Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З окупації – на Волинь. Як сімейна лікарка рятує сільську медицину в Піддубцях

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Сімейна лікарка Ксенія Волкова з Приморська, що в Запорізькій області, завжди була впевнена в тому, що великі зміни в суспільстві розпочинаються із себе. Саме тому після закінчення навчання вона повернулася додому, щоб показати, що і в невеликому місті можлива якісна медицина. Протягом восьми років Ксенія не тільки лікувала жителів Приморська, але й волонтерила.

Вперше побувавши в Луцьку у 2019 році, лікарка подумала, що добре було б колись пожити в цьому місті. Бажання несподівано здійснилося в 2022 році, коли Ксенія разом з батьками була змушена покинути Приморськ. Медикиня розповіла ШоТам про свій підхід до лікування клієнтів, життя в окупації та волонтерський масаж для родичів військових у Луцьку.

Гарна медицина може починатися з мене

Я стала лікаркою, тому що мені важливо бути корисною суспільству. А ще мені хотілося бути серед людей. Тож вісім років тому я закінчила Запорізький державний медичний університет і повернулася в рідний Приморськ. Це дуже гарне й компактне місто, таке зелене, ніби навколо всюди парк. Я хотіла показати, що гарна медицина може починатися з мене, і змінити підхід у лікуванні людей. До повномасштабного вторгнення я працювала в Приморському районному центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Окрім роботи, я займалася і громадською діяльністю, зокрема реабілітацією людей з інвалідністю. Мені було важливо підтримати їх, тому що я й сама маю інвалідність. Коли у 2014 році почалася війна, я розуміла, що нашим військовим потрібна була допомога. Усі вісім років відправляла на фронт посилки з необхідними речами. А ще захисники зверталися до мене як до лікарки, наприклад, через пневмонію або гастрит. Я часто стикалася з тим, що ти лікуєш-лікуєш, а нічого не працює. Спочатку не розуміла, чому ж так, нібито все правильно роблю. А потім виявилося, що річ не тільки у фізіології – у них був посттравматичний синдром.

На війні існує тільки чорне й біле. А в цивільному житті не так, і потрібно було їм допомогти якось адаптуватися й жити далі. Тож ми з моєю знайомою організовували для військових після АТО психологічні тренінги. Взагалі у своїй діяльності я застосовую холістичний підхід – це коли ти насамперед бачиш людину в цілому, а не лікуєш якусь конкретну хворобу. Організм – це не тільки тіло, а ще й дух і душа. Не можна нормалізувати тіло, якщо на душі коти шкребуть.

Виїхали з Приморська на свій ризик

Коли почалася повномасштабна війна, Приморськ окупували майже одразу. Ми виходили на мітинги й висловлювали свою позицію. Однак коли в місті росіян стало більше, це вже робити було небезпечно: раптом почали зникати громадські активісти й патріоти. Я до останнього ходила на роботу. Окупанти декілька разів приходили до мене додому й говорили, що я «неправильно налаштована», маючи на увазі мої погляди. Наші військові, з якими я підтримувала зв’язок, сказали мені, щоб я збиралася й виїжджала, бо буде біда.

Ми з батьками поїхали до моєї тітки – збиралися пересидіти у неї два дні й повернутися додому. Коли хтось стукав у двері, думала, чи то за мною прийшли, чи це сусідка хоче попросити солі. Зв’язок зник, радіо просто шипіло. Ми не знали, чи буде організована евакуаційна колона. На щастя, у мене була заправлена машина, тож ми просто помолилися, сіли в авто й помчали.

Російські військові відправили нас тією дорогою, де йшли бої, ми об’їжджали міни, тож наш шлях був небезпечним. Пам’ятаю, як мама мені говорила перед блокпостами: «Тільки не дивися на них – у тебе по очах усе видно, просто сиди мовчки». Коли ми доїхали до Запоріжжя, на українському блокпості попросили показати наші документи. Ми почули рідну мову й заплакали.

Давнє бажання жити в Луцьку збулося в несподіваний спосіб

У мене в Луцьку живе знайома, яка запропонувала мені поїхати за кордон як кураторка для групи людей з інвалідністю. Я відмовилася, але запитала, чи можна приїхати до неї в Луцьк. Вона була тільки за. Я вперше їхала так далеко за кермом. Це було непросто, зокрема, і тому, що на дорогах не було вказівників, важко було зорієнтуватися. Нам пощастило знайти людину, яка вирушала із Запоріжжя на Захід України, і ми просто їхали за нею майже весь шлях. Так ми дісталися Тернополя, а звідти вже самостійно попрямували до Луцька.

Читайте також: Вишиванки з Херсона, які пройшли 33 російські блокпости. Як магазин «Українські подарунки» переїхав до Кривого Рогу

Уперше у цьому місті я побувала в 2019 році, коли приїжджала на конференцію. Мені сподобався Луцьк, я тоді ще подумала: «Було б добре колись тут пожити». Тепер розумію, що не треба було так говорити, тому що бажання можуть здійснюватися зовсім не так, як ти це уявляєш. Спочатку ми досить довго жили у моїх друзів. Думали, що ще трохи – і повернемося додому. Ми визначали собі дати: спочатку планували поїхати після травневих свят, потім – на татів день народження, далі – на день народження двоюрідної сестри в серпні. Стало зрозуміло, що все затягується, і ми орендували квартиру.

Була вражена підтримкою своїх колег

Я маю нині три роботи: у центрі здоров’я «Вел.Ю» в Луцьку, в амбулаторії в селі Піддубці, беру учать у благодійному проєкті, заснованому Академією сімейної медицини. У рамках цієї ініціативи ми з колегами їздимо по віддалених селах і надаємо медичну допомогу внутрішньо переміщеним особам і не тільки. Виявилося, що у Волинській області є такі села, до яких дуже складно дістатися, а тамтешнім жителям інколи потрібні медикаменти, які можна купити тільки в Луцьку. Тож ми консультуємо людей і безкоштовно надаємо їм ліки на 10 днів.

І у «Вел.Ю», і в Піддубцівській амбулаторії у мене прекрасні колективи, які дуже добре зустріли мене. У Піддубцях давно не було сімейного лікаря, який би приймав і дітей, тож там зраділи моїй появі. А у «Вел.Ю» я була вражена підтримкою своїх колег. Річ у тому, що я з тих людей, хто звик більше давати, ніж приймати. Ще з 2014 року я допомагала переселенцям, пропонувала їм пожити у себе, коли було потрібно. І раптом опинилася сама в такій ситуації. Людині, яка більше давала, дуже незвично щось брати самій.

Якось медсестра в медичному центрі сказала мені: «Заїдьте до мене додому – для вас є закрутки». Я подумала, що там одна-дві банки. Виявилося, що там для мене приготували пів хати закруток. Потім хтось із колег приніс светр, хтось – інші речі. Я розумію, що тут люди є різні, як і всюди. Але мені пощастило: траплялися тільки щирі, відкриті й такі, які знімуть із себе останню сорочку й віддадуть тобі.

Прикрасила свій кабінет, щоб дітям було цікаво й комфортно

Коли я вперше зайшла у свій кабінет у Піддубцівській амбулаторії, помітила, як там чисто й гарно, однак без затишку й комфорту. Коли до мене на прийом вперше прийшла дитина, я була непідготовлена – не було чим розважити й відвернути її увагу. Тож вирішила зробити так, як у мене було в кабінеті в Приморську: оздобити своє робоче місце, щоб воно стало привабливим для дітлахів.

Пригадую, коли після університету я почала працювати лікаркою, мені дуже хотілося показати, що підхід до клієнтів може бути інакшим, не таким, як зазвичай. Я сімейна лікарка, яка працює як з дорослими, так і з дітьми. З дорослими можна налагодити контакт і без яскравих картинок, а малюки, коли приходять до кабінету, роззираються навколо, часто губляться. Я ненавиджу, коли батьки говорять своїм дітям: «Зараз тьотя зробить боляче», адже лікар – це насамперед турбота й допомога. 

Як це донести до юних клієнтів? Це вдасться тільки в тому разі, якщо дитина потоваришує зі мною. А довіриться вона лише тоді, коли їй буде комфортно приходити в мій кабінет. На моєму робочому місці у Приморську обов’язково були різні наліпки та розмальовки. На Новий рік у нас стояла ялинка, ми з моєю медсестрою клали під неї подарунки, і діти їх брали за те, що зробили щеплення. Я на роботі проводжу більшу частину життя, тож і у своєму новому кабінеті я оздобила стіни візерунками, зробила так, щоб дітям на прийомі було цікаво.

Роблю масажі для родичів військових

У Приморську у мене завжди була купа справ, а тут приїхала – і нічого. Бачила, що всі щось роблять для перемоги, і мені теж потрібно було чимось зайнятися. Я не могла просто сидіти й чекати, коли наші військові переможуть. Тож я вирішила, що буду волонтерити як можу. Перша ідея – робити масаж мамам дітей з інвалідністю. Оскільки сама є людиною з інвалідністю і у мене є мама, я точно знаю, що мами таких дітей на себе взагалі не мають часу. Потім у мене виникла ініціатива робити масаж родичам військових: дружинам, донькам, сестрам. Я написала про це у фейсбуці, потім спрацювало сарафанне радіо.

Читайте також: Ліпимо вареники, аби грати у футбол. Як жіноча команда «Маріуполь» сама собі стає спонсором

Мені подобається жити в Луцьку. Якби мені хтось запропонував переїхати сюди, навіть за умови, що немає війни, я би погодилася залюбки. Це гарне місто з чудовими парками – особливо люблю парк імені Лесі Українки. Ну і куди ж без замку Любарта – це святе. Мені не дуже комфортно перебувати у великих містах, однак Луцьк – хоч і обласний центр, але компактний, усе поруч, немає метушні.

Не варто соромитися звертатися по допомогу

У житті буває всяке, але всі випробування можливо пройти. Як людині, яка все максимально планує, мені складно, що всі мої плани були зруйновані, мене вирвали з корінням. Однак я вірую у Бога, і мені віра допомогла пережити складнощі. Я знала, що все налагодиться, бо є щось вище за все, що обов’язково за нас помститься. Якби не віра, я би просто зійшла з розуму, тому що було дуже важко емоційно. А ще мені допомогло спілкування з друзями, які мають психологічну освіту. Час від часу наші розмови нагадували довгі сеанси, де ми по черзі витягували одне одного. 

Не можна говорити людям, які переживають важкий період: «Ти сильний, ти впораєшся». І що далі? Як впоратися – незрозуміло. Інколи й не потрібно нічого казати – слід просто бути поряд. І людина вже сама вирішить, чи розповісти щось, чи поплакати, чи помовчати. А ще в українців такий менталітет, що вони рідко звертаються до лікарів і запускають захворювання. Необхідно піклуватися про себе та не соромитися звертатися по допомогу і до психотерапевта, і до психіатра, і до друзів – завжди варто шукати вихід.

Суспільство

Леді Гага підтримала дівчинку з України, яка заспівала її нову пісню (ВІДЕО)

Опубліковано

Американська співачка Леді Гага написала коментар та зробила репост відео викладачки вокалу Олени Українець у TikTok. У ньому її учениця співала пісню Леді Гаги під назвою Abracadabra.

Олена опублікувала відео на своїй сторінці в TikTok.

@elena_mysound #abracadabra #ladygaga ♬ оригінальний звук – My_sound

Під публікацією Леді Гага написала дівчинці: «Яка мила!». Пізніше репетиторка подякувала співачці за цей коментар. Також це відео можна знайти у розділі репостів на сторінці Леді Гаги.

Читайте також: На Місяць летить синьо-жовтий прапор та мапа України

Фото: коментарі під відео Олени Українець

У ролику дівчинка співає приспів нового треку американської артистки. На початку лютого Леді Гага випустила кліп, після чого користувачі соцмереж почали створювати різноманітні кавери на цю пісню. Abracadabra — це пісня, яка ввійде у новий альбом співачки під назвою Mayhem. Його реліз запланували на 7 березня.

Відео: ютуб-канал LadyGagaVEVO

Нагадаємо, що українська режисерка Таню Муіньо здобула японську премію MTV за кліп для Леді Гаги (ВІДЕО).

Фото обкладинки: TikTok Олени Українець

Читати далі

Суспільство

У Києві демонтували радянський пам’ятник, який стояв на території школи

Опубліковано

Пропагандистський пам’ятник демонтували на території школи №223 у Святошинському районі столиці. Об’єкт прибрали працівники Департаменту територіального контролю міста Київ та КП «Київблагоустрій».

Про це повідомили у проєкті «Деколонізація. Україна».

Рішення про демонтаж пам’ятника ухвалили 4 липня 2024 року. За інформацією представників проєкту, наразі у Києві проголосували за усунення 254 об’єктів у межах деколонізації. З них залишилося демонтувати 131.

Читайте також: 10 безкоштовних і благодійних подій у Києві цього тижня

«Такі однотипні пам’ятники не мають нічого спільного зі вшануванням пам’яті учасників Другої світової війни. Разом із баштами танків такі пам’ятники на територіях шкіл міста Київ мали на меті виключно пропаганду радянського мілітаризму серед дітей»‚ — написали в «Деколонізація. Україна».

В ініціативі також додали, що в Україні єдина область, що повністю очистили від таких об’єктів, лишається Львівщина.

Нагадаємо, що на станції київського метро демонтують панно з червоноармійцем.

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка «Деколонізація. Україна»

Читати далі

Суспільство

10 безкоштовних і благодійних подій у Києві цього тижня

Опубліковано

Глибокі розмови про літературу, музика без меж, важливі документальні свідчення та практичні знання, що можуть врятувати життя — ШоТам зібрав 10 подій, серед яких ви точно знайдете те, що зацікавить саме вас.

Благодійні сінабони від Львівських дріжджів та кафе Sunshine

У лютому Львівські дріжджі разом із соціальним кафе Sunshine створюють особливі «валентинки» — сінабони, які стануть смачним способом висловити свої почуття. Купуючи ці смаколики, ви не лише даруєте тепло близьким, а й підтримуєте розвиток інклюзивного бізнесу та соціальної ініціативи Sunshine, у якому працюють кухарі, бариста та офіціанти з ментальною інвалідністю. 

Кафе спеціалізується на приготуванні піци, хліба та печива. Частина випічки, яку готує команда, безкоштовно надають малозабезпеченим групам населення, а також передають Збройним силам України.

Коли: 10–28 лютого
Вхід: донат від 85 грн
Де: ТЦ «Метро» на пр. Петра Григоренка, 43 та пр. Степана Бандери, 26В

Презентація книги про Олександру Екстер та колекції byMe

Фото: надане організаторами 

Projector Publishing запрошує на презентацію книги «Історії українських митців. Олександра Екстер» та колекції одягу від byMe, натхненної творчістю видатної художниці.

Цього вечора ви зможете:

  • дізнатися більше про життя і творчість Олександри Екстер;
  • познайомитися з авторкою книги Анною Лодигіною;
  • розкрити залаштунки створення першої книги серії «Історії українських митців»;
  • зазирнути в майбутні випуски серії;
  • побачити нову колекцію byMe, що переосмислює творчість художниці;
  • поспілкуватися у творчій атмосфері.

Ця подія є особливою для команди видавництва, тож організатори запрошують усіх охочих розділити цей вечір разом з ними.

Коли: 19 лютого о 18:30
Вхід: вільний
Де: книгарня «Сенс», вул. Хрещатик, 34

Вечір кримськотатарської та української музики

19 лютого в Будинку актора відбудеться благодійний вечір струнної кримськотатарської та української музики на підтримку ЗСУ.

Виконавці:

  • Шевкет Аблялімов (скрипка);
  • Андрій Тупчанець (альт);
  • Андрій Васін (фортепіано);
  • Тарас Яропуд (скрипка);
  • Наталя Яропуд (скрипка).


Коли: 19 лютого
Вхід: донат. Зареєструватися треба тут
Де: Будинок кіно, вул. Саксаганського, 6

Київ воєнних зим: від Першої світової до сьогодення

Фото: КМЦ НаУКМА

У черговій зустрічі програми «Читаємо Київ» Владислава Осьмак говоритиме з письменницею Мілою Іванцовою про Київ у часи війни. Вони дослідять, як досвід виживання, єднання та взаємодопомоги зберігається в спогадах і художніх текстах від воєн минулого століття до сучасності.

Міла Іванцова — авторка восьми романів та кількох збірок оповідань, учасниця Революції гідності, упорядниця видань «Київ. Жінки. Війна» та «Київ. Люди. Зима». Її твори занурюють читачів у просторовий сюжет Києва, що навіть у найтяжчі часи залишається містом любові.

Зустріч відбудеться напередодні Дня Героїв Небесної Сотні, тож розмова стане не лише літературним, а й історичним осмисленням воєнних зим Києва.

Коли: 19 лютого о 18:00
Вхід: безкоштовний
Де: зала «Колізей» Культурно-мистецького центру НаУКМА, вул. Іллінська, 9

Презентація книги «Чистота моменту» Макса Чорного

21 лютого відбудеться презентація книги репортажів Макса Чорного «Чистота моменту» про життя української молоді в постійному русі. У виданні немає чіткого сюжету, лише безперервний потік подій та місць — від київських барів до фронтових шпиталів, від випадкових зустрічей до глибоких роздумів про сенс життя.

На презентації автор розповість про створення книги, особливості репортажного жанру та свої спостереження за поколінням, що змінює Україну тут і зараз.

Коли: 21 лютого о 18:00
Вхід: вільний
Де: вул. Золотоворітська, 2а

Спецпоказ польського фільму «Люди»

21 лютого, напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення, відбудеться особливий кінопоказ у культурному кластері «Краків».

Фільм «Люди» (Польща, 2024) — це зворушлива й безкомпромісна історія про посвяту, відвагу та силу людського духу. Заснована на реальних подіях стрічка розповідає про життя людей, змушених існувати в нелюдські часи. Вона жорстка у формі, документальна за манерою, але глибока за змістом.  

Коли: 21 лютого о 18:00
Вхід: вільний
Де: Культурний кластер «Краків», Русанівська набережна, 12

Лекція «Перша психологічна допомога»

Фото: MILIT15

21 лютого відбудеться лекція «Перша психологічна допомога», яку проведе голова ГО «ГАРГУЛІЇ» та військова психологиня Олена Мороз. Вона розповість про протоколи надання психологічної допомоги в умовах гострого стресу, навчить розпізнавати основні негативні стани та реагувати на втрату, контузію чи суїцидальні стани.

Маючи значний досвід роботи як у зоні бойових дій, так і в цивільному житті, спікерка поділиться знаннями про подолання страху та панічних атак. Також учасники заходу дізнаються про практичні інструменти стабілізації емоційного стану та зможуть поставити психологині питання.

Коли: 21 лютого о 17:00
Вхід: вільний за умови реєстрації
Де: ПідWall, вул. Іллінська, 9

Перегляд документального фільму «Свідки. На північ від Києва»

Фото: Кіноклуби Docudays UA 

Документальний фільм «Свідки. На північ від Києва» розповідає про жителів сіл Мощун, Горенка та Пуща-Водиця, які пережили російську окупацію, допомагали українським військовим і чинили спротив загарбникам. Стрічка створена на основі матеріалів «Архіву Війни» — ініціативи ГО «Докудейз» та Infoscope, що документує свідчення очевидців для збереження правди та майбутнього притягнення винних до відповідальності.

Після перегляду фільму відбудеться обговорення за участі режисерки та координаторки відділу інтерв’ювання проєкту «Архів Війни» Тетяни Симон. Модераторкою дискусії стане журналістка та комунікаційна менеджерка Мережі кіноклубів DOCU/CLUB Ольга Бабчук.

Коли: 21 лютого о 18:00
Вхід: вільний за попередньою реєстрацією
Де: Музей війни, вул. Лаврська, 27

Фікшн чи нонфікшн: відмінності художніх та нехудожніх текстів

У середу відбудеться лекція Ростислава Семківа, присвячена ключовим відмінностям між художньою літературою та нонфікшеном. Спікер розгляне шкалу складності текстів різного типу, а також обговорить їхню цільову аудиторію, вплив цих жанрів на читачів та різницю в попиті.

Ростислав Семків — літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент кафедри літературознавства НаУКМА, директор видавництва «Смолоскип», автор книжок про літературу та перекладач відомих творів.

Організатор події — освітня онлайн-платформа «Культурний Проєкт».

Коли: 21 лютого о 19:00
Вхід: безкоштовний за попередньою реєстрацією
Де: книгарня «Сенс», Хрещатик, 34

Офлайн-зустріч «Різниці Є» з Настею Зухвалою

Фото: «Книгарня “Є”»

Проєкт «Різниця Є», що допомагає наповнювати бібліотеки прифронтових і деокупованих територій новими книгами, запрошує на чергову офлайн-зустріч. Цього разу засновниця проєкту Емма Антонюк запросила до розмови Настю Зухвалу — стендап-комікесу клубу «Підпільний стендап», співавторку психологічно-розвантажувального шоу «Загони», радіошоу «Гомін Out» та подкасту «Кохані» про тих, хто чекає коханих з війни.

Захід має благодійну мету — зібрати книги для бібліотек, які залишилися без фондів. Усі зібрані примірники передадуть у публічні та шкільні книгозбірні, а також у хаб для ВПО.

Щоб потрапити на подію, потрібно перед зустріччю придбати в книгарні дві книги, які ви передасте на користь проєкту. Також його можна підтримати дистанційно, купивши видання на сайті «Книгарня ”Є”» та обравши опцію «Долучитись до проєкту «Різниця Є».

Коли: 23 лютого о 18:00
Вхід: замість квитка — купівля двох книжок для бібліотек
Де: «Книгарня “Є”», вул. Лисенка, 3 

Читайте також: На Центральному вокзалі Києва відкрили «Книгарню “Є”» (ФОТО)

Фото: Unsplash

Читати далі