Репарації від росії. Частина І. Що це таке і які є варіанти їх отримати?

Перш за все, я не є юристом і коментую суто з точки зору здорового глузду, того, що я читав або чув від різних осіб, які мають відношення до міжнародної юриспруденції, та мого досвіду. Тому я дуже прошу вибачити мене, якщо будуть якісь технічні помилки в юридичних термінах або просто помилки.

В України є декілька потенційних джерел отримання грошей від росії за результатами війни.

1. Репарації.

2. Конфіскація активів росії на користь України та використання їх для фінансування відновлення.

3. Отримання доходів від тимчасово заморожених активів росії в тих рамках, в яких ці доходи або не належать росії, або теоретично можуть не належати росії.

4. Фінансування від союзників України в цій війні, яке якось залежить від активів росії, що перебувають під юрисдикцією або на території союзників.

По пунктах.

1. Репарації.

Репарації – це, як дає визначення Вікіпедія, «повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розпочала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу». Репарації можливі тільки в тому випадку, коли є або повна поразка однієї з сторін у війні (це не обов’язково означає, що український флаг майорить над Кремлем. Зрештою, Німеччина зазнала поразки в Першій Світовій і платила репарації, але війна закінчилася за межами території Німеччини і черевик іноземного солдата не ступив на німецьку територію на день капітуляції), або мирна угода між державою-нападником та державою, що зазнала агресії, тобто росія і Україна підписують мирний договір, частиною якого є якась сума виплат зі сторони росії на користь України.

На жаль, мені здається, що будь-який з двох сценаріїв (капітуляція росії або укладення мирної угоди між росією та Україною на принизливих для росії умовах виплати репарацій на користь України) зараз має дуже невисоку ймовірність. Для капітуляції росії події кінця Першої Світової мають повторитися майже під копірку. Монарх має відректися від трону, в росії має статися повна зміна влади та державного устрою, втрати на фронтах у росії мають бути такими, що перевищать рівень толерантності суспільства, а суспільству має загрожувати голод та злидні (рекомендую перечитати або передивитися «На Західному фронті без перемін»).

Для мирної угоди мають бути поступки з обох сторін, тобто і росія, і Україна мають піти назустріч одна одній. В ситуації, коли хоча б одна зі сторін вірить в те, що вона може досягти успіху військовим шляхом, ця сторона не буде мотивованою йти на поступки, тобто заключення мирної угоди буде неможливим. При цьому не має значення об’єктивна картина – бо для цього треба не об’єктивна поразка на фронтах, а, наприклад, віра вищого керівництва росії в те, що в них є можливість переламати хід війни, поза залежністю від того, як насправді виглядає обстановка на фронті.

2. Конфіскація активів росії на користь України та використання їх для фінансування відновлення

Це здається найбільш бажаним для України сценарієм, але він має декілька проблем.

По-перше, будь-яка конфіскація має відбуватися за рішенням суду або арбітражу, який має юрисдикцію над країною, в якій розташовані активи, що конфіскуються (або, як виняток, на підставі закону прямої дії, але таких законів, наскільки я розумію, в світі немає).

По-друге, такі судові та арбітражні процеси займають дуже довго, коштують дуже багато, а їхній результат не є завжди передбачуваним. Наприклад, перший арбітраж ЮКОСа проти росії зайняв 9 років, з 2005 до 2014, і коштував акціонерам ЮКОСа близько 70 мільйонів доларів тільки на юристів.

По-третє, активів, які можна конфіскувати, не так вже й багато, а точніше, їх майже немає. Згідно з міжнародним правом, конфіскувати активи можна тільки в сторони, яка ними володіє і програла в арбітражі/суді. Тобто, конфіскувати можна тільки активи, які належать власне росії як суверенній державі, і які можна знайти в тих країнах, які визнають рішення суду, що виніс рішення на користь України як позивача.

В росії, як в кожної країни, є декілька категорій активів за кордоном, але в основному це – активи з однієї з двох категорій:

(а) активи, що підпадають під визначення sovereign protection (суверенного привілею), тобто перш за все дипломатичні установи. Кожне посольство чи консульство мають імунітет відносно того, аби на їхнє майно накладалися обмеження чи конфіскація.

(б) активи, що підпадають під визначення partial sovereign protection (часткового суверенного привілею), тобто такі активи, які, як правило, захищені суверенним захистом, але є дуже умови (і їх дуже-дуже небагато), коли такі активи можуть бути конфіскованими. Це, перш за все, активи центральних банків, бо ці установи суто з технічних причин тримають дуже багато активів на території інших країн. Тобто, Центральний Банк росії (ЦБР) не може тримати, наприклад, рупії в самій росії, бо рупія не має легального права на обертання за межами Індії, і він тримає належні йому рупії на кореспондентському рахунку в ЦБ Індії або в якомусь тамтешньому комерційному банку.

Але навіть для тих валют, які мають право обороту за межами країни-емітента (перш за все, долара), центральні банки їх тримають за межами своїх країн. Адже одна з функцій центральних банків – забезпечення міжнародних розрахунків і їх ефективніше робити шляхом клірінгу в країні-емітенті або в якомусь міжнародному фінансовому центрі (наприклад, у Лондоні). При цьому ці гроші захищені тим самим обмеженим суверенним привілеєм, тобто їх не можна конфіскувати, навіть за рішення суду або арбітражу відповідної юрисдикції. Це, наскільки я розумію, випливає з тих самих міжнародних домовленостей початку та середини 20 сторіччя, які стосувалися гармонізації відносин держав між собою, включаючи дипломатичну службу. Саме тому ЄС або США можуть заморозити активи ЦБР, що вони й зробили, але не можуть їх конфіскувати.

В історії є тільки два випадки, які можна до деякої міри використати в цьому контексті, обидва були в Штатах.

Один – це історія з золотовалютними резервами Венесуели, які були в США, і які були спочатку заморожені, а потім США передали їх у використання іншій стороні. Проблема в тому, що цей кейс не можна застосувати для нас тому, що США передали ці активи Хуану Гуайдо і його уряду, яких США вважали законним урядом Венесуели на відміну від уряду Мадуро.

Другий – це історія з золотовалютними активами Афганістана в розмірі 7 мільярдів доларів, які було заморожено в США після падіння президента Ашрафа Гані та приходу до влади Талібану два роки тому.

Ця справа вже є набагато дотичнішою до нашого випадку, бо доля цих резервів була така:

Половину рішенням адміністрації Байдена думали направити на виплату по судовим вирокам, які було винесено за позовами сімей, що постраждали від 9/11, а половину було направлено в спеціальний фонд відновлення Афганістану, який має рахунок в Міжнародному Банку Розрахунків (Bank for International Settlements) в Базелі, яким керує рада, що складається з двох бувших високопосадовців центрального банку Афганістану, посла США в Швейцарії та представника уряду Швейцарії і завданням якого є використання цих грошей на, власне, відновлення Афганістану, тобто ці гроші тим чи іншим чином повернуться в країну.

У будь-якому випадку, мені цей варіант здається дотичним до нашої ситуації, бо постраждалі від атаки 11 вересня 2001 року успішно отримали визнання своїх претензій відповідними судами і мають ненульовий шанс отримати гроші від країни, в якій знаходився в той момент Осама бін Ладен як керівник всієї операції по викраденню літаків та направленню їх на Всесвітній Торговий Центр.

Проблема конфіскації цих коштів дуже точно проілюстрована долею арбітражних та судових рішень по справах ЮКОСа проти росії. Акціонери ЮКОСа відсудили в багатьох юрисдикціях більше 50 мільярдів доларів (плюс відсотки, які накопичуються кожного дня, тому думаю, що зараз це вже набагато більше 60 мільярдів доларів) в росії, але досі не змогли накласти стягнення на хоч якісь активи росії, бо все, що лишилося в межах країн, які визнають рішення того ж Гаазького суду, захищене суверенним привілеєм. І не змогли накласти стягнення не тому, що не старалися, кількість економічних детективів найвищого гатунку, які працювали на акціонерів ЮКОСа, зашкалює, а тому, що таких активів просто не лишилося в доступі.

3. Отримання доходів від тимчасово заморожених активів росії в тих рамках, в яких ці доходи або не належать росії, або теоретично можуть не належати росії

Це – найбільш логічне і найбільш доступне джерело фінансування відновлення, проте його розмір може бути невеликим відносно потреб України. Що я маю на увазі – ті ж активи ЦБР складалися з грошей (які зараз заморожено) і вкладень в різні цінні папери. Наприклад, я десь читав, що частина Євро з активів ЦБР була вкладена в євробонди Німеччини. Зараз ці євробонди заморожені на рахунках одного з двох депозитаріїв Європи (скоріше за все, Euroclear, бо він звітував про значно більший обсяг активів, пов’язаних з росією, на своїх рахунках).

Якщо я вірно пам’ятаю, то Euroclear несе перед клієнтами відповідальність за збереження грошових коштів, але не має зобов’язання по виплаті їм відсотків, які вони можуть отримати за розміщення цих грошей. Логіка проста – Euroclear не банк, в нього приходять з грошима тільки аби купити цінні папери, або він отримує гроші від продажу/погашення цінних паперів, тобто зазвичай гроші в ньому якщо і лежать, то овернайт або пару днів і тому багато на цьому не заробиш/не втратиш.

У випадку з грошима ЦБР вони там будуть лежати дуже довго, тобто Euroclear може отримувати, на тлі поточних відносно високих ставок, значні платежі, які можуть бути надані (за бажанням того ж Euroclear та уряду Бельгії, які вже було проголошено) Україні і ці гроші не будуть належати росії. На жаль, ми все одно говоримо про десятки, максимум – сотні мільйонів на рік, але ці кошти точно не є проблемними з точки зору їхнього отримання. Таких прогалин, які можна використати до глобального вирішення проблеми з виплатами на відновлення України, є декілька, вище я навів тільки одну з них, про яку чув. На жаль, всі вони все одно дадуть сотні мільйонів, коли потрібні мільярди.

4. Фінансування від союзників України в цій війні, яке якось залежить від активів росії, що перебувають під юрисдикцією або на території союзників

Це – найімовірніший сценарій отримання доступу до великих грошей, які будуть де факто грошами росії, але де юре такими не будуть. Зараз це – те, над б’ються найкращі юридичні мізки в ЄС та США, але юридично виваженого рішення вони ще не знайшли.

Тім Еш, найбільш відомий фондовий аналітик, що спеціалізується на Україні та Східній Європі, наприклад, просуває ідею створення інвестиційного фонду, в який буде внесено всі заморожені активи росії, під заставу яких буде випущено євробонди, кошти яких підуть на відновлення України. Тобто ці гроші будуть надані Україні в борг за відносно низькими ставками (бо є заставні активи найвищої інвестиційної категорії), але ця пропозиція має багато очевидних недоліків.

Перш за все, це – кредитні гроші.

Тобто Україна їх має повернути, навіть з відсотками (і зараз вже не час низьких відсотків, тобто це будуть матеріальні суми). Я не певен, що в суспільстві буде велика підтримка ідеї взяти гроші в борг фактично в росії і потім повертати їх з відсотками. По-друге, це буде означати відчуження активів росії, які захищені зараз суверенним привілеєм або частковим суверенним привілеєм, і я не дуже добре розумію як це вирішує проблему міжнародного права і захищеності таких активів (див. п. 1 вище), бо якщо ці активи є в заставі, то у випадку дефолта України по своїх зобов’язаннях (тобто, суспільство вирішило не платити відсотки та не повертати ці гроші, що з точки зору України є на 100% справедливим) ці активи мають перейти у власність тих, хто дав гроші під заставу таких активів.

Я дуже сподіваюся, що якесь рішення таки знайдуть, бо не просто ж так всі ламають над цим голови, але, на жаль, це не є ані очевидним, ані легким. Це точно буде прецедентне рішення, тому, на жаль, західні країни будуть дуже обережними в тому, яким воно буде і як його можна імплементувати без ризику довгострокових наслідків для їхніх суверенних активів в інших країнах.

Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.