З Парижу у Ладанці. Історія одного священника, який відроджує невеличке село на Львівщині

Отець Іван Городицький ще з дитинства мріяв стати дизайнером інтер’єру, але одягнув священницьку рясу. Зараз він – парох села Ладанці, що на Львівщині, де проживає всього 300 людей. До цього  він служив у паризькому соборі Святого Володимира, але вирішив повернутися до України. У Ладанцях він об’єднав громаду, почав наводити лад у селі, бореться з пияцтвом, а хор під його керівництвом навчився співати різними мовами і тепер гастролює Європою. А за зароблені кошти зробили теплопідлогу у храмі.

Ми поспілкувались з отцем Іваном та дізнались, чому молодий священник проміняв Париж на невелике українське село та як створює тут комфортні умови життя. 

Хотів навчатись на дизайнера, але став… священником

Я ще з дитинства любив робити всілякі креативні штуки, майстрував коробки зі старих перин та займався рукоділлям. Тому хотів навчатись на дизайнера інтер’єру.  Але обрав для себе інший напрям і пішов навчатись у духовну семінарію. Чому? У моїй родині вуйко є священником і він також навчався в духовній семінарії. Ми спілкувались доволі рідко, але мама завжди розповідала, як він їздив по світу, гарно співав. Важко сказати, але можливо він вніс якусь лепту в те, щоб я став священником. 

А коли я вже навчався в старших класах, то багато чув про чоловіка з мого села. Він був священником та чудовим проповідником, багато працював, допомагав людям. На жаль, я не пізнав його добре особисто, бо він помер, коли я був ще дитиною. Але дуже багато чув про нього від людей і частково хотів бути таким як він і наслідувати його приклад. Я хотів повністю себе віддати на служіння церкві, тому бачив себе тільки нежонатим священником.

Під час навчання я також займався шиттям. Я напросився у підмайстри до швачки, яка обшивала семінарію. Ми шили одяг для священників, ряси, головні убори та церковні скатертини. Так я став церковним кравцем. 

Після навчання мене висвятили на диякона Стрийської єпархії УГКЦ. Тут я служив 6 місяців, поки не поїхав до Парижу. 

Священник, який навчить шити та розмовляти французькою

Поїхати в  Париж мені запропонував владика Тарас Сеньків. Якось він мені зателефонував і спитав, чи не хотів би я спробувати служити у Парижі для українців, оскільки на той час був брак священників. Звичайно, я погодився, адже кожна людина мріє спробувати чогось нового. На той момент я вже служив в парафії і допомагав одному священнику. 

В Парижі я дуже мало займався шиттям, бо не мав часу. А ще жартома мені сказали, що кутюр’є я тут не стану. Я таких амбіцій і не мав. Після служіння я приходив додому, діставав швейну машинку і потихеньку шив. Зараз масштабно не працюю, але зазвичай все  для нашої парафії шию сам.

Читайте також: Монах-блогер Падре Серж: як священник на Тернопільщині підкорив YouTube

В Парижі я прослужив рік та 8 місяців. Потім повернувся додому по своїй волі, щоб тут працювати на церковній ниві з парафіянами. Але я не знав нічого конкретного, щодо подальшої служби. Якось єпископ запропонував мені проїхатись разом у невеличке село. Це були Ладанці та Пнятин. Я не знав, що там мають замінити священника, як і не знав, що це матиме якесь відношення до мене. Я собі спокійно сидів у машині, поки владика розмовляв з парафіянами, а тоді запропонував мені вийти до них. Саме так мене представили. Єпископ сказав до тої когорти людей, що забирають їхнього священника, але дадуть іншого. “Він навчить вас шити та розмовляти французькою”. І тоді я зрозумів, що це про мене. Це була перша несподівана зустріч з моїми парафіянами.

Спочатку всі дивувались, як я в селі можу наводити лад. Але ж чим менша парафія, тим більше можливостей пізнати людей. На недільній службі, коли мене ніхто не представив, я сам підходив до людей і вітався за руку. Всі були здивовані, адже раніше чогось подібного не було. А ще місцеві ентузіасти хотіли гідно прийняти свого священнослужителя, і зробили невеликий ремонт у будинку, де я тепер живу. Тому я організував невеликий фуршет з французьким вином та сиром, щоб віддячити людям, а також ближче познайомитись. Для них це було новшество, оскільки зазвичай священники в селах не роблять чогось подібного для парафіян. Але вже за пів години люди почали відкрито говорити і розповідати про проблеми села.

Почали самі шити фелони і зекономили не одну тисячу

Моя швейна машинка мандрувала зі мною до Парижу, і приїхала також і в Ладанці. Також я привіз сюди ще тканину. З цього і почались спроби налагодити зв’язок з парафією. Я побачив, що фелони у храмі були не в найкращому стані. Тоді я вирішив сам пошити перший фелон для богослужіння. Ми не маємо ресурсів на дорогі ризи, але можемо їх створити самі і завдяки цьому зекономити не одну тисячу гривень.

Згодом долучились і парафіянки, які вміють гарно вишивати. Назбиралося десь 16 ентузіасток, які по черзі приходили до парафіяльного будинку і я розповідав, як це має відбуватися. Я займався шиттям, а вони вишивкою. Кожне релігійне свято має свої особливості і щодо церковного одягу. Наприклад, на Зіслання Святого Духа притаманний зелений колір, свято Богородиці – синій чи блакитний. Всі ескізи я роблю на папері і жінки можуть вишивати. Так разом створюємо чудові речі.

Створив хор, який вміє співати восьмиголоссям та різними мовами

Наші зміни в парафії почались з літургійного співу. Це дуже пісенний край, люди споконвіку гарно співають. Але їхній спів потрібно відшліфувати. Коли я прийшов до церкви, то зрозумів, що буде важко з пасхальним богослужінням. Пісні  співались протяжно, а інколи парафіяни робили помилки в плані наголосів та вимови. А це дуже важливо у храмових богослужіннях.

Тому я зібрав охочих, 13 жінок, які хотіли співати, на репетиції у парафіяльному домі. Звичайно, ні вони, ні я не мали музичної освіти, але я знав на пам’ять мелодію пасхального Богослуження і почав пояснювати їм, як правильно співати та де робити наголоси. Для цього нам знадобилось чимало зусиль та часу. Бо це не прості тексти. Ми репетирували по 4-5 годин. Але жінки були сповнені ентузіазму. Наші репетиції викликали у людей подив, а чоловіки навіть приходили подивитись, чим же жінки займаються стільки часу.

Читайте також: “У нас п’ють чай, який збирають монашки”. Як працює єдина в Україні монастирська кав’ярня 

Довелось зіштовхуватись і з критикою. Люди в селі не розуміли, що ж ми там робимо, казали, чому нічого не показуєте, хотілось би послухати. Мовляв, два місяці жінки туди ходять, але не зрозуміло, що ж там відбувається. Вперше наш новостворений хор заспівав Воскресну утреню, яка змусила просльозитись не одну присутню душу. І це був перший чудовий результат спільної праці. Я одночасно і службу проводив, і диригував нашим хором. А коли опублікував виступ у Фейсбуці, то отримав багато схвальних відгуків від друзів з України та з-за кордону.

А потім нас запросили на концерт до Моршина. І коли постало питання їхати представляти наші терени, потрібно було вигадати назву. Вирішили назвати хор “Христофорос”, що з грецької означає “ті, що несуть Христа”. Ми так скромно собі співаємо, деякі твори я навіть сам придумую, записую на диктофон, а потім намагаюсь вчити жінок і впроваджувати це в богослужіння. А ще жительки Ладанців тепер вміють співати і голландською, і французькою, і церковнослов’янською, і польською. Таким чином ми не тільки увиразнюємо наш спів, але й зберігаємо ті традиції, які були тут у селі споконвіку.

Христофорос із гастролями по світу

Згодом наш хор почали запрошувати на виступи мої закордонні друзі. Перше запрошення отримали до Гданська від моєї доброї знайомої. А ще я написав листа до отця римо-католицького храму у цьому місті. Ми були добре знайомі, бо раніше я часто приїжджав до своїх батьків, які там працювали. Для хористок це було приємним шоком, бо до Польщі ми летіли літаком, і для більшості це було вперше.

Ми дали такий невеликий різдвяний концерт. На одному з концертів я розповів священнику, що ми зараз збираємо гроші на утеплення підлоги у храмі. І він взявся нам допомогти! Друга поїздка відбулася вже до Словаччини. Тут нас дуже тепло зустріли. Ми потрапили на фестиваль хорів та мали змогу виступати разом з хорами з Польщі та Словаччини. Минулого року мали їхати у Нідерланди, Францію та Німеччину, але змушені були скасувати через карантин.

Коли ми вперше поїхали за кордон, то привезли з гастролей 46 000 грн завдяки добровільним пожертвам вірян. Так хор зміг заробити кошти для опалення храму.

Читайте також: Вино родом з Біблії: як українці створюють сікеру та що це таке? 

Знаєте, ще на початку знайомства з жителями Ладанців я казав, що до нас приїжджатимуть гості з України та з-за кордону. Тоді для них це виглядало смішно. Але коли вже в перший рік почали приїжджати гості із Франції, Швейцарії та Нідерландів, щоб обмінятись досвідом та допомогти нам, то люди почали розуміти, що всі наші зусилля недаремні.  

Інтерактивний клас, де проводять молитви

Зараз ми тісно співпрацюємо з Львівською освітньою фундацією, яка підтримує соціальні ініціативи церковних громад. З ними ми разом реалізували перший проєкт в Ладанцях – дитячий табір відпочинку з акцентом на вивчення англійської мови. Тоді отримали грант на 17 000.

Наш другий проєкт – сучасний інтерактивний клас. Річ у тому, що наш храм знаходиться на краю села і до нього веде понад сто тридцять дерев’яних сходинок. Дістатись до цього складно, особливо літнім людям. Тому ми захотіли зробити можливість для людей побувати хоча б на коротких богослужіннях. Оскільки школа мала просторий актовий зал, тож ми вирішили перетворити його на простір для дітей та дорослих. Ми зробили такий інтерактивний клас з проєктором, колонками, теплою підлогою та кріслами. Тут люди дивляться фільми та вистави, відпочивають, відвідують біблійні гуртки та виставки картин, проходять курси антисуржику. Частково клас використовуємо і для молитви. Якщо людина справді хоче молитись, то не важливо в якому місті вона це буде робити. Я пояснюю людям, що нічого погано ми не робимо, якщо проводимо богослужіння в простій шкільній залі. Цінність складає їхня участь у молитві.

Перші 20 000 на створення класу ми отримали від Львівської освітньої фундації. Але я розумів,  що ми фінансово не спроможні покрити всі розходи на ремонт. Решту проєкту профінансувала Кальвіністська християнська спільнота міста Лоґа. Вони віддали нам всі різдвяні пожертви і ще 108 000 ми змогли отримати для створення інтерактивного класу. Також ми зробили проєкт з освітлення центральної вулиці села завдяки пожертвам добрих людей. Також я зараз в пошуку фінансових ресурсів, щоб освітити ще дві вулиці.

Боремось з пияцтвом

Разом з Львівською освітньою фундацією ми реалізували ще один проєкт – створення молодіжного центру “Верховина”.  У селі було старе приміщення народного дому, яке ми використали під центр для дозвілля молоді. Беручи до уваги зловживання алкоголем серед молоді, ми захотіли створили альтернативний метод відпочинку, щоб люди могли проводити час в нормальних умовах. Ми отримали грант і разом з селянами змогли перекрити дах. Також плануємо закупити нові вікна, покласти теплу підлогу та зробити внутрішній ремонт. Потроху реставруємо і наші храми.

У селі ми намагаємось боротись з проблемою пияцтва. Проводимо літургії, пояснюємо людям, які виготовляють, продають чи пригощають, що вони шкодять людям. Ми намагаємось промовляти до людського сумління. Тому запровадили таку молитву. Крім того, проводили хресну ходу по селу за всіх залежних.

Також я зустрічався з окремими людьми для розмов, щоб люди могли почерпнути щось для себе. І вже є результати, точок продажу алкоголю стало менше. Звісно проблеми з алкоголем не зменшились. Магазини ми не можемо закрити, але піднімаємо питання, щоб не продавати алкоголь людям, які мають з цим проблеми.

Навчаю людей ресайклінгу та сортуванню сміття

Я намагаюсь навчити громаду грамотно розпоряджатись бюджетом, оскільки ми отримуємо і кошти з гастролей, і благодійні пожертви. У громаді є кілька кас, за яку відповідає конкретна особа – на храм, на хор, на проєкти в селі та на сортування сміття. Хочу показати людям, що природа – це наш дім і не слід викидати сміття будь-де. Багато хто не підтримав ідею, дехто не підтримує і досі. Але знайшлись ентузіасти, з якими ми почали здавати пластик та скло та отримувати з цього кошти. І люди побачили, що на сортуванні можна заробити і купити ту ж саму фарбу для благоустрою села. Тому ми створили невелику касу, де прописано, які кошти можна отримати з сортування і куди вони підуть далі. Крім того, я дуже підтримую ресайклінг і в моєму будинку багато старих речей набули нового вигляду.  З старих дерев’яних рамок можна зробити журнальний столик, з старої підлоги – полички на кухню, зі старих непотрібних речей храму – декоративну люстру в стилі лофт, із старої балки – портал для каміну. Тобто щоб не витрачати кошти, можна зі старого зробити щось оригінальне, що буде ціннішим та якіснішим.

Є окрема каса і на народний дім. Звичайно, якщо хтось жертвує гроші в цю карту, то кошти йдуть виключно на реконструкцію народного дому. Як і з іншими.  Коли ми вирішили зробити парк у центрі села, то прийшла одна жінка, дала 5000 і сказала, що хоче підтримати цей проєкт. Кожен має право обирати, куди хочуть дати гроші. Хтось на освітлення села, хтось на парк культури, хтось на народний дім.

Якщо хтось не може підтримати фінансово, допомагають транспортом, пальним чи просто власними зусиллями. Спочатку люди не вірили що зміни настануть, бо це знали для чого вони, та чим закінчуться. Деякі долучались, коли побачили реальні результати праці. Якщо сьогодні в селі проживають 300 мешканців, то з них 100 – беруть участь як в благоустрої села, так і церкви. Я це все роблю не сам, ми збираємось разом з людьми, пропонуємо ідеї, обговорюємо проблеми і пропонуємо, що можна зробити. Вони відчувають, що можуть внести свою лепту. Тому сьогодні є такий твердий хребет людей, з якими легко працювати, які налаштовані на зміни, які на перший погляд виглядають доволі божевільними.