Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Зігріти руки бійців. Як незряча волонтерка з Луцька вже 7 років в’яже теплі рукавички для наших захисників

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Завдяки 63-річній волонтерці з Луцька українські військові більше не мерзнуть у руки. Незряча пенсіонерка самотужки навчилася в’язати рукавички та передала на фронт 2450 пар. Посилки з нитками жінка отримувала з усієї України, Молдови, Канади та Німеччини, але для перших пар довелося розпустити власний одяг. І поки дехто закидає, що все це – звичайний піар, Валентина Мазурик продовжує витрачати весь вільний час на в’язання. Аби наші бійці, серед яких і син волонтерки, відчували тепло та турботу.

Валентина Мазурик

Волонтерка, незряча в’язальниця з Луцька

У зрілому віці повністю втратила зір та слух

Я – інвалід першої А групи з дитинства за зором та слухом. Звичайну школу закінчила практично на відмінно, хоча було досить важко вчитися. Єдине, з чим у мене було погано, так це з іноземною мовою. Тоді ще не було навушників, а я мала порушення слуху. Відтак отримала червоний диплом за спеціальністю бухгалтер-фінансист. Проблеми із зором виникли ще в дитинстві, але остаточно перестала бачити з 2008 року. Після втрати слуху почала писати вірші, для цього самостійно освоїла Шрифт Брайля. Протягом двох років лікарі намагалися повернути мені зір, але всі старання виявилися безрезультатними.

Потім, через 15 місяців, в один день у мене повністю пропав слух. Тоді в Києві медики сказали, що можна зробити імплантацію та все повернути. Але для мене це було надто дорого. Коли про мене почали писати журналісти, люди стали жертвувати мені кошти. Суми були невеликі, але потроху я назбирала на одне вухо. Три роки, у 2018-му, мені зробили операцію. А вже в 2021 році в межах державної програми мені безкоштовно зробили імплантацію на друге вухо.

Хотілося допомогти бійцям, але грошей не було

Зараз мені 63 роки. Радянське виховання було таким, що особливу увагу приділяли патріотизму. І коли почалася війна на Донбасі, я одразу зрозуміла, що це серйозно і надовго. Хотілося чимось допомогти бійцям. Оскільки коштів у мене не було, вирішила робити щось руками. З 2014 року почала вчитися в’язати.

Фото: gazeta.ua

Мій син майже з-поміж найперших записався добровольцем. Він був медиком у Батальйоні оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького. Тоді, в 2014-му, я сказала йому, що вчуся в’язати, і запитала, чи бійцям щось потрібно. Син відповів, що у них усе є. І тут мені випадково потрапила під руку рукавичка, частково схожа на ті, що я зараз створюю. Син сказав, що перчатки у військових є. А я кажу: «А якщо такі, щоб пальці були голі?». Йому ця ідея сподобалася, пообіцяв приїхати та глянути, що в мене виходить.

Це був серпень, і я подумала, що до зимового періоду зможу зв’язати сто пар. Буквально через тиждень приїхав син. На той момент у мене було приблизно 20 заготівель. Він подивився, обрав собі одну пару і сказав, що в мене дуже добре виходить. Навіть уточнив, що не треба у пробній партії ділити нитки за кольорами, бо холодною зимою всі рукавички згодяться. Загалом син провоював чотири роки, мобілізувався 22 грудня 2018-го.

Технологію в’язання вигадала сама

Я самостійно наосліп вчилася в’язати приблизно 10 місяців. Почала з шарфа. Потім захотіла шкарпетки, але не виходило. А пояснити мені, як це робити правильно, було нікому. Коли вже впевнено тримала у руках спиці, то почала в’язати рукавички й вигадала власну технологію. Щоправда, майже в кожній з перших пар були якісь недоліки: то задовга рукавичка, то надто широка, то затовста. Але потроху я вийшла на той варіант, який зараз є. Тепер я в’яжу приблизно три різні розміри.

Фото: НГУ в ОТУ «Схід»

Рукавички я роблю так, аби остання фаланга пальців виглядала. Це дуже допомагає, наприклад, артилеристам чи танкістам. Їм потрібно брати снаряди так, щоб не було мозолів, а потім пальцями натискати кнопки. А ще в мороз з такими рукавицями легко заряджати патрони та стріляти. Мої вироби – із трикотажу, і вони м’які в руках. Хлопці кажуть, що вже три роки мої рукавички нормально носять. Особливо їх хвалили медики, прикордонники та морські піхотинці.

Нитки здобувала зі старого одягу

Коли ще вперше промайнула думка почати в’язати рукавички, у мене не було ниток. Тому довелося розпустити весь в’язаний одяг, який був вдома, аби з нього в’язати щось інше. На перший час цього вистачало. Згодом з нитками почали допомагати небайдужі люди. Чотири посилки з матеріалом отримала з Канади, ще три – з Німеччини та одну з Молдови. А Жидичинський Свято-Миколаївський монастир передав мені, напевно, 30 кілограмів. Для в’язання цих рукавичок я використовую будь-які нитки (шерстяні, синтетичні чи бавовняні) довжиною більш як 5 сантиметрів.

Читайте також: Від снайперки – до фермерки. Як ветеранка із Запоріжжя після 5 років на фронті відкрила власний бізнес та розвиває «Мамину ферму»

Останні три роки так масово нитки вже не надсилають. Хто мав – той вже віддав. Передають хіба що залишки по одному мотку або в’язані речі. Тому не відмовлюся від будь-яких ниток, якщо хто має і хоче допомогти. Постачанням матеріалів наразі займаюся сама. Єдине, що іноді прошу знайомих розкидати мені нитки за кольорами у ящики з-під бананів, які беру в місцевих магазинах.

Фото: НГУ в ОТУ «Схід»

Я встановила собі норму: виготовляти не менш як одну пару рукавичок на день, а за місяць виходило приблизно 40-45. Останнім часом в’яжу трішки менше, бо вже відчуваю втому. Складно сказати, скільки часу займає виготовлення однієї пари. Саме в’язання – приблизно 7-8 годин. Але ж час також йде на те, щоб підготувати нитки, якщо треба розпустити в’язані речі. З усім цим одна пара може зайняти десь 10-12 годин.

Для бійців подарунки – як обереги 

Я в’яжу рукавички для бійців вже сім років. У жовтні вирішую, кому цього разу їх надіслати, та зв’язуюся з капеланами, які їздять на Донбас. Останні роки намагаюся передати без посередників. За весь час вже виготовила та передала на схід 2450 пар, використати 250 кілограмів ниток. Останніми їх отримати бійці Національної гвардії зі складу ООС, артилеристи, танкісти та батальйон «Світязь». До кожної пари додаю листівку зі словами подяки та побажаннями миру, а також номер свого телефону.

Ще з 2014 року я була вражена, як тонко військові сприймають усі малюнки, ляльки-мотанки та інші створені власноруч речі, які їм передають. Для бійців усе це – обереги. Тому я ходила школами, замовляла у школах такі речі, виготовлені дітьми. Клала в коробки 40 пар рукавичок і кілька тих дитячих виробів. Передала вже більш як 400 ляльок-мотанок. Людей просила приносити лікарські трави, які я потім сушила та теж передавала.

Фото: НГУ в ОТУ «Схід»

Часто бійці телефонують та дякують за рукавички, а самі листівки не викидають (мій номер телефону: +38(095)568-80-92). Було так, що військові ці листівки весною передавали батькам разом із зимовим одягом. Особливо були зворушені матері, що хтось для їхньої дитини це зв’язав. Вони телефонують і дякують. І це дуже гріє душу.

Буває, чую від людей: «Скажіть, скільки вам за це платять?». Вони по собі міряють, бо як це –  хтось буде безоплатно так старатися. Словом, є багато людей, які мене підтримують, а є й ті, хто сприймають зі злістю. «Та тобі просто слава потрібна!», – чула від людей. Та мені б слави вистачило, якби я 10 пар на місяць робила, а не викладалася так, щоб витрачати на це весь свій час.

Не рукавичками єдиними

Декілька років поспіль, окрім рукавичок, я намагаюся сушити яблука та передавати їх бійцям. Трохи мені давали люди, але дуже мало. Тоді я звернулася до капелана на ім’я Віталій, і він привозив мені фруктів стільки, скільки я замовляла. Це багато часу не займає: нарізати, поставити в електросушку і в’язати далі. Компот із солодких яблук виходить не дуже смачний та й готувати його незручно. Тож бійці просто беруть собі яблука замість жуйки, і їм подобається. Щонайменше сто кілограмів сушки я вже зробила і передала.

Фото: НГУ в ОТУ «Схід»

Мені ще дехто радив все ж спробувати в’язати шкарпетки. Та насправді я не така вже й велика спеціалістка, якій легко перейти на іншу форму. Думаю, мені знадобиться до пів року, щоб навчитися, і ще не впевнена, що вийде. Тож я вирішила поки не ризикувати, тому що це буде просто втратою часу. А, можливо, в мене з’являться ще й інші ідеї для розвитку.

Бійці потребують нашої підтримки

Поки намагаюся заохотити інших людей теж займатися волонтерством і допомагати військовим. Але охочих, на жаль, вкрай мало. Дехто каже: «Якщо військовим платять зарплату, то в них усе є». Мовляв, держава має усім забезпечити.

Насправді ж влада ніколи не може надати всім абсолютно все необхідне, особливо увагу. Нашим військовим дійсно потрібна будь-яка підтримка, і цього їм ніхто, крім нас, не дасть. І це я кажу як мати сина, який був на війні. Мені здається, що якби було більше небайдужих людей до подій на сході, то, можливо, російське керівництво втратило б будь-яку надію завоювати Україну, і ми нарешті здобули б незалежність.

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!

Суспільство

ЗСУ використовують українські е-байки Delfast із контейнером для керованих ракет

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

З початку повномасштабної війни український виробник електровелосипедів Delfast передав нашим Збройним Силам електробайки власного виробництва.

Про це повідомив у фейсбуці СЕО компанії Данило Тонкопій.

Підприємець розповів, що лише тепер отримав дозвіл від командування про публікацію фотографії байків. Як стало відомо, електробайки допомагають мобільним групам ЗСУ.

На фото видно, що до байків прикріплені контейнери для переносної протитанкової керованої ракети малої дальності NLAW.

«Байк сподобався і реально може працювати для мобільних груп. У планах використання – виїзди для аеророзвідки та із приладдям для роботи по “коробочках”», – такий відгук надіслав один із воїнів.

Читайте також: Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу

У компанії Delfast відзначили, що допомагають ЗСУ із першого дня війни і передають не менш як 5% від усіх доходів на допомогу Україні.

Довідка

Український стартап Delfast запустив Данило Тонкопій та Сергій Денисенко у 2014 році як сервіс екологічної доставки. З 2017 року Delfast займається електробайками. Електровелосипеди Delfast можуть проїхати понад 500 км на одному заряді без допомоги педалей.

Нагадаємо, тернопільська компанія ELEEK, що виготовляє електробайки, безкоштовно передала військовим 50 байків. Такий транспорт зручний на бездоріжжі і не дорогий в обслуговуванні.

Як ми повідомляли раніше, в Україні виготовили унікальну машину для рятувальників з інтернетом Starlink.

Фото: facebook.com/datonko.

Читати далі

Суспільство

Софт для богів війни та «вбивця» російських позицій «Валькірія». Як «Армія SOS» наближає нашу перемогу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Програмне забезпечення «Кропива» знає чи не кожен український боєць, від снайпера до військового протиповітряної оборони. Саме завдяки йому наша армія може виконувати тисячі дій, необхідних під час ведення бою. Безпілотний комплекс «Валькірія» також отримав визнання серед захисників. Усе це проєкти фонду «Армія SOS», який допомагає українським військовим уже вісім років поспіль.

Олексій Савченко, волонтер «Армія SOS», розповів ШоТам, як змінилася діяльність фонду після 24 лютого, як створювалася знаменита «Кропива» та яка найголовніша ціль на найближчі місяці.

Олексій Савченко

Волонтер «Армія SOS»

Як утворилася «Армія SOS»

У 2014 році, з початком російського вторгнення в Україну, з’явився такий запит: великій кількості мобілізованих у військовій частині на «Десні» потрібна була допомога зі спорядженням. Ми, здебільшого всі – учасники Революції гідності, взялися за нього. Бронежилети та форму, які могли знайти на складах, купили власним коштом і вирушили передавати у військову частину. З нами тоді поїхали журналісти, які все це відфільмували. І після цього сюжету на нас звалився просто шквал запитів від військових та одночасно пропозицій від донорів, які хотіли допомогти грошима.

Так і з’явилася громадська ініціатива «Армія SOS». Тоді нас було четверо. Тепер постійний кістяк команди – приблизно 30 людей. Ще нам допомагають волонтери, їхній склад постійно змінюється: хтось йде, а хтось додається.

Військові ЗСУ з планшетами від Армія SOS

Після 24 лютого виникла потреба в серійному виробництві

Робота фонду почалася з того, що ми возили «класику», як ми це називаємо: бронежилети, шоломи, форму та берці. Згодом перейшли у більш нішеву допомогу. Нині маємо чотири основні напрямки: наше програмне забезпечення «Кропива», будівництво безпілотних літальних комплексів «Валькірія», мобільні станції радіорозвідки та доставлення вживаних автомобілів для передової. 

З новим етапом війни пріоритети нашої діяльності особливо не змінилися. Єдине що – дуже швидко зросли обсяги. Якщо до цього ми могли зробити декілька інсталяцій програмного забезпечення за тиждень, то після 24 лютого це могли бути тисячі інсталяцій за день. Стрибок був суттєвий. Також ми стикнулися з тим, що зі своїми виробничими потужностями безпілотних комплексів не в змозі забезпечити потреби фронту. Ми можемо виготовляти до чотирьох безпілотників на місяць, коли потрібно робити мінімум п’ять на тиждень. Тому тепер ми розгортаємо промислове, серійне виробництво. Це необхідно, адже збивають навіть такі захищені літаки, як у нас, особливо коли відбувається велика інтенсивність бойових дій.

Софт, створений у співпраці з військовими

Програмне забезпечення «Кропива», яке ще може називатися «Планшети Армія SOS», – артилерійський софт, розроблений нами. Це найбільший наш проєкт за всю історію. Роль «Кропиви» необмежена. Уявіть: усе командування, артилеристи, снайперські пари, а тепер ще й протиповітряна оборона використовують систему координат і ці планшети, завдяки яким відбувається передача інформації. Командні штабні центри отримують від нас комплекси – великі телевізори, на які стікається інформація з усіх планшетів. Це програмне забезпечення керує війною.

Командний пункт ЗСУ моніторить ситуацію на фронті

Ми почали розробляти його наприкінці 2014 року за запитом від військових і виключно у співпраці з ними. Їм потрібні були якісні карти, але ми не могли знайти засоби, щоб просто друкувати мапи. І вирішили так: зробити якісні супутникові знімки на планшет. Потім проєкт почав обростати додатковими запитами. Військові говорили: «Нам потрібні координати, розрахунки». І у 2016 році це поступово переросло в повноцінну програму, що постійно вдосконалюється.

У програмному забезпеченні можуть бути питання щодо user-friendly інтерфейсу на кшталт «не має бути більше трьох кліків на одну операцію». Однак ми не дивимося на наш софт з точки зору бізнесу. Жодний військовий не використовує це програмне забезпечення на 100 %, йому потрібно 20-30 % всього функціоналу. Військові сил ППО користуються тим, що їм треба, мінометники – своїм тощо. Ми для своїх цілей теж звертаємося до софту, і нам потрібно приблизно 5 % функціоналу програмного забезпечення.

Боєць ЗСУ користується софтом
Боєць ЗСУ користується планшетом з софтом «Кропива».

«Валькірія» – один з основних БПЛА на фронті

На початку своєї діяльності ми багато експериментували й розробляли різні типи безпілотних літальних комплексів. Нині залишився один – це крило «Валькірія». У цього БПЛА такі самі льотні характеристики, як у «Фурії» та «Лелеки» – це відомі комплекси, що стоять на озброєнні в армії. «Валькірія» літає, коригує і має серйозні успіхи. Наприклад, відома нині переправа в районі Білогорівки на Луганщині, що стала «другою Чорнобаївкою», була знайдена нашою «Валькірією». 

Знищена техніка російської армії в Білогорівці Луганської області
Техніка росіян, знищена завдяки «Валькірії» поблизу Білогорівки на Луганщині.

У чому особливість нашого безпілотного літального комплексу? В якісно відкаліброваному та продуманому програмному забезпеченні. Йому передували роки тестувань, помилок і виправлень, які привели до логічного результату – нині «Валькірія» є одним з основних літаків на фронті.

Безпілотник
«Валькірія».

Багато задач для однієї цілі

Кожен з учасників нашої команди зайнятий різними напрямками. Наприклад, я три дні тому повернувся з позиції. Там був учасником політної групи, ми літали, коригували артилерію. А тепер займаюся іншим напрямком роботи – запуском виробничої лінії, організацією логістики, забезпеченням інструментами, співбесідами з людьми. Тут ти на війні, а ось тут – уже в цивільному житті. Це як паралельні світи. 

У нас є люди, які сидять на телефоні й відповідають на запити, фільтрують їх. Дуже багато телефонують «чудіків», як ми їх називаємо, – людей, які не можуть сформувати запит або перебувають в істериці. Усе це треба відфільтрувати, розібратися та зрозуміти, чи потрібна допомога, кого ми підтримуємо зараз, а кого – коли будуть вільні руки. Наш пріоритет – допомагати безпосередньо тим, хто вже на передовій. Іноді нам телефонують зі словами: «Наші хлопчики голі-босі, на “передку”, зараз їх усіх повбивають». Це неправда, я жодного разу не бачив, щоб так було, як вони говорять. Тож таких людей ми намагаємося заспокоювати, щоб вони поверталися, коли зберуться з думками.

Бійці ЗСУ з планшетами, переданими волонтерами Армія SOS

У фонді є люди, які займаються інсталяцією, закупкою, ремонтом, обслуговуванням автомобілів, перевезенням через кордон або роботою на складах. У нас дуже багато різних задач, але всі ми працюємо на одну спільну ціль. «Армія SOS» працює не тільки в Україні: ми маємо представників у Польщі, Великій Британії, Німеччині та США. Вони здебільшого залученні в закупівлі, доставленні та перевезенні.

Наша армія змінилася

Окрім нас, допомогою армії займаються й інші фонди, зокрема «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули. Ми з ними дружимо та співпрацюємо, між нами немає ніякої конкуренції. Вони своєю справою займаються, а ми – своєю. «Повернись живим» і Благодійний фонд Сергія Притули закуповують планшети, приносять їх нам на прошивку і здають наше програмне забезпечення у великій кількості.

За вісім років наша армія змінилася, вона показує хороший результат, невпинно даючи по зубах «другій армії у світі». Особливо тепер, після ленд-лізу. Коли я був на фронті, бачив ці «іграшки» – надсучасна потужна зброя. Ніякі волонтери ніколи не змогли б таке поставити. Ця зброя буде суттєво впливати на хід бою і вже це робить.

Тисячі планшетів і десятки БПЛА

На початку повномасштабного вторгнення активність наших благодійників була дуже суттєвою. На наш рахунок надходила величезна кількість донатів, можна сказати, що це була істерична допомога. Нині активність вщухла: ми продовжуємо отримувати благодійну допомогу, але це, можливо, 10 % від того, що було на початку.

За цей період фонд зібрав понад 75 млн грн і витратив уже за 50 млн грн. Ми роздали декілька десятків безпілотних літальних комплексів і тисячі планшетів, завезли на передову понад 120 автомобілів і 1000 аптечок, а на початку нового етапу війни замовили ще кілька сотень бронежилетів і касок, оскільки був великий ажіотаж.

Очі в небі для артилерії

Головні досягнення фонду «Армія SOS» за час війни: ми забезпечили війська системою ведення бою, частково – безпілотними літальними комплексами, достатньо надійно – засобами радіоелектронної розвідки (РЕР). 

Безпілотник

Нині нам уже все зрозуміло з програмним забезпеченням. Є обладнання, яке ми постійно закуповуємо і постачаємо. Із вживаними автомобілями так само: ми купуємо «джипи», пікапи, буси та передаємо їх на фронт. Тепер наша найголовніша ціль на найближчий місяць-два – розгорнути серійне виробництво безпілотних літальних комплексів, щоб артилерія була забезпечена очима в небі для коригування.

Як підтримати «Армія SOS»

Ви можете зробити свій фінансовий внесок у покращення обороноздатності України або пожертвувати обладнання, якщо воно є в переліку поточних потреб.

Читати далі

Суспільство

Українські військові збили безпілотник РФ над Дніпропетровщиною

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сили протиповітряної оборони ЗСУ «приземлили» черговий безпілотник російських окупантів над Дніпропетровською областю.

Про це повідомив очільник Дніпропетровської ОВА Валентин Резніченко в Telegram.

За його словами, БПЛА окупантів збили орієнтовно о 16:31.

«17 травня, 16.31. Все добре. Наші військові працюють. Збили над областю ворожий безпілотник», – написав Резніченко.

Нагадаємо, українські артилеристи знищили батарею російських зенітно-ракетних комплексів «Бук».

Також ми повідомляли, що ЗСУ розгромили склад боєприпасів РФ пострілами з американських гаубиць M777.

Фото: 5.ua

Читати далі