Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З окупації – на Волинь. Як сімейна лікарка рятує сільську медицину в Піддубцях

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Сімейна лікарка Ксенія Волкова з Приморська, що в Запорізькій області, завжди була впевнена в тому, що великі зміни в суспільстві розпочинаються із себе. Саме тому після закінчення навчання вона повернулася додому, щоб показати, що і в невеликому місті можлива якісна медицина. Протягом восьми років Ксенія не тільки лікувала жителів Приморська, але й волонтерила.

Вперше побувавши в Луцьку у 2019 році, лікарка подумала, що добре було б колись пожити в цьому місті. Бажання несподівано здійснилося в 2022 році, коли Ксенія разом з батьками була змушена покинути Приморськ. Медикиня розповіла ШоТам про свій підхід до лікування клієнтів, життя в окупації та волонтерський масаж для родичів військових у Луцьку.

Гарна медицина може починатися з мене

Я стала лікаркою, тому що мені важливо бути корисною суспільству. А ще мені хотілося бути серед людей. Тож вісім років тому я закінчила Запорізький державний медичний університет і повернулася в рідний Приморськ. Це дуже гарне й компактне місто, таке зелене, ніби навколо всюди парк. Я хотіла показати, що гарна медицина може починатися з мене, і змінити підхід у лікуванні людей. До повномасштабного вторгнення я працювала в Приморському районному центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Окрім роботи, я займалася і громадською діяльністю, зокрема реабілітацією людей з інвалідністю. Мені було важливо підтримати їх, тому що я й сама маю інвалідність. Коли у 2014 році почалася війна, я розуміла, що нашим військовим потрібна була допомога. Усі вісім років відправляла на фронт посилки з необхідними речами. А ще захисники зверталися до мене як до лікарки, наприклад, через пневмонію або гастрит. Я часто стикалася з тим, що ти лікуєш-лікуєш, а нічого не працює. Спочатку не розуміла, чому ж так, нібито все правильно роблю. А потім виявилося, що річ не тільки у фізіології – у них був посттравматичний синдром.

На війні існує тільки чорне й біле. А в цивільному житті не так, і потрібно було їм допомогти якось адаптуватися й жити далі. Тож ми з моєю знайомою організовували для військових після АТО психологічні тренінги. Взагалі у своїй діяльності я застосовую холістичний підхід – це коли ти насамперед бачиш людину в цілому, а не лікуєш якусь конкретну хворобу. Організм – це не тільки тіло, а ще й дух і душа. Не можна нормалізувати тіло, якщо на душі коти шкребуть.

Виїхали з Приморська на свій ризик

Коли почалася повномасштабна війна, Приморськ окупували майже одразу. Ми виходили на мітинги й висловлювали свою позицію. Однак коли в місті росіян стало більше, це вже робити було небезпечно: раптом почали зникати громадські активісти й патріоти. Я до останнього ходила на роботу. Окупанти декілька разів приходили до мене додому й говорили, що я «неправильно налаштована», маючи на увазі мої погляди. Наші військові, з якими я підтримувала зв’язок, сказали мені, щоб я збиралася й виїжджала, бо буде біда.

Ми з батьками поїхали до моєї тітки – збиралися пересидіти у неї два дні й повернутися додому. Коли хтось стукав у двері, думала, чи то за мною прийшли, чи це сусідка хоче попросити солі. Зв’язок зник, радіо просто шипіло. Ми не знали, чи буде організована евакуаційна колона. На щастя, у мене була заправлена машина, тож ми просто помолилися, сіли в авто й помчали.

Російські військові відправили нас тією дорогою, де йшли бої, ми об’їжджали міни, тож наш шлях був небезпечним. Пам’ятаю, як мама мені говорила перед блокпостами: «Тільки не дивися на них – у тебе по очах усе видно, просто сиди мовчки». Коли ми доїхали до Запоріжжя, на українському блокпості попросили показати наші документи. Ми почули рідну мову й заплакали.

Давнє бажання жити в Луцьку збулося в несподіваний спосіб

У мене в Луцьку живе знайома, яка запропонувала мені поїхати за кордон як кураторка для групи людей з інвалідністю. Я відмовилася, але запитала, чи можна приїхати до неї в Луцьк. Вона була тільки за. Я вперше їхала так далеко за кермом. Це було непросто, зокрема, і тому, що на дорогах не було вказівників, важко було зорієнтуватися. Нам пощастило знайти людину, яка вирушала із Запоріжжя на Захід України, і ми просто їхали за нею майже весь шлях. Так ми дісталися Тернополя, а звідти вже самостійно попрямували до Луцька.

Читайте також: Вишиванки з Херсона, які пройшли 33 російські блокпости. Як магазин «Українські подарунки» переїхав до Кривого Рогу

Уперше у цьому місті я побувала в 2019 році, коли приїжджала на конференцію. Мені сподобався Луцьк, я тоді ще подумала: «Було б добре колись тут пожити». Тепер розумію, що не треба було так говорити, тому що бажання можуть здійснюватися зовсім не так, як ти це уявляєш. Спочатку ми досить довго жили у моїх друзів. Думали, що ще трохи – і повернемося додому. Ми визначали собі дати: спочатку планували поїхати після травневих свят, потім – на татів день народження, далі – на день народження двоюрідної сестри в серпні. Стало зрозуміло, що все затягується, і ми орендували квартиру.

Була вражена підтримкою своїх колег

Я маю нині три роботи: у центрі здоров’я «Вел.Ю» в Луцьку, в амбулаторії в селі Піддубці, беру учать у благодійному проєкті, заснованому Академією сімейної медицини. У рамках цієї ініціативи ми з колегами їздимо по віддалених селах і надаємо медичну допомогу внутрішньо переміщеним особам і не тільки. Виявилося, що у Волинській області є такі села, до яких дуже складно дістатися, а тамтешнім жителям інколи потрібні медикаменти, які можна купити тільки в Луцьку. Тож ми консультуємо людей і безкоштовно надаємо їм ліки на 10 днів.

І у «Вел.Ю», і в Піддубцівській амбулаторії у мене прекрасні колективи, які дуже добре зустріли мене. У Піддубцях давно не було сімейного лікаря, який би приймав і дітей, тож там зраділи моїй появі. А у «Вел.Ю» я була вражена підтримкою своїх колег. Річ у тому, що я з тих людей, хто звик більше давати, ніж приймати. Ще з 2014 року я допомагала переселенцям, пропонувала їм пожити у себе, коли було потрібно. І раптом опинилася сама в такій ситуації. Людині, яка більше давала, дуже незвично щось брати самій.

Якось медсестра в медичному центрі сказала мені: «Заїдьте до мене додому – для вас є закрутки». Я подумала, що там одна-дві банки. Виявилося, що там для мене приготували пів хати закруток. Потім хтось із колег приніс светр, хтось – інші речі. Я розумію, що тут люди є різні, як і всюди. Але мені пощастило: траплялися тільки щирі, відкриті й такі, які знімуть із себе останню сорочку й віддадуть тобі.

Прикрасила свій кабінет, щоб дітям було цікаво й комфортно

Коли я вперше зайшла у свій кабінет у Піддубцівській амбулаторії, помітила, як там чисто й гарно, однак без затишку й комфорту. Коли до мене на прийом вперше прийшла дитина, я була непідготовлена – не було чим розважити й відвернути її увагу. Тож вирішила зробити так, як у мене було в кабінеті в Приморську: оздобити своє робоче місце, щоб воно стало привабливим для дітлахів.

Пригадую, коли після університету я почала працювати лікаркою, мені дуже хотілося показати, що підхід до клієнтів може бути інакшим, не таким, як зазвичай. Я сімейна лікарка, яка працює як з дорослими, так і з дітьми. З дорослими можна налагодити контакт і без яскравих картинок, а малюки, коли приходять до кабінету, роззираються навколо, часто губляться. Я ненавиджу, коли батьки говорять своїм дітям: «Зараз тьотя зробить боляче», адже лікар – це насамперед турбота й допомога. 

Як це донести до юних клієнтів? Це вдасться тільки в тому разі, якщо дитина потоваришує зі мною. А довіриться вона лише тоді, коли їй буде комфортно приходити в мій кабінет. На моєму робочому місці у Приморську обов’язково були різні наліпки та розмальовки. На Новий рік у нас стояла ялинка, ми з моєю медсестрою клали під неї подарунки, і діти їх брали за те, що зробили щеплення. Я на роботі проводжу більшу частину життя, тож і у своєму новому кабінеті я оздобила стіни візерунками, зробила так, щоб дітям на прийомі було цікаво.

Роблю масажі для родичів військових

У Приморську у мене завжди була купа справ, а тут приїхала – і нічого. Бачила, що всі щось роблять для перемоги, і мені теж потрібно було чимось зайнятися. Я не могла просто сидіти й чекати, коли наші військові переможуть. Тож я вирішила, що буду волонтерити як можу. Перша ідея – робити масаж мамам дітей з інвалідністю. Оскільки сама є людиною з інвалідністю і у мене є мама, я точно знаю, що мами таких дітей на себе взагалі не мають часу. Потім у мене виникла ініціатива робити масаж родичам військових: дружинам, донькам, сестрам. Я написала про це у фейсбуці, потім спрацювало сарафанне радіо.

Читайте також: Ліпимо вареники, аби грати у футбол. Як жіноча команда «Маріуполь» сама собі стає спонсором

Мені подобається жити в Луцьку. Якби мені хтось запропонував переїхати сюди, навіть за умови, що немає війни, я би погодилася залюбки. Це гарне місто з чудовими парками – особливо люблю парк імені Лесі Українки. Ну і куди ж без замку Любарта – це святе. Мені не дуже комфортно перебувати у великих містах, однак Луцьк – хоч і обласний центр, але компактний, усе поруч, немає метушні.

Не варто соромитися звертатися по допомогу

У житті буває всяке, але всі випробування можливо пройти. Як людині, яка все максимально планує, мені складно, що всі мої плани були зруйновані, мене вирвали з корінням. Однак я вірую у Бога, і мені віра допомогла пережити складнощі. Я знала, що все налагодиться, бо є щось вище за все, що обов’язково за нас помститься. Якби не віра, я би просто зійшла з розуму, тому що було дуже важко емоційно. А ще мені допомогло спілкування з друзями, які мають психологічну освіту. Час від часу наші розмови нагадували довгі сеанси, де ми по черзі витягували одне одного. 

Не можна говорити людям, які переживають важкий період: «Ти сильний, ти впораєшся». І що далі? Як впоратися – незрозуміло. Інколи й не потрібно нічого казати – слід просто бути поряд. І людина вже сама вирішить, чи розповісти щось, чи поплакати, чи помовчати. А ще в українців такий менталітет, що вони рідко звертаються до лікарів і запускають захворювання. Необхідно піклуватися про себе та не соромитися звертатися по допомогу і до психотерапевта, і до психіатра, і до друзів – завжди варто шукати вихід.

Суспільство

Друга частина науково-фантастичного фільму «Дюна» вийшла на українських платформах: де можна подивитися

Опубліковано

Друга частина науково-фантастичного фільму «Дюна» вже доступна на українських онлайн-платформах. Кінострічку можна переглянути на таких платформах, як Megogo, Sweet TV та «Київстар ТБ». З 29 лютого вона також доступна в українському кінопрокаті.

Про це повідомляє видання village.

“Дюна” – це науково-фантастичний фільм, знятий за романом американського письменника Френка Герберта. У 2021 році вийшла перша із запланованих двох частин кіноадаптації режисера Дені Вільньова.

Читайте також: Яким буде меморіал Героїв України у Львові: результати всеукраїнського конкурсу

У фільмі розповідається про планету Арракіс (Дюна), де видобувають речовину «спайс», що здатна розкривати потенціал людства.

У другій частині «Дюни» головний герой, Пол Атрід, разом із плем’ям фременів мститься заколотникам, які вбили його родину.

У фільмі грають Тімоті Шаламе, Зендея, Остін Батлер, Флоренс Пʼю та інші.

Нагадаємо, вийшов тизер-трейлер документального фільму “Тісто”.

Фото: скриншот із трейлеру

Читати далі

Суспільство

У Києві презентували унікальний проєкт та мультфільм «Книга-мандрівка. Міста»

Опубліковано

16 квітня, у кінотеатрі «Оскар» в ТРЦ «Гулівер» відбулась гала-презентація проєкту та мультфільму «Книга-мандрівка. Міста». Проєкт «Книга-мандрівка. Міста» — створено одночасно у двох форматах мультфільмів, що виходить на офіційному YouTube-каналі «Книга-мандрівка. Україна», та книг, які видані «Видавництвом Старого Лева».

Про це повідомляє Міністерство культури та інформаційної політики.

Проєкт розповідає про шість незламних міст України: Харків, Чернігів, Суми, Запоріжжя, Миколаїв та Київ.

Авторкою проєкту стала Ірина Тараненко. Авторами текстів до кожної подорожі містами стали письменники, журналісти та діячі культури відповідних міст у співавторстві з командою «Books&Cartoons». Так, автором книги про Харків став Сергій Жадан, Чернігів – Дмитро Кузьменко, Суми — авторства Ірени Карпи, Миколаїв — від Братів Капранових, та Запоріжжя, історію якого розповів Вадим Єрченко.

Читайте також: Сніг посеред квітня: у гори Буковини повернулася зима – фото

Прем’єри мультфільмів та офлайн-презентації книжок відбулись в цих містах ще в березні та протягом квітня 2024 року. 

«Книга-мандрівка. Міста» створено за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри» (UCBI). Партнери проєкту: Укрзалізниця, 1+1 media, Київстар ТБ, Novikova Agency, ТРЦ Gulliver, кіномережа «Оскар», ТМ «Моршинська», журнал VIVA.

Нагадаємо, актори з Франківського театру виступатимуть у Великій Британії.

Фото: Міністерства культури та інформаційної політики

Читати далі

Суспільство

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Опубліковано

Українським вченим вдалося зустріти рідкісних китів — південних плавунів та записати їхні звуки. Дослідження проводили за участі українського судна “Ноосфера” в протоці Джерлаш, де найчастіше реєструють зустрічі з південними плавунами.  

Про це розповіли в Національному антарктичному науковому центрі.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Окремо пошук тварин здійснювали з моторного човна, який пересувався неподалік і обстежував важкодоступні для великого судна бухти.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Завдяки цьому з судна вдалося записати звуки плавунів.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Для запису використовували спеціальну акустичну систему, що складається з:

  • акустичного рекордера, вмонтованого в обтічний корпус;
  • троса довжиною 180 м;
  • крила, яке тримає корпус з рекордером на фіксованій глибині;
  • хвостовика, що запобігає надмірній вібрації.

Читайте також: Продавчиня із деокупованої Іванівської громади проходить курси з домедичної допомоги (ВІДЕО)

Така конструкція дозволяє робити якісні записи під час руху судна попри акустичні шуми, які воно створює.

Українські полярники записали звуки рідкісних китів

Біологи отримали понад чотирнадцять годин акустичних записів — попередня оцінка деяких з них показала наявність звуків не лише плавунів, а також косаток і горбатих китів. 

Акустичні дослідження на “Вернадському” виконують з 2021 року. 

Зокрема, вчені записували різних морських ссавців з човнів, а також вели безперервні записи під час сезону розмноження тюленів Ведделла біля станції. 

Також вже другий рік поспіль досліджують антарктичних китів за допомогою методу пасивного акустичного моніторингу — декілька стаціонарних акустичних рекордерів встановили поблизу острова Анверc і вони працюють цілорічно.

Пасивний акустичний моніторинг дозволяє дізнатися про сезонність перебування тварин там, де неможливо організувати постійні спостереження за участю людей. 

Нагадаємо, Україна буде виробляти компоненти для малих ядерних систем.

Фото: Національний антарктичний науковий центр

Читати далі