Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з «Інтерньюз-Україна» про відбудову громад.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.
Чому ми його робимо?
Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.
Юлія Харитончук та Ірина Блощинська протягом 10 років працювали в музеї Марії Примаченко в Іванківській громаді, де був розташований ЦНАП. Та все змінилося з початком російського вторгнення: вже на другий день великої війни в музей разом з ЦНАПом поцілили російські ракети. Через це Юлія, Ірина та їхні колеги зараз приймають людей у новому модульному центрі.
ШоТам дізнався, як їм вдалося працювати до відновлення ЦНАПу та хто допоміг з його відбудовою.
Російські війська буквально стирали все на своєму шляху
Іванків — селище на Київщині, розташоване приблизно за 80 км від столиці. Коли російські війська зайшли туди з боку Білорусі, вони швидко просувалися, але 25 лютого на підступах до Києва їх зупинили. Селище було під окупацією з кінця лютого до 1 квітня.
Адміністраторка Іванківського ЦНАПу Ірина Блощинська пригадує початок вторгнення:
«Коли ми виїжджали о 10 ранку, ще не було ворожої техніки, але вночі ми почули страшний гомін, цей моторошний звук, і зрозуміли, що ворог рушив по трасі Іванків – Київ. Російські війська буквально стирали все на своєму шляху».
Дерев’яна будівля миттєво спалахнула після того, як у неї влучили чотири ракети. Фото: Міністерство культури та стратегічних комунікацій
Понад 2 тисячі будівель було зруйновано, зокрема й Центр надання адміністративних послуг, який був розташований в одній будівлі з музеєм легендарної художниці Марії Примаченко. Чотири російські ракети влучили саме туди, перетворивши місце, яке зберігало культурну спадщину, на згарище. Рятувальники не могли його гасити через запеклі бої на вулицях.
За день до окупації музейні працівники намагалися врятувати картини та техніку, ховали цінні експонати, але, на жаль, багато чого не вціліло.
Працювали в тісному приміщенні на єдиному комп’ютері
Після визволення Іванкова жителі зустрічали українських військових з безмежною вдячністю та сльозами на очах.
«Ми цілували, обіймали, плакали разом з ними [українськими військовими], оскільки ці 37 днів були найтяжчими в житті кожної людини. Здалося, що це не 37 днів, а 37 років були — вони дуже тягнулися. І навіть коли 2 квітня повернулися в Іванків (ми мали змогу тільки до річки Тетерів доїхати автомобілем, і далі йшли пішки до свого будинку, який розташований в Іванкові), то, зустрівши навіть найпершого свого керівника, була думка, що ми не бачились роки», — згадує Ірина.
Ірина Блощинська на робочому місці у новому ЦНАПі. Фото: ШоТам
Згодом жінка та її колеги почали роботу в приміщенні селищної ради. Утрьох вони працювали на єдиному врятованому комп’ютері з ранку до вечора. Тіснилися, але розуміли, що людям треба відновити спалені документи, податися на компенсацію за зруйновані хати.
Замість старого приміщення — нове, сучасне, модульне
Питання відновлення повноцінного центру надання послуг в громаді стало одним з найважливіших. І ось завдяки Програмі розвитку ООН, Євросоюзу та уряду Канади 15 червня 2023 року в Іванкові відкрили новий сучасний модульний ЦНАП.
Початок будівництва модульного ЦНАПу. Фото: Іванківська селищна рада
Центр облаштували так, щоб він був зручним і для людей з інвалідністю, і для батьків з дітьми, з комфортною зоною очікування та безкоштовним вай-фаєм.
«Це приміщення двоповерхове: на першому поверсі приймають громадян, на другому опрацьовують документи. У ЦНАПі є ліфт, тож люди на кріслах колісних можуть безбар’єрно зайти в приміщення», — розповідає директорка ЦНАПу Юлія Харитончук.
Новий сучасний модульний ЦНАП в Іванкові. Фото: Іванківська селищна рада
Новий центр пропонує понад 190 різноманітних послуг — від реєстрації місця проживання, бізнесу, нерухомості до оформлення субсидій, видачі свідоцтв про народження й надання пенсійних послуг. Тут є все необхідне обладнання, меблі та професійний персонал, який пройшов навчання.
«Коли людина приходить у ЦНАП, то одразу потрапляє на рецепцію. Там їй кажуть, до якого фахівця варто звернутися. Далі розташована зона адміністраторів, де можна зареєструвати нерухомість, землю або місце проживання, а також відкрити чи закрити ФОП. З цієї зони відвідувачі переходять до наступної, де надають соціальні послуги для пенсіонерів, людей з інвалідністю та ветеранів війни», — ділиться директорка адмінцентру.
У ЦНАПі працюють 15 людей. Фото: Іванківська селищна рада
У планах — запустити електронну чергу: для цього вже закупили табло й термінал та очікують працівників, які все налаштують.
«Моє перше правило — ЦНАП має працювати для людей»
Юлія каже, що ЦНАП в Іванкові вже отримав багато позитивних відгуків:
«Я чула розмову двох чоловіків, які очікували в черзі. Вони кажуть: “Добре, що створили такий сервіс: не треба бігати туди сюди — в одному місці можна всі послуги отримати. І адекватні люди сидять, можуть допомогти й щось порадити».
Юлія Харитончук — директорка ЦНАПу. Фото: ШоТам
Керівниця наголошує, що вони змінили підхід до обслуговування, і тепер в Іванкові люди кажуть: «Не знаєш, куди йти — іди в ЦНАП».
«Коли заходиш до держоргану, а на тебе дивляться так, ніби ти прийшов до працівників додому — це дратує. У нас не так. Моє перше правило — ЦНАП має працювати для людей. Ми підібрали таких людей, які люблять свою роботу, з повагою ставляться до відвідувачів. Ми привітно зустрічаємо кожного, допомагаємо. І навіть коли ми не можемо допомогти, дамо слушну пораду, контакти, підкажемо, куди звернутися та як діяти».
Переселенці змушені полишити все: рідні стіни, улюблену подушку, теплий плед, який так довго дарував відчуття безпеки. Вони шукають порятунку в чужих стінах, і тепер там прагнуть створити «свій» куточок затишку серед невідомості.
Саме це допомагає зробити Юлія Дудишева, яка від початку повномасштабної війни запустила проєкт безкоштовних ремонтів для переселенців.
Я знаю, що означає втратити дім, з власного досвіду: у 2014 році переїхала з Криму на Чернігівщину й відчула, як це — починати все з нуля в новому місці.
Зараз живу в селі Сосниця. 24 лютого, коли почалися перші обстріли, російські війська вже проходили нашими вулицями. Мости були зруйновані, ліків і продуктів не вистачало, а Чернігів опинився в жахливій облозі. Це був час, коли разом з відчуттям страху з’явилася неймовірна підтримка. Люди допомагали одне одному, відкривали свої домівки для незнайомців і ділилися останнім. У цей період і з’явилася ідея допомагати переселенцям створювати затишок у нових оселях і робити для них ремонт.
Проєкт почала з допомоги моїм друзям, які переїхали з Донецька на Чернігівщину. Вони винайняли будинок, який потребував оновлення, тож я запропонувала їм зробити ремонт в одній кімнаті на свій смак.
Ми витратили всього 3 тисячі гривень: купили штори та плед у секонд-хенді, люстру змайстрували з яєчних лотків, а меблі знайшли в будинку й переробили.
Тоді я почала знімати відео, як занедбану хатинку можна зробити цілком затишною. Перше відео навіть набрало 1,5 мільйона переглядів. Я зрозуміла, що навіть з мінімальним бюджетом можна створити комфорт. Головне — це бажання, трохи креативності й багато зусиль: як від мене, так і від тих, для кого проєкт існує. Я почала ділитися досвідом у соцмережах, і люди стали підтримувати мій проєкт.
Перший ремонт для родини з Донеччини. Фото надала Юлія Дудишева
Не замовлення «під ключ», а спільна робота
У фейсбуці в місцевих пабліках я написала допис, що шукаю родини переселенців, яким безкоштовно допоможу облаштувати нову оселю, але головна умова — активна участь родин.
Ті, для кого робимо ремонт, роблять його разом з нами: фарбують стіни, перетягують меблі, готують їжу для команди. Це не замовлення «під ключ», а спільна робота.
Так на мене натрапила дівчина з Норвегії, батьки якої змушені були переїхати з Харківської області на Чернігівщину. Вони — пенсіонери, які втратили свій дім. На той час у мене вже було 20 тисяч підписників, і люди надсилали донати. У той будинок потрібно було підключити воду, купити холодильник, пофарбувати стіни. Тоді я й почала шукати партнерів, які могли б допомагати з матеріалами для ремонту.
Ремонт для родини переселенців з Харківщини. Фото надала Юлія Дудишева
Як знайти партнерів? Писати всім листи
Я принципово почала писати вітчизняним виробникам, і на мій лист відгукнулися перші партнери — харківський виробник фарб Skyline. Ця компанія не лише надає безкоштовні матеріали для наших проєктів, а й розробила спеціальний ґрунт для фарбування меблів за нашими запитами. Це виробництво пережило обстріли Харкова та переїзди, але продовжує працювати та підтримує мою ініціативу.
Для того, щоб проєкт міг існувати, мені потрібно забезпечувати себе фінансово, тому Skyline запропонував мені роботу. Я щомісяця отримую зарплату за те, що розповідаю про фарби та їхнє використання в наших ремонтах, а самі матеріали для проєкту виробник надає безкоштовно.
Усі гроші на ремонти — це благодійні внески моїх підписників і небайдужих людей. Для кожного проєкту я відкриваю банку та у своїх відео звітую про роботу. Співпрацюю лише з українськими виробниками, а також підтримую бізнес, який постраждав під час бойових дій.
Кожен ремонт — не просто відновлення стін, а відродження надії
Третій проєкт був з родиною з Луганщини — для них ми створили нову кухню. Перед початком ремонту я завжди дізнаюся в сімей про їхні побажання щодо кольорової гами. Цього разу мене попросили залишити стіни білими, але додати зелений акцент. Ми пофарбували старі меблі, дали другий шанс кухонним фасадам, переробили стільці зі смітника.
Одним з найскладніших завдань було замаскувати труби, лічильники та дроти декоративними панелями. Утім, в цьому допомогла дизайнерка, яка працювала зі мною в режимі реального часу. Цей проєкт став одним з найпопулярніших у соцмережах — відео про нього набрало майже 4 мільйони переглядів.
Ремонт кухні для родини переселенців з Луганщини. Фото надала Юлія Дудишева
Дім-музей для родини з Херсонщини
Для сімʼї з Херсонщини ми робили спальню та вітальню. Переселенка Юлія любить автентичні речі, тож умовою було зробити кімнати, які б нагадували музей. До проєкту також долучилася дизайнерка, яка розробила ескізи. Нам вдалося зберегти автентичні балки, глечики, прялку, піч і старовинну скриню, знайдену на горищі. Пам’ятаю, як власниця оселі мріяла про крісло-гойдалку, і я розповіла про це в соцмережах, тож незабаром одна з підписниць надіслала кошти, щоб ми могли придбати омріяне крісло для Юлії.
А завдяки підписниці Ларисі з Києва родина отримала нову ванну та сантехніку. Лариса регулярно підтримує нас: купує текстиль, меблі та декоративні елементи для кожного нового ремонту. Вона не пропустила жодного проєкту та стала частиною нашої команди. Я рада, що «Затишок для ВПО» став об’єднанням небайдужих людей.
Ремонт для родини з Херсонщини. Фото надала Юлія Дудишева
Навіть з руїни можна зробити щось нове
Проєкт має свої складнощі. Є люди, які сприймають наші ремонти, як безкоштовну послугу. Часом я отримую повідомлення від людей, які вимагають зробити ремонт у їхньому домі та пишуть на кшталт: «Я зараз за кордоном. Чи можете зробити мені ремонт?». Я відмовляю. Ми завжди наголошуємо: наш проєкт — це спільна праця, і ми допомагаємо тим, хто дійсно готовий працювати разом.
Я не дизайнерка та не майстриня — я проста дівчина, яка колись у дитинстві через брак коштів почала робити редизайн своїх старих меблів. Так у мене виходило «з нічого» створити затишок в оселі. Пам’ятаю, переробляла старі табуретки й фарбувала двері, бо наша родина не могла дозволити собі нові речі. Зараз я використовую цей досвід, щоб допомагати іншим.
Через брак коштів Юлія почала займатися редизайном меблів ще в дитинстві. Фото надала Юлія Дудишева
Уже планую нові проєкти. Нині доробила ремонт для родини в Тернополі. Думаю про те, аби хоча б раз чи два на рік виїжджати в нові міста й створювати затишок там, де його найбільше потребують.
«Затишок для ВПО» — це проєкт любові й відновлення. Це про те, як з руїн можна створити щось нове, про віру в людей і в те, що кожна домівка має бути затишною — навіть у найскладніші часи.
«За легендою, у перегінному тунелі між депо та станцією сталося коротке замикання, яке спричинило пожежу в одному з вагонів потяга. Потужне задимлення, постраждалі, паніка — саме такі умови чекали на рятувальників», — написали в ДСНС.
До навчань долучилися представники Державного воєнізованого гірничорятувального загону та ДСНС Києва, Дніпропетровщини, Івано-Франківщини та Харківщини, а також майбутні фахівці з навчальних закладів Львова та Черкас.
Гасіння пожежі: рятувальники приборкали полум’я в задимленому вагоні. Двох постраждалих людей оперативно евакуювали на ношах і передали медикам.
Евакуація: пасажирів із задимлених вагонів вивели до безпечної зони.
Рятування під потягом: одна людина самостійно намагалася евакуюватися і потрапила під вагон. Тоді фахівець гірничорятувального загону деблокував постраждалого.
Відео: ютуб-канал ДСНС України
Нагадаємо, що на Київщині рятувальники ДСНС врятували лебедя з пастки на річці (ФОТО).
Біля Золотих воріт з’явився новий символ інклюзивності — артоб’єкт «Ключ Києва», виготовлений із 12 тисяч елементів. Урочисте відкриття відбулося 3 грудня, у Міжнародний день людей з інвалідністю.
За словами авторів із мистецького об’єднання «12», 300-кілограмовий ключ має нагадувати про важливість доступності міського простору для людей з інвалідністю.
Поруч із ключем встановили банер із зображенням київського князя Ярослава Мудрого, який сидить у кріслі колісному.
Коментарі