«Війна не закінчується, коли ти складаєш зброю». Як на Волині ветерани підтримують одне одного та долають бюрократію

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Інші матеріали спецпроєкту

«На війні важливі три речі: щоб зброя була готова, щоб було де зігрітися й що поїсти. Забуваєш, як чітко формулювати думки. Тому після повернення додому вирішити навіть прості питання через ЦНАП чи управління соцзахисту — це лабіринт, у якому легко загубитися», — так описує непростий шлях військового ветеран і радник міського голови з ветеранської політики Володимир-Волинської громади Сергій Невмержицький.

Як на Волині захисники змогли налагодити зв’язок з владою, розповідає ШоТам.

Сергій Невмержицький

радник міського голови з ветеранської політики Володимир-Волинської громади

Ночами прокидався від снів, де ховався від снайпера чи від мишей в окопах

Мій військовий шлях почався у 2015 році — тоді я працював державним виконавцем у місті Володимир, займав посаду головного спеціаліста. У лютому мобілізувався. Потрапив на Донецький напрямок у складі окремої бойової комендатури на посаді водія-помічника гранатометника. Так розпочалася моя служба, яка навчила дивитися на світ зовсім по-іншому.

Найгарячіше було в Мар’їнці. Паралельно ми виконували завдання в Красногорівці, Гірнику, Кураховому й Курахівці, захищали дорогу на Донецьк.

1 квітня того ж року я демобілізувався, повернувся на роботу. Але все стало зовсім інакше. У той час ветеранської політики не існувало — військові повернулися, але в цивільному житті опинилися сам на сам з проблемами. Я пропрацював два місяці й зрозумів, що більше не можу. Не міг адаптуватися.

Не розумів, що зі мною, чому я відчуваю себе іншим. Але дружина побачила це та сказала прямо: «Ти змінився. Треба жити далі, будувати життя. Ми, твоя сім’я, тут, і нам ти потрібен».

Ще довго ночами я плакав і прокидався від снів, де ховався від снайпера чи від мишей в окопах. 36 мишей за ніч в окопі — це не сон, це була моя реальність.

Зрештою я знайшов роботу в управлінні праці в Луцьку. Потім перейшов у Державну регуляторну службу, а згодом став радником міського голови з ветеранської політики. Тепер я працюю, щоб інші, хто повернувся з фронту, мали підтримку, бо війна не закінчується, коли ти складаєш зброю. 

Забував, як правильно формулювати думки

У перші три дні після початку повномасштабного вторгнення я намагався заспокоїти свою сім’ю, пояснював, як діяти під час обстрілів, що варто мати з собою. Проте швидко стало зрозуміло, що це не на кілька днів, тож я мобілізувався й проходив службу до серпня 2023 року. Хоч і не виїжджав на «нуль», та постійно був на зв’язку з побратимами й допомагав, чим міг.

Багато хлопців, які поверталися до цивільного життя, зіштовхувалися з труднощами. Хтось роками служив за контрактом, інші лише починали свій шлях у війську, але всім не вистачало розуміння своїх прав і гарантій. Вони не знали, як діяти в конкретних ситуаціях, як отримати підтримку чи повернутися до нормального життя після війни. Я говорю це не тільки про інших, а й про себе.

Попри те, що до війська я працював на державній службі та був пов’язаний з документами, комп’ютерами й текстами, після повернення я не міг скласти слова в речення. Забував, як правильно формулювати думки, як висловлювати свої вимоги чи пояснювати, чого хочу.

Тож згодом я став тією людиною, до якої зверталися по пораду — консультував телефоном, пояснював, які права надає законодавство, які документи зібрати, що робити в складних ситуаціях. З часом зрозумів, що проблема потребує системного підходу.

Тоді в мене разом з побратимами-однодумцями виникла ідея створити ветеранський простір — місце, де кожен, хто повертається з війни, зможе отримати допомогу, підтримку, адаптуватися до цивільного життя й далі будувати своє майбутнє. 

Коли військові вирішують свою проблему, в них з’являється жага до життя 

Ми створили громадську організацію «Ветеран Хаб» і заявили про себе. На момент відкриття нас у спільноті було семеро. Ми сформулювали основні проблеми, з якими зіштовхуються ветерани, і підкреслили, що ці питання потрібно вирішувати на місці, а не ховатися за ширмою очікування, що «воно якось саме мине».

Ми були на декількох зустрічах з місцевою владою, і нас почули. Завдяки цьому нам пішли назустріч і виділили офіс, у якому ми зараз працюємо. Це стало першим кроком до створення простору.

Наразі організація об’єднує понад 50 людей — це родини загиблих, військових, самі військові, а також ті, хто демобілізувався або звільнився через стан здоров’я чи інші обставини.

Після всіх бюрократичних перепон хлопці приходять до нас, і ми разом вирішуємо їхні проблеми. Багато з них мають сильне розчарування та відчуття, що все втрачено. Але коли їхнє питання вирішене — вони отримали групу інвалідності, пройшли МСЕК чи ВЛК, оформили пенсію, їм надали статус інваліда війни — я бачу, як у них з’являється жага до життя.

Ці люди, які ще недавно думали, що їхнє життя закінчилося, тепер готові допомагати іншим. Вони шукають і підтримують таких, як вони, витягують їх з труднощів.

Зробили легшим доступ ветеранів до послуг

«Ветеран» — це наша ініціатива в ЦНАПі, щоб зробити життя ветеранів та їхніх сімей трохи простішим. Ми створили окреме вікно, де вони можуть отримати консультації та вирішити свої питання без черг. Адміністратори, які там працюють, спеціалізуються саме на допомозі ветеранам — вони займаються питаннями пенсій, виплат і всіма документами, оформлення яких часто вимагає багато часу та зусиль.

Також ми уклали меморандум про співпрацю з Центром життєстійкості, який надає психологічну підтримку військовим. Адже проблема порушень психічного здоров’я серед учасників бойових дій існує, хоча багато хто не готовий її визнавати.

Ми організували спеціальні зустрічі у форматі «тет-а-тет» із психологами — консультації проходять у нашому приміщенні. Це своєрідний «круглий стіл», де ветерани, які хочуть конфіденційності, можуть отримати професійну допомогу.

Ветерани мають ділитися своїм досвідом

У нас є велика мрія — створити справжній ветеранський простір. Зараз у нас лише офіс, але ми ростемо, і наші потреби також зростають. Простір має бути зручний, доступний і сучасний, щоб ветерани могли не лише отримувати підтримку, а й самі долучалися до змін.

Це буде місце, де все продумано — від підйомників і пандусів для тих, хто цього потребує, до зручних сходів і комфортних зон для роботи й відпочинку. Тому нам потрібна допомога: гранти, ресурси, підтримка, щоб облаштувати цей простір відповідно до потреб ветеранів.

Ми хочемо залучити наших побратимів у нових напрямках, щоб це було не просто про допомогу ветеранам, а й про можливість для ветеранів самостійно надавати послуги.

Ігор Пальонка

міський голова Володимир-Волинської об’єднаної територіальної громади

Військові хотіли знайти опору в рідній громаді

Історично склалося так, що у Володимирі дислокувалися декілька військових частин. З 2014 року наші земляки полишили домівки, щоб стати на захист України. Коли вони почали повертатися додому, я ще працював на посаді сільського голови. Саме тоді в межах району створили громадську організацію, яка зайнялася питаннями ветеранів АТО.

Коли я став міським головою та розпочалося повномасштабне вторгнення, мені було очевидно, що наша громада має зосередитися на підтримці тих, хто боронить країну. Військові та ветерани, які хотіли знайти опору в рідній громаді, звернулися до мене з ідеєю створити власну ГО. Я одразу підтримав їхню ініціативу.

Основне питання полягало в приміщенні для роботи організації. Ми запропонували декілька варіантів, і хлопці й дівчата обрали те, яке їм найбільше підходило. Далі я звернувся до наших підприємців, які допомогли облаштувати приміщення — надали офісну техніку, меблі та інше необхідне обладнання.

У нас уже багато спільно реалізованих проєктів. Зокрема, на сайті Володимирської міськради ми запустили окремий розділ «Ветеранам» — там можна знайти відповіді на найпоширеніші запитання: як оформити статус учасника бойових дій, де отримати медичну допомогу, чи є компенсація на придбання житла, які варіанти для дозвілля.

За підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» ми облаштували тренажерний зал новими сучасними тренажерами, які ветерани можуть використовувати для відновлення та підтримки фізичної форми. Також Проєкт допоміг нам зробити безбар’єрне укриття в спортзалі. 

Співпрацюючи з ГО «Волинський інститут права» (ВІП) та «Агенція регіонального розвитку Прибужжя» за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА», у громаді реалізували проєкт «Вдосконалення врядування орієнтованого на громадян на Волині». У його межах дослідили потреби місцевих жителів і ветеранів. Щоб краще розвивати ветеранську політику, разом з експертами ВІП створили спеціальну комісію при міській раді. Вона розробила і реалізувала декілька важливих заходів протягом року завдяки співпраці влади та громади. 

У міській раді також з’явилася нова посада радника з питань ветеранів. Завдяки роботі комісії вдалося підняти тему ветеранської політики на новий рівень і створити депутатську групу для вирішення питань ветеранів, військових і їхніх сімей.

Спочатку не все працювало так, як хотілося

Далі ми відкрили єдине вікно для військових, ветеранів і членів їхніх сімей у ЦНАПі. Для мене важливо, щоб усі заходи, пов’язані з ветеранською політикою в громаді, були чітко скоординовані. Та спочатку виявилося, що не все працює так, як нам хотілося — люди приходили з наріканнями, що їм приділяють мало уваги або ж робота працівників недостатньо скоординована.

Тоді я почав збирати представників ЦНАПу, управління соціальної політики та інших дотичних структур у своєму кабінеті. Ми спільно обговорювали, як налагодити процеси, щоб ніхто не перекладав відповідальність одне на одного. 

Будуємо реабілітаційний центр для всіх навколишніх ОТГ

У 2022 році я спілкувався з командиром 14-ї бригади імені князя Романа Великого. Він сказав мені, що нашому місту необхідний центр реабілітації для військових, адже багато володимирців пішли на фронт захищати Україну. Вони повернуться, і їм буде потрібна допомога, щоб відновити здоров’я, адаптуватися до мирного життя.

Ми організували зустріч з ветеранами й тоді всі одностайно вирішили — будемо будувати. Написали проєкт, провели експертизу, оголосили тендер, і вже цього року почали зводити реабілітаційний центр у самому центрі міста. Ми продумали все так, щоб заклад став частиною територіального медичного об’єднання — це дозволить надавати допомогу не тільки нашим військовим, але й людям із сусідніх громад.

Закінчити будівництво плануємо у 2025 році. Після цього займатимемося закупівлею обладнання та будемо шукати хороших фахівців, які зможуть якісно допомагати нашим військовим і ветеранам.