Коли забудовники нишком починають зносити історичну будівлю, на їхньому шляху стають кияни. Вони фіксують порушення, викликають поліцію, готують позови й збирають сотні людей на протести. Так працює «Спадщина» — організація, що бореться за кожен клаптик київської історії.
#ШОТАМ дізнався, як кожен з нас може долучитися до збереження історичної спадщини.
Анатолій Погорілий
співзасновник громадської організації «Спадщина»
Якщо нічого не робити, ми втратимо архітектуру
Історія організації почалася з боротьби за будівлю Київського повітового земства на вулиці Рейтарській, 37. Тоді, під час мітингів, ми зібралися як громада, зупинили знищення пам’ятки й зрозуміли, що нам потрібна організація, яка системно опікуватиметься культурною спадщиною міста.
Спільноту «Спадщина» об’єднує бажання зберегти Київ — не лише для себе, а й для наступних поколінь. Серед нас є айтішники, архітектори, юристи, митці та просто мешканці міста, яким не байдуже.
Ми працюємо у двох напрямах. Перший — просвітницький: лекції, семінари, майстер-класи, де вчимо, як писати звернення до органів влади. Також шукаємо способи залучати містян, наприклад, організовуємо екскурсії, на яких можна почути про визначних постатей, які залишили свій слід у Києві. Тоді для киян будівля перестає бути безіменною.
Ще мали партнерський проєкт з кавовим бізнесом. Випустили серію дріп-кави з етикетками, на яких зображені київські пам’ятки. Люди купували каву, дізнавалися про будівлі, приходили на події й ставали частиною спільноти.
Другий напрям нашої роботи — адвокація: участь у судових процесах, на засіданнях, де вирішується доля конкретних будівель та подання скарг до ОМС. Бо якщо чекати, поки більшість усвідомить цінність архітектури, — від неї може нічого не лишитися.
Один із найгучніших наших кейсів — садиба на вулиці Кониського, 22, відома як «садиба Зеленського» чи «садиба Маліна». Це останній будинок садибної забудови на вулиці, зведений ще у ХІХ столітті, де раніше жили відставні солдати.
Він не мав охоронного статусу, як і більшість пам’яток у місті. Аби зберегти цей будинок ми розробляли документацію. Декілька разів документацію відхиляли.
Поки врешті-решт у 2024 році забудовник почав просто трощити будівлю екскаваторами. Тоді близько тисячі людей вийшли на мітинги. Ми знову готували документи і згодом влада надала будинку статус пам’ятки. Хоча залишилося від нього лише 10–15%. Забудовника зобов’язали відбудувати будівлю.
Люди за цим уважно спостерігають і при будь-якій спробі забудовника завершити демонтаж, викликають поліцію — це вже як громадський контроль
Схожа історія була з будівлею «Квіти України» — першим гучним протестом, що об’єднав кілька тисяч людей. Це стало точкою входу для багатьох активістів, і для мене теж. Саме тоді вдалось оперативно надати будівлі охоронний статус і врятувати її від повного знищення.
Читайте також: Чому столиця постійно «тоне» після дощу? Автор блогу «Мамчин урбаніст» пропонує рішення, як покращити міста
Історична будівля впадає в око, навіть якщо занедбана
Мій фах художника допомагає завдяки знанню історії мистецтв. Але навіть для людини недотичної до цієї сфери легко зрозуміти, що будівля історична. Зазвичай, вона має естетичний декор, іншу кладку цегли, ідеальні пропорції. Історична будівля впадає в око, навіть якщо занедбана.
Визначити незаконні роботи біля історичної будівлі досить просто. Якщо забудовник діє офіційно, на місці обов’язково має бути інформаційний банер: із зазначенням виду та характеру робіт, контактів відповідальних осіб, назв компаній, головного інженера й архітектора проєкту.
Натомість під час незаконних дій такого банера зазвичай немає. Працівники без спецодягу, працюють поспіхом, намагаючись якнайшвидше пошкодити пам’ятку, а потім так само швидко зникають.
Київ, який ми залишимо наступним поколінням
Ми намагаємося не лише боротися проти знищення, а й створювати простори, де спадщина оживає. Так з’явився культурний хаб у садибі Салтанова на Подолі. Ми взяли частину приміщення в оренду й перетворили його на місце зустрічей громади, лекцій і концертів. Коли в будинку є життя, його важче знести.
Ще одна важлива наша ініціатива — створення київської жовтої цегли. Часто забудовники кажуть, що реставрувати будинок неможливо, бо немає автентичних матеріалів. Ми знайшли людей, чиї родини з покоління в покоління виготовляли цеглу вручну, і зробили першу експериментальну партію. Це поки невелике виробництво, але з часом воно може стати інструментом відновлення київських будівель.
Що може зробити кожен киянин? Насамперед — зафіксувати проблему
Якщо ви бачите сумнівні роботи біля старої будівлі, сфотографуйте й напишіть про це. Наступний крок — викликати поліцію чи написати звернення. Багато незаконних руйнувань залишаються безкарними лише тому, що ніхто не задокументував їх вчасно.
Мені хочеться, щоб Київ сприймали як місто, куди їдуть заради історичної архітектури — так само як ми їздимо до Праги чи в Париж. Через 20 років я бачу Київ містом якісної реставрації, де втручання майже непомітні, а бізнес сам ініціює збереження спадщини. Хочеться діалогу, в якому пропозиції будуть тільки з розряду: «Давайте збережемо 100% або 101%», а не «Ми знесемо пів будівлі чи всю будівлю?».
Сила нашої спільноти в тому, що ми відкриті для всіх. Не важливо, хто ти за професією чи досвідом, — якщо тобі болить доля Києва, у нас є місце для тебе.
