Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Зникла дитина – що робити? Гайд для батьків, які живуть в Україні чи за кордоном 

Опубліковано

Після повномасштабного вторгнення кількість зникнень дітей зросла у декілька разів. Якщо у 2021 році до Служби розшуку дітей Всеукраїнської громадської організації «Магнолія» в середньому звертались батьки 300 дітей, то у квітні 2022 року заявок було понад 1000. За даними Національної поліції України, з 24 лютого 2022 року по 20 травня 2024 року було знайдено 27 013 дітей, а досі зниклими вважають 2 018 дівчаток та хлопчиків. 

До Міжнародного дня зниклих безвісти дітей ШоТам з громадською спілкою «Українська мережа за права дитини» зібрали поради для рідних, у яких зникли діти в Україні, на окупованих територіях чи за кордоном. 

Дитина зникла в Україні – перші кроки 

Коли зникла дитина, не потрібно чекати три доби, аби оголосити її в розшук. На жаль смартгодинник чи «батьківський контроль» на телефоні не вбережуть дитину від неуважності чи інших причин, коли малеча може загубитись. Або коли дитина опиниться у зоні без зв’язку. Що й казати про ситуації з викраденням, коли гаджети можуть забрати та вимкнути.  

1 крок – дзвінок або особисте звернення батьків у найближчий відділ Національної поліції України:  

  • 102 – екстрений номер;
  • 0-800-50-02-02 – безплатна «гаряча лінія». 

Батьки, опікуни чи офіційні представники дитини мають вказати: 

  • прізвище, ім’я та по батькові зниклої дитини, дата народження; 
  • обставини та дата зникнення: де та коли її бачили в крайній раз, в чому була вдягнута, якісь прикмети, за якими її можна впізнати;  
  • поділитись фото; 
  • залишити свої контакти для зв’язку.  

Якщо дитина загубилась у торговельному центрі – потрібно одразу звернутись до охорони та через гучномовець оголосити про розшук. Можна озвучити прикмети дитини та місце, де її чекають батьки.  

2 крок – звернення до Служби розшуку дітей ВГО «Магнолія».

Усі деталі зникнення, інформацію та фото дитини можна передати: 

Ця неурядова організація вже 20 років допомагає розшукувати дітей в Україні та за кордоном. ВГО «Магнолія» – член Міжнародної Федерації Missing Children Europe, що координує роботу громадських служб пошуку дітей у 32 європейських країнах. Служба розшуку дітей «Магнолії» створюють медіаконтент (плакати, соціальні ролики) з оголошенням пошуку дитини та поширюючи їх у ЗМІ, соціальних мережах, розміщують на зовнішніх рекламних майданчиках. 

«Ми маємо великий досвід співпраці з усіма відповідальними особами та можемо передати інформацію у регіональні відділи поліції. Наприклад, коли дитина зникла в Одесі, а її знайшли у Києві. Працюємо, щоб встановлювати зв’язок між людиною, яка хоче допомогти та конкретно тією особою з поліції, яка відповідає за розшук», – розповідає Марина Липовецька, керівниця Служби розшуку дітей Всеукраїнської громадської організації «Магнолія»

Зникнення на окупованій території 

Складніше ситуація у сімей, які перебувають на тимчасово окупованих територіях, бо там не працюють українські правоохоронні органи. Проте якщо діти були депортовані чи насильно вивезені в рф, то батькам потрібно: 

Крок 1 – відкрити справу з розшуку дитини у Національній поліції України.

Підставою для відкриття справи є заява батьків чи офіційних представників дитини. Для цього потрібно подзвонити на номери вказані вище, або надіслати заяву на пошту: info@police.gov.ua. Щоб вірно оформити лист, можна почитати пам’ятку на сайті Нацполіції або зателефонувати на безоплатну «гарячу лінію» 0-800-50-02-02.

Окрім цього, батьки можуть звернутись за допомогою до місцевих органів влади, які переїхали на підконтрольну Україні територію та підрозділи ювенальної поліції.

Крок 2 – оформити онлайн-звернення на платформі «Діти війни» 

Сайт був створений для пошуку дітей, їх порятунку та визволення з місць примусового переміщення чи депортації. Для батьків та всіх небайдужих там є анкети, де можна: 

  • повідомити про зникнення, депортацію чи примусове переміщення дитини; 
  • розповісти про місце перебування дитини, яку розшукують;
  • повідомити про злочин, який було скоєно відносно дитини або про випадок примусової зміни громадянства;
  • записатись на консультацію до центру Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.  

Крок 3 – Звернутися до ВГО «Магнолія»

На жаль, українське телебачення на окупованих територіях блокують – оголошення про пошук дитини через телебачення в такому випадку не ефективні. Тому організація працює з OSINT-спеціалістами, які шукають інформацію про дітей з відкритих джерел.  

«На початку вторгнення було багато звернень з окупованих територій. Зв’язок був втрачений одразу у багатьох родинах. Бувало, що нам повідомляли через Telegram, що люди принаймні живі та переховуються в укритті поряд, – розповідає Марина Липовецька, – Зараз ситуація інша – дітей з Херсонщини та інших територій України масово вивезли до рф. Простіше розшукувати, коли ми маємо актуальне фото та повну інформацію про дитину. Але часто у соціальних служб, які подають заяву на розшук, немає фотографії. Ці установи шукають дітей-сиріт і у них може бути давня світлина, де дитині  5 років. А на час зникнення це вже підліток  16 років». 

Повертати дітей у сім’ю в Україну допомагають вже в іншій організації – громадська спілка «Українська мережа за права дитини» у патерстві з Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Офісом Омбудсмана України. З березня 2022 року по квітень 2024 року вони повернули 103 дитину і ця робота продовжується й зараз. 

Зникнення за кордоном 

Третина усіх людей, які отримали статус тимчасового захисту у Європі – діти різного віку. І якщо вони губляться чи зникають, то алгоритм дій наступний:   

Крок 1 – Зв’язатись з національною поліцією країни, в якій перебуваєте та залишити заяву на розшук дитини

За кордоном батькам одразу потрібно звертатись до поліції. 

«Хоч дитина українська, але здійснювати розшук на території іншої країни національна поліція України не може. Вони обмежені кордонами нашої держави. Якщо дитина зникає в іншій країні, то здійснювати розшук має місцеві правоохоронні органи», – додає Марина Липовецька.

Крок 2 – Звернутись на європейську «гарячу лінію» зниклих дітей Missing Children Europe за номером 116 000 (безоплатно). 

Батьки чи офіційні представники можуть отримати там: 

  • консультацію щодо законодавства країни та рекомендації як оформити заяву на зникнення дитини; 
  • заповнити анкету на розшук дитини чи повідомити про знайдену дитину;
  • психологічну допомогу та підтримку. 

«Якщо у людей є мовний бар’єр – рекомендую писати нам у Telegram. “Магнолія” як член Missing Children Europe може передавати усю інформацію партнерам у 38 країнах Європи. Бо коли людина в Іспанії набере номер 116 000 – потрапить до неурядової організації, яка займається пошуком дітей саме в цій країні. Оператори можуть не володіти українською мовою», – пояснює Марина Липовецька.

Також додатково можна звернутись за допомогою та консультацією до: 

Як діяти, коли побачили дитину, яку розшукують?     

Саме завдяки небайдужості людей у більшості випадків вдається повернути дітей у сім’ю. Особливо активізується суспільство у випадках, коли потрібно шукати малечу. 

Є декілька загальних правил для випадків, коли побачили дитину, яку можливо розшукують рідні: 

Переконайтесь, що дитина у безпеці.
Оцініть зовнішній вигляд дитини та її одягу. Якщо відчуваєте, що потрібна допомога – можете підійти та спитати про це. Але це має бути ненав’язлива пропозиція.

«Не забирайте, будь ласка, дитину до себе додому. Це може трактуватися як  викрадення дитини. Якщо ви розумієте, що ця дитина маленька, вона не може сама себе убезпечити і навіть не може сказати хто вона – будь ласка, телефонуйте в поліцію і дочекайтеся приїзду її. Якщо з певних обставин ви не можете дочекатися приїзду поліції, ви маєте відвести її до лікарні чи хоча б, найближчої державної установи», – зазначає Марина Липовецька.

Зробіть фото та повідомте про місце знаходження дитини у Національну поліцію за номером 102 та на номер 116 000.

Більш виважено варто поставитись до комунікації з підлітком. Якщо дитина в компанії друзів, зовнішньо виглядає цілком нормально, сміється та спілкується – не варто підходити та закидувати її питаннями. Подібна поведінка може злякати, і підліток більше не з’явиться на цьому місці. Саме тому варто за можливості зробити фото дитини та дочекатись представників поліції – світлина буде доказом для правоохоронних органів, які і мають розбиратись у ситуації. 

«Старші діти можуть йти з дому за своєї ініціативи. Наприклад, через непорозуміння у родині чи проблеми з однолітками. Часто буває й таке, що вони не дуже той хочуть, щоб їх знайшли. Вони можуть представлятися навіть іншими іменами. Але як дорослі люди ми маємо зрозуміти, що життя на вулиці ніколи не буде безпечним для дитини. Тут є відповідальність соціальних служб, наприклад, з’ясувати, які обставини в родині, чому дитина тікає. Щоб запропонувати якусь альтернативу для цих дітей», – розповідає Марина Липовецька.

Допомагайте поширювати інформацію про пошук дітей 

Марина Липовецька розповідає, що бувають випадки, коли дитина необдумано йде із дому через сварку, не обов’язково з батьками. Наприклад, з коханою людиною.  І через певний час дитина хотіла б вже й сама повернутися, але боїться. 

«У дитини є страх, що її не люблять, будуть сварити батьки, що її засудять чи ще щось. В такому випадку телепрограми приходять на допомогу. Там для батьків завжди є можливість зробити звернення до самої дитини. Коли батьки публічно кажуть: “Будь ласка, ми за тебе переживаємо, ми тебе любимо, не бійся, незважаючи ні на що,  щоб з тобою не сталося, ми тобі допоможемо. ми тебе чекаємо. Ти найцінніше, що в нас є,  повернися”. Ці слова реально дуже важливо почути дитині», – розповідає Марина Липовецька.

Переглянути актуальну інформацію про дітей, які зараз знаходяться в розшуку можна   на сайті Служби розшуку дітей та у Facebook.   

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі

Шопочитати

Суспільство11 години тому

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці...

Військо3 дні тому

Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро

Четверо українських військових з протезами нижніх кінцівок і військова, яка пережила важкі бойові поранення, здійснили...

Економіка і бізнес5 днів тому

Ремонтував техніку знайомому, а потім співпрацював із «Запоріжсталлю»: історія успіху підприємців із Сум

Випускники інженерного факультету Сумського державного університету Віталій Липовий і Дмитро Казнієнко успішно розвивають власні підприємства:...

Культура6 днів тому

Чи пробували купити книгу наосліп? Ці дівчата зробили бізнес на таємних обкладинках

«Детектив, у якому все одразу очевидно, а потім не зрозуміло, що в біса відбувається» або...