеленбуд». Принести ялинку на утилізацію можна в будні з 07:00 до 21:00, адреси та контакти можна переглянути ось тут. Також здати ялинку можна у Львові, Одесі, Полтаві та Хмельницькому. У низці міст пропонують залишати дерева біля сміттєвих баків, аби на перероблення їх забирали комунальники. Варто зняти з ялинки усі прикраси та дрібні блискітки, які могли залишитися непомітними серед гілок.

Ялинки грітимуть ваші оселі

Якщо ви мешкаєте у приватному будинку чи маєте дачу, утилізувати новорічне дерево можна й самостійно. Ялинку можна так само подрібнити й опалювати нею приміщення. Також деревину можна використовувати, наприклад, для виготовлення огорожі. Однак наразі це не дуже поширено, адже після Нового року в родини залишається лише одне дерево, і, як правило, мешканці не хочуть із ним возитися. Натомість, якщо протягом життя назбирати 20-30 дерев, то можна зробити огорожу навколо всього будинку.

У квартирах дерева обробляти дуже складно, адже ялинка буде сипатися, а сосна, яка має смолянисті виділення, – забруднювати одяг. Тобто люди переважно виносять дерева надвір – і на цьому все закінчується. В ідеалі все ж централізовано організовувати утилізацію дерев та інформувати громадян про те, куди вони можуть занести свої дерева.

Ялинка може допомогти життю інших дерев

Одне з найвдаліших, на мою думку, використань ялинок після свят – це виробництво мульчі (так званої «ковдри» для землі). Мульчування ґрунту – один з агротехнічних прийомів, що передбачає покриття поверхні ґрунту подрібненим шаром рослинних решток. Мульчувальний покрив захищає ґрунт від перегріву і проникнення сонячної радіації, регулює його теплові властивості.

Фото: КО «Київзеленбуд»

Як сосна, так і ялинка мають досить смолянисту деревину, яка не зазнає уражень грибковими захворюваннями й навіть служить антисептичним засобом проти багатьох мікробних та бактеріальних збудників. Зараз на тлі серйозних кліматичних змін та глобального потепління містам необхідно покращувати умови догляду за деревами та чагарниками. Масове використання мульчі в міських умовах серйозно підвищує приживаність рослин та їхній опір цілій низці захворювань.

Нести дерева до зоопарку – не найкраще рішення

Досить поширеною є теза про те, що ялинки можна нести до зоопарків для годівлі тварин. Дійсно, деякі травоїдні вживають ялинкові гілки у їжу, можуть частково споживати й соснові гілки та пагони. Але це дуже обмежено й не в тій кількості, як здається зазвичай. Керівництво одеського зоопарку кілька років поспіль прямо заявляло: «Не несіть дерева в зоопарк, тому що нам їх нікуди подіти». Та й ветеринари переважно виступають проти таких дій, мовляв, ялинки можуть містити отруйні для тварин речовини, які використовують для прискорення росту дерев.

Хоча є певні рекомендації про те, що в зоопарку ялинки можуть використовувати для створення підстилок для тварин. Але це за умови, що зоопарк оснащений необхідними подрібнювачами. Якщо керівництво зоопарку розуміє і досить по-господарськи ставиться до ситуації, то може придбати подрібнювач й організувати виробництво мульчі. У будь-якому разі, перш ніж нести ялинку до зоопарку, варто дізнатися, чи потрібна вона там, і як її будуть використовувати.

Штучні ялинки не придатні для переробки

Дискусії про використання на зимові свята штучних дерев тривають вже кілька років. Раніше фахівці однозначно говорили про те, що краще використовувати неживі дерева, адже живі треба берегти. Однак після того, як екологи почали рахувати кількість забруднювачів і так званий «вуглецевий слід» при виробництві будь-якої продукції, ситуація стала виглядати дещо інакше. Дійсно, штучні дерева викидають парникові гази, кількість яких перевищує ті, що з’являються при вирощенні живого дерева.

Фото: 04141.com.ua

Як правило, штучні ялинки створюють із комбінованих матеріалів. Тобто дерево виготовлене не винятково з пластику, а з армуванням (зміцненням) металевими частинами. Це ускладнює перероблення такої продукції. Тож у містах викинуті штучні ялинки здебільшого просто потрапляють на звалища, де й зберігаються. Добре, аби їх не спалювали, адже при цьому виділяються гази, які серйозно забруднюють атмосферу.

Найкраще – аби такі ялинки потрапляли на сортувальні лінії разом із пластиковими речами. Надалі їх би подрібнювали й магнітами витягували залізо. Відтак можна пластик переробляти для нових речей або спалювати, але за умови повного процесу окислення. Для такого спалювання використовують спеціальні печі з застосуванням каталізаторів та помп, що підвищують температуру горіння. І тоді відбувається менше забруднення довкілля. Наскільки мені відомо, наразі в Україні такого не роблять. Штучні ялинки просто потрапляють на смітник, бо для перероблення вони непридатні. 

Ялинки у горщиках не завжди можна висаджувати

Окрім зрубаних живих та штучних ялинок, в останні роки набирають популярності живі ялинки у горщиках, які після свят можна висадити на вулиці. Проблема з такими деревами зазвичай пов’язана з різким перепадом температури та показниками вологості. Як правило, в приміщеннях з центральним опаленням вологість значно нижча, ніж на вулиці, на відміну від температури. Хоча взимку можна висаджувати дерева, але лише за умови плюсової температури. Якщо ж на вулиці мороз -5° – -10°С, а у квартирі +22° – +24С° (а то й вище), тоді це дерево неможливо висадити.

Фото: «Зеленбуд»

Якщо ж на вулиці плюсова температура, а власник ялинки регулярно її поливав, то в таких умовах дерево можна відразу після свят висаджувати на вулицю. Дерево потрібно діставати з горщика разом із корінням і, бажано, з ґрунтом, в якому воно зберігалося. Далі ялинку треба перенести в лунку і посадити, відповідно до рекомендацій щодо глибини висадки, організації навколо ствольного кільця, мульчування тощо. За умови поливу існує велика ймовірність того, що таке дерево приживеться.

Читайте також: Живі ялинки у горщиках: чому це екологічніше, скільки коштує та як доглядати

Є ще один варіант, що робити з такими ялинками за мінусової температури на вулиці, але він прийнятний переважно для приватних будинків, аніж для квартир. Після кількаденного перебування дерева в опалювальному домі надалі його можна відстоювати десь у прохолодному приміщенні. Наприклад, це може бути сходовий майданчик чи вітальня, але бажано, щоб температура була ближчою до вуличної. Там ялинку можна тримати до моменту висаджування, наприклад, у березні, коли земля перестане бути мерзлою. Бо за температури понад -20°С дерево за кілька тижнів, найімовірніше, загине.

Суспільство

Україна отримала чотири гаубиці Zuzana-2 від Словаччини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Україна отримала чотири гаубиці Zuzana-2 від Словаччини.

Про це повідомив міністр оборони Словаччини Ярослав Надь у твіттері.

«Словаччина допомагає захистити життя невинних українців! Раді підтвердити, що перші чотири гаубиці Zuzana перебувають в українських Збройних силах та готові до розгортання для захисту від російських агресорів», — написав Ярослав Надь.

Читайте також: «На показ прийшло все село». Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей

У червні Словаччина та Україна домовилися про постачання 8 артилерійських установок Zuzana-2.

Відзначимо, що Zuzana 2 — це самохідна установка з гарматою калібром 155 мм. Побудована на колісному шасі TATRA 8×8. Максимальна дальність стрільби — 41 км. Маса самохідки 32 тонни, екіпаж складається із чотирьох осіб. Автоматична система заряджання дозволяє здійснювати 6 пострілів за хвилину або 16 пострілів за 3 хвилини.

Нагадаємо, у травні з’явилося повідомлення, що Словаччина має намір передати Україні новітні САУ Zuzana 2.

Також українські військові показали, як б’є по ворогу артилерійська установка словацької компанії Zuzana.

Фото: twitter.com/JaroNad.

Читати далі

Суспільство

«На показ прийшло все село». Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Режисерка та продюсерка Катерина Балабай мала в Харкові власну студію Mediagroup8, де разом з командою створювала фільми, музичні кліпи та рекламні ролики. Під час повномасштабної війни Катерина зі своєю родиною переїхала з великого міста в село Велеснів на Тернопільщину, одружилася і продовжила займатися улюбленою справою.

Ба більше, режисерка організувала літню кінолабораторію для дітей, де навчала охочих знімати документальні й ігрові фільми, а також працювати з анімацією. Катерина розповіла ШоТам про свою адаптацію в нових умовах, про співпрацю з місцевим музеєм і школою та про те, як у селі дивилися кіно, зняте дітьми.

До вторгнення знімали фільм, пов’язаний з Харківщиною

Харків – моє рідне місто. Я жила в центрі та мала студію неподалік від дому. До повномасштабної війни постійно працювала та створювала аудіовізуальний контент: це була як робота в Mediagroup8, так і різні зйомки. Часто гуляла вулицями, насолоджувалася краєвидами й фіксувала красу міста й регіону – ми в студії, зокрема, робили проєкт і про Харківщину. Мала собаку – великого німецького дога, який помер від старості за місяць до вторгнення. Спочатку я страждала через цю втрату, а потім навіть подумала: «Добре, що до, а не після». Бо це великий стрес і для людей, і для тварин.

режисерка Катерина Балабай  з чоловіком

Незадовго до нового етапу війни ми з моїм партнером і колегою Юрієм Красюком, який є оператором-постановником усіх проєктів студії, працювали над ігровим фільмом, пов’язаним з Харківською областю. Ми були в роботі над проєктом, не дуже стежили за новинами й навіть не думали, що нам доведеться кудись переїжджати. Однак на всяк випадок зібрали по рюкзаку, куди склали документи, тушкованку та речі першої потреби, і продовжили займатися своїми справами.

режисерка з Харкова

Вибухи ніби паралізовували

Коли 24 лютого почули вибухи, то вирушили в нашу студію та побачили довжелезні затори з машин, які виїжджали з Харкова. Тоді в нас не було й думки їхати – все-таки сподівалися, що все це скоро припиниться. Перші 10 днів ми залишалися в місті, а одну із цих діб провели на станції метро «Центральний ринок». Тоді люди пішки пересувалися по метро в бік вокзалу, йшли шляхами, які напередодні вимкнули. Саме цей день мене особливо стривожив, і ми вирішили поїхати до знайомих у Дніпро. Трохи побули там, працювали, намагалися робити щось корисне.

Харківське метро в перші дні війни

Через три тижні ми повернулися до Харкова, але там продовжувалися постійні обстріли. Мені було некомфортно перебувати вдома. Вибухи мене ніби паралізовували. Я по своїй природі людина дії, мені потрібно завжди щось робити. А там я сиділа й нічого не могла вдіяти. Тільки щось починала – чула вибухи та впадала в заціпеніння. На початку квітня з’явилася інформація, що ворог намагається захопити Харків. До того ж тоді ми дізналися, що відбувалося в Бучі та Маріуполі. Ми були налякані й вирішили, що треба брати маму та бабцю й виїжджати на Захід України.

Переїзд, одруження та служба в ЗСУ

Моя бабця має інвалідність першої групи, їй важко пересуватися, тож вона не могла відправитися в далеку дорогу на автомобілі, її потрібно було перевозити потягом. Ми з Юрієм спочатку вирушили машиною вдвох, придбавши бабусі та мамі квитки, щоб вони виїхали слідом за нами наступного дня. Вечір нас застав у містечку Монастириська, ми там зупинилися в готелі на ночівлю. Поспілкувалася з працівником готелю, розповіла нашу ситуацію та сказала, що немає можливості орендувати житло. І нам порадили із цим питанням звернутися до міської ради.

рижисерка Катерина Балабай  з мамою та бабусею

Наступного ранку ми так і зробили. Нас зустрів дуже привітний колектив, ми стали на облік як переселенці. Нам сказали, що є будинок у селі Велеснів неподалік. ми зустрілися з власником Русланом Груняком, який показав житло. Він запитав, чи все нас влаштовує. Мені було смішно: що за запитання взагалі? Нас влаштовує все! Величезна йому подяка та низький уклін.

Коли ми приїхали в село, там ще було холодно. До того ж у хаті кілька років ніхто не жив, там багато чого не було. До нас одразу прибігла купа місцевих мешканців на чолі з місцевим активістом Зеновієм Кріслатим, які почали нам давати хто що: ковдри, консервацію, пічку, холодильник. Зовсім незнайомі люди почали нам допомагати. Невдовзі приїхали мама з бабусею. Ще трохи пізніше ми з Юрієм одружилися. Ми давно разом, але саме тоді вирішили, що треба зареєструвати шлюб. Через тиждень після того як ми приїхали до села, Юрія призвали. Тепер мій чоловік служить у Збройних силах України.

Катерина Балабай  та Юрій

Організувала у Велесневі кінолабораторію для дітей

Коли Юрій пішов захищати країну й ми з мамою та бабцею залишилися втрьох, то зайнялися побутовими справами. Коли я виконала свою програму мінімум, зрозуміла, що засумувала за роботою. Із самого початку помітила, що люди тут дуже контактні, з ними легко спілкуватися, вони підтримують будь-яку ідею та все роблять гуртом. У селі живе багато молоді, і я запропонувала зробити кінолабораторію для місцевої молоді. Подумала, що буде добре і їм, і мені. Оскільки я дуже переживала за свого чоловіка та взагалі за Україну, то потрібно було чимось зайнятися та робити корисне для місцевих мешканців.

режисерка влаштувала кінолабораторію для дітей

Я звернулася до директорки школи Марії Торконяк і запитала, чи можна влаштувати такий проєкт, чи підуть діти? І вона з радістю сприйняла цю ідею. Марія Петрівна кинула клич, зібрала охочих і запропонувала обрати місце для занять. Ми зупинилися на класі початкової школи, повісили там банер і розпочали кінолабораторію. Вона тривала понад місяць як своєрідний літній табір. Ми зустрічалися тричі на тиждень і вчилися знімати кіно. 

режисерка Катерина Балабай  на Тернопільщині

На показ фільмів прийшло все село

Я ставила собі за мету на практиці познайомити дітей з різними видами кіно. Ми працювали над документальним фільмом про село: кожен знімав частину сюжету на окрему тему, а потім ми все це поєднали разом. Створювали ігровий фільм: діти писали сценарій, пробували себе як актори та знімали це. Навіть трохи зачепили анімаційне кіно: кожен приносив певні зображення на тему України й перемоги, і ми їх анімували. Діти технічно зрозуміли, як це працює.

У Велесневі є цікаві місця, одне з них – музей українського етнографа Володимира Гнатюка. Я познайомилася з директоркою музею Марією Лигою, і ми почали співпрацювати: підготували відеопрезентацію, тепер намагаємося зробити сайт. Гнатюк збирав фольклорний матеріал, він був академіком, має величезне творче та наукове надбання. Це збірка нашого українського культурного бекграунду. Під час кінолабораторії я запропонувала дітям створити сценарій саме на цю тему, щоб вони осмислювали його працю. Директорка музею надала доступ до локацій музею, щоб ми там відзняли сцени для фільму.

діти біля музею

Після закінчення кінолабораторії ми в будинку культури організували показ документального й ігрового фільмів, які зняли діти. На цей захід прийшло все село. Показ став можливим завдяки моєму колезі, митцю з Чорткова Остапу Барановському, який надав нам проєктор, щоб ми мали змогу показати роботи на великому екрані. Глядачі були дуже задоволені та вражені, що діти зробили такий контент. Виявилося, що подібних заходів дуже бракувало в селі. Усі зазвичай сидять вдома – і через війну, і через побутові справи.

Повсякдення: город і мовне питання

Щодня ми стикаємося з побутовими питаннями, які в Харкові не виникали. Наприклад, потрібно косити траву. Я купила собі косу, мені її поклепав Зеновій, невдовзі я через брак досвіду її зламала. Потім купила ще одну та клепала її вже сама. Усе село це чуло, говорили: «О, то Катерина косу клепає». Ми звільнили невеличку ділянку землі під городик, на це пішло два дні. Тепер у мене ростуть помідори, огірки, картопля та зелень. Мені подобається працювати на городі, це як відпочинок від моєї основної роботи, якою я продовжую займатися. Оскільки постійно сиджу за комп’ютером, така зміна діяльності необхідна, і фізична активність мені дуже допомагає.

Стосовно мовного питання немає жодних бар’єрів. Ще до приїзду сюди, кілька років тому, я вирішила, що потрібно подолати страх робити помилки в спілкуванні українською. Мені було ніяково, що я можу сказати щось неправильно, і саме це зупиняло мене. Коли я все це осмислила, то зрозуміла, що нічого страшного в цьому немає, і мені стало легше. Я сама собі сказала: «Досить боятися, потрібно розмовляти». 

Дронині Мандрони

У Велесневі я набуваю живої натуральної мови. Дізнаюся про багато слів, про які ніколи не чула. До мови почала ставитися легше, тепер мені комфортно спілкуватися, і я з радістю говорю українською. Вдома та з російськомовними друзями з Харкова продовжую спілкуватися російською. З чоловіком листуюся вже українською. 

Хочу пройтися рідним Полтавським Шляхом

Я спілкуюся з місцевими, Зеновій та його жінка Надія Кріслаті взяли над нами шефство та познайомили з багатьма мешканцями, до того ж мене вже знають завдяки кінолабораторії. У мене немає жодних непорозумінь, мені тут добре. Звісно, я відчуваю, що я не в себе вдома, у будь-якому разі скучаю за Харковом. Але ця земля мене не гонить. У мене були думки, що, можливо, мені доведеться залишитися в селі на довгий час. І у мене немає до цього однозначних емоцій. Сьогодні, наприклад, я можу ставитися до такої перспективи дуже добре. Але іноді защемить, і я розумію: хочу додому. 

режисерка Катерина Балабай  під час роботи

Я думаю: а чому додому, чого саме я хочу? Мабуть, пройтися своїм Полтавським Шляхом, старовинним центром, який бачила ще з народження. Це місце все ж таки тягне до себе. І, звісно, друзі, колеги. Однак, з іншого боку, у мене з’являються друзі й тут, у селі. Розумію, що вони вже мені близькі люди. Напевно, я сумуватиму, коли звідси поїду. А я думаю, що таки повернуся в рідний Харків.

Читати далі

Суспільство

«Made in ЗСУ»: захисники показали САУ власної розробки (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські воїни продемонстрували власну розробку — самохідну протитанкову артилерійську установку, зібрану із трофейної техніки.

Відео опублікували на фейсбук-сторінці Генерального штабу ЗСУ.

САУ складається із броньованого тягача МТ-ЛБ зі встановленою протитанковою гарматою МТ-12 «Рапіра». Найцікавіше, що установка була зібрана з трофейної техніки, яка тепер буде нищити окупантів.

Усю проектну і конструкторську роботу піхотинці зробили самотужки. Система вже протестована і знаходиться в зоні бойових дій.

Читайте також: «Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Відзначимо, що САУ призначена для безпосереднього вогневого супроводу танків та піхоти в бою, виконання завдань артилерійської підтримки рухомих з’єднань та боротьби з танками противника. У широкому сенсі слова всі озброєні гарматами бойові машини можуть розглядатися як САУ.

Нагадаємо, українські бійці зібрали із трофейних «Градів» реактивну установку.

Також волонтер створив прилад для нічної їзди на фронті без увімкнених фар.

А на Волині викладачі ліцею виготовляють сонячні зарядні пристрої для ЗСУ.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі