Суспільство
Як переселенці вивозили пасіки під обстрілами та продовжили справу чотирьох поколінь
“Будуть бджоли — буде й мед”, — так кажуть у родині Конюшів, справжній династії пасічників. Олексій та Анастасія Конюші пасічники у четвертому поколінні, тому любов до бджіл у них ще з дитинства. Коли розпочалась війна, молоде подружжя змушене було переїхати з Луганська, а згодом забрати бджіл. З 200 вуликів врятувати вдалось лише 30, інші постраждали від обстрілів. Сім’я осіла в Каневі і зараз продовжує справу прадідів. Вони навіть створили власний бренд “Конюшина”, під яким продають крем-мед, свічки та косметику.
Анастасія Конюша
засновниця бренду “Конюшина”
Династія пасічників
Олексій є бджолярем у четвертому поколінні. Ще його прадіди мали пасіки, а батьки 35 років займалися бджільництвом. Прадіди Олексія виготовляли багато продукції з меду, та навіть експортували за кордон.
Так це переходило з покоління в покоління, і ми також з чоловіком вирішили зайнятись пасікою. Спочатку це не було основним видом діяльності. Олексій був професійним футболістом та грав за луганську “Зорю”. Тож з дитинства він вправлявся з м’ячем та спостерігав, як батько працює на пасіці.
Батьки викупили у 2000-му 300 вуликів у селищі Фабричному Луганської області. І ми також зайнялись бджільництвом у Луганську.
Вивозили пасіки під обстрілами
Все перевернуло літо 2014 року. Ми поїхали до друзів у Київ та вже не повернулись. Всі наші речі нам передали знайомі, але бджоли залишились. Лише влітку наступного року нам вдалось вивезти 30 вуликів вантажівками. Інші постраждали від обстрілів.
Ми з сім’єю часто змінювали місце проживання. Спочатку був Київ, потім Ужгород, Кривий ріг. Потім жили у селі на Полтавщині. Ми шукали місце, де могли б осісти не тільки ми, а й бджоли. Згодом дізнались, що Канів славиться цвітом акації. Тому і вирішили переїхати туди.
Так ми почали розвивати пасічництво та розширятись. Зараз у нас вже 200 сімей бджіл. Поруч живуть батьки Олексія, мають свою частину вуликів у спільній пасіці. Вони є дипломованими бджолярами і передають нам свої знання.
Виготовляють крем-мед та медову косметику
Спочатку ми лише бджільництвом займались, а згодом почали виготовляти продукцію, подарункові набори і зрозуміли, що на це є попит. Так створили бренд “Конюшина”, який названий за нашим прізвищем.
Крім меду ми також виготовляємо воскові свічки, бальзами для губ на основі меду. А також продаємо маточне молоко — це речовина, якою бджоли годують личинок і маток. Його вважають біостимулятором для спортсменів, корисне для імунної, серцево-судинної, нервової системи.
Якось я натрапила на відео в інтернеті і дізналась про крем-мед. На спеціальному обладнанні твердий мед вимішується, поки не стане легким. Так продовжується кілька днів. Мед стає такою легкою масою і впродовж року не твердіє. Потім ми змішуємо його з сухофруктами, горіхами, ягодами та шоколадом. Це все фасуємо у баночки по 50, 100 або 200 грамів.
Особливості бджіл
Від батьків до нас перейшло багато порад. Наприклад, що не потрібно гнатись за кількістю і швидко збирати мед. Комахи самі запечатують стільники, які заповнені медом, восковими кришечками. На меді потім утворюється біла корочка, яку ми зрізаємо перед тим, як викачуємо мед спеціальною медогонкою.
Взагалі, запечатаний мед може зберігатись і тисячі років. Але якщо його надто швидко викрутити, то він швидко скисає і бродить. Тому ми чекаємо, поки мед стане якісним.
Якщо ви хочете зайнятись бджільництвом, то все починається з купівлі вулика. Він коштує приблизно півтори тисячі гривень. Один вулик дає 60-80 кг меду на рік. Також купують молоду бджолину сім’ю, коштує півтори тисячі. У сім’ї головна матка, вона відповідає за потомство та відкладає яйця. Є ще трутень та бджола. Трутень відповідає тільки за продовження роду — запліднює матку та вмирає.
Коли цвітуть медоносні рослини бджоли вилітають за нектаром. Бджілка за один раз може принести стільки нектару, скільки сама важить. Крильця є важливим робочим інструментом, але вони швидко зношуються через польоти.
Співпраця з фермерами
Найбільшим викликом для нас стали аграрії та пошук чистого поля для бджіл. Річ у тому, що фермери травлять поля неякісними хімікатами. А якщо бджола сяде на отруту, то і пасіка може загинути. У цьому році було багато такий ситуацій у бджолярів України.
Щоб убезпечити себе, ми зареєстрували пасіку у сільській раді. Тому в кожному населеному пункті, куди ми виїжджаємо з пасікою, ми реєструємось, що будемо у такому-то місці стільки-то часу. Тому, коли є якість обробки полів — нам повідомляють.
Річ у тому, що ми змінюємо за літо мінімум три місця. Бо є різні медозбори. Перший — біла акація, вона зацвітає у травні. Після цього цвіте липа — ми їдемо в інше місце, а далі переїжджаємо за гречкою чи соняшником. Це кочове бджільництво. Ми їздили у Суми, Кіровоград чи Кагарлицький район Київщини за соняшниками.
Співпраця з фермерами у кожному місці є вигідна для обох. Адже ми отримуємо мед, а вони завдяки бджолам збільшують урожайність соняшників.
Отримали грант та експортували в Емірати
Ми отримали грант та 50 тисяч гривень від одного з українських агрохолдингів. Закупили вулики, бджіл, а також обладнання.
Орендуємо цех в Каневі з конвеєрною стрічкою та дозаторами для автоматичного фасування, де виготовляємо продукцію. Також ми ведемо переговори з супермаркетами. Вже можна купити наш мед у Сільпо у “Лавці традицій”.
800 кг нашого меду поїхало в Арабські Емірати. Олексій співпрацював з іншими бджолярами і вони разом експортували мед.
Плануємо зараз розширяти пасіки і вийти на іноземний ринок.
Про книгу
Про Вікторію Амеліну
На його честь було названо корабль, а доньки в памʼять про нього заснували та розвивають ферму у рідному місті.
Капітан І рангу Юрій Олефіренко хотів займатися власним сільським господарством. А коли у 2014 росія напала на Україну, став на захист Батьківщини та віддав за неї своє життя у битві за Маріуполь… Після загибелі капітана його ім’я присвоїли десантному кораблю, який від початку повномасштабної війни давав відсіч окупантам!
Історія Юрія Олефіренко
Капітан І рангу Юрій Олефіренко був командиром 73-го морського центру спецпризначення. Коли у 2014 росія напала на Україну, він вже 1,5 року як був на пенсії, але повернувся.
“Я кажу: “Куди ти йдеш”?” Я йду за рідну країну, за Україну, за український народ”, – розповідає дружина героя.
16 січня 2015 Юрій давав відсіч навалі окупантів під Маріуполем та отримав тяжкі поранення. Він закрив собою та врятував трьох бійців, однак сам загинув…Посмертно Юрія нагородили відзнакою “Народний герой України”. А на його честь назвали флагман українського флоту – десантний корабель “Юрій Олефіренко”.
Фермерська справа – на честь батька
Після загибелі капітана родині виділили земельну ділянку на ведення сільського господарства. І його доньки вирішили втілити його давню мрію та відкрити власну ферму.
“Десь у цих краях працювала бабуся, тому що вона була передовою дояркою. Ія знаю, що ще маленьким хлопчиком він прибігав туди, до неї. Він був людиною ерудованою, дуже розвиненою, знав багато мов, але не боявся такої роботи: він брав і орав город”, – ділиться Олеся Олефіренка, донька Юрія.
Через рік в Ольги було вже 50 телят, і, здавалося, на ферму чекає велике майбутне. Та через рік ресурсів на її утримання почало не вистачати і ферма припинила своє існування.
Читати також: Саша Махов. Історія журналіста і воїна з Луганська
Подолання кризи
Однак рік тому завдяки конкурсу #Варто “РобитИ” Оля отримала можливість відродити справу. А рідні підтримали та допомогли їй почати з нуля.
Зараз на фермі Олефіренків вже 28 свиней та 45 поросят – завдяки гранту справа рухається вперед. Родина покращує умови утримання та планує збільшити поголівʼя худоби. Справа, про яку мріяв капітан, продовжує жити та розвиватись завдяки його донькам.
Нагадаємо, що переселенка із Сєвєродонецька відкрила сучасну клініку в Києві, де працюють тільки ВПО.
Також ми повідомляли, що в “Київ Мілітарі Хаб” відкрили безоплатний спортзал для реабілізації ветеранів
