Суспільство
Змінила ІТ на сільське господарство. Як фермерка з Бучі відновлює бізнес після окупантів
Фермерка Ксенія Костенко поєднувала одразу два аграрні бізнеси: вирощування зернових та овочів і виготовлення унікальних органічних добрив. Повномасштабна війна почалася для жінки неочікувано та зруйнувала все, над чим та працювала. Окупанти розтрощили її дім, розікрали обладнання та спалили транспорт, а поля ще довго лишалися замінованими.
Та жінка почала відновлювати роботу: відремонтувала обладнання, наймає людей та мріє запустити лінію з переробки овочів. Як наважитися розпочати все з нуля — читайте в новому матеріалі ШоТам.
Ксенія Костенко
фермерка та власниця ТМ Plant Feed.
Змінила кібернетику на власний дім і фермерство
Я народилась і виросла в селі на Київщині. Після школи навчалася на факультеті кібернетики й досить довго працювала за спеціальністю, тобто в ІТ. Це була добре оплачувана робота, яка мені подобалася.
Та якось відчула, що велике місто на мене давить, і я хочу повернутись у тихе село й мати будинок. А якщо мати хату, то до неї треба й присадибну ділянку. Може, це в мене такий характер, але постійно хотілося більше й більше землі. Так стала орендувати землю в Бучанському районі, де почала садити та сіяти різне.
Вчилася землеробству вже в процесі. Землі в мене небагато (загально до 10 гектарів), тому я шукала вигідні ніші саме для маленького фермерства. Перед великою війною я навіть розглядала можливість садівництва, однак зараз довелося від такої ідеї відмовитись. А от другий бізнес вийшов майже випадково.
Мої друзі займаються органічним землеробством і потребують добрив. Я стала шукати, що і як можна робити, спілкувалась і вийшла на батька мого друга — професійного еколога. Саме він запропонував виготовляти гранульований послід, адже в ньому найбільший склад природних мінеральних речовин, і це є найкращим органічним рішенням.
Так у мене зʼявився вектор руху, і я почала заглиблюватись у тему. Досліджувала і невдовзі запатентувала власну технологію — унікальну методику з добавками, якої навіть у світі не роблять.
Спочатку це були дуже маленькі обсяги, і я планувала продати свій винахід за кордон. Але по факту це зробити не вдалось, бо виявилося, що такий якісний вид цеоліту існує лише тут у нас, в Українських Карпатах.
Що більше я працювала, то більше зʼявлялося попиту, і не лише серед органічних фермерів, а й звичайні аграрії стали звертатись. Оскільки на наших землях здебільшого вирощують соняшник, сою та кукурудзу, а ці культури дуже виснажують землю, то фермери вимушені шукати нові й кращі добрива для відновлення грунту.
Так до повномасштабного вторгнення у мене були поля, за які більше відповідала я, та бізнес органічних добрив, де найняла виконавчу директорку. Таке поєднання було комфортне ще й тому, що бізнеси не перетинаються в сезонності: добрива потрібно робити здебільшого взимку-восени, а працювати на полі — з весни до літа. Саме тому було можливо достатньо приділяти уваги обидвом напрямам роботи.
Не було ні моральної, ні фізичної підготовки
За два тижні до вторгнення в мене було таке дивне депресивне відчуття, та оскільки я раціональна людина, мені здавалася можливість нападу нелогічною й нереальною.
Одна з моїх подруг нині живе в Брюсселі — вона ледь не щодня мені телефонувала й просила виїжджати. Навіть купила мені квиток на 18 лютого! Я нікуди не полетіла, квиток пропав. 24 лютого десант висадився раніше, ніж я усвідомила, що почалася повномасштабна війна.
Було страшно, але я повторювала відому фразу: «Господь мене любить». По-перше, оскільки це була зима, то на полі нікого не було. По-друге, на добривному бізнесі був профілактичний період, і тому на роботу прийшли всього три людини. Це нас певною мірою врятувало.
Я ж сама зустріла війну в подруги у Києві, де провела перші місяці. Тиждень чи півтора ми просиділи в бомбосховищі, й уже потім почала думати, що в мене там. Дізналася, що мого будинку вже немає. І це, звісно, стрес, але водночас і якась радість, що мене там всередині не було.
Я добре запамʼятала Вербну неділю: тоді запрацював понтонний міст, і можна було повернутися додому. Як і всім людям мені хотілося швидше, та я поспішила. Побачила все й досі шкодую, що тоді приїхала. Я повернулась у Київ, але спати не могла ще кілька днів. І навіть зараз я часто прокидаюся серед ночі від побаченого.
До свого будинку я потрапила аж у липні. Мені не дозволяли пройти до залишків мого дому, куди прилетів снаряд. Я навіть дзвонила в поліцію, але дівчина почала кричати й просити мене не йти в дім, допоки сапери не завершать роботи, бо окупанти ще й професійно замінували, поставили розтяжки, які вже й позаростали бурʼяном. Тому добре, що я не поїхала одразу.
Деякі дірки залишаться назавжди як нагадування про окупантів
Підприємство було в окупації до квітня, але ще 3-4 місяці я волонтерила. Це мені допомагало не думати, що я втратила дім та бізнес. Моя голова була зайнята технічними задачами — як і що привезти-відвезти.
Повноцінно повернутися до роботи вдалося лише після курсу з психології за програмою TalentA від міжнародної сільськогосподарської компанії Corteva Agriscience. Тоді я змогла змінити фокус: не концентруватися на поганому, а подивитись інакше на речі, які маю зараз. Можна було продовжувати сидіти й горювати, але нам показали інший приклад, зокрема, жінок, які під час АТО відкрили бізнес, почали працювати й жити далі. Їхній досвід надихнув мене відновлювати своє фермерство.
Приміщення досить швидко поремонтували, хоча деякі дірки назавжди залишаться як нагадування про окупантів. А от зібрати колектив було дуже складно: я дзвонила людям, які в мене працювали, та багато з них або виїхали, або пішли захищати країну. Саме нестача працівників залишається основною проблемою відновлення.
Продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті
Далі я продовжила навчання на програмі, але вже більш професійне. Це були сільськогосподарські та економічні блоки, бо недостатньо бути гарним фермером — треба ще розбиратись у законодавстві, податках тощо.
По завершенню навчання я виграла грант від Corteva Agriscience на закупівлю імпортних запчастин. Роботу по добривах запустила в березні 2023, коли прийшли ці деталі. Нині в мене працюють чотири людини, з яких двоє втратили дім і живуть прямо на території фірми. Важко знайти людину в агро, бо фактично будь-який тракторист — це хороший водій танка.
Якщо порівнювати нинішню роботу з довоєнним рівнем, то зараз фірма працює всього-на-всього на 10%. З двох робочих ліній відновили лише одну, і якщо раніше аграрії везли в Одесу зерно й поверталися до нас за добривами, то тепер ми вимушені продавати в оптові магазини.
Ще частину добрив я роздала місцевим господарствам. Люди втратили дім, а все одно засаджують город і навіть за парканом сіють квіти. Як їм не допомагати?
А от з обробкою землі ситуація складніша. У мене не було кому й чим ту землю обробляти та засівати, тому довелося шукати партнерства із сусідніми фермерами. Крім цього, довгий час поля були заміновані. Ґрунтові дороги та ліси — все було небезпечне. Я людина дуже лякана, на міні в Ірпіні загинув мій знайомий. Тому ні ногою, ні технікою не їхала, поки сапери не дозволили.
Нині я хочу сконцентруватися на первинній обробці та пакуванні товару для споживача, адже ми — українці — продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті. Тому мені б дуже хотілося зробити первинну переробку. Також аби овочі продавалися вже помитими чи переробленими — так нашим покупцям буде комфортніше. І я зможу найняти більше людей, а це робочі місця.
Якщо зараз у мене в колективі переважно чоловіки: механізатори, трактористи та інші, то переробка — це фізично легша робота, яка буде під силу жінкам. Тобто робота точно буде, потрібні лише люди.
Суспільство
- Запорізької;
- Дніпропетровської;
- Донецької;
- Сумської;
- Херсонської.
Підтримка ВПО на Київщині
Коментарі
Суспільство
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Суспільство
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Коментарі