«Десять хвилин – і готово!». Як сухі суміші від Happy Elk змінюють уявлення про швидке харчування та рятують мандрівників

Готувати повноцінний обід у поході – зазвичай складно. Тому туристи переважно беруть із собою тушкованку та швидкорозчинну вермішель із масмаркету. Такі харчі не мають нічого спільного зі здоровим харчуванням. Після одного походу киянин Віталій Голіков почав шукати альтернативу звичним «швидким стравам» і відкрив для себе технологію сушіння. Його бренд сумішей швидкого приготування Happy Elk вже 5 років змінює уявлення українців про швидке харчування. Тепер туристи можуть за десять хвилин приготувати собі пасту, борщ чи крем-суп і смачно та корисно поласувати під час мандрівки.

Віталій Голіков

Засновник та ідеолог столичної компанії Happy Elk

Має фінансову освіту, понад 8 років працював у фінансовому секторі

Happy Elk виник після скаженої ідеї

За освітою я фінансист, понад 8 років працював у різних банках, зокрема й у Національному банку України. З харчовою промисловістю у мене не було прямих перетинань. Складно навіть сказати, чим саме я захоплювався, бо це завжди були різні напрями. Я це називаю «discover the world». Колись цікавився велосипедами, якийсь період – сноубордами. А ось останні два роки мене дуже захоплює мала та приватна авіація. Планую колись отримати ліцензію «Пілот малої авіації».

Happy Elk виник після чергової спроби хобі. Я багато подорожував протягом життя, але це були авіаперельоти чи поїздки автомобілем з орендою готельного номера чи апартаментів. А ось у горах з наметом я ніколи не був. Чув про таке, але ніколи не мав подібного досвіду, навіть у дитинстві. Й у 2015 році мені цього захотілося. І на такий випадок завжди є якийсь «скажений друг», який підтримує всі ідеї. Я йому зателефонував і кажу: «Слухай, погнали в Карпати на велосипедах на тиждень». Ми не з групою вирішили їхали, а просто як «дикуни».

Тушкованка в поході – не мій варіант 

Для мене ця поїздка була дуже важливою, і я до неї довго готувався. Жодного спорядження в мене не було, тому все — спальник, намет, рюкзак — я взяв у свого друга. Почав шукати в інтернеті, яку їжу беруть у походи. Мені вибивало гречку, тушкованку та швидкорозчинну вермішель із масмаркету. Від останнього варіанту одразу ж відмовився. Я добре вивчив склад продуктів і розумів, що там – цілковита хімія. У мене буде зрив здоров’я вже через 2-3 дні вживання таких харчів. Нічого не маю кардинально проти споживання такого раз чи два на місяць, але точно – не регулярно.

У той похід я взяв з собою гарніри та тушкованку різного виду. Цікаво було спробувати, що воно таке, тому що в дитинстві я її не їв. Як виявилося, вона важка для організму, і я взагалі не міг нею харчуватися. А ще після споживання банку потрібно було нести з гори у своєму рюкзаку. Майже весь похід минув на гречці та макаронах. Але й з цим була біда. Гречку треба готувати хвилин 20, що не дуже зручно. Та й, аби щось зварити у поході, треба брати певну кількість газу. А це все – додаткова вага у рюкзаку.

Невдала їжа у поході надихнула на власну справу

Коли ми повернулися до Києва, мені стало цікаво, які ще є альтернативи їжі для походів. Почав вивчати досвід інших країн і виявив, що є такі поняття як «дегідратація» і «сублімація». А ще в англомовному інтернеті проскакували цікаві тези про таку «двіжуху» у туризмі як «легкохідство». Фактично я став таким «раннім апологетом» цієї теми в Україні.

На той момент в Україні був тільки один крафтовий виробник сухих сумішей швидкого приготування. У них ще не було свого бренду, вони створювали харчі для певної категорії туристів невеликими замовленнями. Я спробував їхній продукт, було непогано.

У 2016 році я почав ще глибше вивчати цю тему: наскільки важко виробляти такий продукт, яка технологія тощо. І так дійшов до того, що хочу спробувати створювати таке й сам. Почав шукати виробників сушок. Тоді їх було небагато, це вже зараз ринок в Україні значно цікавіший. Знайшов для себе оптимальний варіант, замовив сушку і почав експериментувати. 

Рідні порівнювали мене з відомим хіміком

На початку близькі сміялися наді мною, казали, що я «як Менделєєв з таблицею». Тому що перші рецепти спадали мені на думку, коли я майже засинав. Лежу такий, про щось думаю і: «О, точно! Хочу, щоб все було в пропорції 1:6». Я людина, яка дуже любить цифри. Якщо вирішив, що в каші має бути стільки-то відсотків чогось, то стільки й пробую. Мені казали, що неможливо все зацифрувати й «влучити в п’ятірочку». Але я пробував, і воно виходило.

Я не знав, як відбувається сушка, не міг знайти технолога, який би на цьому розумівся. На той момент ніхто особливо не використовував цю технологію в своїй роботі. І мені довелося вивчати все самому: читати книжки й експериментувати. Одного разу, коли я сушив моркву, то трохи неправильно обрав спосіб, і вона згоріла. Але я до цього ставився як до процесу налагодження роботи. Тому що доводилося всі процеси вигадувати самому і в такий спосіб вивчати харчову промисловість.

Ароматна страва, але в сухому вигляді

Зараз я виготовляю сухі (або ж дегідровані) суміші швидкого приготування. Дегідрація і сублімація – це різні процеси. Перший спосіб передбачає майже повне видалення вологи. Спершу продукт підготовлюється (наприклад, вариться чи бланшується), а потім потрапляє до сушильної камери, де за певних програм проходить дегідрація. Кожен продукт потребує різного часу та температури (яка змінюється навіть протягом одного циклу сушіння). Після проходження сушильної камери продукт має відпочити й вирівняти свої властивості. Такий спосіб дозволяє продукту добре відновлюватися й максимально зберігати поживні властивості та аромати.

Сублімація – складніший і дорогий процес. Їжа, яка підлягає сублімації, проходить кілька етапів: підготовка продукту, глибоке шокове заморожування, а далі – сушіння в спеціальних вакуумних сушарках. Ця технологія дозволяє зберігати вигляд продуктів та харчові властивості в плані вітамінів і поживних речовин. Але це незначна різниця з дегідрацією – орієнтовно 2-5%. Ця технологія робить страву в кілька разів дорожчою за сушені аналоги.

Головний плюс сушки – відсутність гідрофільності, на відміну від сублімації. Для експериментів ми залишаємо певні порції продуктів після сушки у незапакованих відкритих пакетах, щоб дивитися, як вони будуть змінюватися з роками. І значних змін не відбувається навіть у страв за 3 роки. Якщо ми відкрили пакет із сублімованим продуктом – він одразу починає всмоктувати з повітря вологу. Тобто навіть якщо у вас дуже сухе приміщення, ви все одно побачите, що харчі змінять свої властивості: стануть не такими апетитними.

Солодко, хоча й без цукру

Від самого початку я одразу запускав лінійку з 6 страв. Базовий набір включав гречану, горохову, кукурудзяну та рисову каші, картопляне пюре та вівсянку з бананом і курагою. Пшоняну кашу я не виготовляв: з дитячого садка її не любив і досі не споживаю. Солодка вівсянка до смаку практично всім покупцям, тому що вона дуже смачна, попри те, що не містить цукру.

Зараз наші клієнти дуже полюбляють макарони, при чому всіх видів – однаково. Навіть паста «Альфредо», яка була незрозуміла для нашого ринку, вже через місяць продажів стояла на рівні з макаронами «По-флотськи», та «Болоньєзою». Кукурудзяну кашу купують десь на 5% менше людей, ніж якусь іншу. Хоча бувають місяці, коли вона навпаки зростає у продажах. Гречана каша та картопляне пюре – стабільні лідери. У нас є страви з м’яса, а є й вегетаріанська лінійка. Також в асортименті – крем-супи, кус-кус та ліниві голубці.

Поживна страва за десять хвилин

Коли покупець відкриває пакунок Happy Elk, він бачить там суху суміш, наприклад, картоплі, вершків, шматочків сушеного мʼяса чи грибів, солі та перцю. Він додає окріп, перемішує, закриває, чекає до 10 хвилин і їсть. Можна придбати сухі суміші двох типів пакування. Перший передбачає дой-пак, в який можна додати окріп, і з нього ж їсти. А є прозорі пакування, з яких суміш треба висипати в горнятко і заливати гарячою водою. Останній варіант здебільшого полюбляють альпіністи, адже таке пакування є досить компактними.

Картопляне пюре я створював на смак зі свого дитинства: у ньому є м’ясо, смачна картопля з вершками та багато кропу. Пюре виходить дуже ніжним. Хоча кілька разів я отримував від клієнтів прохання: «А чи можна зробити менше кропу?». Тому ми використовуємо індивідуальний підхід. Якщо у клієнта на щось алергія або він просто хоче харчі без якогось інгредієнту, ми завжди йдемо назустріч. Якщо просить щось додати – обговорюємо, чи це можливо висушити, і тоді створюємо.

У сумішах з магазину м’яса менш як відсоток

Ми не використовуємо жодних барвників і підсилювачів смаку. Особливо прискіпливо ставимося до відбору м’яса. В один період ми експериментували й спробували віддати виготовлення продукту на аутсорс підрядника, але, на жаль, не вийшло. Дуже важко відстежувати процес приготування. Люди намагаються заощадити, тому купують неякісне м’ясо. А для мене це важливий момент.

Ми купуємо м’ясо у кількох фермерств. Якщо в одних немає, беремо в інших. Коли трапляються перебої з постачанням, я починаю шукати нових виробників і дуже довго їх обираю. Мені важливо, що їсть худоба, як з нею обходяться, наскільки молоде м’ясо. Іноді люди, які працюють з нами й розуміють, для чого я купую в них продукт, кажуть: «Так у вас же обробка. Ви ж можете додати ще якогось підсилювача смаку, і буде нормально». Я кажу: «Ні! Цим м’ясом можуть годувати дітей, і якщо щось станеться, претензії будуть до мене».

Що стосується сухих сумішей, поширених у масмаркеті, там часто використовують дуже шкідливий для людини глютамат натрію. Якщо споживати у великих кількостях продукти з його вмістом, він може навіть «вбити» рецептори. Я знаю людей, які після цього довго не відчували, наскільки щось солоне чи солодке. Якщо на пакуванні написано, що продукт містить м’ясо, скоріш за все, його там від 0,01 до 0,3%. Я завжди раджу: читайте склад. У наших виробах м’яса на порцію йде від 10 до 14%. Цього вдосталь, щоб людина отримала необхідну порцію поживних речовин. Що стосується вегетаріанської лінійки, їх на полицях масмаркету представлено більше, але до «натуральності» значної частини з них є питання.

Назва Happy Elk завжди викликає посмішку

У нашій назві – два слова. «Happy» – це мій принцип по життю: бути щасливим. Я життєрадісна людина і завжди готовий підтримати тих, хто мене оточує. І з таким оптимізмом хочу, щоб у всіх було щастя. А ось «elk» – це лось. По-перше, я полюбляю тваринок, а по-друге, у туризмі є таке розуміння як «лосити». Це коли ти рухаєшся швидко на великі дистанції. І це якраз про мене. Товариш, який зі мною ходив раніше у походи, казав: «Куди ти вічно лосиш? Я бачу тільки крапку, яка йде далі й далі».

У мене одразу виникло розуміння, що хочу познайомити зі своїм продуктом увесь світ. І всі мені завжди казали: «Happy Elk – це ніяк не пов’язано з харчами в плані асоціацій». Але ж стати впізнаваним – це справа часу. Я запитував у таких людей: «А Snickers у вас із харчами асоціюється? Це взагалі було ім’я коня у засновників компанії Mars». На початку діяльності назва Happy Elk зіграла мені на руку. Коли я пробував працювати з туристичними магазинами, у всіх це викликало посмішку. Питали, як це перекладається, сміялися, і в них у голові воно відкладалося.

Борщ і суп коштують по-різному

Загалом ціни на наш продукт – 50-60 гривень за порцію. Найдешевший десерт коштує приблизно 25 грн. Вартість борщу сягає 70 гривень, тому що його приготування – більш клопітливий процес. А ще ціна залежить від пакування, яке обирає покупець. Вегетаріанські страви коштують трішки дешевше за м’ясні. Та якщо харчі містять гриби, то ціни йдуть на рівні страв із м’ясом.

Читайте також: Речі, що побували на Евересті та в Антарктиді. Як бренд Turbat виводить Україну на світовий ринок туристичного спорядження

Наші основні продажі – онлайн, через сайт. Також наші продукти продаються у кількох туристичних магазинах у Києві та в одному з веломагазинів. А ще харчі Happy Elk можна знайти на поличках у Полтаві, Чернігові та Тернополі (на сайті є список адрес). Але ми не можемо бути впевнені, що продукція буде в них у наявності. Ці магазини закуповують у нас і, звісно ж, не звітують, як у них справи з продажами. Тому радимо уточнювати, зателефонувавши.

Страви Happy Elk можуть врятувати туристів

Одного разу клієнти написали нам, що наші страви їх врятували. Вони піднімалися на якусь вершину і були вже вище чотирьох тисяч метрів над рівнем моря. І в них виникли проблеми з паливом. Вони кажуть: «Ми на великій висоті. Повертатися – не варіант, тому що темніє, а нам ще один ривок зробити – і ми на вершині. Але ж ми голодні».

Власне, вони мали трішки холодної води й спробувати залити нею наші страви. «Яке ж було наше щастя, що в холодній воді вони також розкриваються, і ми можемо нормально поїсти», – розповідали туристи. Дійсно, наші харчі можна розбавити й холодною водою, просто це займе більше часу (від 15 до 25 хв). Страву можна їсти, просто вона буде холодною.

А один клієнт, з яким ми вже товаришуємо, почав регулярно купувати в нас каші. Мені стало цікаво, і я запитав, чому він це робить. Як виявилося, чоловік часто їздить Європою. І йому дешевше купувати страви в нас і брати з собою, адже там за 1-1,5 євро він не поїсть ніде. У нього ще й були  проблеми зі шлунком, і він казав: «Мені важливо почуватися в певному балансі. З твоїми стравами у мене завжди все гаразд».

Мріємо нагодувати весь світ

Протягом останніх двох років я помічаю: вже більше туристів знають, що в похід можна брати не лише тушкованку, а й дегідровані продукти. Не так давно у світі з’явилася дуже крута технологія – новий вид сушіння. Це щось середнє між сублімацією та дегідрацією, він дозволяє використовувати переваги обох технологій. За вартістю готова страва буде близькою до дегідрації, а за якістю – до сублімації, але без такої сильної гідрофільності. У моїх планах – запустити в Україні цей процес. Оскільки ринок зараз нестабільний, думаю, мені знадобиться від пів року до двох.

Зараз ми тестуємо рецепти нових страв, які найближчим часом запустимо. Також хочемо трохи розширити вегетаріанську лінійку. З великих планів – піти у масмаркет і конкурувати зі «шкідливими аналогами». Також прагнемо підкорювати світ. У нас вже є невеличка експортна історія. Наші страви потроху пробують в інших країнах, отримуємо гарний фідбек.