Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Переселенка з Донеччини повернула український Нью-Йорк та віру жінок у власні сили

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Тетяна Красько раніше жила у Новгородському, що на Донеччині, та завдяки зусиллям жінки та інших активістів селищу повернули історичну назву, яку заборонила радянська влада:

«Уявіть моє здивування: в Польщі сідаю в таксі, а водій питає, звідки я. Кажу: “Нью-Йорк”. А він знає, що є таке українське селище на Донеччині!».

Ще один її проєкт — ГО «Студія громадських жіночих ініціатив». Нині Тетяна живе у Миргородській громаді, підтримує жінок-переселенок та доводить, що вони активні, здатні очолювати адміністрації і вести великий бізнес. 

У селищі не було жодної громадської організації

Тетяна Красько раніше була секретаркою селищної ради в Нью-Йорку на Донеччині. У її обов’язки входили зв’язки з громадськістю, з депутатами, підготовка до сесій тощо. Тетяна розповідає, що люди в громаді були доволі активними, завжди подавали ідеї:

«Особливо багато позитивних змін ми відчули після Революції Гідності. Селищна рада була зразком демократичного управління, всі заходи завжди були відкриті: сесії, засідання виконкому». 

Хотілося розвитку, тож ще під час роботи Тетяна створила разом з колегами громадську організацію «Студія громадських жіночих ініціатив»:

«У селищі до 2019 року не було жодної громадської організації, тож ми почали вивчати це питання. У нашій громаді більшість населення — жінки, і доволі активні. Тож вирішили створити саме жіночу організацію». 

Тетяна Красько на форумі Рад ВПО
Тетяна Красько на форумі Рад ВПО. Фото надала героїня

У 2021 році в процесі децентралізації громаду приєднали до Торецька, тож Тетяна та її колеги залишилися без роботи. Але продовжили працювати в ГО, присвячуючи цьому весь час. Жінка була відкритою та багато працювала на благо громади, тому після її звільнення довіра до неї збереглася. 

Нью-Йорк на лінії зіткнення

До 2021 Нью-Йорк року був Новгородським. Хоч свою назву поселення отримало ще в 1860 році, радянська влада згодом його перейменувала. Місцеві створили музей і збирали речі — старі фото й документи. Грошей на це не було, тож усе робили своїми силами. Згодом музей переріс в історико-культурний центр «Український Нью-Йорк».  

Перейменування селища йшло складно: то звернення було неправильно складене, то частина людей була проти. Та все ж історичну назву повернули.

Нью-Йорк — прифронтове селище, тож його жителі ще у 2014 році відчули, що таке війна. Та за кілька років вибухи стихли.

«Останні роки в нас уже не було обстрілів. Дуже дивно було влітку 2021 року: несподівано серед білого дня в центрі селища скинули бомбу. Не вірилося, що таке може бути», — пригадує Тетяна.

У повномасштабне вторгнення Тетяна теж не вірила, але думала, що загострення буде, і воно може початися саме з них. 11 лютого в Нью-Йорку приймали велику делегацію представників ООН та інших посадовців  — і це заспокоїло, каже Тетяна. Але 24 лютого все змінилося:

«Я прокинулась о 5 ранку. На вулиці вже лунали вибухи. Ми [з сім’єю] заправили машину, зібрали речі й чекали, що буде далі. Ще місяць ми залишалися в селищі». 

Коїлося страшне: в перші дні війни розстріляли автобус, в якому з Харкова поверталися студенти з селища — усі загинули. ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» почала допомагати людям, які лишилися в Нью-Йорку:

«Ми почали робити те, що фактично робили ще в селищній раді: скликали людей, облаштовували підвали та розказували, що варто закупити».

Уже під кінець березня 2022 року люди масово покидали Нью-Йорк. Поїхала й Тетяна. У 2014 році вона не виїжджала — каже, не могла собі дозволити цього, бо вона ж на посаді та має відповідальність перед людьми. Але під час повномасштабного вторгнення таки виїхала з сім’єю до Миргорода, бо має там родичів. Так почалася нова сторінка в житті ГО.

Читайте також: Робота не для звіту, а для людей: як переселенка в Дніпрі розвиває центр для 7000 жителів Донеччини

«За оцим “ВПО” не видно людей. Нашою метою було показати їх»

Квітень 2022 року для Тетяни був дуже складним:

«У мене таке враження, що я і з будинку не виходила, і з ліжка не піднімалася. Але розуміла, що треба щось робити. Але це нова громада, нові люди — ми нікого не знаємо». 

До Миргорода також переїхала ще одна колега Тетяни з ГО. Обидві жінки стали переселенками, тож почали шукати інших таких жінок. У сусідньому селі Хомутець був гуртожиток, де розмістили близько 100 людей, що евакуювалися через війну. Тетяна познайомилася з ними й почала привозити їм гуманітарну допомогу. А в червні на прогулянці випадково зустріла переселенок з Нью-Йорку, і ті приєдналися до ГО. Так сформувалася нова команда.

Перший проєкт «Студії громадських жіночих ініціатив» був про переселенців як ресурс для розвитку громади: зробили спільні заходи для місцевих та тих, хто переїхав сюди, розробляли дорожню карту розвитку села, використовуючи досвід, який мали переселенці. 

«Бо в гуртожиток приїхали переважно люди з міст, а місцеві приглядалися до них і майже нічого не знали. За оцим “ВПО” не видно ж людей, тож нашою метою було показати їх», — розповідає Тетяна.

Всеукраїнська акція «Мапі України жіночі імена»  — захід для жінок-переселенок у Миргородській громаді
Всеукраїнська акція «Мапі України жіночі імена»  — захід для жінок-переселенок у Миргородській громаді. Фото надала героїня

Бізнеси переселенок і безпековий простір

Усі проєкти були націлені насамперед на жінок, адже саме вони найчастіше ставали переселенками.

«Ми більше працюємо над активністю жінок: щоб вони впливали на ухвалення рішень, щоб мали активну громадянську позицію. Коли ми говоримо про захист прав жінок, то це непряма юридична допомога», — каже Тетяна Красько.

Наприклад, у Миргороді був проєкт про економічну спроможність жінок — це теж захист прав, адже добре, коли жінка вміє сама себе забезпечувати. 

«У результаті цього проєкту 10 жінок зареєстрували ФОП. Брали участь 22 жінки, а 10 з них ми підтримали закупівлею обладнання. Це абсолютно різні види бізнесу: студія фітнесу, арт-студія, вареники ручної роботи, вирощування рослин у теплицях чи справа з копченням м’яса», — ділиться Тетяна. 

Усі ці жінки — переселенки з Бахмута, Маріуполя, Нью-Йорка, Торецька, Дружківки, що пройшли 7-місячне навчання та сформували бізнес-план.

«Зараз є багато організацій, які допомагають ВПО. То чому довіряють нам? Бо “свій до свого” — ось яке гасло. Бо переселенці довіряють тим, хто пройшов такі ж події», — впевнена жінка.

Простір для жінок у Миргородській громаді
Підготовка до відкриття простору для жінок у Миргородській громаді:  арттерапевтичний захід «Ізонитка». Фото надала героїня

У громаді зараз проживає близько 7 тисяч внутрішньо переміщених людей, каже Миргородський міський голова Сергій Соломаха. Тут дбають, аби переселенці мали доступ до різних послуг і влилися у життя громади.  Зокрема, за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» вдалося облаштовувати «Пункти незламності» з генераторами, старлінками та іншою технікою, а встановити комп’ютерне та кухонну техніку для реєстрації та розміщення переселенців. Нині громада продовжує працювати над розширенням доступу ВПО до послуг. У цьому допомагає і Тетяна Красько.

«Пані Тетяну ми знаємо, як ініціативну людину, яка вже впровадила кілька проєктів, тому на рівні громади ми вирішили її підтримувати», — каже міський голова.  

Тож ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» надали приміщення на пільгових умовах — там відкривають безпековий простір для жінок за грантової підтримки ПРООН.

«Дуже важливо, щоб жінки мали своє місце, куди вони будуть приходити. Ми — переселенці, ми не можемо до себе в гості запросити. Тож хочемо створити таке місце спокою, де жінки могли б розслабитись, відпочити, обговорити щось», — ділиться Тетяна. 

Жінки мають силу і вплив

Тетяна знайома з багатьма жіночими організаціями та часто бувала на різних форумах. Каже, щойно потрапила в це коло, як її вразила активність:

«Спочатку дивно було, бо одні жінки навколо. А потім приходить розуміння: ми — потужні, сильні і в ухваленні рішень, і в питаннях виживання. Це мотивує».

Команда ГО «Студія громадських жіночих ініціатив»
Команда ГО «Студія громадських жіночих ініціатив». Фото надала героїня 

Тетяна вважає, що війна загострила тему гендерно зумовленого насильства, і жінки потребують підтримки. У них є проблеми, на які зазвичай не зважають.

Наприклад, у жінки з села чоловіка мобілізували до війська, і тепер нікому косити траву, а сільськогосподарською технікою вона не вміє користуватися. Тож на часі навчати жінок водити авто чи розвивати інші навички, які вважаються більш «чоловічими». Та проблема і в сприйнятті, тож треба долати стереотипи й поступово показувати, що жінки можуть бути активними, багато чого вирішувати, зокрема, на найвищому рівні — очолювати адміністрації та вести великий бізнес. 

Суспільство

Книжку Вікторії Амеліної випустять в американському видавництві

Опубліковано

Книжку Вікторії Амеліної «Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» випустять в американському видавництві Macmillan Publishers St. Martin’s Press.

Про це  йдеться на сайті видавництва.

Книжка має вийти друком на початку 2025 року. Вона містить історії про українських жінок, які борються з російськими окупантами.

«Серед цих героїнь Євгенія, відома юристка, яка стала військовою, Олександра, котра задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів, і Юлія – бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення і вбивство автора дитячої книги», – йдеться в анотації.

Читайте також: Скіфське золото: у Києві покажуть справжні «скарби Криму»

Структура книжки змінювалась безліч разів, каже директорка Українського ПЕН Тетяна Терен. Зрештою Вікторія Амеліна прийшла до документального письма, в якому поєднала записи зі щоденника, репортажні історії, розслідування, звіти польових місій, інтерв’ю, есеї, історичні екскурсії та вірші.

Від початку було визначено, що книжка мала бути англійською, «щоб засвідчити для світу злочини та геноцид Росії проти українців», стверджує Тетяна Терен.

Нагадаємо, в Україні стартувала навчальна програма для операторів будівельної техніки.

Читати далі

Суспільство

Відновлений ліцей на Чернігівщині поповнив бюджет громади на 1,5 мільйона гривень

Опубліковано

Наприкінці березня 2022 року росіяни відійшли з Чернігівської області. Директорка Анисівського ліцею в Іванівській громаді Наталя Ігнатенко пригадує, як після деокупації повернулася в рідні стіни — з тріщинами від обстрілів і вибитими вікнами:

«Я прийшла в школу, сіла й подумки рахувала, скільки дітей залишилося по селу, які не виїхали — всього до десяти. Боже, а чи повернуться учні? Мені так хотілося, щоб усі повернулися».

Мрія директорки потроху збувалася — до червня 2022 року близько 70% учнів повернулися. Почали відновлювати приміщення. Зараз у ліцеї вчаться 120 учнів — шкільне життя завирувало з новою силою, адже й діти, і вчителі пишуть гранти та створюють проєкти, які приносять кошти громаді.

Ховала українські прапори, щоб об них окупанти не витирали ноги

Наталія Ігнатенко жартує, що не покидала свій Анисівський ліцей із семи років. Саме тут вона пішла в перший клас, сюди ж пішла працювати. 20 років була заступницею директора з навчально-виховної роботи, а у 2021 році стала директоркою. Та Наталія каже, що й не встигла відчути себе в новій ролі, як почалася війна — і навантаження зросло:

«Коли вже почалася війна, знайомі почали казати, що зі школи треба все виносити й ховати. А я думала: з чого мені почати? Я ж не можу всю школу заховати».

Наталія таки сховала документи та всю інформацію про випускників, що служили в ЗСУ з 2014 року:

«Стенди я познімала з ними й заховала. А решта: жодного комп’ютера, жодного телевізора — я нічого звідти не винесла. Тільки вийшла, перехрестила школу, помолилася Богу і все».

Наталія з сім’єю виїхала в сусіднє село, але час від часу навідувалася додому. Каже, треба було порося годувати й приглядати за школою.

«Хотіла пересвідчитися, чи все добре. Але й шукала, що ще може втрапити в очі. Прапори ховала — не хотіла, щоб об них хтось ноги витирав», — пригадує директорка.

В Іванівську громаду зайшли росіяни. Сусідня Лукашівка була окупована — а діти звідти ходять в Анисівський ліцей. Анисів обстрілювали постійно, бо через нього проходила «дорога життя» з Чернігова — до міста всього близько 20 кілометрів. Наталія розповідає, що люди отримували поранення, й багато волонтерів загинули на цій дорозі.

Та березень 2022 року скінчився, і ЗСУ звільнили область від окупантів. Прямих пошкоджень приміщення ліцею не зазнало, але поруч прилітали снаряди, тож вікна були вибиті вибуховою хвилею, а по другому поверху поширилися тріщини. Система опалення теж потребувала ремонту. 

Читайте також: Я залишаюсь: як вчитель географії врятувався з окупації та повернувся в Україну

Ліцею простягнули руку допомоги — так почалися зміни

Та пошкодження рідної школи не зупинили Наталію, і вона вирішила — відбудова ліцею буде:

«От як людина, коли отримує дуже багато адреналіну, не відчуває болю, а починає щось робити, так сталося й зі мною: коли я побачила все це, то викликала завгоспа школи та почала роботу. Знайшли в селі майстра, він усе оглянув і сказав, що треба міняти систему опалення. Для початку треба було 30 тисяч гривень».

Це була непідйомна сума для школи, що тільки оговтувалася від потрясінь. Донька Наталії, яка працює в IT-компанії в Німеччині, звернулася до своїх директорів з проханням допомогти, і ті погодилися. За їхні кошти вдалося поміняти опалювальну систему, а пізніше й вікна, адже у двох класах вибухова хвиля видавила вікна досередини. Зиму ліцей зустрів з новими вікнами. 

Наталія змогла відвідати доньку та поспілкуватися з благодійниками, завдяки яким вдалося почати відновлення школи.

«Це була не тільки матеріальна підтримка, але й моральна — саме в той момент, коли це було необхідно. І це настільки піднімало дух! Не пам’ятаю, хто сказав: “Дайте мені точку опори, і я переверну світ”. То для мене це була точка опори. Я зрозуміла, що ми не самі».

Це був лише початок змін — влітку 2022 року колектив школи взявся за ремонт укриття. Про них дізналися в благодійному фонді savED. Саме вони допомогли зробити в ліцеї сучасне укриття вже у 2023 році. 

Ремонт приміщення укриття: цегла та доски на підлозі
Таким було укриття в Анисівському ліцеї Іванівської громади до ремонту. Фото надала героїня

Найпростіше укриття складається з двох кімнат і вбиральні. Наталія каже, що робота була величезна, бо довелося переробляти каналізацію. Разом з укриттям відкрили й мультифункціональний освітній центр або ж «Вулик», як його називають у фонді. Тут проводили заходи, зустрічі, кіноперегляди, навіть створювали газету Анисівського старостату. Зараз його використовують як ще одну локацію для навчання.

Укриття в школі після ремонту: білі стіни, інтерактивна дошка, сірі столи зі стільцями та настільні ігри
А таким укриття в ліцеї стало завдяки фонду savED. Фото надала героїня

Читайте також: Португалія допоможе відновити зруйнований під час війни ліцей у Житомирі

Якщо ідея запрацювала за 72 години, то все вийде

Наталія каже, що саме допомога від небайдужих стала поштовхом для змін:

«За 2023-24 навчальний рік ми поповнили бюджет нашої громади на півтора мільйона гривень шляхом участі в різних проєктах».

Це сталося завдяки ініціативній групі жінок, які пройшли навчання з написання проєктів, а невдовзі створили громадську організацію «Північна горлиця».

«Є таке правило: якщо ви почали якусь нову ідею, і вона у вас запрацювала протягом 72 годин, значить, усе вдасться. А якщо за цей час нічого не тьохнуло — то не ваше. У нас тьохнуло, і ми запрацювали», — ділиться героїня.

Так у ліцеї зробили кабінет робототехніки з 3D-принтером, де діти з учителем вивчають механізми. А ще — «Простір підтримки» для психологічної допомоги, адже четверо вчителів отримали освіту арттерапевтів і тепер проводять заняття. Окрім цього, учні написали проєкт і побудували в парку зелену сцену для концертів і зустрічей. 

Столи зі швейними машинками у приміщенні школи
Створення адаптивної білизни в селі Анисів на Чернігівщині. Фото надала героїня

Вчителі виграли грант і тепер з іншими жінками села шиють адаптивну білизну для поранених. Також у школі готують клас безпеки. На черзі — крафтова майстерня з переробки пластику. 

«За ці два роки нам так допомогли, що я відчула — ми не просто село, яке ніхто не знає. Ми з’явилися на карті, про нас заговорили», — впевнена Наталія.

Кабінет інформатики у школі: діти сидять за комп'ютерами
Оновлений кабінет інформатики в Анисівському ліцеї. Фото надала героїня

Усе це стало можливим, бо спочатку почали відновлюватися самі. Наталія каже, що вчителі ходили на арттерапевтичні заняття, заняття з музичної терапії: шукали, як звучить наше тіло, розслаблялися, малювали кавою, шили, плели з бісеру. Вони запросили й інших жінок села на заняття:

«Мені дуже важливо показати людям так, як і мені у свій час показали, що наша школа — не сама. Так і ми зараз намагаємося простягати руку допомоги нашим жінкам, дівчатам».

«У дітей час іде — юність нікуди не дінеш»

Тепер у ліцеї 120 дітей. Наталія сміється й каже, що в них — сільська приватна школа, бо так само є по 5-6 учнів у класі. Директорка зізнається, не всі батьки підтримували стільки нових проєктів:

«А я кажу: так а що, давайте ляжемо й будемо вмирати? У дітей же час іде — юність нікуди не дінеш».

Анисівський ліцей на Чернігівщині: червона споруда з прапором України
Анисівський ліцей на Чернігівщині не тільки відновили, а й почали створювати проєкти, щоб розвиватися. Фото надала героїня

Тож на Новий рік в укритті влаштували дискотеку. Кожен з проєктів теж робили заради дітей. Наталія зізнається, що дуже хоче не лише, щоб відбудова ліцею тривала, а й щоб діти виходили з депресивних станів, адже учні з Лукашівки були в окупації.

«У нас є один хлопчик — спочатку нічим не ділився, не хотів згадувати той період, а зараз розповів. Виявилося, що росіяни його на розстріл виводили, бо на 8 березня він подарував мамі первоцвіт з блакитною стрічкою, то окупанти й причепилися — поставили біля сараю, погрожували вбити. І такі моменти не поодинокі. Тож ми вирішили виводити дітей з такого стану», — розповідає Наталія.

Читати далі

Суспільство

ООН продовжила виплати українським пенсіонерам до кінця року: хто отримає допомогу

Опубліковано

Всесвітня продовольча програма ООН продовжила до кінця року виплати пенсіонерам із низькими пенсіями, які проживають у зоні бойових дій.

Про це повідомила пресслужба Міністерства соціальної політики.

«У серпні 2023 р. Мінсоцполітики, Пенсійний фонд і Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП ООН) ініціювали спільний проєкт, мета якого – об’єднати зусилля у наданні українським громадянам грошової підтримки від міжнародних гуманітарних організацій. Зокрема, підтримати пенсіонерів, які проживають у зоні бойових дій, мають низьку пенсію та не отримують інших грошових допомог від міжнародних організацій… Повідомляємо, що дані виплати буде продовжено ВПП ООН до грудня 2024 включно», – йдеться у повідомленні.

У Мінсоцполітики додали, що в подальшому питання продовження виплат будуть вирішувати донори залежно від наявного фінансування.

Загалом від серпня 2023 року такою допомогою охоплено понад 421 тис. пенсіонерів. Сукупний обсяг підтримки сягнув понад 1,68 млрд грн.

Наразі програма фінансується за кошти Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Європейського Союзу та приватних донорів.

Читайте також: В Україні запустили грантову програму для бізнесу на €480 тисяч

Додаткова грошова допомога надається пенсіонерам, які отримують пенсію, меншу за 3 250 грн і проживають на територіях активних або можливих бойових дій та які не отримували після 1 березня 2023 року додаткових грошових виплат від міжнародних організацій та/або допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Спеціально звертатися по призначення додаткової виплати не потрібно. ВПП ООН спрямовує кошти пенсіонерам на підставі інформації, вже наявної у базах даних Пенсійного фонду. Виплата проводиться або на банківську картку, або через відділення Укрпошти.

Нагадаємо, врятовані нанду вийшли до вольєра Київського зоопарку після реабілітації.

Фото: З відкритих джерел

Читати далі