Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«ІТ стане локомотивом, що витягне економіку України». Викладач з ЕРАМ – про підготовку школярів та студентів і плани на майбутнє

Опубліковано

Олександр Щербаков викладає з 1996 року. Спочатку робив це в харківських вишах, пізніше почав співпрацювати з міськими школами, потім – викладав на різноманітних ІТ-курсах. З ЕРАМ чоловік співпрацює вже понад 7 років: допомагає розпочати кар’єру майбутнім Junior-інженерам, а віднедавна ще й викладає старшокласникам основи ІТ в рамках Pre-Junior Program. Про навчання дітей, віддалену освіту, перспективи ІТ-галузі – далі від першої особи.

Я викладаю з 90-х років

Я викладаю з середини 90-х, з 2005 року – у Харківському національному економічному університеті. У 2013 став професором кафедри інформаційних систем. Паралельно я співпрацюю з ЕРАМ University, викладаю програмування школярам, готую старшокласників до профільних олімпіад. Без перебільшень у викладанні я вбачаю сенс свого життя.

Та за останні роки воно дещо змінилось. Через пандемію, а тепер і війну, між тими, хто навчається, і тими, хто навчає, утворилася значна дистанція. Мені та багатьом колегам не вистачає зорового контакту, а без нього важко зрозуміти, чи засвоюється матеріал, чи варто його подавати інакше. Для мене важливий відгук, вогник в очах студентів чи учнів. Якщо не бачу розуміння – перебудовую структуру лекції, наводжу інші приклади, підлаштовуюсь, щоб тема засвоїлась. Це спілкування – те, чого не вистачає, і його відсутність знижує якість підготовки.

Онлайн як порятунок навчального процесу

З іншого боку, є в такому навчанні свої плюси. Пандемія підготувала нас до занять онлайн і тому під час війни і ЕРАМ, і ХНЕУ відносно швидко відновили навчальний процес. Більшість моїх студентів та учнів переїхали до безпечніших міст і продовжили заняття. Звісно, не для всіх вони доступні в режимі реального часу: хтось не може знайти стабільний інтернет, у когось відключають електроенергію, хтось рушає до бомбосховища. Щоб студенти не втрачали можливість навчатись, ми шукаємо різні форми взаємодії. Наприклад, багато лекцій публікуємо у записі, щоб їх можна було дивитись у зручний для себе час. І звісно залишаємось на зв’язку: студенти і учні можуть написати, уточнити щось – я відповідаю при першій нагоді. Та незмінним залишається те, що всі студенти різні – і за мирних часів, і зараз. Дехто виконує завдання наперед, а дехто прокрастинує до останнього.

Але є і певні мінуси. Хоча онлайн дає досвід самостійного навчання, щоб воно було ефективним, людині треба бути достатньо зрілою та свідомою. Це зараз можна сказати далеко не про всіх студентів. Деякі з них просто не готові до самостійного пошуку інформації, аналізу завдань. Їм необхідно отримати все на тарілочці від викладача. І це проблема. Зараз ми з колегами оновлюємо матеріали для наших курсів, які перейшли в онлайн, робимо їх якомога практичнішими, зрозумілішими, прозорішими.

Як змінити навчальний процес на краще

Зауважу, що не вважаю себе експертом і не претендую на те, що моя точка зору є цілком правильною. Це лише мої спостереження як викладача та батька двох дітей. Я гадаю, що у навчальний процес залучені три складові: учні або студенти, їхні батьки та викладачі. І кожна зі сторін може зробити щось, щоб змінити поточну ситуацію на краще. Спробую розібрати покроково.

Батьки. Я починаю саме з них, адже дорослі формують майбутні особистості своїх дітей. Їм варто змінити підхід до мотивації школярів, адже і зараз багато батьків спрямовані на те, щоб дитина отримувала високі оцінки. Але запитання, яке варто ставити сьогодні, – не «яку оцінку ти отримав?», а «що нового ти сьогодні дізнався, чого навчився?». Хай там як, але оцінка – це дуже суб’єктивна річ і вона не завжди відображає реальні навики дитини.

Учні або студенти. Якщо дитина розуміє, що батькам важливі високі оцінки, то вона починає ходити в школу суто заради них. І тоді оцінка підміняє знання – а саме вони найважливіші. Хороші оцінки можна отримувати по-різному. Наприклад, списувати. Але все це призводить до того, що в вишах навчаються студенти, які говорять «мені достатньо мінімальної оцінки, щоб не відрахували» або «поставте вище, щоб я не втратив стипендію». Коли я чую такі фразі від своїх студентів, то рекомендую змінити своє сприйняття. Адже варто докласти зусиль, розібратись в предметі – і хороша оцінка обов’язково з’явиться. Знання залишаться надовго, а от оцінка – завжди вторинна.

Викладачі. Думаю, не завжди і не всі освітяни роблять максимум можливого для мотивації студентів. Часто вони не розуміють, навіщо ми розповідаємо їм ту чи іншу інформацію, як це допоможе їм в майбутньому. А коли немає розуміння – немає бажання навчатися. Тому кожному викладачу треба шукати шлях до сприйняття інформації студентами.

Вірю, що якщо ми зможемо змінити підходи з цих трьох боків, то це буде значним зсувом у позитивний бік. Адже мета будь-якого навчання – не оцінки, а реальні навики для майбутнього життя, кар’єри та розвитку.

ІТ-майбутнє України

Нещодавно ми завершили другий запуск Pre-Junior program – спільного проєкту для старшокласників від ЕРАМ University та Асоціації ІТ України. З січня цього року декілька десятків підлітків з різних куточків України почали знайомство з основами ІТ на наших лекціях. Нажаль, більшість занять проходило під час війни. Я дуже вдячний, що незважаючи на це багато дітей повернулись до них: коли все почалося, вони писали, що зацікавлені, хочуть займатись попри все. Звісно, як один з викладачів програми я надавав необхідні консультації, ділився записами лекцій.

Pre-Junior Program логічно розбита на декілька модулів. Перший – загальний, про ІТ технології, їхній вплив на світ, індустріальну революцію, професії в ІТ бізнесі та роботу в команді. Далі ми надавали три напрямки на вибір – Front-end, Cloud Computing, програмування. Але розклад був такий, що діти могли зареєструватись навіть на всі одночасно. Багато хто так і робив.

Мені програма дуже подобається. Ми з колегами формували її так, щоб дати старшокласникам можливість охопити великий спектр тем та зазирнути у різні напрями ІТ-індустрії. Сподіваюсь, це допоможе їм здійснити більш свідомий вибір професії у майбутньому.

Сьогоднішні школярі будуть відновлювати нашу країну

Насправді, я був вражений, що підлітки так відповідально підійшли до занять. Після рестарту програми ми поговорили з ними. Я сказав: «Ви всі достатньо дорослі, щоб розуміти, що коїться на нашій землі. Але вам по 14-15-16 років і ви не можете боронити країну зі зброєю в руках. Але саме ви, діти, – наше майбутнє, наша надія на те, що воно буде світлим. Ваша боротьба – не кинути навчання, а займатися ще завзятіше, адже коли війна завершиться нашою перемогою – а в цьому я впевнений – нам треба буде відновлювати країну. І тоді нам будуть вкрай потрібні молоді, розумні, сильні люди, готові працювати заради України». Підлітки зрозуміли та взялися до роботи.

ІТ в останні роки приносило Україні значні експортні можливості. Зараз, коли багато виробництв зруйновано, посівна можлива лише на частині українських територій, а порти фактично заблоковані, важливість нашої індустрії зростає ще більше. ІТ галузь може стати тим локомотивом, який витягне економіку України після перемоги. Саме про це ми говорили з учасниками Pre-Junior Program. І от результат: декілька слухачів після завершення курсу запитали, а що далі, чи можуть вони продовжити навчання? Тим старшокласникам, які старші за 16 років, ми запропонували стандартні програми EPAM University. Я викладаю на них також і тому можу впевнено констатувати: рівень деяких наших випускників-старшокласників не гірший за рівень старших кандидатів. Вбачаю в цьому позитив та надію на те, що в майбутньому у нас все буде добре.

Хороші зарплати та дистанційна робота – лише верхівка ІТ-айсбергу

Важлива роль Pre-Junior Program є ще й в тому, щоб вберегти дітей від помилки під час вибору професії. Як викладач з багаторічним стажем я знаю, що підлітки часто вступають на ту чи іншу спеціальність тому, що батьки її порекомендували, друзі туди пішли, обіцяли високу зарплатню після випуску тощо. Але це – не свідомий вибір. І людина не навчається, а страждає, хоча могла б отримувати задоволення і набагато краще розвиватися в іншій сфері.

Pre-Junior Program має профорієнтаційну складову і це допомагає збагнути ще в старших класах, чи підійде людині робота в ІТ-сфері, чи ні. Це краще, ніж провести довгі роки в університеті, а потім на роботі зрозуміти, що ненавидиш її. Я впевнений, що якісні профорієнтаційні програми допомагають використовувати життєвий час з більшим задоволенням та користю. Хтось впевнюється, що робить правильний вибір, а хтось – замислюється, перш ніж зробити помилковий.

Зараз у багатьох ІТ-сфера асоціюється з високими зарплатнями, хорошим соцпакетом, можливістю працювати віддалено та іншими перевагами. І вони звісно існують, але треба розуміти, що це – лише верхівка айсбергу. Під водою – наполеглива праця, яка знадобиться, щоб досягти певного професійного рівня. Я завжди наголошую студентам першого курсу на тому, що ІТ-спеціалісти змушені навчатися все життя. Недостатньо отримати диплом – це лише початок. Декого це розчаровує, а декого навпаки мотивує розвиватись з першого дня.

ІТ-сферане для всіх

Я переконаний, що, попри всі переваги, ІТ підійде не кожному. І це добре, адже суспільство з самих айтішників нежиттєздатно. Нам потрібні будівельники, лікарі, викладачі, продавці та багато інших спеціалістів і тому дуже важливо знайти правильне, своє місце та професійний шлях.

Та все ж я вважаю, що базові знання з програмування потрібні кожному без винятку. Колись я знайшов у філософському словнику таке визначення: «Програмування – це особлива форма організації проблемного мислення і діяльності шляхом створення програм». На мою думку, це охоплює програми розвитку, сферу бізнесу, побудову держави тощо. Ця професія навчає спершу думати, а потім – діяти. І на цьому я наголошую студентам під час їхніх перших лабораторних: не поспішайте писати код! Спершу зрозумійте завдання, усвідомте його і лише потім ставайте до роботи.

Я переконаний, що програмування навчає створювати причинно-наслідкові зв’язки, продумувати наперед стратегію поведінки, передбачати послідовності дій заради досягнення найкращого результату. Ці навики потрібні кожній людині і саме тому я вважаю за необхідне всім навчатись основам програмування. А от ставати професійним ІТ-фахівцем – це вже має бути свідомим вибором.

Авторка: Ксенія Бай

Суспільство

У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років

Опубліковано

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки, які проживають у Бразилії, за майже 40 років створили понад 120 тисяч писанок. Коли Україна здобула незалежність, вони були серед перших, хто приїхав відроджувати традицію писанкарства на Батьківщину.  

Про це розповіла Світлана Мельник, дружина посла України в Бразилії.

Вона зазначила, що роботи подружжя Сератюків відомі далеко за межами Бразилії і зберігаються у музеях і приватних колекціях по всьому світу. 

Яра Сератюк вважається унікальною у світі писанкаркою із філігранною технікою розпису перепелиних яєць, а її чоловік – автор багатьох власних новаторських технік та стилю.

Посол України в Бразилії Андрій Мельник, його дружина Світлана Мельник та подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Читайте також: Бійці ЗСУ показали, як розписують писанки на Великдень 2024 під Бахмутом

Як розповіла Світлана Мельник, поворотним моментом у літописі писанкарства у Бразилії вважається 1957 рік, коли була створена перша світська школа розпису писанок за ініціативою українських жінок Бразилії, які мали свою організацію при Хліборобсько-Освітньому Союзі у Куритибі.

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Її натхненницею стала піонерка писанкарської справи – Марія Кирилович Вoлошин. Школа мала неабиякий успіх. Кількість учнів щороку збільшувалась у рази.

Дружина посла України в Бразилії також нагадала імена найбільш видатних майстринь і майстрів, які стали брендами у світі бразильского писанкарства: це Жорж та Яра Сератюки, Тетяна та Юліана Бахтцен та Лідія Єдинь, Філомена Процек, Одеса, Марія та Ярослав Волочук, Пауло Марсіо Фуччі, Вальдоміро Ромео, Вільсон Жозе Котвіскі, Ана Марія Бовкаловські Мазепа, Мара Брессан Клімчук, Ана Хома Чудзій.

Напередодні Великодня кожна велика крамниця Куритиби мала за честь виставити на вітрині найкрасивіші роботи учениць школи.

“Так до писанки виник неабиякий інтерес, про неї стали писати у газетах та журналах, писанка почала захоплювати своєю магією не тільки українців, але і бразильців. У такий спосіб вона поступово зайняла гідне місце у культурній спадщині всієї Бразилії”, – розповіла Світлана Мельник.

Вона додала, що відмінність української писанки у Бразилії від традиційної на Батьківщині полягає у тому, що вона може поєднувати традиційні орнаменти різних регіонів України, відображати власний винайдений стиль автора або навіть запозичувати символи корінних народів Бразилії. 

Нагадаємо, картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку.

Фото: Світлана Мельник

Читати далі

Суспільство

Британець українського походження проїде на велосипеді 7 тис. км для допомоги дітям в Україні

Опубліковано

Британсько-український технологічний підприємець, генеральний директор і засновник британської космічної компанії Spacebit Павло Танасюк проїде велосипедом 7 тисяч км, щоб зібрати кошти для українських дітей, які постраждали від розпочатої Росією війни.

Про це він повідомив «Радіо Свобода».

Свій велотур під назвою «Ride for victory» він розпочне приблизно через два тижні з Тайваню і загалом проїде три континенти – Азію, Америку і Європу.

«Спочатку я думав їхати 2-3 тисячі кілометрів, але коли я дізнався, що кордони України практично 7 тисяч кілометрів, це з Кримом, то я вирішив проїхати саме цю дистанцію – 6993 кілометри. Це саме ці кордони, які ми хочемо повернуть, бо це наша держава», – розповів Павло Танасюк.

Ціль підприємця – зібрати мінімум мільйон доларів. Гроші він хоче витратити на конкретний проєкт для дітей, постраждалих від війни. Який саме це буде проєкт, Павло Танасюк ще вирішує.

Читайте також: Картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку

«Я – не професійний спортсмен, займався велоспортом у студентські роки. Для мене це буде важко, але коли я кажу важко, я завжди згадую, як важко нашим воїнам зараз на передовій, як важко дітям, які постраждали від війни. Тому для мене це такий персональний челендж, але і челендж допомоги дітям, допомоги Україні», – заявив він.

У матеріалі йдеться, що велосипед, на якому він вирушить у веломандрівку, повністю зроблений в Україні, щоправда, із запчастин з цілого світу, подарованих різними компаніями. Українська художниця Олеся Вакуленко розмалювала велосипед синьо-жовтими барвами і національним орнаментом. Під кермом, на рамі – металевий тризуб із підписом колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на пластині з «Азовсталі». Шолом Павла теж розмальований кольорами українського прапора.

Дорогою Танасюк буде ночувати у наметі, в готелі або машині, яка його супроводжуватиме. Він вестиме стрім, розповідатиме людям про Україну і збиратиме донати.

Після закінчення марафону, який триватиме приблизно два місяці Павло Танасюк має намір продати велосипед на аукціоні, щоб виручити ще більше грошей на благодійну ціль.

Компанія Павла Танасюка розробляє технологію космічної робототехніки для місячних і планетарних місій. У кінці цього року він планує відправити на Місяць прапор і мапу України, а також радіаційний датчик виготовлений в Україні. Дані отримані з цього пристрою безплатно передаватимуть різним інституціям, університетам, і їх зможуть досліджувати студенти у своїх наукових роботах.

Нагадаємо, естонський депутат, який збірає гроші на ЗСУ, доїхав на велосипеді до Києва.

Фото: Радіо Свобода

Читати далі

Суспільство

Коли шість коліс — не зайві: у ПАР для спецпризначенців зібрали унікальний пікап

Опубліковано

Південноафриканська компанія Armormax Defence побудувала, можливо, один із найкрутіших Land Cruiser 79 у світі.

Цей пікап із колісною формулою 6×6 за твердженням його виробників створений спеціально для умов екстремального бездоріжжя. Автомобілебудівники з ПАР запевняють, що за весь час випробувань TAC-6 — так назвали позашляховик – вони жодного разу не зіткнулися з жодною механічною поломкою, повідомляє АрміяInform.

Спочатку TAC-6 розробляли для французьких спецпризначенців. Машина створювалася для того, щоб «їхати куди завгодно та повертатися знову і знову, з ким завгодно». І хоча пропонуються різні варіанти бронювання (і навіть установка зброї), TAC-6 можуть використовувати звичайні покупці, наприклад, фермери. Щоправда, фермер має бути не бідним: базовий TAC-6 коштує $81,5 тисяч, а броньована машина на $68 тисяч дорожча. Але, як то кажуть, товар того вартує!

«Коли справа доходить до мобільності, платформа TAC-6 перевершує будь-яку повнорозмірну 4-тонну вантажівку, доступну сьогодні», — заявили в компанії.

TAC-6 створюють на базі Land Cruiser 79 Series із 4,2-літровим двигуном V6 або 4,5-літровим V8. Шасі подовжують і додають другу роздавальну коробку для передачі моменту, що крутить, на третю вісь. Пікап оснащується спеціальними трикомпонентними приводними валами Dana та зберігає стандартні подовжені листові ресори (але також пропонується ліфт-пакет на 10 см).

Спочатку Armormax розробила шестиколісний Land Cruiser з механічною коробкою передач, але рік тому відклала проєкт і вирішила перейти на автоматичну коробку передач. Це не звичайна автоматична коробка передач, вона розроблена та омологована компанією ZF спеціально для TAC-6.

«Автомат» призначений для роботи в найважчих умовах. Спеціально для АКП створили окрему систему охолодження для того, щоб коробка не перегрівалася в спеку і при русі по піску з великим навантаженням.

Клієнти можуть замовити бронювання Land Cruiser до рівня B6, що забезпечить захист від пострілів зі штурмової гвинтівки. Також позашляховик може бути обладнаний баками для води, системою пожежогасіння, двома запасними колесами.

Armormax розробила для TAC-6 два паливні баки об’ємом 210 літрів та 90 літрів, що забезпечує запас ходу понад 2 тисячі км. А для версії з одинарною кабіною розроблено бак ємністю 610 літрів і, відповідно, вдвічі більшим запасом ходу.

TAC-6 спроєктований так, щоб зберігати надійність у складних умовах, а повна маса автомобіля сягає семи тонн.

Автомобіль TAC-6 був підданий значним випробуванням, що включали понад 250 тисяч кілометрів пробігу за різними ландшафтами Африки та Європи, щоб оцінити його мобільність і стійкість. Цей процес оцінки був розроблений для порівняння характеристик TAC-6 з існуючими повнорозмірними 4-тонними вантажівками.

Протокол включав серію суворих випробувань за участю французьких спецпризначенців, спрямованих на те, щоб довести машину до її експлуатаційних можливостей. Під час цих випробувань TAC-6 виявив лише дві несправності, обидві з яких були пов’язані з помилкою водія, через перенавантаження та згоряння зчеплення.

TAC-6 був спроєктований з урахуванням військового застосування, включаючи можливість транспортування у стандартному 20-футовому транспортному контейнері ISO. Таке конструктивне рішення дозволяє TAC-6 пропонувати широкий спектр варіантів.

Сюди входять різні системи озброєння, включаючи калібри 12,7 мм, 14,5 мм, 20 мм та 30 мм, мінометні системи калібру 60 мм та 81 мм, а також конфігурації, адаптовані для таких функцій, як бронетранспортер, підвіз боєприпасів, польова механічна майстерня, транспортування невеликих автомобілів, логістична підтримка, радіолокаційні платформи та доправлення та запуск  безпілотних літальних апаратів, а також застосування як пускова платформа для протитанкових керованих ракет.

Нагадаємо, у Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині Донеччини й Луганщини.

Фото: Armormax Defence

Читати далі