Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Гонорар за першу картину віддала на реабілітацію. Історія художниці з Харкова, яка на Закарпатті вчить військових бачити руками

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

В своєму будинку в селі посеред гір Тетяна Самсонова медитує, відкриває черговий збір на потреби армії, рубає дрова та малює нові картини в східному стилі. Тетяна — художниця та волонтерка з Харкова, яка вже два роки живе на Закарпатті. Тут жінка сама доглядає будинок, поки її коханий на фронті, а ще волонтерить і надихається природою для творчості. «Я можу просто вийти з хати, піти до лісу: по гриби, фотографувати дерева чи гуляти, і цього достатньо, аби зловити натхнення та зрозуміти, що я малюватиму», — каже Тетяна.

А ще жінка має амбітну мету – хоче навчити військових, які втратили зір, бачити руками. Для цього вона пропонує безкоштовне навчання професії масажиста, адже сама вже довго займається реабілітаційним масажем.

Історія жінки, яка залишається стійкою та допомагає іншим, у новому матеріалі від ШоТам.

Тетяна Самсонова

Художниця та волонтерка.

Поставила пораненого друга на ноги за місяць

У моєму житті певний емоційний перелом стався у 2014 році, коли почалася війна. Раніше я жила в Харкові, працювала дизайнеркою інтер’єрів та не надто цікавилася політикою. Протягом певного часу я не могла знайти собі місця, де могла б бути корисною, тому вирішила поїхати в Карпати, аби перезавантажитися та помедитувати. 

Ми провели в горах всю пишну карпатську осінь, і я часто думала, що навесні тут знову зазеленіє трава, буде новий цикл життя. У мене тоді стався емоційний перелом, і я зрозуміла, що всі ми є частиною одного цілого, і якщо не буде мене, то буде хтось інший, хто теж бачитиме це життя. Саме в горах я відчула, що маю більше допомагати іншим. 

Картина, яку намалювала Тетяна Самсонова, надихаючись гірськими краєвидами. Фото надала героїня

На початку війни багато моїх друзів і знайомих отримували поранення. Тоді я познайомилася з хлопцем, який з часом став мені добрим другом. Він більше року не міг ходити — йому запротезували два суглоби, але м’язи ніг були атрофовані. Тоді я цікавилася медитаціями й почала вивчати лікувальний масаж. Я відразу взялася допомагати другові, і він почав ходити за місяць завдяки реабілітаційному масажу. Мене це настільки вразило, що я почала займатися цим постійно. Я відчувала потужну енергію від людей та натхнення, адже допомагала іншим.

У 2017 році після розлучення я на деякий час поїхала на фронт парамедикинею, де познайомилася зі своїм теперішнім коханим. Він був водієм, і ми разом евакуйовували поранених. Після повернення з фронту він переїхав до мене в Харків, де ми разом лікували людей реабілітаційним масажем. Влітку ми збирали охочих поїхати в гори на Закарпаття, практикували разом здорове харчування та лікувальний масаж, тренувалися та медитували. 

Творчість допомагає займатися волонтерством

Ще студенткою я займалася східними єдиноборствами, тому зацікавилася каліграфією та лаконічними кольоровими картинами в східному мистецтві. Мені дуже сподобалася ця естетика, і навіть мій тренер казав, що досягти успіху можна лише повністю поринувши в культуру, яка захоплює. 

Картина, на якій зображений улюблений храм Тетяни в Японії. Фото надала героїня

Я навіть не зрозуміла, як так вийшло, що люди почали купляти мої картини. Гонорар за першу картину я віддала на реабілітацію хлопцю, якого лікувала масажем.

Тоді протези були дуже дорогі, тому цим займалися волонтери. Коли я почала продавати картини, то влаштовувала благодійні виставки, а виручені кошти передавала до харківського шпиталю.

Саме в горах я відчувала себе живою

Ми часто бували в Карпатах з дітьми. Мені тут завжди було дуже добре, і я бачила себе тут у старості жіночкою, яка садить дерева та ходить босою по землі, такою собі місцевою дивачкою. І щоразу восени мені було сумно повертатися до міста, яке здавалося бетонною коробкою. У горах я відчувала себе живою: бачила зміну сезонів, сходи та заходи сонця. У місті це сприймається не так, а для мене дуже важливе спілкування з природою.

Тетяна Самсонова милується краєвидами в горах. Фото надала героїня

Якось під час поїздки на Закарпаття в село Пилипці ми виручили місцеву жительку. Ми спокійно медитували на вулиці, аж раптом почули тривале мукання корови. Вона робила це дуже довго й жалісливо, адже потягнула кінцівку й не могла бути з рештою стада на пасовиську. Ми мали багато лікувальних мазей, тому вилікували тварині суглоб, і вона повноцінно могла пастися на лугу з іншими.

Після цього власниця корови приходила до нас у будинок та щодня безкоштовно приносила дітям банку свіжого молока. Мене тоді це дуже зворушило.

Будинок десять років був без господарів, але все лишилося на місці

Я зрозуміла, що хочу жити саме тут, на Закарпатті. Так більше двох років тому ми знайшли через інтернет оголошення про продаж старого будинку. Поселилися в селі Верхній Студений неподалік Пилипця, де гірська місцевість, яка нам дуже подобається.

Коли ми обирали місце, то хотіли знайти баланс між природою та розвиненою інфраструктурою. Тут є все: пошта, магазин, аптека. Завершити ремонт у новому місці нам вдалося за два місяці перед початком повномасштабного вторгнення. 

Тут дуже красиво: у всіх гарні та чисті будинки ззовні та всередині, а поряд рівненькі газони. Я навіть хвилювалася, що не зможу вписатися в це середовище зі своїм стилем життя. Хоч я здебільшого перебуваю вдома, але процес адаптації в громаду був природним та легким. У мене хороші сусіди, які приходять у гості, приносять часто домашні яйця та просто спілкуються на побутові теми. Я ж часто допомагаю односельчанкам перевезти щось автівкою, адже більшість чоловіків зараз на фронті.

Будинок у селі Верхній Судений на Закарпатті, де мешкає зараз Тетяна Самсонова з дітьми. Фото надала героїня

Найбільше тут мені подобаються люди та їхній менталітет, а також довіра та взаємодопомога. Колись у дитинстві та юності я часто їздила відпочивати на дачу до бабусі та дідуся й друзів у прикордонні до росії села. Дідусь не міг поставити паркан, адже просто зникали дошки, а бабусині кущі ягід викорчовували. Коли на зиму вони виїжджали, то в них розкрадали все. Коли ми заїхали сюди, на Закарпаття, то тут будинок був без господарів останні десять років, але в сараї зберігався дорогий якісний інструмент, який ніхто не вкрав.

Вперше в житті почула звуки оленя в місцевому лісі

На початку повномасштабного вторгнення росіян до мого будинку заїхали дві сім’ї переселенців з Харкова, які жили тут більше року. Якось із нами тут трапився дуже кумедний випадок. Під час прогулянки в лісі ми почули страшний звук, який нам здався ревом ведмедя. Ми тоді дуже перелякалися, швидко пішли додому, а потім місцеві нам розповіли, що це був олень. Ми не знали таких речей, які для місцевих є звичним явищем.

А ще мені дуже кумедно, коли місцеві запитують мене про мою роботу. На їхні питання «Танько, а чим ти займаєшся?» я відповідаю, що малюю. Тоді люди дивуються, кажуть, що це чудово, але знову запитують, яка ж у мене робота.

Моє професійне малювання виглядає для них відпочинком, але я відпочиваю тоді, коли працюю фізично біля дому. 

Найтепліший куточок в будинку. Камін, який Тетяна Самсонова облаштувала з дітьми. Фото з особистого архіву героїні

Тут я вперше в житті рубала дрова та робила тяжку домашню роботу, адже мій коханий зараз на війні. У будинку в селі багато роботи, за домом потрібно доглядати, але іноді я прошу допомоги в інших або ж сусіди самі допомагають. 

Читайте також: «Я мріяла пожити в горах, але за інших обставин». Як активістка з Донеччини адаптує переселенців у Ворохті

Мрію створити школу східного живопису

Місце, де я зараз живу, надихає мене до творчості, бо на Закарпатті є дуже багато сюжетів для малювання. Я можу просто вийти з хати, піти до лісу: по гриби, фотографувати дерева чи гуляти — і цього достатньо, аби зловити натхнення та зрозуміти, що я малюватиму. Раніше я мала кудись виїжджати з Харкова, надихатися місцем, згадувати про нього та уявляти його, аби щось створити, а тут можу просто вийти з хати й уже маю сюжети для картин — довкола суцільне натхнення.

Колись я навіть пробувала створити школу східного живопису. У мене є багато записаного відеоматеріалу російською, але я не можу та не хочу зараз поширювати такі відео — хочу перекласти їх українською й англійською. Я дуже люблю мистецтво, з пристрастю розповідаю про нього, але раніше не могла робити це швидко — в голові були слова російською, якою я спілкувалася. Тепер я добре розговорилася українською. Спершу хотіла зробити таку школу комерційною, але вирішила зробити доступ безкоштовним, аби ті, хто цікавиться східним мистецтвом, здобули базу та вирішили, чи хочуть займатися цим далі.

Сільські краєвиди на Закарпатті, які намалювала Тетяна Самсонова після переїзду. Фото надала героїня

Свої картини я зараз продаю через Instagram, де з початку повномасштабної війни пишу для іноземної аудиторії, яка читає мене, купує картини та донатить. Більшість людей купують полотна саме з-за кордону — вони вже є у Фінляндії, Швеції, на Кіпрі та в США. Завдяки своїй творчості я зараз можу волонтерити й усю свою роботу спрямовувати на перемогу. Від початку вторгнення ми з друзями забезпечуємо військових амуніцією, аптечками, дронами та всім необхідним. 

Хочу навчити військових, які втратили зір, бачити руками

Мені дуже шкода, коли військові, які втратили на війні зір, закриваються в собі. Я хочу їм дати шанс на щастя, тому пропоную безкоштовно допомогти їм освоїти професію масажиста. Я хочу показати людям, що себе можна опанувати в будь-якій ситуації та продовжувати жити.

Пропоную своїм майбутнім учням безкоштовне харчування та проживання в моєму будинку на період навчання. Воно триватиме від одного до трьох місяців, залежно від індивідуальних потреб. Я проведу співбесіди з потенційними учнями, щоб дізнатися їхню мотивацію, адже хочу допомогти справді вмотивованим людям, які знають, навіщо їм це потрібно. Перших майбутніх учнів я вже знайшла.

Найбільше зараз мрію про нашу перемогу, і щоб ми залишили дітям нормальну країну. Я приводила дітей у гарний світ, хотіла дарувати їм творчість і позитивні емоції від цього життя. Хочу, аби вони прожили щасливе життя в гармонії з природою та без війни, тому роблю для цього все, що можу.

Суспільство

Усміхнена старенька пара на Галичині: історік показав світлину 1937 року

Опубліковано

Український історик Микола Бандрівський показав архівну фотографію старенької пари з Галичини, яку зробити в 1937 році. Він поділився історією світлини зі своєю авдиторією. Фото було виставлене на сторінці Oleksandr Romazan.

Про світлину історик розповів на своїй Facebook-сторінці.

фото: Микола Бандрівський

Історія світлини

На цій майже столітньої давності світлині, ви бачите ну, вже дуже стареньких, але – усміхнених і щасливих діда і бабу. Це фото підписане, що це “Галичина. 1937 рік” і виставлене девʼятого травня на сторінці Oleksandr Romazan у Facebook.

Читати також: Проєкт USAID замовив в українського заводу 300 вагонів-зерновозів

Невідомо, в якому саме селі було зроблено цю світлину.

“Але, точно знаю, що таких щасливих пар, які в любові і злагоді дожили до дуже поважних літ, в Галичині – незліченна кількість”, – відзначає Микола Бандрівський.

За плечима у таких пар – війни, різні пошесті, голод і розкуркулення, але ніщо з того всього не здатне було стерти з їхніх лиць отой щасливий усміх наприкінці їхніх днів.

“Отож, дай Боже кожному з нас дожити до їхнього віку і відходити з цього земного життя без якогось особливого, за ним, жалю, але з твердою надією на загальне Воскресіння”, – відзначає історик.

Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.

Також ми повідомляли, що влітку вийде український шутер про ковбоїв A Twisted Path to Renown: коли саме (ВІДЕО).

Фото: Микола Бандрівський

Читати далі

Суспільство

Про втрачений Маріуполь: проєкт «KRYLATI» руйнує стереотипи про схід і захід

Опубліковано

Маріуполька Індіра Урусова втратила дім, але знайшла спосіб розказувати про нього з листівок і постерів. Опинившись у Болгарії, дівчина створила проєкт «KRYLATI», який тепер виріс у цілу освітню спільноту. Разом з подругою Індіра організовує івенти, а також запрошує істориків та жителів сходу розказати про справжню українську Донеччину.

Як «KRYLATI» руйнують стереотипи про схід і захід та про що мріє Індіра, дивіться в новому випуску ШоТам!

Особиста історія дівчини

Якщо в тебе загроза життю, тобі треба на якомога швидше виїхати, ти не знаєш, чи це можливо чи ні. По дорозі дуже багато людей каже про те, що не виїжджайте, бо там розстрілюють машини на виїзді.

Мене звати Урусова Індіра, мені 22 роки, я сама родом з Маріуполя. У Маріуполі я завжди активно займалась будь-якою волонтерською, громадською і загалом суспільною такою діяльністю. І тоді, напевно, я отримала той самий поштовх до отримання своєї першої освіти бакалаврської на спеціальності «Евент-менеджмент» в Київському національному університеті культури і мистецтва.

Але так склалося, що стався ковід, тому ми загалом не дуже багато навчалися в самому Києві. І я більшу частину свого навчання провела в Маріуполі.

Повномасштабне вторгнення

Повномасштабне вторгнення ми зустріли трошки раніше, навіть за тиждень до 24 лютого, бо тоді вже були чутні вибухи, були чутні якісь дії, які відбувалися. Тоді було дуже багато військових, які ставали на околицях нашого міста, адже я жила на околицях міста.

Першого березня у нас перестав ловити зв’язок, нас перестали давати воду, газ. Тому ми переїхали ближче до центру міста, готували їжу на вулиці, розпалювали вогнище і якось пристосовувалися до цього життя.

Але вже 18 березня біля нашого будинку прилетів снаряд в госпіталь військовий. Батьки на той час вирішили, що це насправді зараз шанс єдиний виїхати з Маріуполя. І вже 20 березня ми виїхали з Маріуполя, опинилися в Бердянську.

Евакуація закордон

Ми там провели буквально пів місяця і більше ми там не захотіли бути, адже там вже теж була окупація. Ми їхали через країну-агресора, потім ми виїжджали через Грузію, надалі у нас була Туреччина, Греція і таким чином ми опинилися в Болгарії.

Це був важкий період, бо це було одинадцять днів поїздки в машині з купою речей, які ми встигли забрати. Я це виставила собі в соціальній мережі, на що дуже активно зреагувала моя подруга Ната, яка сказала, що це неймовірно класно і це не можна просто так залишати.

Одинадцятого травня «KRYLATI», запустилися, ми продали в той день всі свої листівки. Зараз я проживаю в двох містах, скажімо так. В Києві і у Львові, бо родина тут, я навчаюся у Львові.

“Розказуємо про справжню Донеччину”

Напевно, зараз більше отримую якихось навичок, намагаюся ці навички втілювати в проєкті, якось його розвивати і робити більш професійним.

Ми організовуємо лекції, де розказуємо про справжню Донеччину без стереотипів, розказуємо про те, як взагалі жити на Донеччині, що таке Донеччина, чи взагалі існує Донбас і всі ці такі питання, які нам постійно ставлять.

Сьогодні, коли ти опиняєшся в іншому місті і абсолютно не маєш ніякої можливості повернутися додому, тобі дуже важливо розказати про це іншим. Тому «KRYLATI», вони в першу чергу покликані розповідати про дім. І тому для мене важливо хоча б розказати про це іншим людям, розказати про те, чого вони не бачили.

Бо дуже багато людей приходять до нас на лекції і кажуть, що вони ніколи не були на Сході, вони ніколи не були в Маріуполі, не були в будь-якому іншому місті. І для мене це є такою трохи втратою, але в той же час це виклик розказати цим людям так, щоб вони ніби побували там.

Або щоб вони закохалися в цей регіон настільки, щоб потім приїхати його відбудовувати і щось там робити. І крила, і ті історії, і ці лекції, вони не просто є таким освітнім напрямком. Вони є напрямком, в якому і люди можуть познайомитись, а якщо це люди зі Сходу, то вони можуть знайти спільноту для себе. Тобто ми дуже багато чуємо про те, що дякуємо вам, дівчата, ви насправді зробите класну справу. Ви для мене як рідні східняки.

Читати також: UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі

Думки про дім

Я сумую з Маріуполем і, напевно, дуже би хотіла зараз повернутися туди, пройтися по тим самим вуличкам. Я би хотіла просто, щоб мене висадили десь на в’їзді в місто. Я би хотіла просто пройтися по тим вуличкам до свого дому.

Коли ми виїжджали, мені не вистачило цього моменту прощання з цим містом, бо це було дуже швидко. І цього вимагали події, які тоді відбувалися, вимагали ці обстріли постійні. Тому я би хотіла просто пережити, напевно, цю травму повністю, саме проходячи по цим місцям, проходячи по тим місцям, де відбувалися класні події мого життя, де я переживала свої емоції.

І, напевно, дуже би хотіла потрапити на площу біля драму, бо це місце куди ми постійно казали, що ми туди повернемося.

Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.

Читати далі

Суспільство

UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі

Опубліковано

Футболки прикрашені зображеннями справжніх улюбленців бійців, які захищають Маріуполь і все ще перебувають у полоні. Ці малюнки створила керівниця Асоціації родин захисників “Азовсталі” – Катерина Прокопенко.

Про це повідомляють на сайті UAnimals.

Про колекцію

Цей дроп про тварин, які чекають своїх людей із полону.

Рівно два роки тому захисники Маріуполя, виконуючи наказ, вийшли з “Азовсталі”. І саме відтоді більшість із них — у полоні. На повернення героїв чекає ціла країна, їх рідні та близькі, а також тварини, яким присвячений наш новий дроп.

Читати також: Український бренд створив колекцію благодійних вишиванок: яскраві фото військових жінок

Нова колекція — це колаборація Асоціації родин захисників “Азовсталі” і крамниці Animalism by UAnimals. Малюнки для дропу створила керівниця асоціації Катерина Прокопенко. Майстерна ілюстраторка та дружина Дениса “Редіса” Прокопенка зобразила реальних тварин, які чекали та чекають на своїх людей із полону.

“Цією колекцією я хочу нагадати про тих, хто два роки зазнає тортур у російській неволі. Це справжні герої та патріоти України та, як видно з історій їхніх домашніх тварин, — люди з великими серцями, — каже Катерина Прокопенко. — Я попросила, аби прибуток від колекції йшов на порятунок тварин. Нехай це стане символом того, що ми боремось за повернення тих, хто захищає кожне життя в Україні”.

Нагадаємо, що в Австрії відкрили спецфонд у 500 млн євро для підтримки експорту в Україну.

Фото: UAnimals.

Читати далі