Єдиний в Україні сміттєспалювальний завод відновив роботу

«Львівводоканал» став учасником міжнародного консорціуму AQUAMON (Advanced QUAlity MONitoring system of water in urban areas). У проєкті досліджуватимуть якість води з аналітичними платформами на базі штучного інтелекту.

Про це повідомили у Львівській міській раді.

Разом зі Львовом пілотними учасниками проєкту стали Турин, Лондон, Париж і Лімасол. До AQUAMON залучили 16 партнерів із різних країн Європи, серед яких провідні університети, науково-дослідні установи, технологічні компанії та міські водоканали. Серед учасників: Центр досліджень і технологічного розвитку CERTH (Греція), Інноваційний центр Athena (Греція), Технічний університет Берліна (Kompetenzzentrum Wasser Berlin), Університет Саутгемптона у Великій Британії тощо.

Читайте також: Українських інтернів уперше розподілили через електронну систему на базі «Дія.Engine»

У Львові створять «цифрового двійника» міської водної системи. У такому рішенні поєднають мережу сенсорних датчиків, розміщених у ключових точках водопостачання та каналізації, із аналітичними платформами на базі штучного інтелекту.

У режимі реального часу по місту зможуть вимірювати критичні показники якості питної та стічної води. Також завдяки технлогії змоужіть виявляти потенційні загрози, наприклад мікропластик, прогнозувати й моделювати на основі великої кількості даних.

«Це рішення посилить екологічну безпеку міста, зробить процеси управління водними ресурсами сучасними, ефективними та прозорими», — зазначили у «Львівводоканал».

Нагадуємо, що в Києві встановлюють рамки-розпилювачі води для боротьби зі спекою.

Фото обкладинки: Freepik

Українську комп’ютерну гру S.T.A.L.K.E.R. 2 анонсували для консолі PlayStation. Розробник GSC Game World не назвав точну дату виходу, проте реліз очікують наприкінці 2025 року. Гра буде доступною на PlayStation 5 та PS5 Pro.

Про це повідомили на офіційній сторінці гри в соцмережі X.

У версії для PS5 обіцяють використати можливості контролера DualSense на повну. Команда розробників зазначила, що тактильний зворотний зв’язок і адаптивні тригери забезпечать глибше занурення у гру. Наразі працюють над технічними вдосконаленнями гри для PS5 Pro.

У листопаді минулого року вийшла S.T.A.L.K.E.R. 2 — це було продовження культової серії «Серце Чорнобиля». Розробники анонсували масштабний нелінійний сюжет, де рішення гравця впливатимуть не лише на персонажів і місцеві події, а й на весь ігровий світ.

Читайте також: Чому FPV-дрони на оптоволокні важливі для фронту? Пояснює фахівець БФ «Спільнота Стерненка»

Перша частина серії «Тінь Чорнобиля» стала знаковим проєктом для української індустрії ігор. Стріляння від першої особи у Чорнобильській зоні відчуження розробляли протягом 7 років.

Спочатку реліз S.T.A.L.K.E.R. 2 планували на 28 квітня 2022 року, але його кілька разів переносили. Гра вийшла одночасно для комп’ютерів та Xbox Series X/S і доступна у Steam, Epic Games Store, Microsoft Store, Xbox Store та Game Pass.

Нагадуємо, що в ЗСУ для навчань використовуватимуть український комплект, що може імітувати постріл на кілометрову дальність.

Фото обкладинки: сайт компанії Epic Games

Ці пташки можуть знищити ціль у тисячі разів дорожчу за себе. FPV-дрони стали очима, руками й точковою зброєю української армії. Вони залітають у бліндажі, влучають у танки й коригують артилерію там, де не пройти нікому. 

Але чому стає все складніше застосовувати стандартні FPV-дрони? Як FPV-дрони на оптоволокні буквально рятують життя військовим та як волонтери з виробниками можуть зробити фронт ефективнішим — розповідає менеджер з інновацій БФ «Спільнота Стерненка» Анатолій Коваль.

Дрони допомагають нам вистояти 

На початку повномасштабної війни я почав допомагати нашим зв’язківцям з однієї бригади, які активно почали використовувати дрони під час розвідки. Ми разом шукали рішення — де знайти щогли для антен та ефективні наземні станції. 

Хлопці порадили мені: якщо хочеш рухатися далі — мусиш пройти курси з пілотування. Бо щоб щось випробувати — треба вміти літати. А щоб діагностувати проблему — мати інженерне мислення. Тож я пішов на курси в Dragon Sky.

Пам’ятаю, як вперше ми випробували щоглу, таку високу телескопічну трубу, на яку кріпиться антена. Її можна підняти на 4, 6 або 9 метрів. І чим вище піднімаєш антену — тим більший радіогоризонт, тобто дальність польоту. Але коли я вперше побачив, як до щогли під’єднували по три різних дроти і все це розмотати й зібрати — ми втрачали купу часу.  Уявіть, як розмотувати 40-50 метрів такого дроту під обстрілами. 

Найефективніше — це коли розгортання і згортання займає мінімум часу. Приїхали, відпрацювали, зібралися — і поїхали. Чим менше часу бійці проводять на місці — тим складніше ворогу виявити їхнє положення. 

Фондам потрібно більше впливати на виробників, а не купувати стандартні рішення

Коли я вперше поспілкувався з виробником, який виготовляв телекомунікаційне обладнання для військових, одразу спитав: «Чи можна зробити альтернативне рішення? Наприклад, використовувати один тільки кабель або перейти на оптику». Відповідь була: «Ну воно ж продається. Купують? Купують. Ніхто не жаліється». Але ж неважливо продається чи ні — а в тому, чи безпечно і зручно цим користуватись на фронті.

Я зрозумів, що вся система побудована так, що кінцевий користувач — військовий — не має впливу на процес. Йому просто привозять «девайс» — і він змушений з ним працювати. Часто — із жахливим функціоналом. А ще й були технічні обмеження: більшість таких щогл мали максимум 60 метрів довжини кабелю. Через це ворог міг легко обчислити, звідки йде сигнал та нанести удар по нашим військовим.

Тоді мене здивувало: бійці, які закуповують кабелі, часто не знають точно, що їм потрібно. Мідний кабель зараз коштує дорожче, ніж оптоволокно, яке в рази ефективніше. Натомість оптоволокно важить лише 1,1 кг на 100 метрів. Кілометр — 11 кілограмів. І ми отримуємо можливість відтягнути позицію на кілометр, що не скажеш про мідні дроти. 

Читайте також: Фонд «Спільнота Стерненка» зібрав перший мільярд гривень для військових

Наша задача — знаходити те, що реально працює

І зовсім випадково склалося так, що Сергій Стерненко шукав закупівника у свій фонд. Тож я вирішив подати резюме. Мене реально мотивувало те, що тут можна впливати на виробників, пропонуючи замовлення нових рішень. Не просто бути спостерігачем, а змінювати процес — впливати на закупівлі, диктувати технічні умови виробникам. Тож тепер у фонді «Спільнота Стерненка» я працюю менеджером з інновацій та намагаюся знаходити нові технологічні рішення. 

Сам фонд не має можливості нічого розробляти. Тому ми співпрацюємо з виробниками і стимулюємо їх на створення ефективних рішень для фронту. Іноді доводиться буквально зшивати між собою те, чого ніхто ще не поєднував. 

Один виробник — хороший в наземній частині, інший — сильний у ретрансляції. Вони самі між собою не дуже хочуть працювати, але коли ми приходимо й кажемо: «Хлопці, я куплю у вас ось це, а у вас — ось це», — тоді з’являється нове, ефективне рішення. 

Коли я прийшов у фонд, моїм першим завданням було знайти, хто вміє працювати зі спеціалізованими мікропроцесорами(назву приховано з міркувань безпеки) і хто з виробників уже співпрацює з фондом. На ньому можна програмувати, керувати пристроями, створювати повноцінні наземні станції. Сьогодні ми можемо створювати на їх основі цілі комунікаційні вузли. Можна використовувати конвертери, які вже працюють з дронами. Це дозволяє збільшити і дальність, і якість сигналу. 

FPV на оптоволокні. Чому вони такі важливі?

Оптоволокно — це не просто дріт. Це тонкий діелектричний хвилевід схожий на нитку, з високочистого кварцового скла та додаванням легуючих домішок, таких як оксид германію, який стає максимально прозорим та передає світлові сигнали із закодованою інформацією. 

Коли ми почали працювати з оптоволокном, стало очевидно: в Україні катастрофічно бракує досвіду у цій сфері. Я бачив, як закуповували компоненти систем, які взагалі не працювали. Їх намагалися доробити «на коліні», а паралельно хлопці вчилися мотати катушки. Проблема була в тому, що всі навчалися намотувати з нуля: кожен обирав власну конструкцію та тип намотки. У когось це виходило добре, у когось — досі залишаються проблемні вироби. Готових рішень не існувало — усе створювалося шляхом експериментів. Зараз уже маємо цілком успішні кейси від виробників оптоволоконних котушок.

Якщо дати FPV-дрон звичайній людині, яка не пробувала на симуляторі, вона не полетить. Це не іграшка. Це серйозна річ, де повний контроль лежить на зовнішньому пілоті. 

Особисто я, перед тим як піти на курси, тиждень по 4 години на день літав у симуляторі. Потім ще тиждень — на самих курсах. І лише після цього я почав літати на невеликих дронах.

Звичайні FPV керуються за допомогою радіозвʼязку. Це має як свої переваги – більша дальність польоту та маневреність, так і недоліки – ворог може «задавити» дрон засобами РЕБ. Саме цю проблему і вирішує оптоволокно. 

Протидіяти йому РЕБами неможливо, бо сигнал іде по волокну, а не радіо. FPV на оптоволокні також дають кращу якість зображення і стабільний сигнал аж до самої цілі. А ще може працювати в місцях, куди звичайним FPV дістатися складно.

На кожну технологію є протидія

FPV-дрон часто порівнюють зі снайперською зброєю, бо він може донести бойову частину буквально в точку — у вікно танка або бліндажа. Але як тільки з’являється нова зброя, одразу з’являється і протидія. FPV-дрони тримаються на радіозв’язку, значить — почали з’являтися засоби РЕБ, які глушать ці частоти. Але на глушіння знову є відповідь: ми шукаємо нові діапазони, шифруємо сигнал, адаптуємося. Це така гонка технологій, де одне рішення народжує інше.

На жаль, ворог нас випередив, і ці типи дронів (оптоволоконні) росіяни почали розробляти раніше. Сам кабель для передачі сигналу вони закуповують у величезних обсягах з Китаю. 

Ми зараз можемо зробити кумулятивну бойову частину і на 500 грамів. І цього вистачить, щоб пробити легкоброньовану техніку. Уявіть: дрон коштує п’ятсот доларів без бойової частини — а завдає удару, як дорогий високоточний боєприпас. 

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Спільнота Стерненка (@sternenkofund)

Дрони дозволяють тримати дистанцію

Дуже важливо навчити оператора літати правильно — балістичною траєкторією. Коли ти розумієш, де буде ціль, прогнозуєш її рух, виставляєш швидкість і просто пускаєш дрон так, щоб він сам дістав до точки, навіть якщо зв’язок обірвуть. Лісові насадження не є радіопрозорими, не кажучи вже про рельєф — усе це треба враховувати. І тоді навіть без сигналу дрон може влучити. Усе потребує прорахунку.

Подивіться відео, як працює ударний дрон. Коли він заходить на ціль, він не довертається в останню мить. Професійний пілот ще на етапі підльоту вже коригує траєкторію. Політ по оптоволоконному кабелю — це зовсім інша дисципліна. Перш за все, треба дуже ретельно продумати маршрут. І не тому, що дрон не долетить — а тому, що твоє волокно просто можуть переїхати технікою. Ще одна небезпека — позиції ворога. Якщо дрон пролітає над їхніми окопами — вони розуміють, що десь тягнеться волокно, і одразу ламають його. Не шукають дрон — шукають саме волокно. Один рух — і все, зв’язок втрачено.

В Україні масштабується виробництво дронів

Масштаби виробництва дронів в Україні зараз дійсно вражають. Ще у грудні 2023 року президент Володимир Зеленський заявив про те, що Україні потрібно щонайменше 1 млн дронів.  А тепер уявіть, скільки ще дронів поставили благодійні фонди. Тільки від початку роботи фонду «Спільнота Стерненка» ми зібрали вже мільярд гривень, а за весь час (і до створення фонду) закупили понад 200 000 FPV для фронту. 

Ці дрони справді рятують життя і дозволяють бити ворога на дистанції. Важливо, щоб люди розуміли їхню цінність та донатили. Адже це не просто залізо — це інструмент, який дає нам шанс вижити та зупиняти ворога на підходах до наших позицій. До речі, зараз у нас відкритий збір на оптику. Ціль — 50 мільйонів гривень. На них закупимо 1355 дронів та станції керування. Доєднуйтеся!

А донати дозволяють не лише купувати кращі засоби, а й використовувати фінанси як важіль впливу на виробників, щоб вони робили саме той продукт, який потрібен на фронті. Ми гарантуємо виробникам довгострокові контракти, якщо вони роблять ефективні засоби. 

Допомагайте ЗСУ бути сильнішими

Ми всі винні тим, хто зараз на передовій. Їхнім сім’ям, їхнім дітям, які можуть більше не побачити батьків. Але замість того, щоб застрягати в цьому болі — треба виходити з нього, робити щось. І багато з тих, хто починали як волонтери, уже зараз працюють на виробництвах або служать у війську.

Війна триває, і просто сплачувати податки — цього недостатньо. Людина має робити більше. Донатити фондам або друзям, які служать і роблять збори. Інженерам шукати рішення, які допоможуть «поліпшити життя» захисникам. Потрібно працювати на військо, яке нас боронить. Коли ти є ланкою загального спротиву —  це мотивує, а повітряні тривоги мають додавати мотивації ще більше. Постійна зайнятість не дає часу на депресії та на «все пропало!». Тільки разом ми будемо сильні. Слава Україні.