

Суспільство
Як отримати грант та відкрити власну справу? Три історії успіху від українських ветеранів
Відкрити власну справу після повернення з війни – реально. Це доводять учасники проєкту, спрямованого на зміцнення стійкості громад шляхом соціально-економічної підтримки ветеранів. Разом із Всеукраїнською асоціацією керівників бізнесу розповідаємо про три ідеї, що перетворилися на справжній бізнес.

Андрій Довгайчук
Ветеран російсько-української війни, діджей, радіоведучий, засновник авторської школи саундпродакшену
Податися на грант порадив побратим
Я дізнався про грант від побратима, який вигравав схожий грант під власний проєкт. Власне, він і надихнув мене, аби я серйозно до цього поставився та спробував взяти участь. Як виявилось, не дарма.
Я отримав певну мотивацію і розуміння, що завжди потрібно ставити перед собою мету та стратегічно досягати її виконання. У будь-якому випадку, грант стимулює до дії, допомагає не лише духовно, але й фінансово.
Ставлюся до власного бізнесу як до викладацької діяльності. Я ділюся знаннями, які пізніше мої учні можуть використати для самовдосконалення. Кажучи простими словами, я допомагаю учням опанувати програми, тобто digital audio workstation, що надалі допомагає їм самостійно створювати повноцінні треки.
Для мене цей бізнес є додатковою ланкою діяльності, в якій я радий нести користь з власної роботи, допомагаючи іншим розвиватися в музичній сфері. Я набираю учнів з соціальних мереж, де також додатково розвиваю різні течії в музиці, які мене цікавлять. Вважаю, мій бізнес певною мірою є соціально-орієнтованим.

Мій бізнес змінює суспільство на краще
Мене з юності цікавила музика, я був меломаном. Було цікаво ділитися з іншими людьми музикою, яка подобається. Тому в студентські роки вирішив, що хочу зосередитися на музиці, пов’язати з нею життя. Згодом відкрив власну діджей-школу, де викладав за схожим принципом. Сьогодні в мене є студійне обладнання та можливість використовувати ліцензійний софт, та, що найголовніше, професійно організовувати власну діяльність.
Зараз хочу розвивати активно соціальні мережі, популяризувати власні платформи. У планах – напрацювати постійних клієнтів, яким би завжди хотілося приходити до мене. Хочеться, аби оформлення сторінок мало якісний вигляд, тому планую співпрацю з дизайнером, який буде розробляти логотип та візуальне оформлення. Також планую залучити людей, які займаються відео роботами, – будуть зніматися рекламні та інформаційні відеоролики. У такий спосіб я зможу більш детально висвітлювати та розвивати бізнес. Думаю, мій бізнес змінює суспільство на краще, адже щонайменше він сприяє розвитку культурного середовища.

Василина Плебанович
Ветеранка російсько-української війни, очільниця Рівненського осередку ГО «Жіночий ветеранський рух», відроджує вибійку – старовинну техніку декорування тканини
Стародавнє ремесло врятувало мене від депресії
Податися на грант мені підказала посестра, яка є учасницею громадської організації «Жіночий ветеранський рух». Я прислухалася та вирішила подати власну кандидатуру. Завдяки цьому проєкту, перш за все, я економлю власний час на пошуки інформації.
По-друге, маю можливість більше часу приділяти власному бізнесу. А по-третє, з кожним днем працюю все ефективніше та ефективніше, а отже, збільшується й прибуток. І, звісно ж, фінансова підтримка. Я отримала станок для різьби по дереву, а також багатофункціональний пристрій, що містить в собі принтер та сканер. Ці інструменти допомагають мені швидше опрацьовувати замовлення.
Коли я повернулась після служби, в мене виникла депресія. Через деякий час я все ж змогла взяти себе в руки та вирішила щось робити. Вважаю, що найгірше – це просто проживати своє життя. Тому поставила собі за мету віднайти та відновити будь-якою ціною ремесло, яке колись фігурувало в історії нашої держави. Я знайшла в літературних джерелах згадки про вибійку, після чого почала активно вивчати все про неї. Це зайняло дуже багато часу.

Не змінюю технологію предків
Пам`ятаю, довго вичитувала рецепт фарби, що застосовувався нашими предками у вибійці. Зрештою, за різними згадками мені вдалося його віднайти. Сьогодні я просто хочу відновити в точності історичне ремесло, яке використовували наші предки. Тому не змінюю технологію виробництва, а, навпаки, виготовляю власну продукцію.
Перший етап – пошиття самої сорочки. Для цього я звертаюсь до кравчинь. Надалі я займаюсь вибійкою, але виключно у слушний для цього час. Потрібно розуміти, що вибійка сорочки залежить від багатьох факторів. По-перше, від епохи, в дусі якої створюється сорочка – чи то часи Візантії, чи то Козацької доби. По-друге, значну роль грає місячний цикл, який допомагає визначити конкретний день для вибійки. По-третє, сам візерунок вибійки також відрізняється, залежно від того, хто її буде носити. Наприклад, існує спеціальна синьо-жовта сорочка, яка допомагає одружитися незаміжнім жінкам та неодруженим чоловікам. Синій колір транслює жіночу енергію, а жовтий – чоловічу.
Дотримання цих правил допомагає мені зробити кожну сорочку «справжньою», створеною згідно зі стародавніми звичаями та традиціями. Кожну сорочку я виготовляю з новим візерунком. За звичаями, не варто повторювати інші сорочки, бо чужа сорочка має чужу долю, а чужа доля може принести нещастя в життя того, хто її носитиме.
Мета мого бізнесу – не лише продати сорочку, але й розповісти покупцю про неї крізь призму історії України. Хочу, аби українці знали, що нашою сорочкою є не лише вишиванка. Аби українці розуміли, що ми – багата історією нація. Саме це мене й мотивує.

Наталія Іванова
Колишня працівниця правоохоронних органів, готується до відкриття магазину військторгу в прифронтовій Попасній (Луганська область)
Мій бізнес потрібен місту
Моя сестра – активна користувачка соціальних мереж, і саме вона натрапила на публікацію й підказала мені податися на грант. Написати бізнес-план мені вдалося з першої спроби. Грант покриває витрати на відкриття власної справи, тож я можу вкласти власні кошти в асортимент магазину, а не в його оснащення. До того ж, я отримала безцінні знання. Впевнена, вони ще неодноразово знадобляться мені під час роботи.
Думаю, мій бізнес сьогодні як ніколи важливий для міста. Попасна – прифронтовий населений пункт, на місці працюють представники різних військ та силових структур. І службовий одяг їм доводиться замовляти через пошту. Мені здається, немає сенсу переплачувати, тому й вирішила відкрити власний магазин військторгу.
Ця справа – про комфорт для військових
Товар планую купувати гуртовими партіями в Харкові. Далі – транспортувати його в рідне місто Попасна. Асортимент складатиметься з різноманітних камуфляжів, берців, рюкзаків, погонів, шевронів тощо. Я розумію, що в цьому є нагальна потреба.
Сьогодні в моєму місті немає роботи, а місцеві мешканці масово переїжджають в інші міста. Декілька років тому до Попасної приїздило значно більше людей, сьогодні – здебільшого службові особи. Тож до відкриття такого магазину мене спонукає соціальне становище. Ця справа має бути не лише прибутковою, а й створювати комфортні умови для військових. У такий спосіб я робитиму певний внесок у суспільство.
Суспільство

У Галицькому національному природному парку зафіксували найбільшу на заході України колонію рідкісних птахів. Науковці нарахували десятки гнізд та сотні пташенят представників родин Ібісових і Чаплевих, які занесені до Червоної книги України.
Про це повідомили на сторінці Галицького національного природного парку.
На початку червня дослідники провели облік у полівидовій колонії птахів, щоб зрозуміти масштаби явища. У парку виявили близько 25 гнізд Косаря білого, у яких — 36 пташенят. Загальна кількість цих птахів у парку близька до 90. Зазвичай цей вид мешкає вздовж Чорноморського узбережжя, і востаннє у Галицькому нацпарку його гніздування фіксували 15 років тому.
Серед інших рідкісних птахів — Чепура мала (29 гнізд, 101 пташеня) та Квак звичайний (52 гнізда, 168 пташенят). Їхню чисельність у парку нині оцінюють в 160 та 270 особин.
Читайте також: Щоб зберегти рідкісні рослини, у лісах Хмельниччини створили три охоронні зони
А ще дослідники помітили Коровайку буру — одного з найрідкісніших птахів для Опілля. В Україні цей вид трапляється лише в кількох локаціях на півдні, тож, за словами орнітологів, його поява на Івано-Франківщині — надзвичайна рідкість.




Нагадуємо, що на Поліссі втілять найбільший в історії України проєкт по відновленню боліт у заповідниках.
Фото: фейсбук-сторінка Галицького національного природного парку
Суспільство

В Україну повернули тіла 1200 полеглих захисників. За даними російської сторони, це тіла військових, які мали українське громадянство. Репатріацію провели згідно домовленостей у Стамбулі.
Про це повідомили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.
Надалі слідчі правоохоронних органів та експертні установи МВС проведуть ряд експертиз та ідентифікацію тіл.
Читайте також: З окупації та росії вдалося врятувати велику групу українських дітей
Полеглих вдалося повернути завдяки спільним зусиллям Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Об’єднаного центру при СБУ, ЗСУ, МВС, Офісу омбудсмена, Секретаріату уповноваженого з питань зниклих безвісти, ДСНС та інших структур сектору безпеки й оборони.
Репатріацію провели за сприяння Міжнародному Комітету Червоного Хреста.


Нагадуємо, що на підконтрольну територію України вдалося повернути 11 дітей з окупованої Херсонщини.
Фото: фейсбук-сторінка Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими
Суспільство

Новий епізод подкасту в межах проєкту «Відлуння незалежності» про єдину жінку-старшину в армії УНР. Христина Скачківська-Сушко відмовилась від медичної кар’єри у Швейцарії, щоб стати військовою лікаркою.
Про «кращу доньку держави», як називав її Симон Петлюра, та «пані-зірку» для побратимів, яка втекла з більшовицького полону, рятувала українських біженців, служила в армії США та лікувала африканців — дивіться або слухайте.