Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Одеська «Жіноча майстерня меблів»: про запуск бізнесу з боргами, сексизм і роботу «душевненько»

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Добродії ШоТам – це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Працюють «душевненько», але зіштовхуються із сексизмом. В Одесі вже третій рік працює «Жіноча майстерня меблів», яку заснувала дизайнерка інтер’єру Ольга Лаптєва. Довгий час вона була директоркою одного з салонів «під інвесторами», після чого захотіла відкрити щось своє. І почала не «з нуля», а з мінуса, адже замість коштів на старт були лише борги. Зараз її студія успішно працює, пропонуючи клієнтам одночасно створення дизайну інтер’єру і виготовлення меблів. Ольга розповіла нам про жіночий підхід у роботі, боротьбу зі стереотипами та готовність ділитися досвідом.

Ольга Лаптєва
Ольга Лаптєва

засновниця та директорка «Жіночої майстерні меблів» в Одесі
Закінчила Південноукраїнський педагогічний університет ім. К. Д. Ушинського за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво». З 2013 року працювала на керівних посадах меблевих салонів та студій

Перший салон інтер’єру відкривала не для себе

Я закінчила в Одесі факультет живопису, але не уявляла свого життя в ролі художниці. Тодішні 90-і – це були дуже голодні роки. Заробити на життя малюванням було неможливо. Коли ми вчилися створювати інтер’єри, я почала заглядатися на дизайн. Залишивши стіни університету, я зрозуміла, що мені потрібне спілкування, якийсь драйв, щоб кожен день кудись іти й щось робити. Не могла я просто зачинитися в майстерні й писати картини. Та й на той час вони нікому не були потрібні.

Одна з одеських прогресивних компаній у 2014 році взяла мене до себе відкривати новий салон інтер’єру «з нуля». При чому я не знала, як це робити, але вони мене запевнили: «Та ми ж з тобою, в тебе є дослід, ти така класна». Вони повірили в мене більше, ніж, напевно, я сама. А на той момент я вже дійсно досить довго працювала у цій сфері. Інвестори дали мені велику суму грошей, сказали, щоб я потім принесла чеки. Я написала бізнес-план, і вони були вражені. Тому що до мого приходу підрахунки були на більшу суму витрат.

Починала справу не з нуля, а з мінуса

Ще коли я там працювала, у моїй церкві запустили освітню програму від Католицького університету. Там я пів року безкоштовно навчалася принципів створення бізнесу, зокрема соціально орієнтованого. Закінчила навчання і зрозуміла: мені 39 років, і або зараз, або ніколи. Було страшно починати, я не могла спати ночами. Коли ти з інвесторами щось починаєш, в тебе є бухгалтер, гроші, і на них ти все робиш. А я ж була зовсім одна, та ще й через те, що саме в той час розмитнювала свою машину, в мене був борг у дві тисячі доларів. Тобто, бізнес я почала не з нуля, а з мінуса. Й от я дістала свої конспекти з навчання і по них починала все робити. Грошей не було, але була репутація. На рекламі, створенні сайту вдалося заощадити завдяки знайомствам.

Фото: www.facebook.com/olika.lapa

Перша моя інвестиція була у дві тисячі гривень: на них я тоді замовила рекламу в газетах та на дошках оголошень у місті. Написала, що роблю дизайн інтер’єру й виготовляю меблі. Першою моєю студією був орендований офіс, який я знімала спільно з колишньою колегою. Там було тіснувато, тож клієнтів брала харизмою. Люди приходили, дивилися на те приміщення, бачили, як щось у коробках лежить, а зразків меблів зовсім мало. І я розуміла, які в них думки. Пояснювала, що я класний профі, але початківець: «От назбираю гроші, і тоді знайду щось краще».

У роботі поєднали важко поєднуване

За рік такої роботи я назбирала п’ять тисяч доларів і відкрила свою студію «Жіноча майстерня меблів». Вона у нас невелика – 35 метрів. Раніше на цьому місці був меблевий магазин. Оренда була дешевою, але приміщення було в жахливому стані.  Довелося за свій кошт робити ремонт.

Я розуміла, що якщо це студія дизайну, то мені треба показати, що я вмію. Зараз ми тут одночасно робимо дизайн інтер’єрів і виготовляємо меблі. Я жодної фірми не знаю в Одесі, яка б об’єднувала ці дві сфери. Дизайнерів я набираю таких, що можуть і те, й те робити – «універсальні бійці».

Говоримо з клієнтами про безшумні спальні

Свою студію, яку відкрила у кінці 2018 року, я назвала «Жіноча майстерня меблів». На моїй попередній роботі всі директори були чоловіками, а я одна була жінка. І наша студія дуже відрізнялася від інших. Приходили наші інвестори й казали: «У нас в усіх студіях бізнес по-чоловічому директори ведуть й одна ти по-жіночому». Я запитувала, як це відчувається. І вони відповідали: «Чоловіки такі дуже аналітичні, вибудовують схеми продажів. А в тебе все емоційно, але все виходить». В інших студіях у колективах часто були конфлікти, а в нас не було. Я їх відчувала задовго до того, як вони почнуться.

І я зрозуміла, що бізнес по-жіночому в нашій сфері – це актуально й класно, тому що жінка може додати до цього процесу багато нового. До наших дизайнерів людина приходить як до гінеколога: ми говоримо про те, де вона буде зберігати труси та презервативи. Або як зробити спальню безшумною, щоб діти не чули, як батьки займаються сексом. Якщо дизайнер нормально робить проєкт, він повинен знати досконально, як родина веде життя.

Ми навіть запитували у клієнтів, чи хочуть вони змінити щось у харчуванні, наприклад, сісти на дієту. Тоді робимо таке перепланування, щоб кухня була окремо, не було нічого яскравого для апетиту, а холодильник не стояв у двох метрах від телевізора. Одна наша замовниця каже, що коли нас розшукувала, то попросила подругу: «Дай мені мебельників, які попрацюють зі мною душевненько». І от так за нами закріпилась така репутація, що ми робимо «душевненько». 

Клієнти просять установниць меблів у бікіні

Я багато бачила жіночого бізнесу, але в таких напрямках як, наприклад, б’юті-індустрія. Жіночий бізнес у головах українців — це якась кондитерська, салон краси, магазин одягу. А ось в індустрії меблів їх зустрінеш не часто. Я не знаю жодної жінки, яка б самостійно започаткувала дизайн-студію чи меблеву майстерню. 

Але є й інша сторона медалі. Коли я працювала директоркою салону, відчувала чимало сексизму від усіх. Коли наш власник дзвонив до вантажників, то вони нормально з ним розмовляли. А коли телефонувала я і казала, що в цю вантажівку поміститься чотири комплекти, бо я все прорахувала, то чула у відповідь: «Та що ти в цьому розумієш? Якщо ти така розумна, то йди вантаж сама». І починалися далі такі образи як от «Як з тобою чоловік живе? Ти ж така нудна». Не знаю жодного директора-чоловіка, якому б сказали: «Як з тобою жінка живе?». І хоча я регулярно з цим зіштовхувалася, я не плакала і просто йшла вперед.

Зараз наші дівчата у майстерні теж іноді зіштовхуються з сексизмом. Клієнти є всякі: хтось з гумором, хтось серйозно. Бувало таке, що казали: «Ви тут, напевне, всі такі феміністки». Розверталися і йшли від нас. Був випадок, коли чоловік каже: «А в бікіні до мене приїдете кухню ставити?». Схоже, він подумав, що ми не меблі робимо, а завуальовано надаємо якісь ескорт-послуги. Багато людей дзвонять і з гумором починають з питання: «А чому саме “Жіноча майстерня меблів”?». І ми, жартуючи, відповідаємо: «А що ви проти дівчат маєте?». Підтримуємо у розмові цю нотку, яку задав клієнт. Це завжди привід вибудувати з ним більш розкуті відносини.

Установники прийдуть до вас із капцями та пилотягом

У нас невелике виробництво: в команді є конструкторка, начальниця виробництва, є люди, які збирають і встановлюють меблі, та два водії. Переважно в нас працюють жінки, але фізично важку роботу виконують хлопці, як, наприклад, виготовлення меблів. З нами вже більш як два роки працює й мій чоловік. Він займається доставленням, прийманням товару – технічними речами, які я не можу проконтролювати. Спочатку мені було складно з ним, перші пів року я думала, що ми розлучимось. Але потім навчилися відокремлювати робочий процес від особистого, і вже все гаразд.

Фото: www.facebook.com/womenmasters

Наш сенс навіть не в тому, щоб працювали всі жінки, а в тому, щоб були жіночі цінності: родина, сім’я, будинок. Всі меблі, які ми виготовляємо, приїжджають до клієнта вже зібрані, щоб не залишати сміття. Аби зробити всю «брудну роботу», наші люди виходить на балкони, приходять із пилотягом і прибирають за собою. Тобто, це такі речі, які для жінок дуже важливі, а чоловік навіть не подумав би про таке. У нас майже всі працівники-установники меблів – старшого віку, щоб жінка не боялась якихось молодих і хамовитих людей. Вони беруть із собою капці, щоб перезуваються, у них шкарпетки не мають неприємного запаху. Для тих, хто замовив у нас кухню, ми даруємо мило ручної роботи. Це дрібниці, але так ми хочемо зробити людині щось приємне. Нашим клієнтам має бути комфортно з нами, адже люди, які мають ремонти, й так у постійному стресі. 

Читайте також: Панорамні вікна й сонячні батареї. Як архітектор Алекс Валентіров створив дитсадок, якому дивується світ

Знайдемо для вас меблі під будь-який бюджет

«Жіноча майстерня меблів» розташована в Одесі на вулиці Прохорівська, 14. Ціни в нас – не «київські». Технічна частина (планувальні рішення, зокрема електрика і сантехніка) коштує від 5 до 8 доларів за квадратний метр. А якщо це дизайн з візуалізацією, то тут залежить від оздоблення інтер’єру: від 10 до 15 доларів. Звісно, якщо це якийсь простий дизайн, то це дешевше, а якщо класика, неокласика чи складне декорування, то дорожче.

За останній рік ми протермінували лише одне замовлення, й то на один день. Час виконання проєктів залежить від клієнта, тому що нам, щоб технічно це зробити, потрібно максимум два тижні. Але робота з клієнтом має свою етапність, і ми проробляємо проєкт дуже скрупульозно. Ми не можемо робити план електрики й розеток, якщо покупець не затвердить меблі. А якщо просто намалювати план меблів, то він нічого не зрозуміє. «Жіноча майстерня меблів» робить меблі як сама («лакшері» рівень), так і має асортимент фабричних дешевших меблів. В Одесі дуже часто практикується, коли роблять ремонт у житлі під оренду. Такі клієнти не хочуть витрачати багато грошей, але їм треба, щоб було стильно і красиво. Я не бачила в жодному салоні міста, щоб поєднували дорогі й дешеві меблі. А ми маємо все на будь-який бюджет.

Дизайн інтер’єру – вже не для еліти

Приблизно 7-10 років тому дизайн інтер’єру – це було щось елітарне, «прості смертні» його не замовляли, а робили ремонт на власний розсуд. Зараз все більше людей середнього достатку звертаються до дизайнерів за проєктом, тому що це економія коштів. «Жіноча майстерня меблів» створює візуалізацію, таку собі дорожню карту, після чого клієнт розуміє, що він отримає. Люди часто нівелюють цінністю середовища, в якому живуть, а це дуже сильно впливає на нашу психіку. Ми можемо не усвідомлювати, але якщо в нашій оселі щось невідремонтоване, занадто яскраві кольори, не гармонійний вигляд, то ми можемо відчувати дискомфорт. Особливо це актуально розуміти зараз, в період пандемії, коли багато людей почали працювати вдома.

Нещодавно в межах стипендійної програми від громадської організації «Лібертас» я написала серію тренінгів та семінарів про відкриття соціально орієнтованого бізнесу. Зараз готуюся до представлення: це буде серія вебінарів і семінарів. Сподіваюся, що це навчання допоможе багатьом, як і мені свого часу. Розраховую на широку аудиторію, зокрема на колишніх бійців АТО, матусь у декреті та студентів. Цей тренінг – більше мотиваційний. А ще це як методичка, що треба робити в бізнесі.

Суспільство

Усміхнена старенька пара на Галичині: історік показав світлину 1937 року

Опубліковано

Український історик Микола Бандрівський показав архівну фотографію старенької пари з Галичини, яку зробити в 1937 році. Він поділився історією світлини зі своєю авдиторією. Фото було виставлене на сторінці Oleksandr Romazan.

Про світлину історик розповів на своїй Facebook-сторінці.

фото: Микола Бандрівський

Історія світлини

На цій майже столітньої давності світлині, ви бачите ну, вже дуже стареньких, але – усміхнених і щасливих діда і бабу. Це фото підписане, що це “Галичина. 1937 рік” і виставлене девʼятого травня на сторінці Oleksandr Romazan у Facebook.

Читати також: Проєкт USAID замовив в українського заводу 300 вагонів-зерновозів

Невідомо, в якому саме селі було зроблено цю світлину.

“Але, точно знаю, що таких щасливих пар, які в любові і злагоді дожили до дуже поважних літ, в Галичині – незліченна кількість”, – відзначає Микола Бандрівський.

За плечима у таких пар – війни, різні пошесті, голод і розкуркулення, але ніщо з того всього не здатне було стерти з їхніх лиць отой щасливий усміх наприкінці їхніх днів.

“Отож, дай Боже кожному з нас дожити до їхнього віку і відходити з цього земного життя без якогось особливого, за ним, жалю, але з твердою надією на загальне Воскресіння”, – відзначає історик.

Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.

Також ми повідомляли, що влітку вийде український шутер про ковбоїв A Twisted Path to Renown: коли саме (ВІДЕО).

Фото: Микола Бандрівський

Читати далі

Суспільство

Про втрачений Маріуполь: проєкт «KRYLATI» руйнує стереотипи про схід і захід

Опубліковано

Маріуполька Індіра Урусова втратила дім, але знайшла спосіб розказувати про нього з листівок і постерів. Опинившись у Болгарії, дівчина створила проєкт «KRYLATI», який тепер виріс у цілу освітню спільноту. Разом з подругою Індіра організовує івенти, а також запрошує істориків та жителів сходу розказати про справжню українську Донеччину.

Як «KRYLATI» руйнують стереотипи про схід і захід та про що мріє Індіра, дивіться в новому випуску ШоТам!

Особиста історія дівчини

Якщо в тебе загроза життю, тобі треба на якомога швидше виїхати, ти не знаєш, чи це можливо чи ні. По дорозі дуже багато людей каже про те, що не виїжджайте, бо там розстрілюють машини на виїзді.

Мене звати Урусова Індіра, мені 22 роки, я сама родом з Маріуполя. У Маріуполі я завжди активно займалась будь-якою волонтерською, громадською і загалом суспільною такою діяльністю. І тоді, напевно, я отримала той самий поштовх до отримання своєї першої освіти бакалаврської на спеціальності «Евент-менеджмент» в Київському національному університеті культури і мистецтва.

Але так склалося, що стався ковід, тому ми загалом не дуже багато навчалися в самому Києві. І я більшу частину свого навчання провела в Маріуполі.

Повномасштабне вторгнення

Повномасштабне вторгнення ми зустріли трошки раніше, навіть за тиждень до 24 лютого, бо тоді вже були чутні вибухи, були чутні якісь дії, які відбувалися. Тоді було дуже багато військових, які ставали на околицях нашого міста, адже я жила на околицях міста.

Першого березня у нас перестав ловити зв’язок, нас перестали давати воду, газ. Тому ми переїхали ближче до центру міста, готували їжу на вулиці, розпалювали вогнище і якось пристосовувалися до цього життя.

Але вже 18 березня біля нашого будинку прилетів снаряд в госпіталь військовий. Батьки на той час вирішили, що це насправді зараз шанс єдиний виїхати з Маріуполя. І вже 20 березня ми виїхали з Маріуполя, опинилися в Бердянську.

Евакуація закордон

Ми там провели буквально пів місяця і більше ми там не захотіли бути, адже там вже теж була окупація. Ми їхали через країну-агресора, потім ми виїжджали через Грузію, надалі у нас була Туреччина, Греція і таким чином ми опинилися в Болгарії.

Це був важкий період, бо це було одинадцять днів поїздки в машині з купою речей, які ми встигли забрати. Я це виставила собі в соціальній мережі, на що дуже активно зреагувала моя подруга Ната, яка сказала, що це неймовірно класно і це не можна просто так залишати.

Одинадцятого травня «KRYLATI», запустилися, ми продали в той день всі свої листівки. Зараз я проживаю в двох містах, скажімо так. В Києві і у Львові, бо родина тут, я навчаюся у Львові.

“Розказуємо про справжню Донеччину”

Напевно, зараз більше отримую якихось навичок, намагаюся ці навички втілювати в проєкті, якось його розвивати і робити більш професійним.

Ми організовуємо лекції, де розказуємо про справжню Донеччину без стереотипів, розказуємо про те, як взагалі жити на Донеччині, що таке Донеччина, чи взагалі існує Донбас і всі ці такі питання, які нам постійно ставлять.

Сьогодні, коли ти опиняєшся в іншому місті і абсолютно не маєш ніякої можливості повернутися додому, тобі дуже важливо розказати про це іншим. Тому «KRYLATI», вони в першу чергу покликані розповідати про дім. І тому для мене важливо хоча б розказати про це іншим людям, розказати про те, чого вони не бачили.

Бо дуже багато людей приходять до нас на лекції і кажуть, що вони ніколи не були на Сході, вони ніколи не були в Маріуполі, не були в будь-якому іншому місті. І для мене це є такою трохи втратою, але в той же час це виклик розказати цим людям так, щоб вони ніби побували там.

Або щоб вони закохалися в цей регіон настільки, щоб потім приїхати його відбудовувати і щось там робити. І крила, і ті історії, і ці лекції, вони не просто є таким освітнім напрямком. Вони є напрямком, в якому і люди можуть познайомитись, а якщо це люди зі Сходу, то вони можуть знайти спільноту для себе. Тобто ми дуже багато чуємо про те, що дякуємо вам, дівчата, ви насправді зробите класну справу. Ви для мене як рідні східняки.

Читати також: UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі

Думки про дім

Я сумую з Маріуполем і, напевно, дуже би хотіла зараз повернутися туди, пройтися по тим самим вуличкам. Я би хотіла просто, щоб мене висадили десь на в’їзді в місто. Я би хотіла просто пройтися по тим вуличкам до свого дому.

Коли ми виїжджали, мені не вистачило цього моменту прощання з цим містом, бо це було дуже швидко. І цього вимагали події, які тоді відбувалися, вимагали ці обстріли постійні. Тому я би хотіла просто пережити, напевно, цю травму повністю, саме проходячи по цим місцям, проходячи по тим місцям, де відбувалися класні події мого життя, де я переживала свої емоції.

І, напевно, дуже би хотіла потрапити на площу біля драму, бо це місце куди ми постійно казали, що ми туди повернемося.

Нагадаємо, що фільм Алана Бадоєва став доступним на британській платформі OD365.

Читати далі

Суспільство

UAnimals випустили колекцію одягу з тваринами захисників з Азовсталі

Опубліковано

Футболки прикрашені зображеннями справжніх улюбленців бійців, які захищають Маріуполь і все ще перебувають у полоні. Ці малюнки створила керівниця Асоціації родин захисників “Азовсталі” – Катерина Прокопенко.

Про це повідомляють на сайті UAnimals.

Про колекцію

Цей дроп про тварин, які чекають своїх людей із полону.

Рівно два роки тому захисники Маріуполя, виконуючи наказ, вийшли з “Азовсталі”. І саме відтоді більшість із них — у полоні. На повернення героїв чекає ціла країна, їх рідні та близькі, а також тварини, яким присвячений наш новий дроп.

Читати також: Український бренд створив колекцію благодійних вишиванок: яскраві фото військових жінок

Нова колекція — це колаборація Асоціації родин захисників “Азовсталі” і крамниці Animalism by UAnimals. Малюнки для дропу створила керівниця асоціації Катерина Прокопенко. Майстерна ілюстраторка та дружина Дениса “Редіса” Прокопенка зобразила реальних тварин, які чекали та чекають на своїх людей із полону.

“Цією колекцією я хочу нагадати про тих, хто два роки зазнає тортур у російській неволі. Це справжні герої та патріоти України та, як видно з історій їхніх домашніх тварин, — люди з великими серцями, — каже Катерина Прокопенко. — Я попросила, аби прибуток від колекції йшов на порятунок тварин. Нехай це стане символом того, що ми боремось за повернення тих, хто захищає кожне життя в Україні”.

Нагадаємо, що в Австрії відкрили спецфонд у 500 млн євро для підтримки експорту в Україну.

Фото: UAnimals.

Читати далі