Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Гонорар за першу картину віддала на реабілітацію. Історія художниці з Харкова, яка на Закарпатті вчить військових бачити руками

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

В своєму будинку в селі посеред гір Тетяна Самсонова медитує, відкриває черговий збір на потреби армії, рубає дрова та малює нові картини в східному стилі. Тетяна — художниця та волонтерка з Харкова, яка вже два роки живе на Закарпатті. Тут жінка сама доглядає будинок, поки її коханий на фронті, а ще волонтерить і надихається природою для творчості. «Я можу просто вийти з хати, піти до лісу: по гриби, фотографувати дерева чи гуляти, і цього достатньо, аби зловити натхнення та зрозуміти, що я малюватиму», — каже Тетяна.

А ще жінка має амбітну мету – хоче навчити військових, які втратили зір, бачити руками. Для цього вона пропонує безкоштовне навчання професії масажиста, адже сама вже довго займається реабілітаційним масажем.

Історія жінки, яка залишається стійкою та допомагає іншим, у новому матеріалі від ШоТам.

Тетяна Самсонова

Художниця та волонтерка.

Поставила пораненого друга на ноги за місяць

У моєму житті певний емоційний перелом стався у 2014 році, коли почалася війна. Раніше я жила в Харкові, працювала дизайнеркою інтер’єрів та не надто цікавилася політикою. Протягом певного часу я не могла знайти собі місця, де могла б бути корисною, тому вирішила поїхати в Карпати, аби перезавантажитися та помедитувати. 

Ми провели в горах всю пишну карпатську осінь, і я часто думала, що навесні тут знову зазеленіє трава, буде новий цикл життя. У мене тоді стався емоційний перелом, і я зрозуміла, що всі ми є частиною одного цілого, і якщо не буде мене, то буде хтось інший, хто теж бачитиме це життя. Саме в горах я відчула, що маю більше допомагати іншим. 

Картина, яку намалювала Тетяна Самсонова, надихаючись гірськими краєвидами. Фото надала героїня

На початку війни багато моїх друзів і знайомих отримували поранення. Тоді я познайомилася з хлопцем, який з часом став мені добрим другом. Він більше року не міг ходити — йому запротезували два суглоби, але м’язи ніг були атрофовані. Тоді я цікавилася медитаціями й почала вивчати лікувальний масаж. Я відразу взялася допомагати другові, і він почав ходити за місяць завдяки реабілітаційному масажу. Мене це настільки вразило, що я почала займатися цим постійно. Я відчувала потужну енергію від людей та натхнення, адже допомагала іншим.

У 2017 році після розлучення я на деякий час поїхала на фронт парамедикинею, де познайомилася зі своїм теперішнім коханим. Він був водієм, і ми разом евакуйовували поранених. Після повернення з фронту він переїхав до мене в Харків, де ми разом лікували людей реабілітаційним масажем. Влітку ми збирали охочих поїхати в гори на Закарпаття, практикували разом здорове харчування та лікувальний масаж, тренувалися та медитували. 

Творчість допомагає займатися волонтерством

Ще студенткою я займалася східними єдиноборствами, тому зацікавилася каліграфією та лаконічними кольоровими картинами в східному мистецтві. Мені дуже сподобалася ця естетика, і навіть мій тренер казав, що досягти успіху можна лише повністю поринувши в культуру, яка захоплює. 

Картина, на якій зображений улюблений храм Тетяни в Японії. Фото надала героїня

Я навіть не зрозуміла, як так вийшло, що люди почали купляти мої картини. Гонорар за першу картину я віддала на реабілітацію хлопцю, якого лікувала масажем.

Тоді протези були дуже дорогі, тому цим займалися волонтери. Коли я почала продавати картини, то влаштовувала благодійні виставки, а виручені кошти передавала до харківського шпиталю.

Саме в горах я відчувала себе живою

Ми часто бували в Карпатах з дітьми. Мені тут завжди було дуже добре, і я бачила себе тут у старості жіночкою, яка садить дерева та ходить босою по землі, такою собі місцевою дивачкою. І щоразу восени мені було сумно повертатися до міста, яке здавалося бетонною коробкою. У горах я відчувала себе живою: бачила зміну сезонів, сходи та заходи сонця. У місті це сприймається не так, а для мене дуже важливе спілкування з природою.

Тетяна Самсонова милується краєвидами в горах. Фото надала героїня

Якось під час поїздки на Закарпаття в село Пилипці ми виручили місцеву жительку. Ми спокійно медитували на вулиці, аж раптом почули тривале мукання корови. Вона робила це дуже довго й жалісливо, адже потягнула кінцівку й не могла бути з рештою стада на пасовиську. Ми мали багато лікувальних мазей, тому вилікували тварині суглоб, і вона повноцінно могла пастися на лугу з іншими.

Після цього власниця корови приходила до нас у будинок та щодня безкоштовно приносила дітям банку свіжого молока. Мене тоді це дуже зворушило.

Будинок десять років був без господарів, але все лишилося на місці

Я зрозуміла, що хочу жити саме тут, на Закарпатті. Так більше двох років тому ми знайшли через інтернет оголошення про продаж старого будинку. Поселилися в селі Верхній Студений неподалік Пилипця, де гірська місцевість, яка нам дуже подобається.

Коли ми обирали місце, то хотіли знайти баланс між природою та розвиненою інфраструктурою. Тут є все: пошта, магазин, аптека. Завершити ремонт у новому місці нам вдалося за два місяці перед початком повномасштабного вторгнення. 

Тут дуже красиво: у всіх гарні та чисті будинки ззовні та всередині, а поряд рівненькі газони. Я навіть хвилювалася, що не зможу вписатися в це середовище зі своїм стилем життя. Хоч я здебільшого перебуваю вдома, але процес адаптації в громаду був природним та легким. У мене хороші сусіди, які приходять у гості, приносять часто домашні яйця та просто спілкуються на побутові теми. Я ж часто допомагаю односельчанкам перевезти щось автівкою, адже більшість чоловіків зараз на фронті.

Будинок у селі Верхній Судений на Закарпатті, де мешкає зараз Тетяна Самсонова з дітьми. Фото надала героїня

Найбільше тут мені подобаються люди та їхній менталітет, а також довіра та взаємодопомога. Колись у дитинстві та юності я часто їздила відпочивати на дачу до бабусі та дідуся й друзів у прикордонні до росії села. Дідусь не міг поставити паркан, адже просто зникали дошки, а бабусині кущі ягід викорчовували. Коли на зиму вони виїжджали, то в них розкрадали все. Коли ми заїхали сюди, на Закарпаття, то тут будинок був без господарів останні десять років, але в сараї зберігався дорогий якісний інструмент, який ніхто не вкрав.

Вперше в житті почула звуки оленя в місцевому лісі

На початку повномасштабного вторгнення росіян до мого будинку заїхали дві сім’ї переселенців з Харкова, які жили тут більше року. Якось із нами тут трапився дуже кумедний випадок. Під час прогулянки в лісі ми почули страшний звук, який нам здався ревом ведмедя. Ми тоді дуже перелякалися, швидко пішли додому, а потім місцеві нам розповіли, що це був олень. Ми не знали таких речей, які для місцевих є звичним явищем.

А ще мені дуже кумедно, коли місцеві запитують мене про мою роботу. На їхні питання «Танько, а чим ти займаєшся?» я відповідаю, що малюю. Тоді люди дивуються, кажуть, що це чудово, але знову запитують, яка ж у мене робота.

Моє професійне малювання виглядає для них відпочинком, але я відпочиваю тоді, коли працюю фізично біля дому. 

Найтепліший куточок в будинку. Камін, який Тетяна Самсонова облаштувала з дітьми. Фото з особистого архіву героїні

Тут я вперше в житті рубала дрова та робила тяжку домашню роботу, адже мій коханий зараз на війні. У будинку в селі багато роботи, за домом потрібно доглядати, але іноді я прошу допомоги в інших або ж сусіди самі допомагають. 

Читайте також: «Я мріяла пожити в горах, але за інших обставин». Як активістка з Донеччини адаптує переселенців у Ворохті

Мрію створити школу східного живопису

Місце, де я зараз живу, надихає мене до творчості, бо на Закарпатті є дуже багато сюжетів для малювання. Я можу просто вийти з хати, піти до лісу: по гриби, фотографувати дерева чи гуляти — і цього достатньо, аби зловити натхнення та зрозуміти, що я малюватиму. Раніше я мала кудись виїжджати з Харкова, надихатися місцем, згадувати про нього та уявляти його, аби щось створити, а тут можу просто вийти з хати й уже маю сюжети для картин — довкола суцільне натхнення.

Колись я навіть пробувала створити школу східного живопису. У мене є багато записаного відеоматеріалу російською, але я не можу та не хочу зараз поширювати такі відео — хочу перекласти їх українською й англійською. Я дуже люблю мистецтво, з пристрастю розповідаю про нього, але раніше не могла робити це швидко — в голові були слова російською, якою я спілкувалася. Тепер я добре розговорилася українською. Спершу хотіла зробити таку школу комерційною, але вирішила зробити доступ безкоштовним, аби ті, хто цікавиться східним мистецтвом, здобули базу та вирішили, чи хочуть займатися цим далі.

Сільські краєвиди на Закарпатті, які намалювала Тетяна Самсонова після переїзду. Фото надала героїня

Свої картини я зараз продаю через Instagram, де з початку повномасштабної війни пишу для іноземної аудиторії, яка читає мене, купує картини та донатить. Більшість людей купують полотна саме з-за кордону — вони вже є у Фінляндії, Швеції, на Кіпрі та в США. Завдяки своїй творчості я зараз можу волонтерити й усю свою роботу спрямовувати на перемогу. Від початку вторгнення ми з друзями забезпечуємо військових амуніцією, аптечками, дронами та всім необхідним. 

Хочу навчити військових, які втратили зір, бачити руками

Мені дуже шкода, коли військові, які втратили на війні зір, закриваються в собі. Я хочу їм дати шанс на щастя, тому пропоную безкоштовно допомогти їм освоїти професію масажиста. Я хочу показати людям, що себе можна опанувати в будь-якій ситуації та продовжувати жити.

Пропоную своїм майбутнім учням безкоштовне харчування та проживання в моєму будинку на період навчання. Воно триватиме від одного до трьох місяців, залежно від індивідуальних потреб. Я проведу співбесіди з потенційними учнями, щоб дізнатися їхню мотивацію, адже хочу допомогти справді вмотивованим людям, які знають, навіщо їм це потрібно. Перших майбутніх учнів я вже знайшла.

Найбільше зараз мрію про нашу перемогу, і щоб ми залишили дітям нормальну країну. Я приводила дітей у гарний світ, хотіла дарувати їм творчість і позитивні емоції від цього життя. Хочу, аби вони прожили щасливе життя в гармонії з природою та без війни, тому роблю для цього все, що можу.

Суспільство

У виші Києва відкриють школу для підготовки ШІ-спеціалістів

Опубліковано

На базі Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка хочуть відкрити школу для підготовки спеціалістів у галузі штучного інтелекту.

Про це повідомив директор Інституту журналістики КНУ Юрій Бондар, передає «Укрінформ».

«Партнерами школи стануть американські меценати Шелбі й Калеб Ворд (Shelby & Сaleb Wards), які є засновниками першої у світі платформи для ШІ-сторітелерів Curious Refuge. Їхні тренінги застосовують Netflix, Pixar, Google й інші», – розповідає Бондар.

Читайте також: Український ШІ-стартап залучив $30 000 інвестицій

Безпосередньо для створення школи партнери можуть залучити до пʼяти мільйонів доларів. Наразі вивчення проблематики індустрії штучного інтелекту впроваджують у навчальні програми й модулі для студентів.

«Ринок штучного інтелекту в Україні сьогодні не досить розвинутий, спеціалісти працюють несистемно. Тож навчальні платформи, як-от школа при КНУ, дадуть можливість підготувати й обʼєднати спеціалістів», – додає Бондар.

Нагадаємо, МЗС України представило ШІ-аватара Вікторію, яка тепер коментуватиме консульську інформацію.

Фото: Укрінформ

Читати далі

Суспільство

До переліку нематеріальної культурної спадщини додали практику охорони гуцульського орнаменту

Опубліковано

Міністерство культури та інформаційної політики України додало до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України нову практику з охорони “Гуцульського орнаменту (узорів) та пов’язаного з ним культурного простору”.

Про це повідомило Міністерство культури та інформаційної політики

Практикою з охорони нематеріальної культурної спадщини є комплекс заходів, які провадить організація для охорони елементу нематеріальної культурної спадщини або нематеріальної культурної спадщини в цілому.

Фактично нова практика – це програма, яку представляє Мала академія наук України. Вона розпочалася у 2000 році з ідеї створення підручника “Гуцульський орнамент”. Головна мета цього видання – збереження і розповсюдження знань про гуцульський орнамент, його розмаїття, людей, які його практикують, культурний та соціальний контекст побутування.

На основі досліджень розробили й програму, що передбачала залучення молоді до досліджень, популяризації проявів нематеріальної культурної спадщини, пов’язаних з гуцульською орнаменталістикою.

Читайте також: Джонсонюк, шампанське з чорнобривців, хата з Pinterest та TikTok. Українські блогерки показують чим можна займатися переїхавши у село

Це дало можливість вивчати супутні напрямки, такі як властивості деревини, математичну складову в орнаментах, хімічні властивості барвників, які використовуються у писанні писанок. Базуючись на традиційних знаннях, розвивався напрямок, який поєднує використання народних традиційних мотивів у сучасному дизайні, зокрема дизайні одягу, вкрапленні традиційних мотивів у дизайн інтер’єрів, а також використання в оздобленні просторів як міських, так і сільських, зокрема створення муралів.

Програма складається з кількох напрямків. Серед них дослідження культури гуцульського орнаменту та пов’язаного з ним простору; взаємозв’язок дереворізьблення, в якому втілюється орнамент, та впливу на нього навколишнього середовища, зокрема зміна клімату та знищення лісу.

Також зазначена програма популяризивутиме через створення ігор, написання статей, матеріалів, створення фотовиставок, розповіді про різні напрямки народного мистецтва, в яких використовується орнамент, програми про носіїв-практиків.

Також досліджуватимуть використання мотивів традиційного народного орнаменту в сучасному дизайні та мистецтві.

Ще одним напрямком є програма музейної педагогіки, яка поширюється на дослідження та популяризацію музейних колекцій, в яких є збірки, пов’язані з культурою гуцульського орнаменту.

Завдяки активній роботі в рамках програми та залученню нових слухачів знання про гуцульський орнамент поширюються серед більшої кількості людей, тому кількісні показники постійно зростають.

Нагадаємо, на Фестивалі української писанки в Києві встановили світовий рекорд.

Фото: МКІП

Читати далі

Суспільство

До Пущі-Водиці ходитиме екскурсійний трамвай-кафе

Опубліковано

Екскурсійний трамвай-кафе, що ходить до Пущі-Водиці, планує відновити свою діяльність з 18 травня.

Про це повідомляють на Facebook-сторінці “Екскурсії на трамваї по Києву”.

Про екскурсію

Перша запланована екскурсія отримала назву “Таємниці Пущі-Водиці” і її програма була розроблена на основі матеріалів відомого історика Олександра Анісімова.

Учасники екскурсії матимуть можливість відвідати перший у Києві пивоварний завод, урочище Кинь-Ґрусть та мавзолей-усипальницю, спроектовану архітектором Городецьким.

Серед варіантів програм для прогулянок до Пущі-Водиці також доступна програма під назвою “Трамваї на курорт”. Щодо екскурсій по Києву, можна обрати із таких варіантів, як “Вечірній трамвай”, “Від конки до трамваю” та “Не звичні історії на тролейбусі”. Кожна з цих програм обіцяє захоплюючі враження та цікаві відкриття для учасників.

Екскурсії тривають від однієї до трьох годин. Вартість місця в екскурсійному кафе-трамваї становить від 400 гривень. Забронювати місця можна на сайті.

Читати також: 800 мешканців громади тепер знають, як врятувати життя. На Житомирщині жінки за грант заснували освітній проєкт

Про вагон

Вагон-кафе був споруджений у 1992 році, і в 2007-му році він пройшов ремонт за кошти та зусилля “любителів транспорту” та працівників депо.

Проте, в березні 2023 року на сторінці екскурсійної агенції було оприлюднено повідомлення про загрозу зникнення трамвай-кафе. З початком воєнного стану екскурсійному трамваю було заборонено курсувати до Пущі-Водиці, незважаючи на те, що рух регулярних трамвайних маршрутів до цієї місцевості був відновлений в травні 2022 року.

Нагадаємо, що сумчанин переміг у міжнародному конкурсі шрифтів.

Також ми повідомляли, що анонсували створення навчальної програми по розмінуванню для жінок.

Читати далі