«Замість школи — доглядав овець». Успішний кейс рома, який побудував екоферми на Одещині

Щодня ШоТам розповідає для вас про український бізнес, соціальні проєкти, волонтерів, аграріїв та позитивні зміни у країні. Але ми також виступаємо проти дискримінації в усіх її проявах. Дуже багато негативних новин розповсюджуються в мережі, де акцентують на слові «ром» та його ксенофобських синонімах. Тому ми лупаємо цю скалу стереотипів і розповідаємо вам позитивні історії успіху представників ромської спільноти, які розвиваються в Україні, навчаються, відкривають бізнеси та забезпечують робочими місцями десятки людей.

В Україні зараз проживають від 200 до 400 тисяч представників ромської спільноти. Вони зіштовхуються з серйозними труднощами, коли йдеться про інтеграцію в суспільстві. Але вони на це точно не заслуговують, адже багато ромів успішно працюють у бізнесі, сплачують податки та дають українцям робочі місця.

На Одещині вже 20 років працюють дві успішні екологічні ферми. Їхні вівці мають попит не лише в Україні, а й за кордоном. Запустили цей бізнес двоє братів ромської національності, дитинство яких було дуже важким. Замість навчання у школі вони випасали овець, щоб прогодувати родину. Але неосвіченість не стала на заваді успіху. Зараз брати не лише розвивають власну справу, але й борються зі стереотипами у суспільстві «про бідних циган».  

Дмитро Юренко

Понад 20 років є співвласником двох сімейних овечих ферм на Одещині
Представник ромської національності, виходець з Грузії, проживає у місті Березівка, Одеської області

Замість школи — доглядав овець

У мене було дуже важке дитинство. Мій старший брат і сестра ходили до школи, а я, на жаль, в ній так і не побував. Через раптову смерть батька нам ще з один братом довелося швидше подорослішати. Матері самій було важко, вона постійно їздила на заробітки, щоб нас прогодувати, одягнути, взути. Ми ж допомагали їй по господарству, як могли. Тому так сталося, що я залишився безграмотним, читати й писати не навчився. І зараз, вже ставши на ноги, головна мета — щоб моїх наступників не спіткала така ж доля. Мої четверо дітей ходять до школи, всі — відмінники. Попереду у них велике майбутнє, і я докладу максимум зусиль для того, щоб вони стали успішними. Й не лише вони, а й більшість ромів, які потребують моєї допомоги.

Я сам — виходець з Грузії, маю ромську національність. До України ми переїхали в 90-ті після смерті батька. Тут жили наші родичі, які перший час допомагали нам повернутися до нормального життя. Зараз я — громадянин України, як і мої діти. Багато років ми з братом працювали в Березівці, що на Одещині, на фермі у людей найманими працівниками. Я ще був дуже малим, коли вже почав стригти овець, заготовляти шерсть, відправляти її на переробну фабрику, що на заході України. І в якийсь момент, років 20 тому, мій хороший друг перед вильотом за кордон запропонував мені забрати до себе його невелике поголів’я овець — приблизно сотню. Вівці були дуже хороші. Ми домовилися, що я відкуплю їх після його повернення через кілька років. З цього почався вже наш з братом власний бізнес.

Наша худоба розлітається світом

Зараз ми є власниками двох ферм. Брат, як і я, відповідає за весь процес: закупівлю тварин, продаж, догляд. Пів свого життя, приблизно 20 років, ми провели тут, серед своїх тварин. Офіційно наш бізнес зареєстрований вже, напевно, 15 років. Спочатку в нас була та сотня овець, потім вже 200, 300… Трохи залишаємо, решту продаємо. Сьогодні на одній фермі ми тримаємо 1 500 голів, на інший — 2 500. Спочатку нам допомагали родичі, двоюрідні брати, племінники. Але оскільки кожна праця має оплачуватися, потроху ми почали пропонувати їм вже роботу на постійній основі. Ми працевлаштували приблизно 45 людей, серед яких більшість — громадяни ромської національності, також є й української. Багато хто з працівників є моїми родичами, які, як і я у дитинстві, опинилися у скрутній життєвій ситуації. Намагаюся не просто платити їм по 5-6 тисяч гривень, а ще й допомагати збирати дітей у дитсадки та школи.

Худобу у нас скуповують переважно українці, араби й турки. Вони приїжджають, беруть велике поголів’я і ​​потім торгують вівцями у своїх магазинах. Найбільшими гуртовими покупцями є саме клієнти зі Стамбулу, які за один раз забирають 500-600 голів. Ми озвучуємо ціну, домовляємося, вони вантажать їх на паром і вивозять за кордон. Частенько заїжджають до нас і кияни, які беруть по 200-300 овець. Вартує тварина в нас приблизно по 50 гривень за кілограм «живою вагою». В середньому одна вівця — це орієнтовно 30 кілограмів.

Виготовляємо екологічно чисті продукти 

Я сам — любитель чистого продукту, тому що зараз дуже багато тварин вирощують з різними хімічними добавками. І, купуючи м’ясо в магазині, ми не знайдемо на обгортці інформацію про те, чим тварину годували. Якщо людина постійно вживає м’ясо, яке «напхане» різними добавками, від цього у неї починаються проблеми з тиском і серцем. Я не хочу, щоб мої діти та клієнти вбивали себе їжею. Тому ми дуже ретельно підбираємо харчі. Наші вівці харчуються без жодної хімії. Годуємо їх сумішшю зерна, травою люцерною, ячменем і вівсом. Догляд за тваринами також є досить важливим. Приблизно з 10 травня починаємо їх стригти, купати, прищеплювати проти глистів. Думаю, що вівці почуваються дуже комфортно в нас.

А ще ми виготовляємо натуральні домашні сири, молоко, бринзу. Бринзу продаємо на ринку, кілограм вартує 200 гривень. Щотижня возимо на свої точки на «Південному вокзалі» в Одесі по 200-300 кілограмів. Я настільки сильно люблю свою справу, що більше займаюся не адміністраторською роботою, а саме вирощуванням тварин. Тобто, я не просто контролюю, як працівники стрижуть овець, годують їх, доглядають за ними, а й сам роблю це у своє задоволення. Коли перед Новим роком вівці народжують ягнят, гарненьких, здоровеньких, тоді я ще більше починаю любити свою роботу.

Стереотипи про «циган — злодіїв» заважають у роботі

Насправді я часто відчуваю перешкоди у веденні бізнесу через різні стереотипи, присутні в суспільстві, стосовно ромської національності. Частенько чую, що «цигани — це жебраки, злодії». Я не сперечаюся, є й такі люди. Але ж у кожній нації є громадяни, які стають на нечесний шлях або в них стаються безвихідні ситуації в житті. Прирівнювати одну людину до цілої нації — це дуже неправильно. Тому, коли я спілкуюся з людьми, мені потрібно постійно доводити їм, що я порядний. Я змушений розповідати їм, що в нашій нації теж є правильні люди, які хочуть чесно жити й добре виховати своїх дітей.

Читайте також: «Хочу дати можливість ромам навчатись». Як Тиберій Йонаш відкрив художню школу та столярну майстерню

Моя безграмотність ніяк не заважає мені вести бізнес нарівні з іншими. Я можу спокійно говорити на будь-які теми з фермерами, клієнтами, депутатами тощо. Сподіваюся, що у майбутньому якийсь представник чи представниця ромської національності сидітиме у Верховній Раді і якось буде змінювати суспільство та законодавство на благо всіх спільнот, права яких зараз утискають.

Молодший син переймає мій досвід

Я б хотів, щоб мої діти продовжили справу, якою я займаюся. Хоча старшим дітям це не цікаво. Хочу, щоб вони вивчилися десь за кордоном, приїхали в Україну й змінювали цю державу на краще. Політика, сільське господарство, музика — будь-яка сфера зараз потребує фахівців. В ідеалі — щоб вони розвивали нашу ромську спільноту, ламали «циганські» стереотипи, проводили різні фестивалі. У нас дійсно бідний народ, який потребує розвитку. Так жили наші батьки, дідусі та бабусі. Це потрібно змінити раз і назавжди.

А ось мій молодший син точно продовжить мою справу. І хоча йому зараз лише п’ять років, він вже дуже проявляє інтерес до тварин. У нас вдома — маленький зоопарк: фазани, павичі, вівці. І щодня син прокидається і перше, що робить, це йде їх годувати. Він знає, як правильно за ними доглядати, що кому дати їсти, як кого звуть, кого випасати. Поки старші діти «сидять» у ґаджетах, малому це все не потрібно — йому цікавіші кури й вівці.

Для успіху треба пройти через піт і мозолі

Наш бізнес вже давно вийшов на самоокупність. Я можу собі дозволити виїхати за кордон, купити там гарне поголів’я овець на більш як 100 тисяч доларів. Наступного року я планую поїхати в Німеччину на виставку великої рогатої худоби. Хочу привезти в Україну племінних овець, корів і биків. Серед цілей також придбати хоча б тисячу гектарів землі. Щоб тримати таке велике господарство, потрібно мати поле, де можна вирощувати їжу для овець і випасати їх. І ще плануємо закупити комбайни й трактори — це, до речі, одразу ж збільшить кількість робочих місць.

Я не збираюся залишати цю справу чи займатися паралельно іншим бізнесом. Я знаю все у цій сфері й виконую роботу так, як для себе. Родичам, яких у мене кілька сотень, я намагаюся допомагати: комусь грошима, комусь роботою, житлом чи ще чимось. Свого часу я дуже потребував шматка хліба, й добрі люди мені тоді допомогли. Настав мій час за це віддячити. Кожен може досягти успіху, незалежно від того, з якого він роду. Недостатньо лише не красти й намагатися не потрапити до в’язниці, а й своїми мозолями й тяжкою працею добиватися висот.

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проєкту «Історії успіху ромського бізнесу».