Залізний тил. На Закарпатті художники створюють «пташок» для окупантів та пічки для ЗСУ

Кувати залізо, доки гаряче. Аби пронизувати гострим коліса ворога та огортати теплом своїх. Закарпатські художники хотіли піти в тероборону, але, пооббивавши пороги, вирішили повернутися в майстерню та робити те, що вміють найкраще, – творчо працювати із залізом. 

Закарпатські художники по металу, котрі до великої війни створювали скульптури та інші арт-об’єкти – Ян Потрогош, Андрій Стегура, Олег Путрашик та Анатолій Криванич – об’єдналися з друзями і створюють «пташки» та грубки для фронту в цеху-майстерні неподалік Ужгорода.

Про мистецтво нагадують твори та їхні деталі, яких чимало поміж куп та стосів металу. А зараз вмілі руки беруться до звичайних металопрофілів, труб, ланцюгів і сталевих пластин. Утім без творчості тут аж ніяк: хлопці модернізували технологію виготовлення пристосувань для проштрикування ворожих коліс та розробили власну модель пічки, зручної для фронту та наших людей на постраждалих територіях. Митець і майстер Ян Потрогош розповідає, як художники творять залізний тил.

У теробороні нас відклали «на потім»

Як це почалося, два дні ми ходили і питали, що треба для фронту, пішли записуватися в тероборону. Але, оскільки ми художники, нас «відклали на потім». А сидіти в спокої ми не могли. Переглядали багато новин, багато відео, і так в мережі натрапили на «пташки». Тобто, «їжачки», але нам вони більш схожі на пташок.

Це такі колючі засоби, які проштрикують колеса, і дієві для спеціалізованих військових авто, що мають підкачку коліс. Спитали в знайомих вояків, чи треба – авжеж треба! І взялися робити. Використали весь матеріал, що мали, вдосконалили технологію (вирішили робити не з арматури, а з профілю, це більш ергономічно й ефективно).

Тепер можемо робити більшу кількість щодня. Й долучилися наші друзі-художники – Володимир Колесников, Олексій Покотило, Костянтин Хивренко. Вони приїхали, щоби відправити дружин і дітей за кордон, і залишилися у нас. То ми тепер тут живемо й працюємо.

Тут – це в майстерні кілометрів за 30 від Ужгорода, яка діє з 2007-го року. На цій базі робили симпозіуми художників по металу, створювали арт-проєкти, витвори на замовлення. І саме тут, як виявилося, є певне обладнання. А головне, вдосталь небайдужих творчих голів та вмілих рук, щоб допомогти фронту.

«Пташки», «Намисто для рашиста» та пічки для військових

Чи багато зробили? На позавчора вже нарахували три тисячі «пташок», нового взірця. А до того на спеціальне прохання хлопців робили з арматури на ланцюгах, ми їх називаємо «намисто для рашиста». 

Після перших партій знайшлися люди, які вирішили підтримати коштами на матеріал. І ми вже почали думати про станки, що дозволять зробити більше… 

А за пару днів виникла ідея робити грубки – раптово в березні міцно похолоднішало, і люди просили щось, чим зігрітися. Ми розробили пічку, яка, як думаємо, найзручніша. Така невеличка, наче похідна, наметова, і водночас ефективна. 

Відверто: взяли за основу піч відомого європейського бренду, яка стояла в майстерні. Нема сенсу витрачати час і вигадувати: ця модель ідеальна, працює більше ста років, і мета виправдовує. Використали найкращі технологічні ідеї, зменшили в масштабах, адаптували під нашу ціль. 

Вогонь і тепло – це те, що гуртує людей

Он дивіться: ця грубка важить 9 кілограмів 700 грамів плюс труби, а ніжки – це й ручки для транспортування. Подбали про зручний і гарний засув, ми ж художники. Розробили коліна з такими кутами для з’єднання, що повинні дозволити грубці працювати в різних місцях. Їх можна під’єднати так, щоб вивести в кватирку, просто вікно, отвір у бліндажі тощо. Тестували, в холоді кухоль води закипів за 7 хвилин. Влаштували так, аби потоки тепла закручувалися і було місце, де гріє найбільше. Ось воно – саме для кип’ятіння води, приготування їжі.

Ганс (Андрій Стегура) намалював і лого для грубок. Вогонь, який нагадує тризуб. Назвали «Шпор». Так на Закарпатті кажуть на поверхню печі, де готують їжу. Це знайоме слово краянам, а загалом коротке й енергійне. Передаємо через нього частку своєї енергії на фронт. Он як Ганс каже: вогонь і тепло – це надія, це те, що гуртує людей. Власне, ці пічки можна використовувати і в укриттях.

Готові робити хоч арбалети, аби було дієво

Зараз закінчуємо партію із 40 грубок, уже під замовлення в гарячі точки. Створюючи, ще вдосконалюємо технологію. Основу печі ми вирішили зробити з готового профілю, це швидко й практично. На деталі замовляємо лазерну порізку металу, а далі, звісно, працюємо вручну.

Підлаштували своє обладнання під ці задачі, й продовжуємо. Є креслення, готові ділитися. Зараз намагаємося систематизувати всю роботу та логістику. Он, бачите, поки вся наша бухгалтерія крейдою на стінках шафи. Дуже чекаємо зворотного зв’язку від військових – най скажуть, що найбільш дієве, а що необхідно вдосконалити.

Окрім пташок і грубок готові виготовляти різне! Наприклад, для постраждалих територій можна робити так звані «ракетні печі», котрі зручні для приготування їжі просто неба, що особливо на часі в умовах, коли знищене газо- та електропостачання. Там високий ККД, можна палити просто очеретом, соломою… 

Хочемо робити більше, багато і максимально корисне. Авжеж, найкраще – те, що літає та те, що стріляє! Думали вже і про плити для броні і навіть про арбалети. Аби було дієве!

Як допомогти художникам?

Хлопці відкриті до ідей, пропозицій і співпраці. Охоче поділяться напрацюваннями та навіть кресленнями. І, авжеж, завжди раді допомозі на матеріали для потрібних на фронті «пташок» і грубок.

Картка для допомоги на метал: 5168 7456 0927 8038 , переказуйте і позначайте: «на пташок»/«на грубки».

Контакт для всіх питань – за електронною поштою: [email protected].

Тримаймо стрій! Героїчному українському фронту на підмозі тил, зокрема мистецько-залізний. Най ворогу буде гостро, а нашим – тепло!

Текст – Алла Хаятова, фото – Сергій Гудак