10 фактів про «сонячного кларнета» української поезії: Павло Тичина

Павло Тичина — постать складної епохи, людина, чия творчість віддзеркалювала непрості часи, у які він жив і творив. Його любов до природи була такою сильною, що отриману в подарунок рушницю він ніколи не використав. Він володів сорока мовами, але не афішував цього. Його фанатична любов до української мови врешті-решт призвела до звільнення з посади міністра. Проте, це не зламало його духу. Молодий Тичина подарував Україні яскраву поезію, наповнену символізмом, музикою та світлом.

Саме тому редакція ШоТам хоче поділитися з вами фактами з життя митця, якого знищила радянська влада.

Дитинство та перший старт

Павло Тичина був талановитим українським поетом і музикантом, який народився в бідній багатодітній сім’ї. Його батько був суворим, а мати — лагідною. Велика роль у житті Павла належить його першій вчительці, Серафимі Морачевській, яка помітила його таланти і допомогла йому вступити до архієрейського хору, що дозволило отримати освіту в духовному училищі.

Мистецькі таланти

В училищі Тичина відзначався успіхами у співі, малюванні та літературі, але не розумів, чому навчання велося незнайомою мовою, а не рідною українською. Його талант до малювання відкрився завдяки місцевому священику, який подарував йому кольорові олівці після того, як хлопчик намалював на побіленій стіні.

З чого брав натхнення?

Павло Тичина захоплювався творчістю індійського поета Рабіндраната Тагора, якому присвятив вірш «До кого говорить?»‎ у 1925 році. Природа була головним натхненням для Тичини, і він завжди ставився з трепетом до живих істот.

Друзі та оточення

Тичина був знайомий з багатьма відомими людьми, зокрема з поетом і диригентом Григорієм Верьовкою, з яким він дружив усе життя. Також він мав дружні стосунки з художниками Василем Касіяном та Олексою Шовкуненком.

У 1921-1923 роках Павло разом з Верьовкою очолювали самодіяльний хор, де познайомилися з молодим Анатолієм Павлюком, який зберігав особистий архів Тичини під час окупації Києва.

Музичні таланти

Павло Тичина мав чудовий голос і грав на шести музичних інструментах, зокрема на гобої та кларнеті. Він познайомився з композитором Миколою Леонтовичем у 1920 році.

Особисте життя

Дружиною Тичини була Лідія Петрівна Папарук, з якою він пережив багато труднощів і випробувань. Вона захоплювалася його грою на музичних інструментах.

Тиск радянської влади

Тичина не хотів вступати до компартії, але був змушений подати заяву. Він був міністром освіти, працюючи над розвитком шкільної системи в повоєнні роки. Тичина також активно сприяв відкриттю Музею Тараса Шевченка.

Будучи міністром освіти, Тичина обстоював не тільки розбудову шкіл з українською мовою навчання, а і введення її в усі сфери діяльності. Фанатична любов Тичини до української стала причиною відставки поета з цієї посади.

Вдруге Тичина добровільно відмовився від портфеля, коли пішов у відставку з посади Голови Верховної Ради України. Він не волів підписати постанову, згідно з якою батьки могли відмовитися від вивчення їхніми дітьми української мови в школах.

Приватна бібліотека

Павло Тичина був відомий своєю скромністю і любов’ю до книг. Він мав одну з найбільших приватних бібліотек в Україні, що налічувала 21 тисячу книг.

Кожну свою книгу він обов’язково позначав підписом, тому що власного екслібрису (книжковий знак) у поета не було.

Знання мов та листування

Він володів приблизно 40 мовами, що дозволяло йому читати літературу в оригіналі. Однією з мов, якою він володів досконало, була вірменська, яку він вивчав з носіями – вірменськими торговцями Харкова. Для роботи з іншими мовами Тичина використовував словник, не зупиняючись перед труднощами у пошуку нових знань.

У молоді роки Павло Тичина переписувався зі всесвітньовідомим норвезьким письменником, нобелівським лауреатом Кнутом Гамсуном. До речі, Тичину також двічі номінували на Нобелівську премію.

Яким його запамʼятали друзі?

Він був уважним і добрим до людей, часто допомагав молодим талантам і викладачам. Його дружина Ліда та теща Катерина Кузьмівна Папарук-Тичина відігравали важливу роль у його житті та підтримували його творчість. Тичина був дуже відповідальним і добрим до своїх колег і підлеглих, залишаючись вірним своїм принципам до кінця життя.