Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Змінила ІТ на сільське господарство. Як фермерка з Бучі відновлює бізнес після окупантів

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Фермерка Ксенія Костенко поєднувала одразу два аграрні бізнеси: вирощування зернових та овочів і виготовлення унікальних органічних добрив. Повномасштабна війна почалася для жінки неочікувано та зруйнувала все, над чим та працювала. Окупанти розтрощили її дім, розікрали обладнання та спалили транспорт, а поля ще довго лишалися замінованими. 

Та жінка почала відновлювати роботу: відремонтувала обладнання, наймає людей та мріє запустити лінію з переробки овочів. Як наважитися розпочати все з нуля — читайте в новому матеріалі ШоТам.

Ксенія Костенко

фермерка та власниця ТМ Plant Feed.

Змінила кібернетику на власний дім і фермерство

Я народилась і виросла в селі на Київщині. Після школи навчалася на факультеті кібернетики й досить довго працювала за спеціальністю, тобто в ІТ. Це була добре оплачувана робота, яка мені подобалася.

Та якось відчула, що велике місто на мене давить, і я хочу повернутись у тихе село й мати будинок. А якщо мати хату, то до неї треба й присадибну ділянку. Може, це в мене такий характер, але постійно хотілося більше й більше землі. Так стала орендувати землю в Бучанському районі, де почала садити та сіяти різне.

Вчилася  землеробству вже в процесі. Землі в мене небагато (загально до 10 гектарів), тому я шукала вигідні ніші саме для маленького фермерства. Перед великою війною я навіть розглядала можливість садівництва, однак зараз довелося від такої ідеї відмовитись. А от другий бізнес вийшов майже випадково.

Мої друзі займаються органічним землеробством і потребують добрив. Я стала шукати, що і як можна робити, спілкувалась і вийшла на батька мого друга — професійного еколога. Саме він запропонував виготовляти гранульований послід, адже в ньому найбільший склад природних мінеральних речовин, і це є найкращим органічним рішенням.

Так у мене зʼявився вектор руху, і я почала заглиблюватись у тему. Досліджувала і невдовзі запатентувала власну технологію — унікальну методику з добавками, якої навіть у світі не роблять.

Знайомий запропонував виготовляти гранульований послід. Фото: ШоТам

Спочатку це були дуже маленькі обсяги, і я планувала продати свій винахід за кордон. Але по факту це зробити не вдалось, бо виявилося, що такий якісний вид цеоліту існує лише тут у нас, в Українських Карпатах. 

Що більше я працювала, то більше зʼявлялося попиту, і не лише серед органічних фермерів, а й звичайні аграрії стали звертатись. Оскільки на наших землях здебільшого вирощують соняшник, сою та кукурудзу, а ці культури дуже виснажують землю, то фермери вимушені шукати нові й кращі добрива для відновлення грунту. 

Так до повномасштабного вторгнення у мене були поля, за які більше відповідала я, та бізнес органічних добрив, де найняла виконавчу директорку. Таке поєднання було комфортне ще й тому, що бізнеси не перетинаються в сезонності: добрива потрібно робити здебільшого взимку-восени, а працювати на полі — з весни до літа. Саме тому було можливо достатньо приділяти уваги обидвом напрямам роботи.

Не було ні моральної, ні фізичної підготовки

За два тижні до вторгнення в мене було таке дивне депресивне відчуття, та оскільки я раціональна людина, мені здавалася можливість нападу нелогічною й нереальною.

Одна з моїх подруг нині живе в Брюсселі — вона ледь не щодня мені телефонувала й просила виїжджати. Навіть купила мені квиток на 18 лютого! Я нікуди не полетіла, квиток пропав. 24 лютого десант висадився раніше, ніж я усвідомила, що почалася повномасштабна війна.

Було страшно, але я повторювала відому фразу: «Господь мене любить». По-перше, оскільки це була зима, то на полі нікого не було. По-друге, на добривному бізнесі був профілактичний період, і тому на роботу прийшли всього три людини. Це нас певною мірою врятувало.

У лютому 2022 року на добривному бізнесі не працювало багато людей. Фото: ШоТам

Я ж сама зустріла війну в подруги у Києві, де провела перші місяці. Тиждень чи півтора ми просиділи в бомбосховищі, й уже потім почала думати, що в мене там. Дізналася, що мого будинку вже немає. І це, звісно, стрес, але водночас і якась радість, що мене там всередині не було.

Я добре запамʼятала Вербну неділю: тоді запрацював понтонний міст, і можна було повернутися додому. Як і всім людям мені хотілося швидше, та я поспішила. Побачила все й досі шкодую, що тоді приїхала. Я повернулась у Київ, але спати не могла ще кілька днів. І навіть зараз я часто прокидаюся серед ночі від побаченого.

До свого будинку я потрапила аж у липні. Мені не дозволяли пройти до залишків мого дому, куди прилетів снаряд. Я навіть дзвонила в поліцію, але дівчина почала кричати й просити мене не йти в дім, допоки сапери не завершать роботи, бо окупанти ще й професійно замінували, поставили розтяжки, які вже й позаростали бурʼяном. Тому добре, що я не поїхала одразу.

Деякі дірки залишаться назавжди як нагадування про окупантів

Підприємство було в окупації до квітня, але ще 3-4 місяці я волонтерила. Це мені допомагало не думати, що я втратила дім та бізнес. Моя голова була зайнята технічними задачами — як і що привезти-відвезти.

Повноцінно повернутися до роботи вдалося лише після курсу з психології за програмою TalentA від міжнародної сільськогосподарської компанії Corteva Agriscience. Тоді я змогла змінити фокус: не концентруватися на поганому, а подивитись інакше на речі, які маю зараз. Можна було продовжувати сидіти й горювати, але нам показали інший приклад, зокрема, жінок, які під час АТО відкрили бізнес, почали працювати й жити далі. Їхній досвід надихнув мене відновлювати своє фермерство.

Усе відремонтували майже одразу. Фото: ШоТам

Приміщення досить швидко поремонтували, хоча деякі дірки назавжди залишаться як нагадування про окупантів. А от зібрати колектив було дуже складно: я дзвонила людям, які в мене працювали, та багато з них або виїхали, або пішли захищати країну. Саме нестача працівників залишається основною проблемою відновлення.

Продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті

Далі я продовжила навчання на програмі, але вже більш професійне. Це були сільськогосподарські та економічні блоки, бо недостатньо бути гарним фермером — треба ще розбиратись у законодавстві, податках тощо.

По завершенню навчання я виграла грант від Corteva Agriscience на закупівлю імпортних запчастин. Роботу по добривах запустила в березні 2023, коли прийшли ці деталі. Нині в мене працюють чотири людини, з яких двоє втратили дім і живуть прямо на території фірми. Важко знайти людину в агро, бо фактично будь-який тракторист — це хороший водій танка.

На закупівлю імпортних запчастин Ксенія виграла грант. Фото: ШоТам

Якщо порівнювати нинішню роботу з довоєнним рівнем, то зараз фірма працює всього-на-всього на 10%. З двох робочих ліній відновили лише одну, і якщо раніше аграрії везли в Одесу зерно й поверталися до нас за добривами, то тепер ми вимушені продавати в оптові магазини.

Ще частину добрив я роздала місцевим господарствам. Люди втратили дім, а все одно засаджують город і навіть за парканом сіють квіти. Як їм не допомагати?

А от з обробкою землі ситуація складніша. У мене не було кому й чим ту землю обробляти та засівати, тому довелося шукати партнерства із сусідніми фермерами. Крім цього, довгий час поля були заміновані. Ґрунтові дороги та ліси — все було небезпечне. Я людина дуже лякана, на міні в Ірпіні загинув мій знайомий. Тому ні ногою, ні технікою не їхала, поки сапери не дозволили.

Нині я хочу сконцентруватися на первинній обробці та пакуванні товару для споживача, адже ми — українці — продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті. Тому мені б дуже хотілося зробити первинну переробку. Також аби овочі продавалися вже помитими чи переробленими — так нашим покупцям буде комфортніше. І я зможу найняти більше людей, а це робочі місця.

Якщо зараз у мене в колективі переважно чоловіки: механізатори, трактористи та інші, то переробка — це фізично легша робота, яка буде під силу жінкам. Тобто робота точно буде, потрібні лише люди. 

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі