20-річна Софія не була готова ставати прийомною мамою, але всіляко прагнула допомагати дітям. Вона дізналася про наставництво й через 4 роки стала для 12-річної Аліни тим самим надійним дорослим, на якого підлітка може покластися і з кого бере приклад.
#ШоТам розповідає, як жінка допомагає підлітці з інтернату віднайти опору, повірити в себе, розкрити потенціал та підготуватися до дорослого життя.
«Пішла на це, бо мала ресурс»
Софія Юдіна — маркетологиня, яка після 5+ років роботи з бізнесами й брендами перейшла в неприбуткову організацію і тепер є радницею з наставництва в Офісі молоді та дітей «ДІйМО».
«Цей етап — для мене не просто чергова робота. Це слідування своєму тому самому внутрішньому навігатору до покликання і тієї відповідальності, яку, я вірю, дає Бог»,
— написала в Instagram Софія.
Усе своє життя Софія так чи інакше пов’язувала з дітьми: бавила молодших братів і сестер, проводила час із малюками друзів, волонтерила. Уявляла, як візьме у свою сім’ю дитину, яка позбавлена батьківського піклування. У 20 років до усиновлення Софія ще не була готова, тому вирішила спробувати наставництво — один зі способів підтримки дітей із закладів інтернатного типу. Дізналася про цей формат випадково, із соцмереж.
«Наставництво стало для мене виходом. Я зрозуміла, що маю цим займатися»,
— поділилася Софія.
У 2020 році вона подала заявку. Через рік — пройшла навчання, а 21 лютого 2022-го — отримала висновок у Центрі соціальних служб. Мав розпочатися добір дитини, але розпочалося повномасштабне вторгнення. Багато дітей із Києва, де мешкає Софія, евакуювали за кордон. Однак жінка не втрачала надії й продовжувала чекати. Їй зателефонували через 2 роки й запропонували познайомитися із 12-річною Аліною.
«Я їхала в потязі, було незручно розмовляти. Але я так довго чекала на цей дзвінок, що із захопленням слухала все, що мені розповідали про цю дівчинку»,
— згадує про той дзвінок Софія.
Жінка ділиться, що не уявляла якусь конкретну дитину, коли готувалася стати наставницею.
«Я пішла на це, бо мала ресурс. Це не так, як у магазині: “Мені ось таку чи ось таку дитину”. На співбесіді уточнили деякі критерії, наприклад, щодо віку дитини, щоб з огляду на мій молодий вік вдалося зберігати певну ієрархію»,
— пояснює Софія.
Читайте також: Замість цукерок на свята — турбота. Досвід волонтерки, що у 24 роки стала наставницею дитини з інтернату
«Я не хочу, щоб вона жила минулим»
Аліна родом із Донецької області. Її життя — це постійні переїзди: то в заклад інтернатного типу, то додому, то знову в заклад. За кілька тижнів до повномасштабного вторгнення — евакуація до Києва. У дівчинки є молодші брати, але дорослої людини, якій можна довіритися, у неї фактично ніколи не було. Ніхто з родичів не підтримує з нею зв’язок, крім братиків, з якими вона проживає в спецзакладі.
«Під час знайомства з директором закладу, де живе Аліна, мені не розповіли багато про її історію, що сталося з родиною. Але мене це не дуже хвилювало, бо якщо вона вже тут, то що б не було — їй потрібна людина поруч»,
— каже Софія.
Про притулок, у якому виросла, Аліна згадує з позитивом, розповідає про своїх вихователів. Софія каже, дитина не дивиться на це, як на життєву драму: вона все сприймає інакше. Тож наставниця не заглиблюється в деталі й не розпитує зайвого.
«Треба розуміти, що переміщення з одного закладу в інший — це не просто зміна ліжка чи стін. Її друзі, її вихователі були єдиними стабільними людьми поруч. Але я як наставниця не хочу, щоб вона жила минулим, я хочу допомогти їй із теперішнім і майбутнім»,
— пояснює Софія.
Маленькі кроки до великої самостійності
Перед першою зустріччю з Аліною Софія вже знала, що дівчинка любить малювати. Тому завітала на знайомство з подарунком — привезла картину за номерами. Відтоді намагається заохочувати її таланти, підтримувати, коли вона проявляє ініціативу.
«Я хочу, щоб вона знала — вона може досягти всього, чого б не захотіла. Я прагну, щоб вона була відкрита до нових досвідів, до нових знань»,
— каже наставниця.
Щоби підлітка Аліна стала успішною дорослою, Софія допомагає їй соціалізуватися і набувати нових навичок. Жінка вважає, що основна проблема дітей, які зростають у закладах інституційного догляду, — обмеженість вибору.
«Їхній світогляд формується з того, що вони бачать у стінах закладу. Вихователі навряд багато розповідають про життя. Я ділюся з Аліною про свою сім’ю, традиції, роботу, побут, подорожі тощо. Вона бачить, як ще можна жити»,
— додає Софія.
Кожна зустріч із Софією перетворюється для підлітки на новий досвід: цікаві розмови, походи в гості, поїздки. Одного разу вони їхали по Подолу в авто із чоловіком Софії. Він сказав, що хоче випити кави. І вони всі разом поїхали не в кав’ярню, а на кавове виробництво поблизу, де побачили різні процеси: як обробляють кавові зерна, як каву смажать, пакують тощо.
Багато зустрічей Софії та Аліни наповнені маленькими практичними уроками. Наприклад, як робити покупки, планувати бюджет, користуватися комп’ютерними програмами або готувати їсти.
Як дівчата готувати картоплю з м’ясом, запам’яталося обом на довго. Перед зустріччю Аліна підібрала рецепт, і вони разом сходили по продукти. Для підлітки кожен етап приготування був чимось новим.
«Я вчила її чистити й різати картоплю. Не критикувала, а просто пояснювала. Сказала: “Давай я покажу, як я це роблю зазвичай, як мене вчила мама”. Я бачила, з якою увагою вона спостерігає і повторює. Ми з’їли по дві порції й дуже пишалися одна одною»,
— каже Софія.
Тепер Софія жартує, що навіть якщо їхні стосунки завершаться, вона точно знає, що Аліна зможе посмажити собі картоплю.
За півтора року, у які Софія є наставницею Аліни, дівчинка багато чого навчилася — вона може користуватися гугл-картами, оплатити проїзд у транспорті. Зараз це зрозумілі речі, але коли вони починали, все було нове.
Софія каже, що помітила, як Аліна стала впевненішою, більш обізнаною, почала креативніше мислити. Наприклад, раніше на питання відповідала «Я не знаю» і швидко здавалася.
«Я перестала приймати цю відповідь. І вона почала більше пояснювати, аргументувати свою позицію. Тепер коли ми граємо в якусь гру, і я кажу “Я не знаю”, вона мені у відповідь: “Така відповідь не приймається!”. Для мене це про гумор, про інтелект, про рефлексію. Це класно!»,
— тішиться успіхам підлітки Софія.
«Ми з Аліною знайомі майже півтора року, а я досі не знаю, як моя турбота й підтримка вплине на неї. Я дуже вболіваю, щоб вона змогла стати самостійною дорослою: обрала професію, яка подобається, була компетентна, як керувати своїми грошима, як вести побут»,
— зізнається наставниця.
Софія вважає, що наставництво — це маленькі речі, які в довгостроковій перспективі принесуть великі плоди. Особливо така форма підтримки необхідна підліткам, які випускаються зі школи й на них попереду чекає самостійне життя поза стінами закладу інтернатного типу.
«Такі діти з різних причин уже можуть не бути усиновлені або прийняті в родину. Якраз для них наставництво може стати справжньою опорою, допоможе знайти людину, яка підтримає, підкаже, соціалізує, на власному прикладі покаже, як ухвалювати дорослі рішення»,
— пояснює Софія.
Про те, як стати наставником, можна дізнатися більше на сторінках «ДІйМО» у соціальних мережах.
