Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Це був поклик, який я відчув». Історія єдиного в Україні каное-майстра, який просуває нову культуру

Опубліковано

Уявіть, що придбати каное – так само просто, як обрати новий смартфон. Для нас це звучить фантастично, та, скажімо, в США це звичайна й буденна справа. Воно й не дивно, адже в Україні каное створює лише одна людина – Андрій Яковлєв. Захоплення човнами у чоловіка з’явилося випадково, після мандрівки до Сибіру. Відтоді майстер вже протягом семи років дивує українців незвичним видом транспорту та популяризує любов до нової культури.

Андрій Яковлєв

Єдиний в Україні каное-майстер. Продає свої вироби під брендом Ginkgo Canoe Co.

Два роки працював в банку і зрозумів, що це не для мене

У школі найбільше я полюбляв математику, через що врешті-решт потрапив до фізмат-класу гімназії у Сумах на напрям «Економіка», яку з відзнакою закінчив у 2000 році. Це були часи «до інтернету», інформації в мене було мало. Тож нічого кращого я просто не придумав і, щоб не гаяти час, закінчивши столичний виш, здобув освіту інвестиційного менеджера. Два останні роки, до 2008-го, працював аналітиком казначейства великого банку.

Робота в казначействі – це драйв, бо перебуваєш у самому мозку і допомагаєш керувати мільярдами. Поруч зі мною на керівних посадах були класні й розумні люди, і я багато, чому в них навчився. Але коли працюєш у великих установах, мусиш підкорятися їхній екосистемі, жити за дрес-кодом і мати справу з внутрішньою політикою для розв’язання ключових питань. З часом я зрозумів, що банки в Україні – це установи, які часто використовують для грабування простих людей. Це добре було помітно під час кризи 2008 року. Я пройшов через усе це й усвідомив, що мені тут не місце. Може, я був занадто чесний для банку.

Залишивши попереднє місце роботи, я розпочав власну справу – займався доставленням із-за кордону. Це було щось нове для України, розпочинався бум інтернет-покупок. Клієнти скидали мені посилання на іноземні сайти, я купував товари, контролював проходження митниці тощо. Я вже не працював на установу і сам розпоряджався вільним часом, потроху шукаючи справу свого життя.

Неочікувано став єдиним каное-майстром в Україні

З каное все розпочалося з дружби. Мій друг Костя Мілаш, з яким ми разом винаймали квартиру в Києві, через кризу повернувся жити до батьків в Сибір. І якось він запросив мене в гості: «Приїжджай – подивишся, що таке справжня природа». «А чом би й ні?», – подумав я і поїхав. Саме там я вперше побачив дерев’яно-тканне каное, яке він побудував разом з іншим товаришем під час спільного з німцями волонтерського проєкту. Воно було не найкращої якості, але я одразу відчув, що каное – це круто! Для мене це була реальна 3D-річ, яку незрозуміло як можна зробити власноруч і потім користуватися в реальному житті. Весь час я працював біля комп’ютера, все було віртуальне, а тут – справжнє дерев’яне каное. Я просто відчув: «Вау! Я хочу їх будувати!».

Друг Андрія Яковлєва Костя Мілаш будує каное

На той момент я не думав, скільки на цьому можна заробити й не уявляв, що захочу займатися цим все життя. Це просто був поклик, який я відчув і вирішив будувати каное. По-іншому, думаю, такі речі й не починаються. Жодних розрахунків прибутковості у мене не було, хоча я вмію це робити. І тоді, й зараз на просторах України та Росії (це ще було до війни) за цією технологією каное ніхто не будує. Я вирішив, що матиму обидва ринки. Думав, що є товар – є й покупець. Це було для мене якось логічно. Але, як виявилося згодом, жодного ринку взагалі не було. Тобто, його доводиться будувати самостійно. Це стало для мене непоганим викликом.

Перше каное продав за копійки

Восени 2011 року Костя приїхав до мене в Україну, і ми разом збудували форму-матрицю за кресленнями, яке подарував майстер з Німеччини. Але далі все відбувалося не так швидко, оскільки ще не було жодного устаткування та матеріалів, які треба було купити самому. А це не одна тисяча доларів. Тож за 2 наступні роки я поступово купив в США все необхідне для будівництва свого першого човна та двічі їздив до Німеччини, де брав участь в каное-проєктах для здобуття необхідних навичок.

Будувати каное одному, особливо вперше, дуже важко. Костя в цей час був зайнятий здобуттям освіти німецького столяра, тому я запросив іншого товариша взяти участь в проєкті, й він погодився. Ми почали будувати перший човен восени 2013 року і добудували його вже в нових економічних реаліях 2014-го.

Перше каное, створене Андрієм Яковлєвим (фото: Сергій Колєсніков)

Коли хочеш продавати каное за 4-5 тисяч доларів при курсі 8, – це одне. А коли курс вже 26 – це зовсім інше. Потенційний ринок став набагато меншим, купувати необхідне для справи стало важче. Перше каное, яке ми зробили, вирішили не продавати, бо воно мало багато косметичних недоліків. Згодом я багато чого в ньому переробив та перефарбував в червоно-білий зигзаговий патерн, надихнувшись серіалом «Твін Пікс». Тож ми знову вклалися і зробили інше каное, яке вже вийшло набагато кращим. Його придбав чоловік, який просто побачив оголошення на OLX, подзвонив, приїхав, добряче поторгувався і забрав. Він отримав каное за копійки для такої речі – менш як дві тисячі доларів (52 тисячі гривень). Більше про це каное я нічого не чув. Так також буває.

Викрив аферу з «продажем» мого каное

У 2016 ми знайшли шоу-рум для продажу в Києві. Ним став яхт-клуб в Гідропарку, де був також прокат пластикових каяків та каное. Але власник виявився непорядною людиною. Замість того, аби продавати наш човен, він тихцем здавав його в оренду. Про це ми дізнались випадково, коли чоловік не допустив до перегляду потенційного покупця. Я досі дуже радий, що зміг забрати каное назад. Ентузіазм від справи став згасати, й у 2017 році мій компаньйон вийшов зі справи, забравши це каное собі.

Цей момент став для мене особливим. Я став єдиним власником Ginkgo Canoe і нарешті міг будувати так, як завжди хотів – ретельно, якісно, приділяючи увагу всім процесам та деталям, без зайвих суперечок та нервів. Участь в каное-проєктах у Німеччині мене багато чому навчила. Передусім – німецькому ставленню до роботи. Це постійний контроль якості на всіх етапах будівництва та увага до найменших деталей. Але і до цього я завжди намагався робити все на п’ятірочку.

Майстерня Ginkgo Canoe Co.

Наступні два роки я витратив на удосконалення навичок. Купив креслення правильних весел та зробив штук тридцять, експериментував з різними фінішними покриттями. До того ж перечитав декілька книжок, як будувати каное та каяки за різними техніками, спілкувався на форумах з американськими майстрами. Навесні 2020 року я завершив одразу два дуже гарні човни, якими нарешті був по-справжньому задоволений.

Від радощів покупців ледь не плачу

Цього разу обидва каное були куплені за три дні без жодної реклами. Просто так якось склалося. Моїми клієнтами стали чудові люди – молоді, активні, виховані, україномовні та дуже цікаві особистості. Вони добре розуміли ціну часу та праці. Каное морського бірюзового кольору придбали на подарунок, і зараз воно прикрашає інтер’єр будинку. Можливо, воно так ніколи й не торкнеться великої води. Але це нормально – в мережі Pinterest багато фото каное в інтер’єрах офісів, мисливських та приватних будинків, де човни підвішують під стелею або над столом, як люстри.

Другий клієнт для свого каное червоно-багряного кольору попросив нанести слов’янський символ Сонця. Мені стало цікаво, і я погодився. Але це виявилося не так просто. На проєктування та нанесення малюнка я витратив майже три тижні. Зрештою воно було того варте, бо я на власні очі побачив, як людина може закохатися в каное буквально за декілька хвилин.

Каное зі слов’янським символом Сонця

Особливо важливим було те, що це був досвідчений каякер, який придбав каное для родинних походів. Йому дуже сподобалася швидкість та керованість мого човна. «Я дуже щасливий, що ви є в Україні. Це велика удача». Почути таке для майстра – важливий досвід. Добре, що в цей час ми були на воді, і я сидів попереду, бо ледь не заплакав від емоцій. Було б дивно побачити майстра зі сльозами на очах, еге ж?

Для мене каное – це витвір мистецтва

Згідно з технологією, процес виготовлення одного дерев’яно-тканного «канадського» каное займає приблизно три місяці. Спершу відбувається робота з деревиною – зі звичайної дошки я власноруч напилюю матеріал в необхідний розмір та доводжу кожну поверхню до ідеального стану. Потім на матриці треба зігнути розпарені дерев’яні ребра, прибити до них п’ятиметрові ялицеві планки латунними цвяхами та все це добре відшліфувати зовні та зсередини. Потім каное обтягується спеціальною тканиною та ґрунтується. Ґрунтовка має сохнути 4 тижні. Після цього всередині човен покривають яхтовим лаком, а зовні – яхтовою фарбою. Потім додають необхідні елементи, як от сидіння та перемички. 

Але в мене виготовлення завжди займає більше часу, бо зазвичай я наношу більше шарів фінішного покриття. До того ж я сам виготовляю весла і стенди для зберігання та догляду за каное. Бачу красу саме в деталях – у малюнку деревини, в кольорі, в радіусах тощо. Для мене це неначе витвір мистецтва, який потребує багато часу та уваги. Я фарбую каное доти, доки дійсно не буду задоволений результатом. Звичайно, це потребує більше матеріалів та часу. Але я хочу бути задоволений своєю роботою і лише потім віддавати човен клієнту.

Одне з каное Ginkgo Canoe Co.

У США здебільшого до виготовлення каное не ставляться так прискіпливо. Для них це звичайна річ – як авто або туристичний намет. Тому в більшості майстерень не шліфують кожен елемент руками по дві години, а роблять все просто на верстатах для економії часу. Але з вибором кольорів та патернами фарбування в них вільний політ фантазії.

Із закупівлею українського дерева бувають складнощі

Я використовую винятково нашу місцеву деревину – дуб, ясен та ялицю. Хвойні породи купую в Карпатах, і торік для мене це був справжній виклик. Сумно, що там продавцям деревини взагалі не цікавий український ринок. Я їздив у гори двічі й зіштовхнувся з дуже неприємною історією. Куб деревини в них коштував три тисячі гривень. Я пропонував 10, якщо вони просто дозволять мені відібрати десяток дощок. Але мені відповідали: «Ні, хлопче, пробач, зараз буде фура, якій маємо відвантажити 40 кубів, на неї вже чекають на кордоні». Мовляв, йди геть і не повертайся.

А ось ясен і дуб я купую в Сумах, поки що – без проблем. Тканину, фарби, лак, цвяхи та інші матеріали замовляю в США та Німеччині – у каное-майстрів або зі спеціалізованих магазинів. У нас такого товару немає на ринку, а якщо щось і є – якість бажає кращого. Оскільки в мене був досвід постачань з-за кордону, справляюсь з цим без проблем.

Читайте також: Збираємося в гори. Шість українських виробників туристичного спорядження

Для роботи я орендую приміщення в столярній майстерні. Мені поки що нормально, але взагалі воно маленьке. Американські колеги дивуються, що я досягаю гарних результатів в такому тісному приміщенні. Зазвичай мають бути окремі кімнати для основної роботи, для розпиловки та для фарбування. Я ж усе роблю в одному приміщенні, лише побудував у майстерні окреме місце для фарбування, щоб запобігти пилу.

Каное як окремий вид мистецтва

Перебування на воді вводить людину в медитативний стан, ти перемикаєшся з комп’ютерів, клієнтів, продажів тощо на думки іншого характеру. Відбувається повне занурення в природу, причому в незвичному середовищі. Ти не просто приїхав на автівці чи гуляєш лісом, а пливеш річкою. Це зовсім інший простір. Вода має свою енергетику, яка заспокоює людину. 

На відміну від каяка, каное йде безшумно, тут немає веслування як у спорті. Нещодавно з друзями були в спільному сплаві на каное та каяках і порівнювали швидкість. На великих дистанціях каное виявилося кращим. Воно має класні гідродинамічні властивості, завдяки чому добре набирає і тримає швидкість. Всі, хто катався в моєму каное, були дуже задоволені.

Одне з каное Ginkgo Canoe Co. на воді (фото: Олексій Бойко)

Зараз я будую модель довжиною 477 сантиметрів. За американською класифікацією – це тандем/соло. Тобто на ньому можна ходити як вдвох, так і наодинці. Готове каное важить приблизно 35 кілограмів. У ньому легко помістяться двоє дорослих із багажем або двома дітьми. Завдяки ширині корпусу в човні зручно та безпечно. Але, звісно, для ідеальної греблі треба трохи попрактикуватися.

Каное – не дешеве задоволення

Каное у мене коштують від 5000 тисяч доларів взимку (приблизно 130 тисяч гривень) та 5500 – влітку. Це майже така ж ціна, як у США. При цьому свої човни я комплектую веслами та стендом, а там ви маєте купляти все окремо. Для когось ця сума може видатися завеликою. Але якщо в тебе є гроші, навіщо тобі їхати в машині від Opel (у нашому випадку ­­– пластикове каное з-за кордону), якщо можеш купити Aston Martin? Тут так само. Індивідуальність вартує грошей.

Придбати каное можна через Instagram або через оголошення на OLX. Сайт також є, але зараз він на реконструкції та чекає нових фото. Замовлення я маю лише в Україні. Із сусідніх країн також цікавляться, хоча в них є свої майстри, що працюють в інших техніках. Але транспортні витрати, розмитнення тощо коштують дуже дорого, тому я не бачу в цьому економічного сенсу. Спочатку я розраховував ще й на російський ринок, але через об’єктивні обставини таких планів більше немає.

Прищеплюю українцям любов до каноінгу

Торік я запустив блог про каноінг та каное-культуру – canoe.com.ua. Там я публікую переклади статей з американських журналів, таких як Paddling Magazine, Canoe & Kayak та Wooden Canoe, розповідаю про техніку веслування, події у світі каноінгу та про користь, яку каное може дати сімейним стосункам.

Андрій Яковлєв та одне з каное Ginkgo Canoe Co. (фото: Олексій Бойко)

У цих статтях я відкрив багато нового і для самого себе. Дізнався про цікавий факт зі статистики – в США більшість проданих каяків є одномісними, а каное – двомісними. Тобто американська молодь зазвичай ганяє на каяках, а коли одружуються і в них з’являються діти – більшість каякерів купують собі каное. При цьому каяк також залишається в родині. Якщо зараз ти молодий завзятий каякер, то десь через 10 років на тебе чекає каное. 

Культура каноінгу в Україні лише народжується

Пандемія COVID-19 в США та Канаді неочікувано призвела до буму продажів каное та каяків. Там виробники не встигають виконувати замовлення і, щоб купити каное, треба зайняти чергу. В Україні все, звісно, набагато спокійніше. Зараз я закінчую одразу три каное. За продажі особливо не переймаюся – на мою роботу знайдуться поціновувачі. До того ж в нас почав стрімко розвиватися бізнес із прокату байдарок та сап-дошок. Сервіс прокату «Каяк-Каное-Маркет» відкрив декілька нових станцій в Києві. Видно, що людям це стало цікаво. Для мене це також плюс, бо, як я казав раніше, хто починає з каяка – приходить і до каное. 

Мрію про велику власну майстерню хоча б на 120 квадратних метрів. Також хочу розширити модельний ряд, аби люди могли обрати каное за своїми потребами: одномісні широкі каное для риболовлі та полювання, або ж довші каное з транцем для мотора. Зможу побудувати їх без жодних проблем, бо маю креслення і потрібний досвід. Загалом планую будувати каное все життя й робити їх ще кращими. Можу сказати напевно – якби залишився в банку, то точно не отримав би такого задоволення та власної реалізації. Також вважаю, що не всі мають бути айтішниками, хоча це зараз модно і добре оплачується. Коли знайшов заняття, яке дійсно любиш – не зупинишся, і не захочеш займатися чимось іншим.

Суспільство

У Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині Донеччини й Луганщини

Опубліковано

Творці фільму “Євродонбас” організовують вуличну виставку на Михайлівській площі в Києві, яка буде присвячена культурній спадщині Донеччини й Луганщини.

Про це повідомляє Pragmatika.

Про виставку

Виставка присвячена спадщині європейських країн на території Донеччини й Луганщини, щоб розібрати міф про виключно радянське походження цих земель. Відвідувачі зможуть дізнатись про історію будинку британця Джона Г’юза, засновника Донецька, гімназію в Лисичанську, залишену бельгійцями, млин Пітера Діка в селищі Нью-Йорк, побудований німцями, комбінат Ілліча в Маріуполі, створений американцями й бельгійцями, тощо.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Організатори виставки прагнуть розповісти про історичну спадщину Маріуполя, Дружківки, Нью-Йорка, Лисичанська, а також показати руйнування архітектурних пам’яток до й після повномасштабного вторгнення Росії.

“Після роботи над фільмом “Євродонбас” наша команда вирішила ініціювати вуличну виставку для киян. Адже, на жаль, переважна більшість будівель, які ми демонструємо на виставці, уже знищені російськими окупантами”, – розповідає авторка проєкту Анна Паленчук.

Виставка триватиме з 21 травня до 4 червня.

9 травня, о 17:00, відбудеться показ документального фільму “Євродонбас” в інформаційно-виставковому центрі Національного музею Революції гідності.

Нагадаємо, що в Київ Цифровому запустили опитування щодо перейменування вулиць.

Також ми повідомляли, що виробники дронів можуть отримати гранти на 80% від вартості проєкту.

Фото: афіша виставки

Читати далі

Суспільство

“Вторгнення. Операція “Дунай”: вийшов трейлер про події в Чехії 1968 року

Опубліковано

Український політичний трилер “Вторгнення. Операція “Дунай” представив свій офіційний трейлер. Фільм розкриває події 1968 року в Чехословаччині, зосереджуючись на придушенні Празької весни та боротьбі країни проти радянської окупації.

Про це повідомляє Держкіно.

Про фільм

Події фільму відбуваються наприкінці 1960-х років, коли Чехословаччина вирішила позбутися комуністичного режиму. Однією з ключових постатей Празької весни був Франтішек Крігель, лікар і політик, який народився в єврейській родині в Галичині. Проте радянська влада не була готова втрачати свою зону впливу, і в одну ніч знищила надії народу на свободу.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Радянські танки ввійшли до Праги, а кремлівські спецслужби розпочали полювання. Франтішека Крігеля разом з представниками уряду викрали і вивезли до Москви. У полоні під тиском КДБ їх змушують підписати протокол, що означає згоду на військову окупацію країни. Проте Крігель відмовляється ставити свій підпис, навіть попри загрози ліквідації його та близьких, кинувши виклик навіть самому Леоніду Брежнєву.

Нагадаємо, що послуга ОСББ в Київ Цифровому стала переможницею міжнародної технологічної премії.

Також ми повідомляли, що в Київ Цифровому запустили опитування щодо перейменування вулиць.

Фото: Вторгнення. Операція “Дунай”

Читати далі

Суспільство

Василь Стус – заборонений та закатований, але не зламаний

Опубліковано

Близько 135 міст, сіл і селищ в Україні мають вулиці, названі на честь поета Василя Стуса. Близько 135 міст, сіл і селищ в Україні мають вулиці, названі на честь поета Василя Стуса. Шотам разом із проєктом «Стріткод» розповідає, чиї імена носять наші вулиці.

Біографія Василя Стуса

Дитинство та раннє життя

Радянська влада ламала його життя, кидала за ґрати, знищувала вірші, а він продовжував писати. Василь Стус народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка на Вінничині. Згодом його батьки переїхали до Сталіно – нині Донецька – працювати на хімічному заводі.

У 1954 Василь вступив до Сталінського педагогічного інституту на спеціальність «Українська мова і література». Після працював вчителем та попри русифікацію прищеплював дітям любов до української мови. У цей же час написав та видав перші вірші. Перекладав Ґете, Рільке, адже досконало знав німецьку мову.

Переїзд в Київ

У 1963 році переїхав до Києва і став аспірантом Інституту літератури. Доєднався до руху шістдесятників та написав першу збірку «Круговерть», але вона так і не пішла у друк…

У 60-х роках посилилися репресії та арешти української інтелегенції. Василь доєднався до протесту. На премʼєрі фільму «Тіні забутих предків» Стус піднявся та попросив встати всіх, хто проти арештів.

Арешти та заслання

За це його виключили з аспірантури, вигнали з гуртожитку, а про друк творів можна було забути. Підтримкою для поета стала кохана – Валентина.

1965 року Стус одружився, у них народився син Дмитро. Щоб прогодувати родину, працював на шахті, залізниці, у метро. Та писав вірші. Його другу збірку «Зимові дерева» видали підпільно. А в 1970 році ця книжка віршів потрапила до Бельгії та згодом була видана в Лондоні.

Стус відкрито критикував радянську владу, обурювався русифікації Донбасу та захищав дисидентів. Останнею краплею стала участь поета у різдвяному колядуванні, гроші з якого мали піти на допомогу політвʼязням. 1972 року Василя заарештовали за «антирадянську агітацію» та вилучили все, що було написано за 15 років. Зокрема, записи, на яких Стус читає свої вірші. Але, на щастя, у його друзів збереглися копії.

Читати також: В Україні анонсували безоплатні курси англійської мови для ВПО

Ізолятор

В ізоляторі Стус написав вірші, – які стали основою для однієї з його найсильніших книг – «Палімпсести». Стусу дали 5 років увʼязнення та 3 роки таборів. Покарання відбував у Мордовії та Магадані. Писав вірші і там, але їх вилучали та знищували.

Лише деякі вдавалося передати через дружину. Двічі писав заяву про відмову від радянського громадянства, адже не хотів «бути рабом». У 1979 році Василь повернувся до Києва. Він був ще більше налаштований проти радянської системи. Приєднався до Української Гельсінської групи, яка розповідала світові про порушення прав людини в Україні. І цим підписав собі вирок – через 8 місяців його знову заарештували .

Судовий процес

Адвокатом на суді був Віктор Медведчук, який ніяк не захистив поета, а пізніше отримав обвинувачення у зраді України. Стусу дали найважче покарання – 10 років увʼязнення та 5 років заслання. Перебував у колонії у Пермському краї. Кілька разів оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з політвʼязнями. Його збірку «Птах душі» знищили табірні наглядачі. Проте дещо вдалося винести на волю. Завдяки сусіду по камері – литовському політв язню Балісу Гаяускасу. У 1983 році під час побачення Балісу з дружиною він передав їй тексти.

Врятовані тексти та смерть

Це нотатки про життя та людей, які були зі Стусом в таборах. Їх видали під назвою «3 таборового зошита». Коли тексти опублікували за кордоном, Стуса намагалися висунути на Нобелівську премію. За це совєти кинули Стуса у камеру-одиночку на цілий рік. У 1985 році український поет помер у радянському карцері, офіційна версія – зупинка серця

Але є припущення, що Стус загинув від удару нарами, який підлаштували наглядачі. Стуса поховали таємно, без присутності рідних, на табірному цвинтарі у Пермській області. У 1989 році завдяки зусиллям сина та друзів його забрали та перепоховали на Байковому кладовищі у Києві.

Перша в Україні збірка поезій Стуса вийшла в 1990 році під назвою «Дорога болю». Саме за неї Стус отримав Державну премію ім. Т. Шевченка посмертно, а в 2005 році – звання Героя України. У 2019 році з нагоди 80-річчя вийшов фільм «Заборонений» про життя і загадкову смерть Василя Стуса. Світ побачила книга «Справа Василя Стуса» – з архівними документами, теторична свідченнями очевидців, листами з тюрми.

Нащаддя поета

Син Василя – Дмитро став письменником та написав декілька книжок про батька. У 2024 році було започатковано Стус-Фест – міжнародний фестиваль, присвячений творчості Василя Стуса. В Україні є щонайменше 135 вулиць, названих на честь Стуса.

Нагадаємо, що виробники дронів можуть отримати гранти на 80% від вартості проєкту.

Також ми повідомляли, що в Києві покажуть фотовиставку про знищену росією українську культурну спадщину.

Читати далі