Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Замість городу – піксель. Пенсіонерка МВС пильнує рідну Чернігівщину та підтримує військових

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Колишня слідча та оперуповноважена у справах неповнолітніх Тетяна Зезюлькіна, коли вийшла на пенсію, присвятила себе громадській діяльності, а з 2014 року – ще і волонтерству. На початку повномасштабного вторгнення у рідній Носівці жінка створила власний підрозділ добровольчого формування і об’єднала тих, хто не міг піти на фронт, але хотів обороняти рідний край.

Про порятунок життів в оточеному місті, «дике» волонтерство та плани на «справжню» пенсію, Тетяна розповіла ШоТам.

Тетяна Зезюлькіна

командирка ДФТГ №3 м. Носівка Чернігівської області.

Нас називали «дикими волонтерами»

Почалося все ще у 2008 році, коли у нас місті сталася низка збройних нападів на підприємців. Тоді громадяни об’єдналися та зареєстрували ГО «Захист». Ми почали патрулювати місто у нічний час, допомагали тоді ще міліції. 

На початку літа 2014 року постало питання щодо патрулювання не лише Носівки, але і «московської» траси. Адже треба було відстежувати пересування ворога, пильнувати диверсантів. Тоді 45 людей разом зі мною об’єдналися в громадське формування з охорони громадського порядку та цілісності кордону України «Захисник». Поступово кількість учасників зросла до 95 осіб. Ми разом з поліцією патрулювали місто. Однією із зон нашої відповідальності був пошук зниклих дітей. Ми завжди на зв’язку, мобільні, у нас є транспорт. 

З початком повномасштабного вторгнення за перших три дні до нас доєдналися нові люди і тепер нас аж 762. «Захисник» став центром збору усіх, хто не знадобився у військкоматі, але був готовий стати на захист рідного краю. Ми щоночі виставляли 132 блокпости навколо міста. 

Я на пенсії з 2010 року, але з березня 2014 не мала жодних вихідних. Саме тоді відбувся наш перший із чоловіком волонтерський виїзд. Це було місто Прилуки, де тоді дислокувалася одна з бригад. Ми завантажили повну машину засобів гігієни, теплого та змінного одягу і повезли туди. У квітні і травні багато чоловіків із Носівки стали до оборони Донеччини й Луганщини. А в червні я сказала чоловікові: «З’їздимо до наших хлопців самі й на місці дізнаємося, які є найнагальніші потреби». Поїхали ми до села Дмитрівка, що на Луганщині, до бійців 1-шої окремої танкової Сіверської бригади. І закрутилося.

Тетяна їздить до військових на фронт з 2014 року. Фото з архівів героїні.

Увесь 2015 рік ми виїжджали щосереди, майже без пропусків. Нас тоді називали «дикі волонтери». Якщо десь з’явилася інформація, що захисникам з нашого міста чи знайомим з інших міст щось потрібно, ми швиденько збиралися та їхали туди. Наш екіпаж тоді складався з чотирьох осіб: я з чоловіком Олександром та наші друзі – подружжя Кравченків.

Тут моя сім’я. В усіх сенсах

Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми зрозуміли: аби продовжувати, громадського об’єднання уже недостатньо. Адже, наприклад, ми не могли переміщатися під час комендантської години. Це сповільнювало волонтерські поїздки. Ми не могли навіть наші блокпости розставити. 

Тому у квітні 2022 року ми провели загальні збори й вирішили на базі ГО «Захисник» створити добровольче формування. Для того, щоб діяти уже не лише як громадська організація, а вже у складі 163-ого окремого батальйону територіальної оборони. Мене призначили його командиркою. 

Добровольче формування територіальної громади (ДФТГ) – це воєнізований підрозділ, сформований з добровольців, який виконує завдання територіальної оборони. Громада забезпечила нас форменим одягом та виділила приміщення, де ми облаштували свою базу. Тут є запас медикаментів, їжі та спальники, аби у разі потреби загін міг тут прожити якийсь час. 

У квітні на базі ГО «Захисник» створили добровольче формування. Фото: ШоТам.

У  ДФТГ та «Захиснику» буквально вся моя родина. Мій чоловік Олександр Вікторович займається юридичними питаннями та прокладанням маршрутів так, аби ми не потрапили у руки до ворога. Бо навігатор не знає, є там ворог чи ні. Моя дочка – взводна у ДФТГ, а на волонтерському напрямку вона з 2014 року займається організацією ремонту машин для ЗСУ. Військові їдуть до них з чоловіком у будь-який час доби і знають, що їм допоможуть. Син з його дівчиною займаються веденням наших соцмереж. Моя рідна сестра теж волонтерка, опікується дітьми з інвалідністю. Коли місто було в оточенні вона діставала памперси, ліки. І також вона організовує мам цих дітей, і вони плетуть маскувальні сітки. 

З першого дня повномасштабного вторгнення найактивніший «кістяк» нашого загону понад місяць жив під одним дахом. Ми вже як сім’я. Як тільки щось у нашу групу хтось скинув – одразу йдуть лайки, коментарі з пропозиціями. Вже кожен знає що йому робити. Ми багато разом навчалися і навчаємося: тактична медицина, вогнева підготовка. 

«Перехоплення» на коліях і нічні пошуки

Майже кожен член громадського формування має особисту зброю. У нас є своя сітка оповіщення. Я не все можу озвучувати, але скажу так: у разі потреби протягом 20 хвилин збирається перша група з 15 осіб. Це кожен мобільний, на авто. Адже бувають такі ситуації, коли треба ухвалювати миттєві рішення. 

Носівка не була окупована, але була в оточенні 30 днів. Тобто ми були фактично відрізані ворогом від найближчих міст. Саме у ті дні наші добровольці врятували не одне життя.

Наприклад, дуже емоційний епізод був із доправленням вагітної жінки до лікарні. Оскільки проїзд між населеними пунктами був заблокований окупантами, бідна жінка пішки йшла вздовж залізничної колії від міста Бобровиця, де на той час були окупанти, до міста Ніжин. І от наш водій Іван Буняк, якому вже за 70 років, під’їхав, наскільки це було можливо до колій, перехопив її й привіз у Носівку. А ми через ліс зуміли доправити до Ніжина. Тільки завдяки командній спрацьованості це все вдалося провернути. 

Інший випадок був теж під час «блокади». Хлопчик ненароком проковтнув шуруп. Місцеві лікарі сказали, що потрібне оперативне втручання. І так само полями, лісами, стежками, які лише ми знаємо, перевезли цю дитину до Ніжина. Все завершилось благополучно. 

Ще один випадок: зникла дитина. І так співпало, що начальник поліції, який добре знає місцевість, саме був у відрядженні. А людина, яка його заміняла, ще не дуже орієнтувалася на території громади. Як тільки в наш чат кинули, що збір біля поліції для пошуків дитини, протягом 20 хвилин було уже 20 машин із людьми. Це було о 3 годині ночі. Для мене особисто – це показник. 

Мусимо боротися за дитинство для наших дітей

Попри шалений графік роботи та виїздів, стараюся знаходити час на підтримку наших дітей. Їм дуже важко зараз. І у час, коли країна у війні, дуже важливо вигризти для них хоч шматочок дитинства. Так ми активно співпрацюємо з місцевою молоддю. 

Я постійно на зв’язку зі школами. Дитячі малюнки є майже у кожній нашій посилці для захисників, починаючи з 2014 року. Я сама бачила не раз, як тепло військові реагують на них, тож завжди заохочуємо дітей малювати, писати листівки

Стараємося підтримувати дітей з місцевих танцювальних та вокальних студій. Вони влаштовують благодійні концерти та збирають кошти на підтримку ЗСУ. Лише за цей рік зібрали уже близько 40 тисяч гривень. Ми дуже цінуємо їхній вклад та за можливості стараємося і їх підтримувати подарунками від благодійників. Ось, наприклад, днями завезли футболки танцювальному колективу. 

Волонтери підтримують дітей з місцевих танцювальних та вокальних студій. Фото: ШоТам.

Наші діти вже роблять дуже важливу і цінну роботу. Головна задача – плекати цей порив і дарувати їм радощі попри війну. 

На пенсію піду після Перемоги 

Всій Носівській громаді дуже пощастило. Ми не бачили ні окупантів, ні танків, ні вибухів. Але ми всі добре розуміємо, наскільки ця загроза була і є близька. І що треба згуртуватися так, аби ні найменша клітинка тієї зарази не проскочила, не пройшла далі. Аби не моя, кілька разів прооперована нога, мене, мабуть, вдома не втримали б… 

Під час повномасштабного вторгнення пішли воювати два моїх брати, але до цього мене ще з 2014 року всі любили запитувати: тобі що – більше за всіх треба? У тебе ніхто навіть не служить! А для мене все максимально ясно: якщо ми не будемо нічого робити, аби швидше вигнати ворога, то втратимо все, що у нас було зроблено за період Незалежності, саму Україну втратимо.  

Розумію, що я могла б бути собі бабусею на пенсії, няньчити онука, сидіти на дачі, обробляти город. Але я не можу! От коли ми переможемо ворога, тоді й піду «на пенсію», буду няньчити онука, порати город, ще і плести спицями, може, навчуся. А поки буду возити, збирати, шукати, годувати, шити, патрулювати – все робитиму, аби наші захисники відчували, що у них надійний тил. 

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

У Дії створили платформу для підлітків, яка допомагає піклуватися про ментальне здоров’я

Опубліковано

У Дії створили платформу для підлітків, яка допомагає піклуватися про ментальне здоров’я. Внутрішня тривога, панічні атаки, порушення сну — ті стани, які підлітки можуть контролювати. Потрібно просто знати як. Програма ментального здоров’я «Ти як?» разом з партнерами потурбувалася і створила анімований комікс із дієвими техніками подолання стресу на Дія.Освіта

Про це повідомляє Дія.

Головні герої коміксу живуть у світі інновацій та штучного інтелекту. І поки Ден та Рора знаходять пригоди й долають виклики, глядачі опановують, як:

Читайте також: У Дії з’явиться каталог про підприємства та бізнес: про що варто знати

  • використовувати техніки для заспокоєння
  • долати панічні атаки
  • організовувати час, щоб долати щоденний стрес
  • долати агресію.

Більше подробиць за посиланням.

Нагадаємо, петиція про заборону будівництва на місці історичної садиби у столиці зібрала необхідні голоси.

Фото: Дія

Читати далі

Суспільство

Боляче та небезпечно? Розвінчуємо 13 міфів про донорство крові

Опубліковано

В умовах повномасштабної агресії росії донорство крові набуває критичного значення. Кров необхідна для порятунку життя військових і цивільних, постраждалих від обстрілів. Здавати кров можуть українці від 18 років, які пройшли відповідне медичне обстеження та не мають протипоказань, визначених МОЗ.

Однак багато людей утримуються від донорства через хибні уявлення, такі як ризик зараження хворобами чи відсутність потреби у поширених групах крові. SPRAVDI та Агенти Крові розвінчують найпоширеніші міфи про донорство крові.

Міф 1. Донорство — це боляче.

Правда: за відчуттями донація майже нічим не відрізняється від звичайного забору крові з вени для аналізу.

Донація — це дуже проста процедура. Тисячі донорів/ок здають кров по 40 і більше разів протягом життя. Для того, щоб дізнатися свої відчуття від уколу голки, достатньо вщипнути шкіру на внутрішній поверхні ліктя.

Міф 2. Після донації треба брати вихідний.

Правда: після донації людина не потребує тривалого відпочинку.

Кров можна здавати в будь-який день, коли працюють пункти здачі крові. Важливо саме після донації відпочити впродовж 10-15 хвилин, уникати важких фізичних навантажень протягом дня й дотримуватися простих рекомендацій щодо харчування.

Якщо ви курите, то після донації треба витримати паузу перед цигаркою — 2 години.

Міф 3. Донорство викликає залежність.

Правда: донорство не шкодить організму здорової людини, а донації не можуть викликати звикання.

Адже організм людини еволюційно пристосований до втрати крові, а кров ніколи не відновлюється у надлишку. Натомість втрата крові в науково обґрунтованих дозах може мати певний стимулювальний ефект — організм вчиться швидко відновлювати кров.

Міф 4. Кров треба здавати в надзвичайних ситуаціях — якщо відбудеться теракт, авіакатастрофа тощо. Це важливіше, ніж здавати кров у звичайному режимі, бо вдасться врятувати більше людей.

Правда: для хворих кожна згаяна хвилина — екстремальний випадок. 

Читайте також: 9 порад від психологині, як впоратися з тривогою

Правильною стратегією є регулярне, а не екстрене донорство — тільки так можна забезпечити постійний запас компонентів крові, зокрема для постраждалих у надзвичайних ситуаціях.

Ось кілька причин, чому це так:

  • у будь-яку хвилину будь-де може трапитися нещасний випадок із втратою крові у потерпілих;
  • здача крові та її компонентів займає деякий час, а кров може знадобитися негайно;
  • кров потрібна хворим і постраждалим цілий рік. Тому регулярне донорство є надзвичайно важливим і дає змогу підтримувати потрібний рівень забезпечення кров’ю та компонентами на постійній основі в масштабах усієї країни.

Війна — це і є та сама надзвичайна ситуація, яка потребує регулярних та свідомих донорів. Щодня тисячі онкохворих пацієнтів, важких породіль, поранених військових чи цивільних потребують донорської крові. Можливо, ви їх не бачите, проте ці люди є — і ви маєте силу їм допомогти.

Міф 5: Ті, хто отримав “відвід”, не може допомогти.

Правда: допомагати можна завжди.

По-перше, не треба боятись слова “відвід”. Переважно це лише тимчасове обмеження до донорства, аби взяти перерву на турботу про своє здоров’я.

Якщо у вас немає абсолютних протипоказів, то дорога відкрита: усувайте причину відводу і гайда пробувати. Крім того, ви завжди можете покликати друзів чи навіть стати волонтером донорського руху.

Міф 6. Мене це не стосується.

Правда: на жаль, ніхто з нас не застрахований від надзвичайних ситуацій — тим паче під час війни.

Будь-кому з нас в якийсь критичний момент може знадобитись донорська кров. За статистикою ВООЗ, кожна третя людина протягом свого життя потребує переливання крові. І сьогодні саме ви можете стати донором/кою і допомогти “комусь третьому”. 

Щоб стати “агентом крові”, можна записатися на донацію через зручний чат-бот “Плазма”. Там можна ознайомитися з усім переліком протипоказів, а також знайти зручні для вас пункти збору крові.

Спробуйте — це просто! А ще Агенти після донації дарують піни з колекції клітин крові.

Міф 7. Я живу в місті далеко від фронту, тому моя кров не потрібна.

Правда: регулярні донори — це запорука безперебійного функціонування системи.

Кров потрібна щодня і всюди. По-перше, у далеких від фронту містах можуть лікуватися військові та цивільні, поранені внаслідок бойових дій. По-друге, з таких міст лікарі/ки та волонтери/ки можуть транспортувати кров на фронт та у прифронтові міста. По-третє, навіть у мирний час донорська кров необхідна для проведення планових операцій.

Міф 8. Під час донації є ризик заразитися сифілісом, ВІЛ та гепатит

Правда: Такого ризику не існує. Під час збору крові використовуються стерильні системи та голки, які розпаковують безпосередньо перед донацією.

Міф 9. Під час донації людина втрачає багато крові, також це негативно впливає на її здоров’я

Правда: Донор/ка віддає ту кількість крові, втрата якої не несе загрози його/ Життю та здоров’ю.Загальний обсяг Крові в організмі дорослої людини коливається від 4,5 літрів (у жінок) до 6 літрів (у чоловіків). Стандартний об’єм донації – 450 мл; отже, втрата крові складає
в середньому 8% від загального об’єму крові. Плазму організм поновить за 20 годин, а на відновлення еритроцитів може піти
трошки більше часу.

Міф 10. Якщо курити, вживати алкоголь, їсти жирну їжу, то ніколи не станеш донором

Правда: Донором/ко може стати кожен і кожна, варто лиш три дні перед донацією дотримуватися певних рекомендацій щодо харчування. Донорство не вимагає особливого стилю життя. Єдина вимога – дотримуватись гастрономічних обмежень за три дні до
донації. Детальніше про це можна дізнатися в чат-боті наших партнерів “Агенти крові”

Міф 11. Кров поширених груп не потрібна

Правда: Логічно припустити, що й хворих із поширеною групою крові так само більше. Тому потреба в різних групах крові є завжди.

Міф 12. Один раз здала кров і досить

Правда: Саме регулярне донорство дозволяє робити прогнозованою роботу центрів крові та створювати резерв заготовленої крові з Її компонентами. Крім того, регулярне донорство виховує в людей свідомий підхід до життя, що покращує показники крові.

Міф 13. Донорами крові повинен бути кожен.

Правда: Україні потрібно три донори/ки на сто людей. За даними ВОО3, рекомендована кількість
донорів для Країн із рівнем доходу вище середнього складає 16.4 людини на 1000 громадян або 2 донори/ки на сто людей. Навіть якщо в 16-поверховому будинку знайдеться 8 донорів/ok, система крові України зміцнішає та витримає будь-які виклики.

Нагадаємо, в Україні вдалося відновити понад 500 лікарень.

Фото: Донор

Читати далі

Суспільство

Як отримати довідку здобувача освіти в ЄДЕБО: пояснення

Опубліковано

Порядком проведення призову громадян на службу під час мобілізації, на особливий період передбачено отримання Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО). Для отримання довідки здобувач освіти має звернутися до закладу освіти, в якому навчається.

Про це повідомляє Уряд України.

В свою чергу, заклад формуватиме довідки в ЄДЕБО та видаватиме їх студентам денної (дуальної) форми навчання.

Читайте також: Мінцифра розповіла про державну систему “Трембіта”: як працює та що забезпечує

Наразі триває робота над доопрацюванням програмного забезпечення ЄДЕБО для створення можливості закладам освіти формувати такі довідки.

Нагадаємо, у Дії з’явиться каталог про підприємства та бізнес.

Фото: Міносвіти

Читати далі