Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З Одеси до Карпат – на протезі. Як ветеран зібрав 7 млн на пікапи для побратимів

Опубліковано

У 2015 році Олександр Швецов опинився на фронті випадково. На передовій він отримав поранення, яке закінчилося ампутацією ноги, тривалою реабілітацією та зневірою у власних силах. У Відні фахівці змогли поставити ветерана на ноги: протез дав йому можливість продовжувати повноцінне життя. 

З початком вторгнення Олександр вирішив допомагати побратимам у тилу. Для цього вигадав схему, яка мала допомогти зібрати 800 тисяч гривень на пікапи. Ветеран пішки вирушив до Карпат, а дистанцію скорочували українці – своїми донатами. Як це було та чи вдалося подолати весь шлях, Олександр поділився із ШоТам.

Олександр Швецов

Ветеран російсько-української війни. Зібрав для бійців мільйони гривень

На фронті опинився випадково

До початку війни у 2014 році я був звичайним хлопцем, мав молоде життя, любив дискотеки. Навчався в автодорожньому коледжі. Після цього пішов служити на строкову службу. Коли повернувся, працював у житомирському супермаркеті будматеріалів. Згодом поїхав до Польщі та влаштувався на завод TESCO. Далі був на будові, а після цього став електромонтажником. 

Склалося так, що у «постмайданний період» я захотів будувати житло біля оселі матері, і для цього були потрібні кошти. Тому вирішив продати свою квартиру. Для цього треба було піти до військкомату – аби взяти «приписне посвідчення».

У військкоматі комісар сказав, що люди з моєю військовою спеціальністю зараз потрібні на передовій (я був командиром розвідувального відділення). Можливо, він це говорив усім, аби набрати якомога більше бійців. Тоді у військкоматі було чимало добровольців, і їхнє бажання захищати країну вплинуло на мене. Власне, відмовитися від пропозиції комісара я просто не зміг.

Усі знайомі трохи сміялися, коли я розповідав про своє рішення. Це сьогодні всі йдуть на фронт, розуміючи, чому і навіщо. А тоді було трішки інакше.

Ветеран війни Олександр Швецов. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

Так я опинився у складі 30-ї окремої механізованої бригади. Мене на три тижні відправили на навчання на полігон «Широкий лан», що у Миколаївській області. Там ми вчилися стріляти з усіх видів стрілецької зброї та бронетехніки, кидали бойові гранати, стріляли з ручних протитанкових гранатометів. А вже в перших числах травня я опинився в зоні бойових дій.

Обманював лікаря, бо боявся ампутації

На фронті я був два місяці – до поранення. Ми з побратимами перебували у Сєвєродонецьку, Рубіжному, Лисичанську, Щасті. Згодом нас відправили на передову – Веселу Гору під Луганськом. Прибувши туди, ми навіть не встигли «окопатися», як на нас із трьох сторін пішла ворожа техніка й артилерія. Там я й отримав поранення.

Пам’ятаю, як поруч щось сильно гупнуло. Мені стало дуже боляче. Я лежав на животі – головою у напрямку ворога. Спробував встати, але зрозумів, що не можу. Побратими відтягнули мене з поля бою, а далі гелікоптером відправили до Харкова.

В операційній лікар узяв щось гостре й почав колоти мою ліву ногу, запитуючи, чи я щось відчуваю. Я розумів: якщо казатиму «ні», її можуть ампутувати. Тому брехав, що відчуваю, підглядав, куди він тисне. Лікар попросив відвернутися, однак я все ще бачив його у відображенні вікна, тож продовжував обманювати. Дуже просив, щоб врятували ногу.

Через 2-3 дні лікар розповів, що був консиліум, під час якого медики вирішували, чи варто ризикувати моїм життям, аби зберегти ногу. Оскільки я втратив багато крові, лікарі вирішили рятувати мене, а не кінцівку. Так я залишився без лівої ноги.

Змусив себе стати на протез 

Перший протез я отримав у 2015 році, коли рана загоїлася. Але півтора року майже не ходив на ньому, адже було незручно. Коли про це дізналися волонтери, запропонували мені поїхати до Відня у школу ходьби. Там я побачив, як старенькі люди, яким по 70-80 років, вільно ходять на протезах. А я, хлопець 29 років, сидів у візку. Тож змусив себе навчитися.

Я почав пробувати – через біль. Виявилося, що це не так просто: став і пішов. Треба, щоб нога звикла. Десь через півтора-два роки я зрозумів, що почав більш-менш нормально ходити.

Ветеран війни Олександр Швецов. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

У мене було два етапи: до поранення і після. Дуже не любив, коли до мене приїжджали знайомі, з якими я вів зовсім інший спосіб життя. Бачив у їхніх очах якусь печаль, і це мене дратувало. Тому намагався уникати таких зустрічей. Коли тренувався ходити на протезі, виїжджав в інше місто, аби не зустрічати знайомих з минулого життя.

Загалом реабілітація триває й досі. Два роки тому отримав новий протез у межах державної програми. Із ним я багато подорожую, бо дуже це люблю. Під час мандрівки до Риму проходив пішки цілий день і навіть не помічав, наскільки втомився.

Не вірив у вторгнення, та був до нього готовий

До повномасштабного вторгнення я працював у Житомирі торговельним агентом у найбільших компаніях міста. Я не готувався до великої війни, тривожної сумки не мав. Але коли виходив у магазин, завжди купував різні крупи, хоча вони й не були мені потрібні. Складав усе до комірки. Сусіди іноді заходили та сміялися. Проте дарма, адже все це знадобилося вже у лютому. Коли почалася велика війна, полички в магазинах швидко спорожніли, а мені було, що їсти та чим годувати собак у дворі.

Читайте також: «Зроблено в РФ, перероблено в Україні». Як уламки російських літаків перетворюються на мільйонні донати для ЗСУ

24 лютого мене розбудили сусіди зі словами: «Саня, вибухи!». Я чомусь їх не чув, хоча в Житомирі гуділо дуже сильно. Так зрозумів, що все почалося. Так ще склалося, що того самого дня у Житомирі прощалися з трьома бійцями, які напередодні загинули на Донбасі. Мене попросили допомогти, адже всіх військових терміново забрали до частин. 

Збирати донати ставало дедалі важче

Я відправив маму до Польщі, а сам залишився в Житомирі. З перших днів почав допомагати побратимам. Збирав кошти на тепловізори, квадрокоптери, автівки та все необхідне, як-от ліхтарики та генератори.

Розумів, що не можу просто сісти й дивитися телевізор, їсти печиво та пити чай. Ми всі маємо виконувати свій громадянський обов’язок, аби здобути перемогу над росіянами.

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирав кошти для авто. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

На початку вторгнення люди реально дуже багато донатили. Але вже через пів року зібрати кошти на автівку для бійців було досить складно. Коли я вперше опублікував допис про збір 200 тисяч гривень, мені скинули всього 15. А вдруге після такої самої публікації я зібрав всього 5 тисяч. Було зрозуміло, що потрібно щось вигадувати, аби закрити цю потребу. 

Вирішив іти до Карпат, щоб назбирати на пікапи

Раніше у соцмережах я бачив, як стендапер Марк Куцевалов ішов пішки до Говерли, збираючи кошти для фронту. Подумав, що колись можна повторити його досвід, аби показати іншим людям на протезах, що пройти таку відстань цілком реально. Але раптом я зрозумів, що це може бути ще й способом збору донатів. Вирішив пройти від Чорного моря до Карпат, щоб назбирати на автівки для бійців.

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирає кошти для ЗСУ. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

Я порахував, що два вживані пікапи коштуватимуть 800 тисяч гривень. Далі подивися на карті відстань від Чорного моря, аби було приблизно 800 тисяч метрів. Це вийшло місто Яремче. І вигадав таку схему: кожні 100 гривень донатів скорочуватимуть мою дистанцію пішої ходи приблизно на 100 кроків. І чим більше буде пожертв, тим менше мені доведеться йти на протезі.

Боявся, що не назбираю

Машиною 3 жовтня я доїхав до Одеси. Там переночував і наступного ранку вирушив від пляжу «Ланжерон». Відбувалося це так: пройшов я, наприклад, 15 кілометрів, сфотографувався біля певної точки та автостопом повернувся до своєї машини. Далі доїхав до місця, де минулого дня закінчив іти, та продовжив шлях. І так по колу.

Паралельно я знімав відео для соцмереж, щоб розповідати про свій шлях. Тож ще витрачав кілька годин на день. аби все змонтувати. Спав по 4-5 годин. 

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирає кошти для ЗСУ. Фото: Facebook / Oleksandr Shvetsov

На четвертий день я зібрав приблизно 550 тисяч грн.У перші дні люди активно донатили, але згодом переказів ставало все менше. Найбільше боявся, аби не виявилося, що роблю все це даремно, а назбирати всю суму не вийде.

Зібрати кошти допомогла віра

Одного дня стався переломний момент у зборі. Дорогою я зустрів священника. Він запитав, куди йду і для чого. Я пояснив, що збираю гроші бійцям на пікапи. Батюшка попросив трохи почекати, а згодом приніс свої кошти та благословив. Того вечора я й сам помолився Богу, просив, щоб допоміг мені назбирати необхідну суму.

Наступного ранку я виставив відео з батюшкою і буквально через годину зрозумів, що можу далі не йти. Люди задонатили неймовірну суму! Але оскільки я налаштувався продовжувати шлях, то просто для себе пройшов іще 10 кілометрів.

Ветеран війни Олександр Швецов на протезі збирає кошти для ЗСУ. Скриншот із відео: Facebook / Oleksandr Shvetsov

Коли повернувся до машини, на рахунку вже було на пів мільйона більше необхідної суми. Загалом за вісім днів пішої ходи я зібрав сім мільйонів гривень. Знаю, зі цим мені допомогла віра. Замість тисячі гривень, яку дам батюшка, я поклав власні кошти, а ту купюру зберіг собі на вдачу.

За моїми підрахунками, я пройшов приблизно 85 кілометрів, хоча навігатор показує сотню. Між ходьбою я трохи відпочивав, бо здорова нога, на яку було сильне навантаження, частенько боліла.

Шахраї хотіли вкрасти донати

Автівки для побратимів купуватиму самостійно. Також я вирішив передати 1,5 млн грн відомим житомирським волонтерам, щоб вони закрили нагальні потреби. Крім того, уже замовив квадрокоптери для військових.

Одразу після мого збору закупівля обладнання трохи затягнулася. Річ у тім, що шахраї намагалися зняти гроші з моєї карти. Однак банк це заморозив, тож у негідників нічого не вийшло. Натомість люди могли й далі донатити на цей рахунок. 

Мрію створити в Україні школу ходьби

Я не планую завершувати цей маршрут, але в планах маю інший, хочу пройти його з побратимами на протезах. Можливо, ми організуємо марафон, аби надихати інших повторювати наш досвід.

А ще до мене почали звертатися люди з питаннями щодо протеза. Намагаюся всім відповідати та щось радити. Думаю, я надихав їх своїми відео, адже бачу серед нових підписників чимало людей з протезами.

Хочу, аби в майбутньому в Україні зʼявилася школа ходьби – як у Відні. І щоб там працювали такі самі професіонали. Або взагалі попросити австрійських інструкторів навчити українців. Це був би дуже крутий проєкт. Можливо, цим займеться держава. А якщо ні – буду радий до цього долучитися.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі