Суспільство
«За раз вивезли 10 тонн сміття». Як дружина загиблого розвідника об’єднала сотні людей та рятує Закарпатське море
Почалося все з мукачівців Романа та Лєни, які звернули своє авто «на пів годинки», щоб помилуватися незвичайним плесом серед гір. Так подружжя Жуків стало символом боротьби за Закарпатське море. Уже третій рік поспіль сотні волонтерів з усієї країни та з-за кордону приїжджають на береги Вільшанського водосховища рятувати унікальне плесо: сім’ї з дітьми, українські артисти та військові, люди на колісних кріслах.
Аби залучити до прибирання ще більше людей, придумали особливий формат – екопікнік. За 20 таких екопікніків зібрали уже 122 тонни відходів, 65 тонн відправили на переробку.
Розвідник Роман Жук загинув на фронті 26 травня 2022 року. Лєна не зупинилася навіть втративши коханого. Навпаки – тепер працює і бореться за двох та має потужну підтримку від команди та величезної екородини. Цьогорічна серпнева толока під Персеїдами була присвячена Роману.
Про боротьбу у лісах та у судах, про спів посеред сміття та чому люди не сплять у ніч відкриття реєстрації на чергове прибирання, Лєна розповіла ШоТам.
Закарпатське море, Берег, прибиральчани
Що таке Закарпатське море? Так місцеві називають Вільшанське водосховище на Міжгірщині. В 50-х роках минулого століття тут штучно з’єднали річки: Ріку та Тереблю і побудували ГЕС, затопивши територію села Вільшани. Так утворилося величезне, як для гірського регіону, плесо. Хоч водойма і штучно створена, але надзвичайно красива: дзеркало води в обрамленні гір. Але понад останні 30 років море тонуло у смітті.
Сміття залишали на берегах жителі навколишніх сіл, відходи приносило водою з громад вище за течією. Ці села розташовані в Національному парку, і облаштування полігонів для сміття там заборонено законом. Втім, такий полігон все ж був у нульових роках. Саме коли його закрили (за законом), ситуація зі сміттям зовсім вийшла з-під контролю: люди, не маючи куди вивозити відходи, залишали їх просто у лісі, на берегах річок.
Берегом прибиральчани називають узбережжя водосховища, це для нас особливе місце, і ми пишемо його з великої літери. Прибиральчани – це люди, які рятують Закарпатське море від сміття. Це слово придумав Роман, воно світле і тепле – дуже пасує людям, які їдуть за сотні кілометрів, аби вдягти рукавички та зробити кращим цю частинку української землі. Він казав: є заробітчани, що їдуть далеко, щоб заробити грошей. А є прибиральчани, які їдуть далеко, щоб поприбирати, рятувати природу, а також за класними емоціями та знайомствами.
Прибиральчани – це люди, які рятують Закарпатське море від сміття. Фото з архівів CHYSTO.DE.
Пів години, які змінили Закарпатське море
Вперше Закарпатське море я побачила 5 жовтня 2020 року, разом зі своєю сім’єю. Сюди мене привіз Роман. Коли їхали з гір нашим авто, сказав: «Давай звернемо сюди, я покажу тобі чарівне місце, ці пів годинки нічого не змінять»… Ці пів години переросли в неймовірну серію екопікніків з величезною любов’ю до цього місця і бажанням його врятувати.
Тоді Закарпатське море зустріло нас тоннами сміття. Лежали цілі мішки відходів, а весь Берег був всіяний пластиковими та скляними пляшками, підгузками, меблями та залишками побутової техніки. Зараз у цій частині вже чисто і це не може не тішити. А яка краса навесні! Берег вкривається червонокнижними крокусами, колір води після танення снігу просто неймовірний, а на вершині Дарвайки ще лежить сніжна шапка.
У той перший день ми загадали дуже правильні мрії, які складалися з конкретних кроків. Зараз ми етап за етапом втілюємо кожен, щоб здійснити ту велику мрію про збереження цієї унікальної території. Ми продовжуємо боротьбу, бо відчуваємо Романову підтримку.
Подружжя Жуків стало символом боротьби за Закарпатське море. Фото з сімейних архівів родини Жуків.
Роман продовжує нас надихати
Роман пішов на фронт добровольцем одразу, коли почалось повномасштабне вторгнення. Казав, що це вирішальна битва і ми маємо зробити все, аби покінчити з цим ворогом, і щоб нашим дітям не довелося воювати. Роман був розвідником у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Він загинув, захищаючи Україну на південно-східному напрямку, 26 травня 2022 року.
Саме Роман почав боротьбу за Закарпатське море. Він надихнув та запалив тисячі інших сердець, вірив – ми виборемо чисте Закарпатське море. Тому ми просто не мали права зупинитися, а мрія двох стала мрією тисяч українців. Роман продовжує нас надихати, хоч фізично і не поруч. Його гасло: «Прибери Карпати, як у себе біля хати!» було за початковим задумом націлене на місцевих жителів, аби нагадати їм, що дім не обмежується стінами чи парканом. Дім – це значно ширше: твоя громада, область, країна і твоя планета. Ми «цілились» в село, а «влучили» навіть за сотні кілометрів від Колочави. Це гасло надихнуло українців з різних куточків країни і вони їдуть сюди, аби врятувати це місце.
Прибиральчани об’єдналися у спільноту CHYSTO.DE?! Dream Team з 11 людей щоденно працюють над тим, щоб ця ініціатива жила і реалізовувалися. Боротьба триває, і ми вже маємо одну перемогу.
Роман вірив – Закарпатське море можна вибороти. Фото з сімейних архівів родини Жуків.
Сотні людей загадали одне бажання під зорепадом – і воно збулося
21-й Екопікнік 12-13 серпня у нас був «Зірково-науковий». Це особливі дати. 13 серпня – день народження Романа. Культурна програма теж була особлива, адже це якраз був пік Персеїдного потоку. Ввечері усі прибиральчани полягали на траву та дивилися, як з неба ллються метеоритні вогні, спілкувалися, згадували, мріяли.
У нас була така сімейна традиція – на день народження Роми ми їздили в гори або до води спостерігати, як падають зорі. І зараз ми всією екородиною продовжуємо цю традицію. Минулого року під Персеїдним зорепадом ми загадали бажання про створення ландшафтного заказника на цій території. І через 4 місяці титанічних зусиль та недоспаних ночей воно збулося!
У жовтні разом з ГО «Українська природоохоронна група» ми ініціювали клопотання про статус заказника. Навіщо він потрібен? Ця територія тепер є захищеною законодавчо, і ми вже можемо реагувати на порушення. А їх чимало. Окрім прибирань та роботи з керівниками місцевих громад, ми також захищаємо Берег в суді. Ми беремо участь в судових процесах на стороні позивача – Хустського лісгоспу – проти забудовників, які незаконно розпочали забудову території. Спільно з нами в судовому процесі на боці позивача виступають також МБФ «Екологія.Право.Людина» та Закарпатська ОВА.
Статус заказника передбачає, що землі і далі охоронятиме лісгосп, але буде заборонено будь-яке будівництво, проведення комунікацій, полювання та деякі види вирубок. Тобто цей статус – ніби «імунітет» для Закарпатського моря. В першу чергу – від охочих тут будуватися або нищити природу в будь-який інший спосіб.
За 20 екопікніків зібрали уже 122 тонни відходів. Фото з архівів CHYSTO.DE.
Навіщо ми співаємо серед сміття
Екопікнік – це така особлива подія, на яку з’їжджаються люди з різних куточків України, і вона не тільки про прибирання. Це місце пробуджує. Побувавши тут, побачивши цю красу, бачиш також і ту кривду, яку завдають люди природі. Ти починаєш мислити інакше, повертаєшся додому зовсім іншим.
Окрім того, що ми прибираємо на Березі, ми тут же вчимо людей сортувати відходи. Вони повертаються додому, шукають у себе пункти прийому вторсировини і облаштовують у своїх домівках місця для сортування сміття. Щораз на Березі або в місцевих громадах ми проводимо наш еколекторій #слідпособі, де розповідаємо й про те, що сортування – не панацея, і прививаємо культуру свідомого споживання та екологічного відпочинку.
Ми традиційно запрошуємо на наші екопікніки артистів, аби створити настрій для тих неймовірних людей, які приїжджають за сотні кілометрів у свій вихідний день і підтримують нашу ідею зберегти Карпати чистими. Нам хочеться не лише донести їм важливі ідеї, але й подарувати класні емоції.
Також нам важливо, щоб це було у вигляді перфомансу. Бо просто говорити, що «наша планета вмирає», «екологи б’ють на сполох» – це вже не діє в сучасному світі. Люди втомились від негативних новин, у кожного з нас всередині багато болю. Тому ми за креативний підхід, який надихає, а не лякає. Тому ми співаємо серед сміття, показуємо, що у нас крута культура, але інколи вона межує з безкультур’ям. І саме це нам варто змінювати. Бо ми є круті, просто нам треба частіше задумуватися про наслідки наших вчинків, або про те, на що ми закриваємо очі, а не мали б.
Окрім прибирання, тут також вчать людей сортувати відходи. Фото з архівів CHYSTO.DE.
Диван, ляльки й центнер підгузків
За 20 екопікніків ми вивезли з Берега понад 120 тонн сміття. Чого тільки не знаходимо: телевізори, дивани, взуття, ляльки… Дуже, дуже багато підгузків! Це дуже огидно і боляче. Невже ліс – місце для цього всього?
Значну частину становить вторинна сировина, яка може отримати друге життя. І з найпершого екопікніка ми сортуємо відходи: придатні для переробки скло та пластик – відвозимо у пункт прийому вторсировини. У нас є партнери – ТОВ «Грінгер» з Мукачева, які підтримали нас і дали автомобіль. Звісно, везти вторсировину так далеко абсолютно не вигідно. Але попри це, їм близькі цінності зі збереження довкілля, як і нам, і тому ми в партнерстві уже три роки.
Крім того, ми збираємо на Березі небезпечні відходи: це є голки зі шприців, системи крапельниць, різні капсули та баночки з медичних препаратів – вони їдуть на спеціальне підприємство, яке знаходиться в Києві. В середньому за один екопікнік з Берега вивозиться від 3 до 5 тонн відходів. Наймасовіший екопікнік у нас був під номером 10. Тоді ми вивезли понад 10 тонн відходів.
На Березі збирають й голки зі шприців, системи крапельниць, різні капсули та баночки з медичних препаратів. Фото з архівів CHYSTO.DE.
Люди не сплять, аби зареєструватися на прибирання
Екопікніки існують й відбуваються завдяки небайдужим людям. Прибиральчани вносять реєстраційні внески – за ці кошти ми можемо придбати певний інвентар: мішки, рукавички. Нас підтримують навіть віддалено: хтось може спекти хліба, хтось може дати фруктів, хтось може оплатити автобус. Це все працює комплексно, величезна допомога, завдяки якій існують екопікніки. Останнім часом ми активно співпрацюємо з місцевими громадами, і вони часто пригощають прибиральчан колоритною місцевою їжею, знайомлять з культурою своїх громад.
Іноді в команді ставимо собі питання: ми самі б поїхали прибирати в сусідню область? А у нас люди з Харкова, Одеси, Дніпра, Києва, Львова, Запоріжжя, Бахмута. З-за кордону навіть люди їдуть, аби прибирати наші Карпати. Ви розумієте? Це вражає. Нам розповідають історії, як люди не сплять, чергують онлайн, аби точно зареєструватися і приїхати сюди носити сміття. Коли нам кажуть: «Честь потрапити до вас на трансфер і приїхати сюди, честь приєднатися», – це до мурах, до щему.
Чому Берег став таким магнітом під час війни та що далі
Дбати про власне здоров’я – завжди на часі. А отже і берегти довкілля, бо це безпосередній вплив на наше здоров’я. У період, коли в країні повномасштабна війна, і значна частина природоохоронних об’єктів пошкоджена або втрачена, маємо ще більше зусиль докладати, щоб зберегти ті, які можемо.
Крім того, наші екопікніки допомагають перезавантажитись. Тут ви в єдності з природою та однодумцями. Очищаючи природу, ви позбуваєтеся певного внутрішнього болю. Про це часто говорять нам учасники. Буває, що люди на Березі плачуть, а хтось вперше за довгий час щиро сміється.
Екопікніки допомагають перезавантажитись. Фото з сімейних архівів родини Жуків.
Найближчим часом ми плануємо встановити уловлювач сміття, щоб запобігти подальшому надходженню відходів на ці береги. Це перше. Плануємо завершити прибрання цієї території, бо роботи ще чимало. А далі будемо розвивати напрямок екологічного, свідомого туризму.
Через п’ять-десять років я бачу Берег таким: захищена природа з облаштованими екологічними стежками, які будуть знайомити гостей Закарпатського моря з природою та культурою Тереблянської долини. Обов’язкова доступність для людей з інклюзивними потребами. Також мріємо в одній з громад побудувати музей екології. Сучасний, інтерактивний, де буде цікаво і дітям, і дорослим.
Мотивацію продовжувати і продовжувати нам дають фотографії Берега: три роки тому і сьогодні – різниця вражає. Мотивують люди, які приїжджають прибирати Закарпатське море вперше, і люди, які приїздять сюди вже вдесяте.
Багато з тих прибиральчан, які були разом з нами на перших екопікніках, взували гумаки і надягали рукавички, аби прибрати шматочок рідної землі. Тепер взули берці та надягли бронежилети, аби захисти всю Україну. І вони пишуть нам, що ми – їхнє натхнення, бо ми не здаємося. Один екопікнік ми вже провели спільно зі 128-ою гірсько-штурмовою бригадою, це бойові побратими Романа. Для прибиральчан грав військовий оркестр. Цей екопікнік я буду пам’ятати довго, тому що він залишив по собі неймовірні мурашки.
Для прибиральчан грав військовий оркестр. Фото з архівів CHYSTO.DE.
Я дуже хочу, щоб наші захисники та захисниці з Перемогою повернулися уже в зовсім іншу країну, щоб вони відчували – у них є міцний і надійний тил. Ми не сидимо, а працюємо разом з ними над тим, аби змінювати нашу країну на краще.
Цей матеріал створено у співпраці з Фондом імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ – Україна.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
