Жити за стандартами вільного світу. Як змінилося ставлення українців до ЛГБТК-спільноти

Рік тому, у травні 2022, моя організація – Правозахисний ЛГБТ Центр «Наш світ» – замовила Київському міжнародному інституті соціології провести соцопитування щодо ставлення українців до ЛГБТ проблем. Запитання, на які відповідали респонденти, майже дослівно повторювали попереднє опитування, замовлене у тієї самої соціологічної служби у 2016 році. 

Отримані у 2022 році результати виявилися настільки відмінними від показників 2016 року, що навіть соціологи КМІСу спочатку поставилися до них із сумнівом – за шість років кількість дружніх до ЛГБТ відповідей зросла у два-п’ять разів. Після цього КМІС та інші соціологічні служби провели ще кілька досліджень, які підтвердили якісний висновок, що за останні роки ставлення суспільства до ЛГБТК-людей радикально поліпшилося. І зараз більшість українців вже навіть підтримує легалізацію одностатевих партнерств.

Після 24 лютого підтримка ЛГБТК стабільно зростає

Із початку повномасштабного російського вторгнення ця підтримка, схоже, тільки зростає. Загалом динаміка ставлення українців до ЛГБТК-людей в останні роки цілком вписується у світові тренди: воно поліпшується в усіх країнах т.зв. вільного світу – тобто ліберальної демократії – до яких Україна, безперечно, належить. Суспільне ставлення до ЛГБТК поліпшується навіть у тих державах вільного світу, які наразі очолюються гомофобними урядами – наприклад, Угорщина та Польща. Гомофобні настрої помітно зростають тільки в авторитарних країнах, уряди яких проводять відповідну цілеспрямовану політику, яскравий приклад – Росія. 

Наш смертельний ворог офіційно задекларував гомо/трансфобію як одну зі своїх основоположних Традиційних Цінностей, заради впровадження яких він вдерся на українську землю (про це неодноразово заявляли, зокрема, Путін і патріарх Кірілл). Безперечно, це теж суттєво вплинуло і продовжує впливати на настрої українського суспільства. 

Наприклад, нещодавно голова Комітету ВРУ з питань молоді та спорту Андрій Кожемякін, відомий консервативними та гомофобними поглядами, несподівано підтримав законопроєкт 9103 про запровадження реєстрованих цивільних партнерств, доступних для одностатевих пар. За словами ініціаторки законопроєкту, народної депутатки Інни Совсун, яка була присутня на розгляді документу, Кожемякін заявив, що «Усе, що наші вороги ненавидять, … я підтримаю».

Церква проти, але ми – світська держава

На жаль, це поки що практично не вплинуло на позицію провідних українських церков, об’єднаних у Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій – головних і непримиренних ворогів української ЛГБТК-спільноти. Святі отці все так само не готові поступитися ні йотою своїх принципів, нетерпимість до ЛГБТК-людей для них значно важливіша навіть вірі в Бога. Адже з правом людей не вірити у нього або вірити не так чи не в того Бога вони вже якось змирилися. Натомість вони різко виступають проти будь-яких кроків на покращення суспільного ставлення до ЛГБТК та їхнього правового захисту. І використовують весь свій вплив на політиків й урядовців, щоб загальмувати просунення України в цьому напрямі. 

Українські католики опинилися в особливо незручній ситуації: проповідуючи безкомпромісну гомофобію, вони тепер протистоять як багатьом своїм західним одновірцям, так навіть і самому папі Римському Франциску. Який, не схвалюючи одностатеві шлюби, не менше з тим підтримує реєстровані цивільні партнерства для одностатевих пар – саме те, чому присвячений законопроєкт Інни Совсун, що вже розглядається у Верховній Раді.

Читайте також: ЛГБТІК+ військові: як досягти рівних прав і можливостей у Збройних силах України

Надії на будь-яке порозуміння між провідними українськими церквами та ЛГБТК спільнотою, на жаль, немає: попри власні заяви, церкви старанно уникають будь-якої публічної чи навіть непублічної дискусії на цю тему, мовчки ігнорують звернення до них з боку співгромадян, вперто транслюють українському суспільству кремлівські наративи щодо «пропаганди гомосексуалізму» та «ґендерної ідеології».

Досі українським церквам вдавалося досить ефективно блокувати спроби ухвалити державні рішення в інтересах захисту прав ЛГБТК людей, але останнім часом стало помітно, що вплив церков на державу та суспільство невпинно зменшується. Ратифікація Стамбульської конвенції та дані останніх соцопитувань щодо рівня громадської довіри до суспільних і державних інституцій демонструють, що отрута в їхніх іклах почала слабшати. 

Підтримка ЛГБТК-людей – частина політики країн ЄС

Основним аргументом для української влади при ухваленні таких рішень завжди були потреби євроінтеграції, а тепер, після отримання нашою державою статусу кандидата в ЄС, цей аргумент став ще важливішим. Майже всі основні союзники України як в рамках ЄС, так і поза його межами, підтримують захист прав ЛГБТК-людей і пропаганду толерантності та порозуміння. Це вже стало частиною їхньої офіційної політики. 

Ті країни ЄС, які наполягли на ратифікації Стамбульської конвенції як умові для отримання Україною кандидатського статусу, стежитимуть і за тим, щоби наш уряд не звернув з цього курсу на шляху до отримання повноправного членства в Євросоюзі.

Однак, тепер українське суспільство поступово починає розуміти й аргументи щодо потреби у захисті прав власних ЛГБТК громадян, які, разом із усім народом, захищають нашу країну від російської навали. Адвокаційна кампанія на підтримку реєстрованих цивільних партнерств, активно підтримана вітчизняними ЗМІ, поступово змінює суспільні настрої та ефективно протидіє пропаганді ворожнечі та нетерпимості до ЛГБТК-людей, що просувається українськими церквами та ультраконсервативними політиками. 

Разом із впливом сучасної маскультури – а тепер важко знайти голівудський кінохіт або популярний серіал, в якому не було би ЛГБТК героїв – це дозволяє сподіватися на те, що ставлення до ЛГБТК людей в осяжній перспективі тільки покращуватиметься. 

Зростання видимості, поява відкритих ЛГБТК серед популярних публічних фігур, безсумнівно, прискорюватиме цей процес, як очевидно з досвіду західних країн. 

Наше завдання – закріпити зміни у законодавстві

Головним завданням для українського руху за права ЛГБТК наразі є закріплення цих змін у законодавстві та державній політиці – саме тому настільки актуальною є адвокація ухвалення законів про реєстровані цивільні партнерства і про криміналізацію злочинів ненависті та мови ворожнечі за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. 

На тлі війни проти головного провайдера гомофобії у світі та процесу вступу до ЄС, потреба у цьому для все ще досить консервативного українського суспільства стає зрозумілішою та прийнятнішою. Негативні стереотипи та упереджене ставлення руйнуються при знайомстві з відкритими ЛГБТК-людьми – українськими військовими та волонтерами, іноземними публічними та політичними фігурами, які підтримують нашу державу в цей найтяжчий час – як, наприклад, новообраний президент Латвії Едґарс Рінкевичс. 

Це процес, який потребує часу, але головне, що він вже триває та демонструє свою ефективність. Нарешті, ми припиняємо готуватися до життя за стандартами сучасного вільного світу, а просто починаємо за ними жити. 

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Андрія Кравчука. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам.