Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Гонорар за першу картину віддала на реабілітацію. Історія художниці з Харкова, яка на Закарпатті вчить військових бачити руками

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

В своєму будинку в селі посеред гір Тетяна Самсонова медитує, відкриває черговий збір на потреби армії, рубає дрова та малює нові картини в східному стилі. Тетяна — художниця та волонтерка з Харкова, яка вже два роки живе на Закарпатті. Тут жінка сама доглядає будинок, поки її коханий на фронті, а ще волонтерить і надихається природою для творчості. «Я можу просто вийти з хати, піти до лісу: по гриби, фотографувати дерева чи гуляти, і цього достатньо, аби зловити натхнення та зрозуміти, що я малюватиму», — каже Тетяна.

А ще жінка має амбітну мету – хоче навчити військових, які втратили зір, бачити руками. Для цього вона пропонує безкоштовне навчання професії масажиста, адже сама вже довго займається реабілітаційним масажем.

Історія жінки, яка залишається стійкою та допомагає іншим, у новому матеріалі від ШоТам.

Тетяна Самсонова

Художниця та волонтерка.

Поставила пораненого друга на ноги за місяць

У моєму житті певний емоційний перелом стався у 2014 році, коли почалася війна. Раніше я жила в Харкові, працювала дизайнеркою інтер’єрів та не надто цікавилася політикою. Протягом певного часу я не могла знайти собі місця, де могла б бути корисною, тому вирішила поїхати в Карпати, аби перезавантажитися та помедитувати. 

Ми провели в горах всю пишну карпатську осінь, і я часто думала, що навесні тут знову зазеленіє трава, буде новий цикл життя. У мене тоді стався емоційний перелом, і я зрозуміла, що всі ми є частиною одного цілого, і якщо не буде мене, то буде хтось інший, хто теж бачитиме це життя. Саме в горах я відчула, що маю більше допомагати іншим. 

Картина, яку намалювала Тетяна Самсонова, надихаючись гірськими краєвидами. Фото надала героїня

На початку війни багато моїх друзів і знайомих отримували поранення. Тоді я познайомилася з хлопцем, який з часом став мені добрим другом. Він більше року не міг ходити — йому запротезували два суглоби, але м’язи ніг були атрофовані. Тоді я цікавилася медитаціями й почала вивчати лікувальний масаж. Я відразу взялася допомагати другові, і він почав ходити за місяць завдяки реабілітаційному масажу. Мене це настільки вразило, що я почала займатися цим постійно. Я відчувала потужну енергію від людей та натхнення, адже допомагала іншим.

У 2017 році після розлучення я на деякий час поїхала на фронт парамедикинею, де познайомилася зі своїм теперішнім коханим. Він був водієм, і ми разом евакуйовували поранених. Після повернення з фронту він переїхав до мене в Харків, де ми разом лікували людей реабілітаційним масажем. Влітку ми збирали охочих поїхати в гори на Закарпаття, практикували разом здорове харчування та лікувальний масаж, тренувалися та медитували. 

Творчість допомагає займатися волонтерством

Ще студенткою я займалася східними єдиноборствами, тому зацікавилася каліграфією та лаконічними кольоровими картинами в східному мистецтві. Мені дуже сподобалася ця естетика, і навіть мій тренер казав, що досягти успіху можна лише повністю поринувши в культуру, яка захоплює. 

Картина, на якій зображений улюблений храм Тетяни в Японії. Фото надала героїня

Я навіть не зрозуміла, як так вийшло, що люди почали купляти мої картини. Гонорар за першу картину я віддала на реабілітацію хлопцю, якого лікувала масажем.

Тоді протези були дуже дорогі, тому цим займалися волонтери. Коли я почала продавати картини, то влаштовувала благодійні виставки, а виручені кошти передавала до харківського шпиталю.

Саме в горах я відчувала себе живою

Ми часто бували в Карпатах з дітьми. Мені тут завжди було дуже добре, і я бачила себе тут у старості жіночкою, яка садить дерева та ходить босою по землі, такою собі місцевою дивачкою. І щоразу восени мені було сумно повертатися до міста, яке здавалося бетонною коробкою. У горах я відчувала себе живою: бачила зміну сезонів, сходи та заходи сонця. У місті це сприймається не так, а для мене дуже важливе спілкування з природою.

Тетяна Самсонова милується краєвидами в горах. Фото надала героїня

Якось під час поїздки на Закарпаття в село Пилипці ми виручили місцеву жительку. Ми спокійно медитували на вулиці, аж раптом почули тривале мукання корови. Вона робила це дуже довго й жалісливо, адже потягнула кінцівку й не могла бути з рештою стада на пасовиську. Ми мали багато лікувальних мазей, тому вилікували тварині суглоб, і вона повноцінно могла пастися на лугу з іншими.

Після цього власниця корови приходила до нас у будинок та щодня безкоштовно приносила дітям банку свіжого молока. Мене тоді це дуже зворушило.

Будинок десять років був без господарів, але все лишилося на місці

Я зрозуміла, що хочу жити саме тут, на Закарпатті. Так більше двох років тому ми знайшли через інтернет оголошення про продаж старого будинку. Поселилися в селі Верхній Студений неподалік Пилипця, де гірська місцевість, яка нам дуже подобається.

Коли ми обирали місце, то хотіли знайти баланс між природою та розвиненою інфраструктурою. Тут є все: пошта, магазин, аптека. Завершити ремонт у новому місці нам вдалося за два місяці перед початком повномасштабного вторгнення. 

Тут дуже красиво: у всіх гарні та чисті будинки ззовні та всередині, а поряд рівненькі газони. Я навіть хвилювалася, що не зможу вписатися в це середовище зі своїм стилем життя. Хоч я здебільшого перебуваю вдома, але процес адаптації в громаду був природним та легким. У мене хороші сусіди, які приходять у гості, приносять часто домашні яйця та просто спілкуються на побутові теми. Я ж часто допомагаю односельчанкам перевезти щось автівкою, адже більшість чоловіків зараз на фронті.

Будинок у селі Верхній Судений на Закарпатті, де мешкає зараз Тетяна Самсонова з дітьми. Фото надала героїня

Найбільше тут мені подобаються люди та їхній менталітет, а також довіра та взаємодопомога. Колись у дитинстві та юності я часто їздила відпочивати на дачу до бабусі та дідуся й друзів у прикордонні до росії села. Дідусь не міг поставити паркан, адже просто зникали дошки, а бабусині кущі ягід викорчовували. Коли на зиму вони виїжджали, то в них розкрадали все. Коли ми заїхали сюди, на Закарпаття, то тут будинок був без господарів останні десять років, але в сараї зберігався дорогий якісний інструмент, який ніхто не вкрав.

Вперше в житті почула звуки оленя в місцевому лісі

На початку повномасштабного вторгнення росіян до мого будинку заїхали дві сім’ї переселенців з Харкова, які жили тут більше року. Якось із нами тут трапився дуже кумедний випадок. Під час прогулянки в лісі ми почули страшний звук, який нам здався ревом ведмедя. Ми тоді дуже перелякалися, швидко пішли додому, а потім місцеві нам розповіли, що це був олень. Ми не знали таких речей, які для місцевих є звичним явищем.

А ще мені дуже кумедно, коли місцеві запитують мене про мою роботу. На їхні питання «Танько, а чим ти займаєшся?» я відповідаю, що малюю. Тоді люди дивуються, кажуть, що це чудово, але знову запитують, яка ж у мене робота.

Моє професійне малювання виглядає для них відпочинком, але я відпочиваю тоді, коли працюю фізично біля дому. 

Найтепліший куточок в будинку. Камін, який Тетяна Самсонова облаштувала з дітьми. Фото з особистого архіву героїні

Тут я вперше в житті рубала дрова та робила тяжку домашню роботу, адже мій коханий зараз на війні. У будинку в селі багато роботи, за домом потрібно доглядати, але іноді я прошу допомоги в інших або ж сусіди самі допомагають. 

Читайте також: «Я мріяла пожити в горах, але за інших обставин». Як активістка з Донеччини адаптує переселенців у Ворохті

Мрію створити школу східного живопису

Місце, де я зараз живу, надихає мене до творчості, бо на Закарпатті є дуже багато сюжетів для малювання. Я можу просто вийти з хати, піти до лісу: по гриби, фотографувати дерева чи гуляти — і цього достатньо, аби зловити натхнення та зрозуміти, що я малюватиму. Раніше я мала кудись виїжджати з Харкова, надихатися місцем, згадувати про нього та уявляти його, аби щось створити, а тут можу просто вийти з хати й уже маю сюжети для картин — довкола суцільне натхнення.

Колись я навіть пробувала створити школу східного живопису. У мене є багато записаного відеоматеріалу російською, але я не можу та не хочу зараз поширювати такі відео — хочу перекласти їх українською й англійською. Я дуже люблю мистецтво, з пристрастю розповідаю про нього, але раніше не могла робити це швидко — в голові були слова російською, якою я спілкувалася. Тепер я добре розговорилася українською. Спершу хотіла зробити таку школу комерційною, але вирішила зробити доступ безкоштовним, аби ті, хто цікавиться східним мистецтвом, здобули базу та вирішили, чи хочуть займатися цим далі.

Сільські краєвиди на Закарпатті, які намалювала Тетяна Самсонова після переїзду. Фото надала героїня

Свої картини я зараз продаю через Instagram, де з початку повномасштабної війни пишу для іноземної аудиторії, яка читає мене, купує картини та донатить. Більшість людей купують полотна саме з-за кордону — вони вже є у Фінляндії, Швеції, на Кіпрі та в США. Завдяки своїй творчості я зараз можу волонтерити й усю свою роботу спрямовувати на перемогу. Від початку вторгнення ми з друзями забезпечуємо військових амуніцією, аптечками, дронами та всім необхідним. 

Хочу навчити військових, які втратили зір, бачити руками

Мені дуже шкода, коли військові, які втратили на війні зір, закриваються в собі. Я хочу їм дати шанс на щастя, тому пропоную безкоштовно допомогти їм освоїти професію масажиста. Я хочу показати людям, що себе можна опанувати в будь-якій ситуації та продовжувати жити.

Пропоную своїм майбутнім учням безкоштовне харчування та проживання в моєму будинку на період навчання. Воно триватиме від одного до трьох місяців, залежно від індивідуальних потреб. Я проведу співбесіди з потенційними учнями, щоб дізнатися їхню мотивацію, адже хочу допомогти справді вмотивованим людям, які знають, навіщо їм це потрібно. Перших майбутніх учнів я вже знайшла.

Найбільше зараз мрію про нашу перемогу, і щоб ми залишили дітям нормальну країну. Я приводила дітей у гарний світ, хотіла дарувати їм творчість і позитивні емоції від цього життя. Хочу, аби вони прожили щасливе життя в гармонії з природою та без війни, тому роблю для цього все, що можу.

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі