Колонки
Європа, яка має майбутнє: про цінності та відповідальність сучасної цивілізації
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Історію складно ідеалізувати, якщо її знаєш. Двадцяте століття принесло дві руйнівні світові війни, страшні колоніальні війни, мільйони загиблих та тотальне розлюднення людини, символом якого став Голокост та нацистські концтабори. Жахливі уроки минулого змусили до рішучих дій. Відповідальність за вчинене була переосмислена у гаслі «Ніколи знову». Лідери держав створили систему ООН та підписали міжнародні пакти. Декларація Шумана поклала початок єдиному європейському проекту. Ідея, що кожна людина є вільною та рівною у своїй гідності та правах, стала новим поствоєнним гуманізмом.
Але зло не можна подолати раз і назавжди. Людина кожного дня робить вибір. До того ж демократія, верховенство права та права людини стали реальною практикою лише в частині Європи. Натомість радянський тоталітарний Гулаг ніколи не був ані засуджений, ані покараний. Зло постійно повертається різаниною у Сребрениці, знищеним півмільйонним Грозним, російським бомбардуванням Алеппо, стертим вогневим валом Маріуполем та тілами убитих людей на вулицях Бучі.
Як ми у двадцять першому столітті будемо захищати людину, її гідність, її права та свободу? Чи можемо ми покластися на право чи тільки зброя має значення? Я ставлю ці питання не тільки як громадянка країни, яка захищається від збройної агресії Росії. Я ставлю ці питання як громадянка Європи.
Європа має відповідати на виклики сучасності. Європа має виконувати свою роль у глобальному світі, де триває протистояння між авторитаризмом та демократією, інтересами та цінностями, силою та правом, швидкими вигодами та довгостроковою перспективою. Саме рішучість діяти визначає цивілізацію, яка має майбутнє.
Європа, якій вдалося
Об’єднання виробництва вугілля та сталі мало не просто забезпечити спільні підвалини для розвитку економіки. Будівничі зусилля фундаторів єдиного європейського проекту поглибили солідарність всередині спільноти країн, чиї відносини так довго були затьмарені кривавими суперечками. Європейський Союз спромігся їх подолати та забезпечити мирні відносини між країнами-учасницями. Постійні зусилля урядів для утвердження демократії, верховенства права та прав людини забезпечили десятиліття стабільного розвитку. Це та Європа, якій вдалося уникнути війни.
Європа, якій вдалося, досі проходить складний шлях до себе. Вона мусить навчитись бачити токсичну спадкоємність власного колоніального минулого, навіть якщо вона зараз оздоблена новонабутою добронаміреністю. Їй належить будувати єдність, але не одноманітність, забезпечувати цілісність, але не однорідність. Вона має спромогтися творити солідарності з розмаїтостей. Вона мусить не допустити проростання в нових поколіннях ідей авторитаризму та імперіалізму.
Покоління, які пережили Другу світову війну, змінилися іншими. Люди більше не були змушені проливати кров. Вони успадкували цінності демократії від своїх батьків. І почали сприймати права та свободи як даність. Люди все більше проявляють себе не як носії цих цінностей, а як їхні споживачі. Починають розуміти свободу як вибір між сирами у супермаркеті. І тому готові обміняти свободу на економічні блага, обіцянки безпеки чи власний комфорт. Недивно, що в країнах розвиненої демократії набирають вагу популістичні сили, що ставлять під сумнів принципи Загальної декларації прав людини.
До всього наш світ став дуже швидким, надскладним та взаємопов’язаним. Розвиток технологій, зміна клімату, наступ на приватність, зростання нерівності, знецінення знань та інші глобальні виклики вимагають відповідей, яких марно шукати в минулому. Десятиліття перебування у відносному комфорті та зростаюче прагнення людей до простих рішень змінили оптику розвинених демократій. Вони перестали усвідомлювати, що мир в Європі неможливо забезпечити без зусиль, сумірних рівню небезпеки.
Європейський Союз – це далеко не вся Європа. Це Європа, якій вдалося втілити в життя принцип, що мир, прогрес та права людини нерозривно пов’язані. І тоді вона постала перед загрозою консервації. Європа, яка змогла, має підтримувати рух інших країн до європейського цивілізаційного простору. У світі, який постійно змінюється, виживають відкриті системи та трансформаційні культури. А стіни та кордони не рятують від глобальних викликів. Те, що втрачає енергію, гине.
Окрім рішень та дій Європи, якій вдалося, існуючий стан речей залежить від її оточення. Одна справа коли тебе оточують країни, які також визначили для себе в якості орієнтирів цінності демократії, верховенства права та прав людини. Зовсім інша справа, коли тебе оточують країни, які вважають ці цінності ворожими. Коли вони наберуться сили, то будуть прагнути тебе знищити.
Тривалий час Європа, якій вдалося, поводилася безвідповідально до інших країн регіону та сприяла укріпленню авторитарних режимів. Ця Європа забула, що держави, які вбивають журналістів, ув’язнюють активних людей чи розганяють мирні демонстрації, становлять загрозу не тільки для своїх громадян. Такі держави становлять загрозу для всього регіону та миру у світі в цілому. Тому на системні порушення прав людини потрібно було реагувати. Права людини мали бути не менш вагомим чинником у прийнятті політичних рішень як економічна вигода чи безпека. Цей підхід потрібно було застосовувати і в зовнішній політиці.
Це добре видно на прикладі Росії, яка послідовно знищувала власне громадянське суспільство. Але розвинені демократії тривалий час закривали на це очі. Вони продовжували тиснути руку російському керівництву, будувати газопроводи та вести «business as usual». Десятиліттями російські війська вчиняли злочини у різних країнах. Але завжди лишалися безкарними. Світ належно не відреагував навіть на акт агресії та анексію Криму, яка стала першим прецедентом у поствоєнній Європі. Росія повірила, що може робити все, що захоче.
Європа, яка не змогла
У лютому 2014 року Росія розпочала війну проти України, окупувала півострів Крим та частину Донецької та Луганської областей. На той час в Україні закінчилася Революція Гідності. Мільйони людей сміливо виступили проти авторитарного та корумпованого режиму. Вони вийшли на вулиці по всій країні із вимогою до режиму продовжити рух до європейського цивілізаційного простору. Вони боролися за можливість будувати державу, в якій права кожної людини захищені, влада підзвітна, суди незалежні, а поліція не б’є мирні студентські демонстрації.
І заплатили за це найвищу ціну. Поліція розстріляла більше сотні мирних демонстрантів на центральній площі столиці. Люди вмирали під прапорами України та Європейського Союзу.
Коли авторитарний режим впав, то Україна отримала шанс на демократичну трансформацію. І щоб зупинити Україну на цьому шляху Росія розпочала цю війну у лютому 2014 року. І вже в лютому 2022 року розширила її до повномасштабного вторгнення. Тому що Путін боїться не НАТО. Диктатори бояться утвердження ідеї свободи.
Тепер Росія прагне зламати спротив та окупувати Україну через умисне завдання болю цивільному населенню. Російські війська цілеспрямовано знищують житлові будинки, церкви, школи, музеї, лікарні, розстрілюють евакуаційні коридори, ув’язнюють людей у фільтраційних таборах, проводять примусові депортації населення, викрадають, катують та вбивають на окупованих територіях. Європа не змогла це зупинити.
Ця війна має ціннісний вимір. Росія намагається переконати український народ, що його євроінтеграційний вибір був помилкою. Росія намагається переконати весь світ, що демократія, верховенство права та права людини фальшиві цінності. Бо під час війни вони нікого не захищають. Росія намагається довести, що держава із потужним військовим потенціалом та ядерною зброєю може диктувати свої правила всьому міжнародному співтовариству та навіть змінювати міжнародно визнані кордони.
Тому це не війна двох держав, це війна двох систем – авторитаризму і демократії. Ця війна йде у нашому домі. Люди починають це розуміти тільки, коли бомби падають їм на голови, але війна, окрім мілітарного, має інші виміри – економічний, інформаційний, ціннісний. Незалежно від того, чи маємо ми сміливість це визнати чи ні, ця війна давно перейшла кордони Європейського Союзу.
Росія оголосила війну Європі. Росія бореться проти цінностей, які визначають європейську цивілізацію. Європа має взяти відповідальність. Демократія, верховенство права на права людини не не виборюються раз і назавжди. Цінності сучасної цивілізації треба захищати.
Європа, яка боїться
Європа не знає як зупинити війну. І окремі голоси наполегливо закликають Україну до миру. Люди в Україні як ніхто хочуть миру. Але мир не настає, коли країна, на яку напали, складає зброю. Тоді це не мир, а окупація. Окупація – це інша форма війни.
Росія запровадила терор на окупованих територіях, щоб утримати їх під контролем. Це означає, що російські військові та спецслужби винищують місцевих активних людей – мерів, громадських діячів, журналістів, волонтерів, священників, митців тощо. Не має значення ні вік, ні стать, ні стан здоров’я. Люди не мають жодної можливості захистити свободу, власність, життя та своїх найрідніших.
Окупація – це не про зміну державного прапору одного на інший. Окупація – це про катування, депортації, примусові усиновлення, заборону ідентичності, фільтраційні табори, масові могили.
В одній із таких могил під номером 319 на звільненій Харківщині знайшли убитого Володимира Вакуленка. Він був дитячим письменником. Писав чудові твори для дітей і цілі покоління виросли на його книгах. Під час російської окупації Володимир зник. Його родина до останнього сподівалася, що він живий та як тисячі інших людей знаходиться в російському полоні. Їм складно змиритися із результатами ідентифікації.
Стійкий мир – це свобода жити без страху та мати довгу перспективу. Потрібно перестати маскувати відкладені воєнні загрози під «політичні компроміси». Заклики до України припинити захищатися та вдовольнити імперські апетити Росії не просто помилкові. Вони аморальні.
Не можна залишати людей на окупованих територіях на смерть та тортури. Життя людей не може бути «політичним компромісом». Боротися за мир – це не піддаватися на тиск агресора, а захищати людей від його жорстокості.
Росія – це сучасна імперія. Поневолені народи Білорусі, Чечні, Дагестану, Татарстану, Якутії та інші проходять через нав’язану русифікацію, експропріацію природних ресурсів, заборону власної мови та культури, примусову зміну ідентичності. Імперія має центр, але не має кордонів. Імперія завжди прагне до розширення. Тому якщо Росію не зупинити в Україні, вона піде далі.
Це не війна однієї людини. Це війна народу, який у своєму прагненні відновити «російську велич» втратив здатність розрізняти добро та зло. І тому радіє захопленню українських територій та доносить на батька Маши Москальової, яка намалювала антивоєний малюнок у школі. І тепер її батько в тюрмі, а сама вона у притулку.
Російський народ буде нести відповідальність за цю ганебну сторінку своєї історії та прагнення силоміць відродити колишню імперію. Саме усвідомлення цієї відповідальності спонукає чесних людей протистояти злу та називати речі своїми іменами, навіть всупереч пануючій суспільній думці. У Росії ці люди становлять маргінальну меншість, але саме завдяки їхній сміливості росіяни ніколи не зможуть сказати, що вони просто не знали, що вбивати людей – це зло.
Після повномасштабного вторгнення Україна вистояла завдяки готовності українського народу захищати свободу та демократичний вибір, а також завдяки підтримці розвинених демократій. Вони сказали, давайте допоможемо Україні не програти. Зараз вони говорять, ми будемо з вами так довго, як це все триватиме. Але потрібно змінити цю парадигму. І замість того, щоб допомагати Україні не програти, мислити і діяти так, щоб допомогти Україні швидко виграти.
Європа, яка боїться, має спокусу уникати відповідальних рішень. Європа, яка боїться, поводиться так, ніби глобальні виклики самі колись зникнуть. Але правда в тому, що вони тільки загострюються. Ми просто втрачаємо час.
Європа, яка має майбутнє
Війна перетворює людей на цифри. Масштаби воєнних злочинів зростають так стрімко, що просто неможливо розказати усі історії. Але я розкажу вам одну. Історію Світлани, яка втратила усю свою родину після влучення російської ракети в її будинок.
«Я чула, як вони помирали. Чоловік дихав, тужився, наче намагався скинути з себе плиту, але не зміг. Якоїсь миті він просто застиг. Бабуся та Женя загинули миттєво. Я чула, як заплакала донька. За мить вона також затихла. Про сина мама казала, що він кілька разів покликав мене і замовчав».
Поки мілітарний вимір війни обмежується кордонами України, Європа, якій вдалося, може виключити новини про воєнні злочини та уникнути дивитися на страшні фото і відео. Мільйони людей в Україні не можуть цього зробити. Ми не можемо виключити війну. Цей жах став нашим життям.
Люди – не цифри. Ми повинні забезпечити справедливість для всіх людей, незалежно від того, хто вони, їхнього соціального статусу, виду злочину та жорстокості, яку вони зазнали, і чи цікавляться іноземні медіа та міжнародні організації їхньою долею. Потрібно повернути людям їхні імена. А з ними і людську гідність. Бо життя кожної людини має значення.
Ми досі дивимося на світ через призму Нюрнберзького трибуналу, де воєнних злочинців засудили, лише коли нацистський режим впав. Але справедливість не має залежати від стійкості авторитарних режимів. Зрештою, ми живемо у новому столітті. Правосуддя не має чекати.
Нам належить розірвати це коло безкарності та змінити підходи до правосуддя за воєнні злочини. Ми маємо створити міжнародний трибунал та притягнути Путіна, Лукашенка та інших воєнних злочинців до відповідальності. Так, це сміливий крок. Але потрібно довести, що демократія ефективна, верховенство права працює, а правосуддя існує, бодай і відкладене в часі.
Це роль Європи, яка визначає її майбутнє. Бути європейцем – це значить проявляти солідарність у боротьбі за цінності демократії, верховенство права та прав людини. Це значить займати не позу, а активну позицію.
Мова не тільки про питання, як ми будемо захищати людину у 21 столітті. Завдяки мультикультурності та складній історії Європа має потенціал переосмислити що таке гуманізм в епоху стрімкого розвитку технічного прогресу та надати нові виміри значенню людяності.
Європа, яка змогла, може допомогти вибудувати світ, який зміг. Європа може відіграти ключову роль у створенні міжнародної системи співробітництва, яка об’єднує розвинені демократії та держави, що проходять чи впевнено стають на шлях демократизації. Такий союз має визначатися не спільним минулим, економічним розвитком чи географічним континентом, а спільними цінностями та цивілізаційними установками.
Бо права людини – це про спосіб мислення, про певну парадигму сприйняття світу, яка визначає як людина думає та буде діяти. Тому недостатньо прийняти правильні закони чи створити формальні інституції. Цінності суспільства все одно будуть сильніші.
Це значить, що нам потрібен новий гуманістичний рух, який буде працювати із суспільством на рівні сенсів, займатися просвітництвом, формувати масову підтримку та залучати людей до захисту прав та свобод. Цей рух має об’єднувати інтелектуалів та громадянські суспільства різних країн, адже ідеї свободи та прав людини універсальні.
Коли право тимчасово не працює, і ми не можемо на нього покластися, все-одно можна завжди покладатися на людей. Навіть якщо у нас немає політичних інструментів, завжди лишається власне слово та власна позиція. Звичайні люди мають набагато більше впливу, ніж вони самі собі думають. Голос мільйонів людей у різних країнах може змінити світову історію швидше, ніж втручання ООН.
Наше майбутнє невизначене та негарантоване. Європа 21 століття може стати світом гуманізму, а може знову вразити небаченими за своєю жорстокістю злочинами. Європа несе спільну відповідальність, щоб подолати глобальні виклики та вийти на новий шлях світорозуміння.
Європа – це не так про географію, як насамперед про цінності сучасної цивілізації. Ми живемо у світі, де цінності не мають державних кордонів. І тільки поширення ідеї свободи робить наш світ безпечним.
Це текст промови Speech to Europe, який Олександра Матвійчук виголосила 9 травня 2023 року – у День Європи. Щороку Інститут гуманітарних наук у Відні (Institut für die Wissenschaften vom Menschen, IWM) запрошує публічного інтелектуала, який запропонував би поживу для роздумів щодо майбутнього «європейського проєкту». IWM – це інститут поглибленого вивчення гуманітарних і соціальних наук, який з 1982 року сприяє інтелектуальному обміну між Сходом і Заходом, між академічними колами і суспільством, а також між дисциплінами і науковими школами.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Як часто вам розповідали про Пушкіна в школі? Погодьтеся, майже кожен знає, що поет-московит рік жив в Одесі. А чи відомо про Всеволода Змієнка або Ніну Строкату-Караванську? Можливо, звернули увагу, що на Таїрова є провулок Всеволода Змієнка. З’ясуймо, хто це, адже нам роками нав’язували чужу історію. Як наслідок, ми не знаємо про справжніх героїв та видатних одеситів, які боролися за волю України.
Всеволод Змієнко – військовий діяч Української революції, Ніна Строката-Караванська – дисидентка, фахівчиня з мікробіології та імунології. Попри часову асинхронність їх об’єднувала Одеса, любов до Батьківщини та боротьба за незалежність України.
Наші погляди та переконання починають формуватися ще в дитинстві. І хто би що не казав, але оточення та середовище відіграють в становленні особистості не останню роль. Всеволод Змієнко і Ніна Строката-Караванська народилися, навчалися та тривалий час жили в Одесі. Пані Ніна з дитинства виховувалася в патріотичному дусі. Вона чи не єдина свідомо послуговувалася українською мовою в побуті. Ніна Строката-Караванська закінчила Одеський медичний університет з відзнакою, опублікувала 23 наукові праці та підготувала кандидатську дисертацію. Проте з науковою роботою не склалося через активне просування української мови та культури, що тоді було невигідно владі.
Отже, зрозуміло, чому нашому поколінню постійно розповідали здебільшого про пушкіних, лєрмонтових та достоєвських. Принаймні у молодших класах. Се ж нав’язували нашим батькам, бабусям та дідусям. Час заповнювати лакуни історичної пам’яти. Ми маємо нарешті розплющити очі та усвідомити нав’язані факти, навчившись відрізняти кукіль від пшениці.
Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська: погляди та діяльність
Усе життя Всеволод Змієнко усвідомлював себе українцем і бачив у розпаді імперії справжню можливість для відродження незалежної Української Держави. Тому після початку революційних подій 1917 року він відразу повернувся до Одеси, доклавши чимало зусиль для формування українських національних військових сил. Завдяки йому була сформована одеська гайдамацька дивізія військ УЦР. Своєї активної праці він не полишав і в еміграції. Працюючи в уряді УНР в екзилі (уряд тієї чи иншої держави, що через унеможливлення його діяльністи у рідній країні, працює закордоном), обіймав посаду голови розвідувальної спецслужби. Завдяки діяльности генерала Змієнка та инших розвідників в уряді УНР знали про голод 1932-1933 років в Україні.
Ніна Строката-Караванська активно займалася дисидентською діяльністю. На жаль, тоді владі було достатньо лише одного безпідставного зізнання, щоб засудити жінку на 4 роки табору суворого режиму за антирадянську пропаганду. Навіть у таборі пані Ніна не зупинялася в прагненні утверджувати все українське, завдяки чому познайомилася з иншими дисидентками. А згодом уже в еміграції опублікувала збірку «Ukrainian Women in Soviet Union: documented persecution» («Українки в Радянському Союзі: документоване переслідування»), яка стала безцінним ресурсом для дослідників феміністичного руху та проблематики насильства над жінками, а також пам’яттю про жахи радянського ув’язнення.
Окрім цього, в еміграції пані Ніна організовувала допомогу жінкам, чиї сім’ї переслідувалися радянською владою, надсилала допомогу політв’язням та збирала кошти на підтримку дисидентського руху.
У 1976 році, незавдовго до еміграції, Строката-Караванська разом із дисидентками, з якими познайомилася в таборі, а також Левком Лук’яненком, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом заснувала Українську Гельсінську спілку (УГС), яка була покликана наглядати за виконанням владою Гельсінських угод. Олександр Птащенко писав про неї та її чоловіка:
«Вигнання. Скитання в чужих світах…
Але – не страх.
Робота і боротьба – така їхня судьба…»
Для докорінної зміни поглядів неймовірно важливо мати однодумців. Спільноту, яка поділяє твої цінності та переконання, або близьких людей, які завжди поруч. Ніна Строката-Караванська та її чоловік Святослав Караванський – активний дисидент та учасник ОУН, були справжньою підтримкою один одному. Можливо, тому подружжя впевнено продовжувало свою діяльність, незважаючи на всі перешкоди влади.
Всеволод Змієнко йшов по життю разом зі своїм найкращим другом та військовим побратимом – Марком Безручком, з яким він познайомився ще в одеській юнкерській школі. Вони разом очолили легендарну українську 6 Січову стрілецьку дивізію, яка стала спадкоємицею корпусу Січових Стрільців. Саме під командуванням двох друзів вдалося відстояти польську фортецю Замостя, зупинивши наступ більшовиків на Варшаву. Командири компенсували нестачу людей грамотною тактичною побудовою оборони міста.
За цю перемогу обидва полковники здобули звання генерал-хорунжих Армії УНР. На жаль, про українців Безручка та Змієнка, які не пустили більшовиків в Європу, майже ніхто тоді не знав. Упевнена, не знають і досі.
Прикро, що ми не вивчаємо біографії таких людей.
Прикро, що ми не знаємо наших героїв.
Прикро, що й досі називаємо вулиці на честь нав’язаних нам героїв.
Всеволод Змієнко казав: «Своїми діями 6-а Січова стрілецька дивізія не поганьбила української армії і українського народу, а навпаки, своєю бойовою діяльністю високо піднесла прапор УНР в очах усього світу».
Мені, як і будь-кому зі справжніх українців, хотілося б асоціюватися з героїчними вчинками славних пращурів. Нещодавно на вулиці зі мною почав розмову старенький поляк. Дізнавшись, що я з України, він в усіх барвах та подробицях почав розповідати мені те, що він знає про Волинську трагедію. Я не відчула від нього негативу, напевно, він просто хотів розповісти молодшому поколінню, що знає, адже дуже цікавиться історією. Мені важко вербалізувати змішані почуття від того, що за кордоном люди иноді взагалі не знають нічого про героїчні вчинки українців або знають дуже мало.
Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська – взірці видатних одеситів, про яких ми маємо знати.
Звичайно, ми не можемо викреслити певні події з історії, однак ми можемо посприяти тому, щоб такі факти, як зупинення наступу більшовиків на Варшаву завдяки грамотному командуванню Безручка та Змієнка або навіть дисидентська діяльність Ніни Строкатої-Караванської та її чоловіка, були більш відомими не лише серед нашого населення, але й серед населення инших країн.
Тодішній режим не передбачав можливості чинити опір владі. Не можна було висловлювати відмінних від загальноприйнятих поглядів чи вести активну дисидентську діяльність, інакше – внесення в перелік політичних злочинців, які розшукувалися радянською розвідкою, як Всеволода Змієнка, або ув’язнення в таборі суворого режиму та переслідування, що переживала Ніна Строката-Караванська, а також инші члени УГС. Про дисидентську діяльність не модно, та й не можна було говорити. Усі свої справи дисиденти, певна річ, приховували. Пані Ніна збирала однодумців у приватній квартирі, адже радянська влада, як вже було зазначено, намагалася унеможливити всі спроби такої діяльности.
Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська – взірці видатних одеситів, про яких ми маємо знати. Вони боролися за незалежність України не лише перебуваючи на її території, але й поза її межами. І я переконана, вони це робили не для того, щоб ми забували вшановувати власну історію… Тому коли матимете нагоду та бажання розповісти про історію Одеси, згадайте насамперед про цих людей, а не про Пушкіна, який тут жив і нічого для Одеси не зробив.
У мене немає жодних сумнівів, що це те, з чого почнуться зміни у нашій колективній свідомости, баченні нашої історії, усвідомленні себе, своєї сили та свого спадку. Це те, що послугує потужним фундаментом для нашого світлого, вільного майбутнього. Такого майбутнього, яким його бачили та заради якого боролися і Всеволод Змієнко, і Ніна Строката-Караванська.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Я знову про eCommerce і хендмейд. Нічого дивного, але інформація буде цікавою для початківців в цій справі та виробників, які вже «дозріли» для міжнародних майданчиків. І я вам скажу, що насправді все значно простіше, ніж може здаватися на перший погляд. Тож перейдемо до покрокових дій.
Що по товару?
Якщо у вас вже є свій продукт, в якому ви впевнені, – супер! Але якщо вагаєтесь із його варіаціями та категоріями, то рекомендую розпочати з аналітики.
Для того, щоб проаналізувати популярність товарів на міжнародному ринку, раджу скористатися спеціальними інструментами. До таких належать:
- Google analytics;
- Semrush;
- Helum 10;
- Similarweb;
- Nielsen.
Детально про функціонал кожного можна прочитати у цій статті.
А як там з конкурентами?
Проаналізувавши показники в категорії вашого товару спробуйте зробити його ще кращим та унікальнішим, ніж у конкурентів! Адже унікальність та висока якість – це те, за що цінують хендмейд-вироби. А якщо ви додаєте до цього історію створення вашого бренду або конкретно кожного товару, то це вигідно вирізнятиме вас на фоні інших виробників. До речі, ось перелік ресурсів, де можна аналізувати конкурентів:
- Similarweb
- Serpstat
- Ahrefs
- Monitorbacklinks
- Hootsuite
- Looqme
Аби самотужки не перебирати кожен інструмент, можете ось тут подивитися їх переваги, недоліки і функції та почати роботу саме з тим, що найкраще для вас підійде.
Як не продешевити?
«Перебрали» товари, «перелопатили» конкурентів, тож маємо досить багато інформації для подальшої роботи. Але підходимо до одного з найважливіших моментів – встановлення вартості продукту. На основі чого її формувати – ціна конкурентів, сировина, час виготовлення? На що орієнтуватися? Можу запропонувати відразу 5 стратегій ціноутворення товару:
- Ціноутворення на базі витрат.
- Ціноутворення на основі подвоєння суми закупки.
- Клієнтоорієнтоване ціноутворення.
- Конкурентне ціноутворення.
- Динамічне ціноутворення.
Щоб не перетворювати цю колонку на реферат, пропоную про кожну із стратегій дізнатися тут. Крім того, розраховуючи вартість товару, не забувайте про витрати на доставку.
Як дізнатися вартість доставки?
Насправді – нічого складного. Усе, що вам потрібно для цього:
- упакувати свій продукт;
- зважити його;
- виміряти довжину, висоту та ширину;
- отримані дані внести в калькулятор посилок.
Так ви дізнаєтесь вартість доставки в різні країни. Раджу зосередитись на США, Європі та Австралії. І раджу не голослівно, бо за 2022 рік маємо такі показники:
Якщо ви досі не відмовилися від проходження цього квесту, то вітаю – ви на фінішній прямій.
Маркетплейс чи онлайн-магазин?
Маркетплейс – це сайт, на якому різні виробники та продавці можуть створити свій магазин. З українських ви точно знаєте Prom, Rozetka тощо. Але якщо говорити про міжнародний ринок та хендмейд зокрема, то найпопулярнішими є Etsy, Amazon Handmade та eBay.
Звісно «зе бест» тут Etsy, але «Хюстон, в нас проблема» – Etsy в 2021 році заборонив реєстрацію нових магазинів з країн, де не працює платіжна система Etsy Payments. Як ви, мабуть, зрозуміли – Україна серед них. Та все ж ми винахідливі і знаємо, як обійти багато заборон. Детальніше про варіанти реєстрації на Etsy з України писав у цій колонці.
При виборі маркетплейсу врахуйте особливості свого товару. Щоб було зручніше – скористайтеся табличкою, яку підготував Handmade-Hub:
Тепер про онлайн-магазини. Особисто я раджу створювати магазин на основі конструкторів Shopify та WordPress (BigCommerce) – це найкращі варіанти, якщо ваша ціль – онлайн-торгівля. Крім вбудованого функціоналу цих платформ, ви можете підключити додатки (плагіни), які значно розширюють можливості онлайн-крамниці.
Яка вартість магазину?
Спершу коротко про маркетплейси. Тут вартість – це здебільшого комісії. Кожен маркетплейс має свої умови. Розповім про найпопулярніші.
Etsy не стягує щомісячну плату, чи плату за реєстрацію. Але має ряд таких комісій:
- комісія за розміщення лістингу – 0.20$;
- комісія за транзакцію – 5% від вартості товару;
- комісія за виведення коштів Etsy Payments – 4% + 0.25$.
Amazon Handmade. Тут вам потрібно зареєструвати аккаунт продавця Amazon, а потім переключити його на Amazon Handmade. Як це зробити – можете прочитати тут. А щодо комісій, ви будете сплачувати 15% від вартості товару після кожного продажу + % за виведення коштів з платіжної системи.
eBay. Цей маркетплейс стане в нагоді, якщо ви хочете продавати антиквар, вінтаж і подібні речі. Але для окремих хендмейд-товарів також підійде. Вартість за розміщення наступна:
- комісія за 251-ий та наступні лістинги – 0.35$;
- комісія за транзакцію – від 2% до 15% в залежності від категорії товару;
- комісія за виведення коштів з платіжної системи.
А на Shopify діють такі тарифні плани:
- Starter – 5$/міс;
- Basic – 32$/міс. + 2.9% і 0.30$ за транзакцію;
- Shopify – 92$/міс + 2.6% і 0.30$ за транзакцію;
- Advanced – 399$/міс + 2.4% і 0.30$ за транзакцію;
- Shopify Plus – від $2000 + 2.15%.
І тарифні плани BigCommerce:
- Standard Plan: $39/міс;
- Plus Plan: $105/міс;
- Pro Plan: $399/міс;
- Enterprise Plan: індивідуальна вартість.
Якщо ви розглядаєте створення сайту, то додайте у вартість ціну за створення індивідуального дизайну (якщо бажаєте) та домену. А якщо вас вже втомили всі ці цифри та підрахунки – просто напишіть в наш інстаграм, де моя команда зможе надати детальну консультацію, аналітику вашого товару, та навіть зробить всю роботу за вас.
А як виводити кошти?
Важливим етапом для міжнародної торгівлі є підключення платіжної системи. Наші Моно та Приват, звісно, найкращі в світі, але цього, на жаль, не розуміють пересічні американці та європейці. А оскільки ми хочемо продавати саме їм, то і платіжні системи потрібно вибрати ті, що для них зрозумілі. Розповім про три: Stripe, PayPal, Payoneer.
Stripe – американська компанія, що наразі обслуговує 47 країн з надання платіжних послуг. Що стосується онлайн-торгівлі, то Stripe можна підключити до магазинів на Sopify та Amazon. Але щодо послуги в Україні – зась. Наразі з вирішенням цієї проблеми працюють Мінцифри, Нацбанк та Visa – всі потребують можливості працювати зі Stripe в Україні. Але не все так безнадійно – як говорив вище – ми вміємо вирішувати труднощі. А якщо не вирішувати, то принаймні обходити. Так само із платіжними системами – ви можете підключити Stripe до свого онлайн-магазину та продавати товари. А з виведенням коштів вам допоможе компанія-посередник. Наприклад, Handmade-Hub UA.
PayPal – на початку повномасштабної війни PayPal став доступним в Україні. Але, на жаль, тільки для особистого користування. Тобто для бізнесу PayPal в Україні не працює. Що робити? Скористатися порадою вище – звернутися до посередника, який допоможе з виведенням коштів. Вартість за такі послуги можете подивитися тут. PayPal підключається до магазинів на Etsy, Amazon, eBay, Shopify, Alibaba та інших.
Payoneer дозволяє вам отримувати кошти у різних валютах. А також створювати банківську картку для використання коштів на вашому аккаунті. Щодо маркетплейсів, то цю платіжну систему можна підключати до Ebay та Amazon. І він доступний для українських користувачів. Вагомою перевагою є те, що платежі на Payoneer можна отримувати навіть від осіб, які не зареєстровані в цій платіжній системі.
Загалом Payoneer має багато переваг. І оскільки це одна з небагатьох систем, що працює в Україні, я розповім про нього детальніше в наступній колонці. А якщо він вам потрібен вже зараз, то пропоную вам реферальне посилання. Після реєстрації за ним ви отримаєте $25 на рахунок.
Що в підсумку?
Ви маєте перелік семи необхідних кроків для виходу на міжнародний ринок зі своїм продуктом. Звісно, це не гарантує 100% успіху, адже після створення магазину вам доведеться зайнятися його наповненням, що має відповідати правилам та вимогам, роботою із маркетингом, клієнт-сервісом та іншими радощами успішної торгівлі.
Але повірте – воно того варте. Адже наш товар дійсно високо цінується на хендмейд-ринку. Та навіть якщо у вас немає власного виробництва, все одно не відмовляйтесь від ідеї старту в міжнародному eCommerce, бо ви маєте альтернативу – дропшипінг. Як із цим працювати – розповім у наступних колонках.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
За рік війни я побачила стільки горя, руйнації, нищення, що, напевно, це усе буде мені примарюватися в нічних кошмарах ще довгі роки. Але тут усе просто – ворог руйнує наші міста, будинки, школи і музеї. Навмисно, з ненавистю. У цьому сенсі це зрозуміло, і в якийсь жахливий, викривлений спосіб природно. Загарбник – загарбує, вбивця – вбиває, нищитель – нищить.
Мені якось в одному із розбомблених сіл Харківщини трапився знищений будинок і ікони з рушниками в болоті, в бруді, пошматовані, які від вибуху кинуло метрів на два від будинку. Оті рушники – подерті і обгорілі – один із моїх найболючіших образів цієї війни. То ще був час, коли не варто було там зупинятися, та й ми поспішали. Але я довго-довго визирала з вікна машини, поки сіра пляма рушника не зникла вдалині.
Загиблі, поранені, зруйноване життя, важко в таких умовах думати про рушники чи музеї. Але все ж, кількість зруйнованих музеїв, краєзнавчих кутків, поодиноких артефактів, як от придорожні хрести, наприклад, – сотні лише за рік війни. А від 14 року – сотні тисяч знищених зразків української культури, вкрадених також достатньо, втрачених для України в будь якому випадку. Усе це про наших ворогів. Але як бути з внутрішнім нищительством?
Хтось скаже, що популярність українського – це ж класно, я відповім, що не зовсім.
Навіть до початку війни окремі типи української автентики, як-от сорочки з певних регіонів, рушники, хатнє приладдя були майже повністю втрачені через історичні особливості регіонів, недоброчесних продавців-перекупників і покупців, через загальний ажіотаж довкола української автентики. Хтось скаже, що популярність українського – це ж класно, я відповім, що не зовсім. Бо коли з’являється захоплення чи мода на давній текстиль, а розуміння цінности (не лише матеріальної), вартости і вичерпуваности (що важливо) немає, то все закінчується тим, що давні зразки сорочок, килимів, рушників йдуть на якісь ужиткові речі. У кращому випадку – просто носяться, а в гіршому – ріжуться на ляльок-мотанок, аксесуари, чи якісь псевдо новомодні витвори.
Мені вже дорікали тим, що я недолюблюю якихось «майстрів/инь» особисто, тому шкоджу їхньому бізнесу, що я просто погана і вредна людина, що проти популяризації українського і надання нового дихання «непотребу» і «старому мотлоху».
Цими останніми поняттями називають давній текстиль, наприклад, поношений часом, який, мовляв, оживає, якщо його покромсати і переробити на якусь типу модну (хоч, насправді, зовсім ні) уйню. Ні, не оживає.
Так от, ще раз на пальцях:
- українську автентику – а сюди ми віднесемо згрубша усе, що створене не вашим поколінням – не варто носити, переробляти, «осучаснювати» чи давати це робити комусь іншому. Пояснюю. Скажімо, умовна сорочка моєї бабусі. Вона її вишила, вона – її власність. І бабуся – єдина, хто має право робити з сорочкою усе, що хоче. Я чи моя мама, не маємо такого права;
- людей і себе потрібно вчити. Коли умовна бабуся, власниця сорочки, хоче спалити свої сорочки чи рушники, або постелити курам – варто пояснити, чому їх шкода, чому не слід їх нищити і в чому їхня цінність. Почитайте про нашу традиційну народну культуру і про те, скільки її знищено. Подумайте, чи ви хочете нести відповідальність за втрачений для історії рушник, елемент одягу чи килим, бо вирішили з нього зробити аплікацію. Розповідайте друзям і знайомим, чому не слід нищити щось давнє, що не ти створив/ла, і підтримувати тих, хто це робить (псевдо дизайнерів, скажімо);
- так, не усе давнє має цінність і є унікальним. Згідна. Ви ж, мабуть, знаєте походження, роки, автора, знаєте специфіку локального одягу і які його елементи особливо цінні? Якщо ваша відповідь «нєєєє», то не чіпайте й іншим не дозволяйте.
Автентика – тобто, кажучи простою мовою, старі речі – вічні (якщо їх не чіпати нефахівцям), а перероблені, перешматовані речі, навіть якщо супер модні (в окремих колах) тепер, стануть неактуальними завтра. Або ще сьогодні ввечері. У цивілізованому світі народне мистецтво і культура є охоронними, існує охоронне законодавство, і просто купувати-перепродувати і шматувати певні давні речі – це карна справа. Або якщо навіть не карна, то тягне за собою суспільний осуд. Як це? От зустріну вас у перешитій і переробленій «борщівці» на Великдень – зрозумієте, як.
А якщо дуже серйозно, подумайте, будь ласка, що в гонитві за мінливою модою формується попит і пропозиція на нищення українського народного одягу. Якого і так мало, який винищений війнами, голодоморами разом зі своїми власниками. Який подовжує нищити і розкрадати ворог сьогодні.
Будь ласочка, давайте не будемо йому допомагати, давайте не будемо нищити свою культуру, культуру наших предків своїми руками, бо не буде що показати нащадкам.
Ні, я не перебільшую, на жаль.
«Наші вчителі – ченці з усієї країни». На Чернігівщині пекарня відродила старовинні рецепти монахів. Як це вдалося
Про хліб, створений за старовинними рецептами монахів, у Мені знає чи не кожний місцевий житель....
«Чоловіча» справа? Верстатам байдуже на стать. Як я власноруч створила успішний бізнес із лазерної та фрезерної порізки
Наталка Макар у дитинстві мріяла присвятити себе серйозній справі – працювати в політиці. Тепер вона...
«Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»
Чули колись про контабас? Це стародавній український алкогольний напій на основі бруньок смородини. Тривалий час...
«Ми – русофоби, які пропагують українську культуру». Як перетворити книгарню на успішний бізнес? Кейс київського закладу «Сенс»
Чи можливо відкрити книгарню-кав’ярню, яка стане не лише популярною, а й прибутковою? Київський заклад «Сенс»...
