«Харків зараз — це найбільш недооцінене місто у плані інвестицій», — вважає місцевий підприємець Дмитро Гоков. У 2023 році він відкрив кав’ярню в рідному Східному мікрорайоні, який в юності через високий рівень злочинності жартома називав Брукліном.
Тепер кав’ярня з такою ж назвою — єдина на центральній вулиці серед пивних закладів. Чому вирішив обрати Харків замість столиці та більше не позичає гроші на розвиток бізнесу у знайомих — Дмитро розповів #ШОТАМ.
Дмитро Гоков
засновник кав’ярні «Бруклін» у Харкові
Отримав кошти на запуск бізнесу від держави
Бажання відкрити якесь кафе чи кав’ярню було у мене давно. Кав’ярня, на мою думку, один з найдешевших бізнесів і з найшвидшим періодом окупності. На цьому варіанті я і зупинився.
Саме в цей час знову запрацювала державна грантова програма для підприємців «Власна справа». Я подав заявку і її схвалили, тож я отримав 250 000 гривень на запуск.
Відкриватись вирішив у Києві. Вже знайшов там місце під кав’ярню, та спочатку вирішив поїхати до Харкова. А там… добре, там дім.
Пройшовся рідним «Східним» мікрорайоном, і нарахував там вісім пивних, і жодної кав’ярні. І я вирішив, що хочу відкривати кав’ярню тільки тут і ніде більше
Ця частина Харкова індустріальна, тут завжди був свій характер, своя атмосфера, свій контингент. А у 90-ті і нульові ця частина міста мала певну недобру славу через високий рівень злочинності, а ми з друзями жартома називали свій рідний район «Брукліном» — за аналогією з постіндустріальним Бруклінським гето у Нью-Йорку.
Тож коли я вирішив, що моя кав’ярня буде саме тут, ця назва сама виринула з пам’яті. Навесні 2023 року я подав заявку на «Власну справу», а в червні ми вже відкрили «Бруклін» на Східному.
Раніше боявся кредитів і грантів
Колись я сам остерігався — кредитів, грантів, кредитних карток. Не розумів, наскільки це може бути вигідно для мене, і за потреби звертався тільки до друзів чи знайомих. А тепер знаю з власного досвіду, що це працює.
На сьогодні я вже завершив роботу за грантовою програмою «Власна справа», виконав усі зобов’язання перед державою: працевлаштував двох співробітників, заклад працює в плюс, окупності досягнули за 7-8 місяців роботи.
Але, як і кожен бізнес, кав’ярня теж має свій цикл. Для мене найважчий період — це перехід сезону, коли погода псується і людей на вулицях менше, а отже менше і в закладі. Цього року, аби закрити так званий касовий розрив, я скористався державною програмою «Доступні кредити 5-7-9%» через ПриватБанк.
Завдяки ініціативі Європейської комісії, за посередництва Банку Господарства Крайового, ПриватБанк має можливість здійснювати фінансування проєктів у прифронтових областях. Участь в цій програмі підтримки зберігає право на користування державною програмою «Доступні кредити 5-7-9%», що робить кредитування ще доступнішим.
Цей пільговий кредит допоміг мені поповнити обігові кошти та закупити сировину наперед, і таким чином розвантажити себе фінансово на 6-8 місяців.
Тобто це допомогло перейти міжсезоння зі спадом продажів, а касовий розрив я надолужу вже у березні, коли потеплішає
Компенсую 3%, які маю виплатити протягом двох років
Я порахував, що цей пільговий кредит вийшов дуже вигідним для мене: оскільки я веду підприємницьку діяльність у зоні високого військового ризику, кошти мені видали під 3%, і виходить, що це майже безкоштовно, бо нижче за рівень річної інфляції. Я рахую так: що зараз курс гривні, до прикладу, 42,50, через рік-два буде умовно 44,50. І я, закупившись сировиною, яка переважно імпортна і прив’язана до курсу валют, я уже зараз компенсую собі ці 3%, які я маю виплатити протягом двох років.
Не треба боятися програм кредитування, бо вони справді допомагають українському бізнесу корелювати і планувати свої витрати, без стресу проходити важкі періоди. Якщо у вас є класна бізнес-ідея — зараз є всі шанси втілити її за підтримки грантів і таких програм — залучити в бізнес гроші, людей, техніку та обладнання.
Вірив, що моя ідея «вистрелить»
Можна іти в густозаселені райони і починати бізнес там, а можна дивитись на перспективу і першим йти туди, де ще нічого немає. Я обрав другий варіант, хоч в це мало хто вірив.
Коли ми робили ремонт у приміщенні, перехожі зазирали і питали: «А що це тут буде?». І коли я відповідав, вони не вірили: «Кав’ярня? Тут? Та не смішіть!». Люди звикли, що зазвичай, якщо щось тут відкривалось, то це був або бар, або черговий кіоск
Але я вірив, що моя ідея «вистрелить», бо це центральна вулиця району, навколо немає спеціалізованих кав’ярень, тільки кіоски і магазинчики, де можна замовити каву, — це перше.
Друге — я розумів, що на районі з’явилось дуже багато нових людей, переважно молоді. Це відбулося через війну: ті райони міста, де зазвичай живе студентська молодь, опинились під постійними обстрілами, відбулась така собі міграція в межах міста. І я вірив, що серед них знайдеться багато поціновувачів кави.
Секрет успіху: робити не так, як усі
Я вважаю, що своїм успіхом ми завдячуємо тому, що все робили по-своєму. В якомусь плані йшли проти правил ринку. Наприклад, зерна обрали не за популярністю чи ціною, а ті, які сподобались команді. Я буквально перепробував все, що було в місті. Не знаю, як мене інфаркт не вхопив, адже я випивав по 8-10 чашок кави на день на цих дегустаціях.
Далі приготування. Я запрошував експертів, аби допомогли все налаштувати, навчили команду усім тонкощам. Вони налаштовують зерно, помел, смак, пробуємо — щось не те. Робимо по-своєму — подобається. Врешті вирішили, що будемо вчитись самі, на помилках. Умовно: видали працівникам паки кави, молока — тренуйтесь. Спалите, значить, спалите. Так і навчились. І робимо тепер каву, що нам самим найбільше смакує.
З десертами ми теж пішли нестандартним шляхом. Перепробували, що і де пропонують по місту, вибрали найкращі варіанти з різних точок і тепер закупляємо там. Серед наших постачальників десертів є й кав’ярні. Тобто по суті, це наші конкуренти, а ми в них купуємо. Та я цього не соромлюсь.
Зате ми пропонуємо нашим відвідувачам найкраще, що є у місті. І якби ми розташовувались поруч, було б конкуренція, а так всі у виграші. Я вважаю, що взяти щось у конкурентів, які кращі за тебе, це добре.
Тут і 5-6 кав’ярень буде замало
Знаєте, хоча я й вірив у свою ідею з кав’ярнею з самого початку, я все одно недооцінив свій мікрорайон. Я собі так думав, що ми у «Брукліні» будемо готувати щось базове — американо з молоком і без, щось таке. А виявилось, що люди тут настільки тямлять у каві, у альтернативній (альтернативні методи заварювання кави — прим. ред.), у тому, що саме їм подобається. І тепер все це є у них на районі. А раніше по таку каву треба було їхати за кілька кілометрів.
Я задумував цю кав’ярню, як заклад «для своїх», щоб друзі-знайомі заходили посидіти. А вийшло так, що багато до того незнайомих нам людей, гостей кав’ярні стали «своїми». Коли ми відзначали два роки закладу, запросили постійних клієнтів і прийшло більше 60 людей. Це мене вражає.
І я щасливий, що відкрив кав’ярню саме у рідному Харкові, а не в Києві, як планував спочатку. Попри постійні обстріли, тут вирує життя
Знову з’явились затори на дорогах, а в 2022-му можна було все місто за 15 хвилин перетнути.
Вважаю Харків дуже перспективним містом з точки зору інвестицій. Воно постійно розвивається, еволюціонує. І наш мікрорайон теж. Я розумію, що коли закінчиться війна, тут і 5-6 кав’ярень буде замало.
Цей матеріал є частиною рамкової програми «EU4Business», спрямованої на координацію програм, що фінансуються ЄС, для підтримки розвитку малих та середніх підприємств у регіоні Східного сусідства.
