Суспільство
Замовив піцу – допоміг безхатченку: як на Львівщині працює успішне соціальне кафе
На Львівщині, у місті Дрогобич, вже сім років працює соціальне кафе Витанія. Тут знайшли роботу люди з інвалідністю, для яких заклад став другою домівкою, а нужденні щоденно отримують безкоштовні обіди. У Витанії по-домашньому смачно та затишно, а без ситного обіду та гарячого чаю звідси не йде ніхто. І навіть хліб тут особливий – його випікають хлопці, що знаходяться на реабілітації від залежностей.
ШоТам поспілкувались з адміністратором кафе-піцерії Любов’ю Коваль, щоб дізнатись, як працює заклад.
Любов Коваль
Керівниця кафе-піцерії “Витанія” у Дрогобичі, що у Львівській області. Вже два роки опікується справами закладу, заради якого пішла з державної служби.
Острівець благодійності на Львівщині
Ми християнське соціальне кафе. Чому соціальне? Бо допомагаємо людям, які опинились у скрутних життєвих обставинах – самотнім, малозабезпеченим, безхатченкам, дітям з багатодітних сімей тощо.
Назва наша символічна. Витанія – це біблійне місто неподалік Єрусалиму, яке здавна асоціювалось з урочистостями, веселощами і банкетами. Там завжди було багато їжі та напоїв, а гостей дуже привітно зустрічали. Бідні, які приходили туди, завжди могли розраховувати на смачний обід. У нас в дрогобицькій “Витанії” так само – нужденні завжди отримують їжу, тепло і допомогу.
Влаштувалась у кафе, яке роками не помічала
Наше соціальне кафе працює вже 7-й рік. Воно діє від благодійного фонду “Карітас“ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Але я керую ним лише другий рік. До цього, проживаючи у Дрогобичі, я навіть уявлення не мала, що у нашому місті є такий заклад. Я ходила повз нього кожного дня, добираючись на роботу і додому, але не звертала на нього уваги.
Читайте також: Роблять килимки та віддають на благодійність: як у соціальному магазині «Ласка» дають друге життя старим речам
Потрапила я сюди, коли вирішила змінити роботу. Я працювала у державній службі. Роботи було багато, а моя дочка йшла до першого класу, тож я вирішила знайти щось ближче до дому та з гнучкішим графіком. Знайома, яка працює у благодійному фонді, розповіла, що у них відкрилась вакансія адміністратора у Витанію. Я спробувала свої сили, пройшла співбесіду, але пропрацювавши два-три дні, я злякалась відповідальності і відмовилась. Через декілька місяців вони знову мене запросили, хоча б на місяць. Так я тут і залишилась.
Тут ніколи не відмовлять нужденному
Близько 35% від прибутку соціального кафе йде на обіди для безпритульних. В часи пандемії кількість таких людей збільшується і зараз ми видаємо близько 15 обідів на день.
Даємо ті самі страви, що готуємо для продажу. Приміром, сьогодні у нас в меню грибний суп, помідорова зупка (перша страва, – Ред.), суп з фрикадельками. На друге – пшенична каша, булгур чи пюре, котлетка або смажена риба.
Я знаю всіх щоденних відвідувачів поіменно і вже вивчила їхні вподобання. Наприклад, є у нас пан Влодко, він же Володимир. Він не їсть салат, лише кашу і завжди просить більше підливи.
В час карантину принцип нашої роботи дещо змінився. Безхатченки – вразлива категорія. Тому ті люди, які приходять у соціальне кафе за обідами, мають відповідні документи – заяву на ім’я нашого директора, довідку від священника нашої парафії, що людина дійсно у скрутному становищі та довідку про стан здоров’я.
Хоча тим, хто приходить вперше, я ніколи не відмовляю. Я завжди нагодую, дам все, що попросять і відправлю на сусідню вулицю у нічліжку, де їм допоможуть. У мене лише один єдиний принцип – я можу відмовити в обіді, якщо людина в стані алкогольного сп’яніння.
Безхатченки – це не алкоголіки та нероби
Безпритульні бувають різних категорій. Є ті, хто опинився на вулиці через алко- і наркозалежність. А хтось не знайшов спільної мови з рідними. Хтось повернувся з заробітків, а дружина знайшла іншого і вигнала.
Один з наших постійних відвідувачів – пан Тарас. Це дуже акуратний та толерантний чоловік. Так, у нього є сім’я, є двоповерховий дім. Він переписав все своє майно на дітей, але так склались обставини, що він не може знайти з ними спільну мову. Пан Тарас у нас часто волонтерить, допомагає, а ми даємо йому пообідати. У нього є мрія – він вже бачить, як буде жити у нашому хоспісі. Зараз благодійний фонд “Карітас” добудовує хоспіс для людей такої категорії.
Буквально вчора пан Тарас у нас обідав і розповідав: “Любо, я багато не хочу. Лише одну кімнатку, щоб вона була чистенька, акуратна і щоб мені ніхто не казав “забирайся звідси”.
Є у нас і пані Оксана – дуже інтелігентна жінка. У часи Радянського Союзу працювала завідувачкою аптечного складу. Якось на неї напали і вона перенесла тяжку травму голови. Вона ніколи не була заміжня, а коли батьки померли, залишилась сама. Пані Оксана у нас щодня. Вона дуже вдячна жінка. Наллєш їй пляшечку гарячого чаю, а вона починає: “Хай вас Бог благословить, всі ангели, архангели…”
Соціальні ціни, домашня кухня та біблійний розпис на стінах
Наш гастрономічний заклад також має попит і серед звичайного населення. Часто приходять поїсти ті, хто працює в околицях, заходять посидіти в кафе та скуштувати смачну піцу.
Інтер’єр у нас у християнському стилі. На стінах кожного з трьох залів біблійні малюнки – весілля в Кані Галілейській, Ісус Христос з апостолами. Ще у нас є дитяча кімната та мінібібліотека. Тут можна залишити або взяти будь-яку книжку. До слова, ми не ведемо їх облік, але за весь час ще не було випадків, щоб хтось не повернув літературу.
Наша фішка у різномаїтті страв. Кожного дня наше меню змінюється. Сьогодні ми отримали кошти від замовлень у кафе, подивились, скільки маємо і плануємо, що ми на завтра можемо купити. Іноді люди приносять нам продукти – консервацію, каші, хліб, домашні яйця з села привозять. Тож ми з кухарем затверджуємо меню і вже завтра він готує щось нове.
А рік тому завдяки Департаменту соціального захисту населення, який виділив нам кошти, у нас запрацювала піцерія. Тепер у нас є острівець з відкритою кухнею, де працює піцейола. Ми навіть проводимо майстер-класи з приготування піци для діток.
Ціни у нас соціальні, можна навіть сказати занижені. Суп грибний – 23 гривні, куряча відбивна – 27 гривень. А ще у нашому кафе не продається алкоголь. Навіть якщо відбуваються урочисті заходи, я завжди кажу, що я проти. І є такі компанії, що прислухаються.
“Витанія” для Андрія з ДЦП – це все його життя
У нас працює 12 осіб – два кухарі, два їхніх помічники, два офіціанти, дві прибиральниці, посудомийник, піцейола, бармен. Витанія – це про інклюзію, бо у нас працюють люди різних категорій. Наша кухар пані Світлана має інвалідність 3-ї групи. А наш 39-річний посудомийник Андрій – вроджене ДЦП легкої форми.
Читайте також: Інклюзивні теплиці: як на Вінничині люди з інвалідністю стають аграріями
Між іншим, Андрійко працює від самого заснування кафе. Він ходив у Благодійні долоні – група, де займаються з дітьми з вродженими вадами, дітьми сонця, дітками з ДЦП. Потім допомагав у їдальні благодійного фонду, де готували їсти безпритульним.
А коли відкрилось соціальне кафе – перейшов сюди. Це його життя. Він приходить сюди і відчуває себе потрібним.
Він звикає до стабільності і дуже різко реагує на будь-які зміни. Коли привезли другу посудомийну машинку, для нього це був справжній стрес. Він мені жити не давав ні вдень, ні вночі (сміється). Об 11-й годині дзвонив і питав, чи не звільню я тепер його. Але вона на його роботі не позначилась. Посудомийні у нас для столового приладдя, а Андрій миє посуд, який потрібен на кухні – каструлі, пательні.
Ароматний хліб на дровах від тих, хто став на вірний шлях
Домашній хліб у нас, до слова, печуть хлопці, які знаходяться на реабілітації від алко- та наркозалежності у центрі Назарет при нашому благодійному фонді. Маю сказати, що їхній хліб найсмачніший. Він готується на дріжджах і печеться на дровах.
До карантину ми допомагали їм реалізовувати випечену продукцію – вони привозили спечений у центрі хліб у наше кафе, а ми тут подавали його до столу. Та оскільки зараз відвідувачів у нас не так багато і ми обходимось маленькою кількістю хліба, хлопці до нас не їздять. Бо вони більше витрачають коштів на доставлення, ніж ми можемо їм допомогти продати.
Святкові вечері з колядками, душевними розмовами та кутею
Двічі на рік ми влаштовуємо масштабні застілля для всіх нужденних – на Святу Вечерю та Великдень. Цього року карантин нашу традицію дещо змінив. Але у наше соціальне кафе завжди приходить чимало людей. Дехто знає про те, що ми робимо, і передає один одному, інші дізнаються від центрів соціального захисту. Так торік 6-го січня до нас завітало 110 осіб. У нас було 12 страв на столах, кутя, все як треба. До святкування долучився Владика Григорій Комар. З його благословення ми розпочали ту вечерю. Дівчата-волонтери грали нам колядки на музичних інструментах. Словом, було дуже душевно.
Читайте також: «Алло! Мені більше нема кому подзвонити». Як волонтери стають телефонними друзями для самотніх людей
А вже Великдень відбувся у розпал карантину. Тоді ми просто повидавали з собою пакуночки в одноразових контейнерах і все. Цей рік надзвичайно складний. А особливо для незахищених груп населення. Тому зараз як тільки маємо кошти, влаштовуємо обіди. Одного разу наварили на 30 осіб, іншого – на 60. Готуємо перше, друге, потім наші працівники та волонтери виходять у місто і роздають їжу усім, хто цього потребує.
Мотивація у нас одна єдина – робити добро людям. Коли я видаю той безкоштовний обід, дивлюсь в очі людині, а вони повні вдячності, мені більше нічого не треба.
“Краще не читай” Катерина Орловська
“Дитяча книга” Оксана Вєліт
“Химороди” Володимир Кузнецов
“Тіло ТМ” Вікторія Гранецька
“Марко Проклятий” Олекса Стороженко
“Я бачу, вас цікавить пітьма” Ілларіон Павлюк
“Потойбічник” Сергій Гайдай
Журнал “Бабай”
“Бабай: Перший кошмар”
