Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Викуплені верстати, богуславські килими і авто для сина-військового». Як майстриня тче і підтримує армію

Опубліковано

Валентина Ткач — ткаля у третьому поколінні, дід навчив ткати маму, а мама — її. Так жінка продовжує досліджувати традиційне українське ткацтво і додає власне бачення. Війна увійшла і у її барвисту майстерню, повністю заповнену килимами, але ткалю це не зупинило. Вона продала усі вироби, щоб підтримати сина-військового та інших бійців, що стали на захист України!

ШоТам поговорили з Валентиною про її роботу під час війни, особливий момент знайомства з ткацьким верстатом та символи, зашифровані у тканні.

Валентина Ткач

Ткаля

Прослизнути до кімнати і…

Моє захоплення ткацтвом почалося з дитинства — я з династії килимарів. Дід Михайло навчив ткати мою маму Марію ще в п’ять чи шість років. Ставив їй ослінчик біля ткацького верстата і вона подавала човника (щоб протягувати нитку між нитками основи).

Моя мама — гуцулка з Івано-Франківщини, тож ткала гуцульські килими. А у 1970 році, після одруження з моїм татом, всією сім’єю переїхали до Богуслава, на Київщину. Пригадую, як я п’ятирічна, вперше відчула магію ткацького верстата. Жили ми у квартирі, мама була у декреті й трохи ткала для себе на невеличкому верстаті. Та мене до тієї кімнати не пускала саму, щоб раптом я щось не пошкодила. А мені так кортіло зайти! 

Одного разу, коли мама пішла на кухню і не зачинила двері до кімнати, я туди тихесенько пробралася — щоб ніде нічого не скрипнуло. І от він — верстат. Сонячне проміння осяяло його, аж підсвічувало — такий казковий момент! Я тихенько доторкнулася до ниток, побачила, як все рухається — так хотілося посмикати і понатискати — але не можна. Раптом здалося, що мама повертається, то ж я швидко за двері — і все, сиджу ляльками граюся. Але оце перше особисте знайомство з ткацьким верстатом пам’ятаю до деталей і зараз. 

Потім я підросла і гралася поруч, поки мама ткала, — вона робила для мене з ниток лялечок чи просто клубочки.

Мама ткаля-художниця, тато — директор

Мама створювала ескізи і за ними ткала, а тато був директором фабрики художніх виробів «Перемога» у Богуславі. До обох я в шкільні часи приходила на роботу, і в тата казала, що як виросту буду директором, а в мами — що буду художником. У мами на роботі я перемальовувала орнаменти, допомагала зафарбовувати. Чим старшою ставала, тим складніші орнаменти намагалася вигадати — мама вчила, які підійдуть для ткацтва, а які ні. Вона була талановитою килимарницею, одного разу всього за одну ніч намалювала ескіз килима, подали його на комісію в Укрхудожпром у Києві. Ескіз затвердили, а тоді за тим малюнком ткали килими на виробництві великими партіями. 

У батька на роботі теж було цікаво. Там ткали різне: рушники, скатертини, серветки, штори, налавники. Батько дозволяв мені посидіти у його директорському кріслі, я там і уроки робила, і просто малювала.

Та в 90-х батько помер, фабрика почала занепадати — то пожежі влаштовували, то розкрадали майно. Ми з мамою спробували врятувати хоч щось. Новий директор дозволив викупити верстати. Пам’ятаю, як зайшла до цеху — верстати у павутинні стоять, але здається, що ткалі тільки-тільки відійшли і скоро повернуться, ще нитки є на шпульках. 

Світлину надала Валентина Ткач

Глибокі символи

Я викупила 10 верстатів і розібраними поскладала у гаражі. Вони чекали свого часу. Мама продовжила ткати за своїми малюнками вдома, а я з нею. Продавали килими на Андріївському узвозі в Києві. В той час я зрозуміла, що у кожен виріб треба вкладати власну енергію, тож під час роботи часто молилася — такі «заряджені» килими навіть краще купувалися.

Ткацтво захоплювало все більше, я вирішила дослідити символіку та орнаменти. Пішла вчитися заочно у Державну академію керівних кадрів культури і мистецтв. Тож 3 роки вчилася, вночі ткала, щоб заробити на навчання. Вдень — доглядала своїх маленьких дітей.

Зате саме завдяки навчанню я змогла відвідувати бібліотеки у Києві і читати книжки про нашу символіку — в моєму місті такої інформації не було. Наприклад, всі ромби, гострокутні зірки з’являлися у орнаментах, бо наші предки колись визначали за зорями, коли косити, коли садити. Символи Сонця, зір, чотирьох стихій тощо вміщували віру наших пращурів у примноження добробуту і збереження роду. У цих орнаментах я бачу захист українців і розумію, що ми — давній народ з культурою, яку треба берегти. І це розуміння має підсилювати нашу віру і впевненість. 

Тож жоден орнамент не з’являється просто так, всі вони важливі. За 30 років ткацтва я робила килими та вироби різної ширини та кольорів, багато експериментувала. І кожен виріб наснажувала добрими помислами. Також мені важливо, щоб килим ставав гармонійним завершенням інтер’єру, тож просила людей, які замовляли, щоб показали, де саме в домі має бути мій виріб — так легше підібрати кольори. 

Світлину надала Валентина Ткач

Передати своє вміння далі

Верстати з фабрики зберігала у різних місцях, у одному з таких місць частимну дерев’яних від верстатів хтось вкрав.  Та все ж я знайшла прихисток для своїх верстатів та нових ідей — і вже 8 років орендую майстерню.

Я з радістю кинулася ткати всі килими, які мені подобаються: і гуцульські, і богуславські, і авторські. Богуславські килими мають поперечно-смугастий орнамент. У гуцульському може бути багато кольорів, а тут менше — в основному червоний, чорний, коричневий, оранжевий, жовтий, зелений. 

Мені дуже хотілося відновити своє дитяче бачення — стоять верстати і люди тчуть. Коли подорослішала, то зрозуміла, яка це важка праця, а тоді мені здавалося, що всі такі завзяті — тчуть і усміхаються. Це зараз я знаю, як від стоячої роботи болять ноги і спина. Але все ж мама прищепила мені любов до ткацтва, тож я досі хочу цим займатися. Мама у свої 82 роки теж досі тче, щоправда, на маленькому верстаті з мого дитинства. 

Своїх дітей я теж навчила ткати. Зараз моя донька у декреті й живе зі мною. То я принесла їй маленький ткацький верстат — вона тче крайки. Я дуже радію, що у мене є кому передати всі свої знання. Свого внука я вчила ткати, ще коли йому було 7 місяців. Принесла настільний верстат — сама ткала і поки бавилася з ним, розповідала про всі процеси. А він — уважно слухав. Внучка познайомилася з ткацтвом у 3 місяці — я сідала з ткацьким верстатом на підлогу біля ліжка, де вона лежала поруч з мамою. Дитина очей не відводила, я теж коментувала всі дії, а вона, здається, з цікавістю слухала. А як були блекаути минулої зими ми з донькою при світлі ліхтариків ткали на невеликих верстатах. То внучка на них лазила і сиділа — і вже у рік знала, як треба стукати, щоб прибити нитки.

Світлину надала Валентина Ткач

Килими послужили для захисту України

Крім доньки, маю ще сина. Він у мене музикант. Пішов добровольцем на війну з перших днів повномасштабного вторгнення. Тож він захищає Україну, а я — допомагаю чим можу.

До війни у моїй майстерні все було в килимах — вони справді були всюди: і на стінах, і в корзинах, і на поличках. Фантазувала багато — крім килимів ткала і сумочки, і рюкзачки, і подушки, і підставки для чашок. 

Я зайшла до майстерні вже під час повномасштабного вторгнення й подумала, що поки всі ці килими цілі, вони мають приносити користь. Тож негайно почала продавати все, що було. Навіть килими можуть послужити добром для захисту України. Так вдалося купити синовій бригаді машину, спорядження, тепловізори, допомагаю також іншим бійцям. Сказала собі: почни з себе і не звертай ні на кого увагу. Тож тчу і продаю — люди купують і в Україні, і за кордоном. 

Мені важливо, щоб усі воїни повернулися додому живими й неушкодженими. Також організовую збори для військових, бо бачу, як ми всі згуртувалися на початку повномасштабної війни і як зараз донатять. Для мене дуже наболіле питання допомоги армії. Я б дуже хотіла, щоб люди не розслаблялися — війна ще не закінчилася, а кожен по гривні і чиєсь життя буде збережене. 

Ділитися добром

З війною з’явився постійний розпач, але ткацтво рятує — перебираю кольорові нитки і мені стає легше. Я мріяла зробити маленькі настільні ткацькі верстати, щоб навчати людей ткати. Тож знайшла майстра, який виготовив для мене їх. На групові чи індивідуальні заняття приїжджали люди із різних куточків України, а також із-за кордону.

Я й сама з своїми верстатами їздила проводити майстер-класи з ткацтва, куди запрошували — і Україною подорожувала, і до Бельгії, Німеччини, Польщі, Нідерландів, Туреччини. Людям подобалося вчитися новому. 

Через рік під час повномасштабної війни я знову почала їздити із своїми верстатами за кордон і популяризувати ткацтво. У серпні була в Польщі на Ягеллонському ярмарку, у вересні брала участь у 18 міжнародному фестивалі митців народної творчості у місті Пендік (Туреччина). Багатьом відвідувачам фестивалю подобалось спробувати ткати на маленькому верстаті. Також зустріла там і українців, вимушених виїхати з України через війну, бо залишились без домівки.

А зараз я зрозуміла, що росіяни крадуть у нас історію, культуру — бо в них нічого немає: ні в душі, ні в голові. Тому я вирішила ділитися своїми знаннями  — чим більше українців будуть вміти ткати (або вишивати, або опанують інші ремесла), то наша культура і традиції збережуться. Маємо відчувати, що ми, українці, наші традиції для нас — коріння й основа.

Орнаменти я підбираю по-різному — буває проглядаю раніше намальовані мамині малюнки і свої, або ж переглядаю світлини стародавніх килимів, які зробила сама у музеях. Також дивлюсь не тільки на орнаменти килимів, а й вишивки — її більше збереглося. Надихаюся квітами, буває, гляну у квітник — і знайду гарне кольорове поєднання. А головне — природне. Бувало й таке, що імпровізувала, і на ходу підбирала нитки, поки ткала, от які зараз хочеться кольори, ті й беру. Виходять в основному веселі килими. Зараз, під час війни, нитки стали трохи в дефіциті, не всі кольори можна купити. Сподіваюся, все налагодиться.

Килими у мене можна придбати — зараз працюю більше на замовлення. До мене в майстерню можна приїхати і подивитися, як я тчу, які види верстатів маю. Я люблю ділитися цією кольоровістю з іншими, заряджати їх на добро — навіть у такі страшні воєнні часи. Бо добром треба ділитися.

Суспільство

“Азов” показав унікальні кадри порятунку цивільних з “Азовсталі” (ВІДЕО)

Опубліковано

Окремий загін спеціального призначення “Азов” продемонстрував, як на початку травня 2022 року вони евакуйовували цивільних з укриттів металургійного комбінату “Азовсталь” у Маріуполі.

Про це повідомляє Мілітарний.

Окремий загін спеціального призначення “Азов” продемонстрував, як на початку травня 2022 року вони евакуйовували цивільних з укриттів металургійного комбінату “Азовсталь” у Маріуполі.

Цей фільм показує, як насправді відбувалася евакуація цивільного населення з “Азовсталі” і яку роль у процесі виконували міжнародні організації. З середини березня по травень 2022 року азовці вивели з-під обстрілів близько 1200 місцевих жителів у Маріуполі.

Читати також: Це українські страви, про які ви навряд щось чули: давні рецепти кулінарної спадщини

“Російські обстріли, які вщент зруйнували Маріуполь, змусили літніх людей, жінок і дітей шукати прихисток у підземеллях комбінату,” – написали у пресслужбі.

Вихід і евакуацію мирного населення з облоги забезпечила українська сторона за участі бійців і командування окремого загону спеціального призначення “Азов”. На початку травня 2022 року в укриттях “Азовсталі” перебувало понад 1000 цивільних.

“Ви очима азовця побачите організацію і перебіг виходу цивільних з обложеного комбінату. Деякі кадри публікуються вперше,” – зазначили у пресслужбі.

Також ми повідомляли, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Фото: Азов

Читати далі

Суспільство

Це українські страви, про які ви навряд щось чули: давні рецепти кулінарної спадщини

Опубліковано

Українська кухня – невичерпне джерело кулінарних шедеврів та культурної спадщини. Її страви втілюють в собі багатовікову історію, національну самобутність і глибокі традиції.

Однак, під час тотальної русифікації та політичних турбулентностей, частина цінних страв була забута, а інші недоліком російської агітації надані чужеземними етикетками. Спроби прикріпити наші кулінарні шедеври до інших культур – це навіть не лише зазіхання на смакові перлини, але й спроба замарнути нашу ідентичність. Втрачені страви – це не просто рецепти, це кусочки нашої історії та культурного надбання, які ми повинні відновити та передати майбутнім поколінням.

Редакція ШоТам розповідає про пʼять цікавих страв української кухні.

Душенина

Душенину традиційно готували зі свинини, обвалюючи її в борошні й поєднуючи з овочами та прянощами в горщику. Потім горщик ставили в піч, де м’ясо з овочами повільно тушкувалося кілька годин, або, як казали раніше, “душилося”. Цю страву подавали з вареною картоплею або кашею, щедро поливаючи підливою.

Зараз приготувати душенину в печі може бути складно, але духовка є чудовою альтернативою, а замість глиняного горщика можна використовувати будь-яку жаростійку форму. На Заході схожу страву називають касероль, що походить від посуду, в якому готують м’ясо з овочами. Особливість цієї страви в тому, що для неї можна використовувати будь-яке м’ясо — свинину, яловичину, баранину або курятину.

Репепт:    

  • м’ясо – 500 г;
  • велика морква – 1 шт;
  • картопля – 4–5 шт;
  • борошно – 2 ст. л;
  • сіль, перець – до смаку;
  • вода або томатний сік.

М’ясо промиваємо, підсушуємо паперовими рушниками та нарізаємо великими кубиками. Обвалюємо у борошні з усіх боків.

Моркву та картоплю миємо, чистимо та нарізаємо довільними шматками. Складаємо овочі разом із м’ясом у змащену олією жаростійку форму. Додаємо сіль і перець, заливаємо водою або томатним соком так, щоб рідина покривала інгредієнти на один палець.

Накриваємо кришкою або фольгою і ставимо в розігріту до 200 градусів духовку. Одразу знижуємо температуру до 100 градусів і залишаємо тушкуватися на дві-три години. М’ясо має стати м’яким і легко розпадатися на волокна.

Гляґи

Хляки, ґляґи, флячки або ж рубці — традиційна страва, що готується з частини коров’ячого шлунка. Хляками називають найбільшу частину шлунку жуйних тварин. Після ретельного миття та очищення, хляки дрібно нарізають і довго варять зі спеціями. Готову страву щедро приправляють перцем і часником, а також заправляють відвареним пшоном або підбивають борошном. На Полтавщині до флячок зазвичай додають галушки. Крім того, хляки часто подають як рідку страву разом із бульйоном, у якому вони варилися.

Рецепт:

  • Рубець — 1 кг;
  • Молоко — 500 мл;
  • М’ясний бульйон — 3 л;
  • Селера — 100 г;
  • Ріпчаста цибуля — 2 шт.;
  • Морква — 1–2 шт.;
  • Томати у власному соку — 1 склянка;
  • Макарони — 3 жмені;
  • Часник — на смак;
  • Сіль, перець — на смак;
  • Сметана — 2 ст. л.;
  • Олія — для смаження;
  • Лавровий лист — 1 шт.;
  1. Підготовка рубця:
    • Наріжте рубець смужками і складіть у контейнер, заливши молоком. Залиште в холодильнику на ніч (12 годин).
    • Відцідіть рубець і добре промийте холодною водою, змиваючи молоко.
  2. Відварювання рубця:
    • У великій каструлі доведіть до кипіння підсолену воду. Опустіть нарізаний рубець і варіть 5 хвилин. Злийте воду, промийте рубець і каструлю.
    • Знову наповніть каструлю водою, доведіть до кипіння і трохи підсоліть. Опустіть рубець і знову варіть 5 хвилин. Злийте воду і промийте рубець.
  3. Приготування бульйону:
    • У іншій каструлі доведіть до кипіння бульйон. Додайте рубець, зменшіть вогонь до мінімуму і варіть 2–3 години, доки він не стане м’яким і легко проколюватиметься виделкою.
  4. Приготування овочів:
    • Почистіть і дрібно наріжте моркву, цибулю та селеру. Смажте овочі в невеликій кількості олії до м’якості.
    • Додайте томати у власному соку, сіль і перець. Перемішайте, накрийте кришкою і тушкуйте на середньому вогні 5–7 хвилин.
  5. Завершення страви:
    • Додайте тушковані овочі до відварених рубців.
    • Всипте макарони, додайте лавровий лист і варіть разом стільки часу, скільки вказано на упаковці макаронів.
    • Подавайте страву гарячою, за бажанням додайте сметану перед подачею.

Фальшивий заєць

“Фальшивий заєць” отримав свою назву, тому що готують його з будь-якого м’яса, крім зайця. Історія цієї страви залишається загадкою, але вважається, що колись полювання було привілеєм небагатьох, і дичина на столі була рідкістю. Тож люди вигадали спосіб приготувати “зайця” з іншого м’яса. На Західній Україні ця страва досі залишається традиційною на великі свята в деяких родинах.

Цікаво, що “фальшивий заєць” популярний не лише в Україні, а й у Європі та Америці. У Франції та інших європейських країнах аналогічну страву називають террін. Це своєрідний паштет, коли м’ясо, рибу, овочі або печінку подрібнюють і запікають у формі хлібця, а потім нарізають скибочками для подачі. В Америці цей м’ясний хлібець відомий як meatloaf, і його готують з будь-якого м’ясного фаршу.

Рецепт:

  • Свинина: 1 кг;
  • Яловичина: 0,5 кг;
  • Ріпчаста цибуля: 2 шт. (не обовʼязково);
  • Панірувальні сухарі: 100 г;
  • Сіль, перець: до смаку;
  • Духмяні трави: до смаку;
  • Олія: для смаження Кетчуп: для декору

М’ясо подрібнюємо на м’ясорубці. Дрібно нарізану цибулю пасімо в олії до м’якості.

Панірувальні сухарі розводимо молоком або водою – додаємо рідини так, щоб отримати консистенцію каші. Додаємо отриману суміш до фаршу.

Додавайте смажену цибулю, сіль, перець і улюблені духмяні трави. Ретельно перемішайте та викладіть у змащену олією прямокутну форму для кексу. Якщо немає підходящої форми, можна сформувати хлібець руками та розмістити на змащеному олією противні.

Вставте у попередньо розігріту до 200 градусів духовку та запікайте протягом 60 хвилин. У разі, якщо верхня частина підгоріла, накрийте хлібець фольгою. Через годину вийміть хлібець, зверху намажте кетчупом та поверніть у розігріту духовку на 10 хвилин, щоб кетчуп зверху став рум’яною.

Огірочник

Огірочник – це традиційна українська страва, юшка, приготована на основі солоних огірків. Вона вважається однією зі старовинних рідкісних страв України та може бути розглянута як попередниця сучасної солянки. Назва походить від основного інгредієнту – солоних огірків.

Огірочник можна приготувати як на м’ясному бульйоні, так і на воді або овочевому бульйоні, що робить його доступним як для м’ясоїдів, так і для вегетаріанців.

Рецепт:

  • Солоні огірки — 5 шт.;
  • Овочевий або м’ясний бульйон — 3 л;
  • Ріпчаста цибуля — 1 шт.;
  • Картопля — 5 шт. (середні);
  • Олія — для смаження;
  • Сіль, перець — до смаку;
  • Сметана — 5 ст. л.;
  • Свіжий кріп — для подачі.

Щоб приготувати огірочник, спочатку розігрійте бульйон. Поки він нагрівається, наріжте картоплю на кубики та додайте її до киплячого бульйону.

Солоні огірки натремо на дрібну терку і віджмемо сік. Цибулю дрібно наріжемо та обсмажимо на олії до м’якості, а потім додамо натерті огірки і смажимо разом.

Додайте цю суміш до каструлі з бульйоном та додайте огірковий сік, який віджали раніше. Варіть ще 2-3 хвилини.

У чашці змішайте сметану з кількома ложками бульйону та додайте у каструлю, ретельно змішуючи. Після цього приправте за смаком сіллю та перцем.

Подаємо гарячим, прикрашаючи свіжим нарізаним кропом та солоними огірками. Огірочник – чудовий варіант для обіду або вечері, особливо у спекотний день.

Горохляники

Горохляники, фактично, представляють собою прості оладки, зроблені з гороху. Колись ця страва була дуже популярною, оскільки вважалася дешевою і ситною. Для її приготування варили горох до м’якості, розтирали його до стану пюре, додавали борошно, добре змішували і смажили на розігрітій сковорідці зі смальцем або олією. Подаючи горохляники, їх часто приправляли шкварками, товченим часником та сметаною. У період пісту їли з олією та смаженою цибулею.

Горохляники можна готувати як із свіжого чи замороженого молодого горошку, так і із старого сушеного гороху. Тому ця страва чудово підійде для будь-якого сезону.

  • Зелений горошок (свіжий або морожений) — 2 склянки;
  • Яйце — 1 шт.;
  • Борошно або панірувальні сухарі — 2 ст. л.;
  • Листочки м’яти — жменя;
  • Сіль, перець — до смаку;
  • Олія — для смаження;
  • Сметана або йогурт — для подачі.
  1. Горошок відварюємо хвилин п’ять у киплячій підсоленій воді. Коли горошок буде готовий, подрібнюємо його блендером або перекручуємо м’ясорубкою.
  2. Додаємо яйце, дрібно посічену м’яту, борошно або панірувальні сухарі. Солимо, перчимо, добре вимішуємо.
  3. Формуємо невеличкі котлетки та смажимо їх на добре розігрітій і змащеній олією пательні.
  4. Подаємо горохляники зі сметаною або натуральним йогуртом.

Читати далі

Суспільство

Як уникнути електричного перевантаження у квартирі

Опубліковано

Внаслідок ворожих обстрілів енергетична інфраструктура України зазнала значних пошкоджень. Кожен українець може внести свій вклад у подолання цієї кризи та підтримати енергосистему.

Про це повідомляє Мінреінтеграції.

Збільшення споживання електроенергії у вашій оселі може призвести до відключень світла. Щоб уникнути цього, варто економити електрику, особливо вранці та ввечері з 7:00 до 11:00 і з 18:00 до 23:00.

Читати також: В київській поліції запустили кінологічний дитячий гурток

Корисні поради для економії електроенергії:

  1. Не вмикайте електроприлади одночасно. Наприклад, спочатку розігрійте їжу в мікрохвильовці, а потім скористайтеся праскою.
  2. Переносьте прання на денні або нічні години, коли навантаження на мережу менше.
  3. Уникайте використання кондиціонерів та бойлерів для нагріву в пікові години.

Таким чином, кожен з нас може допомогти зберегти стабільність енергосистеми України.

Нагадаємо, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.

Також ми повідомляли, що в Мінцифрі спростили оновлення даних військовозобов’язаних українців у ЦНАП: інструкція.

Фото: з вільних мереж

Читати далі