Суспільство
Змінила ІТ на сільське господарство. Як фермерка з Бучі відновлює бізнес після окупантів
Фермерка Ксенія Костенко поєднувала одразу два аграрні бізнеси: вирощування зернових та овочів і виготовлення унікальних органічних добрив. Повномасштабна війна почалася для жінки неочікувано та зруйнувала все, над чим та працювала. Окупанти розтрощили її дім, розікрали обладнання та спалили транспорт, а поля ще довго лишалися замінованими.
Та жінка почала відновлювати роботу: відремонтувала обладнання, наймає людей та мріє запустити лінію з переробки овочів. Як наважитися розпочати все з нуля — читайте в новому матеріалі ШоТам.
Ксенія Костенко
фермерка та власниця ТМ Plant Feed.
Змінила кібернетику на власний дім і фермерство
Я народилась і виросла в селі на Київщині. Після школи навчалася на факультеті кібернетики й досить довго працювала за спеціальністю, тобто в ІТ. Це була добре оплачувана робота, яка мені подобалася.
Та якось відчула, що велике місто на мене давить, і я хочу повернутись у тихе село й мати будинок. А якщо мати хату, то до неї треба й присадибну ділянку. Може, це в мене такий характер, але постійно хотілося більше й більше землі. Так стала орендувати землю в Бучанському районі, де почала садити та сіяти різне.
Вчилася землеробству вже в процесі. Землі в мене небагато (загально до 10 гектарів), тому я шукала вигідні ніші саме для маленького фермерства. Перед великою війною я навіть розглядала можливість садівництва, однак зараз довелося від такої ідеї відмовитись. А от другий бізнес вийшов майже випадково.
Мої друзі займаються органічним землеробством і потребують добрив. Я стала шукати, що і як можна робити, спілкувалась і вийшла на батька мого друга — професійного еколога. Саме він запропонував виготовляти гранульований послід, адже в ньому найбільший склад природних мінеральних речовин, і це є найкращим органічним рішенням.
Так у мене зʼявився вектор руху, і я почала заглиблюватись у тему. Досліджувала і невдовзі запатентувала власну технологію — унікальну методику з добавками, якої навіть у світі не роблять.
Спочатку це були дуже маленькі обсяги, і я планувала продати свій винахід за кордон. Але по факту це зробити не вдалось, бо виявилося, що такий якісний вид цеоліту існує лише тут у нас, в Українських Карпатах.
Що більше я працювала, то більше зʼявлялося попиту, і не лише серед органічних фермерів, а й звичайні аграрії стали звертатись. Оскільки на наших землях здебільшого вирощують соняшник, сою та кукурудзу, а ці культури дуже виснажують землю, то фермери вимушені шукати нові й кращі добрива для відновлення грунту.
Так до повномасштабного вторгнення у мене були поля, за які більше відповідала я, та бізнес органічних добрив, де найняла виконавчу директорку. Таке поєднання було комфортне ще й тому, що бізнеси не перетинаються в сезонності: добрива потрібно робити здебільшого взимку-восени, а працювати на полі — з весни до літа. Саме тому було можливо достатньо приділяти уваги обидвом напрямам роботи.
Не було ні моральної, ні фізичної підготовки
За два тижні до вторгнення в мене було таке дивне депресивне відчуття, та оскільки я раціональна людина, мені здавалася можливість нападу нелогічною й нереальною.
Одна з моїх подруг нині живе в Брюсселі — вона ледь не щодня мені телефонувала й просила виїжджати. Навіть купила мені квиток на 18 лютого! Я нікуди не полетіла, квиток пропав. 24 лютого десант висадився раніше, ніж я усвідомила, що почалася повномасштабна війна.
Було страшно, але я повторювала відому фразу: «Господь мене любить». По-перше, оскільки це була зима, то на полі нікого не було. По-друге, на добривному бізнесі був профілактичний період, і тому на роботу прийшли всього три людини. Це нас певною мірою врятувало.
Я ж сама зустріла війну в подруги у Києві, де провела перші місяці. Тиждень чи півтора ми просиділи в бомбосховищі, й уже потім почала думати, що в мене там. Дізналася, що мого будинку вже немає. І це, звісно, стрес, але водночас і якась радість, що мене там всередині не було.
Я добре запамʼятала Вербну неділю: тоді запрацював понтонний міст, і можна було повернутися додому. Як і всім людям мені хотілося швидше, та я поспішила. Побачила все й досі шкодую, що тоді приїхала. Я повернулась у Київ, але спати не могла ще кілька днів. І навіть зараз я часто прокидаюся серед ночі від побаченого.
До свого будинку я потрапила аж у липні. Мені не дозволяли пройти до залишків мого дому, куди прилетів снаряд. Я навіть дзвонила в поліцію, але дівчина почала кричати й просити мене не йти в дім, допоки сапери не завершать роботи, бо окупанти ще й професійно замінували, поставили розтяжки, які вже й позаростали бурʼяном. Тому добре, що я не поїхала одразу.
Деякі дірки залишаться назавжди як нагадування про окупантів
Підприємство було в окупації до квітня, але ще 3-4 місяці я волонтерила. Це мені допомагало не думати, що я втратила дім та бізнес. Моя голова була зайнята технічними задачами — як і що привезти-відвезти.
Повноцінно повернутися до роботи вдалося лише після курсу з психології за програмою TalentA від міжнародної сільськогосподарської компанії Corteva Agriscience. Тоді я змогла змінити фокус: не концентруватися на поганому, а подивитись інакше на речі, які маю зараз. Можна було продовжувати сидіти й горювати, але нам показали інший приклад, зокрема, жінок, які під час АТО відкрили бізнес, почали працювати й жити далі. Їхній досвід надихнув мене відновлювати своє фермерство.
Приміщення досить швидко поремонтували, хоча деякі дірки назавжди залишаться як нагадування про окупантів. А от зібрати колектив було дуже складно: я дзвонила людям, які в мене працювали, та багато з них або виїхали, або пішли захищати країну. Саме нестача працівників залишається основною проблемою відновлення.
Продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті
Далі я продовжила навчання на програмі, але вже більш професійне. Це були сільськогосподарські та економічні блоки, бо недостатньо бути гарним фермером — треба ще розбиратись у законодавстві, податках тощо.
По завершенню навчання я виграла грант від Corteva Agriscience на закупівлю імпортних запчастин. Роботу по добривах запустила в березні 2023, коли прийшли ці деталі. Нині в мене працюють чотири людини, з яких двоє втратили дім і живуть прямо на території фірми. Важко знайти людину в агро, бо фактично будь-який тракторист — це хороший водій танка.
Якщо порівнювати нинішню роботу з довоєнним рівнем, то зараз фірма працює всього-на-всього на 10%. З двох робочих ліній відновили лише одну, і якщо раніше аграрії везли в Одесу зерно й поверталися до нас за добривами, то тепер ми вимушені продавати в оптові магазини.
Ще частину добрив я роздала місцевим господарствам. Люди втратили дім, а все одно засаджують город і навіть за парканом сіють квіти. Як їм не допомагати?
А от з обробкою землі ситуація складніша. У мене не було кому й чим ту землю обробляти та засівати, тому довелося шукати партнерства із сусідніми фермерами. Крім цього, довгий час поля були заміновані. Ґрунтові дороги та ліси — все було небезпечне. Я людина дуже лякана, на міні в Ірпіні загинув мій знайомий. Тому ні ногою, ні технікою не їхала, поки сапери не дозволили.
Нині я хочу сконцентруватися на первинній обробці та пакуванні товару для споживача, адже ми — українці — продаємо за кордон зерно, а потім купуємо дорогі спагеті. Тому мені б дуже хотілося зробити первинну переробку. Також аби овочі продавалися вже помитими чи переробленими — так нашим покупцям буде комфортніше. І я зможу найняти більше людей, а це робочі місця.
Якщо зараз у мене в колективі переважно чоловіки: механізатори, трактористи та інші, то переробка — це фізично легша робота, яка буде під силу жінкам. Тобто робота точно буде, потрібні лише люди.
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.
1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»
Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.
Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.
Ксенія
У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.
Юрчик
Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.
2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»
Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.
Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.
Юрчик
У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.
3. «Ви що, робили йому щеплення?»
Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.
Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.
Ксенія
У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань.
4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»
Міф: Усі люди з РАС однакові.
Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.
Юрчик
Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно.
Ксенія
А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати.
5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»
Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.
Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків.
Ксенія
Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.
Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати.
6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»
Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів.
На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою.
Ксенія
На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.
Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.
Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням.
«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.
Про це повідомили в компанії.
На зупинці зупинятимуться такі потяги:
- №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
- №793/794 Черкаси – Київ.
Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки
Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:
- станцію метро «Видубичі»;
- приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
- автостанцію «Видубичі».
Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.
Фото обкладинки: RailGallery
Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.
Про це повідомили у «Жовтій стрічці».
«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
