«Англійська для ЗСУ». Як викладачка Олена Чекрижова створила проєкт з вивчення англійської серед військових

Олена Чекрижова понад 14 років викладає англійську мову та створила одну з перших в Україні онлайн-шкіл для її вивчення. В 2014 році через початок війни жінка переїхала з Донеччини до Києва, де продовжувала свою викладацьку діяльність, поки росія не здійснила повномасштабне вторгнення. Навесні 2022 Олена організувала волонтерський проєкт з перевезень містом, а через кілька місяців переїхала на військову базу, де безкоштовно навчала армійців військової англійської мови.

З часом Олена Чекрижова започаткувала безкоштовний проєкт для військових ENG for UARMY: Армійська Англійська. За її словами, військові мають знати англійську, аби розповідати світові про війну та комунікувати з західними партнерами. Про це, власний досвід викладання, волонтерство під час війни та перші записи відео під час блекаутів Олена розповіла ШоТам.

Олена Чекрижова

Засновниця освітнього проєкту з військової англійської ENG for UARMY: Армійська Англійська

Почала викладати англійську онлайн, коли це ще не було мейнстримом

Інтернат для сиріт був першим місцем, де я здобула викладацький досвід. Там я волонтерила і навчала дітей англійської мови. Саме тоді я усвідомила, що можу, вмію і, що найголовніше, маю хист до навчання інших. Мені було цікаво допомагати учням пізнавати нове та бачити як їх надихають мої уроки. Тому вступ до педагогічного ВУЗу став абсолютно логічним рішенням.  

Я переїхала в Донецьк і здобула подвійну спеціальність: практична психологія і викладання англійської мови та зарубіжної літератури. Після завершення навчання я вирішила продовжити свою кар’єру вчителя. З 2009 року я вдосконалювала свої навички: спершу викладала дітям, пізніше дорослим, а згодом готувала учнів до міжнародних іспитів.

За кілька років свого професійного шляху я бралася за все, що могла опанувати. Вивчала різноманітні методики, кейси, інструменти роботи з різними аудиторіями та й загалом здобувала досвід. Кропітка і плідна праця дала свій результат – я заснувала власний проєкт. Онлайн-центр англійської мови ENGINFORM. Онлайн навчання у 2012-му році в Україні було в новинку, тому моя компанія працювала здебільшого співпрацювала з представниками інших країн. Але ми були одним з перших онлайн-центрів в Україні та Донецьку.

Моє життя помістилося у кілька сумок

В 2014 році росія вперше атакувала Україну. Тоді мені довелося залишити свій дім, роботу, проєкти, зібрати все своє життя в кілька сумок та переїхати спершу до рідного Бахмута, а потім до столиці. Варто сказати, що адаптуватися було не складно. Якщо розділяти особисту і професійну сфери.

На той момент мій досвід і навички були корисними для багатьох компаній. Мені навіть довелося обирати серед усіх пропозицій роботи, які я отримала ще до того, як встигла переїхати.

А от щодо особистого, то тут було, звісно, складніше. Стереотипів про «біженців» з Донецької і Луганської областей було чимало. Їх доводилося бороти і це впливало на комунікацію з людьми. Принаймні, перший час. Адже в Києві у мене не було ні друзів, ні знайомих, я будувала свої соціальні зв’язки з нуля і звикала до мирного життя в столиці. Проте й досі я відчуваю себе в Києві гостею чи внутрішньо переміщеною особою.

Від початку війни в 2014 році в мене змінилось ставлення до матеріальних речей

Мій світ перевернувся дев’ять років тому. Увесь цей час я жила з думками про те, що знову може настати момент, коли я все втрачу і мені доведеться брати ноутбук, документи та починати все заново. Тому коли я купую будь-яку річ, то завжди оцінюю чи зможу її залишити. Матеріальні речі далеко невічні, особливо, у наших реаліях. Колись я це вже пережила і була морально готова. Тому можу припустити, що для багатьох це стало несподіванкою і травмою на початку повномасштабного вторгнення.

Через те, що у 14-му році мені вже довелося тікати від війни, я побудувала своє життя так, аби максимально уникнути прив’язок – онлайн-бізнес, робота команди, вкладання коштів в розвиток, емоції, враження, подорожі, навчання, спілкування. Мій досвід доводить, зі знаннями, навичками, стійкою психікою, яку зараз важко зберігати, навіть в новому місці можна знайти себе та створити себе з нуля.

Весною 2022 року ми були «волонтерським таксі» у Києві

З початком великої війни я завмерла на кілька днів, щоб все обдумати, а потім вирішила залишитись в Києві та долучитись до спротиву. Я шукала, де могла би знадобитися. Багато варіантів відкидала, бо вони передбачали пересування по місту, а це було доволі проблематично.

Втім це й дало мені розуміння, що існує потреба в перевезеннях. Без громадського транспорту десятки тисяч людей опинилися прикутими до своїх домівок. Їм також потрібно було кудись їхати, евакуюватися, вивозити дітей, літніх людей, їздити в лікарню. Так з’явилося «волонтерське таксі» .

Мені вдалося організувати перевезення для понад півтори тисячі людей. Водії-волонтери працювали щоденно. Спершу возили на вокзал для евакуації, а потім розвозили містом тих, хто евакуювався до Києва. Я координувала волонтерський проєкт перевезень до травня. Коли запрацювала підземка, необхідність в таких волонтерських перевезеннях відпала, а я переключилася на проєкт англійської для військових.

Уроки англійської на військовій базі

Мій товариш попросив допомогти з англійською в його підрозділі. З початку мене запросили на військову базу протестувати бійців і вирішити, чи можна в таких умовах організувати навчання. Коли я приїхала, то побачила вмотивованих людей, заради яких, я з готовністю поселилася на базі, щоб викладати їм англійську.

Тоді стало зрозуміло, що згодом англійська стане необхідним елементом підготовки в армії. На той момент це не було так очевидно для всіх, адже це були перші півроку повномасштабного вторгнення, підрозділи доукомплектовувались і тривали внутрішні процеси.

Попри усі складнощі, уроки розпочалися і протягом наступних чотирьох місяців я навчала англійської військових щодня, крім неділі. Цей процес захопив мене. Бійці заряджають неймовірним настроєм, тепер можу точно сказати, що в армійському житті не обходиться без гумору. Я намагалася створити комфортну і ненапружену атмосферу, аби військові не боялися помилятися під час розмови англійською і відчували певну розрядку.

Часто військові казали, що чекають на уроки, щоб прийти та посміятись, хоча й навчались сумлінно. Для них це була інша форма дозвілля, де вони могли побути самими собою. Командири сідали з підлеглими за одну парту, складали історії одне про одного та почувались спокійно.

Домашнє завдання з лінії фронту

На військовій базі я побачила, що витрачаю свій ресурс не ефективно – навчаю двадцять людей, а могла б передавати знання значно більшій кількості. Звісно, організувати це було не просто. Ідея відеоуроків з’явилася після того, як частина моїх студентів виїхала в зону бойових дій, а серед них були ті, хто хотів продовжувати навчання. Вони просили давати їм завдання, брали підручники на передову і навіть надсилали фото домашніх завдань.

Я почала знімати для них короткі відеоуроки і, водночас, масштабувала проєкт, аби навчатися могли всі охочі. Західні країни надають нам допомогу, зброю, є програми навчання закордоном, іноземні журналісти приїжджають, аби поспілкуватись. Тому ми з командою вирішили робити більш професійні відео на базі та зробити курс. Відео знімали, до речі, на тлі маскувальної сітки, яку я попросила в свого студента.

Коли я повернулась до Києва, то майже відразу почались блекаути. Втім вони не завадили нам продовжити зйомку в перервах між вимкненнями електроенергії. Ми запустили соціальні мережі для проєкту, а влітку ці відео з’явились на нашому YouTube-каналі. Зараз в нас п’ять тисяч підписників.

Відео підійдуть як для початківців, так і для впевнених знавців мови

Ми багато працюємо та популяризуємо військову англійську в Україні і готуємо базу для вивчення англійської в ЗСУ. Я складаю курс як для новачків, так і для тих, хто вже має певний рівень знань. Відгуки підписників та студентів свідчать про те, що наш курс – це чудовий поштовх для вивчення англійської на військову тематику.

Наш курс може бути допоміжним для студентів вищих військових навчальних закладів і ми навіть спілкуємось з викладачами, які використовують курс в своїй роботі.

Про фідбек ще можу сказати, що вже на третій тиждень навчання на військовій базі, мої студенти майже вільно спілкувалися з британським журналістом. Звісно, їхня англійська була неідеальна, але вони висловлювали свої думки, а дехто отримав перший досвід спілкування з іноземцями про робочі військові питання.

Наш курс використовують для реабілітації та при підготовці до адвокаційних поїздок

Військові – це досить стримана аудиторія в коментарях, але я бачила, як в людей змінюється ставлення до англійської, як їм легше даються певні теми. Часто в приватні повідомлення мені пишуть, що завдяки урокам вони нарешті опанували певну лексику чи зрозуміли граматику. А ще мені написала військова психологиня і поділилась, що використовує наш курс як частину реабілітаційної програми для звільнених військовополонених. Для покращення стану варто вивчати щось нове, тому вона вирішила залучити хлопців до вивчення англійської.

До того, як звільнили з полону командування «Азову», мені писала дружина командира Катерина Прокопенко. Вона використовувала уроки для підготовки до адвокаційної поїздки в США з питань звільнення захисників «Азовсталі». Ми працюємо на майбутнє і пояснюємо, що місія проєкту – популяризувати військову англійську в Україні та наголошувати, що це необхідно. Я всім завжди кажу, що вивчення англійської важливе як і фізична підготовка, бо без неї ми не зможемо спілкуватися з західними партнерами.

Відкриті до співпраці, підтримки та відповідальних волонтерів

На початку я робила все сама, а відео створювали троє людей. Зараз в команді нас десятеро і часто долучаються волонтери, яких ми ретельно відбираємо. Вони створюють матеріали, сценарії, візуальні матеріали, працюють з соцмережами, шукають ресурси та джерела. Якщо ще будуть люди, які хочуть долучитись до створення освітнього продукту для військових, то ми завжди раді співпраці.

Наш проєкт підтримало посольство США, але в майбутньому буде важливо залучити кошти. Крім каналу на YouTube та соціальних мереж, ми хочемо розвивати інші напрямки – навчання в підрозділах, розмовну практику для військових, тому відкриті до співпраць та підтримки. Я розумію, що мовна підготовка зараз не є більш пріоритетною, ніж інші військові потреби, але цей напрямок буде актуальним через кілька років.

Я формую нову сферу в Україні і це мене надихає

Я займаюсь викладанням англійської для військових більше року і більшість часу робила це як волонтерка, вкладаючи власні кошти, бо мене надихають перспективи та зміни. Зараз це не сприймають як щось важливе, але ще рік тому не сприймали взагалі. Проєкт з військової англійської не змінює життя, але може змінити чийсь підхід та розуміння.

Ми формуємо сферу, яка є новою для України. Коли я їхала на військову базу, то не знайшла відповідних ресурсів, тому вирішила створити все з нуля. Іноді я переоцінюю свої можливості та не можу бути такою ж ефективною як раніше через стрес та переживання, але я роблю все, що можу, використовуючи свої навички та знання. Я формую нову сферу в Україні і це мене надихає найбільше.

Зараз кожен з нас мріє про перемогу, знищення країни-терориста та зміцнення нашої країни. Все інше просто не має сенсу, коли є загроза життю. Коли зміниться ситуація, то можна буде мріяти про більш базові речі, про які ми мріяли раніше. А ще я дуже мрію відпочити, бо важко працюю більше року. Але я не зможу зараз залишити цю справу, за яку відповідальна, бо поставила перед собою мету. Це найменше, що я можу зробити для країни, це мій внесок, який я роблю щодня, відкладаючи на другий план своє життя. Я мрію, щоб всі ці наші зусилля призвели до нашої перемоги і щоб ми стали сильними.