Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Тетяна Красько раніше жила у Новгородському, що на Донеччині, та завдяки зусиллям жінки та інших активістів селищу повернули історичну назву, яку заборонила радянська влада:
«Уявіть моє здивування: в Польщі сідаю в таксі, а водій питає, звідки я. Кажу: “Нью-Йорк”. А він знає, що є таке українське селище на Донеччині!».
Ще один її проєкт — ГО «Студія громадських жіночих ініціатив». Нині Тетяна живе у Миргородській громаді, підтримує жінок-переселенок та доводить, що вони активні, здатні очолювати адміністрації і вести великий бізнес.
У селищі не було жодної громадської організації
Тетяна Красько раніше була секретаркою селищної ради в Нью-Йорку на Донеччині. У її обов’язки входили зв’язки з громадськістю, з депутатами, підготовка до сесій тощо. Тетяна розповідає, що люди в громаді були доволі активними, завжди подавали ідеї:
«Особливо багато позитивних змін ми відчули після Революції Гідності. Селищна рада була зразком демократичного управління, всі заходи завжди були відкриті: сесії, засідання виконкому».
Хотілося розвитку, тож ще під час роботи Тетяна створила разом з колегами громадську організацію «Студія громадських жіночих ініціатив»:
«У селищі до 2019 року не було жодної громадської організації, тож ми почали вивчати це питання. У нашій громаді більшість населення — жінки, і доволі активні. Тож вирішили створити саме жіночу організацію».
У 2021 році в процесі децентралізації громаду приєднали до Торецька, тож Тетяна та її колеги залишилися без роботи. Але продовжили працювати в ГО, присвячуючи цьому весь час. Жінка була відкритою та багато працювала на благо громади, тому після її звільнення довіра до неї збереглася.
Нью-Йорк на лінії зіткнення
До 2021 Нью-Йорк року був Новгородським. Хоч свою назву поселення отримало ще в 1860 році, радянська влада згодом його перейменувала. Місцеві створили музей і збирали речі — старі фото й документи. Грошей на це не було, тож усе робили своїми силами. Згодом музей переріс в історико-культурний центр «Український Нью-Йорк».
Перейменування селища йшло складно: то звернення було неправильно складене, то частина людей була проти. Та все ж історичну назву повернули.
Нью-Йорк — прифронтове селище, тож його жителі ще у 2014 році відчули, що таке війна. Та за кілька років вибухи стихли.
«Останні роки в нас уже не було обстрілів. Дуже дивно було влітку 2021 року: несподівано серед білого дня в центрі селища скинули бомбу. Не вірилося, що таке може бути», — пригадує Тетяна.
У повномасштабне вторгнення Тетяна теж не вірила, але думала, що загострення буде, і воно може початися саме з них. 11 лютого в Нью-Йорку приймали велику делегацію представників ООН та інших посадовців — і це заспокоїло, каже Тетяна. Але 24 лютого все змінилося:
«Я прокинулась о 5 ранку. На вулиці вже лунали вибухи. Ми [з сім’єю] заправили машину, зібрали речі й чекали, що буде далі. Ще місяць ми залишалися в селищі».
Коїлося страшне: в перші дні війни розстріляли автобус, в якому з Харкова поверталися студенти з селища — усі загинули. ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» почала допомагати людям, які лишилися в Нью-Йорку:
«Ми почали робити те, що фактично робили ще в селищній раді: скликали людей, облаштовували підвали та розказували, що варто закупити».
Уже під кінець березня 2022 року люди масово покидали Нью-Йорк. Поїхала й Тетяна. У 2014 році вона не виїжджала — каже, не могла собі дозволити цього, бо вона ж на посаді та має відповідальність перед людьми. Але під час повномасштабного вторгнення таки виїхала з сім’єю до Миргорода, бо має там родичів. Так почалася нова сторінка в житті ГО.
«За оцим “ВПО” не видно людей. Нашою метою було показати їх»
Квітень 2022 року для Тетяни був дуже складним:
«У мене таке враження, що я і з будинку не виходила, і з ліжка не піднімалася. Але розуміла, що треба щось робити. Але це нова громада, нові люди — ми нікого не знаємо».
До Миргорода також переїхала ще одна колега Тетяни з ГО. Обидві жінки стали переселенками, тож почали шукати інших таких жінок. У сусідньому селі Хомутець був гуртожиток, де розмістили близько 100 людей, що евакуювалися через війну. Тетяна познайомилася з ними й почала привозити їм гуманітарну допомогу. А в червні на прогулянці випадково зустріла переселенок з Нью-Йорку, і ті приєдналися до ГО. Так сформувалася нова команда.
Перший проєкт «Студії громадських жіночих ініціатив» був про переселенців як ресурс для розвитку громади: зробили спільні заходи для місцевих та тих, хто переїхав сюди, розробляли дорожню карту розвитку села, використовуючи досвід, який мали переселенці.
«Бо в гуртожиток приїхали переважно люди з міст, а місцеві приглядалися до них і майже нічого не знали. За оцим “ВПО” не видно ж людей, тож нашою метою було показати їх», — розповідає Тетяна.
Бізнеси переселенок і безпековий простір
Усі проєкти були націлені насамперед на жінок, адже саме вони найчастіше ставали переселенками.
«Ми більше працюємо над активністю жінок: щоб вони впливали на ухвалення рішень, щоб мали активну громадянську позицію. Коли ми говоримо про захист прав жінок, то це непряма юридична допомога», — каже Тетяна Красько.
Наприклад, у Миргороді був проєкт про економічну спроможність жінок — це теж захист прав, адже добре, коли жінка вміє сама себе забезпечувати.
«У результаті цього проєкту 10 жінок зареєстрували ФОП. Брали участь 22 жінки, а 10 з них ми підтримали закупівлею обладнання. Це абсолютно різні види бізнесу: студія фітнесу, арт-студія, вареники ручної роботи, вирощування рослин у теплицях чи справа з копченням м’яса», — ділиться Тетяна.
Усі ці жінки — переселенки з Бахмута, Маріуполя, Нью-Йорка, Торецька, Дружківки, що пройшли 7-місячне навчання та сформували бізнес-план.
«Зараз є багато організацій, які допомагають ВПО. То чому довіряють нам? Бо “свій до свого” — ось яке гасло. Бо переселенці довіряють тим, хто пройшов такі ж події», — впевнена жінка.
У громаді зараз проживає близько 7 тисяч внутрішньо переміщених людей, каже Миргородський міський голова Сергій Соломаха. Тут дбають, аби переселенці мали доступ до різних послуг і влилися у життя громади. Зокрема, за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» вдалося облаштовувати «Пункти незламності» з генераторами, старлінками та іншою технікою, а встановити комп’ютерне та кухонну техніку для реєстрації та розміщення переселенців. Нині громада продовжує працювати над розширенням доступу ВПО до послуг. У цьому допомагає і Тетяна Красько.
«Пані Тетяну ми знаємо, як ініціативну людину, яка вже впровадила кілька проєктів, тому на рівні громади ми вирішили її підтримувати», — каже міський голова.
Тож ГО «Студія громадських жіночих ініціатив» надали приміщення на пільгових умовах — там відкривають безпековий простір для жінок за грантової підтримки ПРООН.
«Дуже важливо, щоб жінки мали своє місце, куди вони будуть приходити. Ми — переселенці, ми не можемо до себе в гості запросити. Тож хочемо створити таке місце спокою, де жінки могли б розслабитись, відпочити, обговорити щось», — ділиться Тетяна.
Жінки мають силу і вплив
Тетяна знайома з багатьма жіночими організаціями та часто бувала на різних форумах. Каже, щойно потрапила в це коло, як її вразила активність:
«Спочатку дивно було, бо одні жінки навколо. А потім приходить розуміння: ми — потужні, сильні і в ухваленні рішень, і в питаннях виживання. Це мотивує».
Тетяна вважає, що війна загострила тему гендерно зумовленого насильства, і жінки потребують підтримки. У них є проблеми, на які зазвичай не зважають.
Наприклад, у жінки з села чоловіка мобілізували до війська, і тепер нікому косити траву, а сільськогосподарською технікою вона не вміє користуватися. Тож на часі навчати жінок водити авто чи розвивати інші навички, які вважаються більш «чоловічими». Та проблема і в сприйнятті, тож треба долати стереотипи й поступово показувати, що жінки можуть бути активними, багато чого вирішувати, зокрема, на найвищому рівні — очолювати адміністрації та вести великий бізнес.
Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.
Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.
Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.
Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».
Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.
Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
Коментарі